Первобитная історія найтриваліший період в житті людського суспільства. Вона представляє особливий інтерес, оскільки в її надрах зародилися багато явищ


НазваПервобитная історія найтриваліший період в житті людського суспільства. Вона представляє особливий інтерес, оскільки в її надрах зародилися багато явищ
Сторінка5/23
Дата17.03.2013
Розмір3.31 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Грецька колонізація Північного Причорномор'я

В історії людства велике значення мало античне суспільство, його культура. Численні досягнення античного суспільства в різноманітних галузях людської діяльності ввійшли складовою частиною, а іноді лягли в основу європейської культури, зокрема філософії, мистецтва, архітектури, літератури, театру тощо. Ф. Енгельс підкреслював, що без фундаменту, який заклали Греція і Рим, не було б і сучасної Європи. Античні впливи простежуються майже на всіх племенах, що населяли тоді Східну Європу. Ці впливи знаходили свій вияв як у соціально-політичному житті та економіці, що сприяло прискоренню суспільного розвитку племен, так і в культурі. Саме тому великий інтерес становить історія античних північнопричорноморських держав, що були складовою частиною античного світу і розвивалися в контакті з містами його основних територій у Східному Середземномор'ї та Причорномор'ї.
Перші центри античної цивілізації з'явилися на північному узбережжі Чорного моря понад 2600 років тому. Вони мали тісні взаємозв'язки з місцевим населенням, що зумовило появу важливих особливостей у політичному, економічному та культурному розвиткові античних держав.
В свою чергу античні міста Північного Причорномор'я відіграли значну позитивну роль у розвиткові соціально-економічних і політичних відносин та побуту місцевих племен. Здебільшого саме через ці міста відбувалися контакти місцевого населення з усім античним світом.
Грецькі колонії не можна порівнювати з колоніями доби капіталізму. Грецькі поліси (міста-держави), що виникли на колонізованих землях, в економічному і політичному відношенні не залежали від своєї метрополії, їх взаємовідносини були рівноправні й здійснювалися на договірних засадах. Щодо освоюваних територій, то суть грецької колонізації, незважаючи на здебільш мирний характер цього процесу, полягала в експлуатації як природних ресурсів нових земель, так і місцевого населення.
Заселення греками Північного Причорномор'я не було поодиноким, випадковим явищем в історії розвитку античного суспільства. Воно становило один з напрямків їх розселення у VIII—VI ст. до н. е. Цей процес охопив територію Апеннінського півострова, Північної Африки, узбережжя Чорного та Азовського морів.
Міграція населення з Греції у VIII—VI ст. до н. е. відбувалася за умов утворення нової соціально-економічної формації — рабовласницького ладу, переходу до вищого рівня розвитку виробничих відносин. Колонізація була зумовлена відносним перенаселенням — тиском надлишку населення на продуктивні сили при низькому рівні розвитку останніх, коли для збереження життєздатності суспільства необхідно було обмежити кількість населення на одиницю площі. «У стародавніх державах, у Греції й Римі, — писав К. Маркс, — вимушена еміграція, яка набирала форми періодичного заснування колоній, була постійною ланкою суспільного ладу. Вся система цих держав базувалась на певному обмеженні чисельності населення, яку не можна було перевищити, не наражаючи на небезпеку самих умов існування античної цивілізації».
За цих умов колонізація була кардинальним способом ліквідації відносного перенаселення, що виникло в Греції. Серед безпосередніх причин переселення виділяються аграрно-економічний і соціальний фактори, коли в результаті гострої внутріполісної боротьби, що супроводжувала процес встановлення нового, рабовласницького суспільства, групи населення, які зазнали поразки, були змушені залишити батьківщину. Крім того, певну роль відігравав і зовнішньополітичний фактор: ворожі навали і розорення міст та прилеглих до них сільськогосподарських зон змушували жителів іноді цілих полісів переселятися в інші місцевості.
Заснування колоній мало здебільшого організований характер. Звичайно метрополія призначала або самі колоністи обирали керівника руху — ойкіста, основним завданням якого був розподіл земельних ділянок на місці нового поселення. Іноді він брав участь у виробленні певних законоположень для нової колонії. Колонізаційний потік складався з різних соціальних верств населення — обезземелених землеробів, ремісників та ін.
Розвитку нових міст сприяла торгівля. На той час у Греції швидко зростала кількість населення і міст з досить розвинутими ремеслами, які потребували регулярного забезпечення продовольством, сировиною, рабами. Колоніальна периферія грецького світу могла не тільки задовольняти ці потреби, а й стати ринком збуту ремісничої та деяких видів сільськогосподарської продукції метрополії.
У ході колонізації VIII—VI ст. до н. е. визначилися грецькі центри, звідки переселення набуло особливо великих розмірів. Переселенський потік у Причорномор'я виходив головним чином з району малоазійського узбережжя Греції — з Іонії, зокрема Мілета. Значні масштаби переселення звідси у VII—VI ст. до н. е. були викликані майже безперервною внутріполісною боротьбою, періодичними руйнуваннями сільськогосподарської околиці, розоренням громадян тощо.
Заселення греками районів Причорномор'я відбувалося поступово. Так, у VIII ст. до н. е. грецькі мореплавці освоїли південно-східне узбережжя Чорного моря. На той час, мабуть, припадає виникнення тут найдавніших поселень — Сінопи та Трапезунда. Проте заснування Сінопи як міста — колонії Мілета — датується другою половиною VII ст. до н. е. Наприкінці VII ст. до н. е. тут виник Аміс і на півстоліття пізніше — єдина в цьому районі дорійська колонія Гераклея Понтійська, вихідці з якої згодом заснували Херсонес. З кінця VII ст. до н. е. почалося освоєння західного узбережжя. Тут виникли такі міста, як Істрія, Аполлонія; у першій половині VI ст. до н. е. — Томи, ще пізніше переселенці з Гераклеї Понтійської заснували Каллатіс.
У Північному Причорномор'ї поява більшості античних міст датується VI ст. до н. е., хоча, судячи з розкопок поселення на о. Березані (Очаківський район Миколаївської області), початок колонізації цього району слід віднести до другої половини VII ст. до н. е., а взагалі перше знайомство греків з Північним Причорномор'ям — до часів гомерівської Греції.
Заселювалося не тільки морське узбережжя, а й береги лиманів, причому місцями густота розташування невеликих поселень була досить високою — іноді одне від одного знаходилося в межах видимості. Виділяються три основні райони зосередження античних міст і поселень: район Боспору Кіммерійського (Керченський і Таманський півострови) з найбільшими містами Пантікапеєм (Керч), Фанагорією (поблизу ст. Сінної на Таманському півострові), Гермонассою (ст. Таманська), Горгіппією (Анапа) та Феодосією; узбережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів з найзначнішим центром Ольвією (поблизу с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області); район Західного Криму з основним центром Херсонесом (поблизу м. Севастополя). Слід назвати й узбережжя Дністровського лиману з найбільшим містом Тірою, яке за своїми економічними і політичними зв'язками та особливостями розвитку тяжіло до району Ольвії. Більшість названих міст була заснована вихідцями з Іонії.
Формою політичної організації новозаснованих міст-держав була, як правило, рабовласницька республіка, яка могла мати різну внутрішню будову. За грецьким звичаєм прав громадянства не мали жінки та іноземці, які переїжджали сюди на постійне проживання. Тільки окремим іноземцям, які мали великі заслуги перед державою, надавалися такі права. Незначною була роль у політичному житті й рядових громадян. Вони мали набагато менше реальних можливостей займати високі посади, ніж їхні заможні співгромадяни. Отже, поняття «демократична рабовласницька республіка» було досить умовним, оскільки більшість населення фактично не користувалася громадянськими правами. Звичайно, під впливом різних обставин внутрішня організація античних держав з часом могла набувати тих чи інших особливостей. Зокрема, це стосується Боспорської держави, до складу якої згодом увійшли деякі місцеві племена і в якій на певних етапах історичного розвитку існувала монархічна форма правління. Проте вона не була типовою для античних міст Північного Причорномор'я. В інших північно-причорноморських державах відбувалась аристократизація демократичного ладу, яка особливо посилилася в перші століття нашої ери.
Таким чином, засновані на чужих землях міста-держави на перших етапах свого існування мали суспільну організацію, подібну до грецьких полісів того часу, — рабовласницьку демократію. У них був аналогічний соціальний устрій, система й органи влади. Ці держави складалися з міста — економічного, політичного та культурного центру держави і хори — сільськогосподарської округи. В процесі розвитку міст Північного Причорномор'я виявилися загальні історичні закономірності розвитку античного суспільства в цілому. Це були держави класового, рабовласницького суспільства, які в своєму розвитку пройшли той самий шлях, що й інші грецькі міста.

Формування найважливіших особливостей у житті грецьких колоній зумовлювалося присутністю місцевого населення. Рівень розвитку місцевих племен та характер їхніх взаємовідносин з античними державами породжували певні відмінності в історії, економіці та культурі останніх. Це стосується і північнопричорноморських міст, які мали тісні зв'язки з навколишніми племенами. Впливаючи на них, вони водночас зазнавали зворотного впливу. Від характеру відносин з місцевими племенами значною мірою залежали не тільки економіка й політика, а й саме існування північнопричорноморських міст. Усе це наклало своєрідний відбиток на історичний розвиток і культуру античних держав Північного Причорномор'я. Зокрема, не можна уявити Боспорську державу без її найтісніших взаємозв'язків з племенами сіндів, меотів, скіфів та ін. Ці зв'язки добре простежуються протягом усієї історії Боспору, але особливо посилюються в перші століття нашої ери.

У складі населення античних, особливо боспорських, міст дедалі більше зростав прошарок місцевих елементів, які відігравали все помітнішу роль у їх житті. Разом з тим відбувалася певна еллінізація навколишніх племен, прискорювався процес їхнього соціально-економічного розвитку. Зокрема, в Боспорській державі мав місце досить активний перехід до осілості місцевого кочового скотарського населення.

В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я можна виділити два основних періоди їх розвитку, кожен з яких має свою специфіку. Перший період охоплює час з VI по II ст. до н. е. і характеризується відносно самостійним розвитком міст-держав, тісними стосунками з іншими грецькими античними містами. Другий припадає на І ст. до н. е. — IV ст. н. е. Це час залежності північнопричорноморських міст спочатку від Понтійського царства, а потім від Римської держави, руйнівних навал гетів, готів, гуннів та інших кочових племен.
Українська козацька держава Богдана Хмельницького

сторики Росії та Радянського Союзу вбачали в Запорізькій Січі тільки військову організацію українського козацтва, але сучасні українські дослідники (Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна) на основі комплексного підходу до вивчення української козацької держави зробили ґрунтовні й послідовні висновки, що козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки, як-от:
· політичну владу,
· територію,
· політико-адміністративний устрій,
· право, суд і судочинство,
· фінансову систему та податки,
· соціальну структуру населення,
· власне військо,
· активну зовнішню політику.
Політична влада. На звільнених територіях України та Запоріжжя влада перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи). З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада. Б. Хмельницький вже називав себе «са-модержцем руським», посол Венеції говорив про нього як про «справжнього государя», а керівник англійської революції Олівер Кромвель називав його «імператором запорізьких козаків».
Територія. Спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорізької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Під час Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися. І хоч за українсько-польськими договорами цього періоду визволені території переходили з рук у руки, Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів. Український історик І. Крип'якевич описав кордони української козацької держави по закінченні Визвольних змагань: «З Польщею — Яруга — Чернівці — Мурафа — Красне — Вінниця — Прилуки — Самгородок — Каменеброд — Макарів — Чорнобиль — Карпилівка; з Росією — традиційний кордон; з Туреччиною і Кримом — через так зване «Дике поле» ».
Політико-адміністративний устрій. На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано сотенно-полкову систему, яка виникла ще на Запорізькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).
Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у найважливіших — отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами — сільські отамани.
Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв'язувала політичні, військові та господарські питання.
Право, суд та судочинство. На звільнених від Речі Посполитої територіях не діяло польське судочинство. Використовувалися юридичні норми звичаєвого та козацького права, магдебурзького права тощо. Зберегли силу й Литовські статути, які захищали інтереси української шляхти та козацької старшини. Усі види польського гніту були ліквідовані, скасовано суворі покарання за протиправні вчинки проти королівської влади та магнатів, шляхти, католицького духовенства. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині.
Відбулася певна зміна судової влади. Із зростанням ролі й авторитету гетьмана під час Національно-визвольної війни до нього перейшли найвищі судові функції. Гетьманські та полковницькі універсали, рішення козацьких рад визначали правовий характер відносин в Україні.
Фінансова система та податки. Відомий український історик В. Антонович зазначав, що Б. Хмельницький мав блискуче фінансове обдаровання, він обстоював правильну податкову систему, ніколи не знав, що таке брак грошей, у нього завжди була готова наперед платня для війська.
Український гетьман увів до обігу власну монету, яку карбували в Чигирині. На одному боці цієї монети була зображена шабля, на іншому викарбуване ім'я гетьмана.
З часів Національно-визвольної війни при гетьмані запроваджено посаду генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів гетьманської держави, за розподіл натуральних і грошових податків, установлював мито та ін. Систему податків і повинностей установлювали й регулювали універсали Богдана Хмельницького.
Соціальна структура населення. В умовах визволення України з-під магнатсько-шляхетського гніту поступово складалася нова соціальна структура держави. У Гетьманщині визначалося п'ять станів:
• козацтво;
• шляхетство;
• духовенство;
• міщанство;
• селянство.
Стани поділялися на окремі соціальні групи, які розрізнялися правовим та економічним становищем. До привілейованої групи належали:
• українська шляхта;
• козацька старшина;
• найвище православне духовенство;
• міська знать.
Їм значно поступалися в правах і соціальному становищі рядові козаки, міська біднота, селянство. В умовах Національно-визвольної війни козацтво отримувало помітну підтримку та увагу з боку Богдана Хмельницького. Щоб розширити соціальну базу Гетьманщини, він надав право селянам переходити в козацький чи міщанський стан.
Незважаючи на різне політичне та соціально-економічне становище різних верств населення в Україні, гетьманові вдалося їх об'єднати навколо єдиної ідеї — боротьби за незалежну Українську державу.
Наявність власного війська. У роки Національно-визвольної війни українське військо нараховувало до 300 тис. осіб. Воно складалося з представників різних верств суспільства й уперше в історії носило загальнонародний характер. В. Антонович убачає велику заслугу Б. Хмельницького у створенні Української армії з цивільних людей [не козаків. — Авт.], які зовсім не знали ні військової справи, ні дисципліни. Українська армія була однією з найкращих у Європі за військовою організацією й тактикою. Під проводом Б. Хмельницького вона завдала поразки найкращим польським полководцям — Потоцьким, Вишневецькому, Чарнецькому. У багатьох битвах Національно-визвольної війни українські війська виявили масову жертовність, героїзм, самопожертву в ім'я України.
Активна зовнішня політика. Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. За роки Національно-визвольної ВІЙНИ Україна Прапор Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.
Різні погляди
Богдан Хмельницький — творець Української козацької держави. Досягнення Богдана Хмельницького історики часто порівнюють зі здобутками керівника Англійської революції Олівера Кромвеля.
Відомий український історик, філософ і публіцист В. Липинський писав про Б. Хмельницького: «Ми забули вже, що з нації нашої вийшов один з найбільш геніальних державних мужів Східної Європи, який для України зробив більше, ніж слушно прозваний «Великим» Петро зробив у п'ятдесят літ пізніше для Московщини. Бо Петро Великий тільки реформував готову вже державу, тільки європеїзував готовий татарський державний поміст, який покривав пасивне, стояче й омертвіле в своєму поневоленні московське море. А Богдан Хмельницький творив нову європейську державу і відбудовував націю серед гуркоту падаючих румовищ старої, ним же розваленої Речі Посполитої. Він усував ті румовища й одночасно укріплював західну культуру в Україні в обличчю постійної татарської й московської небезпеки зі Сходу — і серед української громади, яка вся від верху до низу носила шаблі при боці, яку ділили глибокі різниці протилежних цивілізаційних впливів і яка кожної хвилини готова була кинутись до оружної боротьби сама поміж собою».
У той же час є й інші оцінки. Наприклад, письменник і громадський діяч XIX ст. Пантелеймон Куліш гадав, що діяльність Б. Хмельницького — це «один руїнницький вибух темних соціальних сил, викликаний купкою егоїстів-авантюристів, котрим народні маси послужили тільки знаряддям, «гарматним м'ясом», обдуреним свободолюбними гаслами, а в результаті — руїна України, занепад культурного життя...» На думку П. Куліша, «наш квітучий край обернув у пустиню, засипану попелом і засіяну квітками наших предків».
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Зерна, посіяні в душі дітей, проросли. Це і перемога учнів в районних...
Оскільки вона веде, а не тягне за собою, вона перебуває у згоді з учнем. Оскільки вона спонукає, а не змушує, навчання учню дається...
План.  Історія рушнику;  Етапи виготовлення рушників та семантика...
Українці, котрі належать до слов\'ян, акумулювали у надрах традиційної матеріальної і духовної культури значний масив інформації...
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела...
Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства
Реферат на тему: “Вибори та їх роль в політичному житті”
Питання про вибори є актуальними в наш час, оскільки відіграють неабияку роль в політичному житті. До цього питання звертаються багато...
Питання на залік з навчальної дисципліни «Історія України»
Початки людського життя на території України. Основні етапи розвитку первісного суспільства
НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ
Україні. Підтримка молодих людей, їхнє залучення до творчої, активної участі в житті суспільства це інвестиції в розвиток стратегічних...
87. Укра їнська національна символіка: історія і сучасність
Символіка-це своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її,підтверджує її існування. Відповідно до статті 20 Конституції...
ОСНОВНІ НАПРЯМИ соціальної політики на період до 2015 року
Конституцією України економічних, соціальних і трудових прав громадян, всебічного розвитку людського та трудового потенціалу, високого...
1. 1 Еволюція функцій
Занадто очевидний розрив між традиційно сформованим змістом монографій, підручників і навчальних видань і тими державними і правовими...
Астрономії. Її розвиток та значення в житті суспільства КОНСПЕКТ...
КОНСПЕКТ УРОКУ Предмет астрономії. Ії розвиток та значення в житті суспільства. Методи та засоби астрономічних спостережень
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка