Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ


НазваТарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
Сторінка45/45
Дата14.03.2013
Розмір2.75 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45
функціоналізм - одна з провідних правових доктрин XX ст. Термін "функціоналізм" означає, власне, своєрідний метод підходу до питань, який переносить центр ваги з питань типу "що це таке?" на питання "як воно діє?". Прихильники цього напряму вважають, що, наприклад, наука не може пояснити, що таке електрика, але, незважаючи на це, існує великий розділ фізики, який говорить про дію електрики і її застосування для потреб людини. Пошук відповіді на перше питання не дав теоретикам позитивних результатів у суспільних науках і створив специфічне становище не лише у праві, а й в багатьох інших науках - таких, як соціологія чи психологія, де існує стільки теорій, скільки є теоретиків або, щонайменше, скільки є "шкіл", які об'єднують певну групу вчених.

Це, значною мірою, спричинило вагомий вплив функціонального методу з його вихідним пунктом: "Як діє право, держава та інші суспільні установи?". Деякі вчені (Р.Паунд, Г.Гурвич, Й.Стоун) визначають цей напрям як "соціологічну науку права" (sociological jurisprudence).

Правовий функціоналізм, оминаючи питання суті права, займається лише його дією. Згідно з принципами цього напряму, або, користуючись терміном самого функціоналізму, згідно з "новим методом", юрист повинен займатися прогнозуванням викликаних правом наслідків. Тобто, предметом наукового та практичного інтересу є "право в дії" (law in action). При цьому, не потрібне дослідження суті права, а лише його дії, тобто завдання полягає в дослідженні, вивченні фактичного впливу права на поведінку людей в даному суспільстві, а також дослідженні чинників, які творять право. Право є засобом для досягнення суспільної мети, але сама проблема мети лежить вже поза межами правової науки. При цьому право визначається як комплекс елементів, які викликають узгодженість поведінки членів суспільного колективу, регулюючи конфлікти які в ньому виникають та запобігаючи його розкладові. Ідеалом, досягнення якого служить право є рівноваги між суперечливими інтересами у суспільстві.

Раско Паунд (Pound), 1870-1964, один з найбільш яскравих представників функціоналізму розглядав право як режим впорядкування людських стосунків. Юрист, на його думку, виконує роль "суспільного інженера". Власне створений Паундом термін "суспільна інженерія" (social engineering) пояснює думку вченого про те, що справедливість не є ані "індивідуальною доброчесністю", ні "ідеальними стосунками між людьми", а тільки чинником, який полегшує обіг благ.

Паунд скептично ставився до догматики права, підкреслюючи, що "будь-яке юридичне знання є відносною істиною", проте головна мета теорії права є постійна і незмінна: збереження суспільної рівноваги. Завдання ж права полягає у забезпеченні шести суспільних інтересів:

  1. загальна безпека, тобто правові норми, які гарантують безпеку і публічний порядок, а також охорону святості договорів;

  2. суспільний інтерес, який полягає у забезпеченні таких суспільних установ, як сім'я, релігія і політичні права громадян;

  3. охорона почуття суспільної моралі;

  4. збереження суспільних благ; цей інтерес виражається у правах, які захищають необхідні для життя людини блага;

  1. суспільний інтерес, який виражається в загальному прогресі, у правовій підтримці економічного, політичного і культурного прогресу;

  2. суспільний інтерес, який полягає в охороні життя особи. Цей останній, на думку вченого, є "певною мірою найважливішим з усіх".

Паунд виділив три аспекти у понятті права: 1) право як правопорядок - режим впорядкованих стосунків між людьми за допомогою систематично застосовуваної сили організованої спільноти; 2) право як вся сукупність юридичних приписів (правил і норм) в даному політично організованому суспільстві; 3) право як судовий і адміністративний процес, здійснення правосуддя. Всі ці три поняття, або аспекти права, він об'єднує ідеєю соціального контролю.
Нормативізм або чиста наука права - провідна позитивістська доктрина в юриспруденції XX ст. Найбільш видатним представником цього напряму є Ганс Кельзен (Kelsen) (1881-1973). Його головна праця в якій викладено теорію нормативізму має назву "Чиста наука права". Вчений розробляючи свою теорію ставив перед собою завдання створити "чисту", тобто самодостатню і звільнену від будь-яких позаправових, метафізичних впливів, теорію права.

По суті нормативізм можна визначити як відтворення позитивізму на базі неокантіанства. Падіння впливу позитивізму та посилення правових шкіл соціологічної, психологічної та інших орієнтацій характерні для початку XX ст. Кельзен розцінював як виключно негативне явище. Він писав: "Зовсім не науковим чином юриспруденція виявилася змішаною з психологією, біологією, етикою, теологією. Це з неодмінністю обумовлювало крах справжньої науки права". Такому "ненормальному становищу" Кельзен протипоставив "принцип елімінації" (тобто відкидання, виключення), вимагаючи, щоб теорія права, у відповідності з традиціями позитивізму відмовилася від усіх метаюридичних підходів до права і вивчала право зі самого себе. Для цього, перш за все, слід "виключити будь-яку метафізику" у підході до права. Мова йде, перш за все, про "метафізику природного права" при допомозі якого "можна довести все і нічого". Теорія права, якщо вона претендує на те, щоб бути наукою, повинна бачити право таким, яким воно є, не захищаючи його як справедливе і не критикуючи як несправедливе. У цьому відношенні теорія права є, за словами вченого "радикально реалістичною й емпіричною теорією і відмовляється від оцінки права".

Наука про право є нормативною наукою, її завданням є дослідження втіленого в нормах належного. Категорія належного в кельзенівській системі позбавлена морально-оціночного змісту. Виходячи з кантівського протиставлення "сущого" і "належного" Кельзен стверджував, що право є належність, а належність є завжди чимсь відмінним від дійсності, від буття. Право є нормою належного, воно знаходить своє обгрунтування в самому собі, а не в чомусь іншому, що знаходиться поза його межами. "Принцип, у відповідності з яким природничі науки описують свій предмет, - це причиновість; принцип, у відповідності з яким наука права описує свій об'єкт, - це нормативність". Звідси, власне і "нормативізм" як синонім "чистої теорії права". Принцип нормативності полягає в тому, що незалежно від мотивів, якими керувався законодавець при встановленні обов'язкових, наділених санкцією, приписів, при їх осмисленні та впорядкуванні необхідно керуватися категорією "належного" (sollen). Правовий матеріал, при цьому, постає у формі логічних приписів (суджень) про належний розвиток подій: "Якщо є А, то повинно бути Б", тобто "при наявності таких-то умов повинні наступити такі-то наслідки (санкції). Цю формулу поєднання явищ із допомогою зв'язки "належно" Кельзен називає "імпутацією". Відмежовуючи імпутацію від причиновості, вчений писав: "...злочин - це не причина покарання, санкція не результат недозволеного акту... Відповідальність - це завжди наслідок норми". Причиновий зв'язок можливий, на думку Кельзена, тільки у світі природних, механічних явищ (у тому числі і тоді, коли їхнім учасником є людина як фізичне тіло), але і в цьому випадку причиновість - це апріорне поняття, спосіб мислення, який привноситься розумом в природу. Оскільки в суспільстві панує свобода волі, говорив Кельзен, і ми не знаємо, як на справді будуть розвиватися події, юридична наука може говорити тільки про те, як належить, у відповідності з нормою, цим подіям розвиватися, тобто обмежити себе описом правової належності, яка незалежить від того, здійснюється воно на практиці чи ні.

Кельзен підкреслював, що про право можна говорити тільки як про норму, яка може бути як загальною, так і індивідуальною. Включаючи в поняття позитивного права не тільки результати державної нормотворчості, але й договори, адміністративні акти, судові рішення й навіть односторонні угоди, такі як заповіт, Кельзен ототожнює поняття права і правопорядку. При цьому він підкреслював, що в області права, всупереч твердженню Маркса, не ідеальне є відображенням матеріального, а, навпаки, матеріальне виступає як відображення ідеального. Це пояснюється тим, що реальна поведінка людей повинна узгоджуватися з нормами діючого права і, відповідно, в даному випадку матеріальне, тобто поведінка людей, буде визначатися ідеальним.

Функцією юридичних норм Кельзен вважав встановлення обов'язків. Це первинне в праві. Норма права може наділяти і повноваженнями. Проте це несуттєве, вторинне для права. Реальними є норми і обов'язки. Суб'єктивне право є тільки відображення норми і встановленого нею обов'язку, а суб'єкт права є не що інше, як персоніфікація правової норми.

Вчений висунув положення про "ступеневу" структуру права та правопорядку. Він вважав, що всі юридичні норми однієї і тієї ж правової системи розміщуються немов би по ступенях в порядку зростання концентрації їх змісту. Право конкретизується від конституції через закон і інші нормативні акти до нижнього ступеня - судові рішення і взагалі акти застосування права. Сама ж конституція, і право в цілому базується на "основній нормі". Ця "основна норма" є завершенням абстрактно-логічної конструкції, вона знаходиться на вершині ієрархії правових норм. Вона не може бути виведена з якої б то не було іншої норми, навпаки з неї виводяться всі норми. "Обов'язкова сила основної норми очевидна сама по собі або презюмується такою, - писав Кельзен. - Основна норма не створюється шляхом правової процедури. Вона дійсна тому, що вважається дійсною; вона вважається дійсною тому, що без такого переконання жодна людська дія не може розглядатися як правова". Тобто "основна норма" це умоглядна конструкція, покликана замкнути систему правових норм.

Держава, з точки зору Кельзена, є не що інше, як система правових норм. Це правопорядок, персоніфікація правопорядку, або іншими словами, правопорядок, який досягнув певного рівня централізації. Ототожнюючи державу і право, вчений підкреслював, що сила держави - це сила права, а державна влада є результат дії правопорядку, тобто результат дії певної системи правових норм.

1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45

Схожі:

Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень
Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації
Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна...
Цей матеріал повинен послужити формуванню власного юридичного світогляду кожного майбутнього юриста. Світогляду, базовим в якому...
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії...
України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій...
Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень»
Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки»
Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор
Повість Гоголя «Тарас Бульба»
«Тарас Бульба», таблиці: «Жанри епосу», «Тарас Бульба», репродукції картин: «Козак в степу» – С. Васильківського; «Дума про козака...
Біографія: Тарас Шевченко
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н ст.) 1814р в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка