2.4.3 Поняття про видозмінений спосіб вимірювання кутів у всіх комбінаціях
Для скорочення обсягів польових спостережень, в 1950 р. радянським інженером-геодезистом Томіліним А.Ф. був запропонований видозмінений спосіб вимірювання кутів у всіх комбінаціях для пунктів з 6 і більше напрямками. У цьому способі вимірюються всі кути, які утворюються парою суміжних напрямків і кути утворені парою напрямків з пропуском напрямку, що лежить між ними. Наприклад, на пункті з 7 напрямків (рис. 2.24) вимірюють такі кути:
1.2 2.3 3.4 4.5 5.6 6.7 7.1
1.3 2.4 3.5 4.6 5.7 6.1 7.2
Кількість виміряних кутів на станції завжди буде 2n.
Рисунок 2.24 - Схема вимірювання кутів у видозміненому способі у всіх комбінаціях
2.4.4 Поняття про спосіб неповних заходів
Для скорочення обсягів спостережень на пункті в 1954р. радянським інженером Аладжаловим Ю.А. запропонований спосіб неповних заходів вимірювання кутів на пунктах тріангуляції з 7–9 напрямків. У цьому способі вимірюються кути групами з 3 напрямків. Ці групи сформовані так, щоб були виміряні усі кути, які належало би виміряти способом в усіх комбінаціях. Наприклад на пункті тріангуляції з 7 напрямків це будуть такі групи:
1.2.3.
2.4.5.
3.5.7.
3.4.6.
5.6.1.
6.7.2.
4.7.1.
Для порівняння приведемо кути, які треба було б виміряти способом в усіх комбінаціях:
1.2 1.3 1.4 1.5 1.6 1.7
2.3 2.4 2.5 2.6 2.7
3.4 3.5 3.6 3.7
4.5 4.6 4.7
5.6 5.7
6.7
|
|
Кожен з цих кутів або його доповнення до 360º знаходиться в одній із груп з 3-х напрямків.
2.4.5 Приведення результатів кутових вимірів до центрів пунктів
В результаті кутових спостережень в тріангуляції повинні бути виміряні значення напрямків, які з’єднують центри пунктів. Проте, виміряти безпосередньо вказані напрямки немає можливості, оскільки теодоліт не завжди вдається встановити над центром, а візирні циліндри, на які виконуються спостереження, у більшості випадків мають деяке зміщення у відношенні до центрів пунктів.
Тому, щоб отримати напрямки, приведені до центрів пунктів, у виміряні напрямки необхідно ввести поправки за позацентрове встановлення теодоліта і за відхилення візирної цілі. Напрямки, виправлені за центрування теодоліта і за редукцію візирного циліндра, називаються напрямками приведеними до центрів пунктів.
Щоб обчислити вказані поправки, на кожному пункті необхідно визначити так звані елементи приведення, а саме — елементи центрування і елементи редукції.
Розглянемо ці елементи і їх вплив на виміряні напрямки.
2.4.5.1 Елементи центрування і редукції
Якщо проекція центру приладу І не співпадає з центром С пункту (рис. 2.25), то l=ІС — лінійний елемент центрування, θ — кутовий елемент центрування на пункт 1 (кут, виміряний за годинниковою стрілкою в т. І від напрямку на центр С до напрямку на пункт 1).
Рисунок 2.25 - Елементи центрування
Якщо проекція візирного циліндра V не співпадає з центром С пункту (рис. 2.26), то l1=VC — лінійний елемент редукції, θ1 — кутовий елемент редукції для пункту 1 (кут, виміряний за годинниковою стрілкою в точці V від напрямку на центр C до напрямку на пункт 1).
Рисунок 2.26 - Елементи редукції
2.4.5.2 Обчислення поправок у виміряні напрямки за центрування
Розглянемо рис. 2.27, на якому в т. С (центр пункту) зображено 3 напрямки (1, 2, 3), які підлягають спостереженням. В дійсності ці напрямки спостерігаються з т. І стояння теодоліта.
Рисунок 2.27 - Поправки у виміряні напрямки за центрування
Напрямок 1 — початковий.
Кут між 1-м і 2-м напрямком позначимо М2, між 1-м і 3-м — М3. Лінійний елемент центрування l=CІ. Кутові елементи центрування:
для пункту 1 — θ,
для пункту 2 — θ+М2,
для пункту 3 — θ+М3.
Поправка за центрування у виміряний напрямок I1 графічно виражається кутом 1I1′, між напрямками І1 і І1, який є паралельним до С1. З рисунка бачимо, що 1І1′=С1І як кути при відрізку 1І, що пересікається двома паралельними прямими.
З ΔС1І бачимо, що
|
 ,
|
|
або враховуючи мале значення  , маємо
|
 .
|
(2.29)
|
За формулою (2.24) обчислюють поправку за центрування в початковий напрямок 1.
Міркуючи аналогічно, отримуємо формули для обчислення поправок за центрування в напрямки 2 і 3.
З ΔС2І
|
  ,
|
(2.29′)
|
З ΔС3І
|
 .
|
(2.29″)
|
2.4.5.3 Обчислення поправок у виміряні напрямки за редукцію
Розглянемо рис. 2.28, на якому С — проекція на площину центру пункту, на який ведуться спостереження з пунктів 1, 2, 3; V — проекція на цю ж площину візирного циліндра.
Рисунок 2.28 - Поправка у виміряні напрямки за редукцією
Тут l1=VC — лінійний елемент редукції,
θ1 — кутовий елемент редукції для пункту 1,
θ1+M2 — кутовий елемент редукції для пункту 2,
θ1+М3 — кутовий елемент редукції для пункту 3.
Поправка за редукцію у напрямок, виміряний з пункту 1, графічно виражається кутом r1, з пункту 2 — r2, з пункту 3 — r3.
З ∆СV1
або
|
|
(2.30)
|
Аналогічно
з ∆СV2
|
|
(2.30′)
|
з ∆СV3
|
|
(2.30″)
|
2.4.5.4 Визначення елементів приведення
Як правило, елементи приведення визначають графічним методом з використанням технічного теодоліта і центрувального столика.
Визначення виконують двічі: до спостережень і після спостережень.
Центрувальний столик з прикріпленим до нього листом ватману або іншого паперу являє собою площину, на яку проектують центр пункту, центр приладу і центр візирного циліндра (рис. 2.29).
Для цього над центром пункту встановлюють центрувальний столик, приводять його в горизонтальне положення і кнопками прикріплюють до нього центрувальний лист таким чином, щоб на нього проектувались центр пункту С, вісь приладу І і візирна ціль V. Ці точки проектують на центрувальний лист з трьох станцій, напрямки на які з центра пункту складали б між собою кути близькі до 120º або 60º. Віддалі від станцій до центра пункту повинні дорівнювати подвійній висоті знака.
Рисунок 2.29 - Графічний метод визначення елементів приведення
Проектування виконують перевіреним і приведеним в робочий стан технічним теодолітом. При цьому спостерігач спочатку при крузі ліво наводить сітку ниток на центр пункту, піднімає трубу так, щоб її поле зору попадало на планшет. Помічник за вказівкою спостерігача позначає на двох протилежних кінцях центрувального листа дві точки С1, які визначають напрямок зі станції на центр пункту при крузі ліво.
Аналогічно проектують на центрувальний столик вісь обертання приладу і позначають дві точки і1, потім проектують вісь симетрії візирного циліндра і отримують дві точки v1. Повторюють всі операції при крузі право і поруч з кожною точкою с1, і1, v1 отримують ще по одній точці (їх не підписують, лише позначають).
Таким чином, на першій станції теодоліта отримали шість пар точок: по дві пари с1, і1, v1 (рис. 2.30).
Прокресливши рискою в кожній парі точок середину між ними і з’єднавши їх, отримують напрямки на центр с1с1, вісь приладу і1і1, вісь симетрії візирного циліндра v1v1.
Переходять з теодолітом на другу станцію. Аналогічно отримують шість пар точок на другій станції: по дві пари c2, і2, v2 (рис. 2.31).
Прокреслюють рискою в кожній парі точок середину між ними і почергово, приклавши до них лінійку, відмічають рискою перетин напрямку і2і2 з і1і1; напрямку v2v2 з v1v1.
Переходять з теодолітом на третю станцію. Аналогічно отримують шість пар точок: по дві пари c3, і3, v3.
Аналогічно прокреслюють напрямки c3c3, і3і3, v3v3.
У місцях перетину з відповідними напрямками на двох попередніх станціях отримують трикутники похибок (рис. 2.32), які характеризують якість проектування центру пункту, осі приладу та осі симетрії візирного циліндра на центрувальний лист.
Сторони трикутників похибок не повинні перевищувати 5 мм при проектуванні С та І та 10 мм при проектуванні V.
Якщо ці умови витримані, на око визначають центри ваг трикутників похибок, відмічають їх точками і позначають С, І та V відповідно.
До точки І та V по черзі прикладають візирну або просту лінійку і, провізувавши її на два пункти мережі і два орієнтирні пункти (якщо вони є), проводять на них напрямки, помітивши їх стрілками і підписавши. Якщо з висоти центрувального столика пунктів мережі не видно, то попередньо на їх простецевих (створених) лініях з допомогою теодоліта виставляють тички (віхи), на які й візують лінійки.
Після цього приступають до оформлення центрувального листа. Вимірюють лінійний (лінійкою) та кутовий (транспортиром) елементи центрування, лінійний та кутовий елементи редукції, записують їх.
Контроль кутових елементів центрування θ і редукції θ1 здійснюють за контрольними кутами на прокреслені напрямки пунктів мережі чи орієнтирних пунктів. Графічні значення цих кутів не повинні відрізнятися від виміряних більше ніж на 2º при l і l1 менших 10 мм, 1º — при l і l1 від 10 до 20 мм і 0,5 при l і l1 більших 20 мм.
Як вже вказувалось, визначення елементів приведення виконують двічі: до вимірювання горизонтальних кутів і після їх вимірювання.
Після повторного визначення порівнюють значення l і l1 з відповідними значеннями до спостережень. Вони не повинні відрізнятися більше як на 10 мм. Якщо ця умова витримана, за останнє приймають середнє значення. В протилежному випадку виконують третє визначення. Якщо його значення співпадає з першим, тоді друге вважається помилковим, якщо з другим — вважають, що відбулися зміни у положенні C, І, V за час, що пройшов між першим і повторним визначенням елементів приведення. В цьому випадку необхідно проаналізувати результати кутових вимірів і прийняти правильне рішення, які результати визначення елементів приведення прийняти за остаточні для введення поправок у виміряні напрямки.
Центрувальний лист №5
Пункт Ріка, 3 кл.
Елементи центрування Елементи редукції
l= l1=
θ= на п. θ1= на п.
θ= на п. θ1= на п.
Контрольний кут: на схемі _________º _______________′
із спостережень _________º _______________′
Виконав
Перевірив
Рисунок 2.30 - Вигляд центрувального листа після виконання
спостережень на першій станції
Центрувальний лист №5
Пункт Ріка, 3 кл.
Елементи центрування Елементи редукції
l= l1= на п.
θ= на п. θ1= на п.
θ= на п. θ1= на п.
Контрольний кут: на схемі _________º _______________′
із спостережень _________º _______________′
Виконав
Перевірив
Рисунок 2.31 - Вигляд центрувального листа після виконання
спостережень на другій станції.
Центрувальний лист №5
Пункт Ріка, 3 кл.
Елементи центрування Елементи редукції
l=0.14 м l1=0.26.
θ=83º на п. тр. Гай θ1=93º на п. тр. Гай
θ=186º на п. тр. Турка θ1=195º на п. тр. Турка
θ=54º на п. ОРП №1 θ1=65º на п. на ОРП №1
θ=139º на п. ОРП №2 θ1=151º на п. ОРП №2
Контрольний кут Гай-Ріка-Турка: на схемі 102º 30′
із спостережень 102º 44′
Виконав Петр Петренко І.
Перевірив ВасВ Василів В
Рисунок 2.32 - Вигляд центрувального листа після виконання
спостережень на третій станції і після його оформлення
2.4.5.5 Нестандартні випадки при визначенні елементів приведення
При визначенні елементів приведення можуть виникати нестандартні ситуації.
Ситуація 1. Проекції осі приладу, осі симетрії візирного циліндра і центру пункту не попадають на один центрувальний столик. В цьому випадку необхідно застосувати 2 або 3 центрувальних столики, на які необхідно спроектувати точки І, С, V.
Елементи l і l1 в цьому випадку можна виміряти рулеткою, а кути θ і θ1, як звичайно, транспортиром, попередньо прокресливши з точок І та V напрямки ІС та VC та напрямки на два пункти мережі і орієнтирні пункти.
Ситуація 2. В зв’язку з умовами спостережень високоточний теодоліт відставлений від центра пункту на віддаль 2–3 м.
У цьому випадку лінійний елемент l вимірюють рулеткою безпосередньо між центром пункту і віссю теодоліта, а кутовий елемент θ — теодолітом, який стоїть в точці І1. Для цього сітку ниток або візир на трубі наводять на сірник встановлений в центр пункту (при цьому на горизонтальному крузі встановлюють 0º0′), а потім на два пункти мережі та орієнтирні пункти. Відліки, зняті по горизонтальному крузі, будуть кутовими елементами центрування на відповідні пункти.
2.4.6 Помилки кутових вимірів у тріангуляції
Для досягнення високої точності кутових вимірювань при створенні тріангуляційних мереж необхідно враховувати вплив різноманітних джерел помилок.
На точність кутових вимірювань в тріангуляції основний вплив здійснюють такі групи помилок: особисті помилки спостерігача, помилки приладів та помилки зовнішнього середовища.
2.4.6.1 Особисті помилки
Особисті помилки спостерігача виникають, головним чином, в зв’язку з неточним оцінюванням положення осі симетрії візирної цілі при наведенні на неї бісектора, неточним суміщенням протилежних штрихів лімба, неточним оцінюванням долі поділки барабанчика оптичного мікрометра при взятті відліку тощо.
Ці помилки можуть досягати 1–2″. Для їх послаблення намагаються забезпечити однакову яскравість візирних цілей, достатню електричну освітленість кругів лімба та відлікової системи. Особисті помилки значно послаблюються при набутті досвіду роботи спостерігачем.
2.4.6.2 Помилки приладів
До групи помилок приладів відносять такі помилки:
не перпендикулярності візирної осі та осі обертання труби;
нахилу горизонтальної осі обертання труби;
нахилу вертикальної осі обертання приладу;
нахилу площини лімба;
ексцентриситету алідади;
ексцентриситету лімба.
Природа вказаних помилок, характер їх впливу і заходи, спрямовані на їх ослаблення, вивчаються в курсі “Геодезичні прилади”.
2.4.6.3 Помилки впливу зовнішнього середовища
Найбільш небезпечними є помилки впливу зовнішнього середовища. До них відносяться помилки:
за вплив горизонтальної рефракції;
за вплив близькості предметів;
за вплив фаз візирних цілей;
за вплив закручування та вигинання сигналів;
за вплив видимості і коливання зображень.
Вплив горизонтальної рефракції
Внаслідок нерівномірного розподілу в просторі температури, тиску і вологості повітря приземні шари атмосфери в різних місцях мають неоднакову густину. Візирний промінь, проходячи на своєму шляху шари атмосфери з різною густиною, заломлюється. Це явище називається рефракцією. Розрізняють горизонтальну і вертикальну складові рефракції, які являють собою викривлення візирного променя відповідно в горизонтальних і вертикальних площинах.
Горизонтальна складова рефракції — викривлення горизонтальних напрямків, вертикальна складова — викривлення вертикальних кутів або зенітних відстаней.
У даному випадку нас цікавить вплив горизонтальної складової рефракції або горизонтальної рефракції.
Дослідження вчених-геодезистів показали, що помилки в напрямках, викликані впливом горизонтальної рефракції, яка виникає в зв’язку з різноманітністю фізико-географічних умов місцевості (рельєфу, рослинного покриву тощо), можуть досягати 3–7″. Врахувати цей вплив практично неможливо, в зв’язку з відсутністю повної інформації про зміну метеофакторів на шляху проходження візирних променів. Тому намагаються максимально послабити вплив горизонтальної рефракції, виконуючи кутові виміри в періоди, у які її вплив мінімальний. Такими є періоди, коли вертикальні температурні градієнти дорівнюють нулю або близькі до нього.
Вони наступають вранці при зміні додатних градієнтів температури на від’ємні (починаються 0,5 год. після сходу Сонця і тривають приблизно 2 години в сонячні дні і 3 години в хмарні) і ввечері при зміні від`ємних градієнтів температури на додатні (починаються з 16 год. в хмарні і 17 год. в сонячні дні і закінчуються 0,5 год. перед заходом сонця).
Для ослаблення впливу горизонтальної рефракції кутові вимірювання необхідно виконувати не менше як у дві видимості, причому приблизно половину вимірів виконують у вечірню, а другу половину — у ранкову видимість.
Тут під терміном “видимість” розуміємо період з чіткими або злегка хиткими зображеннями предметів.
Вплив близькості предметів
Якщо візирний промінь проходить близько від поверхні землі, споруди (будинку, башти, труби, опори ЛЕП, геодезичного знаку), рослинного масиву тощо, він заломлюється, в зв’язку зі зміною температури повітря біля цих перешкод, а отже, зміною густини повітря в цих місцях. Природа викривлення променя подібна впливу горизонтальної рефракції.
Для запобігання цього впливу проектування та організацію спостережень слід здійснювати так, щоб візирний промінь проходив на висоті не меншій кількох метрів над предметами. Необхідно уникати випадків, коли візирний промінь проходить вздовж стін та інших лінійних споруд чи рослинних масивів ближче ніж 2 м, від стовпів чи перил геодезичного знаку ближче ніж 0,2 м.
Вплив фаз візирних цілей
Рисунок 2.33 - Вплив фаз візирної цілі
При кутових спостереженнях в тріангуляції візування бісектором ниток виконують на вісь РР1 візирного циліндра, висота якого
0,5 м, ширина 0,2–0,3 м. Та частина поверхні візирного циліндра, яка повернута до Сонця, освітлена більше ніж інші частини, тому спостерігач не зовсім вірно встановлює вісь візирного циліндра, тому наводить бісектор на лінію QQ1, більш освітлену і яка відхиляється вбік від РР1 (рис. 2.33). Величина відхилення осі QQ1 від осі циліндра РР1 змінюється, в зв’язку з обертанням Землі навколо своєї осі протягом доби і в зв’язку з цим зміною місцеположення Сонця по відношенню до геодезичного сигналу, на який ведуть спостереження.
Проміжки часу, за які відбувається зміщення освітленої частини візирного циліндра, називаються фазами спостережень, а помилки викликані спостереженнями в різні фази називають помилками за вплив фаз візирних цілей. Вони були виявлені Гауссом К.Ф.
Для ослаблення помилок за вплив фаз, візирні цілі виготовляють з радіально розміщених планок (металічних чи дерев`яних), що сприяє розсіюванню сонячних променів у різних напрямках, а отже рівномірному освітленню усіх частин візирного циліндра.
Вплив закручування та вигинання сигналів
При нагріванні геодезичного сигналу сонячними променями і при зміні вологості повітря в сигналі виникають деформації, в результаті яких вершина сигналу на протязі доби закручується навколо вертикальної осі. Амплітуда закручування вершини сигналу за 5 хвилин може досягти 5, за годину — 25, за добу — 15′.
Крім того, сигнал вигинається (подібно до соняшника) в напрямку до Сонця, описуючи на протязі доби певну криву, більш менш сталу для даного сигналу.
Вимірювання кутів теодолітом зі столика, що знаходиться у верхній частині сигналу, буде виконуватися з помилками, оскільки теодоліт буде змінювати своє місцеположення відносно центру пункту.
Ослаблення впливу закручування та вигинання сигналу можна здійснити: застосуванням повірочної труби, скороченням часу спостережень в одному заході, виконанням обох півзаходів за одинаковий період часу при обов’язковому обертанні алідади в півзаходах в протилежних напрямках. Як правило, помилка закручування і вигинання сигналів на виміряні напрямки не перевищує 0,2.
Вплив видимості та коливання зображень на точність кутових спостережень
Видимість — це стан атмосфери, який характеризує якість зображення візирної цілі в трубі.
Видимість вважається задовільною, якщо предмети (наприклад, гори) видно на віддалі від 15 до 20 км, доброю — на віддалі від 20 до 50 км, відмінною — далі 50 км.
Видимість залежить від таких факторів:
а) прозорості атмосфери, яка залежить в свою чергу від наявності в ній різних дрібних частинок (пилу, диму, водяного пару тощо; прозорість знижується, наприклад під час серпанку);
б) умов освітленості (сонячно, хмарно, ранок, день, вечір);
в) контрастності між візирною ціллю і фоном, на який вона проектується.
Кутові спостереження дозволяється виконувати при відмінній, добрій та задовільній видимості. При поганій видимості (дощ, туман, сильний серпанок), тобто коли предмети видно не далі, ніж 15 км, спостереження вести забороняється.
Оскільки в приземних шарах повітря постійно виникають конвекційні потоки, які викликані зміною температури земної поверхні і повітря, абсолютно непорушного зображення візирної цілі в трубі практично не буває. Розрізняють три види зображення: спокійне, злегка хитке, сильно хитке.
Спокійне зображення, коли візирна ціль в трубі нерухома або ледь тремтить. Злегка хитке — коли зображення візирної цілі ледь коливається, але не виходить за межі бісектора. Сильно хитке — якщо амплітуда коливання зображення візирної цілі перевищує ширину бісектора.
Спостереження дозволяється виконувати лише при спокійних та злегка хитких зображеннях, причому вважається, що при спокійних зображеннях вплив рефракції більший, ніж при злегка хитких.
Найбільш сприятливі періоди доби для кутових спостережень
Якщо вести спостереження в найбільш сприятливі періоди доби, тоді будуть найкращі умови для спостережень і найбільш послаблений вплив на кутові спостереження різноманітних факторів, а саме рефракції, близькості предметів, закручування та вигинання сигналів, видимості та коливання зображення.
Такими періодами є години, про які згадувалось раніше: вранці — проміжок часу, що починається 0,5 год. після сходу Сонця і триває 2–3 години, ввечері — проміжок часу, що починається о 16–17 годині і закінчується за 0,5 години перед заходом Сонця.
2.4.7 Спостереження орієнтирних пунктів
В підрозділі 2.3 було описано призначення орієнтирних пунктів (ОРП) на пунктах тріангуляції, подано тип центру ОРП (рис. 2.13 і його зовнішнє оформлення (рис. 2.20).
При виконанні кутових вимірів на пунктах тріангуляції в програму спостережень включають також ОРП. Їх спостерігають трьома заходами з двома будь-якими напрямками, що вимірюються на даному пункті.
Над центром ОРП встановлюють на штативах добре повірені оптичні виски або марки.
Застосовують ті ж прилади, що і для вимірювання кутів у мереж. Різниці напрямків на ОРП між заходами не повинні перевищувати 6″.
Виміряні горизонтальні напрямки використовуються для знаходження дирекційних кутів на ОРП.
Віддалі з центру даного тріангуляційного пункта до ОРП повинні бути визначені з точністю до 1 м. Вони вимірюються світловіддалеміром, стрічкою або рулеткою чи визначаються посереднім шляхом. Для цього на місцевості розбивається і вимірюється базис і віддаль визначається з простої побудови.
2.4.8 Попередня обробка кутових спостережень в тріангуляції
Попередня обробка кутових спостережень в тріангуляції складається з таких основних операцій:
перевірка журналів кутових вимірів і центрувальних листів;
складання зведень вимірювання горизонтальних кутів (напрямків) і результатів вирівнювання спостережень на пункті;
складання робочої схеми мережі тріангуляції;
обчислення поправок за центрування і редукцію та напрямків, приведених на поверхню референц-еліпсоїда та на площину в проекції Гаусса-Крюгера;
оцінка точності кутових вимірів.
2.4.8.1 Перевірка журналів кутових вимірів і центрувальних листів
Польові журнали і центрувальні листи є документами суворого обліку, тому їх видача і приймання реєструються у спеціальних книгах обліку, що зберігаються в начальника партії. Сторінки в журналі мають бути пронумеровані. Журнал ведеться чітким розбірливим почерком чорнилом або кульковою ручкою. Не допускаються виправлення у відліках. Якщо при вимірах або в записах допущена помилка, вони акуратно перекреслюються (під лінійку), і виміри здійснюються заново.
Неправильні обчислення перекреслюються і зверху записуються правильні результати. Журнали оформляються згідно з вимогами, підписуються виконавцями.
Записи та обчислення в журналах і на центрувальних листах перевіряються в другу руку, що засвідчується підписом особи, яка їх перевірила. Журнали і центрувальні листи підлягають здачі начальнику партії, який приймає їх і передає в камеральну групу для обробки.
2.4.8.2 Складання зведень вимірювання горизонтальних кутів і результатів вирівнювання спостережень на пункті
З журналів спостережень виписують результати усіх вимірів напрямків або кутів, крім явно помилкових, обчислюють середні (або вирівняні) значення з m заходів кожного кута (чи напрямку, приведеного до початкового), виконують оцінку якості виміряних кутів.
2.4.8.3 Складання робочої схеми мережі тріангуляції
Робоча схема мережі складається на ватмані олівцем або тушшю в зручному масштабі (1:25000, 1:50000 чи 1:100000). На схемі показують усі пункти тріангуляції (виписують їх назви), наносять вихідні дирекційні кути, базиси (вихідні сторони), напрямки, які спостерігалися, виписують середні (вирівняні) значення кутів або напрямків, приведених до початкового. Схема має бути зручною для користування.
2.4.8.4 Обчислення поправок за центрування та редукцію та напрямків приведених до центрів пунктів
Використовуючи елементи приведення на пунктах тріангуляції, за формулами (2.30)–(2.32), (2.34)–(2.36) обчислюють поправки за центрування і за редукцію в кожен виміряний напрямок і отримують напрямки, приведені до центрів пунктів.
2.4.8.5 Приведення вимірів на поверхню референц-еліпсоїда та на площину в проекції Гаусса-Крюгера
Усі виміри здійснюються на фізичній поверхні Землі, а координати пунктів мають бути приведені до референц-еліпсоїда (геодезичні) або на площину (прямокутні). В зв’язку з чим виміряні горизонтальні напрямки приводяться на поверхню референц-еліпсоїда Красовського або на площину в проекції Гаусса-Крюгера. Методика цих приведень вивчається в курсі вищої геодезії.
2.4.8.6 Оцінка точності кутових вимірів
Оцінка точності кутових вимірів здійснюється шляхом обчислень нев’язок в трикутниках і порівняння їх з допустимими значеннями, які становлять 4″ і 6″ в тріангуляції 2 і 3 класів відповідно.
Обчислюється також середня квадратична помилка вимірювання кутів за формулою Ферреро:
|
|
(2.31)
|
де w — нев’язка в трикутниках;
n — кількість трикутників.
Величина m не повинна перевищувати 1″ і 1,5″ в 2 і 3 класах тріангуляції відповідно.
|