|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
Питання:1. Право громадян України на виїзд з країни та в’їзд на територію України: поняття та сутність 2. Документи, які дають право громадянам України на перетинання державного кордону України та посвідчують особу 3. Умови та порядок в’їзду громадян України на територію України, виїзду за її межі 1. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (стаття 18 Конституції України). З огляду на це, загальновизнані міграційні принципи й норми міжнародного міграційного права, міжнародні договори України у міграційній сфері є складовими національної правової системи України. Конституція України закріпила основні засади міграційної державної політики України з питань міграції людини та громадянина. Її метою є цілеспрямоване впорядкування міграційних потоків, подолання негативних наслідків неорганізованих і неконтрольованих процесів міграції, забезпечення умов для реалізації прав мігрантів, їх інтеграції в політичне, юридичне, соціально-економічне та культурне національне середовище проживання тощо. Частина друга статті 25 Конституції України передбачає, що громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Перше означає, що лише громадянин України без його згоди не може бути переміщений за державний кордон України, тим більше виданий. У міжнародно-правовій практиці термін „видача” або „екстрадиція” означає доставляння особи однією державою в іншу згідно з положеннями міжнародного договору, конвенції чи національного законодавства. Ці норми можна розглядати як конституційну гарантію унеможливлення вигнання (видворення, вислання, депортація, виселення, експатріація (від екс... і лат. раtrіа – батьківщина) – примусове залишення батьківщини) з території України чи екстрадиції до іншої держави громадянина України. Основоположним принципом міграційного права України є свобода пересування людини і громадянина, яка є також їх суб’єктивним правом. Згідно з положеннями статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Таке конституційне формулювання узгоджується з міжнародно-правовими стандартами, оскільки чотири окремих права (право на свободу пересування у межах території України, право на вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України та право громадянина України у будь-який час повернутися до України) у сукупності становлять зміст права на свободу пересування. Формулювання статей 26 та 33 Конституції України кореспондується з ч. 1 ст. 19 Конституції, в якій закріплено одну з аксіом сучасного права: дозволено все, що не заборонено. Проте в ст. 26 Конституції принцип заборони співвідноситься з „винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України”, а в ст. 33 - „за винятком обмежень, які встановлюються законом”. Разом з тим обмеження в рамках загальної нормотворчості органів виконавчої влади, зокрема МВС України, можуть встановлюватися підзаконними актами. Положення Конституції України є базовими для конкретизації правового регулювання різноманітних аспектів міграційних процесів, у тому числі врегулювання питань щодо порядку в’їзду громадян України на територію України та виїзду з неї. Тому головними завданнями законодавця є: 1) приведення міграційного законодавства України у відповідність з Конституцією України та вимогами міжнародно-правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою; 2) продовження формування й удосконалення такого законодавства. У сукупності засади державної міграційної політики України зводяться до регулювання міграційних процесів фізичних осіб виходячи з національних інтересів України, захисту національного ринку праці, інтересів громадян України, які працюють за її межами, та необхідності розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері, і удосконалення законодавчих механізмів їх регулювання. 2. Оскільки для реалізації права на в’їзд на територію України, виїзд за її межі, свободу пересування територією України необхідно мати певні документи, національним законодавством України закріплено їх перелік та порядок видачі громадянам України, іноземцям та особам без громадянства. Відповідно до статті 2 Закону „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” документами, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну та посвідчують особу громадянина під час перебування за її межами, є:
Крім того документами, при наявності яких громадянин України може повернутися до України є:
Ці документи є власністю України і за умови їх належного оформлення дійсні для виїзду в усі держави світу. Положення про ці документи затверджені у встановленому порядку указами Президента України. Так, указом Президента України „Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” від 28 жовтня 1993 року затверджено відповідне Положення. Документ оформлюється у порядку, визначеному ч. 1 ст. 4, ст. 7 Закону „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, зазначеним указом Президента України та Правилами оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, і тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31 березня 1995 року. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання державного кордону України та перебування за кордоном. Термін дії паспорта — до десяти років, який має бути продовжено ще на десять років у порядку, передбаченому Положенням для оформлення паспорта. Громадянин України повинен надійно зберігати паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Про його втрату він зобов’язаний невідкладно повідомити орган, який видав такий паспорт. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлюється: • громадянам України, які досягли 18-річного віку й постійно проживають в Україні, за їх особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до відповідного органу внутрішніх справ за місцем проживання. У виняткових випадках за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду, на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини – громадянина України, паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку; • громадянам України, які постійно проживають за кордоном і досягли 16-річного віку, – за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до дипломатичних представництв чи консульських установ України за кордоном; • особам, які проживають за кордоном і в установленому законом порядку набули громадянство України, – дипломатичними представництвами чи консульськими установами України за кордоном. Положення про проїзний документ дитини затверджено указом Президента України „Про проїзний документ дитини” від 7 вересня 1994 року. Проїзний документ дитини дає право на виїзд з України і в’їзд в Україну та посвідчує особу неповнолітнього громадянина України під час перебування за її межами. Термін дії документа – три роки – або до трьох років у разі досягнення пред’явником документа 18-річного віку. Про втрату документа його пред’явник, батьки або законні представники батьків чи законні представники пред’явник документа зобов’язані невідкладно повідомити відповідний підрозділ органів внутрішніх справ або консульську установу України за кордоном. Документ оформлюється у порядку, визначеному ч. 2 ст. 4, ст. 7 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, зазначеним указом Президента України та Правилами оформлення й видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31 березня 1995 року. Дипломатичний та службовий паспорти України є документами, які дають відповідно до Положення про дипломатичний паспорт України та Положення про службовий паспорт України, затверджених Указом Президента України „Про дипломатичний та службовий паспорти України” від 26 лютого 1998 року, право на виїзд з України, в’їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за межами України. Зазначені паспорти видаються Міністерством закордонних справ України на підставі письмового подання керівника відповідного органу і оформляються на строк до п’яти років, який може бути продовжений на такий строк Міністерством закордонних справ України (далі - МЗС), дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном. Дипломатичний паспорт України видається на строк перебування на відповідних посадах: Президенту України; Голові Верховної Ради, Першому заступнику та заступникам Голови Верховної Ради; Прем’єр-міністру; Міністру закордонних справ; Постійним представникам України при міжнародних організаціях. Дипломатичний паспорт України видається подружжю перелічених осіб на строк їх перебування на відповідних посадах. Дипломатичні паспорти України видаються народним депутатам України в період здійснення ними своїх повноважень. Такі паспорти постійно зберігаються в МЗС України і видаються народним депутатам України на строк їх виїзду у службове відрядження за кордон. Дипломатичний паспорт України на строк виїзду у службове відрядження за кордон видається: - членам Кабінету Міністрів; Голові Конституційного Суду, його заступникам, іншим суддям Конституційного Суду; Голові Верховного Суду; Головам вищих спеціалізованих судів; Генеральному прокурору; Секретарю Ради національної безпеки і оборони, його заступникам; Голові Служби безпеки України; - Голові Державної митної служби; Голові Адміністрації Державної прикордонної служби; Голові Національного банку; Голові Державної податкової адміністрації; Голові Секретаріату Президента; Міністрам Кабінету Міністрів; Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим; Голові Верховної Ради Автономної Республіки Крим; - головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; головам обласних рад; дипломатичним працівникам; дипломатичним кур’єрам України; главам і членам державних делегацій та делегацій Кабінету Міністрів України на міжнародних конференціях і переговорах відповідно до актів Президента України, Кабінету Міністрів України про утворення таких делегацій, якщо цими актами передбачена видача таким особам дипломатичних паспортів України. Дипломатичний паспорт України видається: Президенту України та його дружині – після закінчення строку повноважень Президента України або в разі дострокового припинення повноважень Президента України, крім випадків, коли Президент України був усунений з поста в порядку імпічменту; особам, яким присвоєно дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу, та їх подружжю, - на строк виїзду з такими дипломатичними працівниками за кордон. Дипломатичні паспорти України видаються дружинам (чоловікам), неповнолітнім дітям, іншим членам родини дипломатичних працівників, які проходять дипломатичну службу за кордоном, якщо вони проживають з такими дипломатичними працівниками за кордоном, — на строк проживання. Службовий паспорт України на строк виїзду у службове відрядження за кордон видається: державним службовцям першої, другої та третьої категорій, крім державних службовців, яким відповідно до Положення про дипломатичний паспорт України на строк виїзду у службове відрядження за кордон видається дипломатичний паспорт України; заступникам Голови та суддям Верховного Суду; першому заступнику та заступникам Генерального прокурора; першим заступникам, заступникам голів, суддям спеціалізованих судів; першому заступнику та заступникам Голови, керівникам структурних підрозділів Національного банку України, Кримського республіканського управління Національного банку; адміністративно-технічним працівникам дипломатичної служби; співробітникам торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном, які не перебувають на дипломатичній службі; військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Служби безпеки та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також працівникам органів внутрішніх справ, органів прокуратури, податкової міліції та Державної митної служби, які мають спеціальні звання чи займають відповідні посади; головам і членам державних делегацій та делегацій Кабінету Міністрів на міжнародних конференціях і переговорах, крім осіб, яким відповідно до Положення про дипломатичний паспорт видається дипломатичний паспорт України; громадянам України, які забезпечують обслуговування державних, парламентських делегацій України, делегацій Кабінету Міністрів України на міжнародних конференціях і переговорах. Службові паспорти України видаються дружинам (чоловікам), неповнолітнім дітям, іншим членам родини, якщо вони проживають з такими особами за кордоном, – на строк проживання. Особи, яким видано дипломатичний або службовий паспорти України, зобов’язані їх повернути до МЗС у десятиденний строк від дня повернення в Україну. З метою визначення правового статусу моряків – громадян України, які працюють на суднах, що використовуються для морського плавання, указом Президента України „Про посвідчення особи моряка” від 5 червня 1993 року затверджено відповідне Положення. Посвідчення особи моряка видається строком до п’яти років (може бути продовжено один раз строком до п’яти років) громадянинові України, що займає будь-яку посаду на борту судна, крім військового, зареєстрованого на території України чи інших держав – учасниць Конвенції 1958 року про посвідчення особи моряків і звичайно використовуваного для морського плавання. Документ може бути також видано моряку іншої держави, який несе службу на борту судна, зареєстрованого на території України, або який зареєстрований в Україні у службі зайнятості. За цим посвідченням дозволяється виїзд з України та в’їзд в Україну на судні, а також виїзд з України в індивідуальному порядку під час прямування на своє судно чи переходу на інше судно і в’їзд в Україну в такому самому порядку. До переліку основних видів документів, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, указом Президента України „Про посвідчення члена екіпажу” від 13 вересня 1994 року з посиланням на статтю 2 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” запроваджено посвідчення члена екіпажу, відповідне Положення про яке затверджено цим Указом. Посвідчення члена екіпажу видається Міністерством транспорту та зв’язку України за поданням керівника авіапідприємства, авіакомпанії або іншої організації громадянину України, який є членом екіпажу повітряного судна, зареєстрованого в Україні, згідно з Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію для використання під час виконання міжнародних польотів, а також громадянину іншої держави, який входить до складу екіпажу повітряного судна, зареєстрованого в Україні, або який перебуває на обліку в службі зайнятості України. Власник за цим посвідченням має право на виїзд з України та в’їзд в Україну на повітряному судні авіапідприємства, авіакомпанії чи іншої організації, в якій він працює, за умови, якщо він виконує польотне завдання. За посвідченням його власнику дозволяється також виїзд з України в індивідуальному порядку в разі прямування на своє повітряне судно і в’їзд в такому самому порядку. Посвідчення особи моряка та члена екіпажу не може бути використано на території України громадянином України, який його має, під час укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей іншим особам для представництва перед третьою особою та під час здійснення приватних поїздок за кордон, не пов’язаних з виконанням службових обов’язків. У разі звільнення, виходу на пенсію чи припинення льотної роботи за станом здоров’я або з інших причин, власник повинен здати посвідчення за місцем його одержання. Загублене посвідчення особи моряка та члена екіпажу вважається недійсним. У разі втрати громадянином України паспорта громадянина для виїзду за кордон, проїзного документа дитини, дипломатичного та службового паспортів, посвідчення особи моряка та посвідчення члена екіпажу документом, що дає право на в’їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом чи консульськими установами України за кордоном, і є власністю України. Положення про таке посвідчення затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 12 серпня 1994 року. Термін дії цього посвідчення визначається службовою особою, відповідальною за його видачу, виходячи з реальної можливості повернення пред’явника посвідчення в Україну. У разі хвороби, нещасного випадку та з інших поважних причин термін його дії може бути продовжено. Підставою для отримання посвідчення особи на повернення в Україну є особиста заява громадянина України. Таке посвідчення видається лише після підтвердження громадянства особи компетентними органами України за місцем постійного проживання в Україні. Документом, який дає право громадянам України за наявності паспорта громадянина України перетинати відповідно до міжнародних договорів України у спрощеному порядку державний кордон України із суміжними державами, є вкладка до паспорта громадянина України. Згідно із Положенням про вкладку до паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1137 від 17 вересня 1996 року, термін дії цього документа – шість місяців, який може бути продовжено ще на шість місяців. Усі друковані надписи у вкладці до паспорта громадянина України виконуються українською мовою і мовою суміжної держави. Правила та порядок оформлення і видачі цієї вкладки визначаються Міністерством внутрішніх справ України. 3. Порядок здійснення права громадян України на виїзд за межі України та в’їзд в Україну детально регламентується Законом України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”. До прийняття зазначеного Закону нормативно-правовим актом, яким було врегульовано питання виїзду громадян України за кордон, була постанова Кабінету Міністрів України „Про першочергові заходи щодо вирішення питань виїзду громадян України за кордон” № 738 від 31 грудня 1992 року. Нею було, зокрема, встановлено, що виїзд громадян України за кордон здійснюється за паспортами, дійсними для поїздок за кордон, без внесення в них дозвільних записів, за наявності візи зарубіжної держави, до якої прямує громадянин, або запрошення встановленого зразка, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Положеннями статті 10, 11, 12 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” в окрему категорію виділено умови виїзду з України недієздатних осіб, військовослужбовців і громадян України, обізнаних з відомостями, що становлять державну таємницю. Особа, яка внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недієздатною і над нею встановлюється опіка. Недієздатною особа визнається в порядку, передбаченому статтями 256, 257, 258, 259, 260 Цивільного процесуального кодексу України. Законними представниками недієздатних осіб є їх опікуни. Ними можуть бути батьки, інші родичі тощо. Виїзд за межі України громадян, визнаних судом недієздатними, може бути дозволено на підставі нотаріально засвідченого клопотання їх законних представників або за рішенням суду. Військовослужбовці можуть виїжджати з України на загальних підставах. Ця норма кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 5 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до якої військовослужбовці мають рівне з усіма громадянами України право виїзду за кордон. Державна таємниця (секретна інформація) — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України „Про державну таємницю”, державною таємницею і підлягають охороні державою. Громадянин України, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці і який реально був обізнаний з нею, відповідно до статті 29 цього Закону має право тимчасового виїзду до іноземної держави. Не обмежується виїзд на постійне проживання у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Для виїзду з України та в’їзду на її територію необхідно перетнути державний кордон України. Перетинання державного кордону України дозволено тільки в пунктах пропуску через державний кордон України після пред’явлення одного з документів, зазначених у статті 2 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”. Стаття 12 Закону України „Про державний кордон України” визначила, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон, здійснюється Державною прикордонною службою за дійсними документами на право в’їзду на територію України або виїзду з України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб. Правила перетинання державного кордону України громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, у положеннях якої враховано вимоги законів України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, „Про державний кордон України”, „Про Державну прикордонну службу України”, Митного кодексу України, інших законодавчих актів України. У пункті пропуску через державний кордон, Положення про який затверджено постановою КМУ № 1203 від 3 серпня 2000 року, громадяни України, транспортні засоби, вантажі та інше їхнє майно підлягають прикордонному та митному контролю й контролю з метою безпеки цивільної авіації (для повітряного сполучення), а у відповідних випадках і санітарно-карантинному, ветеринарному, фітосані-тарному та екологічному контролю, контролю за вивезенням з України культурних цінностей, іншим видам контролю, передбаченим законодавством. Прикордонний контроль передбачає перевірку особою Державної прикордонної служби України у громадян України відповідних документів, а в разі потреби й інших документів, передбачених відповідними міжнародними договорами, огляд транспортних засобів, вантажів та іншого майна і пропуск їх через державний кордон України. У процесі перевірки документів, як правило, в спеціальних кабінах (кабінах паспортного контролю), встановлених на міжнародних вокзалах або на смугах руху транспорту (а вони можуть також перевірятися у контрольних павільйонах, службових приміщеннях пунктів пропуску чи безпосередньо в транспортних засобах закордонного прямування), посадові особи Державної прикордонної служби України з’ясовують наявність обмежуючих обставин, за яких громадянину України може бути тимчасово відмовлено у виїзді з України, а в разі потреби проводять опитування громадян України, які прямують через державний кордон України, для з’ясування питань, пов’язаних з їх пропуском через державний кордон України. Після закінчення перевірки у поданому громадянином України документі проставляється штамп з відповідною позначкою – „Виїзд” або „В’їзд” – і документ повертається громадянину України. Штамп „В’їзд” також проставляється у посвідченні особи на повернення в Україну. У разі потреби може здійснюватися повторна перевірка документів громадян України, які прямують через державний кордон. Використання підроблених або чужих документів передбачає їх обов’язкове вилучення і надсилання до відповідних територіальних ОВС. Громадяни України, які намагаються перетнути державний кордон з порушенням встановленого порядку, підлягають затриманню і притягненню до адміністративної відповідальності. Тема 6.1. Лекція № 6 „Порядок в’їзду й перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства” (тези) |
|
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна |
Конспекти до курсу «Професійна етика» Тема Професійна етика як навчальна... Тема Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності |
|
Лекція ГЛОБАЛІCТИКА ЯК НАУКА Глобалістика: особливості та предмет дослідження Отже, це комплексна наукова дисципліна, що вивчає походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також взаємодію екологічних,... |
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
|
Лекція №5 Тема : Цитологія наука про будову і функції клітин Мета: навчальна: розглянути основні методи цитологічних досліджень та загальний план будови клітин, сформувати поняття про основні... |
ЗАТВЕРДЖУЮ Вивчення дисциплін заплановано у 5-ому семестрі на 3-ому курсі. Загальна кіль-кість годин/кредитів ECTS: дисципліна І – 126 5, дисципліна... |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №7. РЕЧОВЕ ПРАВО Римское частное право: Учебник под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М. Новый юрист, 1997. – 512с |
ЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості |
|
Документознавство як наукова і навчальна дисципліна. Історіографія... ... |
Лекція №1 Тема: Система інтелектуальної власності Альтшулер Г. С. Найти идею. Введение в теорію решения изобретательских задач. Новосибирск: Наука, 1986, 209с |