|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
|
Практичні методи розвитку творчого мислення школярів 1. Метод образного бачення — емоційно-образне дослідження об'єкта. Дивлячись на число, фігуру, слово, знак або реальний об'єкт, слід намалювати побачені в них образи, описати, на що вони схожі. Освітній продукт, як результат спостереження учнів, виражається у словесній або графічній образній формі, тобто учні промовляють, записують або малюють результати свого дослідження. 2. Метод символічного бачення. Символ як глибинний образ реальності, що містить у собі її значення, може бути засобом спостереження і пізнання цієї реальності. Метод символічного бачення полягає у пошуку учнем зв'язків і об'єктом і його символом. Після з'ясування характеру відношень символа і об'єкта (наприклад, світло - символ добра, спіраль - символ нескінченності, голуб - символ миру, млинець - символ Масляної) вчитель пропонує учням спостерігати якийсь об'єкт із метою побачити і зобразити його символ у графічній, знаковій, словесної або іншій формі. Важливе місце займають пояснення і тлумачення дітьми створенних символів. 3. Метод придумування — це спосіб створення не відомого учням раніше продукту в результаті їх розумових дій. Метод реалізується за допомогою прийомів: а) заміщення рис одного об'єкта рисами іншого з метою створення нового об'єкта; б) знаходження властивостей об'єкта в новому середовищі; в) зміна елемента об'єкта і опис властивостей нового, зміненого об'єкта.
8. Метод емпатїї означає «переймання» людини станом іншого об'єкта. Спираючись на ідею відповідності макро- і мікрокосму, можна визначити пізнання людиною навколишнього світу як спілкування подібного з подібним. Місія людини — уявити своїм будинком Всесвіт. Запорукою успішного застосування методу емпатії є спокійний стан учнів, настрій. Спочатку це може бути гра. Цей метод є надзвичайно ефективним, адже ці вправи розвивають здатність мислити і розуміти явища з різних точок зору, вчать долучати до пізнання не тільки розум, а й відчуття. Він ефективний і тому що, передбачає активізацію прихованих можливостей учнів. Дітям молодшого шкільного віку властива здатність переживати спостережуване, чуттєво пізнавати об'єкти, використовуючи методи олюднення. Риси творчої особистості
Умови, що заважають виявленню творчості
3. Оптимальна мотивація й відповідний рівень емоційного збудження. Надто велике бажання може гальмувати творчий процес. Щоб імпровізувати, творити, потрібне натхнення. 4. Однопланові знання, що не сприяють творчості. Потрібні широкі інтереси в різних життєвих сферах.
Учитель є вирішальним фактором у системі навчання обдарованих дітей. Показники творчої обдарованості дитини (дитина як особистість)
Показники творчої обдарованості дитини (дитина як учень)
Специфіка виховання та розвитку обдарованих і талановитих школярів Виховання обдарованих і талановитих школярів за змістом, організаційними формами, методами і прийомами істотно не відрізняється від організації виховної роботи серед учнівського загалу. Водночас психічні особливості обдарованих і талановитих дітей, специфічні завдання їхнього навчання зумовлюють певні відмінності у вихованні. Насамперед вони стосуються проблем обдарованих і талановитих школярів, розв'язання яких неможливе без ефективної виховної роботи серед них. Турбота щодо створення оптимальних умов для навчання обдарованих і талановитих школярів, розвитку їхніх розумових здібностей (утворення гомогенних груп, класів і навчальних закладів з обдарованих і талановитих школярів, прискорене і збагачене навчання зазначеної категорії учнів) може породити низку проблем морально-етичного та соціального характеру. Тим часом паралельно наводяться доводи, що якщо обдаровані і талановиті учні перебувають у звичайних класах чи навчальних закладах, то умов для їхньої моральної деградації більше, ніж тоді, коли вони навчаються індивідуально чи у спеціалізованих класах і навчальних закладах. Щоб підтвердити розглянуте вище об'єктивними даними, дослідники діагностують особистісні характеристики обдарованих і талановитих дітей, які навчалися у спеціалізованих і звичайних навчальних закладах та класах. Проте однозначних результатів не отримують, що дає підстави констатувати: помиляються ті, хто заперечує диференційоване навчання обдарованих і талановитих школярів, пов'язуючи його з істотними соціальними та моральними проблемами, які виникають при цьому, і ті, хто обстоює таке навчання, стверджуючи, що ніяких проблем виховного характеру воно не створює. Насправді практика свідчить, що диференційоване навчання обдарованих і талановитих школярів може породити серйозні моральні та соціальні проблеми. Виховання обдарованих і талановитих школярів покликане нівелювати фактори їхньої моральної деградації та соціальної ізоляції, що виникають у процесі розумової стратифікації учнівського колективу та диференційованого навчання школярів. Останніми дослідженнями встановлено, що мислення та афектний стан індивідуума тісно пов'язані між собою. Навички спілкування, міжособистісні стосунки, цілеспрямованість особистості, готовність ризикувати — усі ці, на перший погляд, не поєднані між собою компоненти людської психіки, тісно переплетені в її структурі і є як факторами зовнішнього, так і параметрами внутрішнього впливу, а також взаємного прояву. Більше того, нині у мисленні людини виділяють особистісні аспекти (ціннісний, мотиваційний, емоційний, вольовий та ін.). Але їм відводять лише допоміжну функцію, що призводить у кращому випадку до синкретичного опису єдності інтелектуального й особистісного. Тому зусилля, спрямовані на створення оптимальних умов для навчання обдарованих і талановитих школярів, розвиток їхніх розумових здібностей, не дають очікуваних результатів, оскільки вимагають залучення не тільки дидактичних, а й виховних засобів. Психічні особливості обдарованих і талановитих дітей породжують певні проблеми в їхніх взаєминах. Їх не подолати без виваженої виховної роботи батьків і педагогів, спрямованої на зменшення соціальної напруги у стосунках обдарованих дітей з оточуючими. Специфіка завдань виховання обдарованих і талановитих школярів обумовлена небезпекою авантюрного використання ними власних розумових здібностей. Складність виховної роботи у зв'язку з цим детермінується неможливістю спрогнозувати поле авантюрного використання та його наслідки. Відтак, проводячи виховну роботу з обдарованими і талановитими підлітками, педагог має ставити перед собою завдання не запобігати якомусь конкретному негативному прояву розумових здібностей, а створювати в душі вихованця таке благодатне поле його думки, яке б скеровувало його творчі помисли на благо суспільства і природи. Слід пам'ятати, що обдарований чи талановитий індивід за відсутності належного виховання або при зміщенні його акцентів у бік розумових здібностей може спокуситися могутністю свого інтелекту і гіперболізувати власні творчі можливості. Іншими словами, освіченій, але бездуховній людині видається, що вона може обійтися без Бога. Почуття страху зникає, натомість виникає почуття всесильності і вседозволеності. Результати творчої діяльності таких інтелектуальних монстрів можуть обернутися екологічним та соціальним лихом. Ця небезпека особливо загострюється в наш час, епоху науково-технічної революції та прискорених темпів науково-технічного прогресу. Переоцінка обдарованим чи талановитим індивідом власних розумових здібностей характеризується ще одним негативним проявом, коли «творець» руйнує все «до основанья», а далі виявляється, що руйнувати легше, ніж будувати, що зруйнувати може кожен, а створити — поодинокі. Обдаровані і талановиті школярі мають засвоїти, що все, що їх оточує, підвладне зміні, вдосконаленню, реорганізації тощо. Але кожна нова конструкція чекає на свого архітектора. І коли за проектування храму береться тесля, то наслідки сумні і катастрофічні. Отже, виховання обдарованих і талановитих школярів покликане запобігти гіпертрофованому усвідомленню ними власних розумових здібностей. Обдарованим і талановитим індивідам притаманна низка психічних характеристик, які зумовлюють специфіку виховання їх на змістовому рівні. Побутує думка, що корисна ідея виникає одночасно із упевненістю, що мети можна досягти. Разом із тим серед обдарованих і талановитих дітей є чимало осіб із заниженою самооцінкою. Це утримує їх від розв'язування складних проблем, стримує ініціативу щодо пошуків нетрадиційних методів вирішення тривіальних завдань, істотно гальмує розвиток їхніх творчих здібностей. Нерідко занижена самооцінка учнів негативно позначається на результатах їхнього навчання. Водночас серед обдарованих і талановитих школярів є чимало осіб із завищеною самооцінкою. Якщо учням із заниженою самооцінкою треба допомогти, щоб вони повірили у власні сили (залучати їх до виконання складних, проте посильних завдань, дбати, щоб вони були доведені до завершення), то дітям із завищеною самооцінкою, навпаки, потрібно інколи пропонувати такі завдання, з якими вони не можуть впоратися. Такий підхід, як правило, змушує обдарованого і талановитого учня переосмислити те, що відбувається довкола, придивитися до себе, об'єктивніше оцінити власні здібності. Обдаровані і талановиті школярі мають такі академічні здібності, яких достатньо для того, щоб успішно навчатися (особливо в умовах звичайного класу чи за стандартними навчальними програмами), не перевантажуючи себе. На фоні навчальних успіхів своїх ровесників у частини з них формується думка, що, майже цілком відсторонившись від шкільних справ, вони зможуть будь-що «втриматися на плаву». Це гальмує розвиток їхніх розумових здібностей, суперечить ефективному навчанню, оптимальній реалізації власного потенціалу тощо. Пасивне ставлення до розвитку власних здібностей та навчальних досягнень формується в обдарованих і талановитих дітей і за певних соціально-економічних умов. Вони часто не бажають працювати в міру своїх можливостей, усвідомлюючи, що в житті інколи буває вигідніше перебувати на щабель-другий нижче від найвищого, щоб досягти бажаних результатів чи уберегти себе від депресії, спричиненої «справедливим соціальним розподілом суспільних ролей». Нерідко обдаровані і талановиті школярі спотворено розуміють місце природних задатків у рівні розвитку власних здібностей і недооцінюють значення соціально-педагогічного фактора. В цьому разі їм неодмінно потрібно навести ілюстративні приклади співвідношення природних задатків і наполегливої праці у досягненні творчих результатів, життєвому успіху, а також відповідні висловлювання видатних вчених та винахідників. Життя інколи підтверджує правдивість тези, згідно з якою той, хто хоче, робить більше за того, хто може, як і навпаки. Не будемо вдаватися до аналізу реального співвідношення значення здібностей і вольових якостей індивіда в досягненні поставленої ним мети. Погодимося з незаперечністю того, що і без достатніх здібностей великих звершень (навіть при надприродному бажанні) не досягти, і без цілеспрямованості, одержимості певною ідеєю (навіть при значних здібностях) особливих успіхів не буде. Щоб обдарований чи талановитий школяр не ухилявся від труднощів і займався тільки тим, що в нього добре виходить, його потрібно похвалити не тільки за перемогу, а й за участь, тобто за прагнення вирішити завдання, за спробу знайти оригінальний розв'язок творчої задачі тощо. Проте зловживати труднощами, щоб виховати в обдарованих і талановитих дітей наполегливість, не можна, оскільки зіткнення з труднощами, не підкріплене позитивними емоціями внаслідок подолання їх, може загасити їхню допитливість. Спостереження свідчать, що окремі обдаровані і талановиті школярі охоче висувають декілька ідей розв'язання тієї чи іншої проблеми і неохоче зупиняються на одній з них, щоб довести її до кінця. Це, безумовно, негативно позначається на розвитку їхніх творчих здібностей, формуванні відповідних умінь тощо. У зв'язку з цим правильно чинять педагоги, які спонукають таких школярів доводити розпочату справу до логічного завершення, матеріалізації висунутих ними ідей. Щоб виробити в обдарованих і талановитих учнів звичку будь-що добиватися розв'язання проблеми, виконання завдання, вчителі вдаються до заохочення тих учнів, які виявляють наполегливість, силу волі, стійкість творчих інтересів тощо. З цією метою вони також пропонують обдарованим і талановитим школярам завдання, вирішення яких потребує тривалих зусиль. Звичка доводити розпочату справу до завершення з часом переростає у внутрішню потребу. Відомо, що проблема, яка заполонила розум і серце дитини, часто залишається сферою прикладання її розумових сил на все життя. Саме тому творчі інтереси обдарованих і талановитих школярів мають сформуватися в дитячому віці. До того ж цей період у житті індивіда є синзитивним стосовно розвитку його творчих здібностей. У дитячому віці за відсутності широкого арсеналу знань набагато легше продукувати «абсурдні» ідеї, ніж у зрілому віці, коли продуктивна діяльність (здатність) дещо згасає, а тверезе міркування безжалісно відкидає ті з ідей, які не вкладаються в рамки здорового глузду і через свою нетривіальність відірвані від реалій буденного життя. Результати психолого-педагогічних досліджень дають підстави констатувати, що формування сталих творчих інтересів тісно пов'язане з мотиваційним фактором. Незважаючи на численні спроби (однією з останніх є синтез структуралістського й енергетичного підходів до пізнання) розкрити механізм взаємозв'язку мотиваційної та інтелектуальної компонент психіки людини, цей феномен ще малоз'ясований як у загальнотеоретичному, так і в дидактичному планах. Незаперечно, що учень може самостійно навчатися, якщо він здатний самомотивувати даний вид діяльності. Жадоба знань, пізнання істини — це той інстинкт, який вартий поваги і вимагає постійної підтримки та виховання. Якими ж засобами користуватися педагогу, щоб упродовж років ясніло полум'я дитячої допитливості, прагнення дійти до суті речей і явищ? У найзагальнішому вигляді стимули до пізнання, самомотивації навчальної та творчої діяльності індивіда можна подати як пізнавальну любов і прагматизм, які виконують різні функції, оскільки очевидно, наскільки різними мотивами керуються люди, скажімо, пізнаючи таємницю Великого Вибуху і конструюючи лазер та вивчаючи його технічні можливості. Відповідно школярів можна поділити на групи залежно від того, який із названих вище мотивів домінує в їхній пізнавальній діяльності. Помічено, що спроби якісно змінити мотиви пізнавальної діяльності є безрезультатними. Тому при вихованні обдарованих і талановитих школярів акцентують увагу не на розширенні мотивів їхньої пізнавальної діяльності, а на поглибленні тих, що отримані при народженні. Навчальні досягнення і розумовий розвиток індивіда певною мірою є результатом його самоосвіти. Ніякі навчальні програми за ефективністю не можуть замінити програму самоосвіти, яку в дитячому чи юнацькому віці учень складає для себе. За змістом така програма відображує пізнавальні запити дитини, її творчі інтереси, специфіку характеру, темпераменту, волі тощо, бо саме обдарований чи талановитий школяр може найкраще визначити, що йому вивчати, коли це робити і в який спосіб. Завдання педагогів у зв'язку з цим полягають у розкритті перед обдарованими і талановитими школярами неосяжних горизонтів творчості в науці, техніці, мистецтві, політиці, філософії тощо. З іншого боку, педагоги мають спонукати учнів до формування власної програми, допомогти їм визначитися, не нав'язуючи свою думку (оскільки при цьому деформуються їхні інтереси та бажання). Одна з переваг самоосвіти полягає в тому, що вона може тривати все життя. Демонструючи на прикладі життя видатних людей значення самоосвіти, педагоги заохочують учнів до складання індивідуальних програм і формують у них переконання, що шлях до творчого олімпу у кожного свій, але у кожного починається зі складеної в дитячі роки програми самовдосконалення. Звичайно, частка результатів самовиховання у творчій скарбниці вченого, винахідника, літератора чи політика є різною. Накопичуючи знання, досвід, майстерність, вчений може досягти висот, які важко здобути в мистецтві без великих природних обдарувань. Вчений, скажімо, глибоко вивчивши й узагальнивши ідеї своїх попередників, систематизувавши їх, відібравши суттєве, доповнивши його результатами власних досліджень, може прийти до принципово нових наслідків, здійснити переоцінку цінностей тощо. Поет, художник, музикант, як би глибоко він не вивчав поезію чи музику своїх попередників, скільки б не практикувався у віршуванні, малюванні чи складанні мелодій, скільки б не засвоїв методичних порад, без поетичних, малювальних чи музичних здібностей не досягне не тільки рівня геніальності, а й потрібної досконалості, що давала б право його творам називатися мистецькими. Древні недаремно говорили, що поетами народжуються, а промовцями стають. При цьому варто не забувати, що хоча талант художника виростає на підвалинах художньої обдарованості, остання потребує для свого розвитку культури мислення, вправ для засвоєння і набуття навичок тощо. Особливі уміння потрібні в архітектурі і скульптурі, де ніяке натхнення не допоможе досягти бажаного результату без мислення, запасу відповідних знань та умінь. Виняткову досконалість деяких людських здібностей демонструють фокусники та йоги, та їхні досягнення - результат наполегливої, цілеспрямованої праці. Таким чином, обдаровані і талановиті школярі мають засвоїти, що без самовдосконалення нічого істотного у житті їм не досягти. Водночас корисним є і переконання, що наполеглива праця не є панацеєю. Такою вона є для тих, хто має певні задатки. Біографії видатних людей підтверджують припущення, що геніальність - результат виняткової працездатності, самоосвіти і свідомої орієнтації. Геніальні люди глибше за інших усвідомлюють роль власних зусиль на шляху до мети, менше покладаються на інших, критичніше ставляться до себе. Звідси випливає їхнє тяжіння до самовдосконалення. Водночас, щоб досягти творчих вершин, важливо не тільки самовдосконалюватися, а й час від часу пробувати себе в таких видах діяльності, до яких прагнеш, у чому найкраще проявляються засвоєні знання та сформовані уміння. Іншими словами, в самоосвіті велике значення має не лише оволодіння знаннями та уміннями, а й прагнення знайти себе, виявити свої здібності, проявити у повному обсязі свої обдарування. З іншого боку, засвоюючи результати чужої праці, важливо не загубити при цьому себе, свою неповторну індивідуальність. «Найвищий геній, — писав Ґете, - це той, хто вбирає в себе, все вміє засвоїти, не завдаючи при цьому найменшої шкоди своєму оригіналу, основному призначенню». До того ж, на думку багатьох психологів, формальна освіта, в тому числі й самоосвіта, здатна живити розвиток творчих здібностей людини, але лише до певної межі, надлишок формальних знань може викликати зворотний ефект і нівелювати оригінальність. Ми не поділяємо ту точку зору, згідно з якою дуже відомі вчені, філософи, письменники, художники обмежувалися лише молодшими курсами вищої школи, а ті з них, які отримували диплом після завершення вищої освіти, робили це лише заради своєї кар'єри. Мабуть, питання потрібно ставити в дещо іншій площині, тобто потрібно вести мову не про те, скільки формальних знань засвоїла людина, а як, на якому рівні вона їх засвоїла. Творче засвоєння знань не перешкоджає розвитку розумових здібностей людини. Це спонукає до висновку про те, що, націлюючи обдарованих і талановитих дітей на самоосвіту, самовдосконалення, педагоги мають застерігати їх від того, щоб розширення знань не стало для них самоціллю, щоб воно не перетворилось у механічне засвоєння результатів чужої праці. Учні мають знати, що чим більше вони знають, тим краще, але завантажувати свою пам'ять потрібно тими знаннями, які будуть потрібні для вирішення поставлених завдань. Природні задатки людини - це її власне надбання, власний скарб, і вона може розпоряджатися ним, як захоче. Разом із тим творчі здібності людини - це не тільки прояв її природних задатків, а й результат її суспільного виховання. То ж природно поставити запитання, чим має обдарований чи талановитий індивід віддячити людському суспільству за те, що останнє створило оптимальні умови для ефективного розвитку його творчих здібностей. Відповідь одна - віддати суспільству частку своїх сил, своєї енергії, свого інтелекту у вигляді творчого продукту. Окрім сказаного, бажано сформувати в обдарованих і талановитих школярів переконання стосовно їхньої особливої функції в житті суспільства. Жодна повноцінна людина, звичайно, не є зайвою для суспільства і має робити певний внесок у його розвиток. Але внесок простого виконавця чужих ідей, безумовно, різниться за вагомістю, якщо порівнювати із внеском (у формі творчого продукту) інтелектуальної еліти. І нічого крамольного в тому немає, якщо обдаровані і талановиті школярі усвідомлюватимуть, що в майбутньому вони можуть генерувати розвиток людства, в той час як решта виконують функцію його виконавчого механізму. Без жодного з цих компонент не обійтися, проте значення і функції у кожного свої. Правильне, недеформоване манією величності, усвідомлення цього факту формує в обдарованих і талановитих школярів почуття особистої відповідальності перед країною, людством і спонукає до наполегливого навчання та творчої праці. Дискусійною є проблема організації змагання серед обдарованих і талановитих школярів. На наш погляд, наголошувати на успіхах цих учнів, порівнюючи їх із навчальними досягненнями звичайних дітей, негуманно і нераціонально. Порівнювати можна те, що залежить від волі людини, а не те, що успадковується нею при народженні. Крім того, апелювання до відмінностей у знаннях та уміннях обдарованих і талановитих дітей та їхніх звичайних однолітків не сприяє активізації пізнавальної і творчої діяльності перших, оскільки за результатами такого порівняння вони завжди перші, а становище постійного лідерства заспокоює та розхолоджує їх. Інша картина, коли відібрати обдарованих і талановитих школярів, сформувати з них одну групу і залучити їх до змагання між собою. Хоча прагнення перемогти спонукає до активності, мобілізує інтелектуально-творчий потенціал учнів, у душі вихованця формується огидне бажання будь-що бути кращим за інших, яке провокує його заради цього час від часу вдаватися до різних хитрощів, щоб здобути першість. На нашу думку, обдарований чи талановитий учень має змагатися сам із собою: сьогодні він порівнює свої результати з тими, які були в нього вчора, а завтрашні порівняє з сьогоднішніми. Такі методи стимулювання розумової активності обдарованих і талановитих школярів не містять зародків егоїзму, зарозумілості, обману, хитрощів, підлабузництва тощо, а навпаки, націлюють їх на самоаналіз та самовдосконалення. Можна поставити запитання: якщо змагання серед обдарованих і талановитих дітей небезпечне негативними проявами, то чи не краще взагалі від нього відмовитися? Ні в якому разі. Змагання із самим собою ефективно впливає на рівень навчальних досягнень та розвиток розумових здібностей обдарованих і талановитих школярів, гартує їхню волю та формує інші цінні якості майбутнього вченого, інженера, художника, композитора тощо. А для тієї частини обдарованих і талановитих дітей, які не поспішають у навчанні, змагання, зовнішні стимули є незамінними засобами їхнього інтелектуально-творчого становлення. Тому одним із завдань виховання обдарованих і талановитих школярів є формування в них духу змагальності, вироблення звички порівнювати власні результати, аналізувати причини успіхів та невдач і на цій основі робити правильні висновки. Виховна робота педагогів у зв'язку з цим має спрямовуватися на подолання егоїстичного прагнення (що від природи притаманне частині обдарованих і талановитих школярів) порівнювати себе з однолітками, намагатися стати кращим за них (якщо не насправді, то хоча б в очах педагога), бути завжди в усьому першим. Завдяки виховному впливу педагогів обдаровані і талановиті діти мають переконатися, що їхня слава не може зводитися на невдачах товаришів, а має будуватися на власному інтелекті, власних вольових зусиллях тощо. Епоха, в яку живемо, часто породжує такі проблеми, до розв'язання яких виправдано залучають цілі творчі колективи. Саме тому серед виховних завдань, які стоять перед педагогами, актуальним є розвиток в обдарованих і талановитих школярів навичок спілкування. Актуальність цього завдання підсилюється тим, що переважна більшість обдарованих і талановитих дітей замкнені, мовчазні, неохоче йдуть на спілкування з іншими. Яким же чином учитель може змусити обдарованого чи талановитого школяра заговорити? Єдиного універсального рецепта не знайдено, оскільки складність проблеми в учнівській неповторності. Проте залучення цієї категорії учнів до колективного розв'язання творчих задач у переважній більшості випадків дає позитивний результат. При цьому слід мати на увазі, що під колективним розв'язанням творчої задачі розуміють не одночасне, паралельне розв'язування задачі окремими учнями з наступним обговоренням отриманих результатів, а формування колективної ідеї, тобто способу розв'язання задачі після розв'язання кожним учнем (членом колективу) індивідуального завдання в межах задачі в цілому. Такий підхід до розв'язання проблем спонукає обдарованих і талановитих школярів до обміну інформацією, ідеями та проміжними результатами в процесі виконання індивідуальних завдань, тобто до колективної творчості. |
| УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ДЕПАРТАМЕНТУ З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ ХАРКІВСЬКОЇ... Методичний посібник для заступників директорів ЗНЗ та вчителів, які працюють з обдарованими дітьми |
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ДЕПАРТАМЕНТУ З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ ХАРКІВСЬКОЇ... Методичний посібник для заступників директорів ЗНЗ та вчителів, які працюють з обдарованими дітьми |
| МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ДЕПАРТАМЕНТ... Бойко Л. А., Пшенична Ю. С., викладачі Лубенського фінансово-економічного коледжу Полтавської ДАА |
ВОЗНЕСЕНСЬКА МІСЬКА РАДА МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р ІШЕННЯ ... |
| Управл і ння освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради Методичний... Смілянського природничо-математичного ліцею Смілянської міської ради Черкаської області, Волошина Марія Сергіївна, учитель фізики,... |
ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ТУРИЗМУ, КРАЄЗНАВСТВА ТА ЕКСКУРСІЙ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ Начальнику управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації Мельніченку В. В |
| Інструктивно-методичний лист щодо використання державної символіки Постанова Кабінету Міністрів України від 15. 09. 1999 р. №1697 Науково-методичний центр вищої освіти розробив і надсилає Інструктивно-методичний... |
УКРАЇНА УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ МИКОЛАЇВСЬКА... Одним із принципів реалізації Державної національної програми «Освіта (Україна – ХХІ ст.)» є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні... |
| Департамент освіти, науки та молоді Миколаївської облдержадміністрації... Кожен здібний учень – індивідуальність, яка потребує особливого підходу. Найважливішим в організації роботи зі здібними учнями є... |
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЦЕНТР ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ... Головною ланкою в процесі освоєння знань молодшими школярами є рівень розвитку їх пізнавальної сфери, і особливо таких психічних... |