|
|
Скачати 77.24 Kb.
|
| Самостійна робота студента №2 «Життєвий шлях Альбер Камю» (1913-1960) - французький прозаїк, драматург, журналіст, автор філософських есе, лауреат Нобелівської премії. У своїх художніх і філософських творах А. Камю порушував проблеми, дотичні до провідних ідей екзистенціалістської філософії. Як митець він розвивав традиції модерністської літератури; як мислитель -обстоював позицію «трагічного гуманізму». «Ось молодий письменник, який з перших кроків проник у саме серце сучасного світу», - так представляв А. Камга відомий французький літературний критик і письменник А. Моруа. І, пояснюючи вражаючий успіх Камю у сучасників, додавав, що цей митець був, з одного боку, «живим дзеркалові цілого покоління», а з іншого - «прикладом письменника, який ніколи не здається». «...на півдорозі між злиднями та сонцем» Альбер Камю народився 7 листопада 1913 р. на півночі Алжиру у бідній французькій родині. За рік після народження Альбера його батько помер у шпиталі від ран, отриманих у битві на Марні. Родина переїхала до міста Алжир, де мати служила у заможних родинах. Тут, у бідняцькому передмісті, минуло дитинство письменника. Алжирське походження певною мірою вплинуло на формування його творчої особистості. Усвідомлюючи себе спадкоємцем великої французької культури, А. Камю водночас відчував тісний зв'язок із місцевістю, в якій зростав. Зростав як палка й пристрасна «дитина сонця», що з язичницькою чуттєвістю була закохана у життя, обожнювала природу й намагалася жити на повну силу своїх почуттів. Згодом, вже визнаним у світі письменником, він визначив свою культурну ідентичність так: «Ніхто більше за мене не прив'язаний до алжирської провінції, а все ж таки для мене є цілком природним почуватися вписаним до французької традиції. І так само природно, як я навчився дихати, я засвоїв, що любов до рідної землі може розширювати свої межі, при цьому не вмираючи. Врешті-решт, я відчуваю себе європейцем саме тому, що люблю мою країну». Алжир як тема і як художній простір, в якому розгортаються події, був присутній у його творах. «Все, про що я писав, так чи так пов'язане з краєм, де я народився», - говорив письменник. Попри постійні матеріальні нестатки, Альбер отримав ґрунтовну освіту. Йому щастило з учителями. Спочатку у кому-Ипльній школі здібного хлопчика, що вирізнявся нестримною Жагою життя, помітив учитель початкових класів Луї Жермен. Багато років потому, отримавши Нобелівську премію, Камю надіслав своєму першому вчителеві теплого листа, де зазначив: «Мені щойно випала велика честь, якої я не шукав і не добивався. Однак як тільки ця звістка дійшла до мене, я відразу ж подумав спершу про маму, а потім про Вас. Без Вас, без Вашої турботливої руки, простягнутої бідному хлопчику, яким я тоді був, без Ваших уроків і Вашого прикладу нічого б такого не відбулося. Я не схильний перебільшувати значення цього освідчення. Втім, воно принаймні дає мені привід сказати Вам, ким Ви були і завжди є для мене; запевнити, що Ваші зусилля, праця і щиросердність, як і раніше, живуть в одному з Ваших маленьких школярів, що залишається, попри роки. Вашим вдячним учнем». З допомогою Луї Жермена Альбер отримав можливість навчатися в Алжирському ліцеї, де потрапив під вплив викладача філософії Жана Греньє. Глибокий мислитель і талановитий письменник, Греньє відразу ж звернув увагу на обдарованого юнака. Він увів свого учня до світу античної та християнської культури, познайомив з книжками найвидатніших мислителів Заходу XIX ст. - К'єркегора, Шопенгауера, Ніцше, з творами відомих представників французької літератури. Дружба між учителем і учнем, що зав'язалася за ліцейської пори, тривала до останніх років життя Камю. За підтримки свого духовного наставника Камю вступив до Алжирського університету, де мав змогу поглибити свої знання з філософії та літератури. Під керівництвом Греньє юнак почав писати есе на філософські та літературні теми. 1932 р. у студентському щомісячнику були надруковані чотири його невеличких твори зазначеного жанру. На світогляд Камю значно вплинула хвороба на сухоти, що стала його супутником до кінця життя. Неважко уявити потрясіння, яке пережив сімнадцятирічний життєрадісний юнак, коли довідався про діагноз, що поставили йому лікарі. Згадуючи юнацькі роки, Камю зазначав: «Злидні не дозв ляли мені повірити, що все гаразд в історії і під сонцем; сонце навчало мене, що історія - це ще не все. Змінити життя - таки але тільки не світ, який я обожнював». 1937 р. побачила світ його перша книжка - збірка есе «Виворіт і обличчя». Вона була видана в Алжирі накладом 350 примірників. У цей час письменник був захоплений роботою над першим своїм романом «Щаслива смерть». Завершивши його, Камю не наважився на публікацію: твір не відповідав його вимогам. Молодий автор важко переживав цю творчу невдачу. Попри те. що він з сімнадцяти років передчував у собі письменника, провал романного дебюту наштовхнув його на думку припинити літературну і діяльність. Своєму наставнику Ж. Греньє, який відгукнувся на Щасливу смерть нищівним листом, Камю писав: «Ця книжка коштувала мені великих зусиль... І тепер, коли я дещо відсторонився від неї, мені зовсім не важко зрозуміти, що я був засліплений, що топив себе, що у багатьох місцях те. що я повинен був сказати, поступалося місцем тому, що мені було приємно говорити... Змушений визнати, що цей провал небайдужий мені... Після Вашого листа я дещо спантеличений... Перед тим, як знову взятися до роботи, я хотів би почути від Вас лише одне, бо тільки Ви можете сказати це прямо. Чи варто мені, на Вашу думку, продовжувати писати? Я запитую себе про це з великим занепокоєнням. Не так вже й багато світлого дано мені у житті. Письменницька справа - одна з таких речей. Проте я прекрасно розумію, що краще бути добрим буржуа, ніж поганим інтелігентом чи пересічним письменником. Утім, саме література була його справжнім мистецьким покликанням. У середині 30-х років А. Камю захоплюється театром. В алжирському будинку культури він заснував «Театр праці», в якому працював як режисер і актор. Цей досвід став йому у пригоді при написанні власних драм. Згодом він визнав, що лише на кону почував себе по-справжньому щасливим. 30-і роки були періодом не лише творчого, а й політичного самовизначення письменника. Бажанням змінити життя на краще було продиктоване рішення Камю ще за студентських років (1936) вступити до комуністичної партії, з якої, однак, він був виключений 1937 р. за відмову підтримати новий курс щодо арабського національно-визвольного руху. З боку Письменника цей конфлікт мав світоглядне підґрунтя. Адже, симпатизуючи (соціалістичним ідеям, він тверезо оціню-ііиіі практику їх втілення, сумним прикладом якої була побудова «комуністичного раю» у сталінському СРСР. «Записник» А. Камю містить доволі різкі судження а цього приводу: «...як примирити комунізм із почуттям огиди?» Проте, офіційний розрив з комуністичним рухом аж ніяк не означав для Камю самоізоляції у «вежі зі слонової кості». «З несправедливістю або співпрацюють, або борються», - проголошував письменник. Протест проти несправедливості, яку він спостерігав у суспільно-політичному житті Алжиру 30-х років, надихнув його на публіцистичний цикл статей «Злидні Кабілії» (1939). 1939 р. відзначив перелам в особистому житті та творчості письменника. Він познайомився із Франсіною Фор, яка згодом стала його другою дружиною та матір'ю двох його дітей. У пресі регулярно друкуються його рецензії на книжки сучасних філософів і письменників; ниходить збірка «Шлюбні бенкети», що містить лірико-філо-софські есе про красу Середземномор'я. У цей час він інтенсивно працює над повістю «Сторонній», драмою «Каліґула» та великим філософським твором «Міф про Сізіфа», які принесуть йому широке визнання у Франції та за її межами. 1940 p. Камю переїхав до Парижа, де увійшов до складу редакції авторитетної газети «Парі суар». Наступ німецьких військ 1941 р. змусив його разом з дружиною виїхати до Орана. Тут письменник вчителював у приватній школі для єврейських дітей, виключених з державних ліцеїв; виступав у пресі із закликами до морального опору фашистській навалі. За його ініціативою була створена нелегальна група, що приймала політичних біженців із Франції. Незабаром Камю повернувся до столиці Франції, де долучився до підпільної боротьби з німецькими окупантами: збирав розвіддані для партизанів, працював у нелегальній газеті «Комба», яка стала рупором Руху опору. Досвідом перебування в окупованому Парижі живилася робота над публіцистичними статтями «Листи німецькому другові» (1943-1944) та романом «Чума» (1947). Публікація цього роману мала світовий резонанс. То були роки його тріумфу. Високий, привабливий письменник-інтелектуал з легендарним минулим борця за національне визволення, Камю був душею будь-якої компанії. Боротьба з небезпечною хворобою надавала його образу особливої мужності. «Він подобався, його любили...» - згадувала французька письменниця С. де Бовуар. Доброзичливо до нього поставилася й паризька «ліва» інтелігенція. Однак невдовзі ідейні розбіжності письменника з «лівим» рухом набули характеру гострого конфлікту. Відчуваючи себе «соціалістом у душі», Камю водночас відверто виступав із критикою соціалістичних диктатур у СРСР та Східній Європі. «Ми ніколи не скажемо "так" соціалізму концентраційних таборів!» - так називався відгук Камю на статті тодішнього міністра внутрішніх справ Франції, відомого своїми симпатіями до соціалістичних ідей. Чимало з прихильників соціалізму сприйняли його критику як зраду «прогресивних» політичних ідеалів. На такому тлі створювалася «Бунтівна людина» - одна з найґрунтовніших філософських праць А. Камю. Розмірковуючи в ній над проблемами історичного нігілізму*, що сягнув своєї вершини у гітлерівській та сталінській диктатурах, автор наголошував на закономірності процесу переродження революції у тиранію. Це есе, надруковане на початку 50-х років, здійняло хвилю гострої полеміки. Проти Камю виступив лідер французької «лівої» інтелігенції, відомий письменник-екзис-тенціаліст Ж.П. Сартр. За умов психологічного тиску митець дедалі більше віддаляється від літературних кіл Парижа. Проте він залишається вірним позиції опору будь-якому політичному насильству. Наведемо лише деякі фак-ти: 1952 р. він вийшов зі складу ЮНЕСКО на знак протесту проти прий-няття до організації франкістської Іспанії; за рік потому виступив на підтримку робітничого повстання у Східному Берліні, що було приду- шене за допомогою радянських танків; 1956 р. - приїхав до Алжира, де ввернувся до учасників політичного конфлікту із закликом до миру (тамтешні екстремісти відповіли: «Смерть Камю!»). За цей період були створені повість «Падіння» (1956), збірка новел «Вигнання і царство. (1957). Значну увагу письменник приділяв публіцистиці, в якій пріоритетне місце посіла тема «митець і суспільство». Нобелівську премію Камю отримав у 43-річно.му віці. Між іншим, його кандидатуру на здобуття найвищої нагороди висували ще раніше - 1947, 1949, 1952 і 1954 pp. Однак тоді він здавався надто молодим для такої відзнаки. Дізнавшись про присудження Нобелівської премії, письменник розгубився. Він навіть мав намір відмовитися від неї, як раніше відмовлявся майже від усіх інших нагород. І справді, святкування перетворилося для нього на справжнє випробування. Газети та журнали наввипередки писали про світськість молодого лауреата, що дало підстави для звинувачення його у моральній зраді: у такий спосіб, мовляв, виявилася його прихована любов до аристократії, смокінгів та бенкетів. Усі ці звинувачення посипалися на людину, глибоко схвильовану політичною драмою Алжиру, роздратовану галасом навколо власного імені, стомлену творчим перенапруженням та сумнівами щодо своєї мистецької обдарованості. Пізніше на запитання, чи природно він почуває себе у ролі письменника, А. Камю відповів: «Так, якщо мати на увазі мої особисті стосунки. Втім, публічний аспект мого ремесла, який я ніколи не любив, стає для мене просто нестерпним». А незадовго до смерті в одному своєму інтерв'ю письменник зізнався, що нападки преси з приводу отримання ним Нобелівської премії його глибоко врази-ли. «Для того, - підкреслював письменник, - хто все своє життя нічого не домагався, однаково обтяжливі і надмірна похвала, і надмірна образа. Проте незабаром я знайшов відчуття, на яке можу спертися за найсуперечливіших обставин. Чи знаєте ви слова людини, яка проти власної волі була великим одинаком? "Вони мене не люблять. Та хіба це підстава для того, щоб їх не благословляти?"» Останніми роками письменник, виснажений депресіями, відчував вичерпаність своїх життєвих і творчих сил. 4 січня 1960 р. він загинув в автомобільній катастрофі. У його дорожній сумці знайшли чернетку незавершеного роману «Перша людина». |
|
Уроку: узагальнити та систематизувати знання про типи мовлення опис Методи і прийоми: бесіда, метод передбачення, гронування, робота в парах, творча робота, самостійна робота |
Самостійна робота (реферат) Самостійна робота (реферат) готується за допомогою текстового процесору MS WORD 2010 у вигляді файлу типу. DOCX та за допомогою процесору... |
|
РЕЦЕНЗІЯ На дипломну роботу студента ОКР «бакалавр» Солодюка Олега... Дипломна робота студента Солодюка О. В. присвячена узагальненню поля комплексних чисел, яке за своїми властивостями дуже близьке... |
Уроку з предмету «Людина і світ» на тему: «Молодіжна субкультура в сучасній Україні» Робота гуртка в рамках проекту "Самостійна робота учнів як форма організації навчання" |
|
УРОК 47 Тема: Практична робота на побудову та вимірювання кутів (Самостійна робота №12.) ГЕОМЕТРИЧНІ ФІГУРИ І ВЕЛИЧИНИ ТЕМА ТОЧКА. ПРЯМА. ВІДРІЗОК. ПРОМІНЬ. ЛАМАНА. КУТ |
Самостійна робота Політична карта світу |
|
Методичні поради користування тестами при самостійному вивченні дисципліни Самостійна підготовка студента набуває особливого значення в зв'язку з запровадженням ECTS, що принципово змінює структуру навантаження... |
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Самостійна робота над курсом передбачає послідовне вивчення зазначених тем семінарів |
|
Лекції Під час засвоєння курсу передбачається систематична самостійна робота студентів за комп’ютерами |
1. Початок зоряного шляху Орієнтовні скорочення ПЗ – практичне завдання, СПР – самостійна пошукова робота, ХП – художній проект |