|
|
Скачати 1.64 Mb.
|
|
Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи. Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасност
24.Механізм держави: поняття ознаки компетен. Механізм держави - цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави. Ознаки механізму держави: 1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах субординації та координації. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави; 2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. Кожний із суб'єктів механізму держави як його системний елемент є органічно обумовленим усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в цілому; 3) це система, яка має чітку структуру з певними зв 'язками між її елементами. Первинними елементами є державні органи. 25.Органи держави поняття, ознаки, ст-ра. Класифікація О́рган держа́ви — частина державного апарату — група осіб, або одна особа, що має юридично визначену державо-владну компетенцію для виконання завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду діяльності.Має предмет вивчення, завдання і функції. Державні органи управління діляться на: -законодавчі -виконавчі -судові - органи з окремим статусом(президент, НБУ, ГП) Органи держави класифікують по шести основним критеріям: За напрямком та змістом діяльності: органи державної влади; глава держави; органи державного управління; судові органи; контрольно-наглядові органи. За способом утворення: ті, що обираються; ті, що призначаються; ті, що передаються у спадок. За часом функціонування: постійні органи, що виконують основні функції держави та існують тривалий історичний період; тимчасові, що створюються для виконання одноразових завдань. За складом та способом прийняття рішень: єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керівником; колегіальні, рішення яких приймаються в процесі обговорення шляхом голосування. За територією, на яку поширюються рішення: центральні органи, рішення яких поширюються на всю територію; місцеві органи, рішення яких поширюються на адміністративну одиницю; 26.Державні органи передбачені КУ Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених КонституцієюУкраїни. Права і обов'язки Кабінету Міністрів України визначені Конституцією України та Законом «Про Кабінет Міністрів України». До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, 1-й Віце-прем’єр і три віце-прем'єр-міністри та міністри України. - Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України; - кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; - прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України (в цьому випадку Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України). Кабінет Міністрів України за обсягом і характером компетенції є органом загальної компетенції, оскільки в його віданні знаходяться всі питання життєдіяльності держави. 27.Поняття управління види.Держ управління и основні види управління: • технократичне —- управління технікою, механізмами, машинами; • біологічне — управління живими організмами рослин і тварин; • соціальне — управління людьми та їх колективами. Соціальне управління — це управління, здійснюване у людському суспільстві, людьми по відношенню до людей. І суб'єкт, і об'єкт управління представлені тут людиною. Отже, в управлінських системах, які функціонують у соціальному середовищі, головним і провідним є людський фактор. иходячи з викладеного, визначимо найсуттєвіші, на наш погляд, ознаки соціального управління: 1) соціальне управління завжди присутнє там, де виникає спільна діяльність людей; 2) його головне призначення полягає у здійсненні регулюючого впливу на поведінку учасників спільної діяльності; 3) функції соціального управління (координація, узгодження, планування, контроль, нагляд, примус) реалізуються в рамках суспільних відносин; 4) внаслідок соціально-управлінських впливів виникають управлінські відносини, які є різновидом, по-перше, суспільних, а по-друге, — вольових відносин; 5) соціальне управління є різновидом людської діяльності. 28.Місцеве самоврядування в Укр. Місце́ве самоврядува́ння в Україні— це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України 29.державна служба Держа́вна слу́жба — професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави особами, які мають посади вдержавних органах та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів .гр нтується на таких основних принципах: служіння народу України;
30.державний контроль. Націон. Та громадський контроль Загалом контроль використовується для перевірки відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, в рамках і межах яких вони мають діяти. Мета контрою полягає у встановленні результатів діяльності певних суб’єктів, допущених відхилень від прийнятих вимог, принципів організації, виявленні причин цих відхилень, а також у визначенні шляхів подолання перешкод для ефективного функціонування всієї системи. 31.Поняття види держ примусу 32.Теорія розподілу влади Розподіл влади — правова теорія, згідно з якою державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної (але при необхідності контролюючі одна одну) гілки:законодавчу, виконавчу та судову. Запропонована Джоном Локком. Т ВРУ КМУ Судова 33.Заг х-ка Зак Вик Суд влади 34/ Система “стримувань та противаг”: поняття, Принцип поділу влади доповнюється системою "стримувань і противаг". Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. "Стримування" і "противаги", з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку — створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів. Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження
Норми первісного суспільства (норми-звичаї) Норми держави (норми права) • за способом виникнення: — виникають поступово в процесі спільного життя — встановлюються державою • за вольовою спрямованістю норм: — виражають волю роду або племені — виражають державну волю за формою зовнішнього вираження: — знаходяться у свідомості людей, існують у неписаній формі — знаходять зовнішнє вираження в письмових правових актах • за часом набрання чинності: - виникають і відмирають поступово - набирають сили чи припиняють дію в суворо встановленому порядку, офіційним шляхом • за способом забезпечення виконання: — здійснюються внаслідок традицій; у разі порушення примус виходить від роду - забезпечуються примусовою силою держави
В умовах суспільної власності і колективного виробництва, спільного вирішення спільних справ, невідокремлення індивіда від колективу як автономної особи, звичаї не сприймалися людьми як такі, що суперечать їх власним інтересам. Ці неписані правила поведінки додержувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося головним чином силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. У разі необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувався при-мус, що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду і племені та ін.). У первісному суспільстві переважав такий засіб охорони звичаю, як «табу» — обов'язкова і незаперечна заборона (наприклад, заборона під страхом найтяжчих кар кровнородинних шлюбів). Крім заборон (табу), виникли такі способи регулювання, як дозволяння та позитивне зобов'язування (лише в зародковій формі). Дозволяння мали місце у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Позитивне зобов'язування мало на меті організувати необхідну поведінку в процесах приготування їжі, будівництва осель, розпалювання вогнищ, виготовлення Знарядь та ін. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобо-в'язування), які перетворилися на звичайні засоби регулювання первіснообщинного життя — витоки формування права 37. Поняття об'єктивного і суб'єктивного права, їх співвідношення В субъективном смысле правом называют обеспеченную законом меру возможного поведения граждан или организаций, которая нацелена на достижение целей, связанных с удовлетворением их интересов. Субъективные права находятся в тесной связи с возможностями или свободой поведения, принадлежащих лицам, субъектам, как бы «прикрепленными» к субъектам. От этого и произошло название субъективных прав. Субъективные юридические права, в том числе и обязанности, и ответственность, появляются и действуют на основе законов, общеобязательных норм. Правоспособность является предпосылкой субъективного права, иными словами, общая или абстрактная способность иметь права. Субъективное право, являясь компонентом конкретного правоотношения, зарождается на основании юридического факта. К субъективному праву относится и возможность самостоятельно совершать определенные действия, и возможность требовать определенного поведения от другого лица Объективное право не «прикреплено» к какому-либо субъекту, а живет как объективный факт, не что иное, как действующее наличное звание всего общества. По-другому его называют позитивным правом. Объективное право, в отличие от морали, обычаев и особенно требований естественного права, является «позитивным», поскольку установленные нормы поведения специально создаются людьми и властно утверждаются в общественной жизни в качестве неизменного и неопровержимого императивного критерия для обязательного поведения. Основная особенность объективного (позитивного) права как основы юридических прав и обязанностей состоит в том, что оно является нормативным образованием. Другими словами, оно состоит из юридических норм, из которых складывается право определенной страны. Под юридической нормой понимают общеобязательное правило поведения, которое проявляется в законах, иных признаваемых государством источниках и выступает в качестве основания и критерия правомерно допустимого с юридической стороны (а также юридически запрещенного и предписанного) поведения субъектов права. 38.Основні теорії права та сучасні підходи до право розуміння Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів: 1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права - громадська свідомість; право - не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту. 2. Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття-права - норма права, право - норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання. 3. Соціологічний: вихідна форма буття права - правовідносини; право - порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його "дія" у житті - у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування "життя" права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.
Термін "функціонування права" означає дію права в житті суспільства, втілення його функцій в суспільних відносинах. Функції права можна класифікувати у такий спосіб: Загальносоціальні Спсціально-соціальні (юридичні) Загальносоціальні інформаційна орієнтаційна виховна Регулятивна Охоронна 40.Принципи права: поняття, види, співвідношення з нормами права.
41. Співвідношення національного і міжнародного права Міжнародне право - частина національної системи права. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій (вступ України в РЄ) національне право збагачується завдяки міжнародному - особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему. Міжнародне право існує на декількох рівнях: - загальні (універсальні та загальновизнані) принципи, закріплені в Статуті ООН: суверенна рівність держав, право націй на самовизначення, добровільне виконання зобов'язань, поважання прав людини, вирішення міжнародних спорів мирним шляхом та ін.; - право міжнародних організацій, закріплене в конвенціях, пактах, деклараціях, резолюціях (ЮНЕСКО та ін.); - право співдружностей у рамках міждержавних об'єднань (принципи, акти, норми Європейського Союзу, Ради Європи, СНД та ін.); - міждержавні угоди (дво- та багатосторонні). 42. Право, політика, економіка: їх взаємозв'язок і взаємовплив. Політика і право тісно взаємозалежні. Процес прийняття закону (законодавчий процес) також є політичним за своїм характером. Право залежить від політики: — будь-які інтереси людей перед тим, як стати правом, мають бути опосередковані державною політикою (діяльністю законодавчих та інших правотворчих органів держави); — політика в праві формується у вигляді формально закріплених прав та обов'язків. Політичні вимоги стають правом лише в тій мірі, у якій вони закріплені в системі загальнообов'язкових норм, що охороняються державою. Політика залежить від права, яке є засобом вираження політики, її реалізації, гарантом пропаганди на користь визначеної політики. Право впливає на політику: - конституційно закріплює політичний лад суспільства, механізм дії політичної системи (поділ влади, політичний плюралізм, статус партій, виборче право та ін.), політичні права та свободи громадян; - робить легітимними політичні рішення і органи державної влади, що забезпечує їм підтримку населення (у тому числі не допускає протидії владі у разі прийняття непопулярних рішень), визначає межі та можливості діяльності як опозиції, так і правлячих структур; - гарантує (охороняє і захищає) політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх реалізації.
|
| Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає... Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);... |
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,... |
| Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ... Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни... |
| Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права Предметом курсу є вивчення процесів формування, розвитку державних утворень, правничих норм, правових систем, що існували на території... |
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11 П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів... |
| Конспект з курсу “Теорія держави і права”. § Теорія права і держави в системі юридичних наук У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються... |
Теорія держави і права в системі юридичних наук Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство |
| 1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
1. Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження Землі, яка вивчає просторово-часові закономірності її розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури... |