Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й


НазваТеорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й
Сторінка11/11
Дата15.03.2013
Розмір1.64 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

112. Правосвідомість: поняття, ознаки. Правосвідомість — це система відображення правової дійсності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Характерні риси правосвідомості


1.Є однією з форм суспільної свідомості і разом з політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображує суспільне буття.

2.Містить в собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми.

3.Обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури.

4.Ідеологічні елементи правосвідомості виступають в якості головних елементів правової культури та правового виховання.

113. Структура правосвідомості, її основні функції та види. Правосвідомість співробітників ОВС. Структура правосвідомості

Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.

Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов.

Функції правовосвідомості

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість — елемент правової системи, поєднаний з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо. Основні функції правосвідомості:

когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

регулююча (настановча) — припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволень і заборон.

За глибиною відображення правової дійсності

Буденна — це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів і емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно діючого і бажаного права та правової системи.

Професійна — сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання.

Наукова — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно існуючої і бажаної правової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення

Індивідуальна — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.

Групова — це правова психологія і правова ідеологія , що характеризує ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства.

Суспільна — це правосвідомість, що характеризує ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Професійна правосвідомість співробітника ОВС включає:
- Знання законодавства і можливостей юридичної науки.

- Переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів, в цінності права як міри свободи і справедливості.

- Вміння користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, юридичною технікою, досягненнями юридичної науки і практики.

114. Правова культура: поняття, види, структура. Правова культура — це сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання їх вимог. Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на види:

1)         правова культура суспільства, яка характеризується та визначається станом загальної культури населення, рівнем розвитку правосвідомості та правової активності суспільства, якістю системи права і чинного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, станом правопорядку і законності, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави;

2)         правова культура окремих професійних або соціальних груп, яка є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих людей, які утворюють ці професійні або соціальні групи, має свої фактори і специфічний характер;

3)         правова культура людини нерозривно пов’язана з правовою культурою суспільства, є похідною від неї, залежить від досвіду людини, рівня її освіти, знання і розуміння права, здатність людини тлумачити зміст норм права та визначати сферу його дії; поваги людини до права, її переконаності у необхідності і соціальній корисності нормативно-правових актів; вміння людини використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати та захищати свої суб’єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов’язки; наявності правових навичок і правомірної поведінки. Правова культура людини передбачає її високу правосвідомість і правову активність у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Правову культуру особистості складають такі елементи:

знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії;

повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;

звичка вчиняти свої ДІЇ відповідно до приписів правових норм; вміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;

висока правова активність особи у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

115. Правовий нігілізм: поняття, причини виникнення та шляхи подолання. Правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

- невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

- низьку правову культуру;

- слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін. (див. §"Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки").

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

116. Поняття законності та правопорядку, їх співвідношення, гарантії. З правом тісно пов'язані такі соціальні інститути, як законність та правопорядок.
Законність — це принцип функціонування суспільства та його підсистем в певному режимі, для якого характерні: по-перше, вимога суворого й неухильного додержання законів держави усіма громадянами, посадовими особами, державними органами, об'єднаннями громадян та всіма іншими суб'єктами права, а по-друге, реальне виконання цих законів.
Отже, додержання законності — це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.
Законність як вимога звернена до всіх суб'єктів права, й саме їх спільними зусиллями і створюється згадане соціальне середовище. Водночас законність виступає передумовою реалізації їх власних суб'єктивних прав та законних інтересів.
Правопорядок — ємне поняття. Його види: громадський правопорядок (в громадських місцях), виробничий, трудовий, військовий, навчальний та інші.
Правопорядок важливий в будь-якій сфері виробничого й суспільного життя. Не є винятком комерційна й банківська діяльність, торгівля й громадське харчування тощо. Хоча ці галузі завжди були і є особливо уразливі саме з огляду законності й правопорядку.

Загальносоціальні гарантії правової законності - умови, що визначають зміцнення режиму правозаконності:

1) економічні ~ стан економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, підвищення продуктивності праці і зростання обсягу виробництва; різно- маніття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості у правовій законності;

2)політичні - рівень демократизму конституційного ладу, тобто розвиненості системи народовладдя, демократичних форм та інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дає змогу особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади; -

3)соціальні життєвий рівень населення, необхідна забезпеченість громадян найважливішими житлово-комунальними» соціально-культурними та іншими послугами; надання державної соціальної допомоги незаможним сім'ям або самотнім громадянам - субсидій, компенсацій, життєво необхідних товарів; соціальне страхування, ефективна соціальна служба; відсутність безробіття або низький ЙОГО рівень;

4)Ідеологічні -(духовні) ступінь розвиненості правосвідомості, комплекс моральних і правових умалень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимість вчинення аморальних проступків, які одночасно в протиправними;

117. Принципи законності. Роль ОВС в охороні і підвищенні рівня законності та правопорядку.

Принципи законності — це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі.

1.  Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам — законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалисявимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не

можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону.

5.  Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності — досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6.  Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

—  спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

— загальнодозвільного — поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

118. Поняття, види, способи і типи правового регулювання. Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється, --це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.
Нормативне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним.
Індивідуальне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту.

Правове регулювання конкретних суспільних відносин здійснюється за допомогою певних способів, зокрема:

1. Дозвіл це такий спосіб правового регулювання, при якому суб'єктові конкретних суспільних відносин надається право на здійснення певних дій або на утримання від них. Суб'єкт має право на отримання... або особа не зобов'язана доказувати свою непричетність до злочину.

2. Зобов'язанняце закріплена у правових нормах обов'язковість поведінки суб'єкта за певних обставин.

3. Заборона — це закріплена у правових нормах обов'язковість утримання від вчинення певних дій.

Тип правового регулюванняце спосіб сполучення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб’єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Розрізняють два базові типи правового регулювання:

Загальнодозвільнийце такий тип правового регулювання, який передбачає можливість вчиняти будь-які дії, за винятком тих, вчинення яких прямо заборонено законом. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

Спеціальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який забороняє будь-яку діяльність, але, при цьому, правовими нормами формулюються конкретні випадки звільнення від цієї заборони. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”.

119. Механізм правового регулювання, його елементи і стадії. Механізм правового регулювання — це система правових засобів (способів і форм), за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм.

Елементи механізму правового регулювання:

1. Норми права і принципи права, об'єктивовані в нормативно-правових актах — основа механізму правового регулювання, оскільки саме зі сформульованих у них правил поведінки починається правовий вплив на соціальні відносини.

2. Юридичні факти — породжують, змінюють і припиняють суб’єктивні юридичні права та обов’язки конкретних суб’єктів, а відповідно конкретні правовідносини.

3. Правовідносини (конкретизують взаємні права та обов’язки конкретних суб’єктів).

4. Акти тлумачення права (інтерпретаційні акти).

5. Акти застосування норм права (правозастосувальні акти).

6. Акти реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин (тобто дії або бездіяльність конкретного суб’єкта, в межах яких він використовує своє право чи виконує обов’язок).

Механізм правового регулювання складається з декількох стадій:

Перша стадія — регулювання суспільних відносин, тобто розробка правових норм (встановлення загальнообов’язкових правил поведінки).

Друга стадія передбачає індивідуалізацію певної правової норми щодо вимог певного конкретного випадку, тобто виникнення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у конкретного суб’єкта суспільного життя.

Третя стадія — це реалізація правової норми у правомірній поведінці суб'єктів правовідносин, іншими словами реалізація суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.

120. Юридична техніка: поняття, структура. Юридична техніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правоза-стосовній діяльності.

Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності — індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає...
Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права
Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,...
Структура юриспруденції(наук про державу право)
Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ...
Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни...
Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права
Предметом курсу є вивчення процесів формування, розвитку державних утворень, правничих норм, правових систем, що існували на території...
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11
П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів...
Конспект з курсу “Теорія держави і права”. § Теорія права і держави в системі юридичних наук
У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються...
Теорія держави і права в системі юридичних наук
Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
1. Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження
Землі, яка вивчає просторово-часові закономірності її розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка