ОСНОВНІ НАПРЯМИ соціальної політики
на період до 2015 року
Цілі та завдання
Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року (далі – Основні напрями соціальної політики) розроблено з метою створення умов для забезпечення реалізації визначених Конституцією України економічних, соціальних і трудових прав громадян, всебічного розвитку людського та трудового потенціалу, високого рівня і якості життя українського суспільства, соціальної безпеки та сталого розвитку.
Основні напрями соціальної політики базуються на принципах:
пріоритетності захисту національних інтересів;
верховенства права, безумовного дотримання Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, забезпечення поваги до гідності кожної особи, реалізації прав і свобод людини та громадянина на основі впровадження європейських стандартів у сфері праці та соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг;
зміцнення демократичних засад суспільного і державного життя, утвердження України як соціальної держави;
забезпечення балансу державних, регіональних та місцевих інтересів;
забезпечення соціальної орієнтації економіки та її сталого розвитку;
соціальної справедливості й творчої самореалізації;
забезпечення участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;
розвитку соціального діалогу та громадянської солідарності.
Основні напрями соціальної політики сформовано з урахуванням базових положень концепцій:
соціальної безпеки, що випливає з необхідності попередження виникнення та ліквідації соціальних небезпек і ризиків, формування умов для людського і соціального розвитку;
соціальної держави, спрямованої на підвищення рівня та якості життя населення шляхом забезпечення ефективної занятості й соціального захисту, соціальної відповідальності бізнесу в умовах сучасної ринкової економіки, формування середнього класу, захисту прав і свобод людини тощо;
людського розвитку, зорієнтованої на розвиток кількісних та якісних параметрів людського потенціалу шляхом розширення можливостей вибору людини;
людського капіталу, що розглядає накопичені продуктивні здібності людини, які формуються в результаті інвестицій в освіту, охорону здоров’я, мотивацію та мобільність як основного чинника виробництва;
економіки знань, згідно з якою знання та нагромаджений капітал у сучасних умовах є основним чинником суспільного розвитку;
інноваційного розвитку, де як головний чинник розвитку та конкурентоспроможності країни визначається безперервний потік інновацій, що є результатом діяльності людей із високими якісними характеристиками;
соціального капіталу, що визначає норми взаємодії та довіри, які виникають у відносинах між державою, бізнесом, громадськістю, роботодавцями та працівниками на підставі загальних інтересів;
сталого розвитку, що потребує соціальної відповідальності нинішнього покоління перед прийдешніми поколіннями за ресурсне забезпечення життєдіяльності людського потенціалу при здійсненні економічної, соціальної та екологічної політики.
Основні напрями соціальної політики випливають із необхідності реалізації пріоритетних завдань щодо забезпечення:
урахування соціальних небезпек і ризиків, їх мінімізації та попередження виникнення;
ефективного соціального управління та розбудови соціальної держави;
людського розвитку та створення умов для формування і нагромадження людського капіталу;
реалізації концепції економіки знань;
формування трудового потенціалу з високими якісними характеристиками за рахунок досягнення високого рівня інноваційного розвитку та конкурентоспроможності;
турботи про людей старшого віку, ефективного використання їх життєвого досвіду, знань і трудового потенціалу;
прямого зв’язку сталого розвитку та соціальної політики, соціальної відповідальності нинішнього покоління перед майбутніми поколіннями за результати діяльності в економічній, екологічній та соціальній сферах;
формування соціального капіталу, який забезпечує успіх і процвітання країни та задоволення нею громадян завдяки соціальному миру та стабільності, суспільній довірі, конструктивним і справедливим партнерським відносинам.
Критерії досягнення цілей соціальної політики та реалізація її напрямів і заходів визначаються через:
забезпечення соціальної безпеки, мінімізацію соціальних ризиків, створення умов збереження та розвитку української нації, спроможності особистості до самозахисту;
надання та реалізацію високого рівня прав та гарантій громадянам України; забезпечення захисту трудових прав;
створення умов та можливостей для людського розвитку, підвищення рейтингу України в міжнародних порівняннях із людського розвитку, подолання диференціації людського розвитку на регіональному рівні;
досягнення соціальної рівності та рівних стартових можливостей щодо здобуття освіти, охорони здоров’я, зайнятості; створення рівних умов доступу до соціальних послуг, послуг соціальної та житлово-комунальної сфери;
забезпечення відтворення населення; поліпшення його здоров’я; досягнення високого рівня та якості життя, зростання доходів за рахунок конкурентоспроможності, високопродуктивної праці, трудової, підприємницької та інноваційної активності;
високі гарантії та можливості зайнятості, низький рівень безробіття, продуктивну зайнятість, безпеку праці;
високу вартість та конкурентоспроможність робочої сили;
збалансованість та ефективність взаємодії сторін соціально-трудових відносин, їх взаємну відповідальність;
зниження та мінімізацію тіньових відносин у трудовій та освітній сферах, у сфері охорони здоров’я;
підвищення рівня соціальної та трудової активності населення, зокрема зайнятого;
накопичення людського й інтелектуального капіталу;
розвиток соціального капіталу; забезпечення солідарності між різними соціальними групами суспільства та поколіннями; розвиток соціального діалогу та соціального партнерства; залучення громадян до формування соціальної політики; створення умов саморегуляції соціальних процесів індивідами та громадськими об’єднаннями;
наявність та ефективність регіональної соціальної політики;
визначення та реалізацію соціальної ролі підприємства як підсистеми в системі державної та регіональної соціальної політики;
встановлення бажаного соціального порядку в соціальній системі за рахунок ефективності та якості соціального управління; досягнення соціальної орієнтації економіки та децентралізації соціальної політики;
визначення та затребування взаємної соціальної відповідальності; розподіл соціальної відповідальності всіх рівнів влади й управління, соціальних партнерів, суспільства та кожного громадянина;
урахування та орієнтацію на кращі міжнародні соціальні стандарти і зовнішні критерії виміру соціальної політики, що зумовлені процесами глобалізації та розвитком міжнародних відносин;
участь у вирішенні глобальних проблем сталого розвитку, запровадження соціальної екології у створенні трансграничних зон соціальної стабільності.
Забезпечення відтворення населення,
збереження та розвиток людського потенціалу
Поліпшення демографічної ситуації та розвиток демографічного потенціалу здійснюватиметься шляхом:
створення універсальної системи підтримки сім'ї при народженні дитини, що забезпечує можливість поєднувати зайнятість із вихованням дітей, доступ до прийнятних за вартістю послуг щодо догляду за дітьми;
створення гнучкої системи допомоги сім'ям при народженні дитини та догляду за дітьми;
мінімізації витрат, пов’язаних із втраченими можливостями жінок при народженні дитини;
підвищення рівня реальних доходів як економічної основи розширеного відтворення населення;
стимулювання народжуваності за допомогою державної підтримки сімей із дітьми, надання їм соціальної допомоги;
зниження дитячої смертності за рахунок підвищення якості медичного обслуговування та пропаганди здорового способу життя батьків;
забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання і навчання;
зниження смертності населення в найбільш активному працездатному віці, особливо чоловіків, за рахунок поліпшення умов та охорони праці, a також навколишнього середовища, побутових умов та поширення здорового способу життя;
забезпечення нормальних умов життєдіяльності ciм’ї, підвищення якості життя за рахунок механізації домашнього господарства, розвитку побутових послуг;
поліпшення умов праці жінок, виведення їх із виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці та, за їх бажанням, часткової зайнятості;
створення широкої мережі державних і недержавних служб допомоги сім’ї, впровадження нових соціальних технологій підтримки сім’ї (планування сім’ї, соціально-психологічної адаптації до нових умов, профілактики соціальних негараздів та кризових ситуацій);
цілеспрямованих дій із соціальної адаптації і реабілітації дітей, які перебувають у важких життєвих ситуаціях, зменшення сирітства, зокрема соціального, безпритульництва, підліткової злочинності за допомогою розроблення державної та регіональних програм із соціальної реабілітації неблагополучних дітей, створення системи державних і благодійних реабілітаційних дитячих закладів;
розширення можливостей та забезпечення доступності повноцінного відпочинку й оздоровлення дітей, зокрема санаторно-курортного, розвитку фізичної культури та спорту;
забезпечення нормальних умов життєдіяльності людей похилого віку, благополучної старості через розвиток систем соціальної допомоги;
стимулювання розвитку та підтримки сімейного підприємництва, різноманітних легальних форм індивідуальної трудової діяльності;
здійснення заходів активної державної міграційної політики, спрямованих на запобігання відпливу за межі України економічно активного, висококваліфікованого трудового потенціалу.
Створення сприятливих умов для розвитку сім’ї, жінок, дітей та молоді потребує:
вирішення проблеми зайнятості працездатного населення, передусім молоді, скорочення безробіття, зокрема, прихованого, посилення соціального захисту працівників у сфері зайнятості та на ринку праці;
забезпечення життєвого рівня членів сім’ї не нижче, ніж прожитковий мінімум, установлений законом; подальшого розвитку і вдосконалення системи соціальної підтримки сімей із дітьми;
забезпечення умов для фактичного встановлення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків із сімейними обов’язками на ринку праці;
удосконалення системи правової та економічної підтримки підприємницької ініціативи сімей, індивідуальної трудової діяльності, фермерства;
забезпечення безоплатного медичного обслуговування вагітних жінок, породіль і дітей у державних і комунальних закладах охорони здоров’я;
упровадження сімейної медицини;
створення економічних умов для розвитку вітчизняного виробництва лікувально-профілактичного та дитячого харчування;
формування у населення цінності інституту сім'ї та пріоритету здорового способу життя, забезпечення збереження довкілля як гарантії здорового розвитку сім’ї;
розширення кредитування молодих сімей на поліпшення житлово-побутових умов; забезпечення підтримки функціонування сім’ї за рахунок розвитку соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги;
забезпечення сприятливих умов праці для всебічного розвитку сім’ї та її членів, найповнішої реалізації сім’єю своїх функцій, економічного заохочення молодих сімей до народження дітей;
сприяння розвитку інтелектуального потенціалу молоді шляхом реалізації державних програм надання допомоги здібним молодим науковцям;
забезпечення реалізації трудового потенціалу молоді через дотримання її трудових прав та сприяння гідному працевлаштуванню;
створення у державі єдиної соціальної інфраструктури обслуговування сім’ї та виконання завдань, пов’язаних з її життєзабезпеченням.
Підвищення рівня здоров’я населення, збільшення тривалості життя, формування здорової нації забезпечуватиметься шляхом:
поновлення практики загальної щорічної диспансеризації з метою поліпшення здоров’я населення, запобігання захворюванням та визначення рівня здоров’я населення;
формування активної державної політики щодо збереження здоров’я населення країни, продовження активного довголіття і тривалості життя;
забезпечення збалансованого харчування, достатнього рівня задоволення основних потреб людини;
розвитку та структурної перебудови системи охорони здоров’я, впровадження страхової медицини;
суттєвого підвищення рівня фінансування медичної галузі, запровадження ефективної системи багатоканального фінансування медичних закладів; розвитку медичної інфраструктури;
формування відносин економічної відповідальності всіх суб’єктів системи охорони здоров’я: медичних закладів, медичних працівників, населення, роботодавців, державних органів влади;
розробки системи державних стандартів медичного обслуговування, що забезпечують реалізацію конституційних прав громадян України на охорону здоров’я та медичну допомогу;
суттєвого підвищення рівня безпеки й охорони праці в усіх сферах економічної діяльності; вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики виробничого травматизму, професійних захворювань і зниження загальної захворюваності;
забезпечення поліпшення стану навколишнього середовища;
активної пропаганди здорового способу життя, розвитку фізичної культури і спорту, сфери відпочинку та рекреації;
оцінки факторів економічного, політичного, соціального, екологічного і виробничого ризику та їх інтегральної дії, виявлення на цій основі зон підвищеного ризику для здоров’я, життя і розвитку населення країни;
створення механізмів економічної зацікавленості підприємницької діяльності у розвитку соціальної інфраструктури, спрямованої на забезпечення потреби у здоровому способі життя;
забезпечення сполучення системи охорони здоров’я з політикою підвищення рівня життя;
забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі;
формування регульованого державою ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення в медичних послугах;
ефективного використання наявних кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів у сфері охорони здоров’я;
солідарної участі держави, роботодавців, територіальних громад та окремих юридичних і фізичних осіб у фінансуванні послуг з надання громадянам медичної допомоги;
створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби зі шкідливими звичками; розвитку фізичної культури і спорту;
створення та впровадження політики здорового способу життя, обмеження реклами алкоголю і тютюну, боротьби з наркоманією;
удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників і пацієнтів;
визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати праці медичних і фармацевтичних працівників залежно від рівня їх кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної роботи;
інтенсивного розвитку медичної та фармацевтичної промисловості, зокрема, медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості; збільшення державної підтримки вітчизняних виробників медичного обладнання та фармацевтичної продукції;
профілактичного спрямування діяльності з охорони здоров’я на допомогу населенню у збереженні здоров’я і поліпшенні його якісних характеристик, виховання високого рівня культури самозбереження;
створення ефективних механізмів підвищення якості й доступності медичного обслуговування, розвитку профілактичної медицини;
збереження та розвитку об’єктів соціальної інфраструктури медичної та медико-профілактичної сфери; розвитку сфери відпочинку та рекреації.
Розвиток та підвищення якості загальної середньої освіти, раннього дошкільного навчання та позашкільного розвитку передбачає:
забезпечення рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей;
створення єдиного освітнього простору, забезпечення наступності рівнів освіти (дошкільної, початкової, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної, освіти упродовж життя), інтеграції національної системи освіти в європейський та світовий освітній простір;
формування національної системи оцінки якості освіти, розроблення нових державних стандартів початкової, базової та повної середньої освіти;
формування оптимальної і збалансованої мережі навчальних закладів відповідно до державних соціальних стандартів, потреб населення, демографічної ситуації;
підвищення ефективності фінансування освіти шляхом розробки єдиного стандарту вартості навчання одного учня/студента, переходу у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи з кількості учнів та єдиного стандарту вартості навчання одного учня/студента;
залучення інституцій громадянського суспільства до надання послуг у сфері освіти та підготовки кадрів;
створення умов для забезпечення освітньої мобільності осіб, які навчаються, розвитку дистанційної освіти як форми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, сприяння запровадженню гнучких модульних технологій для професійного навчання кадрів на виробництві, стимулювання розвитку освіти упродовж життя;
значне поліпшення бюджетного фінансування системи освіти, формування системи багатоканального фінансування навчальних закладів;
суттєву модернізацію матеріально-технічної бази навчальних закладів, повну їх комп’ютеризацію та під’єднання до Інтернету, забезпечення сучасним навчальним та лабораторним обладнанням;
запровадження новітніх освітніх технологій, активних методів навчання, формування вмінь і навичок самостійного освоєння знань;
суттєве оновлення змісту освіти, збагачення її сучасними науково-технічними, соціально-економічними, гуманітарними досягненнями і концепціями;
забезпечення індивідуального підходу до навчання, спрямованого на розвиток творчих здібностей, формування особистості кожного учня;
посилення мотивації та відповідальності кожного працівника освіти щодо якісного забезпечення навчального процесу;
запровадження державних стандартів освіти та забезпечення неухильного їх дотримання;
запровадження моніторингу працевлаштування випускників навчальних закладів на регіональному та державному рівнях із залученням центральних, місцевих органів виконавчої влади та роботодавців;
адаптацію системи загальної та професійної освіти до міжнародних норм і стандартів, приєднання до Болонського процесу;
створення рівних стартових можливостей здобуття освіти для різних верств населення, запровадження єдиної системи діагностики знань, тестування під час вступу до вищих навчальних закладів;
запровадження на державному рівні критеріїв оцінки якості освіти;
розробку та прийняття Освітнього кодексу України;
розробку та впровадження нового покоління вітчизняних, зокрема електронних, підручників, навчальних посібників та засобів навчання відповідно до сучасного рівня розвитку високих технологій, створення умов для використання в навчальних закладах Інтернету;
розробку Програми фінансової підтримки освіти населення, що має включати систему грантів на освіту, пільгове кредитування та пільгове оподаткування витрат на освіту;
регулювання ринку освітніх послуг;
створення і розвиток національної науково-дослідної та освітньої мережі, що забезпечує взаємодію науково-освітніх закладів України і Європи, корпоративних комп’ютерних мереж для наукових та освітніх цілей із поступовим формуванням єдиного віртуального науково-освітнього простору, сприяння розширенню наукових зв’язків, забезпеченню інтеграції у світовий науково-освітній простір;
створення тематичних розділів Web-серверів для інформаційної підтримки освіти;
створення загальнонаціональної системи пошуку, відбору та державної підтримки обдарованої молоді, зокрема, дітей – членів малої академії наук.
Розвиток духовного та культурного потенціалу здійснюватиметься через забезпечення підтримки трьох основних вимірів української культури – культура сучасної української ідентичності, культура розвитку, культура вільного часу – шляхом:
сприяння культурному розвитку громадян України, створення умов для реалізації творчого потенціалу людини та суспільства, забезпечення рівних можливостей для всіх громадян України щодо задоволення культурно-духовних потреб;
відродження духовних цінностей українського народу, захисту та примноження його культурного надбання, збереження національної культурної спадщини, підтримки розвитку культури і мистецтва, відродження та збереження культурної самобутності регіонів;
захисту, модернізації та розвитку національної культурної індустрії (книговидання, кінематографія, мистецтво);
створення умов для консолідації суспільства на основі національної системи духовних цінностей, у центрі якої – людина, її розвиток, права і свободи, максимальне забезпечення її потреб;
забезпечення свободи засобів масової інформації та безперешкодного доступу громадян до інформації, створення умов для розвитку інформаційних технологій та інформаційного суспільства, широкої інтеграції і доступу громадян до світового інформаційного простору;
створення суспільного мовлення, захисту національного інформаційного простору, надання державної підтримки національному інформаційному продукту та вітчизняним виробникам культурних товарів і послуг;
формування оновленої моделі культури та розвитку національної інфраструктури культурних індустрій;
реалізації державної мовної політики на основі норм національного та міжнародного права, забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших рідних мов громадян України;
забезпечення умов для формування толерантного суспільства, гарантування свободи совісті та віросповідання;
відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, культур і релігійних конфесій.
|