|
|
Скачати 2.49 Mb.
|
|
Тема 2. ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА 2.1. Ключові поняття 1. Загальні проблеми економіки. Потреби як спонукальний мотив економічної діяльності людей. 2. Корисність продукту. 3. Поняття економічної системи, структура і зміст. 4. Типи економічних систем: ринкова; командно-адміністративна; змішана. 5. Власність та її роль в економічній системі. 2.2. Короткий зміст теми та рекомендації до її опанування 1. Загальні проблеми економіки. Потреби як спонукальний мотив економічної діяльності людей. Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є водночас і діючим суб’єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризу ється системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою. Потреби — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини. У сучасних потребах можна виокремити: - фізіологічні (в їжі, одязі, теплі, світлі тощо); - соціальні (необхідність, потяг до спілкування і пов’язані з цим засоби); - духовні (інтелектуальні), емоційні, етичні й естетичні; - нерозумні потреби, які заважають відновленню життєвих сил індивіда (куріння, алкоголізм, вживання наркотичних речовин тощо). Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гостротою, необхідністю: у предметах першої (першочергової) потреби і предметах розкоші; у предметах споживання (особисті) та економічних ресурсах (виробничі). Особисті потреби є первинними. Їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, які є похідними від особистих потреб. Задоволення потреб людини в будь-яких благах об’єктивно потребує їх виробництва, а для того, щоб ці блага виготовити, необхідні ресурси. Ми виходитимемо з того, що потреби у ресурсах можна за допомогою праці одержати від природи або створити штучно у вигляді матеріалів. Потреби — явище об’єктивне і динамічне. Вони утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої перебувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб’єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб’єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі. Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності (механізму цього явища). Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то більше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуванню суб’єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюють одна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби задовольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення, вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разі зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце (функціональний статус) в ієрархії за об’єктивною важливістю для відтворення суб’єкта життєдіяльності — це різні поняття. Життєво важливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність. Потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: не пов’язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребують існування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомленими. Їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціональних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища. Предмети потреб — це відтворювані ресурси (продукти праці). Невідтворюваними є здебільшого природні ресурси. Для окремих суб’єктів вони мають певну споживну вартість, цінність, оскільки містять індивідуальну корисність, яка тим більша для суб’єкта, який має індивідуальну цінність, що нагальнішою є потреба в ресурсі і що краще такий ресурс задовольняє цю потребу. Потреби як такі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше — до процесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської діяльності, їх активізації пролягає через складний процес формування мотивацій, на який впливають різні чинники. Досягнення високого рівня господарювання неминуче пов’язано з максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а здебільшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть динамічно змінюватися під впливом дії загального закону зростання потреб. Потреба змінюється кількісно і якісно: зароджується, досягає повного розвитку, можливо, і відмирає, щоб поступитися місцем іншій однорідній потребі. Зміст потреб у кожній країні залежить від суспільних умов розвитку, ступеня прогресу продуктивних сил, відносин власності, національної специфіки розвитку виробництва, міжнародного економічного співробітництва тощо. Розмаїття суспільних потреб може виявлятися у різних структурно-функціональних напрямах. Потреби можуть поділятися на економічні й неекономічні, виробничі і позавиробничі. Правомірно розглядати їх диференційовано щодо конкретного суб’єкта споживання — окремої людини, родини, трудового колективу підприємства, установи, працівників певної галузі виробництва, жителів населених пунктів (міст, сіл), суспільства загалом, окремих соціальних верств. Має право на існування і характеристика суспільних потреб як фактичного попиту на матеріальні і духовні блага, об’єктивно необхідні для повноцінного підтримання життєдіяльності і розвитку людського організму, людської особи, соціальної групи, суспільства загалом. Це внутрішні мотиви функціонування і подальшого розвитку та всебічного вдосконалення суспільного виробництва для досягнення високих (оптимальних) економічних результатів. У спеціальній літературі (науковій, навчальній) зазначається, що потреби безмежні, різноманітні. Узагальнено вони виявляються як потреби у засобах виробництва і предметах споживання (предмети першої потреби і розкоші), у засобах оборони держави у разі агресії. Особисті потреби можна виокремити, розрізняючи серед них матеріальні (їжа, одяг, житло), духовні (освіта, культура, мистецтво), соціальні (праця, участь в управлінні, охорона здоров’я, екологія). Незважаючи на об’єктивність потреб, людина не є їх пасивним споживачем. Між потребами і людською діяльністю існує органічний, нерозривний зв’язок і взаємовплив. Цей аспект висвітлив відомий американський учений ХІХ — першої третини ХХ ст. А. Маршалл, який вважав, що потреби і бажання дуже різноманітні, Але можливості їх задоволення обмежені. Понад два століття тому великий шотландець А. Сміт сформулював тезу, що вільне підприємництво є основою соціальної і політичної системи держави. Він показав, що прагнення конкуруючих фірм одержати прибуток, яке ґрунтується на задоволенні потреб споживачів, у кінцевому підсумку виявляється в інтересах самих покупців, адже вони у цьому разі можуть купити товари й послуги в більшому обсязі, кращої якості і за нижчими цінами. Звісно, не можна передбачити, який саме товар або послугу вибере споживач (покупець), але у разі обмеження свободи підприємництва право визначати, що саме вироблятимуть фірми і що саме купуватимуть споживачі, переходить до держави, її функціонального управлінського апарату. Щоб краще зрозуміти цей важливий момент, варто розрізняти бажання, потреби і попит. Бажання — це почуття нагальності задоволення основних необхідностей людини. До них належать потреби в їжі, житлі, прихильність, повага, самовдосконалення. Відомі вчені З. Фрейд, А. Маслоу, Ф. Герцберг та інші довели, що бажання, прагнення, потяг до чогось не створюються маркетологами, а зумовлені природою людини, сутністю соціальних відносин, стосунків. Як уже зазначалось, потреби людини численні і різноманітні за своєю природою, однак кожній особистості притаманна певна система потреб, у структурі якої є домінуючі і підпорядковані їм потреби. При цьому домінуючі (переважаючі) можуть пригнічувати, відтискати всі інші і визначати основний напрям поведінки і життєдіяльності. Так, людина, яка постійно потребує успіху, всі свої вчинки і дії підпорядковує цьому. Втім, у поведінці людини та або інша потреба може виявлятися ситуативно — тільки в конкретний момент, не відображаючи по суті якоїсь стійкої структури потреби. Американський професор психології А. Маслоу є автором теорії мотивації і моделі ієрархії суспільних потреб. Він прагнув з’ясувати, що саме потрібно людині, щоб мати найкращі можливості для розвитку. Вчений висунув гіпотезу про наявність в індивідів низки потреб, які дають змогу мотивувати необхідність їх задоволення в певний момент часу. Нижчі потреби, що утворюють фундамент ієрархії, домінують доти, доки вони хоча б частково незадоволені. Ієрархія потреб і способи їх задоволення за А. Маслоу
А. Маслоу зазначав, що людину можна мотивувати до задоволення тих потреб, які найважливіші для неї у певний момент життя, і пропонував опис її бажань (прагнень). Нагальність певної потреби людини може залежати від ступеня задоволення потреб нижчого рівня. Вчений наголошував особливе значення фізіологічних потреб, які, він вважав, більшість індивідів прагнутиме задовольнити насамперед. Потреба у самоактуалізації задовольняється останньою і найрідше, хоча дослідник спостерігав і винятки з цього правила. К. Алдерфер довів, що його формулювання потреб значно відрізняються від визначень А. Маслоу. Учений висловив теоретичну гіпотезу, що виокремлені ним групи потреб практично відчуває кожна людина, хоч і неоднаковою мірою. Він наголошував на відсутності ієрархічної структури потреб, але зауважував, що задоволення потреб нижчого рівня впливає на бажання вищого рівня і навпаки. Основна відмінність його теорії і теорії А. Маслоу — відмова від ієрархії потреб. Учений висуває гіпотезу, що у разі незадоволення потреб вищого рівня на перший план виходить бажання нижчого рівня, навіть коли воно насичене повністю. А. Маслоу, навпаки, вважав, що задоволення потреби означає, що вона перестає бути мотивом людської діяльності. Якщо А. Маслоу бачив індивіда, який рухається нагору драбиною ієрархії потреб, то К. Алдерфер аналізував дії людей, в яких у міру зміни умов наперед виходить одна з трьох основних потреб. Порівняння концепцій А. Маслоу і К. Алдерфера
Заслуговує на увагу і підхід іншого вченого Д. Макклеланда до класифікації потреб, який виокремив три категорії людських потреб: - приєднання — потреба в налагодженні і підтриманні міжособових відносин; - влади — потреба у навичках впливу і встановлення контролю за вчинками (діями) інших людей, впливу на перебіг подій; - досягнення — потреба брати на себе особисту відповідальність і домагатися успішного виконання завдань. Важливість цих категорій для людини була оцінена за допомогою обробки даних тематичних тестів, що дало змогу розкрити відносну важливість мотивів приєднання, влади і досягнення для індивідів. Широко популярна і теорія мотивації Ф. Герцберга, розроблена на основі аналізу результатів опитування 200 інженерів і бухгалтерів про досвід роботи. Вивчалися емоційні реакції щодо успіхів, невдач тощо в роботі опитуваних. Аналіз одержаних результатів дав змогу дійти висновку, що позитивні емоції щодо роботи виникали під впливом таких чинників: - досягнення; - визнання; - робота як така; - відповідальність; - кар’єрне зростання. Роль зазначених факторів у формуванні (виникненні) негативних щодо роботи почуттів була незначною. Виявилося, що негативні емоції були спричинені: політикою компанії й адмініструванням; інспекціями і контролем; рівнем заробітної плати; міжособистісними стосунками; умовами праці. Вчений дійшов висновку, що можна виокремити фактори, які викликають задоволення виконуваною роботою, і ті, що спричиняють невдоволення працею. Теорія одержала назву двосекторної. 2. Корисність продукту. Загальна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами. Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду. Розглянемо спочатку явище корисності блага. Його корисність чи некорисність для людини залежить від здатності задовольняти її певну потребу. Отже, корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини. Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для українців. Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Так, хліб, м’ясо, овочі, інші харчові продукти є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо. В індустріальну епоху майже всі матеріальні блага та послуги створюються у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і послуг, їх окремих модифікацій. З іншого боку, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені. 3. Поняття економічної системи, структура і зміст. Економічна система будь-якого суспільства, того або іншого способу виробництва є органічною складовою соціальної системи. Соціальна система як упорядкована цілісність охоплює соціальні спільноти й окремих індивідів, об’єднаних специфічними та різноманітними взаємовідносинами, а також зв’язками. Основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства полягає в тому, що економіка — це основа існування країни. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу. Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об’єктивних економічних законів і суб’єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання. Структурні елементи економічної системи: - виробничі відносини; - продуктивні сили суспільства; - механізм господарювання. Структурні елементи економічної системи є водночас її підсистемами. Основною, найважливішою ланкою економічної системи є виробничі відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва. Виробничі відносини, ядром яких є відносини власності (вони не тотожні, як вважають окремі автори, оскільки до виробничих відносин, крім відносин власності, належать відносини розподілу, планомірність тощо. Виробничі відносини і продуктивні сили — це форма і зміст способу виробництва, а разом із надбудовою — формації. Ступінь розвитку продуктивних сил суспільства — кваліфікаційний рівень виробників і розвиток техніки — визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення. Сучасні продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузями народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Якщо, наприклад, з вовни чи бавовни виробили певну кількість прядива, а ткацькі фабрики країни не в змозі переробити його в тканину, то це означатиме порушення балансу між галузями, що неминуче призведе до матеріальних втрат. Продуктивні сили не лише визначають рівень продуктивності суспільної праці, а й змінюють навколишнє середовище, причому як у бік поліпшення, наприклад, у результаті побудови дамб, гребель для запобігання повеням, насадження лісів тощо, так і деколи у бік погіршення екологічного стану у разі виникнення небезпеки техногенних катастроф. Третій структурний елемент економічної системи — механізм господарювання — це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні, сутнісні відносини — відносини власності і поверхневі — організаційні структури та конкретні форми господарювання. Отже, господарський механізм — це сукупність організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління, які базуються на певних відносинах власності. Господарський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що виступають у конкретних формах суспільного поділу праці, господарський механізм включає методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини — правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також механізм господарювання — це механізм дії та використання економічних законів. Економічна система кожного способу виробництва — первіснообщинного, рабовласницького, феодального або капіталістичного — породжує іманентні їй економічні закони і механізм функціонування та розвитку. Принципи будови економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи. Можна виокремити такі три принципи її будови: - ієрархічність; - рухомість; - суперечливість. Саме завдяки принципу ієрархічності економічна система суспільства має органічний і цілісний характер, усі її елементи розміщуються згори донизу залежно від їх значущості, ролі, яку вони відіграють в економічних процесах. Без цього цілісна сукупність елементів економічної системи була б неможливою, це був би хаотичний рух елементів. Принцип ієрархічності передбачає субординацію, тобто підпорядкування менш важливих елементів економічної системи суспільства основним. Зрозуміло, що вертикальний тип субординації жорсткіший, ступінь підпорядкованості набагато глибший, ніж за горизонтальної залежності, коли відносини пом’якшуються, набуваючи характеру партнерства. Існуючий механізм субординації елементів економічної системи суспільства є визначальним, оскільки всі її елементи співіснують у глибокому, органічному взаємозв’язку та взаємодії, причому зворотний зв’язок, імпульси і сигнали знизу за важливістю можуть не поступатися тим, що надходять згори. Другим принципом побудови економічної системи суспільства є її рухомість. Річ у тому, що кожне суспільство не є застиглим, воно постійно перебуває у русі, процесі змін і перетворень. Адже сама економічна система змінюється, вдосконалюється, у суспільстві відбуваються різні політекономічні процеси, які примушують вдаватися до певних дій, іноді навіть асиметричних. Це стосується і найблагополучніших країн Західної Європи і Північної Америки, коли зміна ціни на нафту може призвести до руйнівних наслідків для всього господарського механізму, як це сталося у 70-х роках ХХ ст. Ще більшою мірою це стосується країн третього світу, які нещодавно звільнилися від колоніальної залежності від держав-метрополій. Третім принципом побудови економічної системи є суперечливість. Криза в нашій державі може слугувати характерним прикладом тих складних проблем, які виникли у народному господарстві України через карколомне підвищення цін на російські енергоносії, що спричинило руйнацію нашої економіки на початку 90-х років. Найглибшою суперечністю економічної системи суспільства є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. 4. Типи економічних систем. Нині налічується чотири типи економічних систем суспільства: - адміністративно-командна економіка; - перехідна економіка; - ринкова економіка; - змішана економіка. Категорія “адміністративно-командна економіка” була введена у науковий обіг відомим російським економістом Г. Поповим. Адміністративно-командна модель господарювання сформувалася у 30-х роках ХХ ст. спочатку в СРСР, а відтак була поширена на всі країни соціалістичного табору. Ця модель заснована на соціалістичній ідеї необхідності панування державної власності на засоби виробництва, одержавлення всього народного господарства і централізованого планування. За цієї моделі існує затратний механізм, що пускає на вітер національні ресурси, а також дисбаланс між платоспроможним попитом і наявністю товарної маси, дефіцит усього і вся, інакше кажучи, пусті полиці у магазинах продовольчих і непродовольчих товарів. У країнах, де склалася адміністративно-командна економічна система, відсутній інтерес до високопродуктивної праці, існує зрівнялівка в оплаті праці, поширені карткова система на продукти харчування, талони тощо. За такої системи ігнорується дія об’єктивних економічних законів, нормальний товарно-грошовий обіг, існує жорстке ієрархічне підпорядкування всіх суб’єктів господарювання. У країнах з перехідною економікою відбувається трансформація адміністративно-командної системи в ринкову. Вже не будучи плановою, вона ще не набула характеристик ринкової системи. Старі механізми вже не спрацьовують, а нові впроваджуються нелегко; взагалі цей перехід супроводжується опором старого, відбувається не без проблем, складно. Перехідний стан економіки можна аналізувати з позицій системи категорій і законів його функціонування або вивчаючи шляхи, програми і системні заходи з послідовної трансформації централізованої планової економіки у ринкову. Незвичність, складність трансформації полягає в тому, що виникнення цивілізованих ринкових інститутів відбувається у ще неринковому просторі, до того ж переобтяженому старими звичаями і традиціями, скажімо, колективістськими принципами господарювання, відсутністю історичних традицій приватної власності на землю, як це має місце у нашій країні (виключаючи, проте, Західну Україну). Зрозуміло, що у різних країнах перехідний період від адміністративно-командної до ринкової економіки відбувається по-різному, з урахуванням специфіки країни, результативності заходів її керівництва. Для побудови в країні ринкової економіки потрібно вирішити такі завдання: - докорінно змінити відносини власності, для чого необхідно взятии функції управління у держави і передати їх безпосередньо підприємствам, здійснити приватизацію, тобто змінити власника засобів виробництва за допомогою трансформації державної власності у приватну, запровадити різні форми власності; - сприяти поширенню товарно-грошових відносин; - сформувати ринкову інфраструктуру, нові механізми створення господарських зв’язків; - здійснити демонополізацію економіки як найважливішу передумову впровадження конкуренції й досягнення ринкової рівноваги; - лібералізувати ціни за допомогою скасування державного контролю за ціноутворенням і створення умов для формування цін, які цілком відповідають попиту і пропозиції на товари і послуги; - досягти фінансово-економічної стабілізації за допомогою здійснення жорсткої грошово-кредитної політики з метою обмеження обсягу грошової маси в обігу; - провести реформу соціальної підтримки населення, особливо найменш захищених його верств, що сприяло б адаптації до нових умов життя; - здійснити структурну перебудову народного господарства; - забезпечити особисту свободу громадян, ухвалюючи відповідні правові акти, закони і норми господарської діяльності. Що розвиненіша у країні ринкова економіка, то вищий життєвий рівень її населення. Змішана економіка склалася у високорозвинених країнах, де крім пануючої приватної капіталістичної власності досить значною є частка державного сектору в народному господарстві. Криза, а відтак і крах адміністративно-командної системи — незаперечне свідчення того, що попри будь-які відхилення від магістральної ходи людства сама економічна система суспільства у кожній країні зрештою неминуче спрямиться у потрібному напрямі, у напрямі створення високорозвиненого народного господарства, досягнення високого рівня продуктивності праці, матеріального добробуту і соціальної захищеності людини. 5. Власність та її роль в економічній системі. Основою ринкової господарської системи як у певний спосіб упорядкованої системи зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ є відносини власності. Проблема власності виникає через економічну діяльність, що визначає особливий кут зору, під яким потрібно розглядати відносини власності. Відносини власності — це складний комплекс відносин, що виникають і розвиваються між людьми в процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. Слід розрізняти економічний і юридичний аспекти цього поняття. Особливість аналізу відносин власності полягає в тому, що їх розгляд крізь юридично-правову призму дає змогу зрозуміти місце і роль феномену власності в економічній системі суспільства. Економічну категорію “відносини власності” нерідко розглядають як відносини щодо привласнення матеріальних і духовних благ; відносини, що складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці; відносини господарського використання майна; систему економічних відносин між людьми щодо привласнення речей і т. ін. У свою чергу економічним змістом привласнення є процес перетворення предметів і сил природи на умови життєдіяльності людей. Тому цілком логічним і виправданим є висновок, що в економічному розумінні відносини власності є частиною системи економічних відносин. Ці відносини виявляються в багатогранному комплексі явищ господарського процесу, в усіх його вимірах і на всіх рівнях. Тому для розкриття поняття відносин власності як економічної категорії потрібно проаналізувати всю систему економічних відносин між людьми, які використовують обмежені економічні ресурси для задоволення своїх потреб. Аналіз економічної діяльності, яка породжує комплекс відносин між її учасниками, є предметом вивчення економічної теорії. Власність може бути публічною і приватною. Відносини власності визначають форми організації економічного життя. Учасники економічного життя визнають один в одному відокремлених рівноправних власників. Вони обмінюються результатами своєї економічної діяльності на еквівалентно-компенсаційній основі. Адекватними такій формі організації економічного процесу є відносини приватної власності на ресурси і результати їх використання. Економічні відносини власності реалізуються в правових формах, які визначають ставлення суб’єктів власності до її об’єктів. Наприклад, Закон України “Про власність” трактує право власності так: “Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном”. Володіння означає фактичну належність об’єкта власності певному суб’єкту, без цього останні права власності — користування і розпорядження — не можуть бути реалізовані. Користування характеризує процес набування властивостей майна — об’єкта власності її суб’єктом: виробниче застосування засобів виробництва або споживання економічних благ з метою задоволення потреб. Розпорядження означає дії, пов’язані з фактичним здійсненням влади власника над об’єктом власності, відчуження майна від власника (застава, здавання в оренду, продаж, обмін, передавання в спадок, даруваня тощо). Елементами права власності є: - право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами; - право користування, тобто право використання корисних властивостей благ для себе; - право управління, тобто право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ; - право на дохід, тобто право володіння результатами від використання благ; - право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага; - право на безпеку, тобто на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища; - право на передавання благ у спадок; - право на безстроковість володіння благом; - заборона на використання способом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу; - право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу; - право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують поновлення порушених повноважень. Феномен власності пов’язано з фундаментальним положенням теорії про обмеженість економічних ресурсів щодо потреб, тобто з проблемою відносної рідкісності ресурсів. Вільний, безперешкодний доступ до матеріальних ресурсів породжує ситуацію “нічийності” власності, коли об’єкт належить одночасно всім і нікому зокрема. Для забезпечення принципу винятку необхідна специфікація прав власності, тобто створення умов для набуття прав власності тими, хто здатний дістати з ресурсів більшу користь. Чітке визначення прав власності допомагає господарським суб’єктам приймати найефективніші рішення, оскільки всі позитивні і негативні результати їх діяльності позначаються на власникові. Стимул господарського суб’єкта прямо залежить від визначеності прав власника. Економічною формою реалізації права власності на фактори виробництва є певний вид доходу. Відповідно до системи факторів виробництва — праця, капітал, земля, підприємництво — існує функціональний розподіл доходів у ринковій економіці: заробітна плата, процент, рента, прибуток. Власність визначає види доходу, їх створення і розподіл визначається ціновим механізмом ринку. Позитивний аналіз формування факторних доходів у науковій системі маржиналізму дає можливість дійти висновку, що відносини власності в ринковій економіці не пов’язані з поняттями експлуатації, законних або незаконних доходів, соціальної справедливості або несправедливості: власники факторів виробництва через деперсоніфікований механізм цін привласнюють результати виробництва у вигляді факторних доходів. Отже, відповідь на питання про об’єкти власності дає класифікація економічних ресурсів і похідних від них цінностей. На ринку науково-технічних знань купують і продають продукти інтелектуальної власності. Саме вони стають визначальним елементом багатства країни, тим чинником, що формує потенціал подальшого економічного зростання. Тому одними з важливих завдань державної науково-технічної й економічної політики є розробка системи прав і охорони інтелектуальної власності, її інституціональне забезпечення. Нині в Україні працює дворівнева система управління інтелектуальною власністю: держдепартамент інтелектуальної власності в складі Міністерства освіти і науки України і Український інститут промислової власності. Промислова власність — це продукт інтелектуальної діяльності в технічній і комерційній діяльності, який дає можливість його власнику виробляти товари, що вигідно відрізняються своїми споживними якостями від аналогів на ринку. Вона може бути об’єктом продажу, оренди та інших угод. Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 р. до неї належать: патенти на винаходи, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товару, географічні найменування. Ці об’єкти використовують у міжнародному торговому обороті, вони існують у промисловості та інших галузях економіки — сільському господарстві, торгівлі тощо. Правова охорона промислової власності здійснюється за допомогою подання заявок на конкретні об’єкти відповідно до норм міжнародного права. Основними напрямами роботи системи є вдосконалення процесу патентування для забезпечення юридичного захисту інтелектуальної власності і комерціалізація наукових винаходів. На останньому слід особливо наголосити: остаточну відповідь на питання про дієздатність юридично захищеного патентом продукту інтелектуальної власності дає ринок. Перетворення інтелектуального продукту на об’єкт приватної власності, забезпечення гарантій і чітке розмежування цих прав є важливою складовою правил гри в ринковій економіці. Розглядаючи питання інтелектуальної власності, слід наголосити і зробити висновок про роль приватної власності у формуванні ринкового середовища: ринковий критерій ефективності — прибутки і збитки — не умовний, а цілком реальний. Термінологічний словник Корисність – суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага чи набору благ. Іншими словами, корисність визначає, в якій мірі індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Потреби – мотив людини, що спонукає її до діяльності. Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї. Бажання – прагнення, потяг до здійснення чого-небудь, хотіння. Помірна ступінь прояви волі, між звичайним хотінням, та виваженим рішенням чи вибором. Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на відтворення товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності відповідно до мети суспільства. Власність – це економічні відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили предметів споживання, послуг, об`єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного виробництва. Володіння – право виключного фізичного контролю над об’єктом власності (продавати, дарувати, здавати в оренду). Розпорядження – це комплекс заходів, які дозволяють відчужувати об’єкти власності: продавати, закладати, дарувати, передавати спадково. Користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів. Інтелектуальна власність – скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях. Приватна власність - система відносин між частинами суспільства, що виникають в умовах поділу суспільства на володіючих і не володіючих факторами та результатами виробництва (трудова, нетрудова, рабовласницька, капіталістична). Суспільна власність - відносини між членами суспільства з приводу спільного присвоєння ними засобів і результатів виробництва. Державна власність - система економічних відносин, що складаються з приводу участі держави у присвоєнні засобів і результатів виробництва. Групова власність - економічні відносини, що виникають в процесі колективно-групового характеру присвоєння засобів і результатів виробництва. Індивідуальна власність (особиста або приватна) - економічні відносини, що виникають між індивідами та суспільством (державою) або групою людей з приводу індивідуального присвоєння. Роздержавлення – це комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки. Приватизація – це процес передачі власності від юридичної особи (держава, міськрада і т д. ) фізичній особі або групі осіб. 2.3. Контрольні питання 1. Які чинники впливають на зміст потреб? 2. Охарактеризуйте сутність загального закону зростання потреб. 3. У чому полягає відмінність економічної потреби й економічного інтересу? 4. У чому полягає сутність економічної системи суспільства? 5. Назвіть структурні елементи економічної системи. 6. Які принципи побудови економічної системи? 7. Яка структура економічних відносин? 8. Чим відрізняються роздержавлення і приватизація? 9. У чому полягає сутність інтелектуальної власності? 10. Поясніть, як здійснюється роздержавлення власності. 2.4.План практичного заняття 1. Зародження і розвиток економічної теорії. 2. Предмет і метод економічної теорії. Мікро та макроекономіка. 3. Виробництво та його фактори. Обмеженість виробничих ресурсів. Межа виробничих можливостей. 4. Економічні потреби та їх класифікація. 5. Економічні блага. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. 2.5. Навчальні завдання для самостійної роботи 1. Заповніть таку таблицю:
2.6. Проблемні питання для обговорення в групі 1. Поясність процес походження потреб. 2. Чи можна досягти єдності економічних інтересів у суспільстві? 3. Виконайте порівняльний аналіз теорій потреб А. Маслоу і К. Алдерфера. 4. Яка структура власності у змішаній економіці? 5. Охарактеризуйте шляхи приватизації. 2.7. Тестові завдання для перевірки знань 1. Проблеми «що, як і для кого виробляти» стосуються: а) тільки тоталітарних систем, де панує централізоване директивне планування; б) тільки ринкової економіки; в) тільки економіки країн, які економічно відсталі; г) економіки будь-якого суспільства незалежно від його соціально-економічної і політичної організації; д) пунктів а і в. 2. Альтернативна вартість нової школи – це: а) витрати на наймання вчителів для нової школи; б) вартість будівництва школи в майбутньому; в) інші товари і послуги, від яких відмовились задля будівництва нової школи; г) витрати на утримання нової школи; д) усі відповіді неправильні. 3. Що не належить до об’єктів інтелектуальної власності: а) промислові зразки; б) ліцензії; в) цінні папери; г) винаходи; д) ноу-хау. 4. Що є постійним дефіцитом у командній економіці: а) природні ресурси; б) гроші; в) товари і послуги; г) інтелектуальні блага; д).трудові ресурси. 5. Що не може бути нині об’єктом власності у ринковій економіці: а) земля; б) устаткування; в) людина; г) продукт інтелектуальної праці; д) футболіст. 2.8. Рекомендована література 1. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія. Підручник. – 7-ме вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2008. 2. Башнянин Г. Політична економія. Підручник для вузів. К.:Ніка-центр Ельга, 2000. 3. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч.Посібник.-К.:КНЕУ,2001. 4. Гальчинський А. С., Єщенко П.С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань: Навч. пос. –К.:Вища школа,2002. 5. Економічний словник-довідник;/ за ред. С. В. Мочерного.К.:Феміна, 1995. 6. Калина А.В., Осокина В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. Посібник.-К.: МАУП, 1998. 7. Костюк В.С. Економічна теорія:навч.посіб. для студ.вищ.навч. закл.- К.:Центр учб.л-ри, 2009. 8. Крупка М. Основи економічної теорії – К.:Атіка, 2001. 9. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посіб.-К.:Вид.центр „Академия”, 2003. 10. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підруч.Вид.2-е, уточнене. –К.:Академія, 2002. 11. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін. 2-ге вид., і доп, - К.:Вища шк., 1999. 12. Основи економічної теорії. Підручник: у 2 кн./за ред. Ю.В.Ніколенко, К.:Либідь., 1998. 13. Основи економічної теорії. Підручник / За ред. А.А.Чухна.-К.:Вища шк.,2001. 14.Основи економічної теорії. Посіб./В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський, Т.І.Біленко та ін.-К.:Академія, 2002. |
|
МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ Методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни „Економіка підприємства” обговорено і схвалено на засіданні кафедри теоретичної... |
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Автори: Яріш О. В., доцент кафедри фінансів Полтавського університету споживчої кооперації України, к е н |
|
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Автор: Прохар Н. В., доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ВНЗ Укоопспілки Полтавський університет економіки і торгівлі,... |
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Сімейне право” (відповідно до... |
|
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Рецензенти: Валюх З. О., д філол н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к філол н., доц.... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
|
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення навчальної... «Товарознавство і комерційна діяльність», 05170104 «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса», 05170107 «Технологія... |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Соціологія” (відповідно до вимог... |
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Господарське право” (відповідно... |