Фізична залежність — стан організму, що виникає при дії певної наркотичної речовини і характеризується тим, що організм не може обходитися без неї.
Фізіологія активності — концепція, яка трактує поведінку організму як активне відношення до середовища, що визначається потребою організму — моделлю майбутнього очікуваного результату.
Фіксація — особливо тісна прив'язаність потягу до об'єкта.
Філогенез — історичне формування групи організмів, в психофізіології — еволюція психіки, поведінки і свідомості людини.
Флегматик — індивідуум з темпераментом, для якого характерними є низький рівень психічної активності, повільність, невиразність міміки, труднощі переключення з одного виду діяльності на інший, труднощі в пристосуванні до нової обстановки та ін.
Фоновоактивні нервові клітини — нейрони, що мають фонову активність (фоновонеактивні — не мають такої ритміки).
Форми асоціативного навчання — класичний умовний рефлекс і інструментальний умовний рефлекс.
Фоторецептори — палички і колбочки сітківки ока.
Фрустрація — психічний стан, який прирівнюється до психологічного стресу, спричинений переживанням невдачі, що виникла через реальні або уявні непереборні перешкоди на шляху до поставленої мети.
Функціональний стан нейрона — сукупність фонових параметрів активності нейрона — рівня мембранного потенціалу, амплітуди потенціалів дії, порогу генерації, стану пейсмекерного механізму, післясинаптичної чутливості до нейромедіаторів.
Функціональний стан центральної нервової системи — фон або рівень активації нервової системи, на якому реалізуються ті або ті поведінкові акти людини і тварин.
Функція вегетативна — функція, що стосується мимовільної фізіологічної активності організму.
Функція психічна вища — складні системні психічні процеси, що формуються впродовж життя; у людини — соціальні за походженням. До них належать довільна увага, довільна пам'ять, логічне мислення та ін.
Функція психофізіологічна — в теорії діяльності під ними розуміють фізіологічне забезпечення психічних процесів, до функції психофізіологічної належать здатність до відчувань, до створення і фіксації слідів минулих подразнень і дій, моторну здатність тощо.
Характер — сукупність стійких індивідуальних особливостей особи, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, чим і зумовлюють типові для неї способи поведінки і емоційного реагування. Формування характеру особи залежить від багатьох факторів.
Характер (акцентуація) — надмірне підсилення та вираження окремих рис характеру або їх поєднання, що виявляється в вибірковому ставленні людини до психологічних впливів певного роду при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших. Різні комбінації надмірно посилених рис дають різні типи акцентуацій характеру.
Хвороба — чисто практичне сумарне поняття, що означає поріг сумації вразливості і переживань, внаслідок чого багато людей переходять із групи здорових у розряд нервовохворих, або навпаки.
Хіазма — місце часткового перехрещення зорових волокон. Перехрещуються волокна, які йдуть від внутрішніх половин сітківки. Пучок зорових волокон після перехрещення називається зоровим каналом.
Хілок — структурно і функціонально відособлена частина нейрону, що розміщена в місці переходу соми в аксон. Хілок має найнижчий поріг збудження.
Холерик — індивідуум, який має один із чотирьох типів темпераменту, характеризується: високим рівнем психічної активності, енергійністю дій, різкістю, бурхливістю, силою рухів, їх швидким темпом, рвучкістю, нетерплячістю та ін.
Цілеутворення — процес породження нових цілей в діяльності людини, один із проявів мислення. Цілеутворення може бути мимовільним або довільним і характеризується тимчасовою динамікою. Механізми цілеутворення: перетворення отриманої вимоги на індивідуальну мету; вибір однієї з вимог; перетворення мотивів на мотиви-мету при їх усвідомленні; перетворення побічних результатів дій на мету; перетворення неусвідомлених передбачень на мету; виділення проміжних цілей; перехід від цілей попередніх до завершальних; утворення ієрархії і тимчасової послідовності цілей.
Цілісність сприйняття — властивість сприйняття, яка полягає в тому, що будь-який об'єкт, у тому числі і просторова предметна ситуація, сприймаються як стійке системне ціле навіть у разі, коли окремі частини цього цілого не видні (наприклад, зворотна сторона об'єкта).
Центральна ямка — зона в середині жовтої плями сітківки ока завдовжки до 0,5 мм, на якій немає паличок.
Час (у психофізіології) — складне поняття, що відображує в психіці людини часові відношення між явищами навколишнього світу, подіями життя; вплив різнорівневих біологічних ритмів і закономірностей організації «біологічного» часу на динаміку психічних процесів.
Час реакції — часовий інтервал між пред'явленням будь-якого сигналу (оптичного, акустичного, больового, тактильного та ін.) і початком обумовленої інструкцією відповіді досліджуваного на цей сигнал. Час найпростішої рухової реакції, яка фіксує факт появи деякого сигналу («реакція виявлення»), становить близько 0,2 с. При складніших завданнях час реакції збільшується.
Честолюбство — вираження в особи мотивів досягнення першості, прагнення слави, отримання нагород, почесного становища в будь-якій галузі діяльності, сфері суспільного життя.
Чутливість — загальна здатність до відчуттів — здатність організмів відображувати впливи, біологічно нейтральні, але об'єктивно пов'язані з біотичними властивостями. Чутливість з'являється в філогенезі, коли живі організми починають реагувати на фактори навколишнього середовища, і виконує сигнальну функцію стосовно біологічних впливів. Реакції організмів на такі впливи поділяються на два види: об'єктивні — рухова реакція на певний подразник і суб'єктивні — внутрішнє переживання відчуття цього об'єкта. Класифікація чутливості збігається з класифікацією відчуттів (екстеро- рецептивні, інтерорецептивні і пропріорецептивні).
Чуття (почуття) — одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ навколишньої дійсності, що відзначається відносною стійкістю. На відміну від ситуаційних емоцій і афектів, які відображують суб'єктивне значення предметів і явищ за конкретних умов, що склалися, чуття виділяють явища, які мають стабільну мотиваційну значущість.
ШГР (шкірно-гальванічна реакція) — показник електропровідності шкіри. Значення ШГР залежить від стану вегетативної нервової системи. Виділяють дві форми: фізичну — одна із компонент орієнтовного рефлексу, який виникає у відповідь на новий стимул і згасає при його повторенні; тонічну — характеризує зміни провідності шкіри при різних функціональних станах організму.
Шкала — інструмент для виміру безперервних властивостей об'єкта! є числовою системою, в якій співвідношення між різними властивостями об'єктів виражені значеннями числового ряду.
Шкала оцінок — методичний прийом, що дає можливість розподіляти сукупність об'єктів, які вивчаються, за ступенем вираження загальної для них властивості.
Шкала установок — методичний прийом, який дає змогу порівнювати індивідуумів за значенням, інтенсивністю і стійкістю їх відношення до явища, що вивчається.
|