В. В. Тарасова, А. С. Малиновський, М. Ф. Рибак Екологічна стандартизація і нормування

Скачати 3.2 Mb.

Назва	В. В. Тарасова, А. С. Малиновський, М. Ф. Рибак Екологічна стандартизація і нормування
Сторінка	9/30
Дата	20.04.2013
Розмір	3.2 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 30

Рис. 1.4.3. Екомаркування

а) "Білий лебідь" Скандинавські країни; б) "Екознак" Японія; в) приклад екознака фірми; г) і д) знаки, які позначають предмети, що піддаються вторинному використанню.

• знаки, які позначають предмети, що підлягають вторинному використанню або одержані внаслідок вторинної переробки за циклом "створення–застосування – утилізація–відтворення" (рис. 1.4.3 г, д).

Відомо, що основним джерелом побутових відходів є використані пакувальні матеріали. Проблема їх переробки реалізується за двома напрямками:

♦ забезпечення можливості повторного (багаторазового) використання засобів упаковки;

♦ вторинна переробка використаних пакувальних матеріалів з метою виробництва нової упаковки.

Згідно із Директивою Ради ЄС упаковка повинна бути маркована такими знаками (рис. 1.4.4).

Рис. 1.4.4. Маркування упаковки:

а, б) упаковка повторного або багаторазового використання, в) упаковка, що піддається вторинній переробці; г) упаковка, що частково або повністю виготовлена з вторинних ресурсів.

При необхідності ідентифікації матеріалів, з яких виготовлена упаковка на неї наносяться цифрові або буквені позначення, які розміщуються в центрі або нижче двох знаків і характеризують вид матеріалу. Петля Мьобіуса використовується різними способами і означає, що "продукція вироблена з вторинної сировини" або що "продукція може бути використана вдруге». Якщо поруч з цим символом стоїть цифра, це означає, що продукція вироблена з вторинної сировини і цифра означає відсоткову частку вторинної сировини у складі продукції. Так, пластики позначають цифрами від 1 до 19, папір та картон – від 20 до 39, метали – від 40 до 49, дерево – від 50 до 59, текстиль – від 60 до 69, скло – від 70 до 79.

♦ Знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля і знаходяться на перехрещенні запобіжного та екомаркування (рис.1.4.5):

Рис. 1.4.5. Знаки небезпечності предмета для довкілля:

а) спеціальний знак для позначення речовин, що небезпечні для морської флори і фауни під час їх перевезення водними шляхами; б) і в) знак "Небезпечно для навколишнього середовища".

Поряд із знаками екологічного маркування на ряді товарів можливо побачити знаки, що підтверджують їх якість. Наприклад, напій відповідає міжнародному стандарту якості ISO 9000 (рис. 1.4.6).

Рис. 1.4.6. Знаки, що підтверджують відповідність продукції:

а)міжнародному стандарту якості; б) інформаційний знак щодо якості продукції.

ISO розпочала свою роботу з екологічного маркування в 1991 році через Стратегічну консультативну групу ISO/ІЕС з навколишнього середовища SАGЕ, яка визначила кілька "типів" екологічного маркування: Тип 1, Тип 2 і Тип 3.

Екологічне маркування Типу І належить до програм "екомаркування", згідно з якими третя сторона – державний орган, недержавна організація чи приватна компанія – встановлює вимоги до категорії продуктів або послуг і дозволяє придатним продуктам або послугам мати свій знак чи символ.

Екологічне маркування Типу 2 охоплює ситуації", коли виробники бажають наголосити на особливих характеристиках своїх продуктів, таких як – "може бути повторно використаний" або "розкладається мікроорганізмами". Щоб споживачі мали довіру до цих термінів, вони повинні використовуватись чесно і узгоджено.

Етикетка Типу III створена для того, щоб надати максимально повну інформацію. Вона включає дані, які характеризують вплив продукції на навколишнє середовище протягом її повного життєвого циклу. Інформація містить рейтинг продукції відносно таких показників як використання природних ресурсів, забруднення води та грунту відходами.

Екологічне маркування в західноєвропейських країнах розвинене достатньо широко. Воно доповнює сертифікацію і майже завжди носить обов'язковий характер.

У Франції екосертифікація сільськогосподарської продукції заснована в законодавчому порядку в 1960 р., на її основі введені екознаки як за видами продукції, так і в окремих виробників або спілки виробників. Ці знаки отримали назву «червоні мітки» і були опубліковані для інформування споживачів. Всі екознаки доповнюють національний знак відповідності NF. Завдання екомаркування полягає в забезпеченні безпеки продукції для споживача та навколишнього середовища.

В Німеччині роботи з екосертифікацій почалися в 1974 р. Через декілька років був заснований єкознак – прообраз теперішнього, відомого не менше в країні, «Блакитного янгола» (рис. 1.4.7).

Рис. 1.4.7. Екознаки:

а) екознак "Блакитний янгол"; б) модифікований екознак "Блакитний янгол"; в) екознак "Зелена крапка"

Екознаки, що раніше використовувалися лише в Німеччині, «Блакитний янгол» та «Зелена крапка» стали загальноєвропейськими. Екознак «Зелена крапка» застосовується в системі заходів з попередження забруднення навколишнього середовища відходами. Такий знак на упаковці вказує на можливість її переробки, тому цивілізовані споживачі викидають упаковку, марковану «Зеленою крапкою», в спеціальні контейнери.

Інші екознаки інформують споживача про різноманітні екологічні характеристики товарів, що продаються, що нерідко слугує основним критерієм їх вибору серед багато чисельних аналогів (рис. 1.4.8).

Рис.1.4.8. Інформаційні екознаки

1. Екознак придатності товару для харчових продуктів. 2. Знак виконання виробником вимог із збереження. 3. Японський екознак збереження навколишнього середовища. 4–5. Знак "Ресайклінг" закликає здавати упаковку для вторинної переробки, 6. Екознак США на папір, отрішании з вторинної сировини. 7. Знак небезпеки товару для навколишнього середовища.

Данія займає особливу позицію в Європі з питань захисту навколишнього середовища. Один із факторів, що пояснює це, полягає в тому, що її кордони безпосередньо прилягають до «основних забруднювачів» природи – країнам Східної Європи, Великобританії, Швейцарії. В країні діє закон, що регулює використання та виробництво хімічних продуктів і їх компонентів.

Екомаркування в ЄС базується на попереджувальних заходах:

• шкоду для навколишнього середовища потрібно відвертати в першу чергу шляхом знешкодження джерел забруднення;

• фінансова відповідальність осіб, через вину яких порушується екологічна рівновага.

В ЄС прийнято екомаркування спеціальним знаком (рис. 1.4.9).

Рис. 1.4.9. Знак екомаркування

Мета введення знака – достовірне інформування споживачів про екологічність продукту, що купується, та стимулювання виробників до дотримання норм та вимог по охороні навколишнього середовища.

Таким чином, екознаки умовно можливо розділити на дві групи:

> екознаки, що інформують про безпеку продукції для здоров'я людини та навколишнього середовища. Сюди можна віднести знак «Блакитний янгол» та інші;

> знаки та надписи, що інформують про можливість переробки відходів (частіше це стосується упакування). Таким чином утилізуються відходи як вторинна сировина і охороняється природа. Іноді знаки цієї групи повідомляють про те, що виріб отримано з вторинної сировини (наприклад, пластмасові предмети).

До такого роду екознаків належить «Зелена крапка» (Німеччина); знак «Ресайклінг» (використовується в США, Великобританії, країнах північної Європи), що закликає здавати упаковку в приймальні пункти для наступної переробки.

Питаннями екологічного маркування та етикетування займається Міжнародна організація з стандартизації (підкомітет ПК З ІВО/ТК 207 «Етикетування (маркування) в сфері навколишнього середовища»).

1.4.3. Система стандартів з захисту довкілля від забруднення відходами

Відходи – речовини, матеріали і предмети, які утворюються в процесі людської діяльності, не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їхній власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Відходи – біосферозабрудшовачи, з якими пов'язана екологічна безпека, тобто такий стан довкілля, за якого сукупність природних причин і наслідків людської діяльності (виробничої, військової, комунікаційної, будівельної, наукової, інформаційної, рекреаційної, медико–біологічної та будь–яких інших видів, зокрема дії щодо попередження наслідків природних і антропогенних катастроф і надзвичайних ситуацій) унеможливлює або мінімізує безпосередні і подальші деградаційні зміни екосистем у довкіллі та негативні впливи на стан здоров'я населення. Процес упорядкування даних про відходи, ідентифікацію виду відходів відповідно до їх стану, складу і властивостей через номенклатурну назву, співвіднесення з певним процесом утворення та видом економічної діяльності; визначених видів перероблення, утилізації та видалення відходів регламентується системою стандартів.

Система стандартів у сфері поводження з відходами

Державні стандарти

ДСТУ 2195–99 Охорона природи. Поводження з відходами. Технічний

(ГОСТ 17.9.0.2–99) паспорт відходу.

ДСТУ 3910–99 Охорона природи. Поводження з відходами.

(ГОСТ 17.9.1.1–99) Порядок найменування відходів за генетичним

принципом і віднесення їх до класифікаційних категорій.

ДСТУ 3911–99 Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання

(ГОСТ 17.9.0.1 –99) інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги

ДСТУ 2102–92 Ресурси матеріальні вторинні. Терміни та визначення

ДСТУ 2731 –94 Порядок збирання, зберігання і перероблення відходів

ДСТУ БА. 1.1 –26–94 Відходи промисловості для будівельних виробів.

Терміни та визначення

Міждержавні стандарти

ГОСТ 17..0.0.04–90 Охрана природи. Экологический паспорт промыш–

ленного предприятия. Основные положення.

ГОСТ 1803–91 Правила оформлення документов на технологические

процессы сбора и сдачи технологических отходов ГОСТ 17.9.0.1–99 Выявление отходов и представление информационных

данных об отходах. Общие требования

ГОСТ 17.9.0.3–2001 Биосферозагрязнители. Термины и определения

ГОСТ 17.9.0.4–2001 Этаны технологического цикла отходов.

ГОСТ 17.9.0.5–2001 Паспорт опасности отходов.

ГОСТ 17.9.1.1–99 Классификация отходов.

ГОСТ 17.9.1.2–2001 Идентификация и кодирование. Основные положення.

Короткий зміст найбільш важливих стандартів цієї групи надається далі.

Екологічна паспортизація згідно із ГОСТ 17.0.0.04–90 враховує особливості впливу кожного промислового та енергетичного об'єкта на довкілля. Зміст стандарту: кількісні та якісні характеристики природокористування (сировини, палива, енергії), а також кількісні та якісні характеристики забруднення природного середовища викидами, стоками, відходами, випромінюваннями; питомі показники природокористування та забруднення довкілля підприємством, які дозволяють аналізувати використовувані підприємством технології та обладнання порівняно з кращими вітчизняними і зарубіжними взірцями, а також відомості про шкоду, що завдається підприємством.

Технічний паспорт відходу згідно із ДСТУ 2195–99 і ГОСТ 17.9.0.2–99 установлює вимоги до складу, вмісту, правил та послідовності заповнення технічного паспорту відходів (ТПВ). Вимоги цього стандарту поширюються на будь–які виявлення відходів виробництва і споживання (в тому числі на відходи, які раніше накопичені на території України), а також на ті, які прогнозуються за технологіями, що вводяться, виробництвами та іншими видами взаємодії людини з довкіллям. Зміст стандарту: використано такі терміни та визначення – база даних, відходи виробництва і споживання – за ДСТУ 2102, видалення відходів, життєвий цикл продукції – за ДСТУ 3278, класифікація відходів, перероблення відходів, поводження з відходами; відомість про місце утворення відходу, про процес, в якому утворилися відходи; первинні дані про відхід, характеристики відходу; відомості про наявні і можливі технології перероблення, зберігання, транспортування, утилізації або видалення відходу; загальні вимоги до складу показників відходів.

Терміни п визначення, класифікація відходів згідно із ДСТУ 2102–92; ДСТУ 2195–99 і ГОСТ 17.9.0.2–99; ДСТУ 3910–99 і ГОСТ 17.9.1.1–99; ГОСТ 17.9.0.3–2001, ГОСТ 17.9.1.2–2001. Зміст стандартів: порядок найменування відходів за генетичним принципом, віднесення їх до класифікаційних категорій, ідентифікація й кодування.

Поводження з відходами згідно із ДСТУ 2731–94, ГОСТ 17.9.0.1–99, ГОСТ 17.9.0.4–2001, ГОСТ 1803–91. Зміст стандартів: утворення відходів, виявлення відходів, порядок збирання, зберігання і перероблення відходів; наявні і можливі технології перероблення, зберігання, транспортування, утилізації або видалення відходу; подання інформаційних, даних про відходи, етапи технологічного циклу відходів.

Запитання для самоконтролю

1. З яких груп складається система екологічних стандартів згідно, з ДКНД (ДК 004)?

2. Назвати основні види стандартів з захисту довкілля за рівнями стандартизації: міжнародні, державні, міждержавні стандарти.

3. Екологічне маркування: суть, принципи, види екознаків згідно із ДСТУ ІSО 14020–2003, ДСТУ ISO 14021–2002.

4. Етикетування (маркування) в сфері навколишнього середовища згідно із ДСТУ ISO 14024–2002 і ДСТУ ISO 14025–2002.

5. Знаки, що закликають до збереження природного середовища.

6. Знаки, які використовуються для позначення екологічності предметів.

7. Знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля.

8. Дати перелік стандартів, що характеризують: екологічну паспортизацію, технічний паспорт відходу, паспорт небезпеки відходів.

9. За якими стандартами здійснюється класифікація відходів, а які наводять терміни й визначення?

10. Назвати стандарти, що характеризують поводження з відходами.

Тести для самоконтролю

1. З яких груп складається система екологічних стандартів згідно з ДКНД (ДК 004)? Відповідь:

1. 13.020 – Захист довкілля 5. 13.060.30 – Стічні води

2. 13.020.50 – Екологічне маркування 6. 13.040 – Якість повітря

3. 13.140 – Шум та його вплив на людину 7. 13.060 – Якість води

4. 13.040.20 – Атмосфера довкілля 8. 13.030 – Відходи

2. Назвати основні види стандартів з захисту довкілля за рівнями стандартизації: міжнародні, державні, міждержавні стандарти. Відповідь:

1. ГОСТ 20286 5. ДСТУ ISО 14012

2. ДСТУ ІSО 14001 6. ІSО 14004

3. ІSО 14011 7. ГОСТ 17.0.0.04

4. ГОСТ 17.0.0.01 8. ІSО 14001

3. Екологічне маркування: суть, принципи, види екознаків згідно із стандартами:

1. ISO 14040 5. ГОСТ 17.8.01

2. ДСТУ ISO 14020 6. ДСТУ ІSО 14021

3. ГОСТ 25916 7.ISO 14041

4. ДСТУ 130 14050 8. ДСТУ ISO 14031

4. Етикетування (маркування) в сфері навколишнього середовища згідно із стандартами:

1.ДСТУ ISO 14024 5. ДСТУ ІSО 14021

2. ДСТУ ISO 14010 6. ДСТУ ISO 14050

3. ДСТУ ISO 14031 7. ISO 14041

4. ДСТУ ISO 14020 8. ДСТУ ISO 14025

5. Вказати знаки, що закликають до збереження природного середовища. Відповідь:

6. Вказати знаки, які використовуються для позначення екологічності предметів. Відповідь:

7. Вказати знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля. Відповідь:

8. Вказати інформаційні екознаки. Відповідь:

9. Дати перелік стандартів, що характеризують: екологічну паспортизацію, технічний паспорт відходу, паспорт небезпеки відходів. Відповідь:

1. ГОСТ 17.0.0.04 5. ГОСТ 17.9.1.2

2. ДСТУ 3910 6. ДСТУ 2195

3. ГОСТ 17.9.0.2 7. ДСТУ2102

4. ГОСТ 17.9.0.3 8. ГОСТ 17.9.0.5

10. За якими стандартами здійснюється класифікація відходів, а які наводять терміни й визначення? Відповідь:

1. ГОСТ 17.0.0.04 5. ГОСТ 17.9.1.2

2. ДСТУ 3910 6.ДСТУ2195

3. ГОСТ 17.9.0.2 7. ДСТУ 2102

4. ГОСТ 17.9.0.3 8. ГОСТ 17.9.1.1

11. Назвати стандарти, що характеризують поводження з відходами. Відповідь:

1. ГОСТ 17.0.0.04 5. ГОСТ 1803

2. ДСТУ 3910 6. ДСТУ 2195

3. ГОСТ 17.9.0.2 7.ДСТУ 2731

4. ГОСТ 17.9.0.4 8. ГОСТ 17.9.0.1

Рекомендована література

Нормативно–правова.

1. ДСТУ ІSО 14020–2003 Екологічні маркування та декларації. Загальні принципи

2. ДСТУ ІSО 14031:2004 Настанови щодо оцінювання екологічної характеристики.

3. ДСТУ ISO 14032:2004 Приклади оцінювання екологічної характеристики

4. ДСТУ ІSО 14040:2004 Оцінка життєвого циклу. Принципи і структура.

5. ДСТУ ISO 14050:2004 Оцінювання життєвого циклу. Словник термінів.

Навчальна: [2]

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 30

Схожі:

Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів	9 Методи нормування і способи встановлення норм праці У практиці нормування праці користуються досвідно-статистичними і аналітичними методами
8. ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ПЛАНУВАННЯ Нормування оборотних коштів, іммобілізованих у виробничих запасах сировини, матеріалів і комплектуючих виробів	Закон України про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку Характеристики впливу рентгенівського випромінювання на організм людини. Принципи нормування
Навчально-методичний посібник Суми Медична генетика: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / В. Е. Маркевич, М. П. Загородній, І. Е. Зайцев, А. М. Лобода,...	6 – 10 вересня 2010 р в м. Алушта, АР Крим, Україна відбулася VI... Ників міністерств і відомств, науково-дослідних інститутів, виробничих і комунальних організацій, вузів, неурядових організацій з...
ПЛАН Термін та його ознаки. Термінологія як система. Способи творення термінів Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту	ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОЛЕДЖ» ДОПОВ І Д Ь з дисципліни:... «Державне регулювання процесів природокористування, національна система стандартів. Екологія будівництва – природна краса простих...
Практичне заняття 3 Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці Гігієнічне нормування умов праці за показниками мікроклімату, повітрообміну, освітлення та засоби їх нормалізації в робочій зоні	Діяльність учнівського самоврядування (із досвіду роботи педагога-організатора... Сьогодні найбільшою перешкодою у побудові громадянського суспільства є загальне відчуження населення від влади. Бракує сталої думки...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання