Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ


НазваТарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
Сторінка16/45
Дата14.03.2013
Розмір2.75 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   45

4. Франческо Гвіччардіні.


Франческо Гвіччардіні, 1483–1540, — один з найбільших політичних мислителів пізнього Відродження. Продовжуючи традиції гуманістів, він вірив у здатність людини належним чином, тобто відповідно до розуму і природи, влаштовувати своє політичне буття. "Три речі хотів би я бачити перед смертю, — писав він, — це добре влаштовану республіку (йдеться про Флорентійську республіку) в нашому місті, Італію, визволену від усіх варварів, і світ, позбавлений тиранії попів". Його політичні та правові погляди викладені у таких працях, як "Історія Флоренції", "Діалоги про управління Флоренцією" та інших. Гвіччардіні належить конституційний проект для Флоренції, який, продовжуючи характерні і для епохи Відродження, і для античності традиції, базується на змішаній формі правління. "Безсумнівно, що правління, змішане з трьох форм — монархії, аристократії і демократії, — краще і більш стійке, ніж правління однієї з цих трьох форм, особливо, коли при змішанні з кожної форми взяте добре і відкинуте погане", — підкреслював мислитель.

Важливе місце у політико-правовому світогляді Гвіччардіні займає проблема свободи і справедливості. Він зазначав, що "фундаментом свободи повинно бути народне правління". Розробляючи раціоналістичні ідеї про свободу, справедливість, рівність, закони, він підкреслював, що влада повинна дотримуватися у всьому справедливості і рівності, бо тільки так у суспільстві можуть бути створені відчуття безпеки, загального добробуту і закладені основи для збереження народного правління". До певної міри, можна стверджувати, що для мислителя більш важливим є забезпечення прав та інтересів конкретної особи, ніж забезпечення загального народоправства. Він зазначає: "Плоди свободи і ціль її не у тому, щоб кожен правив державою, бо правителем може бути тільки той, хто здатний і заслуговує цього, а у тому, щоб дотримуватися добрих законів і постанов". Для мислителя свобода тісно взаємопов`язана зі справедливістю: "Свобода в республіці — це слуга справедливості, — писав Гвіччардіні, — бо вона встановлена не для іншої цілі, як тільки для захисту однієї людини від посягань іншої. Саме тому античні народи вважали вільне правління не вищим і не кращим за інших і надавали перевагу правлінню, при якому краще забезпечуються охорона законів і справедливості". Тобто, головним є не форма правління, як така, а вміння організувати управління державою на основі законів і справедливості.

Значну увагу у своїх працях мислитель приділяє також самій дії добре продуманих законів та системи ефективних покарань за їхнє порушення. Якщо те чи інше явище не врегульоване законом, вважав мислитель, оскільки "неможливо охопити загальним правилом всі окремі випадки", воно повинно передаватися на розгляд судді, який, розібравши всі обставини справи, виносить рішення, керуючись "голосом своєї совісті". Проте і в таких випадках суддя не повинен порушувати принципів закону. Важливим елементом законності є система ефективних покарань. При цьому, він підкреслює, що справа не стільки в жорстокості покарань, як в однаковому підході до однакових правопорушень та у тому, щоб жодне правопорушення не залишалося безкарним.

У порівнянні з Мак'явеллі, вплив Гвіччардіні на подальший розвиток європейської правової та політичної думки значно менший. Це пояснюється рядом факторів. По-перше, жодна з праць мислителя не була опублікована за його життя. По-друге, виступаючи за конфедеративний устрій Італії, він не знайшов прихильників, більше того, був рішуче критикований діячами національно-визвольної боротьби італійського народу вже у пізніші періоди. Проте слід зазначити, що, тим не менше, у творах мислителя піднято і розроблено ряд проблем, які тільки значно пізніше знайшли належну увагу в європейській правовій та політичній думці, що, власне, і виводить Гвіччардіні в ряд найбільших представників політико-правової думки середньовічної Європи.

5. Жан Боден.


Значний внесок у розвиток нової світської політико-правової теорії зробив Жан Боден (Bodin), 1530–1596 — основоположник ідеї суверенітету. Головна політико-правова праця мислителя має назву "Шість книг про державу (республіку)" (слід мати на увазі, що республікою Боден називає будь-яку державу, незалежно від її форми державного правління), яка побачила світ в 1576 році. Спираючись на античну традицію, Боден розглядав політику, право, державу на основі узагальнених фактів дійсності, а не на основі догматичних схем.

Під поняттям держави (республіки) Боден розумів "правове управління багатьох сімей і тим, що в них спільне, під суверенною владою". Тобто, для мислителя держава — це, перш за все, правове управління, вона має правий, справедливий, правовий характер. Це означає, що вона діє на основі права, справедливості і законності. Цим держава відрізняється від неправових, несправедливих спілкувань і груп, наприклад від банди розбійників. І, хоча, на відміну від Арістотеля, Боден не включає кінцеву мету, тобто загальне благо, у поняття держави, проте, розглядаючи державу, як справедливе спілкування, правове управління, він фактично висуває надзвичайно важливі цілі і завдання, заради досягнення яких створюється держава, а саме: підтримка і забезпечення внутрішнього миру, справедливості і соціальної гармонії, а також захисту від зовнішніх ворогів.

Найважливішою ознакою держави, як і соціального спілкування в інших соціальних об`єднаннях, є влада, відношення влади, тобто управління і підпорядкування. Тому соціальне спілкування на різних його рівнях є, по суті, розподілом людей на дві категорії: тих, хто управляє, і тих, хто підпорядковується. Без цього соціальне спілкування перетворюється в анархію, що призводить до розпаду і загибелі об`єднання.

Боден рішуче виступає проти рабства і кріпацтва. Він вважав, що рабство суперечить справедливості. Заперечуючи тезу Арістотеля про те, що рабство відповідає природі, Боден писав, що рабство можна було б вважати таким, що відповідає природі, коли б сильний, багатий, але нерозумний підкорявся мудрому, освіченому, хоча слабкому і бідному, але підкорення розумних дурним, освічених неосвіченим і добрих злим суперечить природі. Вважати ж рабство ознакою милосердя стосовно полонених, як це робили деякі прихильники рабства, Боден вважав рівнозначним тому, що й захоплюватися милосердям розбійників за те, що вони дарують життя своїм жертвам. Посилання ж на те, що рабство існує тривалий історичний період, є, на думку мислителя, також безпідставним, оскільки таке посилання може виправдовувати і принесення людей в жертву, яке також було характерне для людства тривалий історичний період. В цілому ж, підкреслював Боден, рабство суперечить людському розумові, природі і свободі людини. Воно не тільки несправедливе, але й шкідливе, оскільки сприяє деградації людини, причому не тільки раба, але й рабовласника.

Боден також піддає рішучій критиці комунізм. На думку Бодена, приватна власність економічно цементує сім`ю, а отже і державу. "Платон не взяв до уваги, — писав Боден, — що, коли б встановився комунізм, то була б знищена головна ознака держави, тому що немає нічого публічного там, де немає нічого приватного, так само, як не було б держави, коли б всі піддані стали монархами. Така держава була б прямо протилежною законам Бога і природи, які не тільки відкидають кровозмішення, перелюбство, батьковбивство, які неминучі при спільності жінок, але й заперечують будь-яку спробу привласнити собі чуже".

Мислителю належить першість у виробленні сучасного поняття громадянства. Об`єднання багатьох сімей в державу означає, що глави сімей перетворюються в громадян держави, тобто пов`язуються відносинами державної влади і підпорядкування. Однак, політичне підпорядкування не знищує свободу людини: вона обмежується, але не зникає повністю. Громадянин держави — це вільна людина, підпорядкована державній владі. Тобто головна і визначальна ознака громадянства — це підпорядкування політичній владі.

Об`єднання сімей і громадян в державу досягається шляхом їхнього підпорядкування загальній політичній владі. Головною ознакою, властивістю цієї влади Боден вважає її суверенний характер. "Суверенітет є постійна і абсолютна властивість держави", — підкреслював мислитель. Своїм корінням вчення Бодена про суверенітет сягає давньої традиції політичної думки, на якій базувалися становлення і розвиток самостійних національних держав в боротьбі з іншими організаціями, що претендували на політичну владу. Саме базуючись на концепції суверенітету, він обгрунтовує нове розуміння держави, як такого політичного спілкування, яке має свою власну незалежну владу і не підпорядковане ніякій іншій політичній владі, наприклад владі церкви, імперії, сюзеренів тощо. Розвиваючи це розуміння, мислитель вперше формулює положення про суверенітет, як ознаку державної влади взагалі і тісно пов`язує суверенітет з державою в цілому.

Розкриваючи ознаки і зміст суверенітету, Боден пояснював, що суверенна політична влада має постійний характер. Тобто тільки така влада є суверенною, яка надана її суб`єкту на невизначений строк, тобто постійно. Далі, верховна влада повинна бути абсолютною, тобто не обмежуватися жодними умовами. Абсолютний характер влади передбачає, що її носій може користуватися і розпоряджатися нею безумовно, необмежено, аж до передачі цієї влади іншому суб`єктові. Тобто народ, як суверен, вправі передати свою владу монархові. Суверен не повинен бути зв`язаний законами: ні своїми власними, ні своїх попередників. Тобто юридично суверен не зв`язаний законами будь-якої людської влади. В іншому випадку ця влада не буде абсолютною, тобто суверенною. Надзаконний характер державної влади випливає з того, що над нею не стоїть ніяка інша політична влада ні в даній державі, ні поза нею. Разом з тим, Боден чітко визначає межі абсолютизму державної влади, у зв`язку зі справедливістю, правдою, правом, а також цілями та завданнями держави, як політичного спілкування. Під цим оглядом, суверен обмежений законами "божественними", "природними" і "людськими законами, спільними для всіх народів". Саме на "законах Бога, природи і спільних людських законах" базуються і в них закріплені деякі фундаментальні людські інститути і принципи людського співжиття. До них, перш за все, належать: приватна власність, сім`я, політичне спілкування і його цілі, тобто мир і правопорядок, справедливість в людському спілкуванні, у визначенні та розподілі благ і покарань. Звідси випливає ряд фундаментальних засад соціально-політичного життя, а також певні властивості і прагнення людини у політичному спілкуванні, на які суверен не повинен посягати. Зокрема, з права недоторканості приватної власності випливає положення про те, що суверен не може встановлювати податки для підданих без їхньої згоди. Суверенна влада, підкреслював Боден, є єдина і неподільна. Суверенітет — це властивість влади бути абсолютною і незалежною від кого б то не було. А це означає, що така влада і її рішення загальнообов`язкові для всіх в державі. Суверенітет реалізується у повноваженнях державної влади вирішувати найважливіші питання життя країни: видання законів та зміна їх, право війни і миру, призначення посадових осіб, правосуддя в останній інстанції, чеканка монети, стягнення податків і зборів.

Залежно від того, в чиїх руках зосереджений суверенітет, Боден виділяє три форми держави: монархію, аристократію і демократію. Демократія — це держава, в якій "вся або більша частина громадян, незалежно від того, як вони організовані, наділені верховною владою над всіма". При аристократії "менша частина громадян наділена верховною владою над всіма взагалі і над кожним зокрема". В монархії верховна влада належить одній особі. Так звані неправильні форми, які виділяв Арістотель та інші мислителі, Боден вважав не окремими формами, а тільки певним станом, якістю тих самих форм. Тобто відмінність між ними полягає не у формі, а в якості, в змісті форми.

Важливе місце у політико-правовій концепції мислителя належить аналізові причин і факторів стабільності і змін, революцій і переворотів у різних формах держави. Головною причиною переворотів і революцій Боден вважав нерівномірний розподіл багатства, різку майнову поляризацію між багатими і бідними. Виходячи з цього, завдання державної влади полягає в запобіганні цим процесам шляхом зміцнення і збільшення прошарку людей середнього достатку та у тому, щоб не допустити надмірного збідніння народу, з одного боку, і надмірної концентрації багатства в руках небагатьох представників олігархії, з другого. Стабілізуючим фактором у суспільстві є і релігійна толерантність. Міцність держави і влади, за переконанням Бодена, посилиться, якщо буде допущена свобода віросповідання. Тобто, він фактично виступає за відокремлення церкви від держави.

Значну увагу Боден приділяє також тому, як впливають на політичне життя і форми держави історичні особливості розвитку того або іншого народу, його звичаї і побут, звички і психологія. Як і Арістотель, Боден розглядає також вплив геофізичних умов (клімату, грунтів тощо) на державу. Однак, він не надає цим факторам фатального значення і, в дусі Відродження, більший акцент робить на творчих зусиллях політичних керівників. Мудрий правитель, за допомогою законів і цілеспрямованої політики, може і повинен запобігти небажаному впливові вказаних факторів. Політичне мистецтво правителів саме й полягає у тому, щоб на основі врахування найрізноманітніших факторів передбачити тенденції політичного розвитку і своєчасно нейтралізувати негативні процеси, для того щоб зберегти і зміцнити державу.

В цілому, значення політико-правової спадщини мислителя для подальшого розвитку політичної та правової думки є надзвичайно важливе. Його теорія суверенітету лягла в основу всіх подальших державно-правових теоретичних розробок Нового і Новітнього часу.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   45

Схожі:

Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень
Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації
Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна...
Цей матеріал повинен послужити формуванню власного юридичного світогляду кожного майбутнього юриста. Світогляду, базовим в якому...
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії...
України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій...
Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень»
Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки»
Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор
Повість Гоголя «Тарас Бульба»
«Тарас Бульба», таблиці: «Жанри епосу», «Тарас Бульба», репродукції картин: «Козак в степу» – С. Васильківського; «Дума про козака...
Біографія: Тарас Шевченко
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н ст.) 1814р в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка