|
|
Скачати 1.64 Mb.
|
|
Но́рма пра́ва (правова́ норма) — формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене вправі і забезпечене державою, інститутами і субінститутами (підінститутами). Класична, ідеальна структура норми права складається з трьох елементів — гіпотези (Якщо…), диспозиції (, то…) та санкції (, інакше… .).
58. 61. Спеціалізовані норми права, їх види. Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права. Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що містять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин. Розвиток цього різновиду норм пов'язаний з ростом законодавчої культури, законодавчих узагальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови звільнення від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з фундаторськими (установчими) нормами. Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. Наприклад, норми-принципи функціонування соціально-економічного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.З Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою». Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення. Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов'язкове значення. Серед спеціалізованих норм слід виділити: оперативні, або норми-інструменти колізійні, або норми-арбітри їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми: Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їхню зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух. Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми. 62.Способи викладення норм права в статтях нормативно-правових актів. За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи): — повну (пряму), — відсильну, — бланкетну. Повна У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Відсильна У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 "Оголошення розшуку обвинуваченого" Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. — Бланкетна У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є "бланком", що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України "Про заставу" зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний "бланкетний" спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України. Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, блан-кетні. Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення: - казуїстична - зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.; - абстрактна - зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття. 63.Норма права і стаття закону, їх співвідношення. Норми права отримують своє зовнішнє вираження через тексти нормативних правових актів, які конструюються з статей, параграфів, пунктів, абзаців. Основою структурною одиницею нормативно правового акту є стаття. Стаття - це структурно відокремлена частина нормативно-правового акта, що представляє собою державно-владне веління і зміст одну норму права, декілька норм права чи частину норми права. Структурна відокремленість виражається тим, що в кодифікованих нормативно правових актах стаття має заголовок чи порядковий номер. З поняттям статті можна ототожнювати поняття «пункту», «параграфа». Стаття є формою окремих норм права, організацією тексту окремих норм права, отже, найперше співвідношення статті і норми, як форми і змісту. Співвідношення між статтею і нормою багато в чому залежить від того, що перед нами - логічна норма або норма припис. Якщо це норма - розпорядження, то вона повністю утримується в статті. Норма-припис ні в якому разі не може бути «роздроблена» між статтями. 64.Поняття правотворчості, її функції та основні принципи. Співвідношення понять "правотворчість" і "правоутворення". Правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.Правотворення - форма виникнення і буття права в широкому правовому полі: до правотворчості, поруч із ним, у вигляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реалізації права. Правотворення відбувається і поза правотворчості державою, у рамках громадянського суспільства - у правосвідомості, конкретних правовідносинах, правомірній поведінці, правових теоріях, судових прецедентах і т. ін. Правотворення живить правотворчість новими правовими ідеями, правилами поведінки, конкретними рішеннями, угодами, котрі досліджуються, узагальнюються, систематизуються державою, а по тому формулюються в нормах права, зовнішньо виражених у нормативно-правових актах. 65. Стадії та види правотворчості. Правотворчий процес — система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів. Кожний вид нормативно-правових актів пов'язаний із компетенцією державних органів певного рівня, а тому підготовка, розгляд і ухвалення кожного виду актів в ієрархії актів мають специфічні ознаки. Ступінь складності правотворчого процесу визначається тим, які нормативно-правові акти ухвалюються - закони Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, рішення органів місцевого самоврядування та ін. Стадії правотворення і правотворчого процесу: 1. Передпроектна стадія - формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права - відбувається на рівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя; 2. Проектна стадія - ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта; 3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта властива колегіальному правотворчому органу - офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. 4. Засвідчувальна стадія - підписання нормативно-правового документа; 5. Інформаційна стадія 66. Оприлюднення актів парламенту, глави держави, уряду в Україні та строки набрання ними чинності. Правовий^-правові-нормативно-правові акти Верховної Ради України (ВР) і Президента України (Президента) вступають у дію через десять днів від дня офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Правовий^-правові-нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (КМУ) вступають у дію з моменту їхнього прийняття, якщо більше пізній строк набрання ними чинності не передбачений у цих актах. Акти КМУ, які визначають права й обов'язки громадян, набувають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях. Акти ВР, Президента, КМУ, які не мають загального значення або нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органа. Ці акти й акти з обмежувальними грифами (наприклад, акт КМУ із грифом «секретно») офіційно оприлюдняться шляхом розсилання відповідним державним органам і органам місцевого самоврядування й доведення ними до відомості підприємств, установ, організацій і осіб, на які поширюється їхня дія. Неопубліковані акти ВР і Президента набувають чинності з моменту їхнього одержання державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо орган, що їх видав, не встановив інший строк набрання ними чинності. 67, Поняття нормативно-правового акту, його основні ознаки. Нормативно-правовий акт - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Ознаки нормативно-правового акта: 1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум); 2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків; 3) приймається з дотриманням певної процедури; 4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити: а) вид акта (закон, указ, постанова); б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади); в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка); г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта; д) дані про посадову особу, яка підписала акт; 5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", газетах "Голос України" та "Юридичний вісник України"; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті "Урядовий кур'єр"; закони і підзаконні акти - у часописі "Офіційний вісник України"). 68, Поняття юридичної сили нормативно-правового акту, їх види за юридичною силою. Юридична природа нормативно-правових актів МВС України. У теорії права юридична сила нормативно-правових актів існує у двох основних значеннях. Перше: під юридичною силою нормативно-правового акта розуміється його здатність реально діяти, фактично породжувати юридичні наслідки. Наприклад, початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону. Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юридичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухвалення, тобто підписання закону. У той же час закони починають діяти з моменту ухвалення; з моменту опублікування; з часу, який позначено в самому законі; з часу, який визначено в постанові про порядок введення закону в дію. Друге: під юридичною силою нормативно-правового акта розуміється його місце в ієрархічній структурі нормативно-правових актів, його значення, його верховенство або підпорядкованість залежить від положення і ролі органу, який прийняв акт, від його конституційних повноважень і компетенції, якою цей орган наділений. Хоча окремі науковці-правники юридичну силу нормативно-правового акта ототожнюють з юридичною чинністю цього акта. Зокрема, вказують, що юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією України і законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов´язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб´єктом нормотворчості. Ієрархія нормативно-правових актів у правовій системі України залежно від їх юридичної сили є такою: 1) Основний Закон нашої держави (Конституція України); 2) міжнародні договори: а) якщо законодавець не здійснив трансформацію цих норм у внутрішнє законодавство; б) у разі колізії норм ратифікованого договору і норм національного права; 3) закони України; 4) укази Президента України; 5) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; 6) нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим, рад областей, міст Києва та Севастополя; 7) інші нормативно-правові акти України. 69, Поняття закону, його основні ознаки. Види законів. Закон - це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообов'язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою. Усі закони мають вищу юридичну сил у щодо інших нормативно-правових актів, і це проявляється в таких ознаках, що: 1) ніхто, крім органів законодавчої влади та народу (через референдуми), не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти; 2) закони регулюють найважливіші суспільні відносини; 3) всі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів; 4) у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону; 5) тільки законодавчий орган може підтвердити або змінити закон у разі повернення його Президентом при відкладнім вето. 70. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, класифікація. Підзаконні нормативно-правові акти - це документи компетентних органів, які видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Підзаконні нормативно-правові акти класифікують на основні види: > за суб 'єктами видання: 1) Укази і розпорядження Президента України; 2) постанови Верховної Ради; 3) постанови Президії Верховної Ради; 4) рішення і постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 5) постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; 6) розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій; 7) рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів; 8) інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів та відомств України; 9) рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів; 10) накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів; 11) нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій; за юридичною силою: 1) загальні (поширюються на всю територію та населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України); 2) відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів); 3) місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці, зокрема, акти місцевих органів виконавчої влади); 4) локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій). 71. Конституція України, її основні ознаки, місце і роль в системі нормативно-правових актів. Конституція України - це Основний Закон Українськ ої держави, що прийнятий 28 червня 1996р. вищим представницьким органом державної влади (Верховною Радою України), володіє вищою юридичною силою і регулює фундаментальні положення організації суспільного і державного життя: належність державної влади, характер власності, права і свободи громадян, національно-державний і адміністративно-територіальний устрій, систему і принципи діяльності механізму здійснення повновладдя народу. Характерні риси Конституції України виявляються у тому, що вона: > виражає суверенітет і волю українського народу -громадян України всіх національностей; > служить о сновою (фундаментом) чинного національного законодавства, її норми перебувають у центрі системи права, забезпечують єдність та узгодженість норм права, що закріплені різними нормативно-правовими актами; > має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй і застосовуватися на її основі; > норми її є нормами прямої дії, тобто вони гарантують можливість звернутися в суд для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, виключно на підставі Конституції України; > має підвищений ступінь стабільності, що забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень -для внесення змін встановлений жорсткіший порядок, ніж для звичайних парламентських законів (необхідність 2/3 голосів депутатів від конституційного складу ВРУ); так і створенням системи правової охорони Конституції - системи конституційного нагляду і конституційного контролю; > нормативні приписи мають не тільки регулятивний, а й установчий, програмний, політичний характер. 72. Дія нормативно-правових актів у часі Нормативні акти набувають чинності: а) або з моменту їхнього прийняття; б) або з моменту їхнього оприлюднення (офіційного опублікування); в) або з моменту настання строку, зазначеного в самому нормативному акті або в спеціальному акті про введення його в дію; г) або після закінчення певного строку після оприлюднення (офіційного опублікування) нормативного акту (строк набрання чинності не зазначений у самому нормативному акті, але визначений для такого випадку законодавством). д) або з моменту їхнього одержання адресатом (якщо акти відповідно до законодавства не публікуються, а розсилаються). 73. Дія нормативно-правових актів у просторі та щодо кола осіб. Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом. Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території. (право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.) Види законів у дії за колом осіб: 1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном); 2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається. Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (див. ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.). 3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю. 74. Поняття “законодавство”. Тлумачення терміна ”законодавство” Конституційним Судом України. У юриспруденції, правозастосовній діяльності(як і в самому законодавстві) використається розуміння законодавства у вузькому й широкому змісті («вузьке й широке трактування законодавства», «вузьке й широке розуміння законодавства»). У вузькому змісті «законодавство» - це тільки закони. У сучасній Україні, з урахуванням утримування ст.9 Конституції України, законодавство - це закони й міжнародні договори України (ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори України - складова частина національного законодавства України). У широкому змісті «законодавство» - це закони й підзаконні правовий^-правові-нормативно-правові акти. Звідси й розуміння системи законодавства як системи всіх діючих нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів). КС у своєму Рішенні пояснив, що термін «законодавство», що вживається в ч.3 ст.21 Кзот, щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, необхідно розуміти так, що їм охоплюються закони України, що діють міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана ВРУ, а також постанови ВРУ, укази Президента України, декрети й постанови КМУ, прийняті в границях їхніх повноважень і відповідно до Конституції України й законами України. |
| Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає... Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);... |
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,... |
| Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ... Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни... |
| Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права Предметом курсу є вивчення процесів формування, розвитку державних утворень, правничих норм, правових систем, що існували на території... |
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11 П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів... |
| Конспект з курсу “Теорія держави і права”. § Теорія права і держави в системі юридичних наук У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються... |
Теорія держави і права в системі юридичних наук Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство |
| 1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
1. Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження Землі, яка вивчає просторово-часові закономірності її розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури... |