ВІДДІЛ ОСВІТИ ЗОЛОЧІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ВІДДІЛ ОСВІТИ ЗОЛОЧІВСЬКОЇ

РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД №3

ВИКОРИСТАННЯ УСНОЇ НАРОДНОЇ

ТВОРЧОСТІ ЯК ЗАСОБУ РОЗУМОВОГО

ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

З досвіду роботи

вихователя

Золочівського ДНЗ №3

Москаленко Валентини

Григорівни

Золочів

2012

З досвіду роботи вихователя

Золочівського дошкільного навчального закладу №3

Москаленко Валентини Григорівни


АНОТАЦІЯ
Використання усної народної творчості, зокрема загадок як засобу виховання і навчання в педагогічній практиці не нове, але досвід роботи з загадкою в дошкільних навчальних закладах недостатньо широкий. В цьому посібнику розкривається неоцінна значимість загадки, як невичерпного джерела народної мудрості, для розумового та мовленнєвого розвитку дитини. Зібраний матеріал допоможе усвідомити, як за допомогою загадки можна активізувати мислення і мову дитини, формувати всебічно розвинену, компетентну, творчу особистість.

Запропонований посібник буде корисним для педагогів та батьків в підвищенні ефективності виховної роботи в дошкільних навчальних закладах, у залученні до організації життєдіяльності дітей дошкільного віку.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………4

І. Використання усної народної творчості як засобу

розумового виховання особистості………………….………….6

1. Розумове виховання особистості……………………….……..6

2. Сутність та педагогічні характеристики загадок……….…….9

ІІ. Особливості використання загадок у процесі

розумового виховання дошкільнят……………………………...15

1. Характеристика форм та методів роботи над загадкою……..15

2. Використання тематичних добірок загадок...………………..39

Висновки……………………………………………………………..40

Список використаних джерел…………………………………........41

Додаток А………………………………………………………….....42

Додаток Б……………………………………………………………..49

Додаток В……………………………………………………………..52

Додаток Г……………………………………………………………..54

Додаток Д……………………………………………………………..58

Додаток Е……………………………………………………………..62

Додаток Ж…………………………………………………………….72

Вступ
Серед усіх живих істот на Землі людина відрізняється перш за все наявністю розуму, здатністю думати, розмовляти, творити. Не випадково в народі кажуть, що «знання та розум – скарб людини». Розум – одна з найкращих людських якостей («Не краса красить, а розум»). Від інтелектуального розвитку особистості залежить рівень її підготовки до життя («Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати»), особисті доля й щастя («Щастя без розуму – торбина дірява»). Різні складні перипетії і тяготи життя найчастіше долаються не силою, а розумом («Сила уму уступає»).

Широка, нічим не замінима функція розуму відзначена в численних українських народних афоризмах типу: «до розуму дійти» (порозумні шати), «навчатися розуму» (набувати доброго розуму) тощо. А якщо додати сюди стійкі словосполучення із синонімами до слова «розум» – ум, глузд, толк, розсудок, смисл, мудрість, тямучість, то таких фразеологізмів набереться дуже багато.

З вищесказаного видно, що споконвіків у народі високо ціниться розум людини, освіченість, інтелект. Нині, в зв'язку з небувалим розвитком науки, пожвавленням суспільних перетворень, посиленою інтелектуалізацією праці, швидкою зміною техніки й технологій в усьому світі, проблема плекання інтелекту набрала особливої гостроти.

Всі тепер відчуваємо, як у відповідальний час розбудови самостійної Української держави зросла потреба мати людей компетентних, розумово обдарованих, з мисленням державобудівників. І тут без поставленого розумового виховання аж ніяк не обійтись. То й роль вихователя дошкільного закладу у розв'язанні даного важливого питання дуже велика.

Для роботи з новою сучасною технікою, в середовищі освічених людей потрібні глибокі знання, високорозвинене мислення, здатне до швидкого аналізу й миттєвих операцій, безпомилкових оперативних логічних кроків, необхідних для прийняття правильних рішень.

Розумове виховання необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити й бути розумною повинна кожна людина, бо розум конче необхідний у всіх без винятку видах людської діяльності. Тому й справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя у всій його складності, в усьому його багатстві.

З давніх-давен винятково важливу роль у розумовому вихованні підростаючого покоління відігравали загадки – як надійний і чутливий засіб перевірки мудрості, кмітливості і розумових здібностей людини, її уважності при вивченні певних явищ природи, навколишнього світу, речей і предметів щоденного побуту і спілкування. Водночас загадка, як ніщо інше, чудово розвиває і зміцнює вправність, гостроту й поглиблення мислення. Якщо в сиву давнину загадки використовувались передусім як засіб перевірки зрілості людини, то в наш час вони є предметом культурної розваги, своєрідних інтелектуальних ігор і відпочинку.

Багато можливостей дає загадка для розумового розвитку дітей, для прилучення їх до словесної художньої творчості . Створюючи чи відгадуючи загадку, вони зосереджують увагу на конкретному предметі. Молодші дошкільнята ще не володіють достатнім досвідом сприймання об'єкту, тому доцільно звертати їхню увагу на окремі, найвиразніші, найістотніші ознаки певного предмета чи явища. Твори-загадки тим і корисні, що під час їх опрацювання дитина вчиться розглядати предмет, виявляти його ознаки.

Цікава, допитлива загадка надовго запам'ятовується дитиною. Особливо привабливі для малюків римовані загадки, які певною мірою допомагають дітям і педагогам зняти накопичену втому, вносять позитивне пожвавлення у навчально-виховний процес. У зв'язку з цим добірки тематичних загадок і вправ можна широко використовувати як на заняттях, так і під час прогулянок, ігор.
І. Використання усної народної творчості як засобу

розумового виховання особистості
1.Розумове виховання особистості
Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення дошкільнят, прищеплення їм культури розумової праці. У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» – розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини .

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь.

Уміння усно формулювати і викладати свої думки – йдеться про відповіді на запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого, словесний опис картини, спостережуваного об'єкта, вміння поставити запитання до прочитаного тексту.

Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх малят до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на розумовому розвитку і вихованні дошкільнят.

Цілеспрямоване розумове виховання пов’язане із формуванням наукового світогляду особистості. Це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до самої себе. Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особистості.

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю відстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю у щоденній поведінці та діяльності.

Наголошуючи на визначальній ролі світогляду в поведінці людини, В. Сухомлинський писав: «Переконання – це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини» .

Перетворення знань на світоглядні погляди і переконання тісно пов'язане з формуванням в дітей системи ставлень до навколишнього середовища й до себе. Правильне ставлення до них формується в ситуаціях, коли індивід діє певним чином. Тому в процесі формування світогляду створюють умови, в яких дошкільник міг би виявити своє ставлення до подій, явищ, про які йдеться, не побоявся дати їм принципову оцінку, висловити свою думку. Це сприяє формуванню єдності слова і діла, світогляду й поведінки, активної життєвої позиції.

Розумове виховання належить до однієї з найважливіших складових частин формування всебічно розвиненої людини, до одного з дійових чинників вирощення інтелектуальної еліти нації. Здійснюється воно в нерозривній єдності з усіма іншими виховними компонентами, бо розумовий розвиток і формування на цій основі національної еліти – це насамперед виховання особистості. А особистість виростає у певному духовному середовищі, коли існує особливе естетичне й морально-психологічне поле.

Адже представник інтелектуальної еліти є, як правило, той, для якого багато важать такі поняття, як сенс життя, особиста місія, доброчинність. У прикладанні до нашої національної еліти воно окреслюється ще одним поняттям – свідомий українець. А його «треба плекати з дитинства, виховуючи на історії народу, на прикладі своїх батьків, дідів і прадідів, відданих ідеї соборної України, які шанують її культуру, традиції, рідну мову» .

Розумове виховання – процес тривалий і складний. Успіх його забезпечується рядом факторів. Провідне місце серед них займає перш за все живе спілкування з розумними людьми. Розум плекається розумом. «З розумним поговори, то й розуму наберешся, а з дурним-то й свій загубиш», – кажуть у народі. А звідси й порада: «Мудрого шукай, дурного обходь». І висновок: «Розумні діти зростають у розумних батьків і вчителів» . В образі свого вихователя діти повинні бачити безмежну відданість розумовому життю, науці. Дошкільнят скоряє закоханість їхнього вихователя в розум. Тому дуже важливо, щоб малята з допомогою свого вихователя сьогодні стали розумово багатшими, ніж були вчора. Кращий спосіб розумового виховання, як цей, годі й придумати.

Інтелект примножується також під впливом навколишнього середовища, засобів масової інформації, читання літератури.

Навчання тоді повноцінне, коли воно сприяє розумовому розвиткові дітей, протікає у їх органічній єдності. Порушення цієї єдності недопустиме. Та й головна суть розумового виховання якраз і полягає в тому, що, здобуваючи знання, дитина разом з тим стає розумнішою. У процесі навчання здійснюється головна мета розумового виховання – розвиток інтелекту. Інтелект (від лат. – розуміння, розсудок, пізнання) – здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів.

Розумове виховання, за словами В. Сухомлинського, відбувається у процесі оволодіння знаннями . Проте воно не зводиться до нагромадження знань. Не можна поставити знак рівності між освіченістю і розумовою вихованістю. Розумова вихованість не рівнозначна обсягу набутих знань.

Мова і мислення завжди нероздільні. Опановуючи рідну мову, діти разом із словами набираються й розуму, набувають чужих думок, навчаються самі думати й ті думки викладати словами.

Могутнім фактором розумового виховання виступає використання феноменальної мудрості нашого народу, до невичерпних джерел фольклору. Народні казки, оповідання, загадки, прислів'я і приказки, скоромовки, ігри, іграшки, забавки – це чудова гімнастика розуму. Добре, якщо діти не тільки слухають і розповідають казки, але й самі їх складають.

Як відзначав В. Сухомлинський, «спостереження необхідні дитині, як сонце, повітря й волога необхідні рослині». Тут спостереження – найважливіше джерело енергії розуму. Виховуючи дошкільнят, треба вчити їх бачити в звичайному незвичайне, шукати й відкривати причинно-наслідкові зв'язки, відповідаючи на запитання «чому?». Школа спостережливості в молодшому віці – необхідна умова розумового розвитку.

Неабияк зміцнює інтелектуальні сили малюків звернення до українського народного гумору.

В обов'язок вихователя дошкільного закладу входить піклування про те, аби на всіх заняттях якнайбільше розкривалися інтелектуальні сили вихованців.
2.Сутність та педагогічні характеристики загадок
Загадки – це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь – відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва слова «загадка»: від «гадка» – думка, «гадати» – думати, мислити.

Специфіка загадок полягає в тому, що в них у завуальованій алегоричній формі зашифровано якийсь предмет чи явище і треба відшукати його первісне значення. Тому М. Лановик, аналізуючи художню форму загадок, твердить, що «кожна загадка композиційно – одночленний паралелізм, другим членом якого є відгадка» .

Походження загадок дуже давнє. Їхні витоки сягають у міфологічну добу, коли в основі вірувань лежали анімістичні уявлення і тотемічні погляди. Тоді утворилася певна система заборон – табу, серед яких були і словесні табу, пов'язані з вірою в магічне значення висловлювань. Так, наприклад, за певних умов не можна було називати імена божеств чи духовних істот (щоб вони не з'явились, почувши своє ім'я), і на їх означення вживались описові формули: «Той, що пускає стріли» (Перун), «Той, що живе в лісі» (дух лісу) і т. п. До сьогодні подібний прийом використовується в народі, наприклад: «Той, кого не згадують опівночі» (чорт).

Первісно іносказання мало утилітарне значення – вплинути на довкілля, світ, щоб запобігти стихійним явищам природи, задобрити духів чи обдурити їх. Наприклад, мисливці, відправляючись на полювання, не називали звірів справжніми іменами, а вживали вигадані назви, щоб таким чином приховати свої наміри, «ввести в оману» духів і «притупити пильність» звірів. Метафорична мова використовувалась при заручинах (куниця, мисливець, сліди і т. п.), що мало забезпечити добрий хід і вирішення справи сватання. Цей прийом зустрічається і в замовляннях, де словесно-образні формули є символами певних конкретних реалій.

Слід підкреслити, що художня форма загадок, зокрема тих, що відбивають анімістичні погляди первісної людини, особливо стійка. Протягом всієї історії розвитку жанру вона змінювалась дуже повільно, оскільки закладений в загадках світогляд, як зазначив І. Франко, «не підлягав перетворенню». Ідейно-художньою основою виникнення значної частини загадок, що переконливо довів відомий український мовознавець і фольклорист О. Потебня , була також первісна народна поетична символіка. Це також відбилось на художніх особливостях творів цього жанру.

Поклоніння одухотвореним силам природи і деякі табу на їхні імена синтезувались у загадках про сонце як панну із золотими косами, що спадають на землю (проміння); та зорю ранню чи вечірню у вигляді дівчини, богині, що плакала або загубила ключі: «Зоря-зоряниця, красная дівиця, до церкви ходила, ключі загубила, місяць побачив, сонце скрало». Тут, як і в багатьох текстах календарної обрядовості, ключами зорі названа роса; те, що сонце викрадає ключі означає, що воно бере владу над світлом і днем .

Подібними є загадки про місяць в образі князя або пастуха: «Череда незлічена, толока незміряна, пастух ненайманий». Зорі, які заховались за хмари, уявлялись украденими чи втраченими вівцями.

У багатьох загадках елементи астрального культу поєднані з елементами інших культів, зокрема із культами вогню, домашнього вогнища, печі, хліба . Так, у загадці «Повна піч паляниць, посередині книш» маються на увазі зірки і місяць; небо та сонце нерідко порівнюються із піччю та хлібом: «За лісом за пралісом золота діжа кисне» або «За лісом червона діжа сходить».

Такі загадки, де сили природи зображені у вигляді звірів, становлять другу, дещо пізнішу групу, яку Франко називав зооморфічною. У зооморфічних загадках зафіксовані тотемічні вірування слов'ян і елементи поклоніння тваринам-тотемам. Найвиразніші з них ті, в основі яких лежить поклоніння корові, волу, бику: «Чорна корова всіх людей поборола, а білий віл всіх людей на ноги підвів» (ніч і день). Подібні образи трапляються у грецьких міфах (білі воли Гіперіона – сонця) та в індійських віруваннях, що говорить про спільне індоєвропейське тло. Це стосується й образів хмар у вигляді овець: «Сиві барани все поле залягли»; вітру в подобі коня: «Що біжить без повода?» а також інших явищ – вогню, води, грому, місяця, снігу, дощу, веселки та ін.

Значна група загадок, пов'язана з культом птахів: червоного півня, що асоціюється з вогнем – «Сидить півень на осиці, підняв догори косиці» (Вогонь і дим); золотої квочки з курчатами – «За горами, за лісами золота квочка золоті курятка водить» (Місяць і зорі); чорного птаха – ночі; білого птаха – снігу; сивого птаха – диму та ін.

Франко наголошує на такому цікавому і недругорядному факті, що символами явищ природи служать майже виключно домашні тварини та птиця (за винятком кількох загадок, де звірі нечітко означені), тому що «звірі, з котрими чоловік найближче живе, котрих вдачу найліпше знає, і котрі заразом, як нас поучає порівнююча історія первісних релігій, займали найбільше місце в первіснім культі звірів (зоолатрії), спільнім в більшім або меншім розмірі всім народам на певнім ступені розвою духовного».

До третьої групи належать антропоморфічні загадки, тобто такі, де явища природи і реалії дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами . Наприклад, сонце – пан, місяць – пастух-наймит; вітер – злодій; місяць – чумак, зорі – воли; замок – сторож та ін. Вони теж успадкували анімістичні риси, але, вказуючи на певні суспільні відносини і явища, є витвором більш сучасним і віддаленим від первісної міфології.

Детально зупиняючись на аналізі цих трьох груп, Франко зазначав, що всі інші загадки є «штучнішими», бо витворені народною уявою і фантазією, а тому є цікавими з точки зору фразеології і мови, а не світогляду чи змісту, закладеного в них. Їх можна умовно об'єднати у ще одну групу загадок, в яких явища чи предмети порівнюються з іншими явищами чи предметами. Наприклад, сніг – скатерть, ніч – покривало, веселка – міст, зорі – цвяхи, блискавка – коса та ін.

Інші класифікації загадок у переважній більшості побудовані на основі тематичного, а не історичного принципу. Так, І.П. Березовський виділяв такі тематичні групи: Природа (Небо. Земля. Явища природи. Рослинний світ. Тваринний світ); Людина (Фізична природа людини: будова тіла, життя і смерть. Матеріальне життя людини: їжа, одяг, взуття, речі домашнього вжитку); Трудова діяльність людини (Освіта. Музика. Звичаї та обряди. Абстрактні, загальні, умовні та зібрані поняття. Головоломки, шаради та різноманітні запитання); Різні» . Включена група «Різні» вказує, що можна виділити й інші тематичні групи та підгрупи.

Цілком самостійну групу становлять загадки, в яких знайшли своє відображення абстрактні, загальні, умовні та збірні поняття. З точки зору генетичного розвитку ці твори є продуктом досить пізньої доби і свідчать про розвиток абстрактного мислення людини та про активне відношення трудівника-художника до надбань духовної культури. Про пізній час походження цих творів свідчить, між іншим, і їх мова. На відміну від загадок, що мають залишки давньої лексики, ці твори відзначаються чистотою й добірністю мови, чіткістю та унормованістю синтаксичних конструкцій, стрункістю побудови. Об'єктом художнього відтворення тут є голос, луна, сон, прикрість, думка, любов, радість, біда, тінь, совість та багато Іншого. Окреме місце серед загадок цієї групи посідають твори про різні відрізки часу (рік, місяць, тиждень, доба, година та ін.).

Існує значний за обсягом цикл творів, що об'єднує в собі характерні за формою і призначенням загадки-головоломки, шаради та різноманітного характеру запитання. Серед них є зразки елементарної арифметики, задачі на кмітливість та загадки, спеціально призначені для виховання уважності . Сюди ж слід віднести загадки про родинні зв'язки людей (брат, сестра, небога; батько, син, внук; батько і дочка, мати і син та ін.).

Особлива роль в цьому циклі творів належить цікавим і своєрідним за формою та змістом іносказанням, спеціально розрахованим на розвиток тямучості, кмітливості. Нерідко ритмомелодійна будова твору служить тут мовби ключем до його розгадування. Наприклад: За лісом го-го, а в лісі – ги-ги (Горох, гриби); Кут розбив макут і побіг на плут (Кіт, макітра, пліт); В хаті сорок, а надворі триста (Сволок і призьба).

Серед творів цього циклу зустрічаємо ряд загадок, побудованих у формі діалогу, різних предметів господарського та побутового вжитку. Виникнення цих творів можна віднести до часів, коли первісна людина ще приписувала предметам і явищам навколишнього світу якості людини . Звичайно, ці твори давно вже втратили свою антропоморфічну основу і побутують лише як зразки багатої поетичної уяви народу, який знаходив у цих творах втіху і розвагу під час дозвілля.

У запитаннях різноманітної тематики, якими завершується цей цикл загадок, виявляється прагнення людини повніше, всебічніше охопити силою художньої уяви різноманітні факти і явища дійсності, якомога більше розширити коло своїх знань про навколишній світ. Цій же меті підкорена і сама художня форма загадок даної групи . Характерним, наприклад, для них є нарочисте ускладнення предмета через прийом широкого використання омонімів, які вже самі по собі загострюють увагу і примушують замислюватись, всебічно аналізуючи предмет; шукаючи вірну відгадку. Наприклад: Від чого качка пливе? (Від берега); На що борошно в млині падає? (На купку); Від чого ворона чорна? (Від хвоста до дзьоба); За чим у козака шабля? (За паском).

Загадки виявляють тісний зв'язок із народною лірикою. У календарно-обрядовому циклі вони найчастіше трапляються у русальних піснях, де відгадуванню загадок надається магічна сила . Зміст цих пісень у переважній більшості однаковий. Русалка, зловивши хлопця чи дівчину, обіцяє відпустити, якщо той відгадає загадку. Варіанти загадок русалок – дуже різні, але однотипні. Як правило, вони залишаються нерозгаданими, а русалка забирає «жертву» з собою.

Як бачимо, загадки займали важливе місце у світогляді і житті людей, їм надавалося важливого магічного значення. Подібне розуміння жанру знаходимо у творчості усіх народів. Особливо важлива роль відводилася загадкам в країнах Азії і Близького Сходу. У Біблії згадуються випадки поєдинку загадками (Самсон загадує загадку филистимлянам). Не менш важливою загадка є у грецькій культурі. Відомий грецький міф про Сфінкса, який вбивав кожного, хто не давав відповіді на загадку.