1. Закон України «Про банки і банківську діяльність»

Скачати 1.22 Mb.

Назва	1. Закон України «Про банки і банківську діяльність»
Сторінка	2/7
Дата	14.03.2013
Розмір	1.22 Mb.
Тип	Закон

bibl.com.ua > Банк > Закон

1 2 3 4 5 6 7

Кумулятивний геп

Кумулятивний геп — це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

Кумулятивний геп — це інтегральний показник, що відбиває ступінь ризику процентних ставок, на який наражається банк протягом розглянутого часового горизонту.

При оцінці ризику процентних ставок обчислюється коефіцієнт гепу як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань.

К = ЧА : ЧЗ.

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший, то геп від’ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Але ані абсолютна величина кумулятивного гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни процентної ставки. Для визначення цього розраховують індекс процентного ризику (ІВР). Він розраховується як відношення кумулятивного гепу (k GAP) у кожному з періодів до розміру працюючих активів (ПА) і виражається у процентах.

.

Індекс процентного ризику показує, яка частина активів (якщо геп додатний) чи пасивів (якщо геп від’ємний) наражається на ризик зміни процентної ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи ліміт індексу процентного ризику, банк обмежує рівень ризику процентної ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Метод кумулятивного гепу використовується також для того, щоб наближено обчислити зміни маржі банку залежно від очікуваних коливань процентних ставок.

Абсолютна величина зміни маржі (прибутку) ∆П визначається:

∆П = ∆r ∙ k GAP,

де ∆r — зміни рівня процентних ставок.

Взявши до уваги при обчисленнях знак «+» чи «–» показників ∆r та k GAP, визначається напрям зміни прибутку. Додатне значення ∆П вкаже на збільшення прибутку і буде результатом підвищення ставок при додатному гепі або зниження ставок при від’ємному гепі. Від’ємне значення ∆П означатиме зниження процентного прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від’ємному гепі або їх зниженням при додатному гепі.
Дюрація як метод управління гепом (аналіз duration)
В основі цього методу лежить розрахунок дюрації (оцінка середньозваженого строку погашення) стосовно всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку.

Для розрахунку дюрації портфеля необхідно:

1) обчислити середньозважений строк погашення для кожного фінансового інструмента, що входить до складу портфеля;

2) зважити кожний розрахований показник за ринковою вартістю;

3) знайти суму всіх здобутих показників, яка становитиме середньозважений строк погашення портфеля в цілому.

,

де DFIm — дюрація m-го фінансового інструмента, що входить до складу портфеля активів чи зобов’язань (m = 1, M);

Fim — ринкова вартість m-го фінансового інструмента;

М — кількість фінансових інструментів у портфелі.

Здобутий показник характеризує зважений за вартістю середній строк погашення портфеля (дюрацію). Дібравши склад та структуру портфелів так, щоб середній строк погашення портфеля активів приблизно збігався із середнім строком погашення портфеля зобов’язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни процентних ставок.

Оскільки вартість активів має перевищувати вартість зобов’язань на розмір капіталу банку, то співвідношення між середньозваженими строками погашення активів та зобов’язань точніше відображається формулою:

,

де Д_а — зважений за вартістю надходжень строк погашення портфеля активів;

Д_з — зважений за вартістю виплат строк погашення портфеля зобов’язань;

З — загальний розмір (обсяг) портфеля зобов’язань;

А — загальний розмір (обсяг) портфеля активів.

Оскільки відношення зобов’язань до активів має бути меншим за одиницю, то із формули випливає, що дюрація портфеля активів повинна бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань.

Тобто, незалежно від напрямку зміни процентних ставок активи банку повинні переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання.

Якщо виконується рівність, згідно з цією формулою, то приведена вартість банківських активів урівноважує приведену вартість банківських зобов’язань. У цьому разі банк практично повністю захищений від фінансових втрат внаслідок коливань ринкових ставок.

Якщо середньозважений строк погашення портфеля активів не збалансований з аналогічним показником портфеля зобов’язань, то банк наражається на процентний ризик. Чим більша різниця між цими величинами, тим чутливішою до коливань процентних ставок на ринку буде чиста вартість банку, тобто розмір акціонерного капіталу.

Якщо середньозважений строк погашення портфеля зобов’язань коротший порівняно з портфелем активів, то капітал банку зростатиме зі зниженням ринкових ставок і зменшуватиметься з їх підвищенням.

Отже, загальне правило управління гепом залишається незмінним: за наявності додатного розриву між середньозваженими строками погашення портфеля активів і зобов’язань (Д_а > Д_з) вартість капіталу зростатиме в разі підвищення ставок на ринку і зменшуватиметься зі зниженням процентних ставок; якщо розрив між середньозваженими строками погашення портфелів від’ємний (Д_а <� Д_з), то підвищення ставок призведе до скорочення капіталу, а їх зниження — до збільшення капіталу.

Приклад:

Середньозважений строк погашення

А—300 тис. грн. ________________________ 3,1 року

П—275 тис. грн. ________________________ 2,7 року

Поточний дисбаланс = 3,1 – 2,7 = 0,4 року (позитивний)

Ставка дисконтування була — 12 %

За 2 роки зросла на 5% = 17%

Вартість капіталу банку

.

Отже, щоб уникнути процентного ризику, необхідно максимально наблизити до нуля розрив між середньозваженими строками погашення портфелів активів і зобов’язань.

Ситуація, коли портфелі активів і пасивів банку повністю збалансовані як за середньозваженими строками погашення, так і за приведеними вартостями, називається імунізацією банку й означає захист від будь-яких змін у рівнях процентних ставок у межах планового горизонту, який за тривалістю дорівнює дюрації портфелів.

При управлінні ризиком процентної ставки за допомогою геп-аналізу використовують дві стратегії:

— спекулятивну, коли свідомо підтримується не нульове значення гепу з метою отримання додаткового прибутку за рахунок спрогнозованої зміни процентних ставок;

— стратегія мінімізації гепу, за якої геп свідомо зводиться до нуля з метою не ризикувати в умовах змін процентних ставок.

При оцінці процентного ризику на коротку перспективу використовується геп-аналіз, а при відборі з кількох прогнозів найкращого, тобто в стратегічному плануванні використовується аналіз duratіon.

3. Оцінка і управління кредитним ризиком
Кредитний ризик — це ризик несплати в установлений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать кредитору.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні всієї сукупності кредитних операцій банку.

Управляти ризиком означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого рівня, який відповідає поставленим на даний момент цілям управління.

У процесі управління кредитним ризиком комерційного банку слід визначити такі етапи:

— розробка цілей і завдань кредитної політики банку;

— створення адміністративної структури управління кредитним ризиком і системи прийняття адміністративних рішень;

— вивчення фінансового стану позичальника;

— вивчення кредитної історії позичальника, його ділових зв’язків;

— розробка і підписання кредитної угоди;

— аналіз ризиків неповернення кредитів;

— кредитний моніторинг позичальника і всього портфеля позичок;

— заходи з повернення прострочених і сумнівних позичок і з реалізації застави.

До чинників, які збільшують ризик кредитних операцій комерційного банку, належать:

— надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки, виді кредиту;

— надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки та видів кредиту;

— валютний ризик кредитного портфеля;

— структура кредитного портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

— рівень кваліфікації персоналу банку.

При визначенні рівня кредитного ризику враховуються:

— репутація клієнта;

— можливість клієнта щодо погашення боргу;

— капітал клієнта;

— умови, в яких знаходиться позичальник;

— застава.

Репутація клієнта — це бажання і рішучість позичальника погасити свої зобов’язання. Репутація клієнта визначається на підставі особистих стосунків між банком і позичальником. Не слід забувати, що виникають іноді ситуації, коли клієнт свідомо не збирається погашати позичку. Тому тільки впевненість банкіра в тому, що позичальнику властиві такі якості, як чесність і порядність, може бути підставою для довіри до нього. Рівень репутації клієнта повинен бути підкріплений його менеджерськими здібностями.

Можливість клієнта — здатність позичальника отримати гроші по своїх активних операціях або по конкретному проекту, що пропонується прокредитувати й ефективно управляти своїми грошовими потоками, з тим щоби забезпечити повне та своєчасне погашення кредитної заборгованості і процентів. Слід мати на увазі, що якщо у підприємця справи ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що проект, під який надається кредит, буде реалізовано успішно. Не можна також вважати, що гарні справи на підприємстві в цілому є надійною запорукою ефективного впровадження заходу, що буде кредитуватися. Тому фактор «можливість» повинен бути присутнім як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал. Кожен клієнт повинен мати власну капітальну базу і стійку рішучість використати свій капітал у реалізації проекту, що кредитується, тобто взяти на себе певну частину ризику.

Дуже важливо при аналізі проекту, що кредитується, правильно визначити розмір кредиту. При цьому слід упевнитися, що клієнт не запитує більше кредиту, ніж йому потрібно, оскільки це може призвести до нераціонального використання лишку кредиту, а звідси і до проблем його погашення. Слід також упевнитися, що клієнт не запитує менше кредиту, ніж йому необхідно, оскільки в цьому випадку можуть виникнути проблеми, пов’язані зі здійсненням проекту, що кредитується, а звідси і з погашенням кредиту. Дуже важливо, щоб участь власним капіталом у заході, який кредитовано, була достатньою порівняно з розміром запитуваного кредиту. Це зумовлено тим, що банк не зацікавлений у здійсненні ризикових вкладень. Якщо кредитна угода зазнає невдачі і клієнт не бере участі в ній своїм капіталом, то у разі нездатності позичальника погасити кредит збитки нестиме банк. Якщо ж клієнт вклав значні власні кошти в проект, що кредитується, то спочатку саме клієнт понесе збитки, а потім тільки наразяться на небезпеку вкладені банком кошти. Якщо клієнт вкладає власні кошти в проект, то він, вірогідно, прикладе більше зусиль для забезпечення успіху даного проекту.

Основне правило для банкіра — не надавати кредиту, розмір якого перевищує особистий внесок клієнта в його справу, навіть за наявності забезпечення.

Згідно зі світовими стандартами при видачі кредиту в основні фонди частка власних коштів позичальника повинна складати не менше 30% заходу, котрий кредитується.

При видачі кредиту в оборотні фонди власні кошти позичальника повинні складати не менше 50% валюти балансу, або власні кошти повинні повністю покривати запаси і витрати.

Умови, в яких перебуває позичальник, тобто знання поточного стану та огляд регіональної і загальноекономічної ситуaції в економіці, а також у тій галузі, до якої відноситься позичальник.

Різні економічні умови і різні прогнози для різних галузей господарства часто вимагають різних підходів відносно надання позичок.

Застава — це надійне додаткове забезпечення повернення кредиту у формі застави, проте це не є головне джерело погашення кредиту. Застава — це страховка погашення кредиту. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди, однак банкіру слід пам’ятати про якість застави, її юридичне оформлення, співвідношення між вартістю застави і вартістю кредиту, а також те, як часто ці вартості змінюються.

Застава, згідно з чинним законодавством України, є способом забезпечення зобов’язань, зокрема отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разі невиконання позичальником зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним задовольнити свої вимоги за рахунок вартості заставленого предмета. Тому предмет застави повинен мати такі характеристики.

1. Високу ліквідність. Під ліквідністю у даному разі розуміють здатність заставленого активу до конвертації у грошові засоби.

2. Здатність до тривалого зберігання (щонайменше протягом терміну дії кредитного договору).

3. Відносну стабільність ринкових цін на заставлений предмет та наявність реальної вартості предмета застави.

4. Низькі витрати на зберігання (утримання) та можливу реалізацію застави.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Залежно від об’єкта застави розрізняють кілька видів застави.

1. Застава товарно-матеріальних цінностей:

при застосуванні цієї форми як предмет застави виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевагу надають товарам, торгівля якими провадиться на біржі, тобто таким, на які легко визначити ринкову ціну. Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави зумовлюється якістю цінностей та доступністю кредитора до здійснення контролю за їх збереженням. Критеріями якості товарно-матеріальних цінностей вважають вищенаведені характеристики предметів застави. Також умовою використання товарних запасів у вигляді застави є можливість їх страхування.

2. Застава дебіторських рахунків:

прийнятність даного виду застави визначається такими критеріями, як якість товарів та послуг, що реалізуються, та фінансова стійкість покупця. У зв’язку з цим банки аналізують динаміку покупця, що характеризує повернення окремих цінностей, а також динаміку, структуру та тривалість дебіторської заборгованості стосовно кожного платника.

3. Застава цінних паперів:

у заставу приймають державні цінні папери та папери підприємств і фірм. Обов’язковою умовою тут постає висока ліквідність цінних паперів. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акції фірм, то у даному разі не йдеться про акції, емітовані підприємством-позичальником, а про ті акції, які він придбав на ринку цінних паперів, оскільки вкладення капіталу у цінні папери є його реальним майном.

4. Застава векселів:

можливе широке застосування даного виду застави з розвитком комерційного кредитування та вексельного обігу в Україні. Головна вимога до векселя як до предмета застави полягає в обов’язковості відображення реальної товарної угоди. Слід враховувати також строк платежу за векселем, якість та асортимент товарів, що продаються в кредит.

5. Застава депозитів, що знаходяться у тому ж банку:

найбільш зручний і найбільш привабливий для банку вид застави, оскільки застава пропонується одразу в грошовій формі, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а у разі невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу.

6. Застава нерухомості (іпотека):

зазвичай використовується при наданні великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позик. Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов’язане із землею, — будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого.

7. Застава дорогоцінних металів:

як предмет застави приймають монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені, коштовності тощо. Цей вид застави у даний час застосовується дуже рідко.

8. Застава рухомого майна:

обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, худоба та інше — для промислових, комерційних та інших фірм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку (в т. ч. особисті транспортні засоби) — для індивідуальних позичальників.

Банківською практикою напрацьовані певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику. Серед них виділяються:

— лімітування;

— дотримання нормативів кредитного ризику;

— диверсифікація;

— концентрація;

— вивчення й оцінка якості сукупних активів банку;

— оцінка кредитоспроможності позичальника;

— отримання від клієнта достатнього і якісного забезпечення;

— оперативність при стягненні боргу;

— страхування кредитних операцій;

— визначення кредитної політики;

— підтримка оптимальної структури кредитного портфеля;

— формування резервів;

— застосування технології STOP LOSS;

— визначення рівня непокритого кредитного ризику;

— проведення ефективної цінової політики;

— інтенсивна робота з проблемними кредитами.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі:

Реферат На тему: Порядок створення і припинення діяльності комерційного банку Правовою базою для створення і функціонування комерційних банків різних типів і форм власності є Закони України “Про банки і банківську...	1. Становлення банківської системи України, та її роль у ринкових умовах Становлення банківської системи почалося в березні 1991 року з ухвалення Закону України "Про банки і банківську діяльність" яким...
1. Становлення банківської системи України, та її роль у ринкових умовах Становлення банківської системи почалося в березні 1991 року з ухвалення Закону України "Про банки і банківську діяльність" яким...	План Лекції Економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання... Закону України "Про Національний банк України" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України (далі...
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ...	ДОГОВІР про банківську гарантію
Закон України «Про аудиторську діяльність» Вплив особливостей аудиту в комп’ютерних системах на зміст моделей методик аудиту	Реферат на тему: “Законодавство про банки Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
Закон №889 Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07. 12. 84р. №8073-Х	* Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22. 04. 1993 р. N 3125-ХІІ «Фінансова компанія «Аргумент» ( далі компанія) за період з 01. 01. 2012 р по 31. 12. 2012 р

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання