ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Скачати 1.34 Mb.

Назва	ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Сторінка	6/10
Дата	16.03.2013
Розмір	1.34 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Тема9. Виробнича інфраструктура

План
1. Роль та склад інфраструктури підприємства.

2. Планування забезпечення підприємства технологічною оснасткою.

3. Планування ремонтного обслуговування виробництво.

4. Планування енергообслуговування та транспортного обслуговування виробниитва.
Роль та склад інфраструктури підприємства

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійна підтримка в робочому стані обладнання та інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами, енергією; виконання транспортних операцій тощо. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

Виробничою інфраструктурою підприєства є підрозділи які виконують роботи по технічному обслуговуванню виробництва і які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Планування обслуговування виробництва безпосередньо впливає на показники ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства, конкурентноздатність продукції, а постійне його вдосконалення здійснює суттєвий вплив на економіку кожного підприємства і набуває все більшого значення.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

- підвищення рівня механізації й автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт з ремонту та експлуатації обладнання, зростає потреба в розширенні номенклатури технологічної оснастки;

- науково-технічний прогрес та інтенсифікація технологічних режимів роботи обладнання підвищують вимоги до якості та кількості енергії, що використовується;

- удосконалення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують навантаження на транспортні служби тощо.

Склад і масштаби цехів та служб підприємства, що здійснюють технічне обслуговування, визначаються особливостями основного виробництва, типом І розмірами підприємства, характером продукції, надання послуг, виконання робіт, іншими факторами.

Для більшості промислових підприємств характерні наступні допоміжні й обслуговуючі господарства: інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортно-складське. Планування їх діяльності здійснюється, як правило, апаратом управління відповідної функціональної служби, виходячи із загального плану економічного і соціального розвитку підприємства.

Планування забезпечення підприємства технологічною оснасткою

Основним завданням виробничої діяльності підприємства є визначення потреби підприємства у технологічній оснастці, а також планування джерел її придбання та забезпечення виробництва.

Систематизація великої кількості оснастки, яка на багатьох підприємствах досягає десятків тисяч найменувань, проводиться за допомогою її класифікації та індексації.

Класифікація - це групування технологічної оснастки за певними ознаками відповідних груп.

Індексація - присвоєння кожному інструменту умовного позначення.

Так, за характером використання оснастка поділяється на універсальну, стандартну і спеціальну.

Забезпеченість оснасткою планується у певній послідовності. Номенклатура універсальних (стандартних) видів оснастки у серійному та масовому виробництвах встановлюється по картах застосування, в одиничному і дрібно серійному виробництвах - по картах типового оснащення робочого місця. Номенклатура спеціальних видів оснастки визначається по картах технологічних процесів.

Потреба в інструменті на плановий період визначається, виходячи з витратного фонду інструменту, необхідного для виконання виробничої програми, та різниці між необхідним оборотним фондом (плановим) і фактичним на початок планового періоду.

Витратний фонд інструменту - це та кількість інструменту, яка повністю вийде з ладу при виконанні виробничої програми планового періоду.

Оборотний фонд - це мінімальна кількість інструменту, яка необхідна для безперебійного ходу виробництва.

Потреба підприємства по кожному виду оснастки на плановий період (Оспл) визначається таким чином:

, (9.1)
де Вос - витрати оснастки на плановий період, шт.;

Ноб_кпл - норматив оборотного фонду на кінець планового періоду, шт.;

Ноб_пф - фактична величина оборотного фонду на початок планового періоду, шт.

Витрати оснастки можуть бути визначені статистичним методом, по нормах оснащення робочих місць і нормах витрат. Найбільш точним з них є розрахунок витрат по нормах, що встановлюються для кожного типорозміру оснастки. У масовому і великосе-рійному виробництвах норму витрат різального інструменту (Ір) розраховують на 100 або 1000 операцій за формулою:

, (9.2)

де tm - норма машинного часу, необхідного для виконання однієї операції певним інструментом, хв.;

Т_зн - стійкість інструменту до повного його зносу, год.;

К_вв- коефіцієнт випадкових втрат, знаходиться в межах 0,05 - 1.

Тоді, загальні витрати інструменту визначаються за формулою:

, (9.3)

де m - кількість найменувань виробів, що оброблюються даним інструментом;

Nоб - кількість виробів, що підлягають обробці в плановому періоді.

До складу оборотного фонду цеху входить оснастка, яка одночасно знаходиться на робочих місцях та в заточці і ремонті придатна для використання в інструментально-роздаточній кладовій .

Оборотний фонд оснастки підприємства складається із оборотного фонду оснастки цього виду в усіх цехах підприємства, а також страхового і перехідного запасів в центральному й Інструментальному складі.

На основі розрахованої потреби підприємства в оснастці розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах і складаються замовлення на придбання зі сторони.

Планування ремонтного обслуговування виробництво

Вирішення завдань, пов'язаних з технічним обслуговуванням обладнання і виконанням ремонтних робіт, покладено на ремонтне господарство підприємства, склад якого залежить від типу та обсягів виробництва, характеристик технологічних процесів та обладнання, розвитку кооперації при виконанні ремонтних робіт.

Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту й технічного обслуговування обладнання залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподіляється по категоріях складності. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

За одиницю складності ремонту механічної частини приймають складність ремонту умовного обладнання, трудомісткість капітального ремонту якого в умовах середнього ремонтно-механічного цеху складає 50 год., а за одиницю складності ремонту електричної частини обладнання - відповідно 12,5 год. Категорія складності ремонту обладнання визначається по кількості одиниць складності ремонту, що присвоюється цій групі обладнання.

Сумарна трудомісткість ремонтних робіт у плановому періоді може бути розрахованаза формулою:

, (9.4)
де k, n, TK - кількість капітальних, поточних ремонтів і технічного обслуговування у плановому періоді;

R_ik, R_in,R_iTK - кількість відповідно ремонтних одиниць, що підлягає капітальному, поточному ремонту та технічному обслуговуванню i-го виду обладнання;

_pk,

_pn,

_TK- норми трудомісткості капітального, поточного ремонтів і технічного обслуговування на одну ремонтну одиницю, нормо-год.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулюючі операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється повне розбирання, ремонт спрацьованих деталей, вузлів і заміна тих, що не підлягають ремонту, регулювання й випробування під навантаженням.

Технічне обслуговування передбачає сукупність різних технічних операцій, які виконуються протягом міжремонтного періоду.

Усі роботи по плановому технічному обслуговуванню виконуються в певній послідовності, утворюючи повторювальні цикли.

За встановленою трудомісткістю робіт і графіків проведення ремонтів розраховуються чисельність, штат персоналу та статті витрат по ремонту та експлуатації обладнання.

Планування енергообслуговування та транспортного обслуговування виробниитва

Процес виготовлення продукції на промисловому підприємстві пов'язаний зі споживанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пару, стислого повітря, гарячої води). Обов'язки, пов'язані з забезпеченням підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімальних втратах покладено на енергетичне господарство, розмір якого залежить від енергоємності підприємства. Відповідно, обсяг і структура споживаних енергоресурсів від потужності підприємства, виду зовнішніх енергосистем.

Загальні витрати енергії по підприємству можна умовно поділити на дві частини - залежну (змінну) і незалежну (постійну) від обсягів продукції, яка випускається. В загальному вигляді, змінну частину складають витрати усіх видів енергії на виконання основних технологічних операцій, постійну - витрати на освітлення, опалення, вентиляцію повітря. Витрати енергії по змінній частині можуть бути розраховані укрупнено на основі часу роботи обладнання або більш точно - по зведених нормах. В першому випадку, наприклад, витрати силової електроенергії (кВт.год) по групі обладнання можуть бути розраховані за формулою:

, (9.5)

де П_дв - сумарна встановлена потужність двигунів по групі облад-нання_; кВт;

Фд_об - дійсний фонд роботи одиниці обладнання, год.;

Кп - коефіцієнт, що враховує завантаження обладнання по потужності;

Кн - коефіцієнт, що враховує нерівномірність використання обладнання у часі;

ŋ₁ , ŋ₂- коефіцієнти, шо враховують ККД двигунів і втрати енергії у електромережі.

У другому випадку витрати енергії можуть бути розраховані за формулою:

, (9.6)

де Сен_зм - зведена норма витрат енергії на 1000 грн. продукції;

N_в - програма випуску продукції, тис. грн.

Постійна частина витрат також може бути визначена розрахунковим методом по нормативах освітленості, опалення тощо.

Потреба підприємства в енергії та енергоносіях визначається на основі балансового методу планування. З цією метою складаються зведені баланси і баланси по окремих видах енергії та енергоносіїв. У витратній частині зазначається розрахована планова потреба в енергії на всю виробничу, побутову й невиробничу діяльність підприємства, а в доходній - джерела покриття потреби в ній (постачання енергії і палива від районних систем, виробіток від власних генеруючих установок, використання вторинних енергоресурсів). Поряд з плановим складається звітний баланс, який служить засобом контролю за виконанням планових показників використання енергоресурсів і пошуку резервів. Для обліку коливань у попиті різних видів енергії складаються добові графіки їх споживання по календарних періодах, які являють собою основу для встановлення максимальної потреби на плановий період та розробки заходів щодо розвитку енергетичного господарства.

Усі техніко-економічнІ показники енергетичного господарства об'єднують у такі групи: виробництво і розподіл енергії (наприклад, питомі витрати палива на виробництво енергії'); питомі витрати енергоносіїв (наприклад, на 1 т. литва, на виріб); собівартість виробництва енергії, енергоозброєність тощо.

Промислове підприємство пов'язане з переміщенням великих обсягів матеріалів, напівфабрикатів, оснастки, відходів виробництва та інших вантажів. У свою чергу, переміщення вантажів пов'язане з виконанням великого обсягу вантажно-розвантажувальних робіт, механізація й автоматизація яких є одним з важливих соціальних завдань по ліквідації важкої, непривабливої фізичної праці. Вирішення цих завдань покладається на транспортне господарство підприємства, структура і склад якого залежать від обсягів внутрішніх та зовнішніх перевезень, рівня кооперації зі спеціалізованими транспортними організаціями, виробничої структури підприємства, типу виробництва, габаритів і маси продукції.

Планування раціональної організації перевезень будується на основі вивчення вантажообороту і вантажопотоків у масштабі підприємства та його окремих підрозділів та цехів. Під вантажооборотом розуміють загальну кількість вантажів, що переміщуються за одиницю часу, наприклад, за добу, зміну, місяць, рік.

Вантажним потоком називають обсяг вантажів, що переміщується за одиницю часу між двома пунктами. Вантажооборот - сума окремих вантажопотоків. На основі відомостей про потужність вантажопотоків у тонах і відстанях між кореспондуючими пунктами визначають обсяг транспортної роботи в тонно-кілометрах.

Так, кількість транспортних засобів перервної (циклічної) дії розраховують за формулою:

, (9.7)
де Q- добовий вантажооборот, т;

q_n_од — добова продуктивність одиниці транспортного обладнання, т.

Кількість засобів неперервної дії, необхідних для даного вантажопотоку, розраховують аналогічно.

Література:

1. Бойчик І. М. та ін. Економіка підприємств. Навч. посібник. - Тема 12. - Львів: СПОЛОМ, 1999. - 209 с.

2. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учеб. посоие. В 2 ч. – Мн.: ООО “Новое знание”, 2000. – 312 с. - Ч. I гл.2,3,5,7; Ч. II гл.1 – 8.

3. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие – 6-е изд, перераб и доп. – Мн.: Новое знание, 2001. – 704с. – (Экономическое образование) – Ч. IIІ , гл. 25.4. Прогонозирование финансового состояния и платежеспособности субъекта хозяйствования

4. Планування і контроль на підприємстві: Навч. посіб./ за ред.. М.О. Данилюка – Львів: „Магнолія” 2006”, 2009.-531с.

5. Юровский Б. Планирование основних показателей работы предприятия и экономическое обоснование цен на продукцию.-Харьков:Центр»Консулат»,2007.
Тема 10. Витрати виробництва

План

1. Загальна характеристика та основні показники плану собівартості.

2. Калькулювання собівартості продукції і кошторису витрат.

3. Планування зниження собівартості продукції
Основною функцією підприємств є виробництво потрібних споживачам певних товарів та послуг. Ця виробнича функція відбиває сформовану на підприємстві залежність між випуском продукції та використаними при цьому економічними ресурсами, чи, інакше кажучи, залежність між результатами та витратами. Саме ці витрати на виробництво та реалізацію продукції і виступають у формі такої економічної категорії, як собівартість.

Собівартість продукції- один з найважливіших економічних показників, що відображає у грошовій формі всі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.

У собівартості знаходять своє відображення: рівень технічної оснащеності підприємства; ступінь використання основних фондів, матеріалів, енергії, робочої сили; удосконалення методів організації праці й управління виробництвом.

Склад поточних витрат неоднорідний. Частина з них повторюється з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату робітників основного виробництва інструмент тощо), і їх називають циклічними. Інші існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщення, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо)їх називають безперервними.

Будь-яка виробнича діяльність мае в умовах ринку позитивне економічне значения тільки тоді, коли вартість вироблених матеріальних благ будє вищою за вартість вихідних ресурсів, витрачених на їх виробництво та реалізацію. Основна мета будь-якого дійкторни полягає у максимізації цієї різниці. Для цього потрібпо оптимізувати плановий вибір структури та обсягу виробничих витрат певної номенклатури продукції, а це зале-жить від ринкового попиту на товари і послуги, від діючих цін та тарифів на ресурси, від технологій, які застосовуються у виробництві конкретного дійкторним, його організаційних форм видійктор тощо. Тому проблема співвідношення величини витрат та дійк випуску продукції є дуже важливою як для економічної теорії, так і для практики дійкторнимвогох планування.

Планування витрат за місцями їх виникнення стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які є концентрованими місцями витрат і центрами відповідальності за їх рівень. Основна мета такого планування – контроль за формуванням та організація відповідальності за досягнутий рівень витрат.

Планування витрат за видами має на меті оцінити ресурсний аспект витрат, що мае практичне значения для аналізу собівартості та виявлення резервів її зниження.

Планування за об’єктами (носіями) дає змогу визначити собівартість окремих видів продукііії (робіт, послуг) певних виробничих підрозділів, що є необхідною умовою для організації дійкторнимвогохих відносин між ними.

При плануванні витрат певне практичне дійкто має правильна та чітка їх класифікація. Класифікаційними ознаками можуть виступати: ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих відів продукції, зв’язок з обсягом виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на витрати по елементах та комплексні.

Витрати по елементах – це витрати, які однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними та неподільними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та деякі інші.

Комплексні – це витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Переважно їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, дійкторнимвого, адміністративні витрати та інші).

За способом віднесення витрат на окремі види продукції їх поділяють на прямі і непрямі.

Прямі – це витрати, що прямо, безпосередньо пов’язані з виготовленням певного виду продукції та можуть бути прямо віднесені на її одиницю на підставі первинних документів. Такі витрати дійкторн нормують на одиницю продукції (витрати матеріалів, оплата праці робітників-відрядників тощо). Якщо виробляється один вид продукції, усі витрати – прямі.

Henpямі – це витрати, які не можна безпосередньо (прямо) віднести для окремих видів продукції, бо вони пов’язані не з
виготовленням дійкторн виробів, а з процесами виробництва в цілому: заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу.

Калькулювання собівартості продукції і кошторису витрат на виробництво

Найбільше застосування в обліку, аналізі та плануванні собівартості продукції мають групування по елементах та статтях.

Групування витрат за елементами здійснюється по ознаці їх економічної однорідності і використовується при складанні кошторису витрат на виробництво, що дозволяє визначити структуру, обсяг витрат, собівартість реалізованої, валової, товарної продукції. Групування за статтями визначає функціональну роль витрат у виробничому процесі, які можуть бути визначені за місцем їх формування.

Але групування за елементами не застосовується для вирішення ряду питань, пов’язаних з прогнозуванням витрат та контролем за їх витрачанням. На його основі не можна визначити собівартість одиниці продукції, величину дійкторнимвогох, загальногосподарських, комерційних витрат. У зв’язку з цим, застосовується групування витрат за калькуляційними статтями, яке дозволяє визначити витрати за місцем їх виникнення, видами продукції або робіт (послуг) та виробничим призначенням (ремонт, управління та ді.).

Калькулювання – розрахунок собівартості одиниці продукції, кінцевим результатом якого є складання калькуляцій, тобто документа, в якому представлені всі витрати на виробництво та реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей. Розрізняють планову, нормативну, кошторисну і звітну калькуляції.

Планова калькуляція являє собою оптимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, що передбачаються на плановий період.

Нормативна калькуляція обчислюється на основі чинних на початок місяця норм матеріальних і трудових витрат, квартальних кошторисів по управлінню та обслуговуванню виробництва.

Кошторисні калькуляції розраховуються при конструюванні нових виробів, на які відсутні норми витрат і призначені для відображення можливого рівня витрат на продукцію, що випускається вперше на підприємстві.

Звітна (фактична) калькуляція відображає сукупність усіх витрат, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції, що фактично склалися на підприємстві, і використовується для контролю за виконанням планових завдань, зниженням собівартості по конкретних видах продукції, служить базою для аналізу рівня і динаміки собівартості продукції.

Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції може бути різним залежно від виду діяльності, особливостей організаційної та виробничої структури підприємства і визначається підприємством самостійно. У промисловості застосовується таке типове групування витрат за статтями калькуляції.

Сировина і матеріали, у т.ч. основні і допоміжні.
Паливо та енергія на технологічні цілі.
Заробітна плата виробничих робітників (по тарифу і доплати).
Відрахування на соціальні заходи.
Утримання та експлуатація обладнання.
дійкторнимвого витрати.
Загальногосподарські витрати.
Витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати.

У комплексних виробництвах з одного виду сировини в одному технологічному процесі одержують кілька різновидів продукції, тому використовується кілька методів визначення собівартості одиниці виробу залежно від галузевих особливостей.

Перший метод – метод виключення витрат. Суть даного методу полягає в тому, що із загальної суми витрат на виробництво виключають собівартість проміжної продукції. Отриману величину приймають за собівартість основного продукту. Планова ж собівартість проміжної продукції визначається, виходячи з виробничої собівартості відповідді продукції в умовах відокремленого виробництва, а при відсутності останнього – її виробничої собівартості, врахованої у розрахунках Основні терміни і поняття:тової ціни підприємства. Цей метод, як правило, використовується на підприємствах, які виготовляють один основний продукт і в невеликій кількості проміжну продукцію.

Метод розподілу витрат застосовують на підприємствах, де виробляють кілька основних продуктів, але при цьому відсутня проміжна продукція. Цей метод передбачає розподіл витрат між виготовленими продуктами пропорційно економічно дійкторним коефіцієнтам, обумовленим, виходячи з норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини, співвідношення витрат на обробку чи інших показників. Загальні витрати можуть розподілятися також пропорційно собівартості аналогічних продуктів, виготовлених у відокремлених виробництвах.

Комбінований метод застосовують у складному комплексному виробництві для визначення собівартості одиниці продукції. Цей метод передбачає, що спочатку із загальної суми витрат виключають собівартість проміжної продукції, а частина витрат, що залишилася, розподіляється між основними продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії і практиці планування застосовують два методи калькулювання собівартості: метод загальної калькуляції і метод величини покриття

Метод загальної калькуляції передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції.

В умовах високого ступеня визначеності, коли вартість товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон’юнктурою, в основі якої лежить зміна попиту і пропозиції, перевагу варто віддавати складанню калькуляцій собівартості продукції методом величини покриття, суть якого полягає в тому, що по окремих видах продукції розподіляються тільки змінні витрати.

Для складання планових калькуляцій собівартості продукції попередньо складаються кошториси комплексних витрат, зокрема: витрат на виробництво по допоміжних цехах, витрат по утриманню і експлуатації обладнання, дійкторнимвогох витрат змінного і постійного складу, витрат на збут та адміністративних витрат. У першу чергу розраховуються кошториси для допоміжних цехів, оскільки їх послуги розподіляються між цехами основного виробництва та іншими структурними підрозділами і знаходять своє відображення в усіх інших кошторисах витрат.

Планування собівартості продукції допоміжних цехів включає: розробку кошторису витрат по кожному цеху і зведеного – по всіх цехах; калькулювання собівартості одиниці продукції або послуг допоміжних цехів та розподіл їх загальної суми витрат між іншими цехами (споживачами). Кошторис витрат по кожному цеху розраховується у калькуляційному розрізі та по економічних елементах.

Собівартість одиниці продукції (послуг) допоміжного виробництва визначається або діленням загальної суми витрат по цеху на обсяг продукції чи послуг (наприклад, розрахунок собівартості 1 т пару, 1 м стиснутого повітря, 1 н-год. Послуг ремонтного цеху), або шляхом її калькуляції (собівартість інструменту, стандартного виду ремонту на 1 р.о. складності обладнання тощо).

На основі плану розподілу продукції та послуг допоміжного виробництва між споживачами, їх витрати відносять:

- безпосередньо на собівартість продукції (собівартість нестандартного обладнання, інструмент на сторону, витрати на капітальний ремонт обладнання тощо);

- на витрати по утриманню і експлуатації обладнання;

- на дійкторнимвого витрати змінного і постійного складу;

- на взаємні послуги цехів допоміжного виробництва.

Кошторис витрат по утриманню і експлуатації обладнання може включати наступні статті витрат: амортизацію, поточний ремонт та експлуатацію обладнання і транспортних засобів, витрати на інструмент, інші витрати.

Кошторис дійкторнимвогох витрат включає, як правило, наступні статті: оплату праці апарату управління цехами, орендну плату за використання основних фондів дійкторнимвого призначення, удосконалення технології та організації виробництва, інші витрати.

Кошторис загальногосподарських витрат за економічним змістом включає два попередніх, але відрізняється від них місцем утворення, масштабами, більш широкою номенклатурою і включає витрати на: утримання загальногосподарського персоналу, здійснення технологічного контролю, утримання виробничих приміщень, охорону праці і навколишнього середовища, удосконалення технології та організації виробництва тощо.

Загальногосподарські витрати (у т.ч. на управління та обслуговування виробництва), зазвичай, в незначній мірі залежать від обсягів виробництва, тобто є умовно-постійними. Із зростанням обсягів виробництва розмір цих витрат в розрахунку на 1000 грн. товарної продукції зменшується, що в свою чергу впливає на зниження собівартості продукції в цілому.

До адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат відносять витрати, які пов’язані з управлінням підприємства та реалізацією продукції: утримання апарату управління і основних засобів загальногосподарського призначення, витрати на транспортування і зберігання продукції, її передпродажну підготовку тощо.

Планова собівартість товарної продукції за статтями калькуляції розраховується на основі планових калькуляцій окремих виробів. Для цього, витрати по кожній статті калькуляції перемножують на річну програму випуску даних виробів і отримані добутки сумують по всіх видах товарної продукції.

У кошторисі витрат на виробництво продукції визначається повний обсяг усіх витрат, необхідних для забезпечення роботи підприємства у плановому періоді, і включаються всі витрати основного й допоміжного виробництва як на випуск та реалізацію продукції, так і на послуги стороннім організаціям, зокрема капітальне будівництво, капітальний ремонт будівель і споруд, що не включаються до складу товарної продукції. Кошторис розраховується в розрізі економічних елементів та є вихідним документом для розробки фінансового плану.

Для розробки кошторису витрат на виробництво продукції застосовують два методи:

1) на основі інших розділів плану економічного і соціального розвитку;

2) на основі кошторисів витрат по підрозділах основного і допоміжного виробництва.

У першому випадку витрати на виробництво по кожному елементу визначають на основі відповідних розділів плану економічного і соціального розвитку та планових кошторисів цільових витрат (оплата службових відряджень, медичне обслуговування тощо).

У другому – сумують витрати по всіх підрозділах основного й допоміжного виробництва, загально виробничі витрати та внутрішній оборот, який являє собою вартість послуг інших цехів і включений до кошторису витрат кожного цеху у вигляді комплексних витрат (інструмент, напівфабрикати власного виробництва, послуги ремонтного, транспортного та інших цехів).

Застосування цих методів забезпечує узгодженість планових витрат на виробництво по підрозділах та підприємству в цілому, сприяє підвищенню якості процесу планування собівартості продукції,

По завершенню розробки кошторису витрат на виробництво продукції необхідно забезпечити його ув’язку з собівартістю товарної продукції.

Планування зниження собівартості продукції

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі.

Факторами зниження собівартості продукції є: підвищення технічного рівня виробництва; удосконалення організації виробництва і праці; зміна структури й обсягу виробництва; галузеві, ринкові та інші фактори.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті витрати, за рахунок економії яких відбувається її зменшення, а саме: витрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюється шляхом розрахунку зниження витрат на 1 грн. товарної продукції дійкторним методом.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами дійнюють у такій послідовності:

1. Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції у базовому періоді:

2. Визначають вихідну собівартість ТП у плановому періоді:

3. Визначають планову собівартість товарної продукції

4. Визначають економію витрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку.

4.1. Підвищення технічного рівня виробництва може спричинити; економію витрат сировини і матеріалів за рахунок зниження норм витрат матеріалів

4.2. Удосконалення організації виробництва і праці сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації та розширення кооперації

4.3. Зміна структури й обсягів продукції сприяє відносному зниженню умовно-постійних витрат

5. Розраховують відсоток зниження витрат на 1 грн. ТП в плановому році у порівнянні з базовим:
Література:

1. Методические рекомендации по формированию себестоимости продукции (работ, услуг) в промышленности, утв. приказом Госкомитета промышленной политики Украины от 2 февраля 2001 г. №47 // Библиотека “Фактора”, приложение к газете “Налоги и бухгалтерский учет” “Себестоимость продукции: нормативная база” (по состоянию на 01.07.2001 г.) - №7 (61). 2001 г. –199 с.

2. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 16 “Расходы”, утв. приказом Минфина Украины от 31.12.99г. №318 // Бухгалтер. - 2001. - № 1-2. - Ст. 96 – 100.

3. Алексеева М. М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-методическое пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 248 с.- Р. “Внутрифирменное планирование”.
4. Планування і контроль на підприємстві: Навч. посіб./ за ред.. М.О. Данилюка – Львів: „Магнолія” 2006”, 2009.-531с.

5. Юровский Б. Планирование основних показателей работы предприятия и экономическое обоснование цен на продукцию.-Харьков:Центр»Консулат»,2007.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі:

Тема Управління доходами та фінансовими результатами – 2 год. / 4 год При цьому, враховуючи різні аспекти та горизонти планування діяльності підприємства, найважливішим є процес управління прибутком,...	МЕНЕДЖМЕНТ Авичок по аналізу зовнішнього середовища організації та прийняттю управлінських рішень; формування практичних навичок по ефективному...
Ю. Ю. Криворог, магістрант гр. ФК-06-1, В. П. Кравченко, доц., канд екон наук У статті висвітлено результати аналізу та оцінка фінансової діяльності підприємства «Креатив». Досліджено систему стратегічного управління...	Суть планування і його місце в освітньому менеджменті Планування – це заздалегідь намічений порядок дій, необхідних для досягнення поставленої цілі. Планування оптимальний розподіл ресурсів...
2 «Фінансовий контроль» закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» Відповідно до статті 12 «Фінансовий контроль» (стаття 12 набирає чинності з 1 січня 2012 року)	2 «Фінансовий контроль» закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» Відповідно до статті 12 «Фінансовий контроль» (стаття 12 набирає чинності з 1 січня 2012 року)
4. 1 Вибір форми організації праці та методу виробничого процесу у майстерні Правильна організація ремонту в майстернях забезпечує швидке проведення робіт, створює умови для підвищення продуктивності праці...	Система планування діяльності промислового підприємства Змістом (сутністю) планування є постановка конкретних завдань на визначений період, а також встановлення порядку та умов їх виконання...
УРОК 46. КОНТРОЛЬ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ. КОНТРОЛЬНА РОБОТА №4 Мета. Здійснити контроль навчальних досягнень учнів з метою перевірки засвоєння учнями теми	Планування виробничої програми в натуральному виразі. Планування... Номенклатура продукції, [ 51,-c. 259 ], це склад продукції, що виготовляється по її видам (найменуванням)

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання