|
|
Скачати 3.2 Mb.
|
Пробний стандарт – стандарт, прийнятий тимчасово органом стандартизації і доведений до широкого кола користувачів з метою накопичення потрібного досвіду у процесі його застосування і який може бути використаний як база стандарту. Пробні стандарти розробляють, у разі потреби, також на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розроблення. Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема його можна досягнути на рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робочої групи. Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи міжнародної організації стандартизації: ♦ РАS – загальнодоступні технічні умови; ♦ ТS – технічні умови; ♦ ІТА – галузеві технічні угоди. У разі, коли неможливо завершити розроблення проекту стандарту як стандарту за умов, установлених ДСТУ 1.2, його оформлюють як технічний звіт. Звіт не є нормативний документ. НД національного рівня на продукцію, процеси га послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодавством, потрібно будувати та викладати таким чином, щоб їх можна було використовувати для підтверджування відповідності зазначених продукції, процесів та послуг. НД інших суб'єктів стандартизації, крім вище зазначених, розробляють на продукцію, процеси чи послуги, якщо національних стандартів немає чи якщо є потреба встановити вимоги, які перевищують чи доповнюють вимоги національних стандартів. НД громадських організацій (наукових, науково–технічних та інженерних товариств і спілок) розробляють, якщо є потреба поширити результати фундаментального та прикладного досліджування чи практичного досвіду, одержаних у певних галузях науки чи сферах професійних інтересів. НД на рівні суб'єктів господарювання та їхніх об'єднань розробляють на продукцію, процеси та послуги, використовувані на власні потреби. їх дозволено застосовувати для продукції, процесів та послуг, призначених для самостійного постачання, якщо у них встановлено положення, що регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем) та за згодою останнього. Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, вироби тої самої чи подібної функційної визначеності, але які різняться конструктивним виконанням чи принципом дії, і для яких аспекти проектування, виготовлення чи встановлювання/монтування, експлуатування чи утилізації є визначальні для їхнього безпечного функціонування (житлові, промислові будівлі та споруди, котли, посудини, що працюють під тиском, компресорне устаткування тощо). У кодексах усталеної практики також зазначають правила та методи стосовно того, як розв'язувати завдання щодо організування та координування робіт зі стандартизації та метрології, а також як реалізувати певні вимоги технічних регламентів чи стандартів тощо. Державні класифікатори належать до державної системи класифікації. Головними видами класифікаторів, що використовуються при розробленні стандартів є: ДК 004 і ДК 009. ДК 004 –український класифікатор нормативних документів (УКНД) призначено для впорядковування і класифікації стандартів та інших нормативних документів зі стандартизації. Він є основа для побудови каталогів, покажчиків, реєстрів, тематичних переліків нормативних документів. Цей класифікатор установлює назви класифікаційних угруповань та їхні коди. Коди класифікаційних угруповань використовують для індексування нормативних документів зі стандартизації усіх видів та рівнів приймання. Об'єкти класифікації цього класифікатора – стандарти різних видів і рівнів приймання та прирівняні до них нормативні документи. Ознаками класифікації є галузі стандартизації (перший рівень класифікації) та об'єкти стандартизації (другий рівень класифікації з подальшою деталізацією на третьому рівні). Класифікація —ієрархічна, трирівнева. Кожний наступний рівень класифікації не змінює значення попередніх рівнів. У загальному випадку код позиції класифікатора має таку структуру: ХХ.ХХХ.ХХ де XX клас (від 01 до 99), ХХ.ХХХ група, ХХ.ХХХ.ХХ підгрупа. Клас кодують двозначним цифровим кодом. Код групи складається з коду класу та тризначного цифрового коду групи, відокремлених крапкою. Код підгрупи складається з коду групи та двозначного цифрового коду, відокремлених крапкою. Приклад: 13.020 Захист довкілля 13.020.01 Довкілля та захист довкілля взагалі 13.020.10 Керування довкіллям 13.020.20 Економіка довкілля 13.020.30 Оцінювання впливу на довкілля 13.020.40 Забруднювання, боротьба з забруднюванням 13.020.50 Екологічне маркування 13.020.60 Життєвий цикл продукції 13.020.70 Проекти в сфері захисту довкілля 13.020.99 Інші стандарти стосовно захисту довкілля Більшість груп, поділених на підгрупи, мають підгрупу з кодом, який закінчується на «.99». Такі підгрупи містять стандарти на об'єкти, які не належать ні до об'єктів загальних підгруп, ні до об'єктів конкретних підгруп відповідних груп. Технічні умови (далі – ТУ) установлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконування процесів чи надавання послуг замовникові і регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем). В ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, складаних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термінології, умовних познак, методів випробовування (вимірювання, контролювання, аналізування), пакування, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають, за потреби, способи оцінювання відповідності встановленим обов'язковим вимогам. Право власності на НД установлює та регулює чинне законодавство. У всіх нормативних документах, окрім національних, треба зазначати код згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ. 1.2.3. Правила позначення нормативних документів Познака нормативного документа складається з індексу, номера та року прийняття. Згідно ДСТУ 1.0:2003 установлено такі індекси документів: ♦ для національного рівня: > «ДСТУ» — національний стандарт; «ДСТУ–П» — пробний стандарт; > «ДСТУ–Н» – настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики, які не прийнято як стандарт. > «ДК» – державний класифікатор; > «ДСТУ–ЗТ» — технічний звіт. ♦ для інших рівнів: > «СОУ» – стандарт організації; > «ТУУ» – технічні умови, які не прийнято як стандарт; > «СТУ» – стандарт наукового, науково–технічного або інженерного товариства чи спілки. ♦ У познаці НД громадських організацій (окрім наукового, науково–технічного або інженерного товариства чи спілки), зареєстрованих у Мін'юсті України, як індекс рекомендовано застосовувати скорочену назву відповідної організації. Індекси інших документів у сфері стандартизації, а також документів інших суб'єктів стандартизації цей стандарт не встановлює; їх надають суб'єкти, які ухвалили ці документи. ♦ Для позначання проектів документів застосовують індекс відповідного документа, сполучений із скороченням слова «проект» – «пр», яке розміщують перед індексом. Приклад: Проект національного стандарту матиме познаку прДСТУ, а державного класифікатора – прДК. Установлені індекси нормативних документів не можна застосовувати для позначання інших документів чи в скороченнях. Правила надавання номера та позначання року: > для національних НД – згідно з ДСТУ 1.5, > для державних класифікаторів – згідно з ДСТУ 1.10, > для технічних у мов – згідно з ДСТУ 1.3. > для міжнародних чи регіональних стандарт, які приймаються 1 через національний стандарт, – згідно з ДСТУ 1.7. ♦ У познаці НД інших суб'єктів стандартизації рекомендовано після індексу НД зазначати коди державних класифікаторів: > групу згідно з ДК 009 (перші три цифри кодової познаки виду економічної діяльності); > через дефіс – код суб'єкта стандартизації, якому належить право власності на документ згідно з ЄДРПОУ; > інші складники познаки НД установлюють згідно з ДСТУ 1.3 суб'єкти, які схвалили ці НД. ♦ Познаку не змінюють (не транслітерують) якщо у познаці чинного в Україні документа у сфері стандартизації використано познаку документа міжнародної чи регіональної організації (ISO, ІЕС, ЕN, ГОСТ чи іншої), а також якщо назву відповідного документа перекладено. Позначення національних стандартів Повне позначення національних стандартів України, кодексів усталеної практики та інших нормативних документів загальнодержавного застосовування, прийнятих національним органом стандартизації, складається з: > індексу згідно з ДСТУ 1.0, > реєстраційного номера, наданого йому при прийняті (до п'яти цифр), > відокремлених знаком «двокрапка» чотирьох цифр року прийняття. Приклади: ДСТУ 3145:2001; ДСТУ 13472:2004. ♦ Якщо група стандартів утворює комплекс стандартів, то реєстраційний номер стандарту складають з номера комплексу і номера стандарту в комплексі, які сполучають крапкою: ДСТУ ККККК.ННН:РРРР де ККККК – номер комплексу стандартів (від 1 до 99999); ННН – номер стандарту в комплексі (від 1 до 999). Прилади: ДСТУ 3.27:2000; ДСТ–2617.5:2004 ♦ Якщо стандарт складено з кількох самостійних частин, їхні реєстраційні номери складають з номера стандарту і номера частини, відокремлених знаком «дефіс»: ДСТУ ННННН–ЧЧЧ–РРРР де ННННН – реєстраційний номер багато частинного стандарту; ЧЧЧ —номер частини. Прилад: ДСТУ 4287–25:2002 ♦ Національні стандарти України – впровадження міжнародних чи регіональних стандартів, позначають згідно з ДСТУ 1.7. ♦ Національні стандарти, які затверджує Держбуд України, позначають відповідно до рекомендацій цього розділу з урахуванням положень класифікації нормативних документів України в галузі будівництва, наведеної в ДБН А 1.1-1. Якщо стандарт скасовано, його реєстраційний номер заборонено надавати іншим стандартам протягом тридцяти років з дня скасування. Позначення інших нормативних документів Позначання стандартів, які затверджують (приймають) інші суб'єкти стандартизації, визначають нормативні документи цих суб'єктів. Позначання державних класифікаторів – згідно з ДСТУ 1.10. Позначання технічних умов – згідно з ДСТУ 1.3. Позначає ТУ власник ТУ. У позначенні ТУ має бути: * індекс документа – «ТУ»; * скорочена назва держави – «У» ; * код продукції за ДК 016 (три перші знаки); * код підприємства (організації) – власника ТУ згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) (вісім знаків); * порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ (три знаки); * рік прийняття (чотири знаки) для ТУ, прийнятих уперше чи на заміну чинних ТУ, – через двокрапку. Приклад: ТУ У 27.1 –21926977–001:2004 ТУ, що є частиною комплекту конструкторської документації, дозволено надавати подвійне дворядкове позначення; у першому рядку – позначення, складене, як зазначено вище, у другому рядку – згідно з ГОСТ 2.114. ТУ на продукцію будівельного призначення позначають за правилами, установленими Держбудом України. У позначенні ТУ на заміну чинних порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ, не змінюється. У разі виготовлення та постачання продукції на території України за ТУ підприємств інших держав застосовують подвійне дворядкове позначення: у першому рядку – за 6.2, у другому – позначення вихідного ТУ. Приклад: ТУ У 25.2–23635128–005:2003 ТУ РБ 00959441.005–2001 1.2.4. Зміст стандартів та технічних умов * Зміст основоположних стандартів 1. Основоположні організаційно–методичні стандарти встановлюють: > визначеність, завдання, класифікаційні структури різноманітних об'єктів стандартизації; > загальні організаційно–технічні положення щодо провадження робіт у певній сфері діяльності тощо; > правила, як розробляти, схвалювати та впроваджувати нормативні документи і технічну документацію (конструкторську, технологічну, проектну, програмну тощо); > правила запроваджування продукції у виробництво. 2. Основоположні загально–технічні стандарти встановлюють: > науково–технічні терміни та визначення позначених ними понять, часто вживані в науці, техніці, промисловості й сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у закладах культури, охорони здоров'я, охорони праці та в інших сферах національної економіки; > умовні познаки (назви, коди, позначки тощо) для різних об'єктів стандартизації, їхні цифрові, літерно–цифрові познаки, зокрема познаки фізичних величин (українськими, латинськими, грецькими літерами) та їхню розмірність, замінні написи (або піктограми, позначки) тощо; > правила, як будувати, викладати, оформлювати різні види документів (нормативні, конструкторські, будівельні, проектні, технологічні, експлуатаційні, ремонтні, організаційно–розпорядчі, комп'ютерно–програмні тощо) та вимоги до їхнього змісту; > загально технічні величини, вимоги та норми, необхідні для технічного, зокрема метрологічного, забезпечення процесів виробництва: Зміст стандартів на терміни та визначення понять – згідно з ДСТУ 3966. Якщо впроваджують міжнародний стандарт на терміни без національних доповнень зі ступенем відповідності «Ідентичний» (ГОТ), йому дають назву «Словник термінів». * Зміст стандартів на продукцію, послуги На продукцію, послуги залежно від їхніх особливостей розробляють стандарти таких видів, які містять відповідні групи положень чи вимог: > класифікація; > основні параметри і (або) розміри; > загальні технічні вимоги; > вимоги безпеки; > вимоги охорони довкілля; > маркування; > пакування; > правила транспортування та зберігання; > методи контролювання; > правила приймання; > правила експлуатування, ремонту, утилізації; Коли стандарт об'єднує декілька з цих груп вимог, то такий вид стандарту може мати, наприклад, назву: • «Класифікація, основні параметри і (або) розміри»; • «Класифікація й загальні технічні вимоги»; • «Загальні технічні вимоги та методи випробовування» тощо. Якщо об'єднаний стандарт містить положення всіх наведених вище груп вимог, йому дають назву «Загальні технічні умови» (для групи однорідної продукції чи послуг) або «Технічні умови» (для однорідної продукції чи послуг). У стандарті, який об'єднує кілька груп вимог, положення, що стосуються однієї групи, викладають здебільшого в одному розділі. Номенклатуру структурних елементів, зміст і назву цих елементів конкретного стандарту визначають відповідно до особливостей продукції (послуг) і характеру вимог, які до них ставлять. Деякі групи положень чи вимог, за потреби, дозволено випускати. Стандарти на продукцію, виготовляння і використовування якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, повинні обов'язково мати розділи «Вимоги безпеки» і «Вимоги охорони навколишнього довкілля». * Зміст стандартів на методи контролювання Методи контролювання (випробовування, вимірювання, аналізування тощо), які встановлюють у стандартах на продукцію і (або) у стандартах на методи контролювання, повинні забезпечувати об'єктивне перевірення всіх обов'язкових вимог до якості продукції, які встановлено в стандартах на неї. Вони повинні бути об'єктивні, чітко сформульовані, точні і забезпечувати послідовні й відтворні результати. Для кожного методу, залежно від специфіки проведення контролювання, установлюють: > засоби та допоміжні пристрої; > правила готування до нього; > методику та правила його проведення; > правила опрацювання результатів; > правила оформлювання результатів; > допустиму похибку. Стандарт на методи контролювання може встановлювати методи контролювання одного показника декількох груп однорідної продукції або методи контролювання комплексу показників груп однорідної продукції. У стандарті, що встановлює вимоги до методів контролювання одного показника, дозволено передбачати декілька методів контролювання, один з яких визначають як арбітражний. Зазначаючи засоби контролювання та допоміжні пристрої, наводять перелік застосовуваного обладнання або основні технічні характеристики устаткування необхідні для забезпечення контролю з належною точністю, а також перелік матеріалів (реактивів) або дані про їхні властивості. Викладаючи правила готування до контролювання, зазначають дані, що стосуються готування до контролювання продукції, а також місце та спосіб відбирання зразків (проб), форму, вид, розміри або масу, а за потреби, умови їх зберігання і (або) транспортування. За потреби наводять структурну й функціональну схеми засобу вимірювальної техніки, а також схеми сполучення приладів чи апаратів. Викладаючи вимоги до методики контролювання, наводять характеристики умов контролювання, їхні значення та границі допустимих похибок їх відтворення, а також послідовність виконуваних операцій, якщо ця послідовність впливає на результати контролювання та їх опис. Викладаючи правила обробляння результатів контролювання, наводять розрахункові формули. Викладаючи вимоги до оформлення результатів контролювання, установлюють вимоги до журналів (протоколів) контролю, змісту й послідовності визначуваних даних. Викладаючи вимоги до точності методу контролювання, зазначають границі допустимих похибок методу, точність розрахунків і ступінь округлення даних, а також наводять дані про відтворення й дублювання результатів, що забезпечує цей метод. • Зміст стандартів на процеси та послуги Стандарти на процеси (роботи), послуги встановлюють вимоги до методів (способів, прийомів, режимів, норм) виконування різного виду робіт у технологічних процесах розробляння, виготовляння, зберігання, транспортування, експлуатування, ремонту та утилізації продукції (послуг), що забезпечують їх технічну однаковість і оптимальність, зокрема: > до технологічних операцій, що мають самостійне значення; > до сукупності послідовно виконуваних технологічних операцій. Ці стандарти зокрема встановлюють: • методи автоматизованого проектування продукції та інформаційного обслуговування; • методи блоково–модульного конструювання; • технологічні методи виготовлення (вирощування, добування) продукції; • принципові технологічні схеми вироблення продукції та використовувані технологічні режими (норми) тощо. Стандарт на процеси (роботи), послуги повинен містити вимоги безпеки для життя і здоров'я людини під час виконування технологічних операцій, а також, за потреби, вимоги до обладнання, приладдя, інструменту та допоміжних матеріалів, що повинні відповідати положенням інших стандартів та нормативних актів про охорону праці. Вимоги до охорони довкілля під час виконування технологічних операцій повинні містити: • гранично допустимі норми хімічних, фізичних, біологічних і механічних чинників впливу на довкілля технологічних процесів, небезпечних для екології; • вимоги до зменшення (запобігання) шкідливих впливів на довкілля технологічних процесів (умов застосовування, використовуваної сировини, матеріалів, покупних виробів, небезпечних стосовно екології, їх зберігання, транспортування, поховання відходів тощо); • характеристики ефективності роботи водо– і (або) газоочищального устаткування; • вимоги щодо запобігання аварійним скидам (викидам) і ліквідації їх наслідків, а також гранично допустимі норми скидів (викидів) забруднювальних речовин зі стічними водами у системи каналізації. * Зміст стандартів на технічні умови В ТУ загалом мають бути такі розділи: > сфера застосування; > нормативні посилання; > технічні вимоги (параметри й розміри, основні показники та характеристики, вимоги до сировини, матеріалів, покупних виробів, комплектність, маркування, пакування); > вимоги безпеки; вимоги охорони довкілля, утилізація; > правила приймання; > методи контролювання (випробування, аналізу, вимірювання); > транспортування та зберігання; > вимоги до експлуатації, ремонту, настанова щодо застосування; > гарантії виробника. Залежно від специфіки виробництва та призначення продукції ТУ дозволено доповнювати іншими розділами та об'єднувати окремі розділи. Зміст, викладання та оформлення ТУ як складника конструкторської документації має відповідати ГОСТ 2.114 та вимогам ДСТУ 1.3. В ТУ на продукцію, виготовлення та використання якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, обов'язково мають бути розділи «Вимоги безпеки» та «Вимоги охорони довкілля». Загальні вимоги щодо змісту окремих розділів ТУ – згідно з вимогами ДСТУ 1.5 і додатком Б ДСТУ 1.3. ТУ на послуги мають враховувати вимоги ДСТУ 3279. Побудова групових ТУ має відповідати вимогам цього стандарту. У групових ТУ змінні дані (які різняться для окремих виробів, видів продукції або складників) треба подавати як таблиці, розташовані в тексті відповідного розділу, підрозділу, додатка. Якщо однакові види продукції за умовами замовлення виготовляють різної комплектності, то спочатку треба записувати постійні дані для виконання, а потім – змінні в порядку зростання їхніх позначень. Назву продукції на титульному аркуші ТУ треба записувати в називному відмінку множини. Якщо окремі вимоги, установлені в нормативних та технічних документах, поширюються на дану продукцію, то в ТУ зазначені вимоги не повторюють, а у відповідних розділах ТУ дають посилання на ці документи або на їхні розділи, пункти. Недозволено посилатися на документи, які не внесено в державні реєстри нормативних документів. Придатність ТУ для підтвердження відповідності забезпечують виконанням вимог ISO/ІЕС Guide 7. |
|
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
9 Методи нормування і способи встановлення норм праці У практиці нормування праці користуються досвідно-статистичними і аналітичними методами |
|
8. ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ПЛАНУВАННЯ Нормування оборотних коштів, іммобілізованих у виробничих запасах сировини, матеріалів і комплектуючих виробів |
Закон України про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку Характеристики впливу рентгенівського випромінювання на організм людини. Принципи нормування |
|
Навчально-методичний посібник Суми Медична генетика: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / В. Е. Маркевич, М. П. Загородній, І. Е. Зайцев, А. М. Лобода,... |
6 – 10 вересня 2010 р в м. Алушта, АР Крим, Україна відбулася VI... Ників міністерств і відомств, науково-дослідних інститутів, виробничих і комунальних організацій, вузів, неурядових організацій з... |
|
ПЛАН Термін та його ознаки. Термінологія як система. Способи творення термінів Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту |
ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОЛЕДЖ» ДОПОВ І Д Ь з дисципліни:... «Державне регулювання процесів природокористування, національна система стандартів. Екологія будівництва – природна краса простих... |
|
Практичне заняття 3 Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці Гігієнічне нормування умов праці за показниками мікроклімату, повітрообміну, освітлення та засоби їх нормалізації в робочій зоні |
Діяльність учнівського самоврядування (із досвіду роботи педагога-організатора... Сьогодні найбільшою перешкодою у побудові громадянського суспільства є загальне відчуження населення від влади. Бракує сталої думки... |