§ 3. ПРАВОВІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
Судово-психіатрична експертиза призначається органами дізнання, слідства, суду та прокуратури і проводиться за їх відповідною постановою або ухвалою з метою отримати відповіді на питання, що виникають під час провадження в адміністративних, кримінальних та цивільних справах з приводу психічного стану особи.
Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким її призначено, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що мають юридичне значення і цікавлять слідство та суд.
Організація і проведення судово-психіатричної експертизи грунтуються на відповідних статтях Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного, Цивільно-процесуального кодексів України, законів України «Про судову експертизу» та «Про психіатричну допомогу» і детально регламентовані Інструкцією про проведення судово-психі- атричної експертизи в Україні, затвердженою наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 року, № 397.
Об'єктами судово-психіатричиої експертизи є:
підозрювані, відносно яких в органів дізнання та слідства виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;
обвинувачені та підсудні, відносно яких в органів слідства та суду виникли сумніви щодо їх осудності та процесуальної дієздатності;
свідки і потерпілі, відносно яких в органів слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;
потерпілі, відносно яких вирішується питання про взаємозв’язок змін у їх психічному стані із скоєними щодо них протиправними діями (безпорадний стан та заподіяння шкоди здоров’ю);
позивачі, відповідачі та інші особи, відносно яких вирішується питання про їх дієздатність;
позивачі, відносно яких вирішується питання про їх психічний стан у певні проміжки часу, про обгрунтованість встановленого раніше психіатричного діагнозу та вжиття відносно них медичних заходів;
матеріали кримінальної або цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інші процесуальні джерела інформації про психічний стан підекс- пертного.
Метою судово-психіатричного дослідження с визначити:
психічний стан підозрюваних осіб для вирішення питання про можливість проведення з ними слідчих дій;
наявність психічних розладів у підозрюваних та обвинувачених осіб, що заважає їм самостійно здійснювати свій захист;
психічний стан обвинувачених, підсудних осіб та їх здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними у період часу, до якого відносяться інкриміновані їм діяння, та в інші проміжки часу, які цікавлять слідство і суд;
наявність і ступінь суспільної небезпечності осіб на підставі їх психічного стану та можливість застосування до них примусових заходів медичного характеру, передбачених чинним законодавством;
психічний стан осіб, що мають бути визнані осудними, але захворіли на психічний розлад після вчинення злочину і не можуть брати участі у слідчих діях чи судовому процесі, та медичні підстави для застосування до них примусових заходів медичного характеру, передбачених чинним законодавством;
психічний стан свідків і потерпілих та їх здатність правильно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати обставини, що мають значення у справі;
психічний стан потерпілих та їх здатність правильно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати обставини скоєних проти них протиправних дій та чинити опір, коли слідство і суд цікавить наявність у них безпорадного стану;
ступінь важкості психічних розладів у потерпілих та їх причинний зв’язок з певними обставинами кримінального характеру, коли слідство і суд мають визначити заподіяну ним шкоду здоров’ю;
психічний стан позивачів, відповідачів, інших осіб у цивільному процесі та їх здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними у проміжок часу, що цікавить суд;
психічний стан осіб, відносно яких вирішується питання про осудність або дієздатність;
відповідність експертного висновку даним, які містяться у кримінальній, цивільній справах, медичній документації, аудіовізуальних матеріалах та інших процесуальних джерелах інформації;
відповідність даних про психічний стан особи, які містяться в представлених матеріалах, даним, отриманим при її безпосередньому обстеженні експертом, у тому числі даним науки.
Правовою основою діяльності експертів-психіатрів є відповідні статті Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного, Цивільно-процесуального кодексів України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України «Про судову експертизу» та «Про психіатричну допомогу» (22.02.2000 р.), (який визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов’язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов’язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги), а також наказ МОЗ України від 08.10.2001 р., № 397 «Про затвердження положень та інструкцій щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади».
Судово-психіатрична експертиза перебуває у підпорядкуванні органів охорони здоров’я. Її проведення покладене на психоневрологічні установи - психіатричні лікарні, психоневрологічні інститути і диспансери, де створюються спеціальні судово-психіатричні комісії або відділення судово-психіатричної експертизи. Судово-психіатрична експертиза, як правило, проводиться комісією в складі трьох лікарів-психіатрів (голова і два члени, один з яких є доповідачем). У виняткових випадках допускається проведення експертизи одним або двома психіатрами при об’єктивній неможливості забезпечити повний склад комісії.
Методичне і наукове керівництво судово-психіатричною експертизою здійснюється Міністерством охорони здоров’я України через Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ, якому надається право контролю за якістю проведення експертиз.
Судово-психіатричним експертом може бути тільки лікар- психіатр, який має відповідну підготовку в галузі судової психіатрії, атестований зі спеціальності «судово-психіатрична експертиза». Перевага надається фахівцям, які внесені до Реєстру судових експертів державних і недержавних структур.
В якості судово-психіатричних експертів залучаються лікарі, які мають клінічний психіатричний досвід і працюють у лікувальних психоневрологічних закладах (психіатричних лікарнях і клініках, психоневрологічних диспансерах, спеціальних психоневрологічних інститутах).
Ступінь кваліфікації експерта-психіатра визначається його науковими знаннями, стажем роботи в лікувальному психіатричному закладі і наявністю практичного експертного досвіду. Він повинен також знати основи кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та цивільно- процесуального права.
Експертами не можуть бути особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість.
Права, обов’язки і відповідальність судово-психіатрич- них експертів, як і всіх інших експертів, регламентовані ст. 77 КПК, статтями 384, 385 і 387 КК України.
Експерт, на якого покладено виконання експертизи, зобов’язаний:
з’явитися за викликом органу, який призначає експертизу;
особисто досліджувати надані йому об’єкти і давати об’єктивний висновок на поставлені перед ним запитання;
заявити самовідвід за наявності підстав, передбачених законодавством, які виключають його участь у справі;
повідомити в письмовому вигляді про неможливість дати висновок, якщо йому не надані об’єкти експертизи; представлені матеріали недостатні для об’єктивного висновку; питання, поставлені перед ним, виходять за межі його компетенції.
Експерт при виконанні експертизи мас право:
досліджувати всі матеріали справи, медичну документацію, які містять інформацію, необхідну для проведення експертизи;
клопотати перед органом, який призначив експертизу, про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку;
бути присутнім з дозволу слідчого, прокурора, суду при провадженні слідчих (судових) дій і ставити допитуваним питання, які стосуються предмета експертизи;
визначити форму проведення експертизи за даною справою (амбулаторна чи стаціонарна);
заперечувати проти присутності осіб, які не передбачені чинним законодавством, при проведенні експертизи;
радитися при комісійній експертизі з членами комісії, в разі незгоди з ними - скласти окремий висновок;
викласти у висновку експертизи обставини, які мають значення у справі і з’ясування яких входить до компетенції експерта, у випадку, коли із зазначених обставин орган, який призначив експертизу, не поставив питання;
оскаржити дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
отримати відшкодування витрат за відрядження у зв’язку з проведенням експертизи та оплату за її виконання згідно з затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від І липня 1996 року № 710 «Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів»; у випадку угоди між установою, яка проводить експертизу, і органом, який її призначив, згідно з угодою.
Експерт несе відповідальність за:
дачу завідомо неправдивих висновків (ст. 384 КК України);
відмову чи ухилення від виконання покладених на нього обов’язків (ст. 385 КК України);
розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України).
Експертиза призначається і проводиться за наявності відповідних юридичних та фактичних підстав.
Юридичними підставами для призначення експертизи є відповідні статті КПК України, що передбачають даний вид експертизи.
Судово-психіатрична експертиза проводиться за постановою слідчого, прокурора, органу дізнання, за ухвалою суду чи ухвалою (постановою), винесеною одноосібно суддею в справі окремого обвинувачення або в порядку досу- дової підготовки цивільної справи (ст. 196 КПК України). У постанові зазначаються місце і час її складання, посада особи, що вносить постанову, її прізвище, справа, в якій проводиться слідство, і обґрунтування прийнятого рішення, стаття КПК, на підставі якої прийнято рішення, підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об’єкти, які мають бути досліджені, а також перелічені матеріали, що пред’являються експертові для ознайомлення.
Клопотати про призначення судово-психіатричної експертизи можуть: у кримінальному процесі - обвинувачені, підозрювані, потерпілі, їх законні представники, захисник з моменту його участі в процесі; у цивільному процесі - прокурор, цивільні позивачі, цивільні відповідачі, їх представники. Ці клопотання повинні бути розглянуті в строк не більше трьох діб, але вони можуть бути і відхилені. В такому випадку відповідно до статей 129 і 296 КПК України повинна бути винесена мотивована постанова органів слідства чи судді, або мотивована ухвала суду, у яких мають бути викладені мотиви відмови.
Фактичними підставами для призначення експертизи є конкретні документовані дані про психічний стан особи, що викликають сумніви у його психічній повноцінності або осудності.
Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається у зв’язку з сумнівами щодо психічної повноцінності обвинуваченого, підозрюваного (ст. 76 КПК), свідка, потерпілого, цивільного позивача і відповідача, а також особи, стосовно якої вирішується питання про її цивільну недієздатність. Сумніви щодо стану психічного здоров’я можуть викликати лише обґрунтовані припущення про наявність у особи психічного розладу, який здатен вплинути на юридично значущу поведінку.
Формальними підставами для призначення судово- психіатричної експертизи є:
хвороблива, незвичайна, недоречна поведінка обвинуваченого в слідчого або на суді, коли він неспроможний правильно осмислити питання, перестає відповідати на запитання або відповідає невпопад, бурхливо реагує на окремі зауваження або запитання і т. ін.;
наявність у справі документів, що свідчать про психічні порушення в минулому, перебування на лікуванні у психіатричній лікарні або на обліку в психоневрологічному диспансері або кабінеті;
відсутність достатніх, психологічно зрозумілих підстав і мотивів злочину - при так званих «безмотивних злочинах»;
неправильна, безглузда або дивна поведінка правопорушника під час вчинення злочину чи під час затримання;
особлива жорстокість і тяжкість злочину, якщо виникає сумнів у психічному здоров’ї особи, яка його скоїла;
наявність даних про перенесені в минулому захворювання головного мозку (енцефаліти, менінгоенцефалі- ти) чи травми черепу (струс, стиснення, забій головного мозку);
наявність даних про інвалідність або звільнення від строкової військової служби через психічне захворювання;
безглузді показання обвинуваченого, свідка та потерпілого, що мають характер обмов і самообмов;
затримка психічного розвитку і навчання в допоміжній школі;
підозра в симуляції і дисимуляції психічної хвороби;
дані про велику частоту психічних захворювань у близьких родичів.
За результатами вивчення зібраних матеріалів слідчий чи суд повинні самостійно прийняти рішення про необхідність призначення судово-психіатричної експертизи.
Своєчасність виявлення і направлення на експертизу осіб, щодо психічної повноцінності яких виникають сумніви, свідчить про належну підготовку юристів і є запорукою справедливого правосуддя, а також має суттєве значення для профілактики суспільно небезпечних дій осіб з психічними відхиленнями.
У разі призначення судово-психіатричної експертизи слідчий або суд зобов’язані представити комісії матеріали справи, які повинні містити дані не тільки про обставини злочину, але й про особистість підекспертного, його поведінку, напрям думок, характерологічні особливості (жадібність, безвільність, жорстокість, мстивість, запальність і т. д.). Чим повніше вони будуть представлені в матеріалах справи, тим достовірнішими будуть висновки судово-психіатричної експертизи.
Важливо встановити, як поводився підекспертний у момент вчинення злочину, до і після нього, які думки висловлював, який у нього був зовнішній вигляд і т. ін.
Для проведення експертизи надзвичайно важливо мати характеристику підекспертного на всіх етапах його життя: у ранньому дитинстві, шкільні роки, період самостійної роботи. Рекомендується з’ясувати, чи не було відставання у фізичному і розумовому розвитку, коли він почав ходити, говорити; чи не було в нього будь-яких судомних нападів, травм голови, чи не переносив він важких інфекційних захворювань; як навчався в школі, чи не відставав у навчанні, яка була його поведінка при проходженні військової служби, у побуті, сім’ї і на роботі; чи не спостерігалося дивацтв, якщо спостерігалися, то в чому вони проявлялися; чи часто він змінював професію, місце роботи; чи не зловживав алкоголем.
Треба з’ясувати, чи не хворів він раніше на будь-яке психічне захворювання, чи не перебував під наглядом психіатра в диспансері або на стаціонарному лікуванні. В таких випадках необхідно установити, коли почалося захворювання, в чому воно проявлялось, в якому лікувальному закладі перебував підекспертний, тривалість перебування, діагноз, яке лікування проводилося і як воно протікало. Для цього повинні бути подані оригінали історій хвороб, амбулаторних карт, медичних обстежень про звільнення від військової служби, довідка МСЕК про інвалідність, медичні довідки про травми голови; копії попередніх судово-психіатричних висновків; історія хвороби, якщо перебував на примусовому лікуванні; при розладах мислення - записи, щоденники, листи, скарги, що стосуються душевного самопочуття, переживань і т. ін. За наявності короткочасного психічного розладу в період вчинення протиправних дій - протоколи допитів свідків і осіб, які бачили обвинуваченого до і після скоєного, з урахуванням поведінки, особливостей висловлень, послідовності вчинків і реагування на дії оточуючих.
Від ретельності підготовки матеріалів для проведення експертизи залежить її повнота і всебічність, надійність експертного висновку. Цілий ряд дій має право проводити лише орган, що призначив експертизу, і заборонено перекладати їх проведення на експертів. Це передусім стосується збирання матеріалів, що підлягають дослідженню. Всі важливі для судження про психічний стан обвинуваченого дані слідчий повинен зібрати не тільки шляхом допиту обвинуваченого, але і його родичів, близьких, знайомих та інших осіб.
Слід пам’ятати, що призначення судово-психіатричної експертизи відразу ж після затримання підозрюваного або на ранніх етапах досудового слідства, коли ще не зібрані необхідні матеріали, може призвести до неправильних, помилкових висновків. Судово-психіатричну експертизу варто призначати після того, коли факти, що стосуються злочину, стають достовірними, а у відношенні підексперт- ного зібрані дані, що достатньо характеризують його особистість.
Після прийняття рішення про призначення експертизи слідчий (суд) повинен прийняти рішення про те, в який судово-психіатричний експертний заклад чи якому спеціалісту в галузі психіатрії буде направлено постанову (ухвалу), інші матеріали для вивчення та підекспертного для проведення обстеження.
Відповідно до Інструкції про проведення судово-психіатричної експертизи розрізняють такі види судово-пси- хіатричних експертиз: стаціонарна, амбулаторна, експертиза у кабінеті слідчого, суді, заочна і посмертна.
1. Стаціонарна судово-психіатрична експертиза є
найбільш досконалою. Проводиться вона в психіатричних закладах, де організуються стаціонарні судово-психіатричні експертні комісії, і полягає у тривалому спостереженні за підекспертним в умовах психіатричного стаціонару.
Для проведення стаціонарної експертизи підекспертні поміщаються в спеціальні судово-психіатричні відділення, а за відсутності таких - у спеціально відведені палати загальних відділень психіатричних лікарень.
Бажано, щоб кожне направлення було попередньо погоджено з адміністрацією лікарні. Разом з особою, яка направляється на експертизу, необхідно подати постанову слідчих органів про проведення експертизи чи ухвалу суду, а у відношенні засуджених - лист адміністрації місць позбавлення волі з особовою справою.
Для осіб, які знаходяться на стаціонарній експертизі в лікарні, існують особливі правила спостереження, які забезпечують необхідну ізоляцію і запобігають їхній втечі.
На осіб, які поступили на стаціонарну експертизу, заводять історії хвороб установленого зразка з деякими додатковими розділами судово-психіатричного характеру.
Після закінчення обстеження підскспертного, узагальнення всіх даних, отриманих під час перебування підскспертного у стаціонарі, і вивчення матеріалів судової справи підекспсртний представляється експертній комісії, яка і дає висновок.
До складу комісії входять: 1) голова, найчастіше головний лікар лікарні чи його заступник з медичної частини;
постійний член (члени) комісії - завідуючий судово-психіатричним відділенням чи інший (інші) лікар лікарні із числа тих, хто має спеціальну судово-психіатричну підготовку і 3) лікар-доповідач, який проводить постійний нагляд за підекспертним.
При проведенні експертизи, крім клінічних, застосовуються необхідні лабораторні методи досліджень, а за наявності медичних показань - адекватні стану особи методи лікування і дослідження, на які є дозвіл Міністерства охорони здоров’я.
Термін проведення стаціонарної експертизи не повинен перевищувати ЗО днів. У випадку неможливості через неясність клінічної картини винести кінцевий висновок про психічний стан і осудність у зазначений термін, комісія готує письмове обґрунтоване клопотання про необхідність продовження терміну обстеження, яке направляється органу, що призначив експертизу. У разі, коли для вирішення питання про психічний стан підекспертного необхідно компетентне судження спеціалістів інших фахів, можуть бути створені комплексні експертні комісії (психолого-психіат- рична експертиза і т. ін.).
Етичні норми вимагають повної поінформованості підекспертного про проведення обстеження і лікування. Якщо особа категорично відмовляється від обстеження, ця обставина відображається у висновку експертів. До ухвали суду підекспертний у правовому відношенні не вважається психічно хворим. Під час проведення стаціонарної експертизи проведення будь-яких інших слідчих дій з обвинуваченим є недоцільним, оскільки це може вплинути на хід обстеження та позначитись на його стані.
Стаціонарна експертиза обвинуваченому проводиться за наявності постанови щодо обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, санкціонованої судом; постанови судді або ухвали суду про призначення відповідної експертизи.
Стаціонарна експертиза потерпілому, свідкові, позивачеві та відповідачеві у кримінальній і цивільній справах призначається судом тільки за їх згодою.
Особа, яка перебуває під вартою, після заключного огляду експертною комісією повертається до установи, яка направила на експертизу, незалежно від експертного рішення. Особа, яка не перебуває під вартою, після закінчення експертизи може бути виписана із судово-експертної установи залежно від психічного стану самостійно або в супроводі родичів, законних представників, опікуна на підставі дозволу слідчого на його виписку. Особа, яка за психічним станом не може усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними і становить безпосередню небезпеку для себе і оточуючих, може бути переведена до психіатричної лікарні за місцем порушення кримінальної справи, де і знаходиться до рішення суду за цією справою. Це положення поширюється на осіб, які на момент закінчення експертизи звільнені з-під варти.
Підставою для призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи є складність розпізнавання психічних захворювань, необхідність уточнення глибини наявних психічних змін, необхідність проведення спеціального лабораторного дослідження, підозра в симуляції і дисимуляції.
Амбулаторна судово-психіатрична експертиза
характеризується тим, що висновок здебільшого дається після однократного чи повторного обстеження підексперт- ного. Проводиться вона судово-психіатричними амбулаторними комісіями, що організуються при психіатричних лікувальних закладах (психоневрологічних диспансерах, лікарнях) або безпосередньо у кабінеті слідчого, суді, слідчому ізоляторі. Основна перевага амбулаторної судово-психіатричної експертизи - її короткочасність і оперативність, а недолік - неможливість в усіх випадках вирішити питання про характер і глибину психічних порушень, їх прогноз. Якщо амбулаторна судово-психіатрична експертиза не може відповісти на поставлені на її вирішення питання, вона дає висновок про необхідність проведення стаціонарної експертизи, обгрунтовуючи це в резолютивній частині акта.
Категоричний експертний висновок може бути сформульовано у випадках, коли підекспертні раніше перебували під наглядом психіатра і перебували на обліку у психоневрологічному диспансері, при обстеженні осіб, що вчинили правопорушення в стані простого алкогольного сп’яніння, у випадках короткочасного розладу психічної діяльності. Вирішальними обставинами у цьому випадку є матеріали кримінальної справи, якщо вони містять достатньо даних, що характеризують особу на момент вчинення суспільно небезпечного діяння.
Окрім обвинувачених, амбулаторну судово-психіатричну експертизу проходять особи для визначення дієздатності при розгляді цивільних справ, а також більшість свідків і потерпілих.
Термін проведення амбулаторної експертизи становить до 20 днів з моменту отримання всіх необхідних матеріалів. Залежно від ступеня складності експертизи і кількості її об’єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути подовжений на підставі мотивованого рішення експерта, надісланого органу, який призначив експертизу.
Судово-психіатрична експертиза в кабінеті слідчого може проводитися одноосібно або комісійно, як правило, одноразово і часто має консультативний характер. Після обстеження обвинуваченого або підозрюваного експерт надає свій остаточний висновок про психічний стан особи на даний час щодо можливості проведення з нею слідчих дій або вказує на необхідність призначення амбулаторної чи стаціонарної судово-психіатричної експертизи, приєднання до справи додаткових медичних документів і яких саме, характеристик та інших матеріалів, зазначає, які обставини необхідно уточнити під час допиту свідків, тощо.
Судово-психіатричну експертизу в кабінеті слідчого необхідно відрізняти від консультування слідчого судовими психіатрами як спеціалістами. Консультування - це поза- процесуальна дія і для його проведення складати постанову не потрібно.
Судово-психіатрична експертиза в суді може проводитись психіатром-експертом одноосібно або комісією з кількох лікарів-психіатрів, що викликаються судом, якщо питання про судово-психіатричну експертизу виникає тільки в процесі судового слідства. Після ознайомлення з обставинами справи й особистістю підскспертного в процесі судового слідства експерт дає письмовий висновок, оголошує його в судовому засіданні і дає роз’яснення з питань, які виникають у зв’язку з його висновком. У випадку неможливості дати відповіді на запитання, які поставлені судом, експерт виносить рішення про необхідність направлення підскспертного на стаціонарну судово-психіатричну експертизу, указує на необхідність приєднання до справи додаткової медичної документації.
Підставами для призначення судово-психіатричної експертизи в суді можуть бути: неправильна поведінка обвинуваченого, який раніше не проходив судово-психіатричної експертизи; зміна психічного стану обвинуваченого, що проходив раніше судово-психіатричну експертизу і був визнаний осудним; незгода з висновками судово-психіатричної експертизи, що проводилася раніше, у зв’язку з отриманням додаткових матеріалів; необхідність одержання роз'яснення окремих положень, що містяться у висновку про осудність - неосудність або застосування тих або інших примусових заходів медичного характеру.
Заочна судово-психіатрична експертиза проводиться лише у виняткових випадках, коли підскспертний не може бути доставлений для особистого обстеження. Зокрема: коли він знаходиться поза межами країни; коли необхідно уточнити висновок уже проведеної амбулаторної або стаціонарної судово-психіатричної експертизи (якщо одержані додаткові дані, за необхідності встановлення часу початку і тривалості психічного захворювання в зв’язку з тим, що виникали сумніви в достовірності попереднього експертного висновку). Іноді вона має консультативний характер, коли прокуратурою в порядку нагляду направляються матеріали кримінальної справи на засуджених для уточнення правомірності висновку судово-психіатричної експертизи, що проводилася в період слідства, про осудність цієї особи; коли необхідно одержати роз’яснення психіатрів з теоретичних наукових питань.
Проводиться вона за матеріалами справи, медичними та іншими документами, комісією у складі не менше трьох психіатрів-експертів.
Посмертна судово-психіатрична експертиза проводиться комісією лікарів-психіатрів або психіатром-експер- том одноосібно на основі вивчення поданих матеріалів справи і медичної документації. За умови її проведення допускається дача попереднього висновку у зв’язку з недостатністю матеріалів.
Підставою для призначення такої експертизи є: вирішення питання про психічний стан обвинуваченого, який помер до суду; вирішення питання про психічну неповноцінність особи в період вчинення правопорушення, за яким вона була засуджена і померла в місцях позбавлення волі; вирішення питань про дійсність або недійсність заповіту, успадковування або іншої угоди; з’ясування психічного стану в момент правопорушення у відношенні до осіб, що покінчили життя самогубством; доведення до самогубства (коли особа, що притягається до кримінальної відповідальності, намагається виправдати себе, стверджуючи, що самогубство стало наслідком психічної хвороби. В таких випадках часто призначається комплексна судово-психіат- рична і судово-медична експертиза).
Основне завдання судово-психіатричної експертизи у разі самогубства зводиться до того, щоб відповісти на запитання, чи не був самогубця психічно хворим і чи не було у нього в момент самогубства хворобливого розладу психіки тимчасового характеру, в результаті якого він був не спроможний розуміти значення учиненого ним діяння чи керувати своїми вчинками.
Для проведення судово-психіатричної експертизи у справах про самогубство органи розслідування повинні зібрати дані, які стосуються особи самогубці, сімейних взаємовідносин, стану здоров’я. Зрозуміло, що всі документи медичного характеру (історії хвороби, довідки, результати медичних аналізів) рекомендується збирати повністю.
Особливої уваги заслуговують свідчення про поведінку даної особи взагалі і особливо перед самогубством, про деякого роду дивні проступки і висловлювання, якщо вони мали місце. Слід критично ставитися до показання осіб, які намагаються відтворити цю подію тенденційно, в спотвореному вигляді з різних спонукань, інколи через особисту чи матеріальну зацікавленість.
У показаннях свідків і в характеристиці поведінки самогубця для експерта важлива не констатація психічної хвороби, а описання конкретних фактів, які свідчать про психічні відхилення. При цьому дуже важливими є щоденники і особливо передсмертні записки. Нерідко вони не тільки розкривають мотив самогубства, але і характеризують особу самогубці. Деякі автори відзначають, що потреба людини в останні хвилини життя пояснити душевний стан є такою великою, що лише небагато з них можуть протистояти внутрішній потребі висловити хвилюючі їх почуття. Самий же факт звернення до людей перед самогубством свідчить про те, що автори їх залишились психічно здоровими людьми. Психічно хворі рідко залишають після себе записки, а якщо і залишають, то викладають в них у більшості випадків хворобливі переживання. Характер і зміст передсмертних записок можуть дати цінні дані для розпізнання психічного захворювання.
Після проведення всіх необхідних досліджень експерт складає висновок, в якому повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній під час проведення експертизи, запитання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання. Коли під час проведення експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вправі на них вказати у своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст. 200 КПК України).
Висновок судово-психіатричної експертизи оформляється документом, який має назву «Акт судово-психіатричної експертизи». Акт підписується всіма членами комісії, які несуть за його зміст особисту відповідальність. У випадку незгоди між експертами щодо відповідей на поставлені запитання кожен з них дає і підписує свій висновок окремо (ст. 75 КПК України).
Акт судово-психіатричної експертизи є одним із джерел доказів у справі. Дані, які в ньому наводяться, повинні бути максимально точними і супроводжуватися вказівками, звідки вони отримані (із матеріалів справи, зі слів обстежуваного, із медичної документації). Зміст акта має бути зрозумілим не тільки спеціалістам-психіатрам, але і судово-слідчим працівникам. В ньому повинні міститись не тільки висновки про діагноз і судово-психіатричну оцінку захворювання, але і обґрунтування цих висновків, які витікають із даних про психічний стан особи в минулому і в період обстеження.
Акт судово-психіатричної експертизи містить такі розділи: а) вступну частину, б) опис фізичного, неврологічного і психічного стану підекспертного (дослідницька частина), в) аналіз отриманих даних (мотивована частина) і г) висновки (заключна частина).
Вступна частина містить:
дату проведення експертизи;
прізвище експерта, його фах, науковий ступінь, вчене звання, посада, експертний стаж, кваліфікаційний клас, ранг;
підстави і форми проведення експертизи;
прізвища присутніх під час експертизи;
перелік об’єктів, поданих на експертизу;
питання, поставлені перед експертом, органами, які призначили експертизу;
підпис експерта під попередженням про відповідальність.
Дослідницька частина містить:
факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу об’єктів, що стосуються психічного стану особи, в різні періоди та їх пояснення;
дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологічний стани тощо).
Мотивована частина містить:
обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об’єктів експертизи.
Висновки експертів судово-психіатричної експертизи є відповіддю на запитання, які поставлені перед ними, і тому повинні бути обґрунтованими, стверджувальними, конкретними і чіткими. Це стосується висновків про осудність, дієздатність і т. ін. Попередній висновок допускається лише в деяких випадках посмертних експертиз. Якщо зібрані слідством дані дуже мізерні і поповнити їх не можливо, а відповідно категоричний висновок обґрунтувати нічим, залишається єдине - дати передбачуваний висновок. Однак ^таке припущення не може бути голослівним і довільним. Його, так само як і достовірний висновок, необхідно науково обґрунтувати. Він має базуватися на правильній оцінці фактичного матеріалу, на об’єктивних даних.
Акт (одноособої, комісійної) експертизи підписується експертом, членами комісії. При комісійній експертизі у випадку незгоди експертів щодо відповідей на поставлені запитання кожен з них складає і підписує окремий акт або частину спільного акта, яка відображає хід і результати досліджень, проведених ним особисто.
Відповіді на поставлені перед експертом запитання не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.
Висновок судових психіатрів, як і інших експертів чи будь-які інші докази, не має наперед встановленої сили і не є обов’язковим для органів і осіб, що призначили експертизу (ст. 67 КПК України). Однак незгода їх з експертними висновками повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку і приведені для цього конкретні підстави (ст. 75 КПК України).
Оцінка судово-психіатричного висновку є дуже складним завданням і вимагає не тільки юридичних, але і судово- психіатричних знань. Акт судово-психіатричної експертизи повинен бути проаналізований з точки зору його оформлення і дотримання процесуальних вимог. Досліджуючи висновки експертів, слідчі органи і суд встановлюють: чи можна вважати їх повними й обґрунтованими; чи випливають вони з матеріалів справи і даних психіатричного обстеження; чи правильно використані експертами показання свідків та інші докази в справі; чи відповідають викладені в акті фактичні дані матеріалам справи. Однак цими обставинами не вичерпуються вимоги, яким повинен відповідати акт судово-психіатричної експертизи.
У випадку недостатньої ясності і повноти експертного висновку може бути призначена додаткова експертиза, що доручається тій же або іншій експертній комісії чи експерту (ст. 75 КПК України). Завданням останньої може бути оцінка нових матеріалів, які ставлять під сумнів правильність висновків первинної експертизи, і перегляд раніше даного висновку.
У випадку необґрунтованості висновку експерта, чи коли його буде визнано таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів у його правильності, може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому експерту або іншим експертам (ст. 75 КПК України), а в особливо складних випадках - Українському науково-дослідному інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.
Висновок судово-психіатричної експертизи може бути необгрунтованим через: недостатнє ознайомлення експертів з матеріалами кримінальної справи; неповне обстеження підекспертного; погане викладення в акті даних, отриманих у процесі психіатричного обстеження підекспертного; плутану і суперечливі висновки. Будь-які приблизні висновки також служать підставою для призначення повторної експертизи.
Не може бути визнаний повноцінним висновок судово- психіатричної експертизи і в тих випадках, коли є явна невідповідність чи протиріччя між описовою частиною акта і висновками, які не тільки не витікають із даних обстеження, але і явно суперечать їм.
Повторна судово-психіатрична експертиза призначається також у зв’язку з неаргументованими і суперечливими висновками, які зроблені внаслідок низької кваліфікації експерта і недостатнього знайомства його з науковими положеннями судово-психіатричної експертизи, які є аксіомою.
Оскільки завданням повторної експертизи є перевірка правильності раніше даних висновків, то експертна комісія в таких випадках повинна бути більш компетентною і складатись із висококваліфікованих спеціалістів.
|