1. Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження


Скачати 369.56 Kb.
Назва1. Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження
Сторінка1/4
Дата17.03.2013
Розмір369.56 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
  1   2   3   4
1.Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження

Поняття ввів М. Ломоносов. Палеогеографія – наука, що вивчає ГО геологічного минулого, її будову, стан і історію розвитку.Палеогеографія – наука про давню географічну оболонку Землі, яка вивчає просторово-часові закономірності її розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури й закономірностей розвитку давньої ГО Землі, виникнення та еволюції основних геосфер. Тобто предмет географічний (давня ГО), а об’єкт геологічний – відклади.

Гносеологічна основа Пгео. – головні закономірності розвитку прадавньої природи Землі:1) єдність природи 2) всезагальність та взаємозв’язок явищ і процесів 3) направленість, нерівномірність і поліхронність розвитку 4) зональність (регіональність) і індивідуальність прояву 5) поєднання близьких (неорганічна прир.) і неповторюваних (орг. прир.)особливостей розвитку.

Принцип суперпозиції (Стенона): «За умови непорушеного залягання кожний нижчезалягаючий пласт древніший за перекриваючий». Основний принцип – актуалізма.

Палеогеографія складається із загальної, регіональної, прикладної і галузевої. Чарльз Лаєль (англ. вч.) – батько сучасної геології та палеогеографії, запровадив принцип актуалізму – ключ до вивчення давньої природи є у вивченні сучасного. Як самостійний природно-історичний напрям палеогеографія виникла відносно недавно, на межі 19-20 ст., після робіт Неймара, Вегенера. Як сформована наукова дисципліна сформувалась в середині минулого століття, коли були опубліковані праці Маркова, Герасимова. У палеог. використовуються системний аналіз, еволюційний підхід. Жорж Кюв’є – школа “катастрофізму”.

Кожне геологічне тіло у оболонці Землі є пам’яткою певної сторони давньої природи. Памяткою давнього рельєфу є умови залягання певного шару гірських порід одного віку.

Вся історія розвитку Землі поділяється на певні етапи, а відклади, сформовані у однорідних природних умовах, називаються стратиграфічними горизонтами.

Палеогеографічний індикатор – непрямий показник природних умов минулого. Палеогеографічні документи – основна база для палеогеографічних реконструкцій.

Галузі палеогеографії.У залежності від задач П можна класифікувати по-різному. За цільовою ознакою П. поділяється на загальну, галузеву й прикладну. Головна мета З.П. – синтез палеогеографічних даних і розгляд минулого ГО вцілому. До неї відн. Також теоретичну П, яка використовує математичні методи й моделювання. Галузева П. займається аналізом конкретних палеогеографічних аспектів і складається з компонентної, регіональної та історичної палеогеографії. Компонентна – дослідження декількох окремих компонентів і процесів природи минулого (реконстукція ландшафтів минулого, палео -кліматичної, -гідрологічної, -геоморфологічної, -екологічної, палеонтологічної ситуації). ІІ і ІІІ напрямки – просторово-часова тематика науки. Регіональна П – займається реконстукціями на визначених площах (область, регіон, район, ділянка тощо); історична – відтворює природну обстановку по часовим віхам. П-ю, як і будь-яку історичну науку можна розділити хронологічно (напр. по основним підрозділам геохронологічнної шкали: ери, періоди, епохи, віки).

Прикладна П – сфера застосування П-х даних і практичних задач. У ній виділяють напрямки: пошуковий, прогностичний, охороноприродознавчий. Новий напрям – нетрадиційна П (палеоекологічні проблеми).

Структура палеогеографії, як науки.Палео: -геологія, -геоморфологія, -кліматологія, -педологія,

-гідрологія (океанологія, отамологія, лімнологія, гляціологія, кріологія), -біологія (бот., зоол.),

-карпологія (давнє насіння й плоди), -антракологія (деревне вугілля), -палінологія (спори, пилок),

  • теріологія(мікро\макро - ссавці)-

  • малакологія (молюски),

  • -ентомологія (комахи),

  • -герпетологія (плазуни).

Палеоландшафтознавство – реконстукція давніх ПК різного рангу.

П-еколгія – відтвор. Прир. ландшафтів давніх часів; антропоцентричний х-ер (звор. зв’язок людини з прир.). Геоархеологія.
2.Палеогеографія та палеоекологія.

Палеоекологія (рос. палеоэкология, англ. palaeoecology, нім. Paläoökologie f) – розділ палеонтології, який вивчає взаємовідносини між організмами геологічного минулого і середовищем їх мешкання. Має важливе значення для розуміння механізму утворення органогенних гірських порід, місць їх локалізації. Виділяють палеоаутекологію, палеодемекологію, палеосинекологію. Палеоаутекологія вивчає екологію окремих організмів геологічного минулого.Палеодемекологія досліджує популяції минулих геологічних епох.Палеосинекологія вивчає біоценози та біотопи минулого на основі аналізу решток організмів, які знайдені в ориктоценозах та літологію вмісних гірських порід.

Створення палеоекології дозволило простежити зв'язки організмів минулого один з одним і з навколишнім середовищем всередині популяцій, ценозів і всього населення древніх басейнів

Палеоекологія (від палео... і екологія ) , розділ палеонтології, що вивчає спосіб життя і умови проживання організмів геологічного минулого, взаємини між організмами і місцем їх існування (неорганічна і органічна) і їх зміни в процесі історичного розвитку життя на Землі .

  Основоположник П.— російський палеонтолог Ст О. Ковалевський, такий, що дав блискучі приклади еволюційного і палеоекологічного аналізу вимерлих наземних хребетних. Класичні дослідження копалин морських і солоноватоводних безхребетних виконані російським геологом Н. І. Андрусовим. Велике значення для розвитку П. мали роботи бельгійського палеонтолога Л. Долло, що назвав їх етолого-палеонтологічнімі, і австрійського дослідника О. Абеля, що запропонував термін «палеобіологія», який згодом був замінений терміном «П.». Великий внесок у розвиток П. внесли російські геологи і палеонтологи А. П. Карпінський і Н. Н. Яковлєв.

  Основний метод відновлення способу життя древніх організмів — вивчення будови їх скелетних залишків (морфо-функціональній аналіз); при цьому удається частково відновити умови проживання вимерлих організмів. Більш повно це може бути зроблено при вивченні всіх ін. організмів, що населяли дану частину водоймища або суші, і при використанні геологічних даних. Тому об'єкти вивчення П.— залишки організмів (видів, популяцій і співтовариств), залишені ними сліди (палеоїхнология), ін. прояву життєдіяльності (лінька і пр.), особливості поховання (тафономія), а також гірські породи, що укладають скам'янілості. Речовий склад порід, їх структура, характеристики текстур і геохімічних дозволяють відновити багато особливостей обстановки життя древніх організмів і їх загибелі. Звідси витікає необхідність проведення спільних палеоекологічних і літологічних робіт. У СРСР вони ведуться з 30-х гг.; розроблений метод комплексних палеоекологічних і літологічних досліджень, основа якого — порівняльний екологічний аналіз комплексів донних організмів в просторі і в часі і виявлення закономірностей їх поширення в межах цілих морських басейнів. Особливого значення такий аналіз набуває при вивченні палеозойських і більш древніх організмів, коли актуалістічеський метод (див. Актуалізм ) може бути використаний з великими обмеженнями. Останній широко застосовується при аналізі викопних поховань (актуопалеонтология, по Р. Ріхтеру і В. Шеферу). У 2-ій половині 20 ст з'явилися роботи по еволюції древніх співтовариств, які можуть сприяти вивченню процесу розвитку екологічних стосунків як між різними групами древніх організмів, так і між древніми організмами і неорганічним середовищем.

  Відновлюючи умови проживання організмів минулого і їх спосіб життя, П. дає коштовні відомості для інших розділів палеонтології, а також для геології, допомагаючи корелювати відкладення різних фацій, реконструювати палеографічні умови, умови осадконакопленія і утворення ряду корисних копалини. Видається журнал «Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology» (Amst., з 1965). У СРСР засновані установи, де проводяться палеоекологічні дослідження, — Палеонтологічний інститут АН(Академія наук) СРСР і інститут палеобіології АН(Академія наук) Грузинською РСР.



3.4. Історія розвитку палеогеографії та її сучасні концепції та парадигми.

Палеогеографія – наука відносно молода, але її основа була закладена ще в працях видатних натуралістів, таких як: Авіценна, Л. да Вінчі, Ж.-Б. Ламарк, Ч. Лайєль, М.В. Ломлносов, Н. Стенон, К.Ф. Рульє. Як самостійний природно-історичний напрямок виник на рубежі 19-20 століть, після праць М. Неймара, А.П. Карпинського, І.Вальтера, А. Вегенера, І.Д. Лукашевича та інших вчених. Як повноцінна наукова дисципліна П-я сформувалася в середині минулого століття, після публікацій кінцевих зведень І.П. Герасимова, К.К. Маркова, Р.Б. Рухіна, Р. Флінта, а також спеціалізованих палеогеогр. робіт Б.П. Жишченка, М.Ф. Веклича, А.А. Величка, В.А. Зубакова та інших дослідників.

Становлення П як науки пов’язане з запитами практики й науково-пізнавальними цілями й стимулювалося видатними досягненнями в геології, геофізиці, біології та географії. Особливу роль зіграли

розробки концепції актуалізму Ч. Лайєлем,

методів фаціального аналізу Греслі,

еволюційного вчення Ч. Дарвіна та Ж.-Б. Ламарка,

встановлення закону географічної зональності грунтів (Докучаєв),

уявлення А. Вегенера про дрейф материків, а в подальшому розвинута рядом вчених (Ле Пішон, Зоненштайн, Ушаков)

теорія літосферних плит.

Найвідоміші концепції:

мобілізм (горизонтальні переміщення великих брил земної кори (і літосфери в цілому) відносно одна одної і по відношенню до полюсів протягом геол. часу);

фіксизм (континенти є фіксованими і стоять на одному місці з часу їх утворення в давнині; головною причиною тектонічних деформацій вважаються вертикальні переміщення);

нова глобальна тектоніка (сучасний варіант гіпотези мобілізму; літосфера розбита на великі плити, які рухаються по астеносфері в горизонтальному напрямку. Біля серединно-океанічних хребтів літосферні плити нарощуються за рахунок речовини, яка піднімається з надр, і розходяться в сторони (спрединг). У глибоководних жолобах одна плита находить на іншу і поглинається мантією (субдукція). Там, де плити зіштовхуються між собою, виникає складчаста споруда (колізія))

Чарльз Лаєль (англ. вч.) – батько сучасної геології та палеогеографії, запропонував принцип “актуалізму” – ключ до вивчення давньої природи є у вивченні сучасного. Жорж Кюв’є – школа “катастрофізму”. Поняття про генетичний тип було впроваджене Павловим, допрацював Шансер. Греслі – ввів поняття “фація”. Найбільша була дискусія – походження морен. На поч. XX ст. в Зх. Європі виділяли лише 4 зледеніння і між зледенінь (Пенк, Брюкнер). Поч. XX ст. – теорія дрейфу континентів (Хоумс). де Гейєр – варвохронологічний метод. Мілутин Міланкович – астрономічна теорія змін клімату. Революційний крок – методи абсолютного датування (радіовуглецев-ий, палеомагнітний); дані глибоковод-ного буріння, буріння льодовикових щитів. Джордж Кукла – зміни, зареєстровані в океанічних відкладах.
Палеогеографія виникла в середині XIX ст. Необхідними передумовами були: розробка відносної геохронологічної шкали на основі даних біостратиграфії; поява вчення про фації (швейцарський геолог А. Греслі, 1838), згідно з яким одновікові відкладення, представлені різноманітними типами осадових порід, відображають різну фізико-географічну обстановку їх накопичення; обгрунтування англійським геологом Ч. Лайєлем методу актуалізму, що дозволяє відновлювати фізико-географічні умови минулих геологічних епох шляхом аналогії з сучасними умовами.
В основу палеогеографії покладено складання різного роду палеогеографічних карт.
Перші палеогеографічні карти, що з'явилися в 1860-х рр.., Зображували розподіл древніх морських басейнів на місці сучасних материків. Такі карти юрського періоду (світова і Європейській Росії) Ж. Марку (1860), крейдового періодаСеверной Америки Дж. Дана (1863), серія палеогеографічних карт Європейської Росії для ряду послідовних геологічних періодів Г. А. Траутшольда (1877), А. П. Карпінського (1880), А. А. Іностранцева (1884). Найбільшу популярність здобули карти, складені Карпінським (1887 і 1894), який зробив на основі їх аналізу найважливіші висновки про закономірності рухів земної кори в межах Російської рівнини, пов'язавши їх з розвитком суміжних гірських систем.
Світові палеогеографічні карти окремих періодів і епох публікувалися на рубежі XIX-XX ст. французькими геологами А. Лаппараном і Е. Огом, австрійським геологом М. Неймайром, російським ученим І. Д. Лукашевичем; на цих картах робилася спроба відновити розподіл суші і моря не лише на материках, але і в межах сучасних океанів на основі екстраполяції даних по обрамляє суші. Е. Ог надав палеогеографічних картах палеотектоніческіх зміст, показуючи на них, окрім суші і моря, також геосинклінальні і платформені області. Німецький геофізик А. Вегенер в 1912 році, поклавши початок мобілізма в геології, зобразив на серії карт передбачуваний процес розпаду гіпотетичного суперконтиненту Пангеї і освіти Атлантичного і Індійського океанів.
На початку XX в. від узагальнених палеогеографічних схем для окремих періодів і епох почали переходити до більш детальним картам невеликих регіонів, складеними для геології століть або ще більш вузьких інтервалів часу (карти Н. І. Андрусовадля неогенових басейнів Чорноморсько-Каспійської області, А. П. Павлова для раннемелових басейнів Європейської Росії, А. Д. Архангельського для пізньої крейди Поволжья і Туркестану). Дослідження Андрусова поклали початок палеоекологіческіе, а Архангельського - порівняльно-літологічного напрямками в палеогеографії. У 1910 році Ч. Шухертом була вперше опублікована велика серія палеогеографічних карт Північної Америки, неодноразово перевидана по більш новим матеріалам. Читання курсу палеогеографії в вузах (Мюнхенський університет, Е. Даке, 1912) та публікації перших посібників з палеогеографії (Є. Dacqué, 1915; Th. Arldt, 1919, 1922) затвердили положення палеогеографії як самостійної науки.
З 1930-х рр.. палеогеографічні реконструкції стають необхідною передумовою пошуків корисних копалин (нафти і газу, вугілля, солей, бокситів, фосфоритів, алмазів і пр.). Удосконалюється одна з основ палеогеографії - вчення про фації (У. Твенхофел, Д. В. Налівкин).
Велике значення для палеогеографічних досліджень мали роботи Л. Б. Рухин (1959), Б. П. Жижченко (1959), К. К. Маркова (1960) та ін
  1   2   3   4

Схожі:

Дисципліна Історія України як об ’ єкт вивчення, її основні методологічні...
Дисципліна Історія України як об’єкт вивчення, її основні методологічні засади та джерельна база
Перелік питань до іспиту
Об”єкт економічної теорії та її предмет. Різні методологічні підходи до предмета економічної теорії
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,...
Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток)....
План Вступ Розділ Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті...
Розділ Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті соціального захисту
3. Ресурсне забезпечення менеджменту персоналу Маркетинг персоналу...
Персонал як об’єкт вивчення дисципліни менеджмент персоналу. Основні етапи управління персоналом: традиційний, індустріальний та...
Тема „ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Й ГОЛОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ”
Басейн Ф. В. О развитии взглядов на предмет психологии //Вопросы психологии, 1971. N4. С. 101-113
 Законотворча діяльність
Теоретичні засади податкового менеджменту: поняття, об’єкт та суб’єкт управління, їх взаємозв’язок. Навести приклад управлінських...
1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ, ЗАВДАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас,...
1. Сутність і значення менеджменту Предмет, об’єкт і суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...
ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ІСПИТУ ЗА ФАХОМ ДЛЯ АБІТУРІЄНТІВ, ЯКІ ВСТУПАЮТЬ...
Поняття про статистику як суспільну науку, її виникнення та розвиток. Предмет і методологічні основи статистики. Етапи статистичного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка