Лекція 2
Пріоритетне призначення іміджелогії як науки про технологію особистої привабливості (рос.: обояния) - оснастити людей різного віку імідж-знаннями і надати допомогу в оволодінні та вмілому використанні їх при вибудовуванні міжособистісних і ділових відносин. Чим більших ми досягаємо успіхів у створенні позитивного іміджу, то багатший репертуар нашої поведінки і ефективніше управління людськими враженнями, тим успішніше ми можемо займатися конструюванням різноманітних сфер соціального спілкування, викликати до себе симпатії, користуватися повагою.
Іміджелогія - це технологія впливу. Блез Паскаль писав, що існують два способи впливу на людей: «спосіб переконувати» і «спосіб сподобатися». З них останній найбільш ефективний - стверджував він.
Паскаль правий, коли привертає увагу до логічної послідовності використання методів впливу на людей: спочатку треба зуміти їм сподобатися, а потім намагатися їх у чомусь переконувати. Без привабливого іміджу, тобто вміння душевно розташувати до себе людину, цієї проблеми не вирішити. У цьому полягає прагматичне призначення іміджелогії.
Іміджелогія - наука і мистецтво про те, як надати вигляду людини ефекту особистої привабливості, як оволодіти вмінням «світитися» людям. На жаль, далеко не всім це дано з народження. Ось чому багато людей цікавляться іміджологією і прагнуть створити привабливий індивідуальний вигляд.
1. Функції іміджу
Важливий розділ іміджелогії присвячено функціям іміджу. Можна позначити дві групи функцій іміджу - ціннісні і технологічні.
Ціннісні функції іміджу:
Особистісно підносить. Завдяки створенню навколо особистості ореолу привабливості, вона стає соціально затребуваною, розкутою в прояві своїх кращих якостей.
Комфортизація міжособистісних відносин. Суть цієї функції в тому, що привабливість людей об'єктивно додає в їх спілкування симпатії і доброзичливості, а тому міру терпимості і такту.
Психотерапевтична. Суть її в тому, що особистість, завдяки усвідомленню своєї індивідуальної непересічності і підвищеної комунікабельності, знаходить стабільний мажорний настрій і впевненість у собі.
Технологічні функції іміджу:
Міжособистісної адаптації. Завдяки правильно обраному іміджу можна швидко увійти в певне соціальне середовище, привернути до себе увагу, швидко встановити доброзичливі стосунки.
Висвітлення кращих особистісно-ділових якостей. Сприятливий імідж дає можливість візуально представити найбільш привабливі якості людини, дозволяючи навколишнім людям пізнавати саме ці риси, що викликають симпатію чи позитивне сприйняття.
Затінення негативних особистісних характеристик. За допомогою макіяжу, дизайну одягу, аксесуарів, зачіски і т.д. можна відвернути людей від тих недоліків, які має людина. Напр. великий ніс - пудра.
Організація уваги. Привабливий імідж мимоволі притягує до себе людей, він імпонує їм, а тому вони психологічно легше сприймають те, що людина говорить або демонструє.
Подолання вікових рубежів. Майстерно володіючи технологією самопрезентації, що конкретно проявляється у вдалому виборі моделей поведінки і виконанні різних ролей, можна комфортно себе почувати в спілкуванні з людьми різного соціального стану та професійного статусу, не сковуючи себе «комплексом» власного віку.
Знання технологічних функцій іміджу пропонує широке практичне його використання. Посилаючись на одне з висловлювань Наполеона: «Я буваю то лисом, то левом. Весь секрет управління полягає в тому, щоб знати, коли слід бути тим чи іншим ».
Головне призначення іміджу - досягти ефекту особистого притягування (притяжения). Хто в повній мірі володіє функціями іміджу, тому притаманний такий стан, що називається магією розташування.
Невід'ємні елементи створення іміджу (іміджування) - фасцинация і атракція. Фасцинация (від англ, fascination - привабливість) пов'язана з мовним, словесним впливом, при якому мінімізуються втрати інформації, посилюється увага і інтерес. Атракція (від англ, attraction - приваблення, тяжіння) - візуально фіксоване емоційне ставлення людини до кого-небудь у вигляді прояви до нього симпатії і готовності до спілкування. AIDA
2. Основа іміджу особистості - духовна змістовність.
У книзі К.С. Станіславського «Робота актора над собою» є рядки:
«Чи знаєте Ви таких акторів, яким варто тільки з'явитися на сцені, і глядачі їх вже люблять? За що? За красу? Але дуже часто її немає. За голос? І він нерідко відсутній. За талант? Він не завжди заслуговує захоплення. За що ж? За ту невловиму властивість, яку ми називаємо привабливістю».
Що таке привабливість?
Можна запропонувати три варіанти відповіді на це питання:
особисте тяжіння, яке відчуває людина до людини;
стійка симпатія, демонстрована до конкретної людини;
вміння «світитися людям», тобто випромінювати тепло.
Розбираючи третій випадок, зазначу, що жінка від природи наділена здатністю «світитися людям», випромінювати ауру людського тепла.
Жіноча привабливість безпосередньо впливає на формування душевного складу дітей. Таким чином, жінки впливають на селекцію генофонду нації.
Привабливість жінок зумовлює характер поведінки чоловіків.
У середні століття уявлення про привабливість людини зазнало істотних змін. Воно могло досягти досконалості лише шляхом духовного піднесення над буденним життям, але вважалося, що особистісна привабливість притаманна тільки освіченим людям. Серед куртизанок Венеції було багато славетних не тільки красою і вишуканістю, а й освіченістю.
Суспільство не може обійтися без ідеалу привабливості. Сучасний ідеал привабливості характеризується освіченістю та вихованістю, терпимістю до людських вад, шанобливістю до різних віросповідань, елегантністю манер, смаком до одягу, майстерним володінням словом. У ньому гармонійно співіснують духовна змістовність з естетикою її зовнішнього прояву.
У кожному конкретному випадку привабливість - це індивідуальне рішення проблеми взаємозв'язку змісту і форми. Воно пов'язане з особистісною неповторністю: з самобутністю складу розуму, думки людини, наявністю в нього конкретних задатків і здібностей.
За даними Інтернету тільки 11% опитаних чоловіків віддають перевагу жіночій красі в буквальному сенсі цього слова, а інші визнають привабливість, симпатію, виклик до себе довіри як визначальні чинники їхнього ставлення до жінки.
Духовне багатство чоловіків надає їх привабливості особливий шарм. Чоловіча привабливість грунтується не на фізичній силі і неймовірно зухвалих вчинках. У сучасному житті є чимало кіно-і телевізійних героїв, позбавлених принад привабливості. Їх цікаво розглядати, але, як сказала одна відома актриса, з ними нецікаво бути довгий час разом.
Резюме
Нехай нікого не бентежить, що імідж в основному розрахований на створення сприятливого першого враження. У досягненні його багато що залежить від зовнішнього вигляду людини. Головне в тому, щоб перше враження не виявилося помилковим, а сприяло виявленню в людині розумової освіченості, професіоналізму і порядності. Ось чому треба бути вимогливим до свого іміджу в спілкуванні з людьми. Перше враження, формуюється в межах 20-40 секунд і має великий психологічний вплив на подальше сприйняття людини людиною.
3. Психолого-педагогічні принципи для успішного застосування іміджу
Успішне використання іміджу передбачає знання вихідних психолого-педагогічних принципів, що обумовлюють його. Ними виступають: принцип самовиховання, принцип гармонії візуального образу, принцип комунікативності - різноманіття форм і способів інформаційної взаємодії, принцип саморегуляції і ортобіозу, принцип мовної дії.
Ці принципи - обов'язкові вимоги до організації іміджування.
1. Принцип самовиховання і самовдосконалення
Основу цього принципу складає самооцінка професійних якостей і аналіз існуючого іміджу, як наслідок цього складається програма самовиховання, заснована на індивідуальному підході. Удосконалити свій образ (професійний, візуальний), поданий оточуючим, можна тільки через розуміння самого себе.
2. Принцип гармонії візуального образу
Не можна недооцінювати значення такого соціально-психологічного явища, як міжособистісне сприйняття. Поряд з умінням впливати на людей діями і словом, істотою є візуальна привабливість іміджмейкера - гармонія його зовнішнього вигляду.
Гармонія візуального образу - це перш за все узгодженість, стрункість в поєднанні пропорцій (співвідношення частин тіла), форми обличчя і тіла, колірний тип особистості та тип силуету. Основний фактор у побудові гармонійного візуального образу - принцип корекції. Виявлення і використання ефективних прийомів корекції дозволяє візуально наблизитися до законів пропорцій, канонів краси.
3. Принцип комунікативного та мовного впливу
У процесі комунікативного спілкування завдяки сталим контактам відбувається сприйняття людьми інформації, емоційного настрою. Ефективність цього принципу полягає в професійному використанні таких прийомів, як переконання, навіювання і наслідування.
Мова повинна відповідати сучасним нормативним вимогам. Нормативна мова дозволяє зберігати комунікативне лідерство в таких активних формах професійного мовлення, як діалог, монолог. Особливу увагу слід приділити здібності голосом викликати емоції і впливати на поведінку слухача.
4. Принцип саморегуляції
Основу його складає ортобіотіка - наука про технологію самозбереження тіла і душі, про ортобіозу як розумному образі людського буття (здоровий спосіб життя).
Кожна професія вимагає набору здібностей, прояву почуттів і думок. Чим триваліше займається людина будь-яким видом діяльності, тим більше проявляється на ньому професійний відбиток. Специфіка діяльності інтелектуальних працівників в т.ч. іміджмейкера - в активній розумовій діяльності та постійній напрузі нервової системи. Основне навантаження припадає на головний мозок, який, перебуваючи в напрузі, підпорядковує собі всі ресурси організму. Напругу відчуває і вища нервова система, так як вона постійно піддається впливу таких факторів, як великий обсяг аналітико-синтетичної діяльності мозку, хронічний дефіцит часу і високий рівень особистої мотивації.
Оптимізація режиму особистого життя, трудового ритму і умов середовища - основа правильного способу життя. Чим об'єктивніше наше знання про стан свого організму, чим надійніше інформація про події у ньому процесах та індивідуальних особливостях їх перебігу, тим більш продумано можуть бути зусилля у поводженні з ним.
Технологія створення іміджу
Бути привабливим - це свого роду мужність, бо потрібна безперервна робота над самим собою. Для цього необхідні знання та вміння по самопрезентації. Самопрезентація становить суть іміджування.
У самопрезентації недостатньо спиратися на власні обдарування і знання. Необхідна спеціальна підготовка, і перш за все вміння орієнтуватися в основних складових цього процесу. Базова модель технології іміджування складається з наступних позицій самопрезентації:
«Я-концепція» - морально-психологічна підготовка;
фейсбілдінг - створення особи з урахуванням всіх супутніх чинників;
кінесика - тілесне інформування;
дизайн одягу - підбір і носіння одягу, використання аксесуарів;
володіння словом - риторика;
комунікативна механіка - майстерність спілкування.
флюідне випромінювання - створення особистісного «біоенергетичного поля»;
«Я-концепція»
«Я-концепція» - перший етап роботи в технології побудови особистого шарму, етап пізнання і прийняття себе, формування власного самонастроювання на позитивне ставлення до світу і до себе: пізнати себе, прийняти, полюбити і навчитися допомагати собі.
Р. Бернс дає наступне визначення: «Я-концепція» - це сукупність всіх уявлень індивіда про себе, поєднана з його ставленням до себе або до окремих своїх якостей, це називають самооцінкою».
Самооцінка відображає ступінь розвитку в людині почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить в сферу його «Я».
Як вказують багато авторів, позитивна «Я-концепція» визначається трьома факторами: твердою переконаністю в тому, що ви імпонуєте іншим людям, впевненістю в здатності до того чи іншого виду діяльності і почуттям власної значущості.
Складову, пов'язану зі ставленням до себе або до окремих своїх якостей, називають самооцінкою, або прийняттям себе. «Я-концепцію», по суті, визначає індивід: що він про себе думає, як дивиться на своє діяльне начало і можливості розвитку в майбутньому.
Виділення описової та оціночної складових дозволяє розглядати «Я-концепцію» як сукупність установок, спрямованих на самого себе. Установка включає три головні елементи:
1. Переконання індивіда: воно може бути як обгрунтованим, так і необгрунтованим (когнітивна складова установки).
2. Емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оціночна складова).
3. Відповідна реакція, яка може виражатися у вчинках (поведінкова складова). - Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою.
Предметом самосприйняття і самооцінки індивіда можуть стати його тіло, імідж, манери, здібності, соціальні відносини і безліч інших особистісних характеристик.
Когнітивна складова «Я-концепції»
Уявлення індивіда про самого себе здаються йому значущими незалежно від того, грунтуються вони на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці, істинні або помилкові. Конкретні способи самосприйняття, що веде до формування образу Я, можуть бути найрізноманітнішими.
Якщо перед нами стоїть завдання описати якогось індивіда, ми будемо використовувати прикметники: «надійний», «товариський», «сильний», «совісний» і т.д. Все це - абстрактні характеристики, які ніяк не пов'язані з конкретною подією або ситуацією. Як елементи узагальненого образу індивіда вони відображають, з одного боку, стійкі тенденції в його поведінці, а з іншого - вибірковість нашого сприйняття. Те ж саме відбувається, коли ми описуємо самих себе: ми в словах намагаємося виразити основні характеристики нашого звичного самосприйняття. Їх можна перераховувати до безкінечності, бо до них відносять будь-які атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, наприклад, опис його майна, життєвих цілей і т.п. Всі вони входять в образ Я з різною питомою вагою: одні представляються індивіду більш значущими, інші - менш. Причому значимість елементів самоопису й відповідно їхня ієрархія можуть змінюватися залежно від контексту, життєвого досвіду індивіда або просто під впливом моменту. Такого роду самоопису - спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через сполучення її окремих рис.
Оцінкова складова «Я-концепції»
Якості, які ми приписуємо собі, далеко не завжди об'єктивні і з ними не завжди готові погодитися інші люди. Не викличуть розбіжностей лише вік, стать, зріст, професія і деякі інші дані, які мають достатню незаперечність. В основному ж у спробах охарактеризувати себе присутній сильний особистісний оцінний момент. Іншими словами, «Я-концепція» - це не тільки констатація, опис рис своєї особистості, але і вся сукупність їх оціночних характеристик і пов'язаних з ними переживань. Навіть такі на перший погляд об'єктивні показники, як ріст чи вік, для різних людей можуть мати різне значення, обумовлене загальною структурою їх «Я-концепції». Скажімо, досягнення сорокарічного віку одні вважають часом розквіту, а інші - початком старіння. Зріст 170 см одні чоловіки сприймають як прийнятний, навіть оптимальний, іншим він здається недостатнім. Все це можна пояснити існуючими стереотипами в соціумі. Наприклад, надмірна повнота повсюдно вважається небажаною, і люди, що здаються собі дуже товстими (хоча вони зовсім не є такими в очах інших), нерідко приходять до відчуття своєї неповноцінності, бо людині властиво переносити зовнішню дефектність на особистість в цілому. Якщо людина володіє непривабливою зовнішністю, фізичними вадами, соціально неадекватний (навіть якщо йому це тільки здається), то вона відчуває негативні реакції оточуючих (часто теж тільки здаються), які супроводжують її при будь-якій взаємодії із соціальним середовищем.
Самооцінка змінюється в залежності від обставин. Наприклад, слова «нудний», «товстий», «ледачий» містять негативну оцінку, в той час як «розумний», «сміливий», «надійний» - позитивну. Джерелом оціночних уявлень індивіда можуть бути також соціальні реакції на якісь його прояви і самоспостереження. Самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери її Я. Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.
Для розуміння самооцінки важливі три моменти. Перше. Важливу роль в її формуванні відіграє зіставлення образу реального Я з образом ідеального Я - уявленням про те, якою людина хотіла б бути. Це зіставлення часто присутня в психотерапевтичній методиці «Я-концепція», де висока ступінь збігу реального Я з ідеальним вважається важливим показником психічного здоров'я. Хто досягає в реальності характеристик, визначальних для нього ідеальний образ Я, той повинен мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, її самооцінка, цілком ймовірно, буде низькою.
Другий фактор формування самооцінки пов'язаний з тим, що людина схильна оцінювати себе так, як, на його думку, його оцінюють інші.
Нарешті, індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності. Він відчуває задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а тому, що він обрав певну справу і саме її робить добре.
Поведінкова складова «Я-Концепції»
Всяка установка - це емоційно забарвлене переконання, пов'язане з певним об'єктом. Особливість «Я-концепції» як комплексу установок в тому, що об'єктом у даному випадку є сам носій установки. Завдяки цій самонаправленности всі емоції й оцінки, пов'язані з образом Я, дуже сильні і стійкі. Не надавати значення відношенню до тебе іншої людини досить просто: для цього існує багатий арсенал засобів психологічного захисту. Наприклад, якщо вам не подобається крій мого нового костюма, я завжди можу переконати себе в тому, що у вас немає смаку, що ви не знаєте останньої моди, або придумати будь-яку іншу відмовку, що захищає мене від неприємних думок. Але якщо мова йде про ставлення до самого себе, то прості вербальні маніпуляції тут можуть виявитися безсилими. Людина, втомлена від повсякденних справ, може взяти відпустку, змінити роботу, виїхати в інше місто або якимось іншим способом змінити ситуацію. Але чи може вона втекти від самої себе?
Реагувати вона може використанням механізмів психологічного захисту, необхідних, щоб подолати дисонанс між безпосереднім його досвідом і «Я-концепцією».
Реагуючи на стан такого дисонансу як на загрозу, яка виникає внаслідок переживань, що суперечать «Я-концепції», індивід використовує один з двох захисних механізмів - спотворення чи заперечення. Спотворення використовується, щоб змінити особистісну значимість переживання; заперечення як би усуває сам факт наявності переживання.
Будучи істотою суспільною, людина не може не приймати соціальні та культурні ролі, стандарти та оцінки, які визначаються умовами його життя. Вона стає об'єктом не тільки власних оцінок і суджень, але оцінок і суджень інших людей. Якщо людина прагне отримати схвалення оточуючих, вона повинна відповідати загальноприйнятим стандартам.
Розглянемо «Я-концепцію» як джерело інтерпретації досвіду. Двоє людей, зіткнувшись з однією і тією ж ситуацією, сприймають її по-різному. Коли в автобусі молодий чоловік поступається місцем жінці, вона може або побачити в цьому прояв вихованості, або запідозрити образливий натяк на свій вік, або сприйняти це як спробу флірту. Кожна з цих інтерпретацій найтіснішим чином пов'язана з «Я-концепцією» цієї жінки.
У індивіда існує стійка тенденція будувати на основі власних уявлень про себе не тільки свою поведінку, але й інтерпретацію індивідуального досвіду. Тому сформована «Я-концепція" виступає як активний початок - і змінити її буває надзвичайно важко.
Іміджмейкер, що працює з «Я-концепцією», не може не враховувати зовнішні дані свого клієнта. Це найважливіші джерела формування уявлення про своє Я поряд із статевим ототожненням, яке зберігає своє значення протягом всього життя і є первинним елементом «Я-концепції». У всі часи в різних культурах виникали різні уявлення про ідеальні розмірах і пропорціях людського тіла, перевагу, як правило, віддавалася великим чоловікам і відносно невеликим жінкам. Позитивна оцінка свого зовнішнього вигляду в свідомості людини, а також у судженнях оточуючих може істотно вплинути на позитивність його «Я-концепції», негативна ж оцінка тягне за собою істотне зниження загальної самооцінки.
Задумайтесь на хвилину над тим, як ми реагуємо при першій зустрічі на невисокого товстуна або ж на незвичайно довгу і худу людину. Ми припускаємо, що вони мають цілу низку специфічних особистісних рис, чекаємо від них певної поведінки. Більше того, ми готові вбачати в їхній поведінці особливості, що підтверджують наші очікування. Але для цієї людини ваші вербальні і невербальні реакції виступають як прояв універсальних установок культури, тим самим дії обох сторін сприяють зміцненню стереотипів.
|