Відмінності між епідиктичним та дидактичним красномовством

Скачати 195.43 Kb.

Назва	Відмінності між епідиктичним та дидактичним красномовством
Дата	09.04.2013
Розмір	195.43 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Література > Документи

Проповідництво (гомілетика),

ораторська проза
Займає чільне місце в літературі раннього християнства. На Русь потрапляє у результаті проникнення візантійської та болгарської проповідницької традиції.

Зразок учительної літератури. В ХІ-ХІІ ст. займає одне з перших місць і літературі; ораторські жанри – провідні.

Розквіт, якого не знала жодна держава Західної Європи, – ХІІ ст., упадок – ХІІІ-ХІV ст.

Завдання: розкрити основні догмати християнства і основні правила християнської моральності.

Співіснує і взаємопроникає у інші жанри, як, наприклад, у літописи, в яких з”являються і панегірики, і повчання, а часом інвективи (звинувачення).

З прийняттям християнства Київською Руссю починає інтенсивно розвиватися, має ознайомити слухачів з основами нової релігії, правилами моралі і поведінки людини у взаєминах з іншими людьми.

ХІ ст.: „Слово про Закон і Благодать” Іларіона, „Повчання” Феодосія Печерського.

ХІІ ст.: „Слова” Кирила Туровського.
Ораторська проза за змістом і формою:поділялася на:

дидактичне красномовство,
епідиктичне (урочисте) красномовство.

Відмінності між епідиктичним та дидактичним красномовством

	Епідиктичне (урочисте)	Дидактичне
Представники	Митрополит Іларіон, Клим Смолятич, Кирило Турівський	Лука Жидята, Феодосій Печерський
Аудиторія	Нечисленна аристократія: князь та його оточення.	Люди середнього та нижчого класів: прості миряни.
Мета	Не мало вузькопрактичних завдань. Орієнтувалося на інтелектуальну насолоду	Користь моральна: повчання, інформація, полеміка.
Тематика	Великі проблеми широкого суспільно-політичного спектру. війна і мир, оборона кордонів Руської держави, внутрішня і зовнішня політика, боротьба за незалежність політичну і культурну.	Повсякденні проблеми утвердження християнської віри і моралі.
Жанри	„Слово”: складалися відповідно до „правил”, встановлених літературною традицією (візант. та ант. урочисте красномовство).	„Повчання”, „бесіда”.
Композиція	Чітко регламентована, тричленна: вступ, оповідна і заключна частина.	Немає певних вимог.
Об”єм	Достатньо великі за обсягом.	Невеликі за обсягом.
Мова	Книжна мова.	Майже розмовна давньоруська мова.
Стиль	Наслідувачі візант. стилю проповіді, прикрашали свої промови всякими стил. фігурами ► піклувалися про стиль, красу своїх творів. Традиційні прийоми: ритор. звороти, метафори, антитези, повтори. Ритмічність викладу.	Проповіді написані простою, зрозумілою мовою, на першому місці – бажання дати настанови слухачам, навчити їх, бути зрозумілими і корисними.

Урочисте красномовство (епідиктичне)

Проповіді цих осіб (Іларіона, Кирила Турівського, Климента Смолятича. – І.С.) були, звичайно, розраховані на невелике коло суспільства, його найбільш підготовлений у тому ж таки візантійському дусі прошарок, призначались, природньо, для тих небагатьох, хто здатен був зрозуміти і оцінити риторичні тонкощі...

М.Сперанський

Композиційне кліше:

вступ - обов'язкова частина, більш-менш самостійна, безпосередньо ще не пов'язана із змістом „слова”. Призначення: ефектно почати промову, привернути увагу слухачів чи читачів, визначити мету, яку ставить собі автор.
центральна частина (діогеза) - оповідна; звичайно вона являє собою якесь оповідання про певну подію, завжди піднесене, ліро-епічне за своєю природою, сповнене відступами, поясненнями і коментарями автора.
заключна частина – завершення „слова”; в красномовстві церковному – молитва, з якою автор звертається до Бога; в красномовстві світському – або „похвала” герою, якому присвячується „слово”, або звертання автора до слухачів з якимось закликом.

„Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона^¹ (між 1037 і 1050 рр.)

Привід до написання: спроба іудеїв через хозар принести на Русь свою віру.

Час написання: у „Слові” говориться про створення Ярославом церкви Благовіщення на т.зв. Золотих Воротах (збудовані після 1037 р.), згадується серед живих княгиня Ірина (померла в 1050 р.) ►►► ≈ 1037-1050 рр.

Джерела: докази проти іудейства запозичені здебільшого з „Толкової Палеї” (підбір статей, спрямованих проти іудейства; виклад старозавітної історії, в якому пропускалися цілі розділи, а на особливу увагу заслуговувало лише те, що можна було поставити в символічний зв'язок з Новим Завітом).
Тема: Тема рівноправності народів, що різко протистояла широко розповсюдженій у середньовіччі теорії вселенської імперії чи вселенської церкви. Прославляє русичів серед народів всього світу і різко полемізує з вченням про виключне право на вселенське панування Візантії.

Приходить до висновку, що історія Русі і її хрещення – логічний наслідок розвитку світових події.
Мета: прославити Русь і її „просвітителя” Володимира (але не догматично-богословське протиставлення Старого і Нового Завітів).
Світський зміст:

захист язичництва як своєї національної історії та культури, а не релігії;
похвала князям Володимиру та Ярославу, похвала Києву і всьому народові руському;
прагнення до автокефальності від Візантії ► зародження української національної свідомості.

...автор не просто звеличив князя Володимира як хрестителя Русі та Ярослава як його достойного наступника, а й репрезентував Русі й усій тогочасній Європі політичну платформу великого київського князя, порушив питання про місце і роль Київської держави у всесвітній історії і в системі християнського світу. Тому цей твір – своєрідна декларація Русі середини ХІ століття.

...захищає минуле, проповідує повагу до сучасного і проголошує перспективу державному майбутньому Вітчизни.

О.Сліпушко
Композиція: „Слово...” + похвала князю Володимиру + Ярославу + молитва від всієї Русі.

Кожна частина легко витікає з попередньої, поступово звужуючи тему, переходячи від загального до окремого, від загальних питань світотворення до окремих його проявів, від універсального до національного, до долі русичів.

І частина, філософська: головне питання історичних поглядів середньовіччя: питання взаємостосунків двох завітів – „Закона” і „Благодаті”.

Через символічні схеми християнського богослів”я.

Створює власну патріотичну концепцію всесвітньої історії. Висуває вселенський, універсальний характер християнства, порівняно з національною обмеженістю Старого Завіту.

„Закон” – тінь, промінь місяця, нічний холод.

„Благодать” – сонячне сяйво, тепло.

Старий Завіт – це рабство (його прихильницею є Візантія, яка дотримується думки про рабське наділення християнством ► реакція проповідника на грецько-руські стосунки).

Значення Старого Завіту: він позбавив людей ідольського багатобожжя, привчив їх вірувати в єдиного Бога і приготував до прийняття євангельської істини і благодаті ► слугував благодаті та істині.

Всесвітня історія – поступове поширення християнства на всі народи світу.

Ця частина має теологічний характер і спрямована на тлумачення Біблії.
ІІ частина: „Похвала кагану нашому Володимиру” - опис розповсюдження християнства по Русі, прославляння Володимира І Святославича^¹. Стверджується, що Володимир запровадив християнство не в результаті грецьких впливів, а за власним глибоким внутрішнім переконанням, натхненний Богом. Князь порівнюється з біблійними (апостоли Іоан, Тома, Марко) та історичними (Костянтин Великий) діячами.

Поділяється на три підчастини:

історична: описано, як всі землі шанують і прославляють свого вчителя, який навчив їх православній вірі. Тут змальовано Володимира як рицара Духу;
хвала Володимиру;
завершальний поклик.

Обгрунтовується необхідність канонізації Володимира.

ІІІ частина: похвала князю Ярославу як гідному продовжувачу справи Володимира.
ІV частина: молитва до Бога від усієї землі руської.
Зовнішня форма побудована на символізмі – різниця між Мойсеєвим Законом (Старий завіт) і Благодаттю (Новий завіт) – через образи Агарі^² і Сарри^³, Єфрема^⁴ і Манасії^⁵.

Між образами і предметами – паралель.

Наслідування візантійського красномовства (символічний паралелізм).

Створюється система опозицій:

свобода – рабство (поетично-образний рівень – Сарра – Агарь, Ісаак - Ізмаїл);
християнство – іудаїзм (Христос – Ісаак, розп”яття Ісуса Христа – банкет у Авраама);
нове – старе (нові християни – старі християни, чи Русь і Візантія).

Одна основа, в яку заключено головний ідейний зміст,

опозицію чи антитезу:

Закон (язичництво) – Благодать (християнство)

...найблискучіший ораторський твір, чудова, бездоганна академічна промова. Кожний же ораторський твір складається двома елементами: внутрішньою силою слова, яке виявляє природну міру ораторської здібності... і зверхньою формою і обробленням, яке осягається більшою чи меншою знайомістю з ораторською штукою...

„Слово” або „повість”, як його зве сам автор, зложена з ряду циклів, з котрих кожний має свій вступ і закінчення та творить окрему риторичну цілість, а ідея „Слова” розвивається при тім строго логічно, переходячи з циклу до циклу, які становлять, таким чином, не механічно пов”язані образки, а органічно сполучені переходи в степенуванні загальної ідеї.

М.Грушевський

Значення твору:

Історичне:
- інформація про просвітительську діяльність Володимира;
- зображає стан християнства в Києві за Ярослава;
- вказує на сучасні автору стосунки руської церкви з іудейською.
Літературне:
- зразок руської проповіді ХІ ст., наслідування кращих візантійських зразків;
- виклад просякнутий глибокими релігійними та патріотичними почуттями;
- зв'язок із сучасним життям.

Перлина всієї нашої духовної літератури першого періоду.

Митрополит Макарій

Популярність:

наслідував у кінці ХІІІ ст. волинський літописець, прославляючи пам'ять князя Володимира Васильковича.
використано у Житії великого жупана Неманя, написаному в ХІІІ ст. сербським письменником Доментіаном.

„Слова” Кирила Турівського^¹ (1130-1134 (?) – 1188 (?))
...належить до когорти тих письменників і церковних діячів, котрі активно впливали на суспільну політику як своєю діяльність, так і творами... Його спадщина відображає глибокий синтез питань політичних і церковних, які поєднували ідеї політично\їєдності Русі та автокефальності руської церкви.

О.Сліпушко
За талантом і силою слова Кирило Турівський іде в парі із Іларіоном Київським, а в мистецтві „витійства” – поетичного красномовства він рівний своїм великим візантійським попередникам – Івану Златоустому, Григорію Назіянзину, Єпифанію Кипрському. Кирила дослідники називали „найбільшим златоустом Русі”, а сучасники – „златословесним витією”.

В.Яременко
Особливості проповідництва:

ілюструє колосальний вплив візантійської літератури на нашу літературу. Відчувається подібність із творчістю Григорія Богослова, Прокла Константинопольського, Єпифанія Кіпрського, Симеона Метафраста та інших творців патристичної літератури. Однак епігоном не був: згідно з літературною традицією ХІ-ХІІ ст. насичував власні твори ремінісценціями, висловами, цитатами із творів отців церкви, але накладав їх на власну літературну основу.
утвердив не буквальне розуміння біблійного тексту, а дав високі зразки символіко-алегоричного тлумачення біблійних текстів.
на основі сентенцій еллінської і візантійської літератури, афоризмів із творів отців церкви, книг Святого письма вибудував ідею гармонійної єдності цілісної держави і автокефальної, незалежної від Константинополя руської церкви;
„драматизація” викладу, коли євангельські особи виголошують промови;
антитеза, зокрема протиставлення божественного і людського в образі Ісуса Христа: „Пан наш Ісус Христос розп”ятий як людина, - але як Бог – сонце затьмарив”, „як людина, він крикнув та віддав дух, але як Бог – струсив землю, і каміння розсипалось”.

Написав, вірогідно, проповіді на всі Господні свята, однак з них дійшло лише 4 повчання:

На провідну неділю;
На неділю мироносиць;
На неділю розслабленого;
На неділю про сліпого.

Також дійшло 4 повчання на рухомі свята:

На цвітоносну неділю;
На Великдень;
На Вознесіння;
На неділю святих отців.

Писалися з пропагандистською метою і призначалися для виголошення в церкві.

Зміст „слів” традиційний: послідовно розвиваються теми: похвала святу, пояснення його релігійного сенсу, розповідь про події, на честь яких встановлено свято.

Своє літературне завдання автор визначав такими словами: „прославити”, „воспети”, „возвеличити”, „украсити словеси”, „похвалити”.

Відзначаються органічною єдністю ідейно-творчої мети і засобів її досягнення. Сам проповідник свої „слова” вважав за складову частину святкової літургії, за „соло” в хорі, за „пісню” на честь свята.

Мають чітку композиційну схему:

І частина - Вступ. Як правило, дуже стислий. Коротко характеризується свято, про яке іде мова, або висловлюється радість з приводу свята і запрошення слухачів разом уславити святого чи святих. Перші рядки „Вступу” завжди мають підкреслено афористичну форму.

ІІ частина – Виклад. Вибрана тема розвивається здебільшого з допомогою розгорнутих порівнянь. Наприклад, радість з приводу настання Великодня після скорбних днів Страсного тижня порівнюється з радістю, яку відчувають жінка і діти, коли несподівано з далеких мандрів повертається їхній чоловік і батько.

Виклад переважно має оповідний характер. Здебільшого це вільний переказ певної євангельської події, що відповідає святові. Іноді сюжет наповнюється такими подробицями, яких немає у євангельському тексті, вводяться нові епізоди, монологи або діалоги персонажів.

Надзвичайно сильний ліричний струмінь.

ІІІ частина – Закінчення. Звернення до слухачів із закликом ще раз уславити свято або звертання до героїв оповіді з похвалою їм і молитвою.
Дидактичне красномовство

Не визначало якихось особливих вимог. Мало суто практичну мету безпосереднього повчання, інформування, полеміки.

„Повчання до братії” Луки Жидяти^¹ (? – 1060-61)

Єдиний твір, що дійшов до нас. Невеликий за обсягом – 40-50 рядків.

Це – головні християнські настанови, система яких грунтується на десяти заповідях. Простою і зрозумілою мовою викладаються найголовніші християнські принципи, котрими повинна керуватися церковна братія і кожен віруючий.

Зразок християнської етичної проповіді, коли християнство ще тільки утверджувалося на Русі як загальнодержавна релігія і починало справляти свій вагомий вплив на формування нового світогляду.

Заклик до братії і кожного віруючого відвідувати церкву, благочестиво молитися, бути правдивим, піклуватися про бідних, не сваритися, бути щедрим, милостивим, незлобивим. Певний морально-етичний кодекс, необхідний для кожного християнина: „Любов майте до будь-якої людини, а найбільше до братії, і не має бути так, щоб одне на серці, а інше на вустах. Братові ями не копай, тоді й тебе Бог не повергне у ще більшу.

Будь правдивим, і за правду й закон Божий не відмовляйся навіть голови покласти, і прилічить тебе Бог до святих.

Прощайте брат брату і кожній людині, не платіть злом за зло, один одного хваліте, тоді і Бог вас похвалить”.

За допомогою релігійних ідеалів і принципів – вплив на суспільну поведінку людей.

Твір сприяв гуманізації суспільства, його соціальній гармонії й утверджував принципи моралі й етики.

Повчання^¹ Феодосія Печерського^² (бл.1036 – 3.05.1074)
Феодосій „сформулював найважливіші політичні вимоги, які визначили церковну лінію в епоху удільних князівств, і дав відповідний ідеал християнського праведника, покладений в основу релігійної пропаганди”.

О.Замалєєв, В.Зоц
Повчання^³: „Про кари Божії”, „На велику Чотиридесятницю”, „Повчальне слово до келаря” – адресувалися як ченцям монастиря, так і світським людям. Така двоадресна спрямованість творів Феодосія є характерною рисою всієї його спадщини.
...короткі і невигадливі, вони (повчання. – І.С.) і за змістом, і за формою нагадують аналогічні повчання Федора Студита, візантійського письменника VІІІ-ІХ ст.

І.Єрьомін
Феодосій розумів монастирське життя як своєрідне горнило, крізь яке проходить людина, аби скинути із себе „ветхого Адама” й утвердитися на шляху обраних – „воїнів Христа”.

Культивував ідею про те, що мирські володарі, зокрема князі, не зберігають, а тільки захищають „правовір”я”, стоячи на сторожі церковних інтересів. Покликання князя, на думку Феодосія, є сприяти поширенню і розквіту православ”я ► зароджувалася і розвивалася ідея „богоугодного князя”.
Кожне повчання витримане у формі особистого звертання до братії, майже позбавлене риторичних прикрас, має суто практичну мету: нагадати про певне правило чернечої поведінки.

Велика увага приділена „правилам” зовнішнього розпорядку:

не мати в келіях ніякої власності,
не запізнюватися на богослужіння,
входячи до церкви, класти три земні поклони,
не прихилятися до стіни під час церковної відправи,
дотримуватися порядку і благочестя під час співу молитов і псалмів,
ходити зі складеними на грудях руками;
при зустрічі кланятися один одному.

Став ініціатором „зовсім відмінної, протириторичної літературної школи „простого стилю”. Його стиль „сповняв службу регулюючої народної української стихії, що не дозволяла надто розбуятися чужому літературному стилеві. Отже його писання, хоч може не такі характерні для стилю доби, як писання Іларіона, Клима чи Кирила, - є першими спробами пристосувати візантійську стилеву спадщину до українських реальних умов”.

М.Гнатишак

Світське повчання

Повчання Володимира Мономаха^¹ дітям (≈ 1117^²) або „Граматиця”

Своєрідний заповіт-заповідь малодим князям Русі і всього народу Руського. Хронологічно охоплює роки 1066-1117.

Перша в українській старожитній літературі автобіографічна повість, що сильним особистісним звучанням, піднесенням значення розуму і знань передує ренесансним гуманістичним ідеям, засвідчує передренесансну атмосферу в Україні-Русі початку ХІІ ст.

В.Яременко
Час написання

Час	Ім”я автора гіпотези	Аргументи
1099	Б.Рибаков	Твір – своєрідна передвиборча програма князя, котрий претендував на київський престол.
1117	М.Карамзін П.Толочко	Перелік походів Мономаха доведений до 1117 р., а Мстислава названо „дитям новгородським”, а він переїхав до Білгорода саме у 1117 р.
1124-1125	І.Єрьомін	Початок „Повчання” – „сидя на санях”, тобто „готуючись до смерті”. Помер князь у 1125 р.

Образ автора (Володимира Мономаха): людина освічена, добре знає літературу свого часу (використовує Псалтир, Паремійник, повчання Василія Великого, Ксенофонта і Феодори дітям, Шестоднев).

„Повчання” є „першорядної ваги історично-психологічним документом. Особа автора з”являється нам тут закінченим християнином і християнським гуманістом. Від „варязтва” залишаються тільки сліди. Та проблема, що з нею змагався Володимир Святий, - вартість людського життя в зв”язку з заповідями „не убий” – розв”язана його правнуком Володимиром Мономахом радикально: Винний, чи не винний – не вбивайте: не губіть душі людини.

Цей радикально-християнський гуманізм з”явився у нас на початку ХІІ ст. і проголошений був не єпископом, не філософом, а володарем, одним з найліпших князів Русі, останнім великим представником варязької династії в Київській Державі Середньовіччя”.

Є.Маланюк
Центральна ідея: строго дотримуватися вимог феодального правопорядку, керуватися ними, а не особистими сімейними інтересами.

▼▼▼

виходить за рамки сімейного заповіту і набуває великого

суспільного значення.
Важлива особливість: тісне співіснування дидактики з автобіографічним елементом: свої настанови Володимир аргументує не лише сентенціями з Святого Письма, але, в першу чергу, конкретними прикладами з власного життя.
Образ ідеального володаря:

священний обов”язок – турбота про благо своєї держави, її єдності, строге і беззастережне достримання клятв і домовленостей;
турбота про благо церкви, адже вона є першою помічницею князя. Але не радить своїм дітям приймати постриг. Закликає дотримуватися релігійної обрядовості, адже покаянням, сльозами та милостинею можна спокутувати свої гріхи;
піклування про „убогих”;
справедливість: не давати „сильним погубити людину”;
працелюбність. У розумінні Мономаха праця – це перш за все воїнський подвиг і заняття полюванням, адже в таких умовах гартується тіло і душа людини. Сам здійснив 83 великих походи, заключив 20 мирних угод;
лицарська честь: давати клятву, якщо впевнений, що дотримаєшся її, не порушувати даного слова;
освіченість. Як приклад, батько Всеволод, який, сидячи вдома, вивчив п”ять іноземних мов: „Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п”ять мов, у тому честь мав від інших країн. Лінь бо – мати всьому: що уміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться. Добро діючи, не лінуйтеся ні на що добре, найперше – до церкви: хай не застане вас сонце в постелі”;
щедрість;
гарний сім”янин.

...світські поради витримані в дусі християнської гуманності. Почавши з допомоги бідним, сиротам та вдовицям, Володимир переходить до правосуддя взагалі, вимагаю м”якості суду (він проти смертної кари), вірності обіцянкам; він радить давати „хресне цілування” лише тоді, коли людина певна, що зможе виконати свої обіцянки. Потрібна пошана до духовенства та до старших, піклування про хворих, відсутність гордості, пам”ять про смерть і відповідно до цього – ставлення до матеріальних ціностей... Цілком світський характер мають поради бути обережним, піклуватися всіма князівськими та домашніми справами, бути гостинним, привітним, оберігати населення від свавілля. Жінку треба любити, але не давати їй над собою влади; треба постійно працювати, зокрема, вчитися... Поради свої Володимир мотивує почасти релігійно – „страхом Божим”, почасти етично – всі люди однакові, смертні; почасти практично – покривджені будуть проклинати, необережність на війні може призвести до загибелі; гостинність, знання мов тощо – дають князеві добру славу... Світські повчання закінчує Володимир програмою розкладу князівського дня: вставати до схід сонця, найперше йти до церкви, потім радитися („думати”) з дружиною, судити людей, їхати на лови, в полудень спати і т.д.

Д.Чижевський

Композиція:

Вступ морально-релігійного змісту, наповнений цитатами зі Святого Письма; звернення до дітей (з властивим топосом скромності); називає причину написання „Повчання”: відмова взяти участь у спільній боротьбі проти Ростиславичів;
Центральна дидактична частина: починається загальним філософським міркуванням про людинолюбство і милостивість Бога, про необхідність перемоги над злом. Практичні настанови стосовно соціальної практики князя, його господарської діяльності, поведінки в побуті;
Автобіографічна частина: своєрідний щоденник воєнних походів у хронологічній послідовності, перелік всіх підписаних мирних угод та опис власних „ловів” (полювань): „про труд”, який він „сповняв, шляхи верстаючи і на ловах із тринадцяти років”;
Заключна частина: роздуми автора про сенс людського життя;
Лист Володимира до Олега Святославича Чернігівського (Гориславича), який прославився своїми крамолами^¹. Йдеться про почуття скорботи батька, автор звертається до загальнолюдських почуттів свого ворога, просячи звільнити з полону його невістку. Однак при цьому говорить про примирення з Олегом во ім”я інтересів Русі: „Я тобі не ворог, і не месник... І мир я тобі пропоную, бо не хочу я лиха, але добра хочу всій братії нашій і землі Руській”.

1 Перший руський митрополит-русич (з 1051 р. до 1054 р.). За ПВЛ, є фактичним засновником Києво-Печерського монастиря. У чернецтві – Никон Великий (за гіпотезою Шахматова, завершив у 1073 р. літописне зведення 1037 р.).

Формував ідеологію Русі, філософську і суспільно-політичну думку, сприяв виробленню карно-правових норм, стояв біля витоків руського літописання, став першим класиком української літератури епохи Середньовіччя, започаткував формування Софійського гуртка книжників.

1 Саме „Слово...” – це проповідь, що готує канонізацію князя Володимира, відстоює нову віру, церкву і державність.

2 Агар (втеча) (Буття, ХVІ, 1) – єгиптянка, що жила в сім”ї Авраама як служниця, як раба і дружина. Народила сина Ізмаїла.

3 Сара, Сарра (владарка моя, владарка багатьох) (Буття, ХІ, 29, ХХ, 12) – дружина Авраама. Народила сина Ісаака.

4 Єфрем (бути плодовитим), молодший син Йосипа (Буття, ХLІ, 52, ХLVІІІ) – стоїть вище за свого старшого брата Манасію, початок великого народу.

5 Манасія (той, що змушує забути) – старший син Йосипа (Буття, ХLХІ, 20), початок одного племені.

1 Народився близько 1130-1134 рр. у м.Турові (поблизу Києва). Прийняв постриг, відзначався особливою побожністю, навіть замикався у стовпі. На прохання князя і мешканців був висвячений у Софії Київській митрополитом Климентієм Смолятичем у 1171р. на єпископа м.Турова. Як письменник, залишив твори різних жанрів: притчі, повісті, сказання, „слова”, послання, молитви.

оЧевидно, вихованець Києво-Печерського книжного осередка.

Не пізніше ХІІІ ст. канонізований у святого.

1 Книжник князя Ярослава, Новгородський єпископ (23 роки).

1 Згідно зі Студитським статутом, ігумен повинен постійно повчати братію.

2 З 1062 р. – ігумен Печерського монастиря. Зібрав у монастирі понад сто ченців. Став фундатором монастиря на території сучасних Дальніх печер. Почав будівництво другого монастиря, заклавши у Верхній лаврі Успенський собор.

3 Твори: два послання князю Ізяславу Ярославичу („про нелідю”, „про віру християнську і літинську”), вісім повчань братії і одна молитва („за всіх християн”).

1 (1053-1125). Син київського князя Всеволода і грецької цариці. З роду візантійської династії Мономахів. У ПВЛ під 1126 р. зроблений запис: „Преставився благовірний князь, христолюбивий великий князь всієї Русі Володимир Мономах, що просвітитив Руську землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшний він був для поганих, цей братолюбець, і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руськую землю”.

16 років князював у Чернігові, 20 – у Переяславі. У 1113 р. запрошений повсталими киянами на київський стіл.

Культивував ідею єдності Київської держави, дотримувався принципу, що кожен князь має успадкувати володіння свого батька. Організовував князівські з”їзди, підтримував культ святих Бориса і Гліба.

Перший світський письменник Київської Русі, відомий на сьогодні.

2 Вміщене у ПВЛ не під 1125 р. (рік смерті князя), а під 1096 р. Це пояснюється такими фактами: 1096 р. датований лист Мономаха Олегу Чернігівському, безпосередньо дотичному до „Повчання”. Також 1097 р. відбувся Любецький з”їзд та осліплення Василька Теребовльського, які наочно демонстрували справедливість основних настанов „Повчання”.

1 Розбитий Володимиром і Святоплком Олег змушений був залишити Чернігів і відійти в Ростовську землю, де відбулася його сутичка з сином Володимира Ізяславом, який загинув у бою з Олегом, а його дружина була захопдлена в полон (6.09.1096).

Схожі:

Відмінності між груповим та кооперативним навчанням ...	ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ Основні відмінності між романо-германською та англо-саксонською правовими системами
Орієнтовні вимоги оцінювання навчальних досягнень учнів 6-9 класів з географії Учень (учениця) називає окремі географічні явища та об’єкти й за допомогою вчителя знаходить відмінності між ними	Освіта і наука в Стародавній Греції На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва — Афінах — з їх демократичним...
Освіта і наука в Стародавній Греції На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва — Афінах — з їх демократичним...	Тема роботи Мета роботи: обговорити відмінності між навчальним і науковим дослідженням та шляхи ефективного використання комп'ютерних технологій...
ВКАЖІТЬ НА ОСНОВНІ ВІДМІННОСТІ МІЖ НАСТУПНИМИ ТЕРМІНАМИ “ІНФОРМАЦІЙНІ... Нформаційні системи (ІС) в широкому розумінні – будь-яка система обробки інформації. За галуззю застосування ІС можна розділити на...	УРОК 7 Тема. Перпендикуляр і похила. Кут між прямою і площиною Мета: формувати знання учнів про перпендикуляр і похилу, кут між похилою та площиною; показати взаємозв'язок між планіметрією та...
«Загальна мікробіологія і вірусологія» Структурні, генетичні, функціональні та хімічні відмінності прокаріот і еукаріот	«Загальна мікробіологія і вірусологія» Структурні, генетичні, функціональні та хімічні відмінності прокаріот і еукаріот

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання