3.2. Особливості формування фондів різних інститутів ДІКС
Бібліотечний фонд. Головною підсистемою документого фонду країни є бібліотечний фонд. Б.Ф. – це систематизоване зібрання творів друкарства й інших документів, які підібрані і організовані у відповідності з завданнями бібліотеки і потребами читачів.
До основних переваг, як дозволяють вважати бібліотеку головною ланкою документом комунікації, відносять: повноту фондів, різноманітність типів і видів документів, що зберігаються в них, надання населенню не тільки первинних а й вторинних документів, загальнодоступність, безкоштовність користування документами в бібліотеці.
На відміну від архівів і музеїв у фондах бібліотек зібрані опубліковані і неопубліковані документи, що мають широке соціальне призначення. Вони різноманітні за змістом, знаковій системі запису й відтворення інформації, матеріальній основі. Бібліотеки мають можливість придбати у свій фонд необхідну кількість екземплярів конкретної назви чи видання. Вони мають великі документні фонди, які здатні задовольнити попит на інформацію з усіх сфер людської діяльності.
Перевага бібліотек перед архівом і музеєм полягає у загальнодоступності документів для широкого кола користувачів, у способі їх використання. Найменш доступним є архів. Він забезпечує обмежене використання архівних документів, що зберігаються у єдиному екземплярі. Музей організовує широкий доступ відвідувачів до рідкісних документів, але обмежує їхнє безпосереднє отримання. Видача документів додому у музеях і архівах взагалі виключена.
Бібліотечні фонди різноманітні за своїм складом і структурі. Усі документи, які включені до складу Б.Ф. можна поділити за різними ознаками: змістом, способом виготовлення, періодичністю і т.п.
За складом це можуть бути твори друку – видані шляхом друкування чи тиснення. За своєю матеріальною конструкцією твори друку діляться на книжкові, журнальні, газетні, карткові видання.
За знаковою формою: текстові, нотні, картографічні, ізовидання (естампи, художні репродукції, плакати, альбоми, листівки).
За періодичністю видання (книги, брошури, серії, періодичні видання). Серед неперіодичних видань виділяють багатотомні і однотомні, зібрання творів, збірки, вибрані твори, “Труди”, “Записки”), видання, які видаються по мірі накопичення матеріалу, без чіткої періодичності.
Твори друку розділяють за цільовим використанням і характеру інформації, наприклад, наукові, офіційні, нормативні.
Крім творів друку у бібліотеці можуть бути й інші документи. Наприклад, рукописні, історичні документи, архіви політичних діячів, письменників, учених, композиторів. Деякі бібліотеки мають спеціальні книги для сліпих (надруковані брайлевським шрифтом)
За змістом Б.Ф. поділяють на універсальні й спеціальні. Універсальні фонди – це фонди у яких представлена література з усіх галузей, усіх типів (офіційні, наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові) і видів документів (видання, кіно-фотодокументи, неопубліковані документи, на різних носія.
Спеціалізований фонд – це фонд у якому переважають документи певного змісту (фонди медичних бібліотек, сільського господарства, Академії мистецтв, музичних закладів)) фонди бібліотек для сліпих, дитячі.
Фонди в залежності від завдання бібліотеки, їх обсягу поділяють на :
Фонд бібліотеки;
Фонд філіалів; якщо вони є у бібліотеки;
Пересувний фонд.
Існує поділ фонду за мовою, за змістом, за видами видань.
За змістом – це книги з філософії, техніки та інших галузей знання. За видами видань – книги, журнали, газети, рукописи.
Документи кожного виду усередині фонду групуються окремо у під фонди, які утворюють структуру фонду. Чим крупніша бібліотека, тим складніша структура її Б.Ф.
У Б.Ф. виділяють такі підфонди:
Підфонд кінодокументів – частина Б.Ф., що складається з документів, що містять звукову, образну інформацію, відтворення якої можливе за допомогою спеціальних технічних засобів.
Підфонд дисертацій – частина Б.Ф., що складається із дисертацій на здобуття наукового ступеню кандидата або доктора наук, а також авторефератів дисертацій. Він може біти виділений у великих бібліотеках у самостійний фонд, як наприклад у національній бібліотеці України.
Підфонд депонованих рукописів – це зібрання відповідним чином оформлених рукописів, цілком закінчених статей або інших документів.
Підфонд картографічних видань – це частина Б.Ф., що складається з документів, що містять умовне, загальне зображення поверхні землі й інших небесних світил, а також просторове розміщення різних об’єктів і явищ (атласи, мапи, плани, креслення, глобуси і т.п.).
Підфонд нормативних і технічних документів – це частина Б.Ф., що складається з нормативних документів з стандартизації, техніко-економічних нормативів, патентних документів, типових проектів, креслень, звітів про НІР та інших наукових видань.
Підфонд нотних видань – частина Б.Ф., що складається з нот, які видані у вигляді журналів, книг і т.п.
Під фонд рідкісних книг – це частина Б.Ф., що складається з особливо коштовних, рідкісних видань.
Підфонд рукописів – це частина Б.Ф., що складається з рукописних книг, колекцій автографів і інших рукописних (машинних) документів.
Підфонд мікрокопій – це частина Б.Ф., що складається зі зменшених у кілька разів друкованих і рукописних текстів, ілюстрацій, креслень, нот і т.п.
Бібліотечний фонд є у будь-якій іншій документій системі (архіві, музеї). У той же час у бібліотеці може бути музей книги, архів, інформаційний центр. Різниця між ними полягаю у тому, що Д.Ф. підпорядковується завданням тієї установи, у якій він функціонує. Наприклад, книга існує насамперед для читання, але поміщена до музейного фонду, вона стає експонатом, який призначений не для читання, а для споглядання. Не відміну від бібліотечної, музейну книгу не видають додому, безпосередній доступ до неї обмежений.
Музейні фонди. Музейний фонд – це впорядкований масив документів, які зберігаються у закладах, які здійснюють збір, зберігання, дослідження і експозицію документів наукового або культурного змісту. За призначенням виділяють такі види музеїв: природничі, історичні, краєзнавчі, літературно-меморіальні, видатних діячів культури і мистецтва і т.п. За формою власності: державні, шкільні, приватні. Усі колекції музеїв поєднує Національний музейний фонд України. Його діяльність визначена законом про “Музейну справу в Україні”.
У фондах музеїв України зберігаються документи двоякого роду: створені природою; створені людьми. Відповідно до призначення музейні фонди поділяють на фонд музейних предметів і науково-допоміжний фонд. Фонд музейних предметів поділяється на основний і обмінний. Музейні предмети, які складають основу зібрання і на підставі яких здійснюється уся діяльність музею, складають основний фонд .Обмінний фонд включає ті предмети, які не входять до основного фонду і можуть бути передані іншим музеям. У музеях є непрофільні матеріали, які даному музею не потрібні, а також зустрічаються повністю ідентичні предмети – дублети.
Відповідно до існуючих нормативів, при наявності у музеї декількох дублікатів предметів, п’ять із них включають до основного фонду, а решту до обмінного. Обмінний фонд складається із фонду непрофільних предметів і фонду зайвих дуплетів.
Основний фонд складається із колекційного фонду і дублетного фонду. До колекційного фонду відносять усі музейні предмети, які існують у музеї у єдиному екземплярі, а також один найкращий екземпляр із тих, які є в декількох.
Певні особливості мають фонди природничих музеїв. У силу індивідуальності об’єктів природи у них не має обмінного і дублетного фонду. Фонд поділяють на науковий фонд і експозиційний фонд.
Предмети, які включені до музейного фонду, розрізняються за фізичними властивостями і способами фіксації інформації.
Виділяють шість типів музейних предметів:
речові;
образні;
письмові;
фонетичні;
фото документи;
кіно документи.
Речові джерела – музейні предмети, які являють собою певні речі, які створені людьми (знаряддя праці, зброя, прикраси і т.п.).
Образні – музейні предмети, які фіксують інформацію за допомогою зорового образу (предмети живопису, графіка, скульптура, плани, мапи, схеми і т.п.
Письмові джерела – музейні предмети, які містять інформацію, яка зафіксована за допомогою знаків письма – букв, цифр та ін. символів.
Фонетичні – музейні предмети, на яких з допомогою технічних пристроїв зафіксована інформація у вигляді звуків людської мови, музики, шумів і т.п. (грамплатівки, магнітні стрічки, диски).
Фото-джерела – музейні предмети, які містять інформацію у вигляді зображення, отриманого за допомогою фотоапаратури ( фотографії, негативи на склі, плівці, діапозитиви і т.п.)
Кіно-джерела – музейні предмети, які містять інформацію у вигляді динамічного зображення і відтворюють її за допомогою технічних пристроїв.
Співвідношення тих чи інших предметів у фондах залежить від типу музею. У музеях науки і техніки домінують речові джерела – машини, механізми, а у літературних – письмові джерела.
Колекції письмових джерел поділяють на такі види: рукописні і друковані, закладів і особисті матеріали, періодичні і неперіодичні видання, книги, листівки, газети, бланки. У музеях історичного типу групують за тематичної ознакою і галузевому принципу. У останньому використовують відношення до сфер суспільного життя (внутрішня і зовнішня політика, народне господарство і т.п.). Книга і інші письмові документи можуть виступати і як речові предмети.
Фото-джерела класифікують за технікою виготовлення – негативи, позитиви, по тематичному принципу – фотопортрет, сюжетні фотографії, видові фотографії. У музеєзнавстві не має одностайності у належності фотодокументів до певного типу музейних джерел. Одні відносять їх до самостійного фонду, інші – до образного, треті – до документного фонду, і об’єднують їх з письмовими джерелами. Для того, щоб музеї успішно виконували свої завдання їх фонди повинні відповідати профілю музею, бути науково організованими, систематично і цілеспрямовано поповнюватися.
Архівний фонд – сукупність документів, що утворилася в процесі діяльності установи, організації, підприємства, суспільства чи окремої сім’ї і підлягають збереженню. Архівні фонди складаються в основному із текстових документів, що несуть ретроспективну інформацію, історично й логічно зв’язаних між собою. В Україні розвинута широка мережа державних, відомчих, спеціалізованих архіві. Документи, незалежно від їхнього виду, місця створення й форми власності на них, що зберігаються в різних архівах на території України становлять Національний архівний фонд.
Отже, документний фонд – це систематизована сукупність документів, які підібрані інформаційними закладами у відповідності з їх профілем і цільовими завданнями, певним чином організовані відповідно до завдання тимчасового, довгострокового чи довічного зберігання і використання.
4. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ
|