|
|
Скачати 0.61 Mb.
|
| Західна Європа у першій половині ХVII ст. Пошуки шляхів ліквідації національного і соціально-економічного поневолення України. § 1. Утвердження абсолютизму в країнах Західної Європи Суспільно-політичний розвиток Західної Європи ХVІ-ХVII ст. характеризувався дальшим розвитком абсолютизму, причому державна влада набула конфесіонального характеру — католицького, або протестантського — залежно від ставлення до церковної реформи правлячих династій. Під впливом протистояння Реформації і Контрреформації у ряді країн воно переросло у релігійний фанатизм, характерними представниками якого у католицькому світі були іспанські і австрійські Габсбурги, Максиміліан Баварський, король польський Сигізмунд ІІІ. Разом з тим важливого значення набула політика таких представників абсолютизму як Генріх ІV і кардинал Рішельє у Франції, які підтримували віротерпимість в країні силою державної влади, тоді як в інших країнах мали місце релігійні переслідування. Час від часу на цей шлях ставали й Габсбурги, однак католицька реакція зрештою взяла верх і у спадкових володіннях Габсбурзького дому утвердилася католицька нетерпимість, яка поєднувалась з абсолютизмом. Зрештою у цій групі держав опинилась і Франція наприкінці ХVII ст., коли Людовик ХІV ліквідував Нантський едикт (1685), що утвердив свободу віросповідання у Франції. Скасування едикту було торжеством принципу конфесіонального абсолютизму, до якого прагнули й інші монархи Європи, в тому числі Стюарти в Англії. Реформаційний рух, який проголосив свободу совісті, хоча й не утвердив її у протестантських державах, покликав до життя боротьбу за індивідуальну свободу. Придушення релігійної слободи католицькими монархами змушувало реформаторів захищати права своєї совісті, поєднуючись з політичною опозицією станово-представницьких установ, спрямованою проти прагнення королівської влади до абсолютизму. Такі явища спостерігаються у багатьох країнах Європи ХVI-ХVII ст. — Шотландії, Франції, Нідерландах, зрештою у володіннях австрійських Габсбургів і нарешті в Англії, де воно вилилось у тривалу боротьбу парламенту з абсолютизмом Стюартів. Отже проблема релігійної свободи покликала до життя одне з найважливіших питань Нового часу — питання політичної свободи. Його вирішення в країнах Європи відбувалось в залежності від місцевих умов і конкретних історичних обставин. Зрештою політичний розвиток Європи привів до формування двох типів держав, найбільш яскравими з яких були Франція і Англія. В той час як Англія у боротьбі із Стюартами утверджувала парламентську свободу, у Франції набув свого послідовного розвитку абсолютизм. Слід зазначити, що справа релігійної і політичної свободи утверджувалась якнайшвидше там, де представницькі установи відзначались меншою становою замкнутістю, а протестантизм пустив глибокі корені в народних масах. Саме тому, що реформаційний рух не був підтриманий масами, а був переважно віросповіданням шляхти (дворянства) і верхівки городян, він зазнав поразки у Франції, Польщі, володіннях австрійських Габсбургів. Політична опозиція тут мала переважно аристократичний характер, що й послужило причиною її придушення. Хоча у Франції протестантському дворянству і вдалось на якийсь час досягти забезпечення своїх політичних прав Нантським едиктом, так само як у Чехії — грамотою величності, що дозволяли в обох країнах збройні сили політичній опозиції. У Нідерландах релігійно-політичну опозицію, розпочату дворянством підхопили городяни і основна маса населення північних провінцій, які звільнилися від Іспанії, тоді як південні провінції, де пануюче становище посідала аристократія, так і залишались під владою іспанських Габсбургів. Зрештою саме Голландія стала душею всіх коаліцій, які складались проти французької корони. У ній знайшли притулок гнані гугеноти, звідси надходила допомога протестантам в Англію, особливо тоді, коли складався союз Стюартів з Людовиком ХІV, який загрожував справі політичної свободи у цій країні. Цілком протилежного абсолютистській Франції характеру набрав політичний розвиток Англії. У ХVІ ст. абсолютизм Тюдорів видавався більш могутнім, ніж королівська влада у Франції. Однак, у ХVII ст. ситуація змінилась. Якщо у другій половині ХVІ ст. французькі Генеральні штати збирались кілька разів, то після цього вони зібрались ще лише один раз у 1614-1615 рр., продемонструвавши свою неспроможність. У той же час англійський парламент показав свою життєздатність і відзначався більш демократичним характером порівняно з становою замкнутістю Генеральних штатів. Англійський парламент і пуританське сектантство отримали перемогу над королівським абсолютизмом, що призвело на деякий час до утворення в Англії республіки. Коли Стюарти після реставрації династії спробували відновити позиції абсолютизму, то в Англії відбулась "Славна революція", яка остаточно поклала кінець абсолютистським аспіраціям Стюартів і привела до встановлення конституційної монархії. Прикметно, що одночасно з Англійською революцією відбувались виступи політичної опозиції королівській владі у Франції. Однак, аристократія, яка очолила опозиційний рух, показала свою неспроможність до кардинальних соціальних і політичних змін і її спроба обмежити королівську владу потерпіла фіаско. Абсолютизм утвердився у Франції, Іспанії, Португалії, у спадкових володіннях Габсбургів, самостійних італійських і німецьких князівствах, новій Пруській державі, Данії, Швеції (в останній час переважала дворянська олігархія). Однак це була далеко не єдина форма політичного устрою в Європі. Надзвичайною строкатістю відзначався внутрішній устрій Німецької імперії, щодо якого важко було прикласти чітке політико-юридичне визначення. У багатьох країнах зберігались рештки середньовічного політичного укладу із залишками станових привілеїв. Таку своєрідність зберігала Голландія, що як і Швейцарія була федерацією із залишками давніх муніципальних інституцій. Своєрідністю відзначався шляхетський республіканізм Польського королівства, і т.ін. І все ж саме абсолютні монархії відігравали головну роль, були основним вектором суспільно-політичного життя в Європі і міжнародної політики. Історія Європи рішуче йшла по дорозі від федеративних засад середньовічного суспільного буття до державного згуртування Нового часу. Засобом цього згуртування була політична централізація, яка знищувала місцеві привілеї і вольності феодальної доби, за які тримались обласні, регіональні чини і сейми. В цьому контексті важливе місце в суспільному житті посідала проблема свободи совісті і примусової влади в питаннях віри. Протестантські державні церкви і тим більше католицька реакція не визнавали свободи совісті. Держава "терпіла" інаковірування, допускаючи як "милостиву" поступку, яку у будь-який момент могла й відібрати. Гарантія релігійної свободи у багатьох країнах досягалась дворянством, або іншими станами у спілці один з одним шляхом організації воєнних союзів. Фактично вони ставали своєрідними державами у державі, подібно до чеського, або французького протестантського дворянства (останнє мало у своєму розпорядженні армію, Лярошель та близько 200 інших фортець, право займати державні посади, податкові та політичні привілеї). Лише в Англії свобода совісті, політичні та індивідуальні свободи, отримали міцні гарантії і забезпечувались загальним суспільним устроєм і відповідними законами. Суспільно-політична ситуація в Речі Посполитій. Деградація української магнатерії, піднесення національної свідомості середніх прошарків. Своєрідна ситуація склалася у новому державно-політичному утворенні — Речі Посполитій, яка об’єднала в одній державі чотири основні національні організми (польський, литовський, український, білоруський) з відповідними станами, характерними для тогочасного європейського соціуму. Строкатість національного складу і пов’язаний з ним плюралізм релігійного укладу не міг не привести до соціально-політичної нестабільності в державі, яка часом набирала форм гострого збройного протистояння. Специфіка суспільного розвитку Речі Посполитої полягала в тому, що поєднавши у своєму складі різні державні організми, вона зберегла існування багатьох середньовічних інститутів, з традиційним місцевим укладом життя, широкі привілеї шляхти (польська традиція), величезний економічний і політичний вплив магнатерії (Литва, Україна), що не дало тут можливості розвинутись абсолютизму. Натомість вольності шляхетського стану набрали небаченої в європейських країнах масштабності. Причому деякий час Річ Посполита цілком заслужено користувалась славою однієї з найбільш віротерпимих країн Європи. Така ситуація, здавалось, забезпечувала можливості більш-менш нормального національно-культурного розвитку. Однак ситуація дуже швидко змінилась. Слабкість центральної влади не змогла забезпечити збалансованість національно-релігійних позицій в державі, і з початком Контрреформації польсько-католицький компонент ставав дедалі агресивнішим й перейшов у тотальний наступ як на національному, так і конфесіональному ґрунті. До цього прилучились і нестримні апетити визиску селянства, пов’язані з еволюцією панського господарства і переходом до фільваркової системи. Після Берестейської унії 1596 р. конфесійна (віросповідна) єдність українського народу була ліквідована. Віросповідне розмежування потягло за собою культурні розбіжності, які були поглиблені політичними подіями і ще даються взнаки до сьогоднішнього дня. Уніатська Західна Україна і православна Східна Україна пішли відтоді своїми власними шляхами. Віросповідне розмежування стало драмою для України, як воно було драмою для Німеччини. Релігійна боротьба, що почалася, пробуджувала, правда, суспільну думку, культурне життя, однак безупинно підточувала сили народу. Невдовзі по Берестейській унії виявився весь трагізм української уніатської церкви. Православні ненавиділи уніатів за їх зраду "правовірності", а римокатолики не вважали їх за повноцінних братів, оскільки залишалась національна межа між уніатами-українцями і католиками-поляками. Уніатська церква і далі залишалась українською національною церквою. Коли поляки побачили, що Берестейська унія не справдила їх надій і українці не тільки не стали поляками, але навіть не зробилися кращими громадянами польської держави, вони втратили всякий інтерес до унії. Вже на Варшавському сеймі 1607 р. ворожнеча впливових польських магнатів і шляхтичів виявилася відкрито. Протест проти неї, виголошений на Пйотрковському сеймі пролунав як у пустелі. Незабаром поляки почали застосовувати ту ж саму тактику розкладу зсередини уніатської церкви, як колись і православної. Вимога рівноправності з латинською церквою, поставлена римським папою та уніатськими єпископами не була здійснена. Саме польські єпископи рішуче відмовляли у допуску уніатських колег у сенат і на цьому ґрунті король також зрікся своєї обіцянки здійснити цю вимогу уніатів. Уніатська церква, як і православна, була лише терпимою конфесією і переходовою формою до повної її інтеграції латинською церквою, в тому числі і щодо обряду. Важливим наслідком унії було ще тісніше зближення протестантів і православних у Польщі, оскільки і ті й другі відчували себе однаково переслідуваними. У 1599 р. кальвіністська і православна шляхта під проводом князів Радзивілла і Острозького об’єднались у Віленській генеральній конфедерації в оборонний і наступальний союз. І хоча ця конфедерація була насамперед політичною акцією, вона мала служити також зближенню обох віросповідань. Однак спроба духовного зближення обох конфесій розбилась об стриманість православних церковних кіл, які не хотіли поступитись навіть князеві К.Острозькому, який мав величезні заслуги перед православною церквою. Невдовзі після смерті князя, а також Радзивілла конфедерація була ліквідована. І все ж наприкінці ХVІ — початку ХVII ст. українське православне суспільство у Речі Посполитій розвивалось на засадах подібних до гугенотських громад у Франції. Українці мали свою соціальну структуру (стани-класи), причому православна шляхта фактично користувалась тими ж правами, що й польська і була важливим компонентом суспільно-політичного життя нового державного утворення. Вони мали своїх сенаторів, правда, вже на початку ХVII ст. з 29 сенаторів "руського" походження тільки один був православним, а решта — протестантами (7), та католиками (21). Українська шляхта на місцевих "сеймиках" обирала своїх представників у загальнодержавний сейм, де вони відстоювали національні позиції легальними формами боротьби. Українське міщанство, попри наступ польського елементу, мало певні позиції у міському самоврядуванні. Зберегло свою структуру й українське православ’я, через якийсь час воно поновило свою вищу ієрархію, яка дістала офіційне визнання короля. Разом з цими традиційними станами на арену національного і культурного життя виходить козацтво, яке стає консолідаційним. фактором розрізнених українських станів і забезпечує мілітарну підтримку українського суспільства, творячи своєрідну державу в державі. І все ж в умовах наступу Контрреформації українському суспільству довелось витримати досить тяжкі випробування, пов’язані з відступництвом своєї княжої еліти, яка у своїй більшості почала схилятись до католицизму і швидко полонізувалась. Значною мірою цей процес охопив і православну шляхту. Уже в 1610 р. український письменник-полеміст Мелетій Смотрицький у своєму блискучому художньо-публіцистичному творі "Тренос" висловлює глибокий сум і громадське невдоволення масовим національним виродженням українських можновладців. "Де тепер той безцінний камінь — яко світильник сяючий карбункул, що його я між іншими перлами, як сонце між зорями, в голові моїй носила, — дім княжат Острозьких, той, що блиском світлості старожитної віри своєї дужче від інших світив? — запитує письменник устами матері-церкви — України. — Де інші дорогі і такі ж неоціненні тої ж корони камінці, славні доми руських князів, безцінні сапфіри і дорогі діаманти — княжата Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чарторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини і інші без ліку?.. Де коло них і інші мої клейноди — родовиті, мовлю, славні, великомислені, сильні і давні, по всьому світу відомі в добрій славі, моці і мужності доми народу руського — Ходкевичі, Глібовичі, Кишки, Сапіги, Дорогостайські, Войни, Воловичи, Зеновичі, Пади, Халецькі, Тишкевичі, Корсаки, Хребтовичі, Тризни, Горностаї, Бокії, Мишки, Гойські, Семашки, Гулевичі, Ярмолинські, Чолганські, Калиновські, Кирдеї, Загоровські, Мелешки, Павловичі, Сосновські, Скумини, Потії та інші". Окатоличена і спольщена “руська” українська шляхта, що перейшла у табір ворога, не менш запопадливо, ніж польська шляхта та єзуїти, насаджувала католицтво, заливала кров’ю визвольний рух українського народу. З трьох синів князя Костянтина Острозького двоє старших уже в 80-х роках ХVI ст. були католиками. У 20-х роках ХVII ст. після смерті князя Януша — останнього з Острозьких — усі величезні багатства цього дому, маєтності перейшли до вже спольщеного роду Заславських. Відома Острозька школа, яку сучасники називали академією, а також друкарня припиняють свою діяльність. Натомість онукою князя Костянтина-Василя Анною-Алоїзою було засновано єзуїтську колегію. Якщо мати князя Ієремії Вишневецького Раїна-Могилянка Вишневецька активно підтримувала православну церкву, була фундатором трьох православних монастирів — Густинсько-Прилуцького, Ладинсько-Підгорського і Мгарсько-Лубенського, то її син, вихований єзуїтами, перейшов у католицтво й став одним з найлютіших ворогів українського народу. Онук її Михайло Корибут-Вишневецький був обраний королем Польщі. Однак процес денаціоналізації охопив насамперед магнатські й шляхетські прошарки. Основна маса населення залишилась вірною православ’ю і не піддавалась полонізації. Дедалі більшу активність в організації опору національно-релігійному гнобленню починає виявляти "третій стан" — українське міщанство, середнє і нижче духовенство. Міщани створюють свої станові організації — братства, які спочатку виконували чисто філантропічні, корпоративні функції. Занепад православної церкви на тлі безсилля вищих станів, не здатних протистояти наступу католицизму, зумовив зміну функцій і суспільної ролі братств, перетворення їх на організації, що відстоюють загальнонаціональні інтереси, виступають на захист української культури проти полонізації, насадження католицизму й унії. На зразок Львівського братства виникають скрізь по Україні, причому не тільки у великих центрах — таких, як Київ, Перемишль, Луцьк, Берестя, а й у невеликих містах і містечках. У 1618 р. уряд, потребуючи мілітарної допомоги козацтва у війні з Росією, дав обіцянку прийняти на сеймі ухвалу "про грецьку релігію", але вона була опротестована найбільш ортодоксальною частиною польських сенаторів і депутатів сейму. Надії української шляхти захистити статус православної церкви у Речі Посполитій легальним шляхом ставали дедалі ілюзорнішими. У ситуації, що склалася, вирішальним фактором боротьби за національні інтереси українського народу стає козацтво, яке в кінці XVI — на початку ХVII ст. активно втручається у національно-релігійне життя. |
|
«Інноваційна професійно-технічна освіта: пошуки шляхів оновлення» «Інноваційна професійно-технічна освіта: пошуки шляхів оновлення», яка відбулася 26-30 березня 2012 р в Інституті післядипломної... |
Програма з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів Розділ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ, КУЛЬТУРНЕ ТА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В ХVІ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТ |
|
Тема: «Запорозька Січ у другій половині ХVII ст Іван Сірко». Мета Україну того часу можна назвати «ярмарком самолюбства», а владних осіб її – «самопожираючими драконами». Самим народом епоха після... |
Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії... України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій... |
|
Тема. Запорозька Січ у другій половині Х Запорозької Січі у другій половині ХVІІІ ст територіальний, політичний, економічний, військовий устрій; визначити причини її ліквідації... |
Питання до модулю №2 Адміністративно-територіальний устрій українських земель та численість населення у першій половині ХІХ ст |
|
Про підсумки виконання Програми соціально-економічного розвитку міста... Програма соціально-економічного розвитку на 2011 рік базується на основних напрямах прогнозу економічного і соціального розвитку... |
ПРОГРАМА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МІСТА НІКОПОЛЯ Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2010 рік, управлінням економічної політики підготовлено основні... |
|
Уроку Бурхливий, суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в першій половині XX ст. Зміна світоглядних та естетичних систем. Складність... |
Усний журнал. Сторінками життя Т. Г. Шевченка Мета Т. Шевченка в умовах підневільного становища нації в першій половині XIX ст.; інтерес до історичного минулого рідного краю |