Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й


НазваТеорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й
Сторінка10/11
Дата15.03.2013
Розмір1.64 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

98. Суб'єкти правовідносин, їх види. Держава як суб'єкт правовідносин.

Суб'єкти правовідносин - це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази "суб'єкт права" і "особа, що має правосуб'єктність" збігаються. Правосуб'єктність - одна з обов'язкових передумов правовідносин.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:

— набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин - через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;

— набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації - суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Суб'єкти правовідносин - це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;

- іноземні громадяни;

- особи без громадянства (апатриди);

- особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

- державні органи, організації, установи, підприємства;

- органи місцевого самоврядування;

- комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо - вітчизняні, іноземні, міжнародні);

- громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);

- релігійні організації;

3) держава та її структурні одиниці:

- держава;

- державні утворення (суб'єкти федерації - штати, землі, автономії; в Україні - Автономна Республіка Крим);

- адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);

4) соціальні спільноти - народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.

Держава — не звичайний вид юридичної особи. Це особливий суб'єкт правовідносин (так вважали ще римські юристи). Ці особливості проявляються в тому, що:

• держава не має ні правоздатності, ні дієздатності (на відміну від фізичних та юридичних осіб);

• вона не має й спеціальної компетенції (на відміну від інших колективних суб'єктів);

• саме держава встановлює та формулює завдання, принципи та цілі власної діяльності, а також визначає права й обов'язки громадян та інших суб'єктів;

• лише вона має право самостійно визначати для себе коло обов'язків та предмет ведення;

• лише вона офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за її межами — у взаємовідносинах з іншими державами.

Держава має загальний і конкретний правовий статус, який реалізується за допомогою двох систем: системою внутрішньодержавного права та системою міжнародного права.

Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права — нормами (правами й обов'язками) міжнародної спільноти, які є однаковими для всіх її членів. При цьому кожна держава не тільки володіє правами й обов'язками, встановленими міжнародним правом, але й створює міжнародно-правові норми та принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус.

Конкретний правовий статус держави залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Держава як організація всього суспільства покликана висловлювати публічні, загальні інтереси і, отже, діяти на основі норм публічного права.

За межами та всередині країни держава є важливим учасником таких публічних відносин:

1) міжнародно-правових — укладає двосторонні та багатосторонні договори на основі норм публічного міжнародного права;

2) конституційно-правових — надання національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою чи присвоєння йому почесного звання;

3) кримінально-правових — здійснює боротьбу зі злочинністю ім'ям держави тощо.

Таким чином, держава через державну владу виступає як владний суб'єкт правовідносин.

Держава виступає і як суб'єкт правовідносин на основі норм приватного права:

• міжнародних — укладає договори на основі норм міжнародного приватного права;

• внутрішніх цивільно-правових — випускає державну позику; приймає передачу спадщини на користь держави.

У сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником і не має ніяких пільг чи переваг.

Держава управляє певною часткою власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями та установами, а належить суспільству в цілому. Ця частка державного майна та кошти державного бюджету становлять державну казну країни. Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функцій та органів, а держава як загальнодержавна казна у вигляді своїх фінансових організацій, що діють у певній галузі комерційної, господарської діяльності.

Визначеність та стабільність правового статусу держави, який регулюється нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, підвищує її авторитет та відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами.

99. Юридична особа: поняття, ознаки, види.

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Види залежно від порядку створення:

А)Юридичні особи приватного права- створюються на підставі установчих документів(статут затверджений учасниками, або установчий договір між учасниками)

Б)Юридичні особи публічного права- створюються за рішенням державного органу(розпорядчим актом президента країни, вищого органу державної виконавчої влади)

Залежно від держави:

А)Державні- створюються для виконання функцій держави; мають публічні цілі і не прагнуть до одержання прибутку як статутного завдання; можуть займатися підприємницькою діяльністю але лише тією мірою, яка служить досягненню цілей заради яких вони створені відповідають їм; функціонують на підставі принципу: «заборонено все, окрім прямо дозволеного в законом»;

Б)недержавні – створюються в сфері господарства, політики, освіти культури (громадські організації, профспілки, політичні партії ) фінансуються як правило своїми коштами; діють відповідно до статутних документів, зареєстрованих в установленому законом порядку; функціонують на підставі принципу «дозволено все, окрім прямо забороненого законом» розділяються на комерційні і не комерційні.

100. Правосуб’єктність фізичних осіб: поняття, склад. Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) - це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

Склад правосуб'єктності фізичної особи:

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Повна дієздатність настає з 18 років.

Неповна (відносна) дієздатність: 14 - 18 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), 15-18 (за чинним законодавством).

Часткова дієздатність: до 14 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), до 15 років (за чинним законодавством). Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Деліктоздатність - це здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. У деяких випадках Деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років (ст. 10 КК України). Варто уваги те, що, не досягши повної дієздатності, ці особи є деліктоздатними.

101. Правосуб’єктність юридичних осіб.Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) - це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (господарських) корпорацій, релігійних організацій та ін. Правосуб'єктність юридичної особи настає з моменту державної" реєстрації. Державна реєстрація означає легалізацію підготовлених установчих документів і реквізитів (статут, кругла печатка, штампи, найменування та ін.) та одержання свідоцтва про державну реєстрацію - документа установленого зразка, що засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної або фізичної особи. Виключення з державного реєстру означає ліквідацію юридичної особи і, отже, втрату її правосуб' єктності.

102. Поняття та види об'єктів правовідносин. Об’єкти правовідносин - матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

1. Матеріальні блага (речі, предмети, цінності), характерні головним чином для цивільних, майнових правовідносин (купівля-продаж, дарування, обмін, заповіт тощо).

2. Нематеріальні особисті блага (життя, честь, здоров'я, гідність, свобода, безпека, право на ім'я, недоторканність людини), більшість з яких типові для кримінальних і процесуальних правовідносин.

3. Поведінка, дії суб'єктів, різного роду послуги і їх результати. (Це, головним чином, правовідносини, що складаються на основі норм адміністративного права у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культурної й іншої діяльності).

4. Продукти духовної творчості (твори літератури, мистецтва, живопису, музики, скульптури, а також наукові відкриття, винаходи — все, що є результатом інтелектуальної праці).

5. Цінні папери, офіційні документи (облігації, акції, векселі, гроші, приватизаційні чеки, дипломи, атестати тощо). Вони можуть стати об'єктом правовідносин, що виникають при їх втраті, поновленні, оформленні дублікатів. У наш час в країні склався ринок цінних паперів, акції купуються і продаються, тобто вони є об'єктами угод.

103. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, припинення або зміну правових відносин.

Юридичні факти чисельні і багатогранні, тому і класифікуються за різними ознаками: за вольовою, юридичними-наслідками, складом, тривалістю дії. а вольовою ознакою юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це факти , які породжують, змінюють або припиняють правовідносини на основі волевиявлення людей. У свою чергу вони поділяються на правомірні (наприклад, вихід на пенсію, поступлення на роботу, реєстрація шлюбу і т. ін.) і неправомірні (наприклад, усі види правопорушень). . .

Юридичні події— це такі обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини незалежно від волі людей (наприклад, стихійні лиха, пожежі, землетруси і т. ін.). З ними пов'язано виникнення правових відносин по відшкодуванню збитків, по спадкоємству, по виплаті страхових винагород і т. ін. Ці події ніяких юридичних зобов'язань не викликають, а лише служать підставами для них.

За юридичним наслідками юридичні факти бувають: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі (наприклад, акт купівлі автомобіля породжує виникнення права власності на автомобіль у покупця, перехід на іншу роботу змінює коло прав і обов'язків робітника, а скасування державної реєстрації припиняє існування юридичної особи).

За складом юридичні факти бувають: а) прості; б) складні.

Прості юридичні факти складаються з однієї життєвої події або дії суб'єктів права (наприклад, написання заяви про відпустку).

Складні представляють собою сукупність кількох простих юридичних фактів (наприклад, призив громадянина на дійсну військову службу вимагає українського громадянства, досягнення певного віку, наявності певного стану здоров'я, відсутності права на відстрочку).

За тривалістю дії юридичні факти бувають: а) одноразові ; б) тривалі.

Фактичний склад – це система юридичних фактів і юридично значущих умов, необхідних для настання правових наслідків, які передбачені гіпотезою норми права.

Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт — це багатоаспектне (однак ціле) явище, то фактичний склад — це сукупність різних явищ. Для фактичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів. Наприклад, факт визнання підприємства банкрутом настає не тоді, коли підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів, а тільки після проходження певної процедури і визнання банкрутом саме в суді.

104. Правомірна поведінка: поняття, ознаки, види. Правомірна поведінка - це т ака поведінка, яка не суперечить юридичним нормам або основним принципам права певної держави, тобто це соціально-корисна діяльність в інтересах більшості суспільства. Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;

2) втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;

3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;

4) гарантується, охороняється державою.

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається в:

— дії;

- бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної (законослухняної) поведінки:

Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослухняної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка (конформістську — її різновид)— це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші») — до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характеризується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи. Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

105. Правопорушення: поняття, ознаки, види. Правопорушення --це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2)  є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3)  виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4)  має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

106. Зловживання правом. Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недо-зволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі. Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім'ї. Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловживання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредитних, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Ознаки зловживання правом такі:

1)  наявність в особи суб'єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3)  використання цього права не за його соціальним призначенням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інтересам;

4)  відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх виконання);

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами;

6)  настання юридичних наслідків.

107. Склад правопорушення: поняття, структура. Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. Структура складу правопорушення:

 Об'єкт правопорушення;

 Об'єктивна сторона правопорушення;

 Суб'єкт правопорушення;

 Суб'єктивна сторона правопорушення.

108. Юридична відповідальність: поняття , ознаки. Юридична відповідальність - це вид і міра примусового претерпевания суб'єктом правопорушення передбачених законом несприятливих наслідків правопорушення (особистого, майнового, іншого характеру). Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України).

Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.

108. Види юридичної відповідальності. Конституційна(юридична підстава — Конституція) - настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом.

Матеріальна(юридична підстава — КЗпП) - настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками та службовцями при виконанні ними своїх трудових обов'язків. Притягає до відповідальності адміністрація підприємства. Захід матеріальної відповідальності — грошове стягнення. Правозастосовний акт — наказ.

Дисциплінарна(юридична підстава -КЗпП) — накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості . Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення. Правозастосовний акт — наказ.

Адміністративна(юридична підстава — КпАП) - накладається за адміністративні правопорушення органами державного управління (органами так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, що не підпорядковані їм по службі. Заходи адміністративної відповідальності — попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) і т.ін. Правозастосовний акт — рішення.

Цивільна(юридична підстава -цпк) - настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, арбітражним судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносини або потерплого. Заходи цивільно-правової відповідальності — відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Правозастосовний акт — постанова.

Кримінальна(юридична підстава -КПК) - настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку. Заходи кримінальної відповідальності — жорсткі заходи кримінального покарання, які впливають на особу винного і позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі та ін.; застосовуються лише в судовому порядку. Правозастосовний акт — вирок.

110. Підстави юридичної відповідальності. Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Всі ці підстави взаємопов'язані і закріплені в законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку називають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути закріплений у чинному законодавстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має такий склад (елементи) об'єкт, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єкт і суб'єктивна сторона правопорушення. 

Об'єктом правопорушення є певні блага чи соціальні цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушення можуть бути різні матеріальні і духовні цінності, які визначаються об'єктами правовідносин. Це може бути власність, життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціально-небезпечними наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою юридичної відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості.

Суб'єктом правопорушення є фізична або юридична особа, яка повністю деліктоздатна. Деліктоздатність — це здатність особи нести юридичну відповідальність. Вона дуже тісно пов'язана із віком особи. У кримінальному праві така особа повинна бути осудною і навпаки, неосудна особа не може нести юридичної відповідальності. В цивільному праві особа повішна бути повністю дієздатною.

За різні правопорушення юридична відповідальність наступає з різного віку. Так, кримінальна відповідальність наступає з 16 років, а за особливо тяжкі злочини — з 14 років (ст. 10 КК. України), за адміністративні правопорушення — з 16 років, за дисциплінарні — з 16 років, а в окремих випадках — з 15 років.

Юридична відповідальність наступає лише за власні дії правопорушника. Ніхто не може нести відповідальність за когось іншого.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається в формах вини: намір (умисел) і необережність. Прямий намір буває тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних Наслідків. Непрямий намір є тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання.

111. Принципи і функції юридичної відповідальності, роль ОВС у їх забезпеченні.Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві.

Принцип законності забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням лише за умови, якщо воно передбачене законом саме як протиправне; якщо цей закон вступив у законну силу та його зміст є обнародуваним. Законність відповідальності виявляється у застосуванні міри відповідальності у межах та формах, встановлених законом; в наявності процесуальних вимог застосування відповідальності; у можливості оскарження і спростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності; у можливості недопущення зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальних норм.

Принцип справедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Моральність та справедливість характеризує рівень об'єктивності права, впливає на можливість добровільного виконання суб'єктами його положень, а справедливість санкцій уселяє віру в соціальну цінність юридичної відповідальності як засобу виправлення і перевиховання правопорушників та підтримання суспільного порядку. Справедливість досягається за умови дотримання у процесі покладення та реалізації юридичної відповідальності певних вимог.

Обґрунтованість відповідальності передбачає об'єктивне дослідження обставин справи, збирання та всебічну оцінку доказів, доведення наявності факту правопорушення до ступеня вини конкретної особи, визначення можливості застосування санкції, встановлення певної міри впливу відповідно до санкції норми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника. Всі зазначені вище вимоги потребують письмового закріплення з обґрунтуванням особливостей кожної з них.

Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку. Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо.

Право на захист є важливим принципом юридичної відповідальності, оскільки закріплює її справедливість шляхом встановлення процесуальних прав притягнутого до відповідальності, які забезпечують можливість знати, у чому полягає звинувачення, оспорювати його, брати участь у дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, оскаржити застосування запобіжних засобів, рішення у справі та порядок його виконання.

Невідворотність відповідальності забезпечує караність кожного факту вчинення правопорушення. Невідворотність відповідальності залежить від ряду факторів. Це і ефективна робота правоохоронних органів, їх компетентність; підготовленість органів, що застосовують санкції; обов'язкова і своєчасна реєстрація факту правопорушення; порушення справ за кожним фактом правопорушення. Важливого значення має наявність досконалого законодавства, що не надає можливостей окремим суб'єктам порушувати чи ігнорувати закон. Якщо за певне діяння повинно настати застосування засобів державного примусу, то без законних підстав ніхто не може бути звільненим від відповідальності та покарання ні за яких умов.

Своєчасність відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності.

Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін.

Принцип доцільності виявляється у досягненні мети юридичної відповідальності шляхом відповідності обраної стосовно правопорушника міри впливу, індивідуалізації засобів покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки скоєного, особливостей особи правопорушника та обставин скоєння правопорушення.

Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності.

Функції юридичної відповідальності — це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку.

Репресивно-каральна (деякі автори називають її штрафною) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків.

Обґрунтовується можливість існування організуючої (регулятивної) функції відповідальності. Її змістом є забезпечення регулювання суспільних відносин шляхом запобігання правопорушенням, покарання винних у їх скоєнні осіб та відновлення порушених внаслідок правопорушень прав і законних інтересів.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає...
Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права
Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,...
Структура юриспруденції(наук про державу право)
Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ...
Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни...
Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права
Предметом курсу є вивчення процесів формування, розвитку державних утворень, правничих норм, правових систем, що існували на території...
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11
П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів...
Конспект з курсу “Теорія держави і права”. § Теорія права і держави в системі юридичних наук
У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються...
Теорія держави і права в системі юридичних наук
Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
1. Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження
Землі, яка вивчає просторово-часові закономірності її розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка