|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
|
ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ Тема 1.1. Лекція № 1 „Міграційне право як наука та навчальна дисципліна”(тези) Питання 1. Історія розвитку міграційних процесів та вчення про міграцію. 2. Міграційне право: поняття, предмет, методи та система. 3. Концепція, завдання та структура навчального курсу. 1. Наука міграційного права має подвійний предмет вивчення. По-перше, це загальні принципи, інститути і норми регулювання міграційних процесів у міжнародному праві. По-друге, - відповідні галузі, окремі інститути й норми національних правових систем. Як і відповідна галузь, вона має інтегративний характер, відчуває вплив і взаємодію права в цілому та міжнародного права зокрема, різних суміжних дисциплін: історії, демографії, соціології, етнології, географії, економіки тощо. Міграційне право є наукою, яка досліджує загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення і функціонування цього права у міжнародному праві та національному праві окремих держав, взаємозв’язок з іншими галузями права, структуру і взаємодію його складових між собою: регулювання процесів переміщення населення та становлення міграційного права в Україні, а також здійснює порівняння з досвідом такого регулювання у міжнародному праві. Об’єктом дослідження цієї науки є інститути міграційного права, діяльність міжнародних і державних (національних) інституцій, які розробляли і розробляють міжнародні (конвенції, протоколи, угоди) та національні правові акти, формували і формують міжнародну та внутрішньодержавну політику в галузі міграції, міграційного права та реалізовують її. Наука міграційного права пройшла тривалий шлях розвитку. Перші згадки про регулювання, а значить, і про вивчення міграційних процесів, знаходимо в законодавстві стародавнього світу - Єгипту, Індії, Китаю, Греції, Риму; середньовічних держав - Візантії, Київської Русі, Франкської імперії, Англії, Німеччини та інших. Першими дослідниками міграційного права можна вважати стародавніх літописців та авторів хронік. У радянський період міграційну проблематику досліджували переважно географи, демографи, економісти, історики, соціологи: А.Я. Боярський, М.Б. Денисенко, А.Ф. Загребська, Т.І. Заславська, Ж.А. Зайончковська, В.І. Переведенцев, Л.Л. Рибаковський, О.У. Хомра, Б.С. Хорев, Н.Н. Чебоксаров, І.А. Чебоксарова, А.М. Шлепаков. Певні аспекти регулювання міграційних процесів, становлення і розвитку окремих інститутів міграційного права досліджувалися і представниками юридичної науки: Ю.Р. Боярсом, Л.Н. Галенською, А.С. Довгертом, В.І. Кисілем, В.І. Потаповим, Г.І. Тункіним, С.В. Філліповим. Особливо активні дослідження міграційних процесів та міграційного права у XX столітті пов’язані зі становленням і діяльністю міжнародних організацій: Ліги Націй, Організації Об’єднаних Націй, Міжнародної Організації Праці, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Міжнародної Організації з Міграції. Наукові та дослідницькі інституції міжнародних організацій систематично здійснюють аналіз міграційних потоків, розвитку міграційного законодавства та різноманітних аспектів регулювання міграції. 2. Галузь міграційного права є комплексною, інтегративною, похідною від національних правових систем та міжнародного права. З одного боку, міграційне право взаємодіє з відповідними галузями національних правових систем, з іншого, - міграційне право тісно пов’язане, переплітається й узгоджується з міжнародним правом. Міграційне право, як і інші галузі права, можна розглядати як окрему галузь права, науку та навчальну дисципліну. Міграційне право – це система норм, котрі пов’язують суб’єкти міграційного права у їхніх відносинах між собою щодо врегулювання статусу особи під час і в результаті переміщення, а також впорядкування самих міграційних процесів. Базові норми традиційного міжнародного міграційного права покликані регулювати однорідні суспільні правовідносини, що виникають у сфері міграції, а саме - відмінності статусу громадянина й іноземця, що відрізняються внаслідок переміщення особи з однієї держави до іншої. Отже предметом міграційного права є врегулювання статусу особи під час і в результаті переміщення, а також урегулювання самих міграційних процесів. Особливістю міграційного права є його базування на врегулюванні статусу особи у відносинах з державою (державами) у процесі міграції. Водночас, особливим предметом регулювання у даному праві виступають міждержавні відносини з регламентування статусу особи у результаті її переміщення, а також впорядкування самих міграційних процесів як міжнародно-правового феномену. Спеціальним принципом міграційного права є загальновизнаний міжнародний стандарт прав людини - право на свободу пересування, зафіксований низкою міжнародних та національних правових актів. Розглядаючи проблему взаємодії та співвідношення національного і міжнародного міграційного права, слід виокремити те, що саме громадянство є принципово важливою, особливою ланкою, яка пов’язує внутрішньодержавні та міжнародну правові системи. Тому багато держав, особливо зі значним досвідом регулювання міграційних процесів, базують національне міграційне (імміграційне) законодавство на власних законах про громадянство. Розуміння принципів громадянства є головною умовою порівняльного аналізу міграційного законодавства. Відповідно до предмету міграційного права до принципових прав осіб, які беруть участь у міграційних процесах, належать:
Методи функціонування міграційного права - це сукупність принципів, способів, засобів, характерних для реалізації міжнародно-правових та національних норм у галузі міграційного права. Основними складовими елементами методу є: визначення кола суб’єктів та їхнього правового статусу; встановлення меж регульованих стосунків, сфери дії міграційного права; створення юридичних норм, що породжують для суб’єкта права і обов’язки; встановлення заходів правового захисту, юридичних засобів забезпечення виконання норм міграційного права. Із загального методу можна виокремити особливі специфічно-похідні методи: 1) політико-правовий, під яким розуміється система впровадження норм міграційного права за допомогою політичних засобів; 2) організаційно-правовий, що має два аспекти: національний і міжнародний. Передовсім це – уконституювання норм національного міграційного права, виходячи з історичного розвитку та нагальності внутрішніх потреб щодо регулювання міграцій, а також прийняття організаційних заходів, спрямованих на реалізацію норм міжнародного міграційного права як на рівні окремих держав, так і в міжнародних стосунках; 3) спеціально-правовий метод, який передбачає застосування специфічно-правових засобів впливу на міжнародні відносини і є методом саморегулювання, самоуправління окремих держав, а відтак, має координаційний характер. У міграційному праві все більше зростає кількість елементів субординаційного регулювання, що стає особливо помітним у діяльності міжнародних організацій, однією з важливих функцій яких є сприяння здійсненню норм міжнародного права, та у правових актах, створених у рамках міжнародних інституцій, які працюють у сфері міграції; 4) інтегративний метод – передбачає розгляд міграційного права як цілісної системи, що поєднує норми, інститути як національного, так і міжнародного права і носить наскрізний характер. Норми міжнародного міграційного права діють, використовуючи різні методи в їх поєднанні та взаємопроникненні. Відповідно до завдань, що випливають із масштабів міграційних проблем, функціонують і основні принципи. У міжнародно-правовому регулюванні проблем міграції основу складає принцип співробітництва, що реалізується за допомогою політичних і моральних засобів. Іншим важливим принципом є добросовісне виконання державами своїх зобов’язань. Міграційне право переважно ґрунтується на правах людини. Важливими для визначення міграційного права є юридичні документи, що стосуються прав людини, а також ті, які визначають права та свободи окремих категорій мігрантів (мігрантів-робітників, біженців, іммігрантів) та стандарти поводження з ними. Розглядаючи систему міграційного права України з погляду внутрішньої побудови, необхідно структурно виокремити її елементи – міграційно-правові норми та інститути міграційного права. Проте міграційне право важко структурувати за аналогією з іншими галузями національної правої системи, що пояснюється кількома факторами. По-перше, дуалістичною природою предмета міграційно-правового регулювання. Так, безпосередньо міграційним правом регулюються процеси виїзду з держави, в’їзду на її територію, повернення в Україну як історичну батьківщину осіб, які, зважаючи на різні обставини, опинилися за її межами, свобода пересування по території України, імміграція в Україну іноземців та осіб без громадянства. А гарантії свободи пересування, її обмеження, статус мігрантів тощо впорядковуються опосередковано, оскільки регламентуються іншими галузями права: конституційним, адміністративним, кримінальним, екологічним. Отже, наявність власної сфери регулювання у поєднанні з широкою сферою суміжного регулювання ускладнює процес систематизації міграційного права України. По-друге, тяжінням норми одного й того самого міграційно-правового інституту одночасно до норм інших його інститутів. Наприклад, у праві притулку присутні норми про допущення на територію України іноземців та осіб без громадянства, права, свободи і юридичні обов’язки шукачів притулку, осіб, які отримали статус біженців, порядок їх перебування на території держави, юридичну відповідальність, повноваження державних органів. По-третє, міжгалузевим характером багатьох міграційно-правових інститутів. Так, у регламентації інституту видворення іммігрантів за межі України присутнє адміністративне право; інституту видачі фізичних осіб — кримінальне право; інституту трудової міграції — трудове, міжнародне право. І насамкінець, статусним характером галузі. Так, носіями міграційно-правового статусу є широке коло різних суб’єктів міграційного права. Їхній статус у процесі міграції змінюється з одного на інший, що є предметом міграційного права України. Норми міграційного права України є первинними структурними компонентами системи. Вони видаються або санкціонуються уповноваженими на це державними органами, є загальнообов’язковими правилами поведінки для всіх суб’єктів міграційно-правових відносин. Другими за рівнем є міграційно-правові інститути. Виокремлюють внутрішні та змішані інститути. Так, внутрішніми інститутами є: інститут імміграції, інститут виїзду за межі України, інститут свободи пересування територією України, інститут повернення репресованих осіб, раніше депортованих народів тощо. Прикладом змішаного правового інституту може бути інститут видачі фізичних осіб, оскільки суспільні відносини, що складаються у цій сфері, не можуть бути врегульовані лише однією галуззю права. Саме здійснення видачі фізичної особи, яке пов’язано з перетинанням державного кордону, є предметом міграційного права України, інші питання – кримінального та кримінально-процесуального права. Міграційно-правові інститути розрізняються змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Існують прості й складні правові інститути. Наприклад, інститут свободи пересування містить такі інститути, як свобода пересування в суб’єктивному розумінні, вільний вибір місця проживання, процеси, пов’язані із залишенням території України та поверненням, правовими обмеженнями свободи пересування. До простих інститутів даного права належить інститут сприяння єдності сімей біженців. За рівнем нормативного закріплення міграційно-правові інститути умовно можна поділити на конституційно-правові інститути (притулку, свободи пересування, невидачі громадян України тощо) та їх своєрідне продовження – інститути, які в межах змісту Конституції України та конкретизації відповідних конституційних положень встановлені поточним міграційним законодавством України (в’їзду, виїзду, імміграції, трудової міграції, біженців тощо). Норми правових інститутів відрізняються між собою територією дії, ступенем визначеності й чіткості правових приписів, призначенням у механізмі правового регулювання та іншими ознаками. 3. Навчальний курс „Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів” покликаний дати знання про галузь і науку міграційного права. У курсі використовуються і вивчаються міжнародні правові норми, законодавство низки держав світу, нормативні акти України. Завдання навчального курсу: на основі наукового порівняльного аналізу вітчизняних та зарубіжних джерел надати можливість
Вивчення даного курсу має кілька функціональних аспектів. Пізнавальний аспект полягає у пізнанні і поясненні історії та розвитку міжнародного та національного міграційного права. Оскільки міграційне право має комплексний інтегративний характер, то при цьому досліджуються й аналізуються дані історії, економіки, політики, демографії, інших дисциплін, що безпосередньо не стосуються юридичних наук. Одночасно вивчення міграційного права неможливе без дослідження низки суміжних юридичних дисциплін як національного, так і міжнародного права. Аналіз теорії і практики регулювання міграційних процесів у світі дає можливість їх передбачати і відповідно реагувати. Прогностичний аспект виражається у визначенні загальних тенденцій розвитку міграційних процесів, політики і права, покликаний допомогти у виробленні власної міграційної політики і права, має сприяти інтеграції України у міжнародну систему регулювання міграційних процесів. Структура навчального курсу загалом відповідає тематичному плану і складається із 9 тем:
Тема 3.1. Лекція № 3 „Система джерел міграційного права” (тези) |
|
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна |
Конспекти до курсу «Професійна етика» Тема Професійна етика як навчальна... Тема Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності |
|
Лекція ГЛОБАЛІCТИКА ЯК НАУКА Глобалістика: особливості та предмет дослідження Отже, це комплексна наукова дисципліна, що вивчає походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також взаємодію екологічних,... |
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
|
Лекція №5 Тема : Цитологія наука про будову і функції клітин Мета: навчальна: розглянути основні методи цитологічних досліджень та загальний план будови клітин, сформувати поняття про основні... |
ЗАТВЕРДЖУЮ Вивчення дисциплін заплановано у 5-ому семестрі на 3-ому курсі. Загальна кіль-кість годин/кредитів ECTS: дисципліна І – 126 5, дисципліна... |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №7. РЕЧОВЕ ПРАВО Римское частное право: Учебник под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М. Новый юрист, 1997. – 512с |
ЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості |
|
Документознавство як наукова і навчальна дисципліна. Історіографія... ... |
Лекція №1 Тема: Система інтелектуальної власності Альтшулер Г. С. Найти идею. Введение в теорію решения изобретательских задач. Новосибирск: Наука, 1986, 209с |