|
|
Скачати 3.3 Mb.
|
|
Чернівецька обласна державна адміністрація Головне управління освіти і науки Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Чернівецька обласна державна адміністрація Головне управління освіти і науки Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Матеріали до серпневих конференцій педагогів області (методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах системи загальної середньої освіти в 2009/2010 н.р.) Чернівці, 2009 Упорядник: Н.Й. Палійчук Відповідальна за випуск: О.М. Івасюк Матеріали до серпневих конференцій педагогів області (методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах системи загальної середньої освіти в 2009/2010 н.р.). – Чернівці: Технодрук, Головне управління освіти і науки облдержадміністрації, обласний інститут післядипломної педагогічної освіти пропонують для практичного використання педагогічним працівникам області інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін у новому 2009/2010 навчальному році. Вони розроблені з урахуванням вимог Міністерства освіти і науки України щодо організації навчально-виховного процесу в 2009/2010 навчальному році. Сучасний урок: основні вимоги щодо підготовки та проведення На початку 90-х років минулого століття в якості природної реакції на перебудову в педагогічному середовищі виникли гострі дискусії, під час яких шукали істинні причини низької ефективності навчального процесу в школі. І головну з них побачили в уроці – як ніби-то архаїчній формі організації навчальної діяльності дітей. Найгострішими були виступи спеціалістів з організації ігор та інших видів виховної діяльності, тобто тих, які безпосередньо уроків у школі не проводили. Вони стверджували: «Урок як форму організації навчання придумав Я.-А. Коменський ще чотири століття тому. Отже, урок – це архаїка. Він об’єктивно застарів за цей час і вичерпав себе. Словосполучення «сучасний урок» це – нонсенс, абсурд». Головним аргументом противників уроку була думка про те, що урок став не цікавим для дітей, оскільки, як правило, проводиться за сталою структурою: оргмомент, перевірка домашнього завдання, пояснення нового матеріалу, повторення та нове домашнє завдання. Справді, класно-урочна система має свої слабкі сторони. До основних недоліків у організації уроків учителями сьогодні, за результатами спостережень, можна віднести:
Більшість із зазначених недоліків мають технологічний характер і свідчать про недостатній рівень підготовки вчителів саме з цього аспекту їх діяльності. Звичайно, крім уроку, є ще багато інших форм організації навчального процесу. Зрозуміло, що археологічні експедиції, подорожі, екскурсії, у порівнянні з уроками, дуже сильно впливають на формування світогляду дітей і залишаються в їхній пам’яті надовго. Такі заходи, як правило, не обмежені в часі, вони проходять в інших умовах, мають інший характер спілкування учнів з педагогами. Проте очевидним є і те, що при наявності навчальних планів, програм урок був, є і залишиться основною формою організації навчального процесу в школі. Реалії сьогоднішнього дня вимагають нових підходів до організації навчального процесу в школі, зокрема, проведення уроку. Сучасний урок – це урок демократичний. Він проводиться не для учнів, а разом з ними. Це урок, на якому присутній демократичний стиль спілкування, де діти вчаться здобувати знання, а не отримувати готові, де жоден з них не боїться висловлювати свою думку і доводити її. Для сучасного уроку характерними ознаками є:
Статистика свідчить, що за свій педагогічний вік учитель проводить більше 25 тисяч уроків, а учень за час навчання в школі відвідує їх майже 12 тисяч. Як побудувати сучасний урок? Як зробити так, щоб урок не тільки озброював учнів знаннями та вміннями, а й викликав би у дітей щирий інтерес, природню зацікавленість, формував би їхню творчу свідомість? Основними заповідями щодо підготовки і проведення уроку в сучасній школі є: 1.Тема уроку повинна відповідати навчальній програмі. Як свідчить практика, іноді вчителі, особливо при підготовці відкритих уроків, стараються сформулювати тему так, щоб вона вигідно звучала, ігноруючи вимоги Програми. Проте це є неприпустимо, оскільки Програма – загальнодержавний та загальнообов’язковий документ, що підлягає неухильному виконанню. 2.Чітке визначення мети уроку. Готуючись до уроку, вчитель повинен продумати кожен свій крок, вибрати ті форми і методи, які відповідають віковим особливостям дітей, індивідуальним особливостям класу, конкретному типу навчального закладу: ліцею, гімназії, школі з класами поглибленого вивчення предмета тощо. Якщо чітко визначена мета уроку, то відповідно до неї вчитель здійснює пошук найефективніших форм роботи на уроці. Як свідчить практика, в останній час вчителі, визначаючи мету уроку, чомусь зупиняються виключно на навчальному аспекті триєдиної мети уроку, ігноруючи розвивальний та виховний аспекти. Це, на нашу думку, свідомо робить урок неповноцінним у плані формування компетентностей школярів, призводить до помилок, упущень у виборі оптимального варіанта проведення навчального процесу. Триєдина мета уроку – це завчасно запрограмований вчителем результат, який повинен бути досягнутий ним і учнями в кінці уроку. Вона вміщує три аспекти: навчальний, розвивальний, виховний. Навчальний аспект: озброїти учнів знаннями з даної теми. Доречно при плануванні навчальної мети визначити, якого рівня якості знань пропонується досягнути учням на цьому уроці: репродуктивного, конструктивного чи творчого. Ключовими словами, що характеризують навчальний аспект є: «навчити», «розкрити», «показати», «ознайомити», «довести», «порівняти», «систематизувати», «узагальнити» тощо. Розвивальний аспект мети уроку передбачає формування вмінь та навичок і може бути сформульований для кількох уроків, а іноді й для уроків цілої теми. Він складається із кількох блоків: розвиток мовлення, мислення, сенсорної сфери. Ключовими словами є: «розвивати», «формувати», «практикувати» тощо. Виховний аспект мети уроку повинен передбачати використання змісту навчального матеріалу, форм і методів навчання для формування і розвитку моральних, естетичних, патріотичних, екологічних та інших якостей особистості школяра. Ключове слово «виховувати». 3.Мета уроку визначає його тип, а тип – структуру заняття. Треба пам’ятати, що тип уроку визначається метою. Досить часто спостерігається невідповідність між поставленою метою, типом уроку та його структурою. Наприклад, на уроці узагальнення і систематизації взагалі відсутня систематизація в певній системі взаємозв’язків, а є лише повторення окремих фактів або дій у вигляді переліку. Особливо це стосується уроків, що проводяться у формі ігор, змагань тощо. Отже, мета уроку → тип уроку → структура уроку → розрахунок часу на різних етапах уроку. Оскільки мета уроків є різноманітною, різноманітними будуть і відповідно структури уроків. Це дасть можливість уникнути традиційного комбінованого типу уроку. 4.Конспект уроку складається в довільній формі. Конспект – це творчість вчителя, це його професійний почерк. У деяких випадках учителі користуються «готовими» поурочними планами-конспектами. Це правомірно, якщо такі напрацювання мають гриф і їх «Рекомендовано МОНУ» або «Схвалено Вченою радою ОІППО». Проте постійне використання таких методичних розробок уроків небезпечне тим, що воно паралізує творчість учителя навіть тоді, коли педагог володіє такою можливістю. Звичайно, ми не орієнтуємо на відмову від опрацювання різного роду методичних розробок. Але вчитель повинен пам’ятати, що автором сценарію, режисером-постановником і виконавцем уроку є він сам. Навчальні можливості дітей конкретного класу знає тільки він, і тому саме він є відповідальним за успіх чи провал будь-якого уроку, а не автор «готових» методичних розробок. 5.Оптимальний, обґрунтований вибір форм і методів проведення навчального заняття. В останній час «модним» стало проведення уроків у новій, нетрадиційній ігровій формі: урок-аукціон, урок-вікторина, урок-екскурсія (подорож), урок-диспут тощо. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці уроки апріорі є не ефективні. Проте деякі вчителі переоцінюють значення цієї форми до такого ступеня, що вона превалює над змістом, метою навчальної діяльності на уроці. У свій час академік Ю.К.Бабанський після відвідання таких уроків замітив, що, звичайно, ці заняття забавляють, збуджують, захоплюють, але вчителям варто не забувати, що урок повинен хоч чуть-чуть ще і навчати. Як свідчить практика, найрезультативнішим є той урок, на якому оптимально та раціонально підібрані навчальні форми і методи, поєднані традиційні та нетрадиційні підходи до проведення навчального заняття. 6.Раціональне і комплексне використання тих чи інших засобів навчання. Як свідчить практика, іноді вчителі надмірно захоплюються на уроці (особливо відкритому) різноманітними технічними засобами навчання, дидактичними матеріалами тощо, діючи за принципом: чим більше, тим краще. Це призводить до того, що за декораціями залишається не розкритою тема уроку. Застосування вчителем кожного засобу виправдано тоді, коли воно економить сили педагога та учня, час уроку, покращує сприйняття навчального матеріалу, дозволяє здійснити контроль за тим, що вивчено тощо, і, звичайно, коли застосування того чи іншого засобу навчання не є гіпертрофованим. 7. Продумування, передбачення «родзинки» уроку. Щоб навчальне заняття було цікавим для дітей, воно повинно містити таке, що викликає подив, захоплення, інтерес – одним словом те, що вони будуть пам’ятати, коли все інше забудеться. Це можуть бути цікаві факти або навіть нестандартні підходи до уже відомого. 8. Об’єктивне, справедливе оцінювання рівня навчальних досягнень учнів – це одна із найважливіших складових уроку. По-перше, кожен учитель чітко має визначити мету оцінювання: навіщо потрібна оцінка. Зазвичай учителі відзначають, що оцінювання потрібне для того, щоб:
По-друге, сформулювати для себе критерії та стандарти оцінювання. Як свідчить сучасна педагогічна практика, в процесі оцінювання рівня навчальних досягнень учнів доречно використовувати два типи критеріїв: соціальні та індивідуальні. Інструментарієм соціального оцінювання сьогодні є «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти», розроблені МОНУ на міжпредметному та предметному рівнях. Застосування індивідуальних критеріїв дає змогу порівняти результат, отриманий учнем сьогодні, з його попередніми результатами, і тим самим виявляється динаміка його розвитку. Важливим способом індивідуального оцінювання виступає самооцінка, коли кожен учень повинен проаналізувати свою діяльність, визначити якість своєї роботи та шляхи її підвищення. Наприклад, після виконання письмової роботи учням пропонується в зошиті оцінити її якість за критеріями: правильність, повнота, логічність викладу, грамотність – і виставити оцінку в балах. Під час перевірки роботи учня вчитель здійснює аналогічну діяльність: якщо він погоджується з оцінкою учня, то обводить її, якщо ні – ставить свою, коментуючи її усно або письмово. Коментування оцінки є обов’язковим, незалежно від того, чи відповідь учня є усною чи письмовою. Поєднання вчителем у своїй роботі індивідуальних і соціальних еталонів проявляється в тому, що учень не тільки засвоює зміст навчального матеріалу, а й сам контролює і корегує свою пізнавальну діяльність. Це і є ідеальна ситуація з критеріями оцінювання. Отже, не дивлячись на бурхливі зміни в суспільному житті, інноваційні підходи до вирішення освітянських проблем, урок як класична форма в системі роботи загальної середньої освіти є стержнем організації навчально-виховного процесу. Н.Й. Палійчук, заступник директора ОІППО з навчально-методичної роботи Література:
Внутрішкільний моніторинг – технологія управління якістю освіти Якість освіти визнана пріоритетним напрямком державної освітньої політики в Україні. З метою підвищення якості освітніх послуг, оновлення змісту та форм організації навчально-виховного процесу продовжує існувати необхідність у здійсненні моніторингу й ефективності управлінських рішень на всіх рівнях. Здійснення моніторингу у навчально-виховному процесі має класичний алгоритм, який включає наступні етапи:
Система освітнього моніторингу в районній (міській) системі управління загальною середньою освітою та на шкільному рівні може складатися з чотирьох напрямків, які відображають різні види та сторони діяльності закладів освіти. Кожен із них передбачає проведення комплексу моніторингових досліджень. За першим напрямком здійснюється моніторинг різних видів освітньої діяльності учнів: рівень навчальних досягнень з базових дисциплін; результативність виступів у Всеукраїнських учнівських олімпіадах з базових дисциплін, конкурсах та турнірах; аналіз відвідування навчальних занять; якість освіти з профільних дисциплін; аналіз сформованості в учнів уміння самостійно здобувати й використовувати навчальну інформацію; вивчення мотивації навчання; працевлаштування випускників та аналіз даних щодо їх вступу до ВНЗ. Варто зауважити, що при відслідковуванні освітньої діяльності учнів важливо звертати увагу не лише на рівень знань, але й на динаміку змін їхньої навченості. З цією метою доцільно:
Результати аналізу можна заносити до орієнтовної таблиці, за якою учні отримають змогу відстежувати власні успіхи (додаток 1). Відслідковуючи не менш важливий наступний аспект першого напрямку діяльності учнів – результативність виступів школярів у Всеукраїнських олімпіадах, доцільно було б провести дослідження таких питань:
Результати моніторингового дослідження із зазначеного аспекту можна представити за допомогою відповідної діаграми (додаток 2). Другий напрямок – науково-методичний, який передбачає моніторинг методичної роботи; навчально-методичне забезпечення викладання базових дисциплін та варіативних курсів; рівень викладання базових дисциплін кадрового складу вчителів; кваліметричну оцінку професійної діяльності педагогів; науково-методичне забезпечення навчального процесу; виконання навчального плану та навчальних програм. Вивчаючи методичну роботу в навчальному закладі, важливо звернути увагу на наступні аспекти:
Перелічені аспекти можуть слугувати складовими при визначенні кваліметричної оцінки результативності методичної роботи і, зокрема, професійної майстерності педагогів. При виставленні об’єктивної оцінки рівню організації методичної роботи варто використовувати один з видів інструментарію – анкетування (додаток 3). Наступний третій напрямок, який включає моніторинг діяльності закладів освіти з соціальних питань та психофізичного розвитку школярів, передбачає: оцінку діяльності закладу освіти з охорони здоров’я учнів та вчителів; дотримання правил техніки безпеки у навчальних кабінетах; рівень психологічного комфорту суб’єктів освітнього процесу; рівень самовизначеності учнів, їх особистісні цінності; вивчення рівня міжособистісної комунікації; стан медичного обслуговування та харчування учнів; виховну роботу; зв’язок з батьками та громадськістю. Зауважимо, що всі наведені аспекти моніторингу даного напрямку є важливими, оскільки становлять складову освітнього середовища, тобто комфортне становище учня в навчальному закладі. Звичайно, воно обов’язково підкріплюється певною мотивацією, яку можна визначити завдяки використанню такого інструментарію моніторингу: бесіди з учнями, вчителями; спостереження; анкетування тощо. Результати отриманих даних за кількістю респондентів допоможуть визначити основну мотивацію комфортності (організація змістовного навчання, організація дозвілля, використання інноваційних технологій тощо) (додаток 4). Таким чином, здійснення досліджень за зазначеними напрямками сформує дієву систему освітнього моніторингу, яка забезпечить ефективне управління розвитком освітнього закладу та надаватиме багатопланову інформацію для аналітичних висновків. Т.С. Богачик, завідувач Центру моніторингу якості освіти ОІППО, Л.В. Якименко, Н.М. Потапова, методисти Центру моніторингу якості освіти ОІППО Додаток 1 Моніторинг рівнів навчальних досягнень учня |