|
|
Скачати 0.51 Mb.
|
У підлітковому віці дитина робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань – часто неадекватними та нестійкими. У підлітків ще не виникає цілісний Я-образ. Підлітковий вік - це перехідний вік, перехідний період від дитинства до дорослості, коли виникають численні конфлікти, які негативно впливають на формування емоційної й когнітивної сфери.1.2. Особливості темпераменту Темперамент – головна властивість особистості. Його вважають найбільш стійкою характеристикою особистості людини, яка майже не змінюється впродовж життя і виявляється у всіх сферах життєдіяльності [24]. Темперамент – це стійка властивість особистості, що виражає індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, котра однаково виявляється в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, мети і мотивів [4, c. 227]. У людини виявляються такі типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний. Холерик — людина із сильною, неврівноваженою, рухливою нервовою системою, яка характерезується перевагою збудження над гальмуванням. Холеричний темперамент вирізняється циклічністю та імпульсивністю у діяльності й поведінці. Для особистості з таким типом темпераменту характерна підвищена збудливість та емоційна реактивність. Вона буває нетерплячою, запальною та різкою у стосунках, прямолінійною. ї вольові дії є гарячкуваті. За спрямованістю холерик – екстраверт, полюбляє бути в центрі уваги, але в спілкуванні не є лагідним, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення [24]. Сангвінік – людина із сильною, врівноваженою, рухливою нервовою системою, для якої властива висока швидкість реакцій. Для цього типу темпераменту характерна висока лабільність. Особистість з таким темпераментом дуже рухлива, легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках з іншими людьми, вирізняється товариськістю, вільно й розкуто почувається в новому оточенні. За спрямованістю сангвінік яскравий екстраверт. У колі своїх друзів завжди веселий та життєрадісний. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. Для сангвініка характерні висока психічна активність, енергійність, працездатність, жвавість рухів, розмаїтість міміки, швидкий темп мови. Сангвінік прагне до частої зміни вражень, легко і швидко відкликається на навколишні події [4, c. 228]. Флегматик – спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий. Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо слабкі подразники, то й реакція слабка, якщо сильні – то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища. Важко пристосовується до нових умов, не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу, друзів. У флегматика настрій переважно стабільний, рівний. Якщо є серйозні неприємності, залишається зовні спокійним. Вони точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. В своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий і невиразний [4, c. 229]. Меланхолік – це людина зі слабкою, неврівноваженою, малорухливою нервовою системою, яка володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний може спричинити в них «зрив». За спрямованістю меланхолік – інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надміру сором'язливим, відлюдькуватим, боязким та нерішучим, не любить нових знайомств і галасливих компаній. Меланхолік – дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Грубість, нетактовність, неповагу та інші негативні моменти поведінки меланхоліки переносять дуже боляче, їм потрібне спокійне, звичне оточення, де вони можуть успішно працювати [24]. Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за властивостями (див. Додоток А). Темперамент – індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, особливості поведінки і міру врівноваженості реакцій на життєві впливи. У людини виявляються такі типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний. 1.3. Співвідношення понять «тривога» , «страх» і «тривожність» Значні проблеми пов’язані з співвідношенням понять тривога, страх, тривожність. Розмежування явищ тривоги як безпредметного, невизначеного страху-туги, на відміну від страху як конкретний, емпіричний страх-боязнь, відбулось лише на початку 19 ст. Раніше ж все об’днювалось єдиним поняттям «страх» [21]. Тривога визначається як емоційний стан, який виникає, в ситуації невизначеності і проявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій. [15, c. 31]. Тривога є суб’єктивним проявом дискомфорту особистості. Тривога – епізодичні прояви неспокою і хвилювання. Тривога – мобілізуюча (дає додатковий імпульс) і розслаблююча (паралізує людину). Конкретизована тривога виявляє собою страх (Березін Ф.Б.). Страх є домінуючим компонентом тривожності (К.Ізард). Характерна ознака тривоги – неможливість визначити характер загрози і передбачити час її виникнення. Можна виділити 2 групи ознак тривоги: перша – внутрішні, соматичні ознаки, що виникають під впливом хвилювань; друга – зовнішня поведінка як відповідь на тривожну ситуацію [15, c. 32]. Спільним для тривоги і страху є відчуття неспокою. Отже, тривога – це стан неспокою, неприємного передчуття, без наявної на те причини. На сьогодні прийнято вважати, що страх – це реакція на конкретну, певну, реальну небезпеку, а тривожність – як переживання непевної, неясної, безоб’єктної загрози переважно уявного характеру. У деяких дослідженнях страх розглядається як фундаментальна емоція, а тривожність – як більш складне емоційне утворення, що формується на його основі, часто у комбінації з іншими базовими емоціями (К.Ізард, Д.Левітов). Отже, страх – це емоційно загострене відчуття у свідомості людини конкретної загрози для її життя і благополуччя. Виділяють два види страхів – вікові та невротичні. Вікові страхи – це страхи які характерні для певного віку. Переважають у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вони виникають під впливом наступних факторів: наявності страхів у батьків, тривожності у взаєминах з дітьми, багато чисельні нереальні погрози від дорослих у сім’ї, психічні гострі травми у вигляді переляку. Сприяють виникненню страху деякі типологічні властивості вищої нервової діяльності. Страхи які не вирішуються в результаті довготривалого періоду переростають в невротичні [5, c. 217]. Підсумовуючи можна сказати, що тривога – це безпредметне ірраціональне передчуття віддаленої небезпеки, джерело якої є глибинним та неусвідомленим, страх – емоційний стан у конкретній, об’єктивній формі, джерело якого пов’язане з усвідомлюваною зовнішньою загрозою, а тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється у схильності людини до частих та інтенсивних переживань стану тривоги, а також у низькому порозі його виникнення. 1.4 Сутність тривожності та її види Емоції і почуття є відображенням реальної дійсності у формі переживань. Різні форми переживань в сукупності формують емоційну сферу особистості. Виділяють такі види почуттів, як моральні, інтелектуальні та естетичні. Класифікація емоцій, яку запропонував К. Ізард, виділяє емоції фундаментальні та похідні. До фундаментальних відносять: інтерес-збудження; радість; здивування; горе-страждання; гнів; огида; презирство; страх; стид; провина [14, с. 54]. Решту емоцій похідні. Вважається, що саме з фундаментальних емоцій виникає такий комплексний стан, як тривожність, яка може поєднувати в собі і страх, і гнів, і провину, і інтерес-збудження. Тривожність визначають як відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке почуття небезпеки. У психологічній літературі тривожність як правило, розглядають як системну рису, яка проявляється на усіх рівнях активності людини (Б. Г. Ананьєв). Найчастіше її прояви вирізняють на фізіологічному та психологічному рівнях [8, c. 12]. Спектр фізіологічного прояву тривожності надзвичайно широкий (див. Додаток Б). Описуючи психологічний рівень проявів тривожності, виділяють її емоційний, поведінковий та когнітивний компоненти(див. Додаток В). Емоційна складова тривожності проявляється як складна комбінація переживань людини. Представник теорії диференційованих емоцій К. Ізард вважає, що тривожність складається із домінантної емоції страху та її взаємодії з однією або кількома фундаментальними емоціями: стражданням, гнівом, провиною, соромом та інтересом [8, c. 13]. Дослідження поведінкових проявів тривожності показують, що вона по-різному впливає на стійкість поведінки і навички самоконтролю. При адекватному рівні тривожності відзначається збереження впевненості у свої силах, відсутність нервовості, а у випадку помилок у діяльності – адекватне ставлення та прагнення виправити їх. При підвищеному рівні тривожності з’являється дратівливість, нетерплячість, а у випадку помилок у діяльності – прагнення пояснити їх зовнішніми причинами. Описуючи вплив тривожності на мотиваційну сферу, зазначають, що тривожність може шкодити процесу цілепокладання, оскільки активізує дію захисних механізмів психіки. Все ж певний рівень тривожності необхідний для мотивації – це дозволяє передбачити наслідки власної діяльності, активізуватися, докладати вольових зусиль [8, c. 17]. Вплив тривожності на самооцінку, у більшості випадків, оцінюють як негативний. Емоційний, когнітивний, та поведінковий компоненти тривожності можуть бути представленні безпосередньо або опосередковано – через образ (унаочнення, що здійснюється завдяки функції уяви). В образі відображено як усвідомленні прояви психічної діяльності людини, так і неусвідомлені. Емоційні, когнітивні та поведінкові прояви тривожних переживань можуть функціонувати у прямій формі (за умови збігу психологічного змісту та його зовнішньої репрезентації) або символічній (за умови непрямої, опосередкованої репрезентації конфліктного психологічного змісту) [8, c. 20]. До різновидів тривожності можна віднести:
Є 2 основні категорії тривожності (За А.Прихожан) : 1) відкрита – яка свідомо переживається і виявляється у поведінці і діяльності у вигляді стану тривоги; 2) прихована – у різній степені неусвідомлена, яка виявляється або у надмірному спокої, нечутливості до реального неблагополуччя і навіть запереченні його або опосередкованим шляхом через специфічні способи поведінки [23]. До форм відкритої тривожності можна віднести:
Прихована тривожність зустрічається рідше. До форм прихованої тривожності можна віднести – «неадекватний спокій», «втечу від ситуації», «замасковану тривожність», що може виявлятись через агресивність, узалежнення, апатію, надмірну мрійливість і т.п. Тривожність має захисну (передбачення небезпеки і підготовка до неї) та мотиваційну функції (легка тривожність посилює мотивацію досягнення). Тривожність проявляється на фізіологічному та психологічному рівнях. Психологічний рівень має емоційний, поведінковий, когнітивний компоненти. Емоційний компонент характеризується індивідуальною комбінацією різноманітних переживань, інтенсивність яких залежить від процесів збудження та гальмування у корі головного мозку у відповідь на подразник та від рівня тривожності. Поведінковий компонент проявляється двома типами реакцій – пригніченням та збудженням. Когнітивний компонент охоплює мотиваційну, комунікативну сфери, стосується самооцінки та самоусвідомлення особистості. Існує два різновиди тривожності: стійка та загальна. До основних форм тривожності відносять: відкриту та приховану. Відкрита включає у себе гостру, нерегульовану або слабо регульовану тривожність; регульовану і компенсовану тривожність та культивовану тривожність. Прихована – «неадекватний спокій», «втечу від ситуації», «замасковану тривожність». 1.5 Тривожність в підлітковому віці Прояви тривожності у дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо. На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатись від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості [2, c. 41]. Наступною причиною можна виділити сексуальний розвиток підлітків. У цьому процесі вирішальну роль відіграє ЦНС, місце інтеграції нервових і психічних феноменів. Економічні умови можуть стати причиною для тривожності: тому що підліток постійно почуває себе залежним, несамостійним. Молоді люди довго залежать від батьків у фінансовому плані через довгу тривалість навчання у школі. Неуспішність у школі може бути причиною конфліктів. З підліткового віку тривожність все більше опосередковується самооцінкою, набуваючи риси особистісного утворення. Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел підліткової агресивності. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, закріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті. Тривожність підлітка часто порушує його нормальне життя, нерідко виступає причиною порушення соціальних зв'язків з навколишніми. Одним із частих проявів тривожності в підлітків – апатія, в’ялість, безініціативність. Саме внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій, є причиною виникнення тривоги. Але щоб сформувалася тривожність як риса особистості, підліток повинен накопичити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги [2, c. 42]. Внутрішній суперечливий стан дитини може бути викликаний: суперечливими вимогами до неї, що походить з різних джерел, неадекватними вимогами, які не відповідають можливостям і бажанням дитини, негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне становище. Таке становище особливо нестерпне для підлітка, який прагне незалежності та свободи. Емоційне життя підлітка визначається його відносинами з однолітками. При цьому значущість відносин і батьками і вчителями може зменшитися. Чим ширше коло значущих відносин, тим більше ситуацій, які можуть викликати тривогу. Але поява нових сфер значущих відносин дає підлітку можливість розв’язувати різноманітні протиріччя, які б могли призвести до виникнення тривоги. Конфлікт не веде до тривоги, якщо є точка опори, якщо не всі орієнтири втрачено. Однією з частих причин тривожності є завищені вимоги до дитини, догматична система виховання, яка не враховує власну активність дитини, її здібності, інтереси та схильності. Е. Шпрангер, С. Холл, Л. Виготський, А. Бодальов, Д. Фельдштейн – усі дослідники психології підлітків визнають велике значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки й діяльності. Для підлітка важливо не просто бути разом з ровесниками, а посідати серед них певний статус, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти в групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем або непорушним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать різні дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого статусу найчастіше є причиною недисциплінованості, правопорушення підлітків, супроводжується їх підвищеною комфортністю щодо підліткових компаній, емоційними порушеннями [2, c. 42]. Стан тривожності – це наслідок підліткової кризи, що протікає по-різному й дезорганізує особистість підлітка, впливає на всі сторони його життя. Ці кризи можуть стати причиною тривожності [1, c. 2]. Підліткова тривожність пов’язана, насамперед, з диспропорціями в розвитку, з передчасним розвитком і його затримкою. Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо. На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатись від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості. |
| Методи ТРВЗ педагогіки в соціалізації дітей з особливими потребами до навколишнього середовища Однією з актуальних проблем в сучасній педагогіці є увага до соціалізації дітей з обмеженими можливостями,її самореалізації, до захищеності... |
«ПІДПРИЄМНИЦТВО, ТОРГІВЛЯ ТА БІРЖОВА ДІЛЬНІСТЬ» Термін навчання В системі товарно-грошових відносин особливе місце займає ринок товарів та послуг, які є сферою діяльності для більше ніж 70% громадян... |
| РЕКОМЕНДАЦІЇ м. Луцьк 28 вересня 2012 року Про роботу Луцької районної МКМР з Для забезпечення цих цілей використовувалися усі форми і методи роботи з цього напряму. Серед них особливе місце займає районна МКМР... |
КОНКУРС „КЛАСНИЙ КЕРІВНИК 2001” Маркович Олена Анатоліївна Сім'я Родина Ці слова, мабуть, святі для кожного з нас. Святі тому, що в житті кожної людини сім'я займає особливе місце, є основою... |
| ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ У СЛАБОЗОРИХ ПІДЛІТКІВ У статті висвітлюються особливості прояву тривожності слабозорих підлітків та фактори, що зумовлюють її виникнення. З’ясовується... |
У сучасній економіці особливе місце належить діяльності товарних... При цьому конкурентна основа функціонування товарних бірж об'єктивно передбачає прояв певних закономірностей, пов'язаних як зі змістом... |
| Саласпілський меморіальний ансамбль жертвам фашизму в Латвії Підраховано, наприклад, що за останнє тисячоліття жодне покоління в Європі не прожило своє життя без війни. Особливе місце в європейській... |
Задача охорони праці звести до мінімуму ймовірність ураження під... Охорона праці (ОП) – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних... |
| Зерна, посіяні в душі дітей, проросли. Це і перемога учнів в районних... Оскільки вона веде, а не тягне за собою, вона перебуває у згоді з учнем. Оскільки вона спонукає, а не змушує, навчання учню дається... |
Відмінності між епідиктичним та дидактичним красномовством Займає чільне місце в літературі раннього християнства. На Русь потрапляє у результаті проникнення візантійської та болгарської проповідницької... |