1. Поняття та структура національної безпеки держави

Література

1. 
   сукупність сфер та форм фінансових відносин;
   
2. 
   сукупність фінансових агентів, які діють у межах країни.
   

1. 
   державні установи, які виконують функції управління фінансовою системою та її окремими ланками, а також функції нагляду;
   
2. 
   фінансові установи, які безпосередньо беруть участь у формуванні фінансових потоків та фінансової практики в межах країни;
   
3. 
   приватні особи, які виступають контрагентами фінансових установ та держави в процесах формування фінансових потоків.
   

• 
  Президент України;
  
• 
  Верховна Рада України.
  

• 
  Кабінет Міністрів України;
  
• 
  Рада національної безпеки і оборони України;
  

• 
  Рахункова палата України;
  
• 
  Національний банк України;
  
• 
  Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України;
  
• 
  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
  
• 
  Державна податкова адміністрація України;
  
• 
  Державне казначейство України;
  
• 
  Фонд державного майна України;
  
• 
  Антимонопольний комітет України;
  
• 
  Державний комітет України з фінансового моніторингу;
  
• 
  Інші державні установи.
  

1. 
   об’єктивними причинами – різні групи агентів генерують різні фінансові потоки, виходячи з інтересів максимізації власного доходу та мінімізації загроз (ризиків) своєї діяльності;
   
2. 
   суб’єктивними причинами – економіку та фінансову систему України не можна вважати достатньою мірою розвинутою, внаслідок чого виникають перекоси в сторону однієї з груп фінансових агентів та жорстка протидія цим перекосам з боку інших груп фінансових агентів.
   

• 
  забезпечення сталого економічного розвитку держави в цілому;
  
• 
  забезпечення стабільності платіжно-розрахункової системи та основних фінансово-економічних параметрів;
  
• 
  нейтралізації впливу світових фінансових криз та свідомих дій світових акторів (держав, транснаціональних корпорацій, субдержавних групувань тощо), тіньових (кланово-корпоративних, мафіозних і таке інше) структур на національну фінансову та соціально-політичну систему;
  
• 
  запобігання широкомасштабній втечі капіталу із реального сектора економіки;
  
• 
  запобігання конфліктам між владними структурами різного рівня з приводу розподілу та використання ресурсів національної бюджетної системи;
  
• 
  ефективного залучення та використання коштів іноземних запозичень;
  
• 
  запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у фінансових правовідносинах, у тому числі легалізації (відмиванню) незаконно одержаних доходів;
  
• 
  стимулювання розвитку фінансових потоків, генерованих недержавними фінансовими агентами, та підвищення їх фінансової забезпеченості;
  
• 
  розвитку законодавчої бази та культури фінансової діяльності.
  

1. 
   ефективність фінансової системи, тобто її здатність забезпечувати досягнення стратегічних та тактичних цілей розвитку держави;
   
2. 
   незалежність фінансової системи, тобто здатність держави самостійно визначати цілі, механізми та шляхи її функціонування;
   
3. 
   конкурентоспроможність фінансової системи, тобто її здатність повноцінно виконувати свої завдання та функції в умовах існування та впливу фінансових систем інших країн та світових фінансових агентів.