Н73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2008. т— 864 с


Скачати 25.18 Mb.
НазваН73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2008. т— 864 с
Сторінка9/176
Дата20.03.2013
Розмір25.18 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   176
§13. Основні норми

літературної вимови

Вимова голосних звуків

Для української літературної ви­мови характерне чітке й виразне зву­чання голосних звуків у наголошеній позиції:

[учйтеил], [наука], [ранок], [прауда], [в’іра], [жито], [книга], [краса], [мудріст], [пахошч’і].

Так само чітко й виразно вимовля­ються голосні [а], [і/], [і] в ненаголо- шених складах:

[писанка], [багатті:а], [веч’ір], [сп’івец], [сніжинка], [струмок], Цаблуко], ЦавЧр], [п’іуроку], [прадід], [култура].

Ненаголошений голосний [о], як і наголошений, теж вимовляється ви­разно й повнозвучно, ніколи не на­ближаючись до голосного [а], як у російській мові:

[подана], [горобина], [папорот], [океиан], [осока], [осика], [огон], [доброта], [соловеї], [паросток]. Проте перед складом з наголоше­ними [у], [і] ненаголошений [о] у вимові наближається до [у]: [зоузула], [ко^зула], [го*лубка], [по*груд':а], [тоуб’і], [соуб’і]. Ненаголошений [е] наближається до [и], так само ненаголошений [а] у


вимові більшою чи меншою мірою наближається до [е]:

[веиселка], [зеирнд], [зеимл'а], [леитіти], [деиреив’ії], [стеиблд], [сме“ріка], [зиемдвиі ],

[ки'рпатиі ], [диевовйжниі ]. Примітка. Голосні [е],
[и] максимально зберігають свою якість в абсолютному кінці слова й у складі з побічним наголосом: [море], [далекосх’ідниі].

Для голосного [ц] це й позиція перед [І] (орфографічно — й) у закінченнях прик­метників:

[неибесниі], [молиетоуниі],

[веилиечезниі ]', [матеирйнскиі ], [виесокопоеатйчниі ].

Вимова приголосних звуків Відповідно до законів української орфоепії дзвінкі приголосні [б], [г], И, [д], [д ], [з], И<Г©1, ЇЙ! [ж], [дж] у мовленнєвому потоці, як пра­вило, зберігають свою дзвінкість:

  • У кінці слова:

[народ], [друг], [хл'іб], [ніж], [молод'], [зи'ґзаґ], [пеиізаж], [наказ], [ґедз'], [памороз].

  • У середині слова перед наступним глухим приголосним (здебільшого на межі кореня й суфікса): [стежка], [шибка], [рйбка],

[беир ізка], [нйз'ко], [складка], [борідка], [редка], [меирежка],

[різба], [ложка].

Лише дзвінкий приголосний [г] У кількох словах перед глухими [т],



Фонетика. Графіка. Орфоепія


[к] оглушується й вимовляється, як парний йому глухий [х]:

[,лёхко], [вдхко], [ніхт'і], [к’іхті], [дохггіу], [миехтйт'].

  • Кінцеві дзвінкі приголосні префік­сів роз-, без-, через- перед глухим приголосним кореня:

[розкв’ітати], [беизсмерта], [розпис], [беизкоштдуно],

[розету пйтис а], [череизс'іделниек]. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова піддаються впливові дзвінких, тобто вимовляються дзвінко: [молод’ба], [воґзал], [фудбдл].

Різну артикуляцію мають гортан­ний [г] і проривний задньоязиковий [ґ] звуки. Приголосний звук [ґ] влас­тивий деяким власне українським та іншомовним словам (їхній перелік подано в «Українському правописі» 1993 року):

^ ' , О/

[ґудзик], [ґанок], [ґрунт], [ґедз ], [аґрус], [ґул'а], [леґ’ін], [ґречниі], [ґданс'к], [ґреинланд’і]а] тощо.

В інших словах слід вимовляти звук [г]:

[г’ігант], [гарно], [гніздо], [горіх], [голос], [газета], [вагон].

Звуки [дж], [дз], [дз] (африкати) вимовляються як один неподільний звук, лише на межі префікса й коре­ня буквосполучення [дж], [дз] вимов­ляються роздільно, тобто як два ок­ремі звуки:


[бджола], [еїжм’іл], [джеиреило], [досліожеин:а], [дзв’ін],

[дзеркало], [дзв’інйц'а], але:

[п’ідживйти], [в’іджартувати],

[в’ід зие му вати], [в’ід значити]. Шиплячі приголосні [ж], [ч], [їй], [дж\ вимовляються твердо, вони пом’якшуються тільки перед [і] та коли подовжуються:

[плашч], [плач], [хрушч], [чаша], [круча], [чеибрец’], [шеп’іт], [шчедрил], [л'ішчйна], [чемниї], [брошура], [журі], [шчо], [чого], [оч’і], [нож’і], [ш’іс'т1], [клуч’і], [п’ідніж’:а], [узб’іч’:а], [п’ід:аш’:а], [подорож’:у], [велиеч!:у], [рдзк’іш’:у].

Твердо вимовляються губні приго­лосні [б], [ті], [в], [лі], [ф] у всіх по­зиціях; напівпом’якшено лише перед

[і], а також у словах іншомовного по­ходження перед йотованими.

Звук [ф] вимовляється чітко в за­позичених словах; його слід відрізня­ти від буквосполучення [хе], яке вживається у власне українських словах:

[факт], [фауна], [фазан], [деилф’ін], [ф’ілоедф’ца], [фотограф], [фе}ері}а], [федїр], [феиодосі}а]; [хвЧртка], [хвороба], [хвйла], [хво]а], [хвалебній], [хвастливій], [хви'лйн:ш].


63


1



УКРА НСЬКА МОВА


Вимова буквоспол учень Буквосполучення -ться і -шся в дієслівних формах 3-ої особи однини та множини теперішнього й майбут­нього часу вимовляються відповідно як [і£] і [с:]:

[см'і]ец:а], [хвилуіефа], \тюзна]ОЖлац:а\, [научац:а], [с!м’цес:а], [хвилу]ес':а], [лозна/олеи'с:а], [научиес':а].

Для вимови характерне також спрощення в окремих групах приго­лосних (орфографічно не закріплене): агентство — [агенство], студентство — [студенство], туристський[турйскш], поїздці[по]ізці], звістці[зв'ісці], невістчин[неив’іиічин].

ОРФОГРАФІЯ

Орфографія — це система загаль­ноприйнятих правил про способи пе­редачі усного мовлення в писемній або друкованій формі.

Терміну грецького походження

  • орфографія* відповідає українське слово «правопис», але воно ширше за значенням, оскільки включає ще й 4пунктуацію*.

УВАГА!

Правопис = орфографія + пунктуація.


Основні поняття орфографії як розділу мовознавства:

  • орфограма;

  • орфографічне правило;

  • принципи орфографії.

§14. Орфограма

Орфограма — це правильне (таке, що відповідає правилам або тради­ціям) написання, яке потрібно вибра­ти з кількох можливих варіантів.

Отже, орфограми — це насамперед букви, для написання яких треба зас­тосувати певне правило (наприклад, буква е у слові весна, бо весни', пре­фікс пре- у слові предобрий, бо вказує на збільшену міру ознаки).

Види орфограм:

  • буквені;

  • небуквені.

Буквені:

  1. Ненаголошені [е], [и] в корені слова: весна, життя.

  2. Велика чи мала буква:

Земля (планета ), земля (ґрунт).

  1. Написання сумнівного приголосного: легкий (бо легенький ),

просьба (бо просити ).

  1. Подовження та подвоєння приго­лосних:

навчання, возз’єднання, лимонний.

  1. Наявність чи відсутність літери: сторіччясторіч, баскийбаскський, більбілль.


64





Вимова

Написання

[роузумниї]

розумний (бо розум)

[прЬз’ба]

просьба (бо просити)

[беиж:урно]

безжурно (бо без-)

[нарщ:і]

на річці (бо річка, річечка)

[снйс:а]

снишся (бо особове закін-І чення дієслів II дієвідмі­ни -ииі + ся)





65



УКРАЇНСЬКА МОВА


УВАГА!

Вимова £ написання. Використовуйте правило!


Традиційний (історичний) — напи­сання слова не можна пояснити ні ви­мовою, ні аналізом морфем. Слова пишуться так, як прийнято за уста­леною традицією:

яблуко (біл. ябльїк, рос. яблоко), щока (біл. шчака, рос. щека); лева­да, лимон, кишеня; фізика, факт, формула, фея (запозичені); хвили­на, хвіртка, хвороба, хвастун (українські);

журі, тонна, бароко, Гюго, Гол­ландія; митець (хоч мистецтво), натхнення (хоч надихати).

УВАГА!


Запам’ятовуйте правопис окремих слів! У разі потреби скористайтеся порадою М. Рильського: «Не бійтесь заглядати у словник...»


Смисловий (диференційний) — на­писання однозвучних слів залежить від їхнього значення. Наприклад:

  • написання великої чи малої літери: Любов (ім’я)любов (почуття); Орел (місто)орел (птах);


• написання слів разом чи окремо:

з гори (з пагорба) — згори (звер­ху); на пам’ять подарувати (прийменник + іменник)на­пам’ять вивчити ( прислівник ); про те (прийменник + займен­ник )проте (сполучник).


66


УВАГА!

Розрізняйте значення слів у контексті!

Примітка. У жодній мові правопис не ба­зується виключно на якомусь одному прин­ципі. Так, в основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи, за якими пишеться більшість слів і словосполучень.

Традиційною можна вважати англій­ську орфографію, яка відображає вимову ХУ-ХУІ ст. Визначальним для російської мови є морфологічний, а для білоруської — фонетичний принцип.

§16. З історії української орфографії

Першою працею, у якій закладалися основи українського правопису, була «Грамматика малороссийского наре- чия» (1818 року) О. Павловського. Згодом на Наддніпрянській Україні набула значного поширення т. зв. кулішівка — фонетичний правопис, укладений П. Кулішем, а в Галичині й на Буковині — пристосований до місцевої вимови фонетичний правопис Є. Желехівського, т. зв. желехівка. Історико-етимологічний правопис роз­робив М. Максимович (дуже складний для вживання, був мало популярний).

У XIX ст. функціонувало кілька українських правописних систем (А. Метлинського, М. Гатцука, М. Драгоманова та ін.), які відіграли певну роль у становленні національ­ної орфографії.



Орфографія


Проте в 1863 та 1876 рр. царський уряд заборонив використання ук­раїнського правопису, тому аж до 1905 р. на територіях підросійської України україномовні тексти дру­кувалися т. зв. ярижкою — російсь­кою абеткою та згідно з тодішньою чинною російською орфографією.

Офіційно схваленого й обов’язко­вого для вжитку українського кодексу орфографії не було аж до 1921 року, коли вийшли друком «Найголовніші правила українського правопису», створені Українською АН під керів­ництвом академіка А. Кримського.

Новий повний орфографічний ко­декс, яким і тепер в основному послу­говується українська діаспора, вийшов у 1928 році, відомий в історії як «скрип- никівський», бо його затвердив нар­ком освіти УРСР М. Скрипник.

Наступне видання правопису 1933 р. фактично відкидало попереднє як ідеологічно неправильне. Він був обов’язковим до 1946 року, коли вийшов новий «Український пра­вопис» , друге його видання здійснено в 1960 році, третє — у 1990, а чет­верте — у 1993. Нині триває робота над новою редакцією «Українського правопису».

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   176

Схожі:

Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте...
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує
Особливості роботи за підручником «Українська мова. 2 клас» (автор...
Віту, вирішення життєво важливих завдань)» (Програма, с. 10), уможливлює зміст навчально-методичного комплекту, до якого входять:...
УКРАЇНСЬКА МОВА
Українська мова: навч посіб для студ ф-ту післядипломн освіти / Нар укр акад., [каф українознав.; упоряд. Г. В. Купрікова]. – Х....
ЦЕНТР
У 45 Українська мова: Словник-довідник. — Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. — 144 с
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі»
Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів....
Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на...
Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на матеріалі творчості Олеся Гончара) // Українська мова та література...
Intel® Навчання для майбутнього
Гречанюк С. День повернення М. Хвильового // Українська мова і література в школі. – 1987. – №12. – С. 17-26
Методичні рекомендації та тематика практичних занять (3-5 семестри)
«Українська мова як компонент професійної компетенції. Нормативно-стильові основи професійного спілкування» слід починати зі з’ясування...
О. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням
Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять і контрольних робіт....
План: Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова". Українська...
Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка