|
Скачати 6.61 Mb.
|
передбачається, крім іншого, державна підтримка такого об’єднання для формування відповідної інфраструктури об’єднаної територіальної громади;
Отже, узагальнюючи події, що відбувалися в процесі становлення та розвитку системи фінансового забезпечення місцевих бюджетів слід відмітити, що протягом всього періоду існування незалежної держави гостро стояли питання забезпечення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування і не було здійснено системних послідовних дій для їх вирішення. На сьогоднішній день, прийнято цілу низку законодавчих документів, спрямованих на децентралізацію бюджетних повноважень та підвищення ефективності управління бюджетними ресурсами в центрі та на місцях. Однак, практична їх реалізація демонструє необхідність подальшого системного реформування економіки країни, оскільки реалізація заходів лише у сфері реформування міжбюджетних відносин не дасть очікуваних результатів без стимулювання розвитку реального сектору економіки, як основного джерела фінансових ресурсів. З цих позицій дуже важливо розглянути існуючі погляди на призначення та роль інституту місцевих бюджетів у сучасних вчених фінансистів та нормах, прописаних в законодавстві (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Основні визначення поняття „місцевий бюджет”
У визначенні, наведеному в Законі України „Про місцеве самоврядування” [160], започатковано новий підхід до тлумачення „місцевих бюджетів”, які відповідно було ототожнено з „бюджетами місцевого самоврядування”, що принципово змінило роль та місце районних та обласних бюджетів, які мали акумулювати кошти, що направлялися з державного бюджету України для відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання суспільних проектів. В районні та обласні бюджети мали спрямовуватись кошти залучені на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних програм. Такий підхід до визначення нової ролі обласних і районних бюджетів позбавляв їх власної бази і передбачав формування виключно за рахунок коштів, що надходили з державного бюджету України і з місцевих бюджетів [118, с. 72]. У визначенні, наведеному у Бюджетному кодексі [18], знову підкреслена виняткова роль органів місцевого самоврядування і не досить чітко окреслені аспекти функціонування всіх бюджетів. Лише поняття бюджетної системи, яка визначена як сукупність державного та місцевих бюджетів, вносить певну визначеність, виділяючи державний та місцеві бюджети, склад яких, відповідно до Бюджетного кодексу, був наведений вище. Інші визначення, систематизовані в табл. 1.1, свідчать про виняткову важливість місцевих бюджетів та особливу роль, яку вони відіграють у бюджетній системі держави, формування доходів яких є результатом фінансових відносини, що виникають між місцевими органами самоврядування та об’єктами розподілу створеної вартості у процесі формування фондів коштів, які використовуються на соціально-економічний розвиток регіонів і поліпшення добробуту населення. Значно ширший погляд на роль та призначення місцевих бюджетів бачимо в останньому визначенні, наведеному в підручнику „Місцеві фінанси” за редакцією О. П. Кириленко [118], в якому місцеві бюджети займають важливе місце в економічній системі держави, впливають на її фінансову безпеку та стабільність, є джерелом утримання, і що найголовніше розвитку місцевого господарства, яке не можливе без нагромадження фінансових ресурсів як економічної основи його фінансового забезпечення. Таким чином, у ході економічних реформ особливої ваги набувають питання фінансової стійкості та підвищення самостійності регіонів, оскільки значно загострюються диспропорції між потребами в ресурсах і можливостями забезпечення сталого розвитку територій. Підвищення самостійності регіонів вимагає формування принципово нового механізму фінансових відносин, що базуються на принципах самоуправління, самофінансування та самозабезпечення, які відповідають ринковим умовам господарювання і, водночас, зберігають цілісність та єдність всіх ланок бюджетної системи країни [59, с. 59; 48, с. 230-236]. Необхідність реалізації принципу самоуправління пов’язана з концентрацією саме на регіональному рівні всіх проблем життєдіяльності населення, вирішення яких повинно покладатися на найбільш наближені до них органи влади, тому виникає потреба перегляду характеру і змісту фінансових відносин та розробці підходів до забезпечення фінансової спроможності регіонів, які дозволять автоматично забезпечити виконання принципів самофінансування та самозабезпечення. Самофінансування в умовах підвищення самостійності регіонів полягає у концентрації на місцях достатнього обсягу доходних джерел (оскільки з’ясовано, доходи на сучасному етапі є найбільшим джерелом ресурсів органів місцевого самоврядування), які дозволять не лише забезпечувати фінансування поточних потреб територій, а й стабільне розширене економічне самовідтворення, суть якого полягає у підвищенні зацікавленості органів місцевого самоврядування створювати умови стабільного зростання обсягів виробництва товарів і послуг, високому рівні ефективності використання усіх видів ресурсів, зростанні прибутковості під час виробництва регіонального продукту та соціальному захисті працюючих і непрацюючих у регіоні. Однак, реалізація принципу повного самозабезпечення неможлива у всіх регіонах країни, що пов’язано з нявністю різних їх фінансових можливостей. Але, це не означає, що розташування у менш привабливій географічній чи економічній зоні повинно виховувати „утриманські настрої”. Навпаки, механізм вирівнювання фінансового забезпечення розвитку територій повинен стимулювати намагання органів місцевої влади максимально використовувати наявний потенціал територій. Тому, в умовах підвищення самостійності регіонів сутність місцевих бюджетів набуває нового змістовного навантаження, зокрема, авторами пропонується розглядати місцеві бюджети як систему грошових відносин, що виникають між суб’єктами фінансової системи на мікро та макрорівнях з приводу формування, розподілу та використання ресурсів місцевих бюджетів, заснованих на забезпеченні фінансової стійкості та виконанні умов їх фінансової безпеки. Віддаючи належне вченим і фахівцям, що займаються проблемами формування місцевих бюджетів [20, 24, 26, 62, 86, 129; 134, 186, 204, 224], слід зауважити, що до цього часу такі з них, як досягнення реальної збалансованості за доходами та видатками, підвищення рівня фінансової автономії, удосконалення фінансового вирівнювання місцевих бюджетів не знайшли належного вирішення, що стримує економічний і соціальний розвиток регіонів. Для узагальнення фінансових проблем при формуванні доходів місцевих бюджетів необхідно визначити, на яких принципах базується механізм фінансової забезпеченості органів місцевого самоврядування. 1.2. Проблеми формування доходів місцевих бюджетів в умовах підвищення самостійності регіонів Формування доходів місцевих бюджетів повинно відбуватися на основі загальних принципів, які базуються на законодавчих та нормативних актах відповідної держави. Однак, жодна країна не може будувати свою систему міжбюджетних відносин без врахування закордонного досвіду систематизованого у міжнародних правових актах [91, с. 6-8], до яких належить Всесвітня декларація місцевого самоврядування (вересень 1985 р.) [34], Європейська хартія місцевого самоврядування (1985 рік) [47], Декларація про принципи місцевого самоврядування в країнах СНД (1993 р.) [43]. Оскільки, Україна, як суверенна держава, стала у 1995 році членом Ради Європи, вона взяла на себе зобов’язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів їх організації. Закон України „Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування” прийнято Верховною Радою України 15 липня 1997 року [166]. Таким чином, відповідно Конституції України [80, ст. 9] Європейська хартія (далі ЄХМС) „… є частиною національного законодавства України”, а її норми мають переважну силу над нормами законів України”. Хартія застосовується до всіх рівнів чи категорій органів місцевого самоврядування у кожній країні-члені, а також, з відповідними змінами, до територіальних влад на регіональному рівні. Метою Європейської хартії місцевого самоврядування [47] є компенсування браку спільних європейських стандартів оцінки та захисту прав органів місцевого самоврядування, які є найближчими до населення. Хартія узагальнює та визначає загальновизнані у Європі принципи здійснення демократії на місцевому і регіональному рівні та зобов’язує сторони застосовувати основні правила, які гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність органів місцевого самоврядування. Основні з них систематизовані у табл. 1.2. Формулювання принципів місцевого самоврядування, закладене в Частині 1 ЄХМС [47], мало на меті узгодити широкий спектр правових систем та структур місцевого самоврядування, що існують в країнах-членах Ради Європи. Однак, є загальновизнаним, що окремі уряди, до яких відноситься і український, все-таки зтикаються з конституційними або практичними перепонами при приєднанні до деяких положень Хартії. Відповідно до ЄХМС [47] ст. 140 Конституції України [80] передбачає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Ст. 2. Закону України „Про місцеве самоврядування” [160] уточнює визначення та засвідчує, що місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Тому, можна засвідчити виконання принципу захисту регіонального самоврядування у вітчизняному законодавстві. Однак, що стосується принципу закріплення повноважень регіональної влади то тут, Конституція України не дає чіткого визначення обсягу повноважень органів місцевого самоврядування. Законодавець при формулюванні поняття місцевого самоврядування визначає лише, що до його функцій належить „вирішення питань місцевого значення”, але що слід відносити до таких питань не вказав [80 ст. 140]. Таблиця 1.2 |
Банківський менеджмент Підручник розрахований насамперед на студентів, які навчаються за спеціальністю “Банківська справа”. Книга буде корисною також студентам... |
Книга призначена науковцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних... ... |
Навчальний посібник / Поніманська Т.І. К.: Академвидав, 2006. 456 c Полегшать роботу над посібником вміщені в ньому відомості про вчених, які працювали у царині дошкільної педагогіки, короткий термінологічний... |
Фасолько Марія Дмитрівна, викладач-методист Цей майстер-клас може бути використаний викладачами і студентами різних спеціальностей вищих та середніх навчальних закладів для... |
Робоча Програма та методичні рекомендації з педагогічної практики... Положення про проведення практики студентами вищих навчальних закладів України, на підставі Програми педагогічної практики для педагогічних... |
Тема: «Основні напрями регулювання ринку праці, зайнятості та умов... Мета: ознайомити студентів з методологічними аспектами в галузі працевлаштування випускників вищих навчальних закладів; поглибити... |
Умови прийому до вищих навчальних закладів України Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним... |
Перелік творчих конкурсів та інтелектуальних змагань Учні 3-11 класів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів, студенти вищих навчальних закладів |
НАКАЗ У 2004 році проведення експерименту щодо зовнішнього тестування навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної... |
Міжнародний благодійний Фонд «Україна 3000» ОГОЛОШУЄ До участі у конкурсі запрошуються учні загальноосвітніх, професійних та позашкільних навчальних закладів, студенти вищих навчальних... |