ЛЕКЦІЯ 1
______________________________________________________________
Економічна безпека як складова
національної безпеки держави
______________________________________________________________
План
Поняття та структура національної безпеки держави
2. Функції і критерії ефективності системи забезпечення національної безпеки
3. Пріоритети та напрями діяльності держави у сфері національної безпеки
4. Складові національної безпеки
1. Поняття та структура національної безпеки держави
Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.
Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Методологічний підхід, що пропонується, призваний сприяти оптимізації створення та функціонування системи забезпечення національної безпеки (СЗНБ).
Національні інтереси розглядаються як базовий об'єкт забезпечення національної безпеки України. Вони є орієнтирами розвитку суспільства, значною мірою мають впливати на визначення напрямів такого розвитку, їх пріоритетів. Незаперечним є, зокрема, формулювання такого національного інтересу, як забезпечення високого добробуту населення
Національні інтереси України - суспільно визнані (за допомогою референдумів, виборів, репрезентативних соціологічних опитувань, спеціальних досліджень) і законодавчо оформлені потреби людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує всім названим соціальним суб'єктам солідарне, стабільне співіснування, ефективне функціонування, прогресивний розвиток у рамках багатонаціональної держави.
Структура національних інтересів може бути подана у вигляді стандартної сукупності груп суспільних потреб. ЇЇ сенс - забезпечити поступовий розвиток у напрямі досягнення світових стандартів життя людини, суспільства, держави завдяки збалансованим і скоординованим зусиллям усіх суб'єктів української нації. Структура національних інтересів має чотири рівні (рис. 2) у відповідності до послідовності їх досягнення: виживання, внутрішня та зовнішня стабільність, стійкий розвиток, самореалізація.
На кожному з них мають бути визначені бажані характеристики економічної, політичної, соціальної, екологічної, інформаційної сфер життєдіяльності суспільства, а також передбачені заходи з забезпечення національної безпеки - захисту національних інтересів.
Наведена структура опосередковано визначає часові пріоритети реалізації національних інтересів України. Намагання "хвататися за все одночасно", спроби не просто ставити, а й реалізовувати недосяжні цілі є авантюрними і збитковими, можуть розглядатися як загроза реалізації комплексу національних інтересів. Наприклад, не можна інтегруватися у міжнародні структури (рівень IІІ) без досягнення внутрішньої та зовнішньої стабільності (рівень ІІ) або, взагалі, за відсутності гідних умов життя людини в Україні (рівень І). Якщо такі завдання ставляться, то процес їх досягнення буде збитковим, а результати, що отримуються - не досить ефективними.
Система забезпечення національної безпеки України - це організована державою сукупність суб'єктів (державних органів, громадських організацій, посадових осіб, громадян та їх спілок), об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють свою діяльність у цій сфері у відповідності до визначених у законодавстві України функцій, механізмів їх виконання.
Не менш важливим є виділення внутрішньої структури категорії "національний інтерес". Ця структура значною мірою визначатиме наступний характер аналізу СЗНБ. ЇЇ елементами є:
носії (виразники) інтересу - громадяни України, громадські організації, партії, держава, суспільство в цілому, а також конкретні органи (посадові особи), які формулюють власні та суспільні потреби, систематизують їх і проголошують національні інтереси (Конституція України опосередковано визначає суб'єктів, які можуть вважатися виразниками інтересів суспільства: Президент і Верховна Рада України);
предмет інтересу - мета, кінцевий результат, до якого прагнуть носії інтересу;
спосіб реалізації інтересу - дія чи послідовність дій, які призводять (мають призвести) до досягнення мети, тобто до отримання кінцевого результату.
В цій структурі визначено саме ті три складові поняття "національні інтереси", на які можуть впливати загрози. По-перше, загрози можуть бути пов'язані з безпосереднім фізичним впливом на носія інтересу. По-друге, загрози можуть завдати суттєвої шкоди або унеможливити сам спосіб досягнення інтересу. Нарешті, під впливом загроз може суттєво змінитися навіть мета, тобто орієнтація структури цінностей, уявлення громадян, держави, суспільства щодо національних інтересів та їх пріоритетів.
Вже з даної структури стає зрозумілим, що визначення національних інтересів є дуже складними і відповідальним процесом. Своєрідні труднощі виникають на етапі виявлення, аналізу суспільних потреб, їх систематизації (а не узагальнення), формулювання у вигляді цілей процесу розвитку України. Не кожна людина здатна усвідомити та сформулювати свої власні потреби - в даному ж випадку йдеться про суспільство. Особлива відповідальність при цьому покладається на виразника інтересу. Для того, щоб держава мала змогу вивчати, адекватно оцінювати та правильно формулювати національні інтереси, вона повинна турбуватися про наявність дієвих механізмів "зворотних зв'язків", вміти слухати "глас народу", мати політичну волю та моральне право бути виразником інтересів суспільства.
Загрози національним інтересам доцільно розглядати як сукупність таких складових: (а) об'єкт загрози; (б) носій загрози; (в) причини її виникнення; (г) спосіб впливу; (д) динаміка ескалації; (е) можливі наслідки впливу загрози.
Загроза - явище, чинник (сукупність чинників), що здатні реально створити умови або стати причиною повної або часткової неможливості реалізації національних інтересів.
Небезпека - явище, чинник (сукупність чинників), здатні в принципі завдати шкоди будь-якому суб'єкту (об'єкту).
а. Об'єкт загрози - визначається через її спрямованість на:
1. Предмет інтересу. Негативний вплив може здійснюватись на предмет національного інтересу (цілі, які плануються), що змінює орієнтацію держави, суспільства, змушує їх діяти в помилковому напрямі. Так, цілеспрямована дезінформація стосовно напрямів науково-технічного розвитку в окремих галузях може призвести до помилкових економічних рішень, негативного відриву від світових стандартів, величезної витрати коштів, руйнування науково-технічного потенціалу. Це найбільш актуально для України за існуючих умов, коли стратегічні цілі мають бути орієнтирами для вибору способів виходу з кризового стану (вибір моделей державотворення, реструктуризації економіки). Обрання таких орієнтирів має за мету вивести Україну на рівень світових стандартів добробуту. Проте, світова спільнота і кожний її суб'єкт змінюються, враховуючи при цьому власні інтереси. Тому, при визначенні національних інтересів, стратегічних цілей України є необхідним аналіз не тільки внутрішніх потреб, а й світових тенденцій розвитку, інтересів гравців на міжнародній політичній та економічній арені. Деякими з них Україна може розглядатися як конкурент або як країна, що своїм розвитком негативно впливає на розклад сил на регіональному, світовому рівнях, прямо або опосередковано впливає на їх власний розвиток.
2. Носія інтересу. Загрозою може бути такий вплив на носія чи виразника інтересу (фізичне знищення, пошкодження, шантаж, підкуп тощо), який робить неможливою або малоефективною його діяльність з реалізації національних інтересів. Так, втягнення Верховної Ради в безплідні політичні дебати призводить до усунення її як одного з виразників національних інтересів від процесу їх визначення, здійснює штучні перешкоди в процесі їх реалізації (наприклад, зволікання з прийняттям державного бюджету, законів тощо). Може бути прямий або непрямий вплив на суб'єкта з метою його усунення (ліквідації) або примусу до відмови від реалізації інтересів.
3. Спосіб досягнення інтересу. Можуть бути створені умови, за яких обраний спосіб реалізації національних інтересів не приносить бажаного результату або виявляється зовсім неможливим (наприклад, блокування України від партнерів, обмеження доступу до ресурсів, відсторонення принципово важливих персон, організацій від процесів прийняття рішень, їх виконання тощо). Прикладами таких загроз можуть бути: підвищення цін на енергоносії, що негативно впливає на конкурентоспроможність української продукції, становить загрозу енергетичній безпеці України; політичні та економічні бар'єри з боку західних компаній щодо виходу на міжнародні ринки українських товарів тощо. Загрози можуть мати (і як правило мають) також внутрішній характер - наприклад, власна пільгова політика в Україні, яка не стимулює вітчизняних виробників тощо.
б. Носій загрози (небезпеки) - суб'єкт (іноземна держава, вітчизняні та іноземні організації, групи осіб, природні або технічні об'єкти), дії якого можуть негативно вплинути на реалізацію національних інтересів України. Від відповіді на запитання "хто (що) загрожує?" багато в чому залежать відповіді на інші запитання: якими є джерела загрози? що (хто) є об'єктом загрози? чи є у носія загрози приховані наміри? яким є потенціал загрози? Прикладом такого аналізу можуть служити висновки щодо зменшення рівнів зовнішніх загроз, зміни їх структури, які були зроблені на Заході, в Україні, в Росії після розвалу соціалістичної системи. Оцінка нових гравців на міжнародній арені, їх потенціалів відігравала при цьому вирішальну роль. За існуючих умов Україна має бути зацікавлена (це не завжди співпадає з прагненнями влади) в здійсненні такого неупередженого аналізу. До цього спонукає ситуація, що склалася в сфері приватизації, в паливно-енергетичному комплексі, в багатьох інших галузях економіки, навколо окремих підприємств. Наявність кількох гравців, відсутність збігу (м'яко кажучи) їх інтересів з національними інтересами ускладнюють ситуацію, потребують нестандартних рішень. Особлива увага під час аналізу загроз має бути приділена внутрішнім носіям небезпеки в Україні (клани, мафіозні, злочинні угруповання тощо), які, як правило, перебувають в "тіні", що не заважає їм мати корупційну мережу в органах влади і, тим самим, нейтралізовувати дії проти себе.
в. Причини виникнення загрози - наявність (а) відповідних можливостей і (б) намірів у носія загрози, а також (в) уразливих зон (болючих точок) в системі реалізації національних інтересів України та їх захисту; у більшості випадків причиною виникнення загроз є (г) протиріччя між інтересами сторін (відсутність збігу їх інтересів). З цієї точки зору, не втратила актуальності відома думка: "найбільшою загрозою для людини та людства є їх власна діяльність". Звичайно, можна посилатися на недоброзичливу політику МВФ, що завдає шкоди українській економіці. Та якби Україна мала власну стратегію розвитку, методику її обгрунтування, за допомогою якої вона могла б довести свою правоту, діалог з МВФ міг би будуватися інакше. Меншими могли б бути і масштаби завданої шкоди у вигляді боргових зобов'язань. Отже, тиск з боку міжнародних фінансових організацій, їх недосконала політика щодо відродження української економіки не є єдиною причиною поглиблення кризового стану в Україні. Іншою причиною є відсутність орієнтованої на перспективу політики самої української влади, її невміння побудувати стратегію подолання кризи, ефективно використати іноземну допомогу. В цьому плані не треба боятися проведення неупередженого аналізу власних недоліків, якщо він проводиться задля створення умов забезпечення безпеки країни.
г. Спосіб реалізації загрози - дія чи послідовність дій з боку носія загрози, які можуть завдати шкоди національним інтересам України. Попередній аналіз дає змогу спрогнозувати способи впливу загроз на національні інтереси України. Ці способи можуть мати політичний, економічний, воєнний, інформаційний або (найчастіше) комплексний характер. Найбільш загрозливі способи впливу на національні інтереси, як це визнається зараз світовою спільнотою (і Україна не є винятком) - це корупція, політичний екстремізм і тероризм у різних їх проявах. З цієї точки зору, сьогодні Україна не вважається зоною особливої небезпеки. У важких економічних умовах відбувається, як правило, "тіньове" накопичення потенціалу згаданих загроз. Опосередковано про це свідчить те, що в Україні процвітає хабарництво, зростають та набувають нових форм наркобізнес, нелегальна міграція, правопорушення серед молоді, поширюють діяльність нетрадиційні релігійні організації, не здає позиції організована злочинність, у т.ч. в економіці. Багато хто бачить причину цих негараздів у системній кризі, стагнації економіки, зубожінні населення. Але першопричиною всього цього був переділ власності та пов'язаних цим владних важелів в Україні. Хвороби ж суспільства, що загострилися внаслідок цього, стали живильним середовищем для поширення наркобізнесу, нелегальної міграції, екстремізму, тероризму тощо. Не виключено, що з початком економічного зростання може зростати й активність вітчизняних та іноземних суб'єктів на ниві нового перерозподілу власності. Прикро, але на цьому фоні відбувається зниження ефективності органів СЗНБ (СБУ, МВС) через брак коштів і недоліки в реформування силових структур.
д. Динаміка наростання (ескалації) загрози. Розвиток конфліктної ситуації у будь-якій сфері послідовно проходить ряд етапів (що не завжди явно видно). Можна умовно виділити п'ять таких етапів, що перекривають повний життєвий цикл ескалації загрози:
етап 1 - зародження суперечностей. Це стан, за якого інтереси сторін ще не вийшли на рівень протиріч, але вже накопичуються умови, що в майбутньому можуть призвести до їх виникнення;
етап 2 - виникнення загрози. Це стан, коли суперечності між інтересами сторін уже очевидні, способи досягнення інтересів вже почали реалізовуватись, але наслідки від цього ще не є досить відчутними;
етап 3 - загострення напруги (зародження конфлікту). Це стан, коли загроза вже починає впливати на національні інтереси; способи реалізації інтересів сторін вже починають негативно впливаючи один на одного; результати цього впливу є (можуть бути) неприйнятними для однієї або обох сторін, але ще існують наявні можливості (включаючи вплив третьої сторони) досягти порозуміння між конфліктуючими сторонами;
етап 4 - розвиток (ескалація) конфлікту. Це стан, коли суперечності між сторонами вже не можна усунути за їх взаємною згодою; внаслідок цього сторони вирішують завдання по реалізації своїх інтересів у супереч інтересам одна одної, у т.ч. з використанням силових методів;
етап 5 - завершення конфлікту (перехід до "нейтрального" стану, тобто стану співробітництва або співіснування). Це стан, коли конфлікт вже вирішено; предмети інтересів та способи їх реалізації вже не є суперечливими, що однак не виключає втрат для однієї чи обох сторін.
Аналіз згаданих етапів ескалації загроз має важливе значення тому, що на кожному з цих етапів супротивною стороною застосовуються специфічні сили та засоби. Це вимагає від сторони, що захищається (бажає захиститися) використання відповідних й адекватних за силами та засобами контрзаходів. Яскравим прикладом може бути воєнний конфлікт між двома країнами (коаліціями), який виростає з економічних, політичних, етнічних протиріч, проходить усі названі етапи перед тім, як перетворитися на війну. Завчасне виявлення початкових етапів ескалації загроз є дуже складним завданням і потребує накопичення значних обсягів інформації заздалегідь. Остання не завжди може виявитися повністю корисною (наприклад, внаслідок усунення загрози на початкових етапах). Але уникнення ризиків відчути наслідки прояву загроз варте витрат на інформаційне забезпечення.
е. Можливі наслідки впливу загрози - негативні зміни або відсутність бажаних позитивних змін у стані предмета, носія та способу реалізації національних інтересів. Наслідки, як і характер загроз, можуть мати політичний (погіршення стосунків з партнерами), економічний (виснаження валютних резервів), екологічний (зниження родючості земель), соціальний (погіршення генофонду), інформаційний (порушення інформаційного простору), воєнний (зниження оборонного потенціалу), а найчастіше, комплексний характер. Реальний прояв таких змін на кожному з етапів ескалації загроз залежатиме від того, яким чином вдасться протистояти впливу загроз. Тому розглядатися останні мають у сукупності з функціями захисту від них як результат взаємодії, взаємовпливу механізмів реалізації інтересів, загроз та функціонування СЗНБ.
Детальний аналіз загроз за такою схемою дає можливість, по-перше, формалізувати та деталізувати їх розгляд, по-друге, розробити сукупність базових сценаріїв на випадок можливих конфліктних ситуацій, по-третє, оцінити реальність загроз та визначити їх пріоритети і, нарешті, приступити до формування функцій захисту не взагалі, а насамперед, маючи за мету запобігти деструктивному впливу конкретної загрози на різних етапах її ескалації. Розгляд наведених прикладів загроз дає підстави стверджувати, що їх виявлення та протидія їхньому впливу на національні інтереси України мають бути турботою не тільки спеціальних органів безпеки, а й практично всіх державних органів у всіх сферах життєдіяльності. Ця робота має починатися на етапах планування діяльності, формування концепцій, стратегій, державних програм соціально-економічного розвитку і продовжуватися під час їх виконання.
2. Функції і критерії ефективності системи забезпечення національної безпеки
Реалізація загроз відбувається в системі координат "інтерес-загроза-функції захисту-результат впливу" (рис. 3). На кожному етапі ескалації загрози для відповідних пар "інтерес-загроза" визначаються функції захисту. Результатом цієї взаємодії є відповідний ступінь захисту національного інтересу від конкретної загрози.
Перехід від одного етапу наростання загрози до наступного здійснюється за правилом "якщо ні, то…". Наприклад, якщо не вдалося попередити появу протиріч, то необхідно попередити переростання їх в загрозу, а якщо не вдалося уникнути конфлікту, то необхідно ліквідувати його наслідки. Таким чином розглядається весь цикл ескалації загрози і, відповідно, весь цикл захисту від неї. Для спрощення формування захисних функцій може бути сформована їх загальна структура, яка відповідає етапам ескалації загроз (рис. 4).
Функція суб'єкту СЗНБ - це його спрямованість на виконання того чи іншого виду діяльності в рамках загальної системи заходів щодо забезпечення національної безпеки України.
Завдання з забезпечення національної безпеки - директивна вказівка суб'єкту (суб'єктам) СЗНБ, в якій в рамках його (їх) функціональних обов'язків визначається потрібний результат функціонування та спосіб його досягнення.
Якщо йдеться, наприклад, про екологічну безпеку, зокрема, про загрозу забруднення річок промисловими відходами (розглядається спрощена схема), для усунення її причин на першому етапі реалізації захисних функцій слід використовувати пристрої для очистки відходів, апаратура вимірювання зносу технологічного обладнання, залучатися кошти та необхідні прилади для їх ремонту, оновлення. Але вимірювальна апаратуру має похибки, знос основних фондів все одне відбувається, коштів, як завжди, на все не вистачає. Тому для протидії загрозі на другому етапі її ескалації необхідно задіяти обладнання для зниження токсичності відходів; ввести в дію додаткові очисні споруди, відстійники; систематично проводити аналіз якості води в водоймі відповідно до нормативів. Якщо ж останні будуть перевищені, необхідно з використанням вимірювальної апаратури виявити таки випадки, та провести заходи щодо усунення причин потрапляння відходів у водойми. Коли такі випадки приймають масовий характер (наприклад, внаслідок аварії, терористичної акції), доведеться вводити в дію спеціальне обладнання з метою запобігання поширення забрудненої зони. Може трапитися й так, що аварії виникли одразу на кількох підприємствах, або у воду потрапили особливо токсичні речовини. Це максимальний рівень розвитку загрози, коли стає неможливим існування всього живого у воді та на узбережжі водойм. Це потребує призупинення роботи підприємств; мобілізації усіх сил і засобів для локалізації зони забруднення; врятування мешканців, риб і тварин; введення в дію запасних джерел водопостачання; ліквідації наслідків катастрофи.
Масштаби та глибина захисних заходів залежать від наявності відповідних обсягів коштів, що, у кінцевому підсумку, значною мірою впливають на стан безпеки. Для оцінки результатів впливу загроз на національні інтереси (див. праву частину мал.3) доцільно використовувати стандартну структуру станів системи безпеки:
Під потребою держави в захисті національних інтересів розуміється такий діапазон станів суспільства, держави, його структур, а також оточення, у якому досягається гарантоване забезпечення умов реалізації національних інтересів при наявності або у передбаченні загроз.
(І) Досягнення стабільної національної безпеки. Це найвищий (і найбільш сприятливий) рівень, коли можна стверджувати, що
(а) гарантовано вдасться виключити умови виникнення протиріч; або
(б) протиріччя, які виникатимуть, можуть бути усунуті ще на стадії їх зародження; або
(в) навіть наявність протиріч не загрожуватиме суттєво національним інтересам України.
Для того, щоб відповідати такому високому рівню вимог необхідно мати значні (в окремих випадках необмежені) ресурси. Стосовно окремих загроз (наприклад, воєнне протистояння з НАТО або з Росією) такого рівня безпеки взагалі неможливо досягти, навіть за наявності ресурсів. Для України є нереальним орієнтуватися сьогодні (і орієнтувати СЗНБ) на досягнення такого рівня безпеки.
(ІІ) Забезпечення надійного захисту національних інтересів. Це менш сприятливий (і більш реальний) рівень вимог до стану системи забезпечення національних інтересів України, який характеризується тим, що
(а) уникнути конфліктної ситуації не вдається; але
(б) початок впливу загроз (дестабілізуючих чинників) буде виявлено вчасно; або
(в) конфліктна ситуація може бути локалізована і вирішена на початковій стадії; або
(г) на випадок виникнення конфлікту його вдасться локалізувати, уникнувши значних втрат, залучивши для цього передбачені резервні фонди; або
(д) гарантується завершення конфлікту загалом на вигідних для України умовах; причому
(е) суттєві негативні наслідки розвитку конфліктної ситуації можуть бути ліквідовані.
Можна стверджувати, що у більшості сфер і по відношенню до більшості (але не всіх) загроз за рахунок узгодженого використання наявних важелів і ресурсів (політичних, економічних, дипломатичних, інформаційних, воєнних) Україна може забезпечити собі такий (досить високий) рівень безпеки.
(ІІІ) Критичний стан системи забезпечення національної безпеки. Це вже небезпечний стан, коли:
(а) не гарантується уникнути конфліктної ситуації; більше того,
(б) для вирішення конфлікту потрібно буде залучати усі наявні можливості держави і суспільства, а це може завдати суттєвої шкоди досягненню інших національних інтересів України (через обмеження усіх видів ресурсів); або
(в) конфлікт загалом буде локалізовано, але державі і суспільству може бути завдано значних втрат; у будь-якому випадку,
(г) ліквідація негативних наслідків конфлікту суттєво стримуватиме або навіть унеможливить досягнення національних інтересів України;
(д) конфлікт може взагалі вирішитися не на користь держави і суспільства (за рахунок відмови від досягнення окремих національних інтересів), але в цілому ці втрати ще можуть бути відшкодовані.
Важливо визнати (і не тішити себе ілюзіями, покладаючи на СЗНБ непосильні функції), що як сьогодні, так і в майбутньому для України існуватимуть сфери і, відповідно, загрози, стосовно яких власними силами не можна зробити нічого більшого, ніж визначено на цьому рівні. Це проблема не тільки України. Такою ж є реальна ситуація і для будь-якої іншої держави. Інакше не було б ні економічних союзів, ні воєнних альянсів, ні міжнародних трибуналів, ні Інтерполу, ні намірів створити дієві колективні системи безпеки. Інша справа - можливості конкретної держави, вірогідність виникнення конкретної конфліктної ситуації, яку треба прогнозувати, враховувати і, відповідно до виявлених чинників, визначати пріоритети власної політики.
(IV) Систему захисту національних інтересів зруйновано.
Це випадок, коли за певних умов держава може взагалі припинити своє існування як суверенне соціальне, економічне і політичне утворення. Таке траплялося неодноразово в історії людства, і в України, зокрема. В критичній ситуації, коли внаслідок дії зовнішніх або внутрішніх загроз в окремих сферах життєдіяльності (а) існує реальна можливість такого розвитку подій, а також враховуючи, що (б) збереження держави відповідає глибинним інтересам головних суб'єктів національної безпеки (громадянина, суспільства, а не тільки держави), відповідні функції забезпечення національної безпеки мають бути покладені переважно на силові (та інші) структури держави (неодмінно, з відповідним ресурсним забезпеченням і впровадженням демократичного контролю).
Наведена схема забезпечення захисту національних інтересів, як і будь-яка модель реальної ситуації, не може дати повні відповіді на усі запитання, але дає змогу сформувати перелік функцій захисту від загроз, визначити їх пріоритетність. Орієнтація на кінцевий стан процесу реалізації національних інтересів (системи їх захисту) сприяє підвищенню обгрунтованості рішень у цій сфері, координації зусиль, їх цілеспрямованості.
Використання запропонованого підходу, на думку автора, має сприяти підвищенню ефективності СЗНБ, але передбачає ускладнення процесу підготовки рішень. У повному обсязі такій підхід може бути застосований за умов створення значних за обсягами баз даних, високого рівня розвитку комп'ютерних технологій, наявності необхідної кількості кваліфікованих фахівців. На даний час цей підхід може бути з успіхом використаний стосовно окремих, найбільш пріоритетних національних інтересів і загроз їхній реалізації.
3. Пріоритети та напрями діяльності держави у сфері національної безпеки
Головними з них є наступні.
1. Досягнення національної єдності та консолідації суспільства через формування національної ідентичності, поширення ідей спільної історичної долі, продовження реформування політичної системи у напрямі утвердження плюралістичної демократії, розвиток політичних комунікацій.
2. Підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування через удосконалення конституційного регулювання суспільних відносин, взаємодію органів державної влади з інститутами громадянського суспільства, розмежування бізнесу та влади, проведення адміністративної реформи.
3. Забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки через поліпшення інвестиційного клімату, інноваційну діяльність, реформування податкової системи та проведення земельної реформи.
4. Забезпечення енергетичної безпеки країни шляхом зменшення енергетичної залежності та диверсифікації джерел енергопостачання, підвищення ефективності управління паливно-енергетичним комплексом.
5. Досягнення високих соціальних стандартів та вирішення демографічних проблем через зміцнення середнього класу, подолання диспропорцій міграційних процесів, розвиток освіти та реформування системи охорони здоров’я, ліквідацію дитячої безпритульності.
6. Створення безпечних умов життєдіяльності та захист навколишнього середовища шляхом збалансованого природокористування, поліпшення екологічного стану водних ресурсів, розбудови єдиної державної системи цивільного захисту, реформування житлово-комунального господарства.
7. Реформування інститутів сектору безпеки, яке передбачає підтримання Збройних Сил України та інших військових формувань у стані високої боєздатності, забезпечення необхідного рівня їх фінансування, досягнення оптимальної чисельності структур цього сектору, удосконалення правової бази, приведення кримінального законодавства та судочинства у відповідність до стандартів і рекомендацій Ради Європи та Європейського Союзу.
8. Прискорення реалізації судової реформи шляхом забезпечення прозорості діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції, посилення гарантій незалежності суддів, радикального підвищення рівня виконання судових рішень.
9. Розвиток системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави через удосконалення законодавчого забезпечення, розвиток цивільно-військових відносин, поступову демілітаризацію правоохоронних та розвідувальних органів, залучення громадськості до вироблення та реалізації оборонної політики держави.
4. Складові національної безпеки
Економічна безпека - це стан держави, за яким вона забезпечена можливістю створення і розвитку умов для плідного життя її населення, перспективного розвитку її економіки в майбутньому та в зростанні добробуту її мешканців.
Економічна безпека держави являє собою комплексну систему, що створюється завдяки виконанню визначеної кількості дій. Само по собі теж має багато відгалужень (напрямків): демографічний, екологічний, ресурсний, прісноводний, продовольчий, енергетичний, інформаційний та інші.
Забезпеченість екосестейту визначається станом найбільш вразливого її напрямку. Таким вважають напрямок, показники якого найближчі від показників інших напрямків до значення їх критичних обмежень.
Все в існуванні світу, держави та в житті людини має економічне підґрунтя. Тому напрямків економічної безпеки дуже багато. Зважуючи на наші обмежені можливості розглянемо лише деякі з них: демографічний, екологічний, військовий, політичний, соціальний, кримінальний, фінансово-грошовий, ціновий, ресурсний, енергетичний, продовольчий, прісноводний, інформаційний.
Оскільки ж усе в світі взаємопов’язане, вплив інших систем, чинників, позосталої частини світу, обов’язково повинні враховувати якщо займаємося визначенням напрямків екосестейту (економічна безпеки держави) та розрахунками їх кількісних описів. Наголошуємо на тому, що розглядаємо лише економічну сутність будь-якого напрямку безпеки.
Демографічна безпека - один з найважливіших напрямків економічної безпеки. Демографічна ситуація дозволяє визначити як в сьогоденні, так і на перспективу, наявність трудових ресурсів, їх склад та можливості, які кошти та заходи застосувати, щоб створити потрібну державі демографічну ситуацію, як забезпечити економічну безпеку мешканцям країни та запобігти демографічній експансії інших народів. Усі ці (як і деякі інші) проблеми визначаються якісно та кількісно під час розглядання питань демографічної безпеки. За даними Міністерства статистики України, вже десятий рік поспіль смертність населення в Україні перевищує народжуваність, при цьому розрив безперервно зростає: в 1991 році - понад 30 тисяч, в 1992 році - понад 100 тисяч, за перші 9 місяців 1993 року - понад 110 тисяч осіб, а за 9 місяців 2000 року - 317 тисяч, з них 282 тисячі через перевищення смертністю народжуваності, а 35 тисяч осіб виїхали за кордон на постійне проживання. Та урядові установи байдуже ставляться до проблеми через те, що вона, начебто, не впливає на наявність трудових ресурсів. Адже механічний приріст населення та зростання безробіття (на 1 жовтня 2000 року офіційно зареєстровано безробітних 4,2 відсотка працездатного населення у працездатному віці) забезпечують достатність трудових ресурсів (в 1992 році до України переїхало, наприклад, понад 288 тисяч осіб). Тож вимирання українців не бентежить урядовців, бо не позначається на економічній безпеці держави. Натомість, не забезпечується національна безпека держави, не забезпечується безпека “економічної людини”, тобто не досягається головна мета державного управління - баланс інтересів трьох учасників процесу забезпечення економічної безпеки: держави, суб‘ єкта господарювання (підприємства), людини.
Екологічна безпека - напрямок забезпечення економічної безпеки держави задля створення населенню країни найбільш сприятливих умов щодо існування та плідного життя. Нейтралізація погроз зіпсування або, навіть, знищення навколишнього середовища, вимагає витрачення великих коштів. Такі погрози створюються як зовнішніми, так і внутрішніми джерелами (перш за все, в забрудненні навколишнього середовища). Відходи виробництва у вигляді викидів в повітря, до річок та морів або закопування в землю, забруднюють навколишнє середовище та загрожують існуванню всього живого в світі, в тому числі, населення країни. Збільшуються захворювання, зменшується потенціал трудових ресурсів, плідність їх використання (тобто продуктивність праці). Погіршується якість сировини. Знешкодження згаданого негативного впливу потребує використання великих коштів на будівництво споруджень та вироблення обладнання для знищення або нейтралізації відходів і зменшення забруднення навколишнього середовища, для збільшення пенсійних виплат та вкладень в охорону здоров’я населення. Усі ці (та деякі інші) проблеми треба враховувати підчас обчислення економічної безпеки держави. Президент України Л. Кучма в Посланні Верховній Раді України в 2000 р. об’єднав проблеми забезпечення екологічної та економічної безпеки в YІ-му розділі цього документу.
Продовольча безпека - одна з головних умов існування людей, тварин, рослин. Населення світу стрімко зростає. Тож зростає і вироблення продовольства. Але не так стрімко. Наявність (або відсутність) продуктів харчування впливає на фізичний та психічний стан людей, від чого змінюється рівень соціального, політичного та економічного спокою в державі. Забезпеченість продуктами харчування залежить від багатьох факторів. На деякі з них людина зовсім або частково не може вплинути (погода, повені, землетруси, селі тощо). Та маємо пам’ятати, що одним з головних завдань управління є передбачення, яке втілюється в запобігання нестач (в тому числі і продовольства). Витрати на продукти харчування, на їх наявний та стратегічний запаси, на створення умов для їх зберігання - все це має враховувати (та розраховувати) урядовець.
Військова безпека - один з найбільш коштовних (для народного господарства країни) напрямків економічної безпеки. Надмірні витрати на цей напрямок ведуть до зубожіння населення, до скорочення витрат на соціальні потреби, що створює загрозу внутрішньому спокою в державі (Україна зараз має в цьому негативний досвід: в 2000 р. економіка зростала, але уряд В. Ющенко через Державний бюджет країни здійснив перерозподіл коштів на користь витрат на правоохоронні органі, управління, військові витрати, зменшивши витрати на соціальний захист). Водночас, занадто велике зменшення витрат на цей напрямок призводить до зменшення рівня забезпечення загальної безпеки держави, до негативних змін в її становищі в світі, збільшує нестабільність держави. Тому урядовець повинен творчо підходити до вирішення цієї проблеми, обґрунтовуючи свої рішення відповідними розрахунками та міркуваннями.
Ресурсна безпека - найбільш вразливий напрямок економічної безпеки. В світі замало держав, які здатні повністю забезпечити своє існування за рахунок власних ресурсів. Тому ресурси та володіння ними є найголовнішою причиною виникнення конфліктів і протистоянь. Відсутність або неповна забезпеченість ресурсами спричиняє великі збитки економіці держави. Саме тому урядовці мають знати як треба уникати загроз, що створює відсутність ресурсів, як запобігти такому стану держави, в якому вона через нестачу ресурсів має приймати рішення, що не відповідають її інтересам, загрожують її суверенітету та державності.
Прісноводна безпека - різновид продовольчої безпеки, водночас, різновид ресурсної безпеки. Питна вода є однією з головних потреб людини. Відсутність питної води призводить до загибелі людини за три дні (відсутність продовольства - за місяць). Тому питна вода - один з головних видів ресурсів та компонентів харчування. Є сировиною для всіх видів напоїв (горілки, пива, безалкогольних напоїв, чаю, кофе, кави тощо). В світі кількість питної води обмежена. Тому за неї точиться боротьба. З розвитком людства питна вода набуває все більшої значимості, потреби в цьому виді ресурсів зростають, а наявність - зменшується. Урядовець має бути готовим до обгрунтування державної точки зору щодо питної води та постійного забезпечення нею населення країни. На підставі відповідних розрахунків урядовець повинен робити прогнози щодо витрат на питну воду та про їх вплив на економіку країни, а через те - на економічну безпеку держави. Також повинен пам’ятати про своє призначення захисника інтересів народу.
Енергетична безпека - один з головних напрямків збереження економічної безпеки держави, різновид ресурсної безпеки /8/. Науково-технічна революція (НТР) призвела до збільшення використання енергоносіїв, яких потребують виробництві та побут. Обмеженість видобування призвела до підвищення цін та значимості енергоносіїв, що є особливо болісним для молодих та економічно слабих держав. Цей вид безпеки (а відсутність достатньої кількості енергоносіїв створює дуже небезпечне становище) зараз для нашої молодої держави має дуже велике значення через те, що виробляємо їх недостатньо для забезпечення своїх потреб (нафти - 2-4 млн. тонн, при потребі 16-22 млн. тонн на рік, газу 16-18 млрд. куб. м. при потребі в 72-75 млрд. куб. м. тощо). Тому залежимо від інших країн (насамперед, від Росії та Туркменії). Треба відзначити, що країни постачальники іноді шляхом непостачання енергоносіїв примушують Україну приймати політичні або економічні рішення, які не відповідають її державності та власним інтересам. Енергетичних криз "покуштували" країни Західної Європи, Японії та США. Ці кризи виявили вразливість країн та чутливість їх економіки щодо недозабезпечення енергоносіями. Зараз енергоносії використовуються іноді як чинник політичного шантажу та економічної дестабілізації в країнах колишнього СРСР. За цих умов країна повинна мати Програму протидії економічному шантажу.
Цінова безпека - різновид безпеки, що має найбільший вплив на економіку. Вірне визначення ціни дозволяє правильно оцінити працю та встановити вірний розподіл благ поміж мешканцями країни, проводити вірний обмін послугами та товарами, як в середині країни, так і на міжнародному рівні (нагадаємо, що паритет валют встановлюється через їх купівельну спроможність за допомогою формул Ласпейреса, Пааше, Торнквіста та Фішера. Базою для визначення паритету валют є ціни на товари певного набору в країнах, валюти яких порівнюються). Зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на рівень цін є джерелами балансу або відсутності збалансованості економіки держави. Цінова безпека тісно пов’язана з фінансово-грошовою безпекою.
Фінансово-грошова безпека - різновид безпеки, що має вплив на всі галузі економіки держави. Оскільки гроші є еквівалентом вартості будь-яких товарів, вони (через ціну) є чинником, спроможним дестабілізувати економічне становище в країні. Гроші - не тільки паперові або монетні знаки обміну, купівлі або продажу, а ще й безготівкові перекази та цінні папери (акції, векселі, сертифікати, облігації тощо), що визначають фінансовий стан держави. Величезне значення має банківська система країни, яка виконує всі операції, що стосуються обігу грошей та цінних паперів. Саме банки здатні стабілізувати або дестабілізувати фінансове становище держави (Президент України Л. Кучма багато уваги приділив цьому питанню у виступі на науковій конференції 16 листопада 2000 року “Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє” - “Урядовий курєр”, 18. 11.2000, С.3-6).
Політична безпека - один з найголовніших різновидів безпеки, що використовує політичні засоби для економічного та соціального балансу (або його відсутності) державного устрою. Відрізняється від деяких інших різновидів тим, що в нього немає сталого носія. Використовуючи можливості надані ринковою економікою, певні політичні сили купують голоси виборців або наймають пікетуючих задля зовнішнього тиску на рішення Верховної Ради, Кабінету Міністрів або Президента України. При цьому часто-густо ігнорують національні інтереси української держави, надаючи перевагу власним уподобанням та меті. Зазначимо, що використовують економічні можливості (штучне утворення нестач, інформаційний терор, дезорієнтація та дезінформація населення країни через підкуп окремих впливових осіб або органів ЗМІ).
Соціальна безпека - різновид безпеки, що базується на психічному та психологічному стані населення країни. Залежить від багатьох інших видів безпеки (зокрема від економічної, політичної, цінової, інформаційної тощо) та чинників (наявність кількості безробітних, багатодітних родин, кримінальних угруповань, правоохоронних органів тощо). Відчутно змінюється під час воєн, епідемій, підвищення цін, проведення виборів.
Кримінальна безпека - різновид безпеки, який не має конкретного носія, але потужно впливає на економічний стан держави (через економічні злочини) та її мешканців (через вбивства, ґвалтування, крадіжки, пограбування). За даними правоохоронних органів України грошовий обіг тіньової економіки зараз наближається за обсягом до грошового обігу всієї легальної економіки. Має прямий (дії економічного характеру) або непрямий (через зростання соціальної напруги внаслідок погіршення психічного стану населення, невпевненість владних структур, тощо) вплив на економічну безпеку держави. Крім того, впливає на обсяг залучення та вкладання капіталу в економіку країни, як зсередини (вітчизняні вкладники), так і ззовні (іноземні вкладники) інвестори. Відволікає значні кошти на утримання правоохоронних органів.
Медична безпека - один з найважливіших різновидів безпеки, який має вплив на будь-яку сферу діяльності людини. Нехтування цим різновидом безпеки призводить до дестабілізації економіки внаслідок скорочення часових та трудових ресурсів, збільшення виплат за лікарняними листками та пенсіями, погіршення якості продукції тощо. Має тактичне та стратегічне значення (через демографічні зміни).
Інформаційна безпека – зараз набуває найбільшої значимості через дещо завищену вагу засобів масової інформації (ЗМІ). Певної мірою – це рудимент, залишок минулого державного укладу, коли ЗМІ набули функцію найголовнішого наглядача, за поданням котрого партійні органи змушували органи виконавчої влади виконувати неприродні для них завдання або, іноді, ставали на захист певного знедоленого громадянина. Тоді ЗМІ використовувалися для випускання пари з перегрітого котла. Але тепер ситуація змінилася, ЗМІ слугують тому, хто більше сплатить і тому перетворилися на засіб маніпулювання громадською думкою. Насправді ж інформація в світі набуває величезного значення як форма енергії, що здатна бути харчем (щоправда, поки що лише умовно: а з часом може перетворитися на основний вид харчів). Повинні чітко усвідомлювати, що зараз інформація лише вихідні інформація для прийняття або неприйняття рішень. Сама по собі є пасивною. Проте будь-яка держава не може дозволити іншій маніпулювати та впливати на психіку власних громадян іншій державі. На жаль, Україна не може похвалитися таким досягненням. Російські ЗМІ в нашій країні мають набагато більшу частину інформаційного простору, ніж вітчизняні. Крім того, слід зрозуміти, що держава не здатна виграти у конкурентній боротьбі без допомоги ЗМІ.
Треба тільки враховувати, що наука про економічну безпеку держави має не фундаментальний, а прикладний характер. Від того усі її дослідження та результати мають бути реалізованими на практиці. Цим пояснюється необхідність детальнішого розгляду її складових частин.
|