§2. Творення звуків
Як твориться звук?
Звуки мови творяться мовним апаратом людини, який складається з:
органів дихання (діафрагма, легені, бронхи, дихальне горло, або трахея);
гортані з голосовими зв’язками;
надставної труби, що складається з трьох порожнин — глоткової, ротової, носової;
органів артикуляції (вимовляння): язика, зубів, губ, піднебіння, язичка.
Упоперек гортані, майже горизонтально, розміщені й прикріплені до хрящів два невеликі пучки м’язів (голосові зв’язки). Вони еластичні, можуть скорочуватися й розтягуватися, розслаблюватися й напружуватися. Утворюваний голосовими зв’язками простір називають голосовою
Фонетика. Графіка. Орфоепія
щілиною. Голос виникає тоді, коли під тиском видихуваного повітря голосові зв’язки періодично коливаються, наближаючись при цьому одна до одної і напружуючись.
Схема мовного апарату
З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє в порожнину глотки, а потім у ротову чи носову порожнину. З трьох порожнин надставної труби найважливішу роль у звукоутворенні відіграє ротова порожнина, що розташована між двома щелепами — верхньою нерухомою і нижньою рухомою.
Значну роль в утворенні звуків ві-
діграє піднебіння, яке умовно поді-
ляють на три частини: передню, се-
редню і задню з язичком на кінці.
Язичок закриває або відкриває вихід
видихуваному струменю повітря в
носову порожнину й таким чином
\ бере участь у творенні носових
/ звуків. Звуки остаточно форму-
ються в надгортанних порожнинах.
Робота органів мовлення регулю-
ється мозком людини, центральною
нервовою системою.
Усі мовні органи поділяють на активні й пасивні. До активних мовних органів належать голосові зв’язки, задня спинка глотки, м’яке піднебіння, язик і губи. До пасивних мовних органів належать тверде піднебіння, ясна й зуби, а також носова порожнина.
Роботу мовних органів, яка необхідна для утворення звука, називають артикуляцією звука.
Усі мовні звуки поділяються на голосні і приголосні [38, с. 50-51].
Голосні — це звуки мови, в основі яких лежить голос. При творенні голосних на шляху видихуваного повітря немає перепон.
Приголосні — це звуки мови, в основі яких лежить самий шум або шум з більшою чи меншою домішкою голосу. При творенні приголосних на шляху видихуваного повітря мовні органи створюють більші або менші перепони.
37
УКРАЇНСЬКА МОВА
§3. Транскрипція
Транскрипція (від латинського ігапвсгірНо — переписування) — це спеціальне письмо, запроваджене для точної передачі звукового складу слів і текстів.
Розрізняють три типи транскрипції: фонетичну, фонематичну та практичну.
Фонетична транскрипція — спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями.
Фонетична транскрипція ніби «фотографує* реальну вимову, графічно фіксує фізико-акустичні властивості звуків на певному відрізку мовлення.
Фонетична транскрипція української мови будується на основі українського алфавіту з використанням додаткових надрядкових знаків, які називають діакритичними (від грецького (НакгНікой — розрізнювальний).
Основні правила транскрипції
Слова або речення, що транскрибуються, беруться у квадратні дужки [ ].
Усі слова — як самостійні, так і службові — пишуться окремо й обов’язково з наголосом, якщо в слові є два й більше склади.
Не вживаються великі літери та розділові знаки. Замість розділових знаків використовують вертикальні риски: у середині речення одну, у кінці — дві.
Не використовуються зовсім букви алфавіту: я, ю, є, ї, й, щ, ь. Апостроф теж не фіксується:
[м/ата], [іун'іст], [шчаста].
Застосовуються такі додаткові літери й розрізнювальні знаки:
[а] — значок, поставлений угорі над буквою, позначає наголос;
[пі] — скісна рисочка, поставлена вгорі з правого боку букви, позначає м’якість приголосного:
[т’ін], [бс’ін ];
[лі’] — цей знак (апостроф) ставиться вгорі з правого боку букви для позначення пом’якшеної вимови твердих приголосних:
[оп’івноч’і], [т'м’ани і ];
[н:] — двокрапка з правого боку букви позначає довготу приголосного звука:
[знан:а], [тін:у];
[дж] > [дз] — для позначення злитих звуків (африкат) використовуються дві літери, що з’єднані вгорі дужкою («дашком»):
\божола\, [ґедз];
[ ] ] — літера і передає середньоязиковий звук [у ], уживаний тільки перед голосними:
Ціжак], []аблуко], [мо]е], [дба}еш], [зна)ут\,
[еи], [ие], [оу] — для позначення нечіткого голосного звука (ненаго- лошений склад) вгорі справа від ос
38
Фонетика. Графіка. Орфоепія
новної букви пишеться маленька літерка, що вказує звук, до якого наближається основний звук у слабкій (ненаголошеній) позиції: [зеирнд ], [жиет':а], [зоузула];
[*/]> ['£] — Для позначення нескла- дотворчих приголосних [в], [у] ставиться дужечка над літерами: [day], [даіте], але [давати]; [гаі], але [га]ок];
[/] — вертикальна риска на місці розділових знаків у реченні;
[//] — дві вертикальні риски в кінці речення.
Примітка. У шкільній практиці застосовується спрощена фонетична транскрипція, яка близька до орфографічного запису. Існує ще деталізована (фонологічна) транскрипція, яку використовують учені-лінг- вісти для записів у діалектологічних експедиціях, спеціальних наукових працях тощо.
Приклади фонетичної транскрипції слів
Запоріжжя — [запор'іж’ :а], Святослав — [св’атослау], Наддніпрянщина —
[над:ніпраншчиена], єдність — [jednicm ], ім’я — [iMja], мрія — [Mp'ija], письменник — [пиесмен:ик], різьбяр — [різ б’ар], яблуня — [іаблуна],
кожух — [коужух], джерело — [ожеиреилд],
дзвін — [дз'в’ін], читайте — [чиетаї те], під’їжджаю — [п’ід]іж§жа}у], розширити — [рош:йрити], пасуться — [пасуц’:а].
Зразок фонетичної транскрипції тексту
Орфографічний запис:
Хай це, можливо, і не найсуттєвіше, але ти, дитино, покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї», а також,
витягнувшись на пальчиках, оберігати місячний серпик букви «є», що зрізаний з неба разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
Що мова наша — солов’їна.
І. Малкович.
Фонетичний запис (транскрипція): [хаі це / можливо / і неи наісут:ев’іше / але ти / диетйно / покликана захиешчати свО]іми долонками крйх’ітну св’ічеичку букви / ]і / а також / вйтагнуушис на палчиках / обеирігати м’ісачниі серпик букви / уе / шчо зр'ізаниі з неба разом із нйточкоіу // бо кажут / диетйно / шчо мова наша / солов}іна //]
39
Укр.|Лат.
|
Примітки
|
Приклади
|
|
літери
|
|
|
|
А
|
А
|
-
|
Алушта — Alushta
|
Б
|
В
|
-
|
Борщагівка — Borschahivka
|
В
|
V
|
-
|
Вишгород — Vyshhorod
|
Г
|
Н
|
Н — у більшості випадків
|
Гадяч — Hadiach
|
|
дь
|
дИ — при відтворенні сполуки -зг-
|
Згорани — Zghorany
|
Ґ
|
G
|
-
|
Ґалаґан — Galagan
|
д
|
D
|
-
|
Дон — Don
|
Е
|
Е
|
-
|
Рівне — Rivne
|
Є
|
Ye
|
Уе - на початку слова
|
Єнакієве — Yenakiieve
|
|
іе
|
іе — в інших позиціях
|
Наєнко — Naienko
|
Ж
|
Zh
|
-
|
Житомир — Zhitomyr
|
3
|
Z
|
-
|
Закарпаття — Zakarpattia
|
и
|
Y
|
-
|
Медвин — Medvyn
|
1
|
1
|
-
|
Іршава — Irshava
|
40
Українська
|
Спрощена
транслітерація
|
Точна
транслітерація
|
Львів
|
Lviv
|
L’viv
|
Стеф’юк
|
Stefiuk
|
Stef’iuk
|
Ананьїв
|
Ananiv
|
Anan’iv
|
|