1. Кредитоспроможність позичальника та основні джерела інформації для її визначення.
2. Ліквідність балансу позичальника. Показники, що характеризують фінансовий стан позичальника.
3. Аналіз використання основного та оборотного капіталу позичальника.
4. Аналіз рентабельності роботи позичальника.
Література:
1. Постанова Правління НБУ «Про кредитування».
2. Постанова Правління НБУ «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».
3. Козлова О. И. Оценка кредитоспособности предприятий.
4. Шульга Н. П. Оценка кредитоспособности клиента.
5. Сонко В. В. Методика анализа баланса предприятия.
6. Банковское дело / Под. ред. В. Колесникова.
7. Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза.
8. Вступ до банківської справи / За ред. М. І. Савлука.
9. Курилин Б. И. Безопасность банковских операций. Оценка и минимизация рисков.
10. Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина.
11. Банківські операції / За ред. А. М. Мороза.
1. Кредитоспроможність позичальника
та основні джерела інформації для її визначення
Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю й у зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди.
Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період. Кредитоспроможність позичальника на відміну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період або на яку-небудь дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.
У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і залишається одним з основних критеріїв при визначенні доцільності встановлення кредитних відносин. Кредитоспроможність визначається не лише як можливість повернути основну суму боргу і проценти за ним, але й як бажання клієнта виконати свої обов’язки.
Деякі економісти говорять, що кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розв’язання питання про можливість та умови кредитування і дає змогу передбачити ймовірність своєчасного повернення позик та їх ефективного використання.
У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використовуються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки тощо. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливості побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична особа), форми власності.
Широкого застосування як у вітчизняній так і в зарубіжній практиці набув метод коефіцієнтів, який дає змогу визначити важливі показники діяльності клієнта.
Кордони вивчення кредитоспроможності залежать від:
— розміру позики;
— терміну позики;
— результатів минулої діяльності позичальника;
— забезпечення кредиту (яка форма забезпечення використовується);
— взаємини банку з клієнтом.
Жодних твердих правил із цього приводу не існує, оскільки кожний клієнт, котрий подав кредитну заявку, може володіти специфічними особливостями, що вимагають більш детального вивчення.
Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника: використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку; отримання інформації із зовнішніх джерел; використання великої кількості довідкових і аналітичних звітів, при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правила передання конфіденційної інформації (у США ці відносини регулюються «Етичним кодексом про обмін банками інформацією про кредитоспроможність комерційних фірм»).
У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого і якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки немає. Однак, якщо банк зацікавлений у підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він (банк) може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси.
Основне джерело внутрішньої інформації — фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше проаналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.
Нарівні з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий фінансовий стан позичальника, ринкова вартість підприємства.
Банківські працівники, котрі ухвалюють рішення про кредитування, приймають відразу три рішення:
— виявлення/оцінка ризику;
— мінімізація/уникнення ризику;
— компенсація ризику.
По-перше, необхідно виявити ризик (і, якщо можливо, оцінити ймовірність виникнення цього ризику).
По-друге, треба мінімізувати або уникнути ризику взагалі (прийняти заставу або застрахувати кредит).
По-третє, банкір намагається отримати компенсацію за ризик, стягуючи комісійні, проценти та визначаючи інші умови надання кредиту.
На практиці всі ці три рішення — частини одного рішення: видати кредит чи ні. Можливий і третій варіант: видати тільки частину необхідної суми або внести поправки в заявку про надання кредиту і видати позику на інших умовах.
Основними критеріями оцінки банком кредитоспроможності позичальників є показники, що характеризують ліквідність балансу.
2. Ліквідність балансу позичальника. Показники,
що характеризують фінансовий стан позичальника
Ліквідність балансу можна визначити як засіб покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення в гроші яких відповідає строку погашення зобов’язань.
Аналіз ліквідності балансу клієнта дає можливість оцінити здатність і вірогідність повернення взятих у борг коштів відповідно до умов кредитного договору.
Аналіз полягає у зіставленні коштів, за активом згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених у порядку убування ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованих у порядку збільшення строків.
Активи підприємства залежно від ступеня ліквідності поділяються на чотири групи.
1. Найбільш ліквідні активи — всі статті грошових коштів клієнта і короткострокові фінансові вкладення. Сюди відносяться: каса, поточний рахунок, валютний рахунок, інші грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення.
2. Активи, що реалізуються швидко — дебіторська заборгованість та інші активи. Сюди відносяться: розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав; розрахунки з дебіторами за векселями отриманими; розрахунки з бюджетом; розрахунки з персоналом за іншими операціями; розрахунки з дебіторами за авансами виданими; розрахунки з дочірніми підприємствами; розрахунки з іншими дебіторами; інші оборотні активи.
3. Активи, що реалізуються повільно — вкладання у виробничі запаси і витрати.
Величина цієї групи активів визначається як підсумок усіх запасів та витрат і довгострокових фінансових вкладень; розрахунків з учасниками за мінусом витрат майбутніх періодів.
4. Активи, що реалізуються важко — вкладання в основні засоби.
Для розрахунку величини таких активів необхідно від основних засобів та інших позаоборотних активів відняти довгострокові фінансові вкладення; розрахунки з учасниками та прибавити внески в статутний фонд інших підприємств.
Пасиви підприємства залежно від ступеня терміну їх оплати поділяються також на чотири групи.
1. Невідкладені зобов’язання — кредиторська заборгованість та позички (довгострокові та короткострокові), не погашені в строк.
2. Короткострокові пасиви — короткострокові кредити і запозичені кошти.
3. Довгострокові пасиви — довгострокові кредити і запозичені кошти, а також розрахунки за майно.
4. Стійкі пасиви — це джерела власних коштів, за винятком розрахунків за майно.
Величина цієї групи пасивів визначається як різниця джерел власних та прирівнених до них коштів і розрахунків з персоналом за іншими операціями і витрат майбутніх періодів.
Баланс вважається абсолютно ліквідним:
— якщо найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов’язанням (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву);
— активи, що реалізуються швидко, більше або рівні короткостроковим пасивам (група 2 активу ≥ групи 2 пасиву);
— активи, що реалізуються повільно, більше або рівні довгостроковим пасивам (група 3 активу ≥ групи 3 пасиву);
— активи, що реалізуються важко, більше або рівні стійким пасивам (група 4 активу ≥ групи 4 пасиву).
Баланс ліквідний, якщо:
— найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов’язанням (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву);
— активи, що реалізуються швидко, більше або рівні короткостроковим пасивам (група 2 активу ≥ групи 2 пасиву);
— активи, що реалізуються повільно, більше або рівні довгостроковим пасивам (група 3 активу ≥ групи 3 пасиву);
— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).
Баланс вважається достатньо ліквідним, якщо:
— найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов’язанням (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву);
— активи, що реалізуються швидко, більше або рівні короткостроковим пасивам (група 2 активу ≥ групи 2 пасиву);
— активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву);
— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).
Баланс неліквідний, якщо:
— найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладних
зобов’язань (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву);
— активи, що реалізуються швидко, менше короткострокових пасивів (група 2 активу < групи 2 пасиву);
— активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву);
— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).
Баланс абсолютно неліквідний, якщо:
— найбільш ліквідні активи менше невідкладних зобов’язань (група 1 активу < групи 1 пасиву);
— активи, що реалізуються швидко, менше короткострокових пасивів (група 2 активу < групи 2 пасиву);
— активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву);
— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).
При аналізі ліквідності балансу клієнта найбільшу цікавість для банку, з погляду повернення виданого кредиту, мають перші дві групи активів — найбільш ліквідні та активи, що реалізуються швидко.
У банківській практиці використовують ряд показників, що характеризують фінансовий стан позичальника. Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ.
Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості серед інших показників.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк повинен враховувати такі основні економічні показники його діяльності як:
— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
— фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
— обсяг реалізації;
— обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці);
— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
— собівартість продукції (у динаміці);
— прибутки та збитки (у динаміці);
— рентабельність (у динаміці);
— кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:
— коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами:
де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;
Зn — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 — не менше ніж 0,2;
— коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань в обумовлені строки:
де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних;
Зn — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 — не менше ніж 0,5;
— коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:
 ,
де Ао — оборотні активи;
Зn — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КП — не менше ніж 2,0.
Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:
— коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
 ,
де Вк — власний капітал підприємства;
Ан — необоротні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника КМ — не менше ніж 0,5;
— коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:
 ,
де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання);
Вк — власний капітал.
Оптимальне теоретичне значення показника КН — не більше ніж 1,0.
Аналіз грошових коштів позичальника
Вирішуючи питання про надання кредиту, рекомендується розглянути питання про наявність та якість складання клієнтом бюджету надходження та витрат грошових коштів (надалі — бюджету грошових коштів), який є документом про надходження та витрату грошових коштів у певний період часу.
Аналіз бюджету грошових коштів дає можливість оцінити якість фінансового планування, скласти загальне уявлення про майбутнє фінансове положення клієнта, а також виявити можливості отримання ним коштів, достатніх для погашення позики. Такий документ як правило сприймається як нереальний прогноз. У більшості випадків клієнт надає банку або бізнес-план, або фінансовий план (розділ бізнес-плану). Однак слід враховувати, що клієнт може отримати прибуток, але не мати коштів на рахунку і, як наслідок, — можливості погасити кредит.
У зв’язку з постійними змінами економічних умов слід проводити аналіз змінюючого (неперервного) скоригованого бюджету грошових коштів. Перевага змінюючого бюджету полягає в безперервному послідовному фінансовому плануванні: складається бюджет на січень—грудень, у січні — на лютий—січень і т. д. При цьому клієнт щомісячно вносить корективи в наявний бюджет, враховуючи звітні дані за минулий період. Аналіз скоригованого бюджету фірми дасть можливість банкіру оцінити потенціальні можливості клієнта щодо погашення позики.
Бюджет грошових коштів має віддзеркалювати реальну ситуацію та викликати почуття довіри. Кожен банк може запропонувати свою форму бюджету грошових коштів, обов’язкову для заповнення всіма клієнтами.
Як правило, аналіз грошового потоку передбачає зіставлення притоку та відтоку коштів протягом періоду кредитування, що дає змогу оцінити здатність позичальника повернути позику. Перевищення суми притоку коштів над їх відтоком означає погашення боргових зобов’язань у процесі кругообігу фондів.
Елементами притоку коштів за період є:
— прибуток, отриманий у даному періоді;
— амортизація, нарахована за період;
— вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів, інших активів;
— збільшення кредиторської заборгованості;
— зростання інших запасів;
— збільшення акціонерного капіталу;
— залучення нових позик.
Елементами відтоку коштів за період є:
— сплата податків, процентів, дивідендів, штрафів і пені;
— додаткові вкладення коштів у запаси, дебіторську заборгованість, інші активи, основні фонди;
— скорочення кредиторської заборгованості;
— зменшення інших пасивів;
— відтік акціонерного капіталу;
— погашення позик.
Різниця між притоком і відтоком коштів визначає величину загального грошового потоку. Якщо позичальник має стійке перевищення притоку над відтоком коштів, то це свідчить про його стабільне фінансове становище і платоспроможність.
Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку платоспроможність клієнта. Систематичне ж перевищення відтоку над притоком коштів швидше за все свідчить про неплатоспроможність потенційного позичальника щодо повернення позичених коштів.
Середня додатна величина загального грошового потоку (перевищення притоку над відтоком коштів) показує, в якому розмірі позичальник може погашати боргові зобов’язання. На основі співвідношення величини загального грошового потоку і розміру боргових зобов’язань клієнта визначається клас платоспроможності позичальника:
 .
Нормативні рівні цього співвідношення: 0,75;
2 клас — 0,50;
3 клас — 0,30;
4 клас — 0,25;
5 клас — 0,20.
Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:
— співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (в тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотків за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):
 ,
де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника впродовж 3-х останніх місяців (за винятком кредитних коштів);
Ск — сума кредиту та відсотки за ним;
n — кількість місяців дії кредитної угоди;
Зм — щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);
Зі — податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
Для підприємств із сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.
Оптимальне теоретичне значення показника К не менше ніж 1,5.
При аналізі показників оцінки фінансового стану позичальника, яка здійснюється на підставі даних офіційної форми звітності позичальника (бухгалтерський баланс підприємства, звіт про фінансові результати діяльності та інформації з пакета документів, що надає позичальник при отриманні кредиту) використовується також аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості. При цьому визначається склад, структура та оборотність цієї заборгованості.
Оборотність дебіторської заборгованості (Одз) розраховується за даними звіту позичальника:
 .
Середня дебіторська заборгованість визначається як середнє арифметичне суми цієї заборгованості на початок і на кінець звітного періоду.
Показник Одз оцінюється шляхом порівняння його значення з попереднім періодом.
Оборотність кредиторської заборгованості (Окз) розраховується й оцінюється аналогічно Одз:
 .
3. Аналіз використання основного
та оборотного капіталів позичальника
При оцінці кредитоспроможності позичальника проводять аналіз використання його основного та оборотного капіталів.
При цьому ефективність використання оборотного капіталу оцінюють за допомогою таких показників:
— тривалість обороту капіталу в днях;
— кількість оборотів або швидкість оборотності капіталу за певний період (разів);
— коефіцієнт закріплення (завантаження) оборотним капіталом вартості реалізованої продукції;
— оборотність окремих елементів оборотного капіталу.
Тривалість оборотного капіталу в днях визначається за формулою:
 .
Рівень виконання цього показника розглядається в динаміці, порівняно з показниками аналогічних підприємств або середньогалузевим показником.
Чим нижча величина показника, тим вищим вважається рівень виконання.
Кількість оборотів (швидкість оборотності) оборотного капіталу за певний період часу визначається за формулою:
 .
Рівень виконання показника визначається аналогічно показнику (Коб), проте чим величина показника більша, тим рівень виконання цього показника кращий.
Коефіцієнт закріплення (завантаження) оборотного капіталу визначається за формулою:
 .
Рівень виконання цього показника визначається аналогічно попереднім двом показникам, проте цей показник повинен бути меншим за одиницю.
Ефективність використання основного капіталу оцінюється шляхом розрахунку показників:
— фондовіддачі;
— фондомісткості.
Показник фондовіддачі розраховується:
Рівень використання цього показника визначається аналогічно попереднім трьом показникам. Проте, чим значення цього показника більше, тим рівень його виконання вищий.
Фондомісткість є оберненою величиною до показника фондовіддачі й визначається:
Рівень виконання цього показника визначається аналогічно попередньому показнику. Причому зниження величини цього показника свідчить про ефективне використання основних фондів підприємства.
4. Аналіз рентабельності роботи позичальника
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника розраховують також показники, що характеризують рентабельність його роботи, а саме:
Рентабельність його активів:
 ,
де Пr — чистий прибуток;
А — активи;
Рентабельність продажу:
 ,
де Пr — чистий прибуток;
Ор — обсяг реалізації продукції (без ПДВ);
Рентабельність підприємства:
 ,
де Пr — чистий прибуток;
ОК — середньорічна вартість основного капіталу;
ОбК — середньорічна вартість оборотного капіталу.
Рентабельність акціонерного капіталу:
 ,
де Пr — чистий прибуток;
АК — акціонерний капітал.
Рентабельність витрат:
 ,
де Пr — чистий прибуток;
В — витрати підприємства.
Виконання цих показників визначається аналогічно показникам, що характеризують використання капіталу позичальника. При цьому чим значення цих показників вище, тим робота підприємства вважається ефективнішою.
Крім вищевказаного при оцінці кредитоспроможності позичальника також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, такі як:
— ринкова позиція позичальника та його залежність від ци-
клічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;
— наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
— ефективність управління позичальника;
— професіоналізм керівництва та його ділова репутація;
— інша інформація.
Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі:
— інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов’язкового резервування коштів;
— аналізу якості активів і пасивів;
— аналізу прибутків і збитків;
— інформації про виконання банком зобов’язань у минулому;
— інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;
— щорічного аудиторського висновку.
При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають враховуватися:
— загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності, на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України, відповідні підтверджувальні документи);
— соціальна стабільність клієнта (наявність постійної роботи, сімейний стан);
— вік клієнта;
— інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і процентів (комісії тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо;
— ділова репутація;
— інша інформація.
Крім аналізу фінансового стану позичальника, прибутковості його роботи, аналізу використання основного та оборотного капіталу аналіз кредитоспроможності включає також:
— аналіз юридичного статусу підприємства: форма власності, установчі документи, статут, склад засновників, дата реєстрації, розмір статутного фонду, дозволені види діяльності, можливості трансферного ціноутворення, повноваження керівників, наявні акції, дочірні структури, минулі та поточні судові розгляди.
— банківська історія клієнта, включаючи аналіз думок обслуговуючих клієнта співробітників, рух по рахунках, попередня кредитна історія, виконання зобов’язань, минулі судові розгляди, штрафні санкції тощо.
— якість менеджменту: професійний профіль керівників, їхній вік і стаж роботи, досвід роботи на керівних (адміністративних) посадах, чи зазнавали вони банкрутства в минулому?
— конкурентні переваги підприємства, у т. ч. наявність патентів, торгових марок, імідж клієнта, репутація серед клієнтури («goodwіll» — гудвіл).
Під час проведення аналізу кредитоспроможності беруться до уваги всі елементи, що відносяться до позичальника, і враховуються всі можливі джерела виникнення кредитного ризику.
Аналіз кредитоспроможності провадиться банком до рішення питання про можливість та умови кредитування і передує аналізу проекту або операції, запропонованої клієнтом для фінансування.
Для поглибленого аналізу і встановлення реального фінансового положення позичальника можуть бути використані крім раніше визначених матеріалів додаткові фінансові документи: первинні документи бухгалтерської звітності, довідки про товарну продукцію, розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості, довідка про рух товарів по бартеру, плановані показники діяльності підприємства та інші.
При вивченні кредитоспроможності підприємства важливе значення надається аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей балансу, і динаміку цих показників. Це важливі джерела інформації і прогнозів щодо стану справ підприємства й ризику, пов’язаного з видачею йому кредиту. Крім того, використання фінансових коефіцієнтів дає можливість швидко скласти уявлення про фінансовий стан позичальника.
На підставі аналізу коефіцієнтів у банку розробляється і застосовується методика експрес-аналізу фінансового стану підприємства.
Розрахунок коефіцієнтів не повинен робитися формально, рекомендується також аналізувати такі елементи фінансових документів, як:
— величина та структура активів і пасивів, що визначаються за допомогою вертикального аналізу балансового звіту, тобто порівнюючи різні розділи активів і пасивів із сумарними активами і пасивами;
— джерела фінансових активів шляхом проведення горизонтального аналізу балансу.
Коефіцієнти можуть стати корисним інструментом при формуванні думки про фінансовий стан підприємства. Цінність кожного взятого окремо коефіцієнта сумнівна. Їх необхідно розглядати разом. Службовець банку зобов’язаний завжди застосовувати кілька коефіцієнтів для виявлення причин і тенденцій. Коефіцієнти самі по собі не дають можливості зробити безпомилкові висновки. Дуже важливо, щоб службовець банку був компетентним і розумів принципи розрахунку цих показників. Крім того, до використання фінансових коефіцієнтів потрібно підходити з особливою обережністю, тому що вони не завжди об’єктивно відбивають реальну ситуацію у зв’язку з інфляцією й іншими особливостями перехідного періоду української економіки. У деяких випадках доцільне проведення фінансових розрахунків у ВКВ, що забезпечить порівнянність даних за різні періоди. Незважаючи на наявність одного чи кількох несприятливих показників (коефіцієнтів), співробітник кредитного підрозділу може рекомендувати надати фінансування, але йому необхідно підготувати переконливі пояснення бізнесів-факторів, що лежать в основі несприятливих фінансових коефіцієнтів.
Для зниження кредитного ризику крім визначення кредитоспроможності провадиться також аналіз проекту, що кредитується. Проект чи угода, запропоновані позичальником, повинні бути в принципі проаналізовані ним самим. Однак, такі елементи повинні бути проаналізовані в тісному зв’язку з оцінкою кредитоспроможності позичальника:
— співвідношення між розміром пропонованого до фінансування нового проекту і власним капіталом позичальника, а саме: співвідношення «власний капітал/борг» після передбачуваного фінансування;
— коефіцієнт обслуговування боргу проекту, включаючи непогашену заборгованість діючого підприємства і його передбачуваний (екстрапольований) прибуток;
— взаємозв’язок нового пропонованого проекту з поточною діяльністю позичальника: чи вносить цей проект синергію в діюче підприємство; чи підсилює його конкурентні переваги; чи розширює або зміцнює поточну діяльність підприємства; чи змінить проект наявну основну стратегію підприємства; чи представляє він диверсифікованість порівняно з існуючими видами діяльності.
Оцінка проекту повинна здійснюватися на основі наданої позичальником документації, тобто бізнес-плану, обґрунтування здійсненності проекту, кредитної пропозиції, опису угоди, з усіма стосовними до справи документами.
У бізнес-плані відображається ринковий потенціал проекту, а саме: сутність проекту, потенційні ринки збуту нового товару, оцінка конкуренції з боку інших товаровиробників, маркетинг нового товару, виробничий, фінансовий, організаційний, юридичний плани реалізації проекту, обсяг необхідних фінансових ресурсів, порядок використання кредиту і графік погашення за рахунок прибутків від виробництва і реалізації нововведень.
Природно, чим докладніше і відвертіше будуть визначатися різні аспекти реалізації проекту, тим більшою буде довіра банку до бізнес-плану. У процесі оцінки проекту можна запросити додаткову інформацію чи особисто перевірити вірогідність необхідної інформації.
У разі складних угод та інвестиційних проектів банк може залучити спеціалізованого консультанта для оцінки деяких елементів проектної пропозиції. Перед тим як найняти таких консультантів, необхідно одержати згоду позичальника на фінансування такої послуги.
Оцінка проекту включає такі елементи:
— аналіз цілей проекту. Відповідь на запитання, чому позичальник не може профінансувати проект із власного прибутку чи резервів шляхом випуску і продажу нових акцій;
— оцінка загальної концепції і стратегії проекту за допомогою підготовки SWOT аналізу (англ. абревіатура: сильні сторони — слабкі сторони — можливості — погрози) нового проекту на підставі наданої інформації;
— аналіз «4P» маркетингу: продукція—ціна—збут—просування на ринок [англ. product—prіce—place (dіstrіbutіon)—promotіon];
— аналіз продукту: унікальність продукту; виробничого чи споживчого призначення (ТНП); порівняльні характеристики з конкуруючою продукцією; чи новий це вид продукції, чи має він свій ринок; з яким продуктом буде конкурувати; торгова марка і патентний захист;
— аналіз цінової стратегії: передбачувані ціни в зіставленні з цінами конкурентів; «зняття вершків» (тобто встановлення ма-
ксимально високої ціни на новий продукт); стратегія проникнення (низькі ціни);
— аналіз доставки і реалізації: де буде реалізуватися продукт; як буде організована система збуту (торгова агентура);
— аналіз методики просування продукту на ринок. Як його зробити помітним на ринку;
— наявність цільових ринків (Київ, Україна, СНД, Європа);
— частка на специфічних ринках і обсяг продажів;
— конкурентні фактори (рушійні сили): можливості покупців; можливості постачальників, замінники; труднощі з виходом на ринок; інтенсивність конкуренції між діючими учасниками ринку; як виглядає підприємство порівняно з головними конкурентами (SWOT аналіз);
— виробнича чи інша діяльність (торгівля, будівництво, транспорт). Розташування: легкий доступ; близькість постачальників і клієнтів;
— оснащення, устаткування, технологічний процес: наскільки сучасними вони є;
— постачальники, сировина, комплектуючі: чи є вони в наявності; чи бувають збої в одержанні електроенергії і т. ін.;
— робоча сила: потреба; труднощі із залучення висококваліфікованих фахівців на місці реалізації проекту;
— менеджемент: хто буде відповідальним за виконання проекту;
— витрати по проекту: як вони були оцінені; наскільки вони реалістичні; графік проведення витрат; метод оцінки внеску у вигляді товарів; розмір уже понесених витрат; чи включені непередбачені витрати;
— джерела фінансування: оцінка джерел фінансування; хто надає власний капітал; хто ще надає кредити;
— фінансові прогнози: прибутків і збитків, звіти про грошові потоки, таблиці погашення боргу і виплати процентів, вимоги до оборотних коштів. Ключові операційні висновки. Аналіз чутливості проекту при різних допущеннях (перемінних);
— відповідність українському природоохоронному законодавству;
— будь-які інші нормативні вимоги до проекту;
— специфічні ризики проекту: технологічний ризик; виробничий ризик; ризик, пов’язаний з постачанням сировини; прийнятність продукції для споживача.
Оцінка проекту при фінансуванні короткострокових комерційних угод має включати такі складові експертизи:
— аналіз обґрунтування планованого виторгу від реалізації продукції;
— аналіз обґрунтування повернення кредиту;
— об’єкт кредитування (ціль кредиту);
— термін кредиту;
— суб’єкт кредитування (де позичальник має рахунки?);
— розмір кредиту (співвідношення розміру власних засобів і суми кредиту);
— порядок погашення кредиту;
— строк окупності проекту;
— місце розташування контрагента і позичальника;
— аналіз можливості контролю з боку банку.
Вибираючи проект, комерційний банк особливу увагу повинен приділяти перевірці відповідності бізнес-плану фактичному стану справ, а також враховувати незалежність виконавця від факторів, тобто ризиків проектів. До найважливіших ризиків, що повинні оцінюватися, можуть належати технічні та комерційні.
Технічні ризики інвестиційних проектів включають можливість: затримки науково-дослідних робіт, що входять до інвестиційного проекту і становлять його сутність, неотримання запланованих технічних параметрів у ході конструкторських і технологічних розробок і т. ін.
До комерційних ризиків інвестиційних проектів відносяться ризики:
— неправильного вибору економічних цілей проекту;
— неправильної оцінки необхідних фінансових ресурсів;
— недотримання термінів проекту;
— незабезпечення поточних постачань по проекту;
— неправильної оцінки ринку збуту, взаємодій з контрагентами і партнерами;
— непередбачених витрат і перевищення кошторису проекту;
— ризики, пов’язані із забезпеченням прав власності по проекту;
— ризики непередбаченої конкуренції і т. ін.
|