НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА Конспект лекцій
|
|
Скачати 2.65 Mb.
|
|
Тема 2. Інституційні чинники розвитку національної економіки 1. Поняття та сутність інститутів 2. Інституційне середовище: сутність та елементи 3. Формування базисних інститутів в умовах трансформаційного періоду 4. Базисні інститути економічної сфери 5. Базисні інститути політичної сфери. Теорія соціального вибору 6. Динаміка зміни інститутів у трансформаційній економіці 1. Поняття та сутність інститутів Наявність необхідного набору інститутів - є найважливішим чинником економічного розвитку, оскільки вони визначають можливості і обмеження суб'єктів економічної діяльності. Розуміння «інституту» еволюційно видозмінювалось. Представники старого інституціоналізму розглядали інститути як зразки і норми поведінки, а також стереотипи мислення, які впливають на вибір стратегії господарюючого суб’єкта та мають комплементарний характер до мотивації раціонального економічного вибору. Представники нового інституціоналізму під інститутом розуміють закріплені правом та організаціями звичаї, норми і традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства. Розрізняють два підходи до розуміння суті «інституту»: «обмежений» і «розширений». Деякі науковці розрізняють «інститути» та «організації». Інститут як система відносин, що упорядковують взаємодії економічних суб'єктів на основі узгодження обмежень їхньої життєдіяльності, реалізує свій зміст через організації. Організації є деякою суб'єктивізацією інститутів, джерело, що підтримує їхню силу (підприємництво – це інститут, формою реалізації якого є підприємство). Даглас Норт як представник «розширеного» підходу дає систему визначень інститутів:
Класифікація інститутів: формальні інститути, неформальні інститути та примуси до виконання. Формальні правила (інститути) - інститути, що набули статусу легітимних, і які стали обов'язковим правилом для суб'єктів господарювання: політичні інститути; економічні інститути; системи контрактації. Під неформальними обмеженнями (інститутами) розуміють ті форми взаємодій, що існують в реальному житті, але в правовій практиці не узаконені. Неформальні інститути є своєрідним продовженням, розвитком та модифікацією формальних інститутів. В структурі неформальних інститутів виділяють легальні і тіньові. До легальних відносяться традиції, норми, правила, звичаї як традиційно зафіксований стереотип поведінки, який підтримує більшість у групі. Тіньові інститути можуть поділятися на кримінальні і некримінальні, тобто на відносини, що поки ще ніяк не регульовані (посередництво при розрахунках з бюджетом), і ті, які суперечать нормам, що регулюють господарські відносини (схеми ухиляння від податків). Примус здійснюється через:
Роль інститутів:
Інститути виконують наступні функції:
2. Інституційне середовище: сутність та елементи Інституційне середовище - це чіткий упорядкований набір інститутів, що визначає обмеження для економічних суб'єктів, які формуються в межах тієї чи іншої системи координації господарської діяльності. В структурі інституційного середовища виділяють інституційний суб’єкт, об’єкт та механізм. Інституційний суб’єкт – це сукупність індивідів, об’єднаних в асоціацію на основі погодженого прийняття і спільного використання низки вимог, що обмежують масштаби, форми, засоби і методи здійснення господарських взаємодій (підприємство, інтегровані структури, держава). Об’єктами інституційних взаємодій є правила і норми, що регламентують, обмежують і регулюють діяльність суб’єктів господарювання. Інституційний механізм – процес реалізації та дотримання інститутів. Інституційний механізм використовують, щоб установити правила гри, а інституційні суб’єкти (організації) використовують, щоб забезпечити дотримання цих правил. Ефективність інституційного середовища та його вплив на національну економіку тісно пов'язаний з поняттям «трансакційні витрати». Вважають, що будь-який відомий інститут виникає саме як реакція на присутність трансакційних витрат, щоб мінімізувати їхній вплив, збільшивши тим самим вигоди обміну. Трансакційні витрати у вузькому розумінні – це витрати, які виникають на передконтрактній стадії (ex ante) та післяконтрактній стадії (ex post). У широкому розумінні трансакційні витрати - ціна, яку сплачує будь-яка економічна система за інституційну недосконалість власних ринків. Трансакційні витрати є наслідком складності навколишнього світу й обмеженої раціональності економічних суб'єктів. Вони залежать від того, у якій координаційній системі (тип економічної системи) проводяться економічні операції. У перехідній економічній системі трансакційні витрати зростають, що зумовлено тим, що відмирають старі й формуються нові інститути, унаслідок чого може виникати невизначеність, «розмитість» системи економічних і соціальних координат. 3. Формування базисних інститутів в умовах трансформаційного періоду Базисні інститути національної економіки:
Своє формальне закріплення базисні інститути отримують в правових інститутах. Ґрунтовний підхід до аналізу базисних інститутів дає концепція інституціональних матриць. Інституціональна матриця – стійка, що історично склалась, система базових суспільних інститутів. Розрізняють два ідеальних типи інституціональних матриць: X та Y-матриці, що відрізняються комплексами базисних інститутів, що їх формують. Для Х - матриці характерними є такі інститути:
Y-матриця має такі базисні інститути:
Для транзитивної економіки зміни інституціональної структури (перехід з Х-матриці до Y-матриці) є першочерговими умовами створення ефективного ринку. Інститути з одного боку є як породження влади, так з іншого - його підґрунтям. Таким чином, інститути і влада є взаємозалежними та взаємообумовлюють існування один одного, тобто інститути віддзеркалюють владу, а влада - інституційну структуру (рис. 2.1).  Специфікою переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки в Україні було наступне:
Ефективні політико-економічні системи формують гнучкі інституціональні структури, здатні переживати шоки та ставати фактором успішного розвитку. В Україні сформовано базисні інститути національної економіки: інститут держави; інститут права; координаційний інститут; інститут власності, грошова система, податкова система; в ідеологічній сфері піддається корекції процес формування інституту громадянського суспільства. 4. Базисні інститути економічної сфери До базисних економічних інститутів ринкової економіки відносять: інститут ринку, інститут приватної власності та її захисту, інститут конкуренції та її забезпечення, інститут контрактації тощо. Інститут українського ринку характеризується складною, суперечливою комбінацією формальних свобод і неформальних деструктивних обмежень (бюрократичних, інфраструктурних, монополістичних, кримінальних), що роблять чинні ринкові відносини деякою моделлю «псевдоринку». На початку трансформаційних перетворень урядові аналітики справедливо вважали, що інститут приватної власності має ключове значення і звідси дійшли висновку про прискорення процесу роздержавлення і приватизації. Проте приватна власність - це не стільки приватизація, скільки ефективний розвиток підприємництва і контрактного права, які дозволять реалізувати переваги ринкової економіки над адміністративно-командною. Інститут приватного підприємництва також не виконує своїх «суспільних обов'язків», насамперед обов'язку бути генератором економічного зростання, виразником єдиної довгострокової стратегії піднесення економіки країни та її входження у світове економічне й політичне співтовариство. В Україні у перехідний період владою приймались рішення не на користь підприємництва, а концентрувались зусилля на перерозподілі державної власності та відтворенні бюрократичного механізму протидії бізнесу. За умов інституційної кризи спостерігається різке погіршення якості захисту прав власності, що є потужним чинником невизначеності в очікуваннях суб’єктів господарювання: реприватизація 2005 р., «рейдерство». Недосконалість судової системи України де-факто використовується окремими бізнесменами як додаткова конкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції та перенесення стратегій конкурентної боротьби у позаекономічну сферу. За таких умов відбувається об’єктивне посилення зацікавленості представників бізнесу у відстоюванні своїх інтересів шляхом безпосередньої присутності в органах законодавчої і виконавчої влади. Процес контрактації представляє собою необхідні формальні правила (правова інфраструктура), що дозволяють окреслити умови контрактів, процедури їхнього виконання, створюють можливості для розв'язання суперечок, встановлюють потенційні можливості відшкодування у разі порушення контрактів та розв'язання конфліктів у випадках непередбачуваних ситуацій ex post. За Дж. Хіксом, основною потребою, яка є характерною для торгівельної економіки є потреба у захисті власності і її потрібно розуміти не стільки як захист власності від насильства, скільки необхідністю чіткого визначення прав власності. Специфікація прав власності – це визначення суб’єкта власності (хто володіє?), об’єкта власності (що є предмет власності?) та спосіб наділення власності. До причин, які заважають розвиватися механізму специфікації і захисту прав власності в Україні відносять неефективне законодавство та розрізненість правового регулювання. Основна вимога, що висувається до правової інфраструктури, яка регулює відносини власності, є відсутність «прогалин». 5. Базисні інститути політичної сфери До базисних політичних інститутів відносять: громадянське суспільство, демократія, свобода. Громадянське суспільство - це система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку. Основні складові громадянського суспільства: сім’я; різноманітні громадсько-політичні, професійні, конфесійні та інші спілки, організації, об’єднання, асоціації; університети; церкви; громади, зацікавлені групи тощо. Найважливіших критеріїв зрілості суспільства вважається ступінь його демократичності (рівень демократії). Основними ознаками демократичності суспільства та принципами демократичного розвитку країни вважаються такі:
Процес демократизації суспільства безпосередньо впливає на економічний розвиток країни, оскільки:
Необхідною умовою розвитку ринкової економіки є наявність економічної демократії. Основою економічної демократії є право людини на вільну працю. Крім того, економічна демократія передбачає що кожна людина повинна мати право і можливість вибору, в якій системі відносин власності та організації праці їй брати участь, щоб забезпечити собі гідні умови життя. Антиподом демократизації суспільства є його бюрократизація. Слід розрізняти бюрократію та бюрократизм як крайню форму її прояву. З поняттям демократії тісно пов’язане поняття свобода. Адже, коли у людини є свобода вона відчуває впевненість у тому, що може змінити життя на краще. І це робить її щасливою. Економічна свобода - це свобода економічних суб'єктів привласнювати різні об'єкти власності, вибирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних типів власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ. Складовими економічної свободи є економічна самостійність, економічна відповідальність, економічна рівноправність. Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені формальними та неформальними інститутами. Показник, який оцінює рівень економічної свободи в країні - індекс економічної свободи (ІЕС). Вимірюється у відсотках у діапазоні від 0 до 100, де мінімальному значенню відповідає найнижчий ступінь економічної свободи. У 2010 р. Україна посіла 162 місце з 179 досліджуваних країн (43 місце з 43 країн Європейського регіону) з показником 46,4 і була віднесена до репресивних країн. Демократизація суспільства передбачає можливість вибору. Теорія соціального вибору. Соціальний вибір - це зведення індивідуальних смаків і вподобань до узагальнених (агрегованих) соціальних уподобань. Автором теорії соціального вибору є американський економіст, лауреат Нобелевської премії з економіки Кеннет Ерроу. Проблема виявлення й узгодження індивідуальних уподобань в аналізі й моделюванні соціального вибору є однією з головних і складних. Розв’язати цю проблему можливо лише за допомогою процедури голосування споживачів як виборців під час парламентських виборів чи референдумів, коли необхідно робити той або інший соціальний вибір. Одним зі способів узагальнення індивідуальних уподобань є голосування за правилом більшості (принцип одна людина — один голос). Але такий підхід не враховує можливу різну інтенсивність уподобань. У таких випадках виникають сумніви, чи буде соціальний вибір за такою процедурою відповідати принципові раціональності. Проблема раціональності соціального вибору пов’язується з парадоксом голосування, який був відкритий французьким філософом М. Кондорсе. Приклад: Припустимо, що три громадянина деякого суспільства – Бронська, Нікитенко і Кухар – повинні вирішити долю фінансування в обсязі 500 млн. грн. трьох важливих суспільних проектів: фінансування нового оборонного комплексу (ОК), програми наукових досліджень (НД) та програми боротьби з бідністю (ББ). Стан державного бюджету дозволяє профінансувати лише одну з програм. Три виборці ранжують програми згідно з власними уподобаннями (тут знак «>» означає «краще»): Для виборця Бронська: ОК > НД > ББ. Для виборця Кухар: НД > ББ > ОК. Для виборця Нікитенко: ББ > ОК > НД. У таблиці 2.1. наведені варіанти індивідуального ранжирування проектів. Якщо голосування організувати в один тур так, що можна підтримувати лише одну програму, то кожна з програм отримає по одному голосу «за» і рішення не буде прийняте. Таблиця 2.1
Можна організувати голосування у два тури, і виносити на голосування кожного разу лише дві програми. В першому турі виносять дві програми: «ОК – НД», а у другому турі: «переможець 1 туру – ББ» У першому турі порівнюються програми ОК і НД. Першу підтримають виборці Бронська і Нікитенко, другу — Кухар. У другому турі порівнюються програма ББ і переможець першого туру — програма ОК. Програму боротьби з бідністю підтримають Нікитенко і Кухар, тоді як переможця 1 туру – ОК – тільки Бронська. Перемагають «борці з бідністю». Якщо у першому турі порівнювати програми НД і ББ, то більшість віддасть свої голоси за НД: 2 (Кухар, Бронська) проти 1 (Нікитенко). У другому турі у змаганні між НД і ОК з рахунком 2 (Бронська, Нікитенко) проти 1 (Кухар) перемагає ОК. Таким чином, черговість голосування проектів створює можливість маніпулювання результатами голосування. Залежно від регламенту голосування в цьому прикладі може бути прийняте будь-яке з трьох рішень (за голосування у два тури) або взагалі жодного. Парадокс у цій ситуації виникає через порушення аксіоми транзитивності для колективних уподобань, яка виконується в умовах раціонального вибору для індивідуальних уподобань. Для раціонального вибору повинні виконуватись: - аксіома повноти (індивід завжди може визначитися, чи для нього якісь дві альтернативи рівноцінні, чи одна з них є кращою порівняно з іншою) і; - аксіома транзитивності (для трьох альтернатив Х, Y, Z: якщо Х > Y, а Y > Z, то Х > Z). При агрегації індивідуальних уподобань у наведеному прикладі маємо, що хоча (ОК > НД) і (НД > ББ), але (ОК < ББ) — виникає циклічне голосування. Парадокс голосування демонструє, що соціальний вибір на основі принципу більшості не завжди забезпечує раціональність вибору. 6. Динаміка зміни інститутів у трансформаційній економіці Для трансформаційної економіки інститути або створюють стимули для бізнесу і відповідають основоположним принципам соціально-ринкової економіки або стають перепоною прозорим бізнесовим трансакціям внаслідок значного зростання витрат. На інституційне середовище трансформаційного періоду впливає ряд чинників:
Під час руйнації адміністративно-командної системи «правила гри» притаманні ринковій економічній системі в Україні були відсутні. Економічні суб'єкти не мали чіткої уяви як ефективно і в той же час цивілізовано використовувати ринковий механізм, потенційних партнерів та конкурентів. Подібна ситуація призвела до збільшення часу на пошук партнерів, ресурсів, переговори з бізнес-компаньйонами та вартості необхідного захисту контрактних зобов'язань і в кінцевому рахунку, знову ж таки - до збільшення трансакційних витрат. Реальні процеси перехідного періоду засвідчили, що разом з демонтажем у короткі строки старих інститутів, які забезпечували виробничо-фінансову і соціальну стабільність, у той же час в Україні не були створені нові інститути, що могли б гарантувати сталий економічний розвиток. Таке явище науковці називають «інституційний вакуум». Сучасне інституційне середовище України сформувалося в процесі запозичення інститутів, що розвивалися в інших інституційних середовищах, тобто відбувався імпорт інституцій (трансплантація інститутів). Проблеми імпорту інститутів:
Зміна інституційного середовища в період ринкових трансформацій призводить до появи наступних явищ: інституційного вакууму, неформальної інституціоналізації та появи інституційних пасток. Вихід з «інституційної пастки» потребує цілеспрямованої системної зміни цілого комплексу інститутів, що може бути предметом лише стратегічного впливу. У зв’язку з такою зміною виникнуть трансформаційні витрати. Трансформаційні витрати - це витрати зміни моделі інституційних відносин. За В. Полтеровичем «агенти оберуть перехід до ефективної норми, якщо сума відповідних їй приведених трансакційних витрат та трансформаційних витрат переходу виявиться меншою за приведені трансакційні витрати функціонування в рамках діючої неефективної норми». Чим більш прогнозованим та зрозумілим буде для агентів напрямок необхідних змін, тим меншими виглядатимуть трансформаційні витрати. І навпаки, чим більш революційними, з важко передбачуваними наслідками є здійснювані перетворення, тим більша імовірність виникнення інституційного спротиву через надмірність трансформаційних витрат. |
Схожі:
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,... |
|
План Національна економіка. Суспільний продукт і суспільні потреби Національна економіка – це економічна й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива... |
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО... Конспект лекцій з дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” для студентів ІІІ курсу. Павлоград: ЗПІЕУ, 2007 |
|
Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «Прогнозування соціально-економічних процесів» «Економічна кібернетика» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво», які розроблені Науково-методичною комісією з галузі «Економіка... |
|
Вища освіта в Україні» НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 3атверджено Міністерством... Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Круша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с |
Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент» |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів... ВСТУП |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни “Національна економіка” напрями... Робоча навчальна програма з дисципліни "Національна економіка" / Р. М. Романінець. Донецьк: ДонДУУ, 2012. 21 с |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua