|
|
Скачати 1.41 Mb.
|
Питання теми
Основні терміни теми: цивільне право, фізична особа, цивільна правоздатність фізичної особи, цивільна дієздатність фізичної особи, юридична особа, правочин, право власності, право інтелектуальної власності, авторське право, право промислової власності, зобов'язальне право, договір купівлі – продажу, договір позички, договір позики, договір дарування, недоговірні зобов'язання, спадкове право, спадкові правовідносини, спадкування, заповіт. Інформаційний блок1. Питання цивільного права і предмет його регулювання. Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними благами, а також особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридичних осіб, та держави в цілому. Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Предмет цивільного права Майнові відносиниОсобисті немайнові відносинине пов’язані з майновими пов’язані з майновими Методом цивільного права є сукупність засобів і способів впливу на суспільні відносини, для яких характерні ознаки: вільне волевиявленні сторін; майнова самостійність сторін; юридична рівність сторін, тобто рівність їх правового становища; особливий спосіб вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський, третейський суд); майновий характер цивільно-правової відповідальності. Джерелами цивільного законодавства є Конституція України, Господарський, Цивільний, Житловий кодекси України, Закони України "Про власність", "Про захист прав споживачів", "Про приватизацію державного житлового фонду” та ін. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а основним джерелом цього законодавства є Цивільний кодекс України, який прийнятий 16 січня 2003 року (набрав чинності з 1 січня 2004 року). Цивільні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права (майнові відносини; відносини власності; особисті немайнові відносини; зобов’язально - договірні відносини, результати духовної творчості; спадкування по закону чи заповіту). У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст і об'єкт. Суб'єктами (учасниками) цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні особи. Фізичною особою вважається людина як учасник правових відносин. Усі фізичні особи мають цивільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки, яка виникає з моменту народження і припиняється у момент смерті. Цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров’я фізичної особи. Цивільна дієздатність поділяється на види: - часткова дієздатність; - неповна дієздатність; -повна дієздатність - обмежена дієздатність; - визнання фізичної особи недієздатною. Особи, які не досягли 14 років (малолітні) мають часткову цивільну дієздатність. Особи від 14 до 18 років володіють неповною цивільною дієздатністю. У повному обсязі цивільна дієздатність виникає з 18 років, тобто з настанням повноліття. Обмеження цивільної дієздатності допускається у випадках коли фізична особа страждає на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними а також якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і ставить себе чи свою сім’ю в тяжке матеріальне становище. Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним і над ним встановлюється опіка Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які обмежені в своїй дієздатності . До учасників цивільно - правових відносин належать також юридичні особи. Юридичною особою є організація, що зареєстрована у встановленому порядку законом, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Юридична особа вважається утвореною з моменту її державної реєстрації. Реорганізація можлива у формі злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення юридичної особи. Ліквідовано юридичну особу може бути за рішенням власника майна, уповноваженого ним органу, а також за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами юридичної особи; за рішенням суду, арбітражного суду в разі банкрутства (неспроможності) або в разі систематичного здійснення незаконної діяльності юридичної особи. Чинне законодавство розрізняє комерційні та некомерційні юридичні особи. Об'єктами цивільних прав є конкретні блага з приводу яких суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. Це можуть бути: 1) речі, зокрема гроші та цінні папери; 2) інше майно; 3) майнові права; 4) результати робіт; 5) послуги; 6) результати інтелектуальної, творчої діяльності; 7) інформація; 8) інші матеріальні й нематеріальні блага . Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної й творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може бути: - одностороннім (дія однієї сторони може бути представлена однією або кількома особами; створює обов'язки лише для особи, що його здійснила), дво - чи багатостороннім (погоджена дія двох або більше сторін). Правочин здійснюється в усній або письмовій формі. 2. Право власності та його конституційний захист Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу належності матеріальних благ суб’єкту, яким можуть бути окремі особи, групи осіб, держава. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право володіння - це фактична наявність речі в господарстві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Право користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості. Право розпорядження - визначення власником долі речі шляхом її продажу, дарування, знищення тощо. Конституція України передбачає такі форми власності: власність українського народу, приватна, державна, комунальна власність . Всі форми власності рівні. Суб'єктами права власності визначаються український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави. Приватною власністю є власність фізичних та юридичних осіб. До державної власності належить власність Українського народу. Комунальною власністю є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право інтелектуальної власності — це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт. Воно охоплює дві великі сфери права: авторське і патентне. Суб'єктами права інтелектуальної власності є творці об'єкта (автор, виконавець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові (право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності) або майнові права (право на використання об'єкта) інтелектуальної власності. Авторське право – сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, пов’язані із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Об'єктами авторського права є твори (літературні, художні, драматичні, музичні, фотографічні, ілюстрації, карти, переклади, комп'ютерні програми). Суб'єктом авторського права є автор. Сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, що виникають у зв’язку зі створенням, правовою охороною й використанням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, визначають систему охорони прав на них видачею патентів, називається правом промислової власності. Винахід - це пристрій, речовина або процес у будь-якій технології, який має винахідницький рівень і придатний для промислового використання. Корисна модель - це пристрій, речовина або процес у будь-якій технології, який є новим і придатним для промислового використання. Промисловий зразок (форма, малюнок, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу) вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності, якщо він є новим. Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Раціоналізаторська пропозиція - пропозиція, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес, а суб'єктом — автор та юридична особа, якій пропозиція подана. Правом наукового відкриття є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень пізнання. В інтелектуальному праві існують два типа правопорушень: плагіат – привласнення авторства на чужий твір і контрафакція (піратство) – самовільне відтворення, поширення і використання об’єктів інтелектуальної власності без дозволу осіб, яким належать відповідні права. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Видами виконання зобов'язання є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого зобов'язання. Поручителем може бути одна або кілька осіб . Гарантія. Банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження і на забезпечення його виконання Застава. Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) . Застава виникає на підставі договору, закону, рішення суду Види застави: - іпотека - застава нерухомого майна , договір такої застави підлягає нотаріальному посвідченню; - заклад - застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця. Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання . 3. Зобов'язальне право. Цивільно правові договори Зобов'язальне право - це частина цивільного права, яка регулює суспільні відносини, що складаються між суб'єктами цивільного права у зв'язку з передачею майна, виконання робіт, надання послуг або сплатою грошей. Важливе практичне значення має поділ зобов'язань на договірні і позадоговірні. Так, якщо зобов'язання виникло на підставі договору (домовленості сторін про встановлення цивільних прав та обов'язків), то воно йменується договірним. Якщо зобов'язання є наслідком дій одного з його майбутніх учасників (наприклад, заподіяння шкоди, рятування державного або громадського майна тощо), то воно називається позадоговірним. Договірне зобов'язання може бути як двостороннім, так і одностороннім, у той час як позадоговірні зобов'язання бувають тільки односторонніми. Зобов'язання припиняються: - за умови виконання; - у разі передання відступного; - зарахування ; - за домовленістю сторін; - у випадку прощення боргу ; - у разі поєднання боржника і кредитора в одній особі; - за неможливості виконання ; - зі смертю фізичної особи ; - у зв'язку з ліквідацією юридичної особи Цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Види договору: - односторонні та двосторонні. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Найбільш поширеними видами договорів є договори купівлі-продажу, найму (оренди), позички, позики, міни (бартеру), довічного утримання (догляду) ренти, дарування. Договір купівлі-продажу - один із основних видів цивільних договорів, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму . Договір найму (оренди) - це правочин, за яким одна сторона (наймодавець)передає або зобов'язується передати іншій стороні (наймачеві) у користування за плату майно на певний строк. Різновидом договору найму є оренда, лізинг і прокат. Договір позички - це правочин, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Договір позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками. Договір міни (бартеру) - це правочин, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Довічне утримання (догляд) - це правочин, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або к частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужу-вача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір ренти - це правочин, за яким одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми. Договір дарування – це правочин за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Недоговірними зобов'язаннями - є публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу за передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи та за результатами проведення конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, делікти — зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди. 4. Спадкування за законом і за заповітом. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - його спадкоємців. Сукупність норм цивільного законодавства, які регулюють дані відносини, називається спадковим правом, а самі відносини спадкоємства, урегульовані нормами цивільного права, спадковими правовідносинами. Заповіт — особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті. Заповідачеві надано право зробити заповідальну відмову, тобто покласти на спадкоємця за заповітом виконання зобов'язання (надати право користування рухомим та нерухомим майном іншим особам — відмовоодержувачам.) Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Дотримання форми заповіту є однією з умов його дійсності. Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця й часу його складання. Заповіт має бути нотаріально посвідченим. Законом передбачено можливість складання секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини відбувається спадкування за законом. Спадкування за законом здійснюється спадкоємцями у порядку черговості. Наступна черга спадкоємців за законом здобуває право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини. Цивільним кодексом України передбачено 5 черг спадкоємців. Перша черга. Право на спадкування мають діти спадкоємця, зокрема зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті; той із подружжя, який його пережив, та батьки. Друга черга. Право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба й дід як з боку батька, так і з боку матері. Третя черга. Право на спадкування мають рідні дядько й тітка спадкодавця. Четверта черга. Право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. П'ята черга. Право на спадкування мають інші родичі спадкодавця, до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Спадковий договір — це правочин, у якому однією зі сторін є спадкодавець, а іншою — одна або кілька осіб, що мають право на отримання певного майна спадкодавця після його смерті. Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів
Тема 8. Основи трудового права Питання теми 1. Поняття, предмет правового регулювання та джерела трудового права. 2. Колективний і трудовий договори. 3. Робочий час і час відпочинку. 4. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність. Основні терміни теми: право на працю, трудове право, зайнятість населення, безробітний, колективний договір, найманий працівник, контракт, випробування при прийнятті на роботу, робочий час, неповний робочий час, скорочений робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність. Інформаційний блок 1.Поняття, предмет трудового регулювання та джерела трудового права. Трудове право – основна, спеціальна галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою трудових прав, тобто в процесі трудових відносин. Трудові права громадян Право на відпочинок Ст. 45 Конст. України Право на страйк Ст. 44 Конст. України Право на працю Ст. 43 Конст. України Право на участь в управлі-нні підприємством... Ст. 2 КЗпП України Право на звернення до суду для вирішення судових спо-рів Ст. 55 Конст. України Право на об’єднання в профспілки Ст. 36 Конст. України Право на забезпечення по безробіттю Ст. 46 Конст. України “Зайнятість населення” як діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством, доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Основним джерелом трудового права в Україні є Кодекс законів про працю (КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 року і введений у дію з 1 червня 1972 року. Трудове право регулює трудові відносини найманих працівників. 2. Колективний і трудовий договори До основних інститутів трудового законодавства належать трудовий і колективний договори. Їх основні положення врегульовуються КЗпП України та Законом України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року. Колективний договір – договір, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини між власником і працівниками (колективом усіх, кому власник надає роботу) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Трудовий договір - це угода між працівником і власником (роботодавцем), за якою перший бере на себе зобов'язання виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, а другий зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати певні умови праці.
Сторони і зміст трудового договору Сторони (учасники) трудового договору Зміст трудового договору – сукупність умов, які визначають взаємні права і обов’язки сторін Похідні – що передбачені в законодавстві Безпосередні – що визначаються сторонами Власник підприємства або уповноважений ним орган, фізична особа Працівник – фізична особа, що має право-здатність і трудову дієздатність (14,15,16 років) Обов’язкові (необхідні) Факультативні (додаткові) Види трудових договорів Строковий Безстроковий Для виконання певних робіт Форми трудового договору Письмовий Усний Особливою формою трудового договору є контракт – це договір, укладений письмово, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть визначатися угодою сторін. При укладанні трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Підстави припинення трудового договору ст. 36,37 КЗпП Настання певних юридичних подій За ініціативою сторін (робітник і роботодавець) За ініціативою третіх осіб Призов або вступ працівника на військову службу Смерть працівника Ініціатива праців-ника ст. 38,39 КЗпП Закінчення строку Ініціатива робото-давця ст. 40,41 На вимогу проф-спілк. комітету За угодою (волею) сторін п. 1ст. 36 Набрання законної сили вироку суду Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. 3. Робочий час і час відпочинку Робочий час - це передбачений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору зобов'язаний бути на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки. Нормою робочого часу є передбачена законом для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період: день, тиждень, місяць. Чинним законодавством передбачено три види робочого часу: нормальна тривалість, скорочена тривалість і неповна. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: 1) для працівників віком до 18 років; 2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці. За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може передбачатися як при прийнятті на роботу, так і у подальшому неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Надурочними вважаються роботи понад передбачену законом або угодою тривалість робочого дня. Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день. Це особливий режим робочого часу, який запроваджується для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Право на відпочинок гарантує громадянам вільний від безпосередньої продуктивної праці час, який вони використовують для відновлення своїх сил, всебічного розвитку духовних та фізичних здібностей, для активної участі в управлінні справами суспільства. Час відпочинку - це частина календарного періоду, протягом якого працівника за законом має бути звільнено від виконання трудових обов'язків і який він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та відновлення працездатності. Законодавством передбачено такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові і неробочі дні; відпустки. Відпустка - це вільний від роботи час протягом передбаченої законом кількості календарних днів. Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: - основна відпустка; - додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; - додаткова відпустка за особливий характер праці; - інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) соціальні відпустки: - відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; - відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; - додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; 5) відпустка без збереження заробітної плати. 4. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність Трудова дисципліна . Трудова дисципліна - це сукупність правових норм, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи в праці та відповідальність за винне невиконання цих обов'язків. Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конкретному підприємстві, в установі, організації в процесі трудової діяльності називається внутрішнім трудовим розпорядком. За скоєння дисциплінарного проступку настає дисциплінарна відповідальність, під якою розуміється обов'язок працівника відповісти перед власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за скоєний дисциплінарний проступок і понести ті стягнення, які зазначені у дисциплінарних санкціях трудового права. Матеріальна відповідальність працівників - відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Трудове законодавство передбачає два основних види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну. При обмеженій матеріальній відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, однак не більше свого середнього місячного заробітку. При повній матеріальній відповідальності працівник зобов'язаний відшкодовувати шкоду в повному обсязі незалежно від будь-яких меж. Питання для самоконтролю:
Список рекомендованої літератури та нормативних актів 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України – 1996 - №30, 2. Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. 3. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р. 4. Основи правознавства: Навчальний посібник / За редакцією С.В. Ківалова і М.П. Орзіх. К., 2001. 5. Правознавство: Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копейчикова. - К., 2002. 6. Трудове право України: Підручник / За редакцією Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої.- К., 2000. Тема 9. Основи кримінального права Питання теми
Основні терміни теми: злочин, кримінальна відповідальність, підстави кримінальної відповідальності, готування до злочину, замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, суб’єкт злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, вина, співучасть у злочині, виконавець, організатор, підбурювач, пособник, необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, покарання, амністія, помилування. Інформаційний блок
Кримінальне право — є однією із окремих, самостійних галузей права України. Це система юридичних норм, встановлених органом законодавчої влади, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, котрі їх вчинили. Кримінальне право має свій предмет і метод правового регулювання. Предмет кримінального права становлять відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань. Методом правового регулювання відносин у кримінальному праві є застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин. Основна функція кримінального права — охоронна. Регулятивна функція кримінально-правових норм відображається у попередженні злочинів, недопущенні їх свідомими громадянами. Головними принципами кримінального права є – законність, гуманізм, справедливість, невідворотність кримінальної відповідальності, особиста відповідальність за наявністю вини тощо. Основною категорією у кримінальному праві є поняття злочину, оскільки воно лежить в основі всіх кримінально-правових інститутів. Злочин - це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України ). У зазначеній статті закріплені три ознаки злочину: а) суспільна небезпечність діяння; б) винність; в) протиправність діяння (передбачена в законі про кримінальну відповідальність). Ознаки злочину Протиправність Суспільна небезпека Винність Караність Ч. 1 ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості поділяє злочини на чотири групи (категорії): Види злочинів Особливо тяжкі Тяжкі Середньої тяжкості Невеликої тяжкості невеликої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м’яке покарання; середньої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років; тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років; особливо тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Склад злочину – сукупність передбачених кримінальних законом ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння. Склад злочину Суб’єкт Об’єкт Об’єктивна сторона Суб’єктивна сторона Осудність фізичної особи Загальний Діяння (дія або бездіяльність) Вина Суспільн. небе-зпечні наслідки Вік фізичної особи Разовий Мотив Спеціальний суб’єкт Безпосередній Час, місце, об-становка, спосіб Мета Об'єкт злочину відображає те, на що посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди (власність, майнові права, права і свободи громадян). Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння. Вона виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об'єкту злочину. Ознаки об'єктивної сторони: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність); злочинні наслідки діяння; причинний зв'язок між ними; спосіб вчинення діяння; час, місце знаряддя і засоби злочину. Суб'єкт злочину — це є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Ст. 19 КК визначає , що осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. В ККУ встановлено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Це коли особа під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Суб'єктивна сторона — внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Вина — психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та наслідків вчинку, виражене у формі умислу чи необережності (ст. 23). Форми вини Умисел Необережність Злочинна самовпевненість Злочинна недбалість Прямий Непрямий Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення. Розрізняють незакінчений та закінчений злочини (ст. 13 КК). Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Стадії вчинення злочину Незакінчений злочин Закінчений злочин Готування до злочину Замах на злочин Готування до злочину - є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замах на злочин - є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Добровільна відмова при незакінченому злочині - є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно. Форми співучасті у злочині Проста форма Складна форма Співучасть з розподілом ролей Злочинне угруповання (співтовариство) Співвиконавство без попереднього порозуміння Співвиконавство з попереднім порозумінням |
| Б. Харчук «Планетник». Добро і зло в повісті Обладнання: текст твору, дидактичний матеріал (кросворди,опорні конспекти),малюнки до твору |
Тема : ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ У РІЗНИХ СЕРЕДОВИЩАХ ... |
| Урок з географії Тема: “Чорна металургія України” України, атласи, опорні конспекти уроку, зразки корисних копалин, контурні карти, пересувна дошка з ватманом, маркер, малюнки-плакати... |
Уроку: Урок: Тема: Зрілий вік. Розвиток статевих клітин. Оваріальний і менструальний цикли Мета: ознайомити учнів з особливостями зрілого віку, розвитком статевих клітин, оваріальним і менструальним циклом: розвивати вміння... |
| “Многогранники та їх властивості” (геометрія з застосуванням комп’ютерної грамотності) Юріївна відповідально працює над підвищенням якості знань учнів, приділяючи увагу індивідуальним, груповим, колективним формам роботи.... |
Конспекти уроків Конспекти уроків. Трудове навчання 5-6 клас. Варіативний модуль. Технологія електротехнічних робіт. – Рівне: РУГ. 2013. 49 с |
| ПЛАНУВАННЯ ПЕРЕЛІК РОЗДІЛІВ І ТЕМ ТА РОЗПОДІЛ ГОДИН ІІ. КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ІІІ. ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ |
Історія вивчення клітини. Методи цитологічних досліджень Лугова Т. О. Опорні схеми і таблиці на уроках біології «Клітинний рівень організації живої матерії» |
| Конспекти уроків за темою Художньо-технічні особливості вишивки різних регіонів України (художні особливості, матеріал та техніка виконання) |
Матеріал для перевірки знань з теми «Прикметник» в 6 класі за посібником Глазова О. Н., Дика Н. М. Плани – конспекти уроків. Харків: Веста: Видавництво «Ранок»,2004. 272 с |