|
|
Скачати 6.61 Mb.
|
|
Загрози фінансовій безпеці місцевих бюджетів зовнішні внутрішні інфляційні процеси стан грошово-кредитного обігу коливання цін на енергоносії частка тіньової економіки нестабільність правової бази здійснення діяльності суб’єктів господарювання низький рівень ефективності функціонування державних фінансових органів рівень економічного розвитку країни низька якість фінансового, бюджетного та податкового законодавства адміністративні бар’єри та ступінь довіри до влади низька якість планування доходів місцевих бюджетів інвестиційна привабливість регіону та розвиток інвестиційно-інноваційної діяльності низька ефективність системи контролю за формуванням доходів місцевих бюджетів низький рівень використання податкового потенціалу територій рівень життя населення регіону високий рівень дотаційності місцевих бюджетів використання місцевих природних ресурсів відсутність зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні власної доходної бази розмір території стан розвитку галузей економіки регіону низький рівень децентралізації податкових повноважень Рис. 1.13. Загрози фінансовій безпеці місцевих бюджетів Досягнення інвестиційної привабливості регіону та розвитку інвестиційно- інноваційної діяльності пов’язане з діяльністю як місцевого, так і державного рівня влади. Відсутність стабільної правової бази здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств, стан конкурентних відносин та рівень монополізації економіки значно впливають на формування інвестиційної привабливості регіонів, як для вітчизняного інвестора, так і для іноземного капіталу, що, у свою чергу, вливає на результативність діяльності підприємств різних галузей економіки, яким потрібен додатковий капітал для модернізації виробництва та розгортання інноваційної діяльності. Одним із головних чинників підвищення фінансової стійкості місцевих бюджетів є боротьба з тіньовою економікою. На сьогодні статистичні дані про податковий потенціал регіонів не можуть бути достовірними, оскільки база оподаткування не містить у собі величезну частину вітчизняної економіки – її тіньовий сектор, що не підлягає оподаткуванню. В Україні тіньовий сектор слід розглядати тільки як перспективний для здійснення фінансової діяльності із розвитком законодавства і посилення контролю за його дотриманням, розвитком ринку. Неефективні заходи боротьби з тіньовою економікою, в основі яких лежить неефективність системи контролю за формуванням доходів місцевих бюджетів, є однією з найважливіших причин, що гальмують зростання фінансового потенціалу та забезпечення територіальних громад достатніми фінансовими ресурсами, щоб відповідали потрібному рівню послуг, які надаються на місцях. Виділяючи стан грошово-кредитного обігу як фактор, що впливає на фінансову стійкість місцевих бюджетів, маємо на увазі цілу сукупність взаємопов’язаних чинників, що в кінцевому підсумку характеризують її задовільне чи незадовільне становище. Перший чинник – це інфляційні процеси, що, як правило, негативно впливають на доходну частину місцевих бюджетів, зменшуючи реальну вартість суми податків і зборів, а також перерахувань з державного бюджету. При цьому вплив рівня інфляції на зменшення сум доходів тим сильніше, чим ближче до завершення фінансового року очікуване одержання тих або інших сум. Крім того, оскільки вплив інфляції зменшує вартість доходів стосовно попереднього періоду, то очевидно, що чим більш тривалий період фінансової операції, тим сильніше вплив на неї інфляційної складової. Однак, можливим є і позитивний інфляційний вплив на доходи бюджету, наприклад, коли за рахунок інфляційного зростання цін товарної продукції відбувається збільшення сум податкових надходжень. Коливання цін на енергоносії на внутрішньому та зовнішньому ринках також варто віднести до факторів що впливають на стан фінансово-кредитної системи та, відповідно, на фінансову стійкість місцевих бюджетів, оскільки вартість енергоносіїв часто є основною складовою собівартості виробленої продукції. При цьому зростання викликає зростання її ціни, що найчастіше супроводжується збільшенням податкових надходжень. Однак, таке збільшення є лише тимчасовим, оскільки відсутність прибутку приводить до зменшення рентабельності певних виробництв, їх закриттю та, відповідно, зменшенню обсягу податкового потенціалу та фінансових ресурсів бюджетів. Для здійснення моніторингу фінансової стійкості і безпеки місцевих бюджетів необхідно мати певні числові вираження індикаторів фінансової безпеки для того, щоб мати можливість приймати управлінські рішення та здійснювати розробку заходів, направлених на забезпечення фінансової безпеки місцевого бюджету як в короткостроковому, так і в середньостроковому періоді. Однак, на сьогоднішній день індикатори фінансової безпеки місцевих бюджетів не відпрацьовані і не використовуються в практиці фінансових управлінь. Тому, в якості показників, які характеризують фінансову безпеку місцевих бюджетів, пропонуємо використовувати розглянуті вище коефіцієнти фінансової стійкості, а їх значення в якості індикаторів фінансової безпеки, числові орієнтири яких необхідно визначати шляхом емпіричних досліджень, які будуть проведені в наступному розділі дослідження. РОЗДІЛ 2 ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 2.1. Напрямки формування доходів місцевих бюджетів Серед найактуальніших проблем, які виділяють провідні вітчизняні науковці [5, 11, 12, 29, 84, 85, 133, 140, 192], що виникають при формуванні доходів місцевих бюджетів можна виділити: хронічний брак коштів у місцевих бюджетах за загальним фондом і тим більше за спеціальним, що не дозволяє здійснювати інвестування в достатньому обсязі; недосконала формула розподілу міжбюджетних трансфертів; посилена залежність місцевої влади у вирішенні фінансових питань від центральних органів влади та установ; нестабільність політичної ситуації в Україні. Кожне питання має безліч шляхів розв’язання. Проте для дійсного вирішення стратегічного завдання регіональної політики – забезпечення сталого розвитку регіонів – уже давно назріла необхідність у скоординованих законодавчих діях, які неможливі без дослідження існуючих тенденції у практиці формування доходів як вітчизняних місцевих бюджетів, так і місцевих бюджетів розвинутих країн. Вивченням досвіду зарубіжних країн займається доволі широке коло вітчизняних науковців [13, 64, 106, 139, 194]. Їх напрацювання свідчать про те, що не існує ідеальної моделі формування міжбюджетних відносин у жодній країні, яку можна беззаперечно адаптувати та застосувати в Україні. У кожної з них є свої переваги та недоліки і досить складно виділити критерій відбору країни для вивчення її досвіду. На початку ХХ ст. італійський вчений Франческо Нітті писав, що зіставлення фінансів (за бюджетними показниками) федеральної держави з фінансами унітарної держави є некоректним [128, с. 72]. Кліяненко Б. [64, с 13–17] вважає, що критерієм відбору має бути не розмір державного бюджету (бо нашій державі ще далеко до розвинутих держав), не площа та кількість населення, навіть не адміністративний устрій (що лежить в основі організації бюджетної системи). Зважати треба на існування схожих вертикальних та горизонтальних відносин між ланками бюджетної системи і здатність їх вирішувати. Максимчук М. [106, с. 219 – 213], Луніна І. [100, с. 37 – 47] вважають, що саме європейський досвід інституційного та фінансового забезпечення регіонального розвитку є по суті взірцевим досвідом для України, адже він надає позитивні приклади ефективного регіонального розвитку в унітарних державах, таких, якою є наша держава. З метою узагальнення тенденцій у взаємовідносинах центру та регіонів, що лежать в основі бюджетного унітаризму та федералізму, розглянемо особливості організації міжбюджетних відносин в унітарних та федеративних країнах. Загалом, „...бюджетний унітаризм – така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна влада. Місцева та регіональна влади при цьому, як правило, відіграють досить пасивну роль. Бюджетний федералізм представлений такою організацією бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостійності й автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню рівний та гарантований державою перелік суспільних послуг, а для цього органічно поєднувати фіскальні інтереси держави з інтересами її суб’єктів; розрізняти бюджетні повноваження, бюджетні видатки та доходи; розподіляти і перерозподіляти бюджетні ресурси між державним бюджетом і бюджетами місцевих органів влади, вирівнюючи бюджетну забезпеченість територій, які перебувають у різних соціально-економічних, географічних, кліматичних та інших умовах [210, с. 247]”. Таблиця 2.1 Доходи місцевих бюджетів унітарних держав, % ВВП
Джерело: [100, c. 37 -47] Дані табл. 2.1 показують, що доходи місцевих бюджетів унітарних держав (без країн з перехідною економікою) у середньому становлять 11,4% ВВП, у тому числі 5,5% та 1,6% ВВП (або 68,8% доходів) припало, відповідно, на податки і неподаткові надходження, 4,3% ВВП (31,2% доходів) – на трансферти від органів державного управління інших рівнів [100 c. 37–47]. Хоча розмах варіації частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів за даними табл. 2.1 доволі широкий. Так, наприклад, найбільша частка трансфертів у доходках місцевих бюджетів спостерігається у Ірландії та становить 76,5%, найменша у доходах місцевих бюджетів Японії – 0,0%. Такий стан фінансового забезпечення країн унітарного типу, як зазначають провідні науковці у галузі місцевих фінансів [194, c. 20; 213, с. 13 –36; 98, с. 27], свідчить про те, що у цих країнах інтенсивно відбувається процес децентралізації та розширення самостійності регіональних урядів, у тому числі в бюджетних питаннях, що вимагає вивчення та врахування зарубіжного досвіду у запровадженні чіткого розподілу функцій та джерел коштів між центральним та місцевими органами на засадах положень економічної теорії бюджетного федералізму. У структурі доходів місцевих бюджетів федеративних держав переважають трансферти (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Структура доходів місцевих бюджетів федеративних держав, %
Джерело: Складено авторами на основі джерел [64, с. 13-17; 93, c. 76] Структурна деформація доходної бази муніципальних бюджетів Російської федерації в останній час характеризується суттєвим зниженням долі податкових надходжень у доходах районних бюджетів, деяким зниженням долі неподаткових надходжень і, відповідно, збільшенням долі трансфертів, здебільшого за рахунок субвенцій з федерального чи регіонального фонду компенсацій. Показники забезпеченості бюджетів муніципальних утворень джерелами доходів свідчать про стійку тенденцію росту залежності місцевих бюджетів від вищестоящих органів влади, що реалізується на практиці через механізм міжбюджетних трансфертів [17; 22, с. 59 – 62; 223, с. 67 – 69]. У структурі доходів комунального бюджету Саксонії (табл. 2.2) дотації на виконання цільових програм, тобто субвенції мають у структурі доходної частини бюджету найбільшу питому вагу, яка майже не змінюється та залишається в межах 33-35%. Крім того, вагоме місце займають податки та інші доходи, значення яких коливається в межах 17-35%. При чому частка перших постійно зростає, а других – знижується. Таким чином, формування бюджету землі Саксонія виконується за рахунок трансфертів – 54,12%, а на власні надходження залишається тільки 45,88%. Отже, узагальнюючи існуючі напрацювання у сфері досліджень зарубіжних тенденцій у формуванні доходів місцевих бюджетів, слід зауважити, що структура доходів місцевих бюджетів на даному етапі істотно не відрізняється в залежності від того, який устрій має держава – унітарний чи федеративний, відноситься вона до категорії економічно розвинених чи країн з перехідною економікою (хоча участь місцевих бюджетів у перерозподілі ВВП є вдвічі більшою). Перед усіма стоїть дилема про створення оптимальної моделі міжбюджетних відносин, розподілу бюджетних повноважень та відповідного їх фінансування, що включає, як зазначено у працях [130, с. 61-65; 93, с. 73–76; 3, с. 26–28; 182, с. 26–32; 92, с. 27–31; 121, с. 32–37; 189, с. 50–51], вирішення наступних задач:
Як зазначає В. Я. Швець [217, с. 28], перехід від централізованої до багаторівневої бюджетної системи з самостійними місцевими бюджетами повинна характеризуватись виконанням умов інституціональної симетрії, які базуються на ідеях К. Вікселя щодо правил прийняття рішень про державні видатки, які передбачають одночасне дотримання трьох принципів:
Фінансова самодостатність громад Податки, що найчастіше є об’єктами розподілу між бюджетами Податок на прибуток підприємств Податки на власність(податок на нерухомість) Податок на доходи фізичних осіб За - забезпечує значні надходження; - сприяє забезпеченню територіальної відповідальності між платниками податку та користувачами суспільних благ. Проти - недостатнє врахування наслідків місцевої податкової політики для економіки країни в цілому . За: - при нормальній економічній ситуації значне джерело надходжень. Проти: - чутливість прибутку до кон’юнктурних коливань в економіці; - ризик посилення міжрегіональної податкової конкуренції з негативним впливом цього податку на структуру виробництва й торгівлі в країні. Португалія -12,4%, Туреччина – 9-11%, Фінляндія – 8%, Чехія - 26 % податкових надходжень Власні надходження (статус місцевих податків ) Реальні податки (поземельний податок) Німеччина біля 30 % податкових надходжень місцевих бюджетів Скандинавські країни понад 87% податкових надходжень: Швеція – 100%, Ісландія – 83%, Польща – 43%, Словаччина – 42% податкових надходжень. За - прискорюється процес переходу майна у власність таких суб’єктів, які можуть ефективніше його використовувати; - посилюється ефективність ринку нерухомості; - ці податки приносять стабільні надходження і не конкурують з основними загальнодержавними податками (на прибуток, непрямими). За - об’єкт оподаткування краще обліковується та контролюється безпосередньо на місцях Проти - соціальна напруженість Великобританія, Ірландія – майже 100% податкових надходжень місцевих бюджетів; Нідерланди, Франція, Греція – більше 40% податкових надходжень місцевих бюджетів Рис. 2.1. Податки, що складають найбільшу питому вагу у доходах місцевих бюджетів зарубіжних країн Джерело: Складено авторами на основі [100, c. 37-47]. Оскільки податкові надходження є вагомим фінансовим ресурсом наповнення місцевих бюджетів серед зарубіжних країн, з позицій переймання досвіду, заслуговує на увагу питання: „які саме податки є головним джерелом формування місцевих бюджетів?”. Структура податків, що складають найбільшу питому вагу у доходах місцевих бюджетів більшості зарубіжних країн, переваги та недоліки у їх застосуванні зображено на рис. 2.1. Загалом, можна зазначити, найбільшими наповнювачами місцевих бюджетів зарубіжних країн, що включаються до системи міжбюджетного розподілу податків відносяться: податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, привабливість яких для місцевих бюджетів зумовлюється, насамперед, тим, що вони забезпечують значні податкові надходження; податки на нерухомість та поземельні податки, оскільки облік та контроль за об’єктами оподаткування краще здійснювати на місцевому рівні. Досліджуючи процеси формування доходів місцевих бюджетів у вітчизняній практиці, розпочнемо з визначення частки „місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а також у зведеному бюджеті, що поряд з економічним і соціальним має важливе політичне значення. Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у розв’язанні актуальних проблем розвитку держави, про певну обмеженість функцій центральних органів влади. Така частка є загальним показником, який відображає рівень фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, дає можливість оцінити рівень розвитку місцевих бюджетів [137, с. 26]”. Таблиця 2.3 Частка місцевих бюджетів у ВВП та у доходах зведеного бюджету України, %
Джерело: Розраховано за даними [14; 15; 16; 201] У 1997 рр. (табл. 2.3) через доходи місцевих бюджетів (без урахування трансфертів) перерозподілялось 13,0% ВВП; у 1998 р. – 12,9%; у наступні роки ця частка мала стійку тенденцію до зниження: 1999 р. -10,3%; 2000 р. – 8,1%; 2001 р. – 8,7%; 2002 р. – 8,6% ; 2003 р. – 8,4%; 2004 р. – 6,6% (найнижчий рівень); 2005 р. – 7,2%; 2006 р. – 7,3%; 2007 р. – 8,2%. В 1997 році у місцевих бюджетах зосереджувалось 43,2% обсягу доходів зведеного бюджету. В подальшому ця частка зменшувалася і становила у 2000 р. – 29,1%; 2001 р. – 32,3%; 2002 р. – 31,4%; 2003 р. – 30,0%; 2004 р. – 24,9%; 2005 р. – 22,6% (найнижчий рівень); 2006 р. – 23,2%; 2007 р. – 26,5%; 2008 р. – 28,4%; 2009 р. – 30,1%. Оскільки показники перерозподілу ВВП через місцеві бюджети мають тенденцію до зниження, далі безпосередньо перейдемо до аналізу процесів формування доходів місцевих бюджетів у нашій державі, яка пройшла вже певний етап реформування міжбюджетних відносин. Першим результуючим надбанням у цьому напрямку було прийняття Бюджетного кодексу. Тому, наше дослідження поділимо на „до” та „після” для того, щоб виявити позитивні та негативні моменти у здійснених перетвореннях, виявити загальні тенденції розвитку та становлення міжбюджетних відносин. Доходи, що надходили до місцевих бюджетів України в 1992 -2000 рр., умовно можна поділити на три групи: 1. Власні та закріплені на постійній основі. Власними визначались доходи, що формувались на території підвідомчій відповідному місцевому органу влади і за його рішеннями. Частина податків була закріплена за місцевими бюджетами на довгостроковій основі (щоправда перелік таких податків за аналізований період декілька разів змінювався) у багатьох випадках такі зміни вносилися при прийнятті щорічних законів про Державний бюджет України. 2. Загальнодержавні податки, що розподілялися згідно з нормативами між державним і місцевим бюджетами. 3. Трансферти з бюджетів вищого рівня. Співвідношення регулюючих і закріплених загальнодержавних податків і зборів у доходах місцевих бюджетів подано в табл. 2.4. Таблиця 2.4 Співвідношення регулюючих і закріплених загальнодержавних податків і зборів у доходах місцевих бюджетів до прийняття Бюджетного кодексу 1992-2000 рр., %
Джерело: Розраховано авторами за даними Міністерства фінансів України З табл. 2.4 видно, що основними джерелами доходів місцевих бюджетів слугували відрахування від загальнодержавних податків. У період 1992 – 2000 рр. їх частка ніколи не була нижче 50 % загального обсягу доходів місцевих бюджетів України. Однак, протягом 1992 – 2000 років частка закріплених доходів у складі місцевих бюджетів поступово збільшується. Це було пов’язано з політикою держави направленою на збалансування місцевих бюджетів. Поступово віддається перевага не нормативам відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, а офіційним трансфертам. За бюджетною класифікацією, запровадженою у 1996 році, всі доходи місцевих бюджетів за економічною природою поділялись так [118, с. 81–82]: - податкові надходження (податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки); - неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження); - доходи від операцій з капіталом (надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом); - державні цільові фонди ( перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством); - офіційні трансферти (від органів державного управління інших рівнів, з-за кордону, з недержавних джерел). Таким чином, динаміку зміни структури доходів місцевих бюджетів України за період з 1992 до 2000 року можна побачити у табл. 2.5. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Банківський менеджмент Підручник розрахований насамперед на студентів, які навчаються за спеціальністю “Банківська справа”. Книга буде корисною також студентам... |
Книга призначена науковцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних... ... |
| Навчальний посібник / Поніманська Т.І. К.: Академвидав, 2006. 456 c Полегшать роботу над посібником вміщені в ньому відомості про вчених, які працювали у царині дошкільної педагогіки, короткий термінологічний... |
Фасолько Марія Дмитрівна, викладач-методист Цей майстер-клас може бути використаний викладачами і студентами різних спеціальностей вищих та середніх навчальних закладів для... |
| Робоча Програма та методичні рекомендації з педагогічної практики... Положення про проведення практики студентами вищих навчальних закладів України, на підставі Програми педагогічної практики для педагогічних... |
Тема: «Основні напрями регулювання ринку праці, зайнятості та умов... Мета: ознайомити студентів з методологічними аспектами в галузі працевлаштування випускників вищих навчальних закладів; поглибити... |
| Умови прийому до вищих навчальних закладів України Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним... |
Перелік творчих конкурсів та інтелектуальних змагань Учні 3-11 класів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів, студенти вищих навчальних закладів |
| НАКАЗ У 2004 році проведення експерименту щодо зовнішнього тестування навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної... |
Міжнародний благодійний Фонд «Україна 3000» ОГОЛОШУЄ До участі у конкурсі запрошуються учні загальноосвітніх, професійних та позашкільних навчальних закладів, студенти вищих навчальних... |