Конспекти уроків за темою
|
|
Скачати 260.61 Kb.
|
|
Методична розробка на тему «Методичне забезпечення варіативного модуля «Українська вишивка» вчителя трудового навчання та технологій спеціалізованої школи № 87 ім.О.П.Довженка з поглибленим вивченням української мови та літератури м.Києва Саранцевої Оксани Степанівни Зміст методичної роботи 1. Теоретичні відомості про українську вишивку 1.1. Історичні етапи розвитку вишивання в Україні 1.2. Основні мотиви українського народного орнаменту 1.2.1. Типи орнаментів 1.2.2. Види орнаментів 1.2.3. Символіка українського орнаменту 1.2.4. Мотиви – символи
1.3. Художньо-технічні особливості вишивки різних регіонів України (художні особливості, матеріал та техніка виконання) 1.3.1. Українське Полісся1.3.2. Середня Наддніпрянщина 1.3.3. Гуцульщина і Покуття 1.3.4. Слобожанщина 1.3.5. Поділля 1.4. Вишивка в контексті традиційної культури українців 2. Практичне застосування матеріалів варіативного модуля «Українська вишивка» на уроках трудового навчання:
3. Перелік рекомендованої літератури ті інтернет ресурсів Теоретичні відомості про українську вишивку 1.1. Історичні етапи розвитку вишивання в Україні Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення як у сільському, так і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалася, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і організовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епохи вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої країни – трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи). Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів – мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот. Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У с. Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками, чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, - ще недавно так одягались українські селяни. Бляшки, подібні до знайдених у с. Мартинівка, було виявлено у Фессалії, на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов’яни з середньої Наддніпрянщини. На фессальських бляшках зображено воїна так виразно, що видно вишивану вставку на сорочці. Арабський мандрівник Ібн-Фадлак (Х ст. н. е.) у своїй оповіді про русів зазначає, що вони мали вишитий одяг. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна - Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Археологічні розкопки, підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві на фібулах і срібних браслетах ХІІІ ст.. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками. В Іпатіївському літопису від 1252 р. говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками. Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль. Невідомі умільці копіткою працею виробили різноманітні устелені техніки вишивання, зразки давньокиївського вишивання на шкірі та тканині дійшли до нас з Х-ХІ ст.. З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Відомо, що таку школу очевидно, першу на українській землі, у ХІ ст. організувала сестра Мономаха Ганна. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо. У ХVІ-ХVІІ ст. успішно діяли промисли гаптування в Києві, Чернігові, Корці та інших містах. У Львові вишивальний цех створений у 1658 р. Численні такі майстри були в ХVІІІ ст.. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники, наволочки та ін. Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри, наприклад, у селах Григорівні на Київщині, Качанівці – на Чернігівщині, Клембівці – на Поділлі і т.д. Такими центрами в Карпатах стають Вижниця, Косів, Космач тощо. У другій половині ХІХ ст.. знову виник інтерес до народного, національного вишивання і не тільки компонентів одягу, хатнього вжитку, а й атрибутів, символіки. І саме цей період виявився своєрідним пробним каменем під тиском штучних псевдонародних зразків, не притаманного їй призначення. Ручне вишивання, як основа існування такого виду народного художнього промислу не могло бути конкурентноздатним з промисловістю. Намагання різних товариств, організацій, установ (наприклад “Просвіти” земств, різних шкіл, курсів при них) щодо збереження, та дальшого розвитку цього виду народної художньої творчості могли дати бажаних результатів у конкурсній боротьбі з промисловим виробництвом. Проте вишивка не зникла з життя народу, як і не згасла його душа, естетичні уподобання. Основне призначення вишивки – прикрашувати одяг, інетр’єно-обрядові тканини – зумовило її виживання і дальшого розвитку. Вона стала майже виключно домашнім заняттям, і хоч існували вишивальні фабрики, наприклад ім.. Лесі Українки у Львові. та дешеве фабричне полотно все більше замінювало тканини домашнього виробництва, вививка традиційно тримається на індивідуальної творчості, дуже повільно переходила вона на перкалі, шовк та інші тканини промилсовгов виробництва. І навпаки, фабричні різноколірні нитки, - заполоч, волічка, гарус і т.д. у народних вишивальниць користувались зростаючим попитом. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.. – це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі вишивання, образний, орнаментальний лад, набувають чітко означених рис. Наприклад, вишивка з рослинного орнаменту червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів Яворів шини на Львівщині і монохромний (чорний),часто геометризований, орнамент. Сокальщини в цій же області. Багата на відмінності місцевого характеру гуцульська вишивка, наприклад, оранжево-жовта космацька з суто геометричним орнаментом відрізняється від наддніпрянської з розвиненим рослинним, і.т.д. Українська вишивка знає також зооморфні, антропоморфні та орнітоморфні мотиви (зображення звірів, людей, птахів. Неповторністю композицій, орнаменту, колориту характеризується вишивки Полісся, Бойківщиин, Поділля, Полтавщини. Часто вони є своєрідним “паспортом” для вишитих речей (наприклад, сорочок), Вже в кінці ХІХ на початку ХХ ст.. вишивальницям на Україні були відомі понад 1200 художньо-технічних прийомів вишивання, хоч століттями існувало два основних методи нанесення вишивальними нитками стібків на тканину – двосторонній і односторонній. На всій території України широко було відоме мережання, однак окремі регіони мали свої особливості. Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів, стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовавули природу не лише у фольклорі, а й декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо було своєрідними оберегами, що захищали людину від “злих” сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка), червоний – любов, жага, світло, боротьба, сорний – смуток, нещастя, горе, смерть, зелений – весна, буяння, оновлення життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. стійкості традицій дійшли через століття до наших часів. Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалась. На рубежі ХVІ- ХVІІ ст.. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання. 1.2. Основні мотиви українського народного орнаменту 1.2.1. Типи орнаментів Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративної лінії. Стібки нитки-лінії – прямі по горизонталі або вертикалі, діагональні – основа творення складних орнаментальних форм. Вона – домінанта вишивального мистецтва. З неї починається безперервний процес творення – від простих елементів до складних мотивів орнаментальних форм. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими виступами, строго організовуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків. У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, воно дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва. Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини. Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів. Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прямий, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак, хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо, більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції. Орнамент – графічна чи живописна прикраса виробу, створена з ритмічно поєднаних елементів. За типами орнамент поділяється на:
 1.2.2. Види орнаментів За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Геометричні орнаменти притаманні всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладался в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. В орнаменті подільских вишивок трапляється мотив "кривульки", або "безконечника", який відомий ще з часів трипільскої культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", "хвощ" та "перерви", що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір "рожи" (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця.      В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвинок" тощо. Деяки з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвинку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділенний на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок.        У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак из збереженням традіційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.     1.2.3. Символіка українського орнаменту 1. Калина - дерево українського роду. Колись в стародавні часи вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяці і Зірки. Тому і отримала калина таке ім'я від староукраїнської назви Сонця - "Коло". А оскільки ягоди калини червоного кольору, то і стали вони символом крові і безсмертного роду. Саме тому все весільні рушникі, дівочі і навіть чоловічі сорочки оздоблені могутніми кетягами калини. 2. Хміль. Листя хмелю можна віднести до молодіжної символіки. Окрім центральної України, узор поширений на Поділлі. Хміль близький до символіки води і винограду, тому що несе в собі знак розвитку, молодого буйства і любові. Можна сказати, що узор хмелю - це весільна символіка. Народна пісня підказує, що "витися" - для парубка означає бути готовим до браку, оскільки для дівчини йти заміж - це "пучечки в'язати". 3. Чорнобривці. Дуже тісно зв'язані поетичні образи народної пісні і вишивки. Те, що добре для народу, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Хто не знає, що в кожній українській області повинні рости чорнобрівци. Радують вони наше око, лікують наше тіло, а тому і просяться на біле поле рушника або сорочки. 4. Вода і Сонце. Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображається восьмикутною розеткою або квіткою, а знак Води нагадує вужа, що згорнувся. Дві стихії, які створили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і сонячну батьківську енергії. 5. Зорі. Зірки, розкидані по рукавах і зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, який вже не хаотичний, а впорядкований і наповнений гармонією. 6. Виноград. Символіка винограду розкриває радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, а дружина зобов'язана ростити і доглядати за родовідним деревом. Мотив винограду видно на жіночих і чоловічих сорочках Київщини, Полтави. У Чернігові виноград в'ється на сімейних рушниках. 7. Мак. З давніх часів в Україні святили мак і їм обсівали людей і худобу, тому що вірили, що мак має чарівну силу, яка може захистити від будь-якого зла. Також вірили, що навесні поле після битви покривається маками. Ніжна і трепетна квітка несе в собі незабутню пам'ять роду. Дівчатка, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і тугою вишивали узори маку на сорочках, а на голови одягали вінки з семи маків, обіцяючи цим ритуалом зберегти і продовжити свій рід. 8. Троянда. Стара назва троянди - ружа - співзвучна стародавній назві Сонця - Ра. Крім того, є і староукраїнська назва крові - руда. Узори з трояндами складалися по законах рослинного орнаменту, що позначало нескінченний сонячний рух з вічним відродженням. Там, де троянди складені в систему геометричного узору, ці рослини - не просто квіти - це квіти-зірки, які утілювали представлення народу про Всесвіт як про систему. 9. Лілія. У легендах квітка лілії - це символ дівочої чарівності, чистоти і невинності. Якщо добре придивитися до контура геометричного узору, то вимальовуватиметься силует пари птахів - знак любові. Окрім квітки, невід'ємною частиною орнаменту був листок і бутон, які складають нерозривну композицію потрійності. У лілії закладено народження, розвиток і нескінченність життя. У орнаменті лілію обов'язково доповнює знак, який нагадує хрест. Він - магічний, тому і благословляє пару на створення сім'ї. Іноді над квіткою вишивають краплі роси, які також означають запліднення. Лілія - жіночий символ, сама суть енергії вологи. 10. Дуб. Дуб - святе дерево, яке утілювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Отже, парубки і молоді чоловіки завжди мали при собі чарівний оберіг животворящої сили свого роду. 11. Вазон. Етнічним обереговим знаком українців служила і вишивка, орнамент якої складали ВАЗОН (великі вітки з квітами і птахами) і БЕРЕГИНЯ (стилізована жіноча фігура або загадкова могутня квітка). Вони, як правило, вишивалися нитками червоного кольору, який символізував очисний вогонь і сонце і був пов'язаний з охоронною магією, оберегом, очищенням і лікуванням. 12. Ромбики. Найпоширенішим орнаментом української вишивки, загальним для всіх східнослов'янських народів, був геометричний орнамент, головні елементи якого складали РОМБИ З «ЗАКАРЛЮКАМИ». Вони, за стародавнім слов'янським повір'ям, утілювали богиню землі, служили добрим охоронним символом, який приносить щастя і протегує родючості. Саме наявність останнього значення пояснює широке розповсюдження цього оберегового орнаменту в обрядовому одязі, перш за все, жіночому. Вишивка з такими знаками в жіночому одязі розташовувалася на головних уборах, грудях і наплічнику, в чоловічому – на наплічнику, а також рукавах і поділі сорочки-вишиванки. 1.2.4. Мотиви – символи В орнаментальних композиціях вишивки велику роль відіграють мотиви – символи, значення яких змінювалося з розвитком суспільства, але люди завжди вірили в те, що вони мають магічну силу. Усі мотиви взяті з реального життя, на що вказують їх назви.  1.2.5. Техніки та способи вишивання Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані "техніки", яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інши зустрічаються також у білоруських і російских вишивках. Однією з найпоширеніших в українських народних вишивках є техніка вишивання хрестиком, яка ґрунтується на лічбі. Вишивають хрестиком по рахунку ниток на тканинах полотняного переплетіння, по канві або контурах, позначених крапками. Можна приготувати канву з висмикнутих вздовж і впоперек ниток тканини, які утворюють квадрати. Вишиваючи хрестиком, треба слідкувати за рахунком ниток тканини. Помилка хоча б на одну нитку спотворить вишивку. Треба також слідкувати, щоб всі верхні стібки перетинали нижні завжди в одному напрямі. Щодо способу нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню й односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки "перебору", "поза голкою", "стеблевий шов", "соснівка", "штапівка", "двостороння гладь", варіанти технік "виколювання", "вирізування", "мережання" та ін. До односторонніх зараховуємо такі техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це "низинка", "поверхниці", "плетінка", "кіска", "хрестик", "ланцюжок" та ін. Часом використовують кілька технік вишивання в одному виробі. Щодо типів орнаменту вишивок, територію України можна умовно розділити на три сеґменти: північ, малодоступні райони Полісся, реґіон Карпат з пануванням геометричного орнаменту; широка смуга центральної України, що схиляється до рослинного орнаменту; захід (Волинь, центральна Галичина, Бойківщина, де перехід до рослинного орнаменту уже завершився (у деяких районах він виявляється у сильно геометризованому вигляді, як от на Полтавщині, Буковині. Первісно вишивали лляними, конопляними нитками та нитками з нефарбованої і білої вовни. Згодом у практику вишивання увійшли і закріпились й інші види лляних, вовняних і бавовняних ниток; окрім полотна основою для вишивання почали служити батист, китайка, шовк, плис, шкіра тощо. У ряді реґіонів України при вишиванні часом використовують металеві, золоті і срібні нитки, коралі, перли, "пацьорки", коштовне каміння, "лелітки" тощо. 1.3. Художньо-технічні особливості вишивки різних регіонів України (художні особливості, матеріал та техніка виконання) 1.3.1. Українське Полісся Кольорова гама вишивки Полісся червоно-чорна. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому льняному полотну – графічно чітка. Характерною її прикметою є спокійно-розмірений ритм якогось одного лаконічного за абрисами мотиву. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Улюбленими мотивами були також і пташки. Вишивки Рівненьської та Волинської областей здебільшого нескладні за своїми орнаментами, які утворюються з ритмічного повторення поодиноких або вписаних одних в другі різноманітної конфігурації ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній тощо. Виразність малюнка досягається застосуванням техніки “занизування”, що імітує візерункове ткацтво й лягає на полотно чіткими лініями. В цих областях поширеним було також шиття білим, що поєднувалося з ажурними техніками “вирізування” та мережками. Застосовували мотиви “терен”, “виноград”, “ключики”. У Київському та Чернігівському Поліссі поряд із геометричними популярні рослинно-геометричні мотиви. Улюбленими тут є “рожі”, “берізки”, “хміль”, “барвінок”, а також “гусячі лапки”, “сливки”, “старчики” тощо. Поряд із “занизуванням” улюбленим є “вирізування”, “лиштва”, ажурні розшивки. Поліські орнаменти не мають деталізованої внутрішньої розробки, для них зовсім не характерне одночасне застосування різноманітних технік виконання. Вишивки Полісся – дуже стримані, прості й графічно виразні. Основне емоційне навантаження належить червоному кольору. У 30-х роках на території Київського Полісся поширилась так звана “писана“ або “рисована” техніка шитва. Це умовно вирішені рослинні орнаменти з різноманітних за формою листочків, пуп’янків, квітів. Техніка, нагадуючи гладь, має ту особливість, що попередньо на полотні вільно від руки малюється майбутній малюнок. Форми окремих елементів усуціль зашиваються червоним кольором, надаючи їм площинності й підкреслюючи декоративність. Іноді контур червоної квітки обводиться чорним, завдяки чому весь малюнок набуває чіткості, графічної виразності. Волинське Полісся   Рівненське Полісся   Житомирське Полісся    Київське Полісся    Чернігівське Полісся   
Наддніпрянщина є центром давньоруської народності, її культурного життя. Вишивкам цього регіону властиві пишні вишукані рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з квітками, листям, бутонами. Вироби, в основному, оздоблюють гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. Основні кольори вишивок — білий, коралово-червоний, відтінений чорним. Для Київщини типові техніки «набирування», «хрестик», характерна двоколірна червоно-чорна вишивка іноді з додаванням тремо кольору — жовтого або зеленого. На Середній Наддніпрянщині виділяються полтавські вишиванки. Вони відзначаються ніжною гамою, побудованою на вишуканому поєднанні білого та м'яких пастельних кольорів. Використовуються всі відтінки блакитного, вохряно-золотистого, зеленого, сірого. Для цієї місцевості властиві такі техніки: «вирізування», «виколювання», «верхоплут», «мережка», «стебнівка», «гладь», «солов’їні вічка», «зерновий вивід» та ін. Поширені орнаменти із симетрично розташованими квітками, листям, бутонами, пташками.      1.3.3. Гуцульщина і Покуття Своєрідну групу утворюють вишивки Гуцульщини – історико-етнографічного краю, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей і Закарпаття. Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає в себе прості мотиви і складні фігурні елементи, мотиви – комплекси. Це ромб, напівромб, по–різному поєднані в горизонтальному або вертикальному напрямках. Варіантна віртуозність утворює різноманітні види візерунку гуцульської вишивки. Крім цього, контури ромбів мають різноманітні окреслення, що також урізноманітнює ромбовидні композиції візерунків. Крім ромба, поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської вишивки квадрат, трикутник, круг, косоподібна фігура, хрести, зубці, кучері, меандр, плетінка тощо. Ці основні геометричні фігури створюють у різних поєднаннях стрічкові композиції. Всі ці мотиви відомі у мистецтві східних слов’ян уже в Х – ХІІІ століттях. Один із них – це геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трансформація в геометричні мотиви зображень людей, звірів, птахів, рослин тощо. У гуцульській вишивці збереглися геометризовані антропоморфні, зооморфні мотиви. Вони чітко простежуються у вишивках верхнього жіночого одягів: на сердаках, кептарях, кожухах та гуглях. Типовою композицією гуцульської вишивки є різні за шириною стрічкові смуги, рапорт яких складається з одного, двох або кількох мотивів. Вони розташовані строго симетрично, згідно з орнаментальною сіткою, створеною з комплексу вертикальних, горизонтальних, скісних, прямих і кривих ліній, що обґрунтовують відповідні орнаментальні ритми. Для Гуцульщини є характерними розеткові та квадратові композиції з численними варіантами контурного обрамлення. Кожному з сіл Гуцульщини та Покуття притаманні своєрідні традиційні мотиви, композиції та кольорова гама. У старих зразках вишивок контур мотивів завжди виконувався чорною ниткою, а сам візерунок і фон – кольоровими. Домінуючий червоний колір у різних нюансах звучання – від найтемніших до інтенсивних оранжево–золотистих відтінків. У співвідношенні до його звучання введені жовтий, зелений, синій, чорний кольори. Локальна художня особливість гуцульської вишивки – в поліхромному й орнаментальному рішенні.     1.3.4. Слобожанщина Слобожанщина охоплює східну частину України. Техніка вишивання цього регіону має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні (багатокольорові) орнаменти, що виконуються технікою дрібного «хрестика», «півхрестиком» і «гладдю». Колорит оздоблення яскравий, із переважанням червоного кольору. Орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.   
Своїм художньо - образним вирішенням виділяються подільські орнаменти. Подільські рушники виділяються технікою виконання і кольоровим строєм. Вишиті вони червоними, жовтими, синіми, зеленими, чорними вовняними нитками, що лягають рельєфними опуклими рядами, утворюючи виразні, сповнені спокійного ритму композиції. Класичною технікою Поділля є «низь», яку виконували одним або двома кольорами (червоним і чорним). Стібки лягають густими, насиченими лініями геометричного орнаменту. Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: «низь», «хрестик», «стебнівка», «насилування», «верхопрут», «зерновий вивід», «вирізування», різноманітні види чорних, білих та кольорових «мережок». Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні – «штапівка», «стебнівка», контурні шви, якими обрамляють та з'єднують окремі елементи композиції.     1.4. Вишивка в контексті традиційної культури українців Актуальність обраної теми пояснюється тим, що вишитий рушник на стіні – давній український народний звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої не прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях — хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика — всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше — обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ті вимережані рукотвори. Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакам гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим , хто виявив її. Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї. Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої. Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство. Вишивка є одним з найдавніших видів народного декоративного мистецтва на Україні. Традиції вишивання, зокрема, на одязі, характерні для всього слов'янського світу. Вишитий одяг носили завжди, - і в будень, і на свято. Він відігравав важливу роль в різного роду обрядах - і календарних, і побутових. За ритуальними піснями - колядками, щедрівками, веснянками, причому не тільки українськими, але й білоруськими, російськими - видно, що вишитий одяг разом з іншими вишитими побутовими речами (зокрема - рушниками) досить часто згадується як важлива деталь в народній обрядовості. Можливо, що у віддалену епоху язичництва та перші століття після прийняття християнства існувала сакралізація ритуального одягу, який прикрашали спеціальним орнаментом. Певні відгомони такого ставлення до одягу, зокрема - до сорочки - збереглись і до сьогодення. Як приклад, можна навести досить великий пласт вірувань та обрядів, пов'язаних із весільним одягом. Тут і певна кольорова гама, і перестороги від нечистої сили тощо. Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер’єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя. Починається кожна вишивка з підготовки матеріалу – вибору тканин, ниток, голки та ін. Легкі рухи їх розміщень, сполучень, приводить до утворення складних, наперед задуманих “серцю милих” узорів. При цьому завжди присутні тактовна неспішність, міра співставлення, органічний зв’язок між матеріалом тканини і вишивальних ниток. В результаті народжується вишивка як нова реальність – на весільному рушникові, сорочці для милого, дитячому одязі. Найкращі узори, такі, яки би ні в кого не було, створювались і вишивались для дорогих людей, для особливих святкових подій. Народною свідомістю опоетизована творчі жіноча праця, зв’язана з образами добра, захисту, надії. Високоморальні естетичні основи всенародного вишивального мистецтва. Загалом, вишивка - і як художнє явище, і як процес, і як культурна традиція - посідає в традиційній культурі українців досить важливе місце. Про це свідчить багато фактів, зокрема, те, що, незважаючи на велику кількість фабричних тканин та фабричного одягу, незважаючи на різні тенденції та напрямки розвитку моди, вишитий одяг залишається незмінно актуальним і в повсякденному житті, і в святі. Практичне застосування матеріалів варіативного модуля «Українська вишивка» на уроках трудового навчання (Інструкційні матеріали, схеми вишивок) Рівненське Полісся   Рівненське Полісся   Гуцульщина і Покуття   Гуцульщина і Покуття   Середня Наддніпрянщина   Середня Наддніпрянщина   Поділля   Поділля   Слобожанщина   Конспекти уроків Перелік рекомендованої літератури
Інтернет-ресурсиhttp://terpug.at.ua http://trudove.org.ua http://stranamasterov.ru/gallery |
Схожі:
|
Конспекти уроків Конспекти уроків. Трудове навчання 5-6 клас. Варіативний модуль. Технологія електротехнічних робіт. – Рівне: РУГ. 2013. 49 с |
Матеріал для перевірки знань з теми «Прикметник» в 6 класі за посібником Глазова О. Н., Дика Н. М. Плани – конспекти уроків. Харків: Веста: Видавництво «Ранок»,2004. 272 с |
|
Конспекти уроків Тема. Перпендикулярність прямої і площини. Розв’язування задач Методи уроку: розв’язування задач в гетерогрупах, в моногрупах, самостійна робота |
Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Поурочні плани – конспекти для уроків «Країнознавства» з англійської мови. Запропоновані уроки можуть бути використовуваними на факультативних... |
|
Радищев писав у книзі «Путешествие из Петербурга в Москву»: «…кто... Дидактичний матеріал до уроків світової літератури за темою «О. Пушкін. Лірика. (9 клас)» |
Орієнтовні плани-конспекти уроків технічної праці за новою програмою... Мета уроку: Засвоєння знань про основні галузі виробництва промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо. Розвивати... |
|
Урок входить в серію уроків з геометрії, об’єднаних однією темою «Трикутники» Значна увага приділяється практичній направленості уроку. Учні доводять теорему, використовуючи результати завдань практичної роботи;... |
Узагальнити та систематизувати знання за темою «Тригонометричні функції... Встановити степінь засвоєння навчального матеріалу за темою шляхом проведення самостійної роботи |
|
Методичні рекомендації та дидактичні матеріали щодо формування комунікативної... З'ясувати, скільки уроків відводитися на вивчення теми; чи велася робота над даною темою раніше; який новий лексичний і граматичний... |
Принципи організації інтерактивного уроку Від уроків, де в центрі уваги перебуває вчитель, в епоху інформації слід переходити до уроків, де учні діють і самі доходять висновків... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua