Розлади мислення
Мислення - це вища форма пізнавальної діяльності людини, це узагальнене пізнання об’єктивної реальності за допомогою слів і понять. Воно тісно пов’язане з мовою, тобто другою сигнальною системою. Процес мислення складається з аналізу і синтезу, порівнянь і узагальнень, абстракції і конкретизації з наступним переходом до формування понять. Продуктом мислення є поняття, судження, умовиводи. Розлади мислення спостерігаються при найріз- ніших психічних захворюваннях, супроводжуючи практично будь-який психічний розлад.
Прискорене мислення - легкість появи і збільшення кількості асоціацій, що виникають неспинно. Іноді прискорення мислення досягає інтенсивності «скакання ідей», коли відбувається безупинна зміна однієї незакінченої думки іншою. Спостерігається при маніакальних станах, шизофренії й органічних психозах.
Уповільнене мислення - число асоціацій зменшується, і вони виникають із складностями. Свідомість збіднена уявленнями, їхній зміст одноманітний. Хворі говорять у таких випадках, що вони одуріли або отупіли. Спостерігається при депресіях, нудьзі, гнобленні.
Незв’язане (інкогерентне) мислення - цс втрата спроможності до утворення асоціативних зв'язків, до поєднання сприйняттів, уявлень, понять, до відображення дійсності в її зв’язках і відношеннях; втрата спроможності до елементарних узагальнень, до аналізу і синтезу. Мова являє собою набір не пов’язаних за змістом або граматичним ладом слів. Спостерігається при шизофренії.
Докладне мислення - асоціації, що виникли, надовго не можуть зникнути зі свідомості і тим самим заважають появі нових асоціацій. Продуктивність мислення знижується. Характерно застрявання на несуттєвих деталях, другорядних моментах, невміння виділити головне. Спостерігається при епілепсії, травматичних і органічних ураженнях головного мозку.
Резонерське мислення («марне мудрування») - при формально правильній побудові міркувань виявляється переважання дрібних, незначних деталей, всім відомих істин, які висловлюються у формі моралі при убогості понять. Як правило, поєднується з багатослівністю. Резонерство - цс міркування заради міркування.
Персеверація мислення - це порушення мислення, коли на тлі загального ускладнення асоціативної діяльності домінує одна якась думка або одне уявлення. При такому мисленні на різні за змістом запитання дається одна і та ж відповідь. «Як ви себе почуваєте?» - Погано. «Що у вас болить?» - Погано. Спостерігається при кататонічній формі шизофренії.
Розірване мислення характеризується порушенням логічної послідовності суджень. Зникнення змістовних зв’язків між реченнями, його окремими частинами, фразами, при цілості граматичного ладу мови. Спостерігається при шизофренії.
Формальне мислення позбавлене змісту. «Цей годинник стоїть?» - Ні, він висить. «Як ви потрапили до лікарні?» - Через двері.
Марення - помилкове, хибне переконання, судження, умовивід, що виникає без відповідних підстав і не відповідає дійсності. Воно не піддається корекції, незважаючи на те, що суперечить дійсності і всьому попередньому досвіду хворого. Марення протистоїть найвагомішому доказу, чим відрізняється від простих помилок судження. При виникненні марення має місце порушення на вищому етапі пізнавального процесу, тобто на рівні суджень і умовиводів. За наявності марення в хворого виникають «нове існування, нове орієнтування у світі, новий світогляд» (А. В. Снсж- нсвський). Зміст маревних ідей черпається з явищ зовнішнього світу і внутрішніх переживань і, як правило, стосується ставлення самого хворого до навколишніх людей, суспільства, самого себе. Однією з особливостей марення є його безупинне прогресування. Розрізняють такі види марення:
інтерпретивне (первинне), марення, при якому розладжується абстрактне мислення та страждає логічне, раціональне пізнання, патологічному тлумаченню піддаються усі оточуючі події. При правильному відображенні предметів і явищ викривлено сприймаються їх внутрішні зв'язки і відношення. Такс марення завжди логічно обґрунтоване і докладне. Якщо це марення ще недостатньо систематизоване, воно називається паранояльним.
У тих випадках, коли марення переслідування, впливу, отруєння набувають достатньо злагодженої системи (хворі впевнені, що за ними слідкують, їх переслідують вороги) і ці хворобливі розлади сполучаються з галюцинаціями, говорять про параноїдний етап інтерпретативного марення чи параноїд.
Якщо психічна хвороба має прогредієнтне протікання і марення стають безглуздими з характером фантастичності, говорять про парафренний етап інтерпретативного марення чи парафренію.
Первинне марення стійке, прогресивне у своєму розвитку.
чуттєве (образне, вторинне), марення яке є порушенням не лише раціонального, а і чуттєвого пізнання. Маревні ідеї фрагментарні, непослідовні, фантастичні. їх нерідко супроводжують розлади сприйняття у вигляді галюцинацій, емоційні розлади і потьмарення свідомості. Мислення при цьому непослідовне, фрагментарне. Чуттєве марення нерідко супроводжується страхом, розгубленістю, тривожністю. До чуттєвого марення відносяться: марення самозвинувачення, самоприниження, гріховності, осуду, інтерметамор- фози, двійника, нігілістичне.
За змістом розрізняють:
Марення ревнощів (подружньої невірності) - непохитне переконання в тому, що особа, з якою хворий перебуває в подружніх або інтимних взаєминах, зраджує йому з однією або декількома особами. Виливається часом у жорстокі насильницькі дії, найчастіше - в убивство близької людини.
Іпохондричне марення (марення хвороби) - непохитне переконання особи у наявності в неї важкого або невиліковного захворювання. Виливається часом у насильницькі дії проти медичних працівників.
Марення переслідування - непохитне переконання хворого в тому, що йому хочуть завдати фізичної або моральної шкоди або просто домогтися його загибелі.
Марення впливу - непохитне переконання особи в тому, що її думки, почуття і вчинки піддаються впливу зовнішньої сили, що у ряді випадків має точне визначення - вплив людей, гіпнозу, електрики, атомної енергії, ультразвуку, радіохвиль.
Марення відношення (ставлення) - непохитне переконання хворого в тому, що усе оточуюче має до нього відношення.
Марення отруєння - непохитне переконання в тому, що для заподіяння шкоди фізичному стану хворого або з метою його знищення таємно застосовуються всілякі отруйні речовини, які додаються в уживану хворим їжу, сиплять- ся на предмети, меблі або одяг, яким він користується, або розпорошуються в повітрі у тих помешканнях, де він знаходиться.
Марення збитку - непохитне переконання у свідомому заподіянні хворому матеріальної шкоди, найчастіше шляхом псування, підміни або викрадення особистих речей, меблів або продуктів харчування.
Марення винахідництва - непохитне переконання в тому, що зроблено теоретичне або практичне відкриття, яке має надзвичайне або навіть універсальне значення, а його впровадження облагородить людство.
Марення високого походження - непохитне переконання в тому, що справжні батьки не ті, яких вони знають з дитинства, а особи, що займають дуже високі посади.
Марення величі - неправдоподібне, грандіозне перебільшення хворим своїх духовних і фізичних сил, здоров’я, соціального стану і пов’язаних із ними можливостей.
Марення еротичне (любовне) - непохитне переконання в тому, що певна особа, яка перевершує хворого у своєму соціальному стані, має до нього любовну пристрасть і намагається будь-якими способами, навіть такими, що можуть завдавати хворому шкоду, привернути увагу цієї особи.
Марення сутяжне - непохитна ідея боротьби за відновлення потоптаної справедливості, зокрема захисту порушених прав хворого.
Марення інтерметаморфози (інсценування) - проявляється у висловлюваннях хворого про те, що усе оточуюче змінене, «несправжнє», люди переодягнені, а оточуючі предмети - декорація і т. ін.
Марення самозвинувачення і гріховності - непохитне переконання у вчиненні тяжких, аморальних вчинків.
Марення самоприниження - непохитне переконання в тому, що моральні і фізичні здібності хворого мають тільки негативні властивості.
Марення зубожіння - непохитне переконання у швидкому або вже наявному позбавленні всіх матеріальних благ.
Марення двійника - помилкове впізнавання осіб.
Нігілістичне марення - марення збитку з іпохондричним маренням.
Хворі з маревними ідеями становлять небезпеку для суспільства. Характер суспільно небезпечних дій хворих цілком визначається характером маревних переживань.
Від маревних ідей потрібно відрізняти надцінні ідеї і маревні фантазії.
Надцінні ідеї відрізняються від марення тим, що їхнім джерелом є реальні факти, конкретні події і переживання, що мали місце в житті хворого. Однак їм надається нерозмірне значення. Вони завжди - в тісному зв’язку з емоційними переживаннями хворого і зникають разом із нормалізацією стану. Нерідко це ідеї ревнощів, винахідництва, значимості в суспільстві.
Маревні фантазії - цс поява в умовах ситуації, яка травмує психіку (арешт, слідство, утримання під вартою), різноманітних за змістом висловлювань, у яких є в наявності ідеї величі, переслідування, збитку, самозвинувачення і т. ін. Порівняно з маренням вони позбавлені непохитного переконання, мінливі у своєму складі, залежать від зовнішніх моментів, часто відображають затаєні страхи і бажання; супроводжуються розрахованою на оточуючих поведінкою з елементами гри і театральності; зникають під впливом зовнішніх умов, наприклад, при переведенні з в’язниці до лікарні.
Нав’язливі стани - мимоволі і непереборно виникаючі думки, уявлення, спогади, сумніви, страхи, потяги, рухи, дії, побоювання, хворобливий характер яких усвідомлюється, критично оцінюється і з якими суб’єкт постійно прагне боротися.
Нав’язливості тією чи іншою мірою опановують свідомістю хворого, відбиваються на його поведінці, але ніколи не стають основою світогляду, а постійно служать джерелом незадоволеності, внутрішньої несвободи. Хворий не може їх позбутися, нав’язливості стають непереборними. Вони характеризуються сталістю.
Нав’язливі стани спорадично можуть виникати і в здорових людей. Вони спостерігаються переважно в людей боязких, соромливих, іноді в перехідному віці. Появі нав’язливих станів можуть сприяти нервове збудження, втома. Вони бувають при неврозах, психопатіях, енцефалітах, на початкових стадіях шизофренії.
Розлади пам’яті
Пам’ять - це властивість мозку сприймати, фіксувати, зберігати і відтворювати враження, відомості, сукупні факту минулого життєвого досвіду. Пам’ять - це запас образів, уявлень, понять, знань, що ми придбали в житті.
Складові елементи пам’яті: запам’ятовування, утворення «сліду» у мозку; зберігання в мозку того, що було раніше відбито; відтворення того, що збереглося в пам’яті, і впізнавання.
Пам’ять людини пов’язана зі сприйняттям, мовою, мисленням, емоціями.
Гіпермнезія - патологічне посилення (загострення) пам’яті. Хворі можуть із незвичайною легкістю відтворити різні події, що часто не мали істотного значення в їхньому житті, і розповісти про них з найдрібнішими подробицями, водночас факти великої важливості можуть випадати з їхньої пам’яті; або цитувати великі розділи або глави посібників. Спостерігається при маніакальному стані.
Гіпомнеіія (дисмнезія) - послаблення, загальний занепад пам’яті. У цих випадках тією чи іншою мірою втрачається спроможність відтворювати події минулого, причому втрата цієї спроможності поширюється від дійсного до минулого. Хворі легше відтворюють те, що було давно, ніж події недавнього часу. Спостерігається при органічних захворюваннях головного мозку, атеросклерозі.
Амнезія - відсутність пам’яті (безпам’ятство), випадання з пам’яті подій, що стосуються певних періодів (часу).
Виділяють ретроградну, антероградну, антероретроградну і фіксаційну амнезію.
Ретроградна амнезія - випадання з пам’яті минулих спогадів і подій, що безпосередньо передували розвитку порушень психічної діяльності у формі потьмарення свідомості або несвідомого стану. Поширюється на періоди (час) від декількох хвилин до багатьох років. Спостерігається при старечому психозі, після інсультів, травм голови, отруєнь чадним газом.
Антероградна амнезія - втрата спогадів про події, які відносяться до періоду, який безпосередньо настає за закінченням несвідомого стану, потьмарення свідомості, деякі інші психічні розлади. Охоплює проміжки часу від хвилин до годин, днів, рідко тижнів. Спостерігається при епілепсії в період психічних еквівалентів.
Антероретроградна амнезія - випадання з пам’яті ряду подій - як таких, що передували хворобливому стану, так і таких, що протікали за ним.
Фіксаційна амнезія - втрата спроможності запам’ятовувати і зберігати в пам’яті поточні події навіть на дуже короткий термін (на декілька хвилин). У хворих виникає дезорієнтація в часі, місці й особах. При цьому пам’ять на минуле до якогось етапу захворювання зберігається. Спостерігається при алкогольному поліневротичному психозі (синдром Корсакова).
Парамнезії - якісні порушення пам’яті, що виражаються в неправильних, помилкових спогадах або обманах пам’яті. Спостерігаються при органічних захворюваннях головного мозку, старечому недоумстві, старечих психозах, алкогольному поліневриті. Найбільш важливими є: пссвдорсмінісцсн- ції, конфабуляції і криптомнезії.
ПсевдоремінісценцГї - зсув у часі подій, що мали місце в дійсності.
Конфабуляції (помилкові спогади) - заміщення провалів пам’яті вимислом; повідомлення про події, яких насправді не було.
Криптомнезії - такс порушення пам’яті, при якому переважно страждає процес впізнавання. Вичитані з книг або почуті від будь-кого думки сприймаються як власні або навпаки.
Амнестична афазія - порушення процесу відтворення. Спостерігається при судинних і органічних захворюваннях головного мозку.
У судово-психіатричній практиці розлади пам’яті виступають важливим аргументом, особливо коли вирішується питання про те, чи може дана особа виступати в якості свідка. Суспільно небезпечні дії внаслідок розладів пам’яті вчиняються порівняно рідко. Такі хворі можуть залишити відкритим газ, забути виключити електроприлади і т. ін., в результаті чого виникають отруєння, вибухи, пожежі. Чимале значення має такий чинник, як «розлад пам’яті» у цивільному процесі, коли виникає необхідність давати висновок про дієздатність тієї або іншої особи.
Розлади уваги
Увагою називається спрямованість і зосередженість свідомості людини на тих або інших предметах і явищах зовнішнього або внутрішнього середовища. Завдяки увазі визначений об’єкт усвідомлюється ясно і чітко, все інше ніби відтісняється убік і залишається на периферії уваги.
Ознаки уваги: стійкість (сталість), здатність до перемикання, об’єм. Розрізняють активну і пасивну увагу. При пасивній (мимовільній) увазі людина реагує на навколишнє без якогось вольового зусилля, не ставить перед собою певних завдань, мети. При активній (довільній) увазі має місце концентрація на свідомо поставленій мсті, без чого досягнення її неможливе.
Пасивна увага розладнується не завжди одночасно з активною. У деяких випадках, при вкрай слабкій активній увазі, пасивна може зберігатися.
Неможливість тривалої концентрації уваги, зосередження на будь-чому називається відвертанням уваги.
Недостатність концентрації уваги, зосередження на актуальних ситуаціях, об’єктах, явищах називається розсіюванням уваги.
Стани недоумства
Інтелект не є самостійною психічною функцією. Інтелект - це сукупний результат усіх пізнавальних процесів, сума знань і досвіду та спроможність застосовувати їх у практичній діяльності в сполученні із прагненням до постійного збагачення запасу знань. Це складна психічна функція, яка пов’язана з мисленням, пам’яттю, увагою.
Інтелект - це здатність людини користуватися розумовими операціями.
Стійке необоротне порушення, послаблення або зниження розумової діяльності називається недоумством.
Недоумство - необоротне збідніння всієї психічної діяльності, яке супроводжується втратою або зниженням отриманих у минулому знань і навичок, при неможливості або ускладненні в придбанні нових.
В основі недоумства лежать: зниження пам'яті, зниження психічної діяльності, втрата почуття реального, втрата критичного ставлення до себе і оточуючих. Головною якісною ознакою недоумства є втрата здатності до правильних суджень і умовиводів.
Виділяють уроджене (олігофренія) і придбане (деменція) недоумство.
При уродженому недоумстві має місце недорозвинення головного мозку в результаті внутрішньоутробних ушкоджень і захворювань у ранньому дитячому віці. Спостерігається нездатність до абстрактного мислення, запас слів обмежений, мова недорозвинена, пам’ять послаблена, практичні навички набуваються складно, емоції відсутні.
Придбане (набуте) недоумство виникає в результаті перенесених захворювань, наслідком чого є органічні ураження головного мозку.
Причинами набутого недоумства можуть бути травми, пухлини, запальні процеси, атеросклероз, судинні захворювання головного мозку, інфекції (сифіліс, менінгіт, енцефаліт), інтоксикації (алкоголізм, наркоманія), дистрофічні процеси в паренхімі головного мозку (шизофренія, епілепсія, сенільні психози тощо). Залежно від нозологічної природи захворювання виділяють: сенільне, паралітичне, травматичне, епілептичне й інші форми недоумства.
При деменції хворі втрачають спроможність правильно оцінювати ситуацію, відокремлювати головне від другорядного, логічно мислити, узагальнювати й аналізувати.
За ступенем вираження виділяють тотальне, або повне, і лакунарне, осередкове, або часткове, недоумство.
Розлади емоцій
Емоції - це переживання, які пов’язані із задоволенням або незадоволенням потреб. Потреба - це необхідність у будь-чому, незадоволення якої викликає негативні емоції. Розрізняють матеріальні, або природні, потреби (їжа, сон, сексуальні потреби і т. ін.) і духовні, або суспільні потреби, що відображають інтелектуальні, моральні, естетичні потреби особистості.
Емоції виражають те або інше ставлення людини до явищ, що відбуваються. Емоції мають велике значення в житті людей. Психічні процеси постійно супроводжуються тими або іншими емоціями. Робота, яка виконується з приємними емоціями, може довго не викликати стомлення і навпаки. На організм людини постійно впливають подразники з навколишнього світу і внутрішніх органів, залежно від ставлення до яких виникають ті або інші емоційні переживання, що, у підсумку, визначають настрій людини.
Настрій - це певної тривалості емоційний стан, що додає забарвлення всім іншим переживанням. У кожної людини він може коливатися у відомих межах протягом доби.
Однією з форм емоційної реакції людини на впливи зовнішнього середовища є афекти: фізіологічний і патологічний.
Афекти - сильні емоційні пориви, що супроводжуються руховими реакціями. Вони пов’язані зі зниженням здатності самовладання, керування своїми діями і стримування своїх вчинків. Виділяють стенічні (радість) і астенічні (сум, переляк, туга) афекти.
Фізіологічні афекти виявляються в пубертатному періоді, у юнаків, у жінок при вагітності, клімаксі, післяпологовому періоді, в період інволюції. При фізіологічному афекті свідомість особи не затьмарена.
Патологічні афекти супроводжуються тимчасовим вимиканням або глибоким затьмаренням свідомості. Під час такого стану людина може вчинити суспільно небезпечні дії. Це - лють, гнів, відчай, жах. Спостерігається в осіб, що перенесли травматичні ураження головного мозку, при органічних захворюваннях ЦНС, епілепсії, прогресивному паралічі, психопатіях.
Керування афектами значною мірою залежить від моральних якостей особистості, від стійких форм поведінки, виховання, життєвого досвіду. Чим більше розвинуті вольові якості людини, тим рідше виникає і слабше протікає афект.
Ейфорія - піднятий, радісний настрій, захопленість, посилення потягів і легковажність. Усе оточуюче сприймається в райдужних кольорах. У такому стані хворі усім задоволені, багато сміються. Спостерігається при прогресивному паралічі, маніакально-депресивному психозі, при вживанні наркотиків.
Депресія - знижений, пригноблений, меланхолійний настрій, який коливається від смутку, суму до вираженого афекту туги. Весь світ стає безрадісним, сірим, усе сприймається в похмурих тонах. Дуже часто з’являється праг- нсння до самогубства. Хворі потребують нагляду. Депресія супроводжується різними тяжкими для хворого фізичними відчуттями (передсерцева туга - відчуття тиску і стиснення в надшлунковій ділянці; уповільнення дихання, болісні запори). Спостерігається при маніакально-депресивному психозі, пресенільному психозі, шизофренії, реактивних станах.
Слабодухість - підвищена емоційна виснажливість, несталість, що виражається у швидкій зміні протилежних настроїв. Вона виражається у швидкому переході від стану благодушності до слізливості, від слізливості до підвищеного настрою зі схильністю до жартів. Ця емоційна лабільність тісно пов’язана з поверхневим характером емоцій. Спостерігається при черепно-мозкових травмах, атеросклерозі, нейросифілісі, хронічному алкоголізмі.
Благодушність - почуття пасивного достатку, що, як правило, виявляється на тлі недоумства.
Дисфорія - похмурий, тужно-злісний, незадоволений настрій, який часто раптово виникає і так само раптово зникає. Емоції набувають характеру малорухомості, інертності; раз виникнувши, ті або інші емоції - страху або гніву - надовго визначають настрій хворого. Крім того, у хворих можугь раптово, за типом пароксизму, виникати виражені афекти гніву, люті, що перетворюються нерідко на дії і вчинки, небезпечні для оточуючих. Спостерігається при епілепсії, психопатіях, черепно-мозкових травмах.
Апатія - угасання, поступове збідніння емоцій. Йде паралельно з наростанням недоумства. Спочатку страждають вищі емоції, які пов’язані із суспільними відносинами: почуття відповідальності за доручену роботу та ін., а потім поступово розпадаються емоції, які пов’язані з життям у сім’ї, ставленням до найближчих родичів. Нижчі емоції, які пов’язані з підкірковою діяльністю, зберігаються тривалий час: емоції гніву, голоду, лібідо й ін. Серед них раніше знижуються і зникають сексуальні емоції.
Повна втрата емоцій називається емоційною тупістю. Це відсутність спроможності реагувати на зовнішні події радістю або сумом. Хворі байдужі до свого становища, до оточуючого, не будують ніяких планів на майбутнє, ні у чому не виявляють зацікавленості, байдужі до співчуття близьких людей. Спостерігається при шизофренії, деяких органічних захворюваннях головного мозку.
Паратімія - афект, якісно і кількісно не відповідний і неадекватний причині, що його викликала.
Розлади вольової діяльності
Під вольовою діяльністю прийнято розуміти такі дії, які спрямовані на досягнення свідомо поставленої мети, що виражається у вчинках, поведінці, жестах тощо. Воля людини лежить в основі її поведінки. Судження про те, що людина думає, переживає, почуває, засновані виключно на її поведінці, мовних висловленнях, вчинках, міміці, жестах.
Воля - це спроможність людини до свідомої, цілеспрямованої або довільної діяльності, спроможність доводити почату справу до кінця, незважаючи на наявні складності і перешкоди.
Всю діяльність людини потрібно розглядати як прояв трьох форм дій: вольових, автоматизованих і інстинктивних.
У складному вольовому акті розрізняють такі фази чи ступені:
а) спонукання до діяльності, що виражається в прагненнях і бажаннях (за багатством спонукань ми характеризуємо людину як ініціативну чи безініціативну);
б) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети, боротьби мотивів у виборі тих чи інших вчинків і дій і прийняття рішення (оцінюючи людину, ми говоримо у такому разі: рішуча чи нерішуча);
в) виконання прийнятого рішення, здійснення самих дій (при оцінці людини у такому разі ми говоримо: наполеглива чи ненаполеглива).
Автоматизована дія спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, але, на відміну від вольової, вона не потребує зосередження на ній активної уваги. В процесі своєї життєдіяльності людина повторні цілеспрямовані акти доводить до рівня автоматизованої дії.
В основі інстинктивної діяльності лежать не умовні, а безумовні рефлекси. Інстинктивні дії не супроводжуються свідомою спрямованістю їх до поставленої мети. До них належать дії, які направлені на: задоволення спраги, голоду, самозахист, продовження роду тощо.
У тих випадках, коли усвідомлюється, в чому саме відчувається потреба, коли ясні мета і шляхи її досягнення, говорять про бажання.
При різних психічних захворюваннях можуть проявлятися різноманітні порушення вольових функцій. Вони можуть бути переважно поділені на три великі групи: підвищення, зниження і перекручення (збочення) вольової діяльності.
Найбільш чітко порушення вольової діяльності виявляються при психомоторному збудженні. Воно відрізняється від інших видів збудження (кататонічного) прагненням до діяльності. Хворий не просто збуджений, він постійно прагне до діяльності. Його мова перебуваєте повній логічній відповідності до діяльності і ситуації. Його міміка і рухи дуже виразні. Збудження супроводжується підвищеним самопочуттям і інтелектуальною продуктивністю. Таке підвищення вольової діяльності називають гіпербулією. Спостерігається в маніакальній фазі маніакально-депресивного психозу.
У депресивній фазі маніакально-депресивного психозу, а також при депресіях іншого походження спостерігається симптом гіпобулії - хворобливого зниження вольової активності, що проявляється в млявості, зниженні рухової активності, деякій нерішучості, бездіяльності, послабленні уваги, збідненні мислення, властивих хворим на неврози. Хворі не виявляють інтересу ні до якої діяльності, годинами сидять в одній позі, на питання відповідають тихим голосом, односкладовими фразами (зниження сили волі).
Різке ослаблення ініціативи, слабість чи повна відсутність спонтанних спонукань називають абулією (відсутність сили волі). Спостерігається при органічних ураженнях головного мозку.
Перекручення (збочення) вольової діяльності (парабу- лія) подані різними симптомами, що у найбільш повному вигляді спостерігаються в рамках кататонічного синдрому (кататонічного ступору і кататонічного збудження), але можуть спостерігатися й окремо.
Нерідко рухова загальмованість набуває форми повного припинення рухів, як би «заклякання», що має назву кататонічного ступору. При ньому повністю відсутній контакт
із хворим. Хворі не відповідають на запитання (мутизм), не виконують елементарних завдань і, як правило, не виявляють свого емоційного стану, створюючи враження байдужих, апатичних.
Для кататонічного ступору притаманні певні клінічні симптоми:
а) активний негативізм - хворі роблять протилежне тому, про що їх просять;
б) пасивний негативізм - хворі не виконують прохань і вимог;
в) симптом «воскової гнучкості» - збереження наданої пози;
г) симптом «повітряної подушки»;
д) симптом «хоботка» - витягнуті вперед у вигляді трубки губи.
Кататонічний ступор потрібно відрізняти від депресивного і психогенного ступорів.
Депресивний ступор характеризується тим, що поза хворого, вираз обличчя відображають афект, емоцію туги. Хворі зберігають можливість хоча би мінімального контакту із зовнішнім світом.
При психогенному ступорі можна вловити наявність емоційних, вегетативних реакцій (вираз страху, переляку, тривожного очікування, прискорення пульсу, пітливість, розширення зіниць).
При депресивному і психогенному ступорі відсутні симптоми воскової гнучкості, негативізм, симптоми «повітряної подушки», «хоботка».
Іноді кататонічний ступор може переходити- в кататоніч- не збудження. Поведінка хворого характеризується прагненням до рухів, але хворий збуджений у межах свого ліжка, причому рухові акти одноманітні, стереотипні: хворий підхоплюється, лягає, плескає в долоні, проробляє те саме коло рухів, у яких немає змісту і цільової спрямованості. Кататонічне збудження часто має імпульсивний характер. Контакт із хворим установити, як правило, не вдається. На запитання хворий або зовсім не відповідає, або відповіді його неадекватні, як і вся поведінка.
До перекручення вольової діяльності належать імпульсивні явища (імпульсивні дії й імпульсивні потяги), які на відміну від нав’язливостей реалізуються неминуче, без внутрішньої боротьби й опору і являють велику небезпеку для оточуючих і самих хворих.
Імпульсивні дії вчиняються без контролю свідомості, виникають при глибокому порушенні психічної діяльності. Вони раптові і стрімкі, немотивовані і безглузді. Хворі раптово кидаються бігти, стрибають із потягу під час руху, нападають на людей, бі’ють усіх підряд, руйнують усе, що потрапляє їм під руку. Зненацька починають співати, кричати, декламувати, кидаються на підлогу, крутяться, б’ються головою об стіну, калічать себе, намагаються покінчити із собою. Часто хворі це сприймають як підпорядкування якійсь силі, чужій волі.
Імпульсивні потяги - гострі прагнення, які виникають час від часу, опановують розум, підкоряють собі всю поведінку хворого, суперечать його інтересам і не можуть нимконтролюватися. До імпульсивних потягів відносяться: дипсоманія, дромоманія, клептоманія, піроманія, «симптом Плюшкіна» (детальніше див. § 28).
Дипсоманія - приступ запою, що виражається в раптовому, непереборному потягу до алкоголю.
Дромоманія (вагобондаж, поріоманія) - прагнення до зміни місця, до поїздок, бродяжництва. При цьому хворі не мають ніяких певних цілей, конкретних планів. Виникає в зв'язку з дисфоріями в епілептиків, психопатів, органіків.
Клептоманія - пристрасть до крадіжок, непереборний потяг хворих узяти будь-які предмети, що часто не мають для них ніякої цінності і які надалі викидаються, даруються, повертаються потерпілим. Часто страждають жінки в період менструації, вагітності, статевого дозрівання.
Піроманія - прагнення до підпалу, що робиться без прагнення заподіяти зло, завдати шкоди. Спостерігається в період статевого дозрівання.
«Симптом Плюшкіна» - патологічний потяг до збирання і накопичування усіляких викинутих, непотрібних предметів, речей, тари й іншого різноманітного мотлоху. Виникає найчастіше в старечому віці.
До хворобливих порушень вольової діяльності відносяться: розлади потягів (інстинктів) у вигляді посилення, послаблення або перекручення(збочення).
Потяги, або інстинкти, являють собою складні безумовні рефлекси. Це найбільш елементарні психічні рухи, спрямовані на задоволення потреб. У нормі вони гальмуються, регулюються (харчовий, статевий, захисний та ін.).
Посилення харчового рефлексу може виражатися в надмірному вжитку їжі (при олігофренії, старечому недоумстві, шизофренії), перекручення (збочення) його - у прагненні до ковтання сторонніх предметів, у вживанні власних екскрементів. Посилення захисного рефлексу призводить до агресивності, послаблення його - до того, що хворі не застосовують ніяких заходів самозахисту при зустрічі з небезпекою, перекручення - до заподіяння собі ушкоджень. Аномалії статевого потягу можуть виражатися в посиленні (при маніакальних станах) або послабленні (при важких депресіях), а також у перекрученні (у психопатичних осіб та хворих на шизофренію).
97
Статеві збочення (перекручення, перверзії) засновані на розладі статевого інстинкту і зводяться до одержання статевого задоволення не від гетеросексуального (між чоловіком і жінкою) статевого акту, а від інших дій (гомосексуа-
2—392лізм, садизм, мазохізм, ексгібіціонізм, фетишизм, трансвес- тизм, педофілія, геронтофілія, плюралізм, зоофілія, некро- філія, вуайєризм й ін.) (див. § 28).
Розлади свідомості
Свідомість - це складна інтегруюча (об’єднуюча) діяльність головного мозку, що забезпечує тонку орієнтовану реакцію у місці, часі, власній особистості і готовність до активної цілеспрямованої і планомірної діяльності.
Свідомість - це цілісний процес, вища форма відображення людиною навколишнього середовища (дійсності), що включає усі форми психічної діяльності (відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, увагу, почуття, волю), і регулює взаємовідносини особистості з навколишнім світом.
Коли говорять про ясну свідомість, то припускають, що людина в основному правильно орієнтована, в оточенні, часі, усвідомлює свої дії.
У практичній психіатрії говорять, що хворий перебуває в ясній свідомості в тому випадку, коли він повідомляє паспортні дані про себе, знає, де знаходиться, якщо він орієнтований у навколишньому середовищі, у часі, впізнає оточуючих, якщо розуміє, осмислює звернені до нього запитання і правильно на них відповідає. Навіть тоді, коли в хворого є маревні ідеї, нав’язливі стани, ейфорія або депресія, про нього говорять, що він перебуває в ясній свідомості.
Розлади свідомості різні за своїми проявами. Але вони мають і спільні ознаки:
Відчуженість від реального світу, яка виражається в нечіткому сприйнятті оточуючого, утрудненні фіксації чи повної неможливості сприйняття, нерідко реальне відображено лише у вигляді окремих незв’язаних фрагментів.
Більш або менш виражена дезорієнтація в часі, місці, ситуації, оточуючих особах.
Порушення процесу мислення у вигляді незв’язаності з послабленням чи повною неможливістю суджень.
Утруднення запам’ятовування подій, які мали місце, і суб’єктивних хворобливих явищ.
|