|
|
Скачати 0.91 Mb.
|
Стратегія фінансової безпеки - це політичний і економічний курс в діяльності фінансових органів державної влади, економічних і фінансово-банківських структур, спрямований на створення умов і ресурсів фінансової стабілізації та економічного зростання при збереженні і зміцненні єдності і цілісності держави, її економічного простору та фінансової системи. Фінансова безпека регіонів повинна забезпечуватися всіма доступними засобами й інструментами державної політики, всіма господарюючими суб'єктами і фінансовими інститутами, які беруть участь у виробленні і реалізації сформульованої стратегії безпеки. У стратегії фінансової безпеки доцільно структурувати такі найважливіші аспекти: • цілі та завдання фінансової безпеки в конкретних умовах її соціально-економічного розвитку в коротко-і довгостроковій перспективі; • засоби та інструменти обраної стратегії; • шляхи і напрями створення необхідних фінансових умов і фінансових ресурсів відновлення економічного зростання; • засоби і способи протидії загрозам фінансової безпеки. В рамках зазначених структурних елементів стратегії фінансової безпеки необхідний аналіз поточного стану фінансово-економічних процесів, шляхів, факторів і способів позитивного впливу на фінансово-економічну ситуацію для запобігання або пом'якшення загроз нестійкості, а також вирішення завдань економічної та фінансової стабілізації і створення фінансових умов і ресурсів економічного зростання (табл. 1). 3. Бюджетна безпека Бюджетна безпека - це спроможність бюджетної системи забезпечити фінансову самостійність держави та ефективне використання нею бюджетних коштів в процесі виконання функцій соціального захисту; державного управління і міжнародної діяльності; фінансування науки, освіти, культури і охорони здоров'я; забезпечення національної безпеки і оборони, реалізації інвестиційної та екологічної політики. Критеріями ефективності бюджетної політики з позиції ФБ є: збалансованість бюджету; самостійність національної бюджетної політики; фінансова забезпеченість функцій держави; стабільність джерел доходів бюджету; цілісність бюджетної системи як фінансової основи єдності держави; узгодженість поточних і стратегічних завдань. В Україні поки що не вдається забезпечити реальність бюджетів та чітке розмежування центрального і місцевих бюджетів, практикуються взаємозаліки і секвестрування, відсутні чіткі пріоритети бюджетних витрат, порушуються законодавче визначені норми витрат, є факти нецільового використання бюджетних коштів. При цьому має місце надання відстрочок з податків та обов'язкових платежів, накопичення переплат податків та обов'язкових платежів внаслідок їх невчасного повернення платникам. 4. Боргова безпека Вплив державних боргів на фінансову безпеку Державний борг - це сума, отримана від емісії державних боргових зобов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також проценти, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами [67, с.420]. Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в поточному році (періоді), називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплачені, називають капітальним державним боргом. Розрізняють також зовнішній борг - іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній — результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку. На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє кредитор — комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, або держава та іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку. У разі, коли держава не може вчасно забезпечити достатню платоспроможність, вона може використовувати такі способи управління боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочка погашення, анулювання, обмін за регресивним співвідношенням. Конверсія державного боргу - зміна дохідності позики, як правило, в бік зменшення. Застосовується у випадку погіршення фінансового та економічного стану держави. & Консолідацією називають передачу зобов'язань за раніше випущеними позиками на нову позику. Уніфікація може застосовуватися як окремо, так і в поєднанні з консолідацією і являє собою об'єднання кількох позик в одну. Відстрочка погашення використовується в тому випадку, коли держава не може вчасно погасити боргові зобов'язання. Анулювання державного боргу здійснюється у випадку повної відмови держави від сплати боргу. Обмін за регресивним співвідношенням боргових зобов'язань попередніх випусків на нові зобов'язання використовується для скорочення загальної суми боргу, оскільки зобов'язання нового випуску мають меншу загальну суму, ніж зобов'язання попереднього випуску. Пом'якшення зовнішніх боргових проблем можливе за умов зростання позитивного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу та зростання міжнародних резервів НБУ (ці резерви потрібні для забезпечення стабільності гривні). Іншим чинником пом'якшення зовнішнього боргового навантаження є структурні перетворення та технологічне оновлення основних фондів за одночасного зниження рівня споживання енергоресурсів (особливо газу). Акценти використання зовнішніх запозичень мають бути перенесені на фінансування довгострокових інвестиційних програм, рівень прибутковості яких дозволяв би виконувати зовнішні зобов'язання на принципах самоокупності. Боргове законодавство повинно розглядати весь зовнішній борг, включаючи борги окремих резидентів. В законодавстві мають бути передбачені такі основні положення: • узгодження запозичень з платоспроможністю держави та її резидентів (нерегульоване зовнішнє позичання резидентів створює додаткове навантаження на фінансові ринки держави); • розробку варіантів стратегії зовнішнього позичання; • забезпечення повноти інформації щодо обсягів та структури зовнішніх позик, платоспроможності позичальника, стану виконання боргових зобов'язань; • встановлення граничних обсягів зовнішніх позик; • контроль за обсягом і структурою зовнішніх позик; • забезпечення вчасної і повної оплати боргів чи їхньої реструктуризації. 5. Грошово-кредитна безпека Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики Головним завданням грошово-кредитної політики НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні. Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики - це підтримування такої динаміки монетарних агрегатів, яка, водночас, задовольняє попит на гроші і не створює загрози для значної зміни цін. Досвід свідчить про тісну залежність грошової маси від рівня цін. Саме це було використано в Україні для подолання високих темпів інфляції у перші роки незалежності. Відомо, що перевищення платоспроможного попиту над пропозицією призводить до підвищення цін. Запобігти цьому можна або через збільшення виробництва (характерно для розвинутої економіки), або через стримування попиту. Дефляційна політика саме дозволяє обмежити попит шляхом зменшення державних витрат, підвищення відсоткових ставок за кредити, посилення податкового тиску, обмеження грошової маси. Але досвід показав, що дефляційна політика призводить до стримування економічного зростання, тим більше, якщо до неї додається паралельний контроль зарплати і цін шляхом заморожування або встановлення меж зростання. Грошово-кредитну політику слід розглядати не тільки в аспекті скорочення рівня споживання, а й в аспекті її впливу на. Адже відомо, що в розвинутих країнах підтримується високий рівень споживання, а через це й високі обсяги виробництва. За відсутності економічного зростання курс на мінімізацію інфляції призводить до збільшення безробіття. Внутрішні резерви зростання виробництва можна залучити не дефляцією і стримуванням державних витрат, а навпаки - збільшенням економічної активності держави . Це досягається шляхом керованого вливання грошової маси в обіг, навіть якщо при цьому відновляться певні інфляційні прояви. Дефляція - вилучення державою з обігу частини грошей, що випускаються в період інфляції. Даний процес вважається навіть більшим злом, ніж інфляція. В розвинених країнах дефляційний стан викликає занепокоєння, і вживають заходи щодо відновлення помірної інфляції. В контексті фінансової безпеки рівень інфляції не повинен перевищувати 5% . Водночас орієнтація грошово-кредитної політики на економічне зростання може спричинити на початкових стадіях певне перевищення "безпечної межі" інфляції і до цього держава має бути підготовлена. Недосконала також структура грошової маси. За 1997-2005 рр. частка готівки (МО) в МЗ зменшилась лише з 49% до 31% (частка МО в МЗ у розвинених країнах становить 5-10%). Значні обсяги готівки ускладнюють керування грошовим обігом і запобігання "тінізації" економіки. Отже, основними загрозами у грошово-кредитній сфері, е: • обмежувальний характер грошово-кредитної політики, її спрямованість переважно на мінімізацію інфляції, а не на потреби економічного зростання (наслідком є скорочення попиту, зростання безробіття); • невисокий рівень монетизації економіки, дефіцит платіжних засобів (дефіцит товарів замінено на дефіцит грошей); • надмірна питома вага готівки у загальному обсязі грошової маси; • незбалансованість грошового і товарного ринків (про що свідчать великі обсяги кредиторської і дебіторської заборгованості); • значна швидкість обороту грошової маси; • обмеженість монетарних інструментів для регулювання пропозиції грошей; • недостатній вплив облікової ставки НБУ на вартість кредитів комбанків; • незадовільне виконання гривнею функції нагромадження вартості. 6. Валютна безпека Валютно-курсова політика та її вплив на економічні процеси Валютно-курсова політика - складова грошово-кредитної і макроекономічної політики. Девальвація гривні є сприятливою для експортерів і розрахунків з внутрішніх боргів, ревальвація - сприяє діяльності імпортерів, надходженню іноземних інвестицій і здійсненню розрахунків із зовнішніх боргів. Завданням валютно-курсової політики є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності гривні, тобто підтримка її стабільного валютного курсу. Валютно-курсова політика має такі основні складові: • режим курсоутворення; • підтримка валютних резервів центробанку на достатньому рівні; • валютне регулювання і валютний контроль. Присутність НБУ на валютному ринку спрямована на згладжування амплітуди курсових коливань та захист гривні від спекулятивних атак. НБУ бере участь у валютних торгах, застосовує монетарні інструменти у поєднанні з методами валютного регулювання і валютного контролю, тобто валютно-курсову політику НБУ проводить в режимі регульованого плаваючого валютного курсу. Індикатором раннього попередження про зміну курсу національної валюти є відношення валютних резервів до грошової бази. Що ближче це співвідношення до 100%, то менша імовірність дестабілізації валютного курсу, якщо воно нижче за 60%, девальвація може становити 45% і більше. Індикатором стану валютного ринку є платіжний баланс. Платіжний баланс — це співвідношення між сумою платежів, здійснених даною країною за кордоном, і сумою надходжень до цієї країни з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс об'єднує торговельний баланс, баланс послуг та руху капіталів. На валютно-курсову політику відчутно впливає рівень бюджетного дефіциту. Для країн зони євро він не має перевищувати 3% ВВП. На валютно-курсовій політиці також позначається рівень зовнішніх боргів. Більшість країн при здійсненні економічних перетворень застосовували валютне регулювання і валютний контроль для забезпечення держави інвалютою, стабілізації національної валюти, підтримки платіжного балансу [6]. Валютне регулювання полягає у введенні обмежень шляхом лімітування, ліцензування, заборони щодо операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах, інвестуванні, купівлі-продажу валюти, ввезенні, вивезенні, пересиланні валютних цінностей. Валютний контроль - це контроль за дотриманням валютного законодавства, за порушення якого передбачаються штрафи і позбавлення ліцензій. Відповідно до платіжного балансу можна виділити дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції, операції з капіталом та фінансові операції. Щодо поточних операцій використовують такі форми обмежень: • обов'язкове повернення та продаж частини валютної виручки експортерами-резидентами; обмеження термінів цього продажу; • обмеження щодо попередньої оплати за імпортними контрактами; • обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам (в деяких країнах вони вносять на депозит певну суму національної валюти для одержання валютної ліцензії); • заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; • регулювання строків платежів з експорту та імпорту і строків надходження імпортних товарів в разі попередньої оплати; • обмеження для резидентів на вивезення валюти та інвестицій за кордон; • здійснення валютних операцій з дозволу центробанку і уряду (генеральні ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій видає кредитно-фінансовим установам на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видає резидентам і нерезидентам для разової валютної операції на період, необхідний для її здійснення); • обмеження участі банків у паданні міжнародних позик в іноземній валюті. Більшість з цих заходів вжито в Україні. При формуванні довгострокової стратегії грошово-кредитної політики, включаючи її валютно-курсову складову, необхідно враховувати різницю у внутрішній і зовнішніх цінах. Паритет купівельної спроможності - співвідношення між двома валютами, яке врівноважує їх купівельну спроможність щодо визначеного набору товарів і послуг. В розвинутих країнах різниця між номінальним ВВП і ВВП на основі ПКС невелика. В 1999 р. у Швеції вона становила 18%, у Швейцарії - 26%, Норвегії і Данії - 22%, в Великобританії — 6%. У країнах Центральної Європи перевищення ВВП за ПКС над номінальним ВВП таке: в Чехії - у 2,6 разу, в Угорщині - у 2,4 разу, у Польщі - у 2,2 разу. Значне перевищення ВВП за ПКС над номінальним ВВП означає, що українська економіка має помітний інфляційний потенціал, тобто внутрішні ціни у валютному еквіваленті на товари, що експортуються, прагнуть досягти зовнішніх цін. В цьому разі валютно-курсова політика повинна сприяти досягненню цінової рівноваги через зростання реального курсу гривні. Основними загрозами, що пов'язані з проведенням валютно-курсової політики є: відсутність довгострокової валютно-курсової стратегії; відплив капіталу за межі держави; недосконала і застаріла законодавча база; порівняно невеликі обсяги міжнародних резервів НБУ. 7. Банківський сектор і фінансова безпека Проблеми банківського кредитування реальної економіки Безпосередній вплив грошово-кредитної політики на економічну діяльність здійснюється через банківське кредитування. Банківський кредит - це кошти, які надаються банком згідно із законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін, для цільового використання та під процент. Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банку, що здійснюється ним з метою отримання прибутку та задоволення тимчасових потреб у додаткових грошових коштах підприємницьких структур, населення та державних організацій. За останні роки надання кредитних послуг стало більш ризиковим. Про це свідчать середні розміри списань за кредитами, які досягли в деяких розвинених країнах 2% від загальної суми наданих кредитів. Кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками. Залежно від терміну погашення кредити поділяють на коротко -, середньо-та довгострокові. Короткостроковими вважаються кредити терміном до одного року, які надаються для фінансування поточних короткострокових потреб у грошових коштах. Такими кредитами часто користуються промислові та сільськогосподарські підприємства для фінансування оборотного капіталу, а комерційні банки - для підтримки ліквідності. Переважна частина короткострокових кредитів як фізичним, так і юридичним особам надається багатьма європейськими банками та банками США у формі овердрафту. При кредитуванні у формі овердрафту використовується єдиний рахунок, на якому в результаті вкладання або вилучення коштів виникають кредитові залишки, за якими нараховується, і дебетові залишки, за якими стягується процент. Більшість короткострокових кредитів надається підприємствам для поповнення товарно-матеріальних запасів, покриття виробничих витрат, фінансування дебіторської заборгованості, сплати податків та процентних виплат за зобов'язаннями, виплати дивідендів тощо. Фінансові посередники користуються короткостроковим кредитуванням для підтримки ліквідності, для проведення операцій з цінними паперами та для проведення інших фінансових операцій. Середньостроковими називають кредити терміном від 1 до 4 — 5 років, які надаються переважно для фінансування капітальних вкладень - купівлі обладнання, будівництва споруд, реалізації інвестиційних проектів тощо. Погашення середньострокових кредитів здійснюється за рахунок чистих грошових потоків, шо генеруються корпорацією в результаті використання кредиту. Забезпечуються вони різними видами активів позичальника. Довгострокові кредити надаються на термін від чотирьох - п'яти до кількох десятків років. У багатьох випадках такі кредити використовуються для фінансування нерухомості й забезпечуються заставними на нерухомість. |
| За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки... Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії Служби безпеки України, протокол №13 від 23 вересня 2010 року |
У якій із відповідей правильно названо злочини, що відносяться до... Суб'єктом основних складів яких злочинів проти основ національної безпеки України є службова особа? |
| ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ Я-концепція – це цілісна структура (у хворих на шизофренію вона, наприклад, порушена). Проте ця структура має і певні протиріччя,... |
З курсу „Теорії держави і права” Поняття, основні принципи правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні |
| Поняття, походження держави. Функції та форми держави Поняття і види форми правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму |
Поняття, походження держави. Функції та форми держави Поняття і види форми правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму |
| ЛЕКЦ І Я по темі №1 «Поняття, особливості та структура адміністративного процесу» Час і значні зміни в житті держави виявили непереконливість деяких поглядів на адміністративний процес, інші ж можуть слугувати теоретичною... |
1 Українська національна ідея Трансцендентна категорія, що виражає прагнення українців до власного самовираження, наявності власної держави. Процес формування... |
| План Вступ Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних... Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло... |
Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про... |