|
|
Скачати 2.65 Mb.
|
|
2. Соціально-економічна структура Соціально-економічна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності та за рівнем доходів населення. Від форм власності, що утвердились у суспільстві, залежать форми розподілу, обміну та споживання. Право на власність визначає можливість доступу певних класів, верств і груп у суспільстві до використання усіх факторів виробництва, їхній соціальний статус та рівень доходів. У національній економіці переважає приватна власність, що є однією з головних ознак її ринкового характеру. Так, починаючи з 1997 р. (закінчення масової приватизації), питома вага підприємств та організацій у приватній власності становила понад 84 % та мала сталу тенденцію до збільшення. Іншою характеристикою соціальної структури економіки є співвідношення, які визначають розподіл доходів серед населення. По-перше, людина і її розвиток є найважливішою сферою суспільного прогресу, а підвищення рівня її добробуту має бути головною метою економічного розвитку будь-якої країни. По-друге, питання розподілу доходів є зворотною стороною проблеми створення ефективного попиту. Занадто велика диференціація доходів породжує неефективний попит, тим самим гальмуючи темпи економічного зростання. В Україні процеси диференціації доходів відбувалися на тлі значного зниження реальних доходів населення. Частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими рівня забезпечення прожиткового мінімуму, хоча й має тенденцію до зниження та й досі ще залишається на рівні слаборозвинутих країн. Таблиця 13.1 Розподіл населення (%) за рівнем середньодушових загальних доходів у місяць1, грн.
1 У 1999–2006рр. в якості критерію диференціації застосовувався показник „середньодушові сукупні витрати”. 2. Організаційна структура національної економіки Ринкова організація національної економіки відображається у пропорціях між:
Секторна структура. Узагальнено ринкова економіка може бути зображена у вигляді інституційних секторів. Методологічною основою секторного поділу економіки є Система національних рахунків (СНР), прийнята міжнародними організаціями у 1993 р. Відповідно до СНР виділяють такі інституційні сектори економіки: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління, сектор домашніх господарств, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. З даних таблиці 13.2 видно, що найбільша питома вага у виробництві валової доданої вартості3 припадала на нефінансові корпорації і залишалася відносно стабільною на рівні 2/3 ВВП країни. У той же час стрімко розвивалися фінансові корпорації (кредитні установи та страхові компанії). Такі тенденції є цілком природними для розвитку ринкової економіки, адже фінансовий сектор в економіці України ще й досі залишається недостатньо розвинутим для формування власного потужного інвестиційного ресурсу. Таблиця 13.2 Структура виробництва валової доданої вартості за інституційними секторами економіки (% до ВВП)
Структура бізнесу. Відповідно до чисельності працівників і обсягів господарського обороту підприємства (незалежно від форм власності), воно може бути віднесеним до категорії малих, середніх або великих підприємств. Відповідно до Господарського кодексу України від 16.01. 2003 р. № 436-ІV малими підприємствами визнаються новостворювані та діючі підприємства незалежно від форм власності, в яких середня облікова чисельність працівників за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ. Великими підприємствами визнаються за законодавством України такі, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро. Решта підприємств належать до середніх. Структурування економіки за ознаками величини її інституційних одиниць дає можливість зробити висновок про ступінь концентрації виробництва. В економіці будь-якої країни процеси концентрації і деконцентрації виробництва відбуваються одночасно. В одних сферах чи видах діяльності переважають процеси укрупнення підприємств, в інших, навпаки, — диференціації. Те саме стосується і процесів концентрації капіталу та робочої сили. Тому при оцінці структури бізнесу національної економіки можна говорити лише про ступінь переважання одного з них. Зрушення в структурі бізнесу в Україні характеризуються ознаками деконцентрації виробництва та децентралізації капіталу. Більшу частину обсягу валового внутрішнього продукту, як за показниками випуску, так і валової доданої вартості, виробляють великі підприємства. На великих підприємствах працює більше половини працівників. На них припадає й переважна частина вартості основних засобів. Проте питома вага великих підприємств у структурі бізнесу неухильно скорочується за всіма показниками. Таблиця 13.3 Основні показники діяльності підприємств - суб’єктів господарювання за розмірами у 2010 році
Водночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорюється процес його ротації. Роль малого бізнесу залежить від того, яке місце він посідає в національній економіці. Малий бізнес – важлива складова сучасної ринкової економіки:
Незважаючи на те, що питома вага малих підприємств у 2010 році становила 92,9 % усіх підприємств, зареєстрованих в Україні, частка продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) становила всього 14,2 %. На малих підприємствах працювало 26,3 % працівників. Відбувається розукрупнення і самих малих підприємств: середня кількість працівників у розрахунку на одне мале підприємство у 1995 р. становила 12 осіб, у 2000-2002 рр. - 8 осіб, тоді як у 2003-2004 рр. - лише 7 осіб4. Однією з причин такого розукрупнення малого бізнесу є занадто складний порядок ліквідації малих підприємств, які з різних причин припинили свою роботу, внаслідок чого їх власники часто не проводять процедуру ліквідації. Усі наведені структурні характеристики свідчать, що сфера малого бізнесу в Україні не повною мірою відповідає стандартам країн із розвинутою ринковою економікою. Основною суперечністю малого підприємництва (бізнесу) є суперечність між об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю його стабілізаційної ролі в перехідній економіці й активною інноваційною діяльністю в умовах розвиненої ринкової економіки та слабкою життєздатністю його суб’єктів, їхньою вразливістю щодо економічної кон’юнктури й тиску з боку великих корпорацій, а також адміністративних перешкод. Головними формами розв’язання основної суперечності малого підприємництва є:
Структура організаційно-правових форм господарювання вказує на переважаючі способи привласнення результатів виробництва. Законодавство України визначає 40 організаційно-правових форм господарювання. До основних організаційно-правових форм господарювання належать: приватне підприємство, державне підприємство, комунальне підприємство, іноземне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, акціонерне товариство та інші. Співвідношення організаційно-правових форм господарювання має істотне значення для розвитку національної економіки, оскільки саме воно визначає джерела, масштаби та спосіб залучення інвестицій, які акумулюються у статутних фондах підприємств. За ознакою способу формування статутного фонду усі підприємства можна поділити на унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно. Унітарними є фермерські, приватні, державні, комунальні підприємства. До унітарних належать підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації тощо. Корпоративне підприємство утворюється зазвичай двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором). Корпоративними підприємствами є кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, інші форми господарських товариств. 4. Відтворювальна структура Відтворювальна структура національної економіки – це співвідношення елементів, сторін, підрозділів процесу суспільного відтворення. Процес відтворення охоплює розширене відтворення: сукупного суспільного продукту; трудових ресурсів; виробничих відносин; природних умов економічного зростання. До основних відтворювальних пропорцій, що характеризують розвиток національної економіки, належать співвідношення:
Матеріальною основою неперервного відтворення і розвитку виробництва виступає відтворення сукупного суспільного продукту, яке формується на чотирьох стадіях його руху:
Пропорція між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворення є переважне зростання виробництва засобів виробництва (I підрозділу) порівняно з виробництвом предметів споживання (ІІ підрозділом). Реалізація цього принципу призвела до того, що питома вага І підрозділу в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростання суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагромадження засобів виробництва та зниження їх віддачі. Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і ІІ підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку країни та багатьох інших чинників. Пропорція між споживанням основного капіталу та доданою вартістю характеризує розподіл валового внутрішнього продукту на чистий внутрішній продукт та вартість спожитого основного капіталу (амортизацію основних засобів за рік). Питома вага нарахованої амортизації у складі валового внутрішнього продукту України протягом 2000-2009 рр. мала стійку тенденцію до зменшення, що свідчить про:
Пропорція між нагромадженням та споживанням виражає співвідношення частин валового внутрішнього продукту (за винятком сальдо зовнішньої торгівлі), які спрямовуються на валове нагромадження і на кінцеве споживання товарів і послуг. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб у межах національної економіки. До відтворювальних пропорцій, що зумовлюють темпи структурних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між виробництвом продукції в матеріальній формі та інфраструктурою. Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До виробничої входять галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво: зв’язок, залізничний та автомобільний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, природоохоронні споруди тощо. До невиробничої входять галузі, які опосередковано пов’язані з виробництвом: загальна й професійна освіта, охорона здоров’я та ін. Розвиток економіки, її ефективність безпосередньо залежать від стану та рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, розвиток інфраструктури потребує великих капітальних вкладень і, як правило, не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в інфраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негативно позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промислово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструктури є одним з головних напрямків державної інвестиційної політики. Важливою характеристикою прогресивності відтворювальних пропорцій є технологічна структура економіки. За своїм змістом технологічна структура економіки характеризує співвідношення між сукупностями технологічно пов’язаних процесів (від видобування природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання). На практиці для визначення технологічної структури економіки користуються принципом розподілу видів економічної діяльності за прогресивністю технологічних процесів, котрі в них використовуються, на підставі обчислення показника наукомісткості.5 За показником наукомісткості визначають високо-, середньо- та низькотехнологічні види економічної діяльності. Дослідження змін у структурі технологічних рівнів проводяться окремо у кожній групі видів економічної діяльності (сільському господарстві, промисловості, транспорті та зв’язку тощо). Найбільш показовою для оцінки технологічної структури економіки є співвідношення технологічних рівнів в обробній промисловості. Аналіз структури технологічних рівнів в обробній промисловості України, виконаний Інститутом економічного прогнозування НАН України у 2002 р., свідчить, що питома вага високотехнологічних виробництв майже втричі менша порівняно з США та країнами Західної Європи, й у 1,5 раза менша, ніж у країнах Східної Європи (табл. 13.4). Особливо небезпечною є тенденція скорочення питомої ваги як високих, так і середніх технологій. Таблиця 13.4 Структура технологічних рівнів в обробній промисловості України6
Технологічний рівень національної економіки відображається у структурі зовнішньої торгівлі. Структура зовнішньої торгівлі це співвідношення обсягів товарної номенклатури експорту та імпорту. Для індустріально розвинутих країн характерна висока питома вага експорту наукомісткої промислової продукції, особливо кінцевої, із високим технологічним рівнем. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали, у ціні яких частка доданої вартості в розрахунку на одиницю витрат праці набагато менша, ніж у продукції високого технологічного рівня, яку вони імпортують. У результаті поглиблюється економічна нерівність між індустріально розвинутими країнами й тими, що розвиваються. Питома вага України у світовій торгівлі дуже мала і становила у 2004 р. 0,6 %, тоді як, наприклад, Франція має 4,3 %, а Іспанія — 2,1 %.7 Основною причиною такого стану зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних промислових товарів вищих технологічних рівнів, які мають високу додану вартість. Питома вага зовнішній торгівлі послугами, незважаючи на статус України як транзитної держави між азійським регіоном та Європою, поки що не є визначальним у зовнішньої торгівлі. Аналіз товарної структури української зовнішньої торгівлі протягом останніх років свідчить про хоча й не значні, але певні позитивні зрушення (табл. 13.5, 13.6). |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,... |
|
План Національна економіка. Суспільний продукт і суспільні потреби Національна економіка – це економічна й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива... |
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО... Конспект лекцій з дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” для студентів ІІІ курсу. Павлоград: ЗПІЕУ, 2007 |
|
Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «Прогнозування соціально-економічних процесів» «Економічна кібернетика» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво», які розроблені Науково-методичною комісією з галузі «Економіка... |
|
Вища освіта в Україні» НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 3атверджено Міністерством... Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Круша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с |
Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент» |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів... ВСТУП |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни “Національна економіка” напрями... Робоча навчальна програма з дисципліни "Національна економіка" / Р. М. Романінець. Донецьк: ДонДУУ, 2012. 21 с |