Методичні рекомендації щодо організації роботи у навчальних закладах по вшануванню пам’яті жертв Голодомору

Скачати 1.06 Mb.

Назва	Методичні рекомендації щодо організації роботи у навчальних закладах по вшануванню пам’яті жертв Голодомору
Сторінка	3/6
Дата	06.04.2013
Розмір	1.06 Mb.
Тип	Методичні рекомендації

bibl.com.ua > Право > Методичні рекомендації

1 2 3 4 5 6

В. Юхимович “Тридцять третій”

Голод – страшенна біда людства. Історія містить чимало свідчень цього лиха. Від голоду гинули люди і в стародавній Греції і в стародавньому Римі. Голод 1922 року в тодішній Республіці Рад забрав до 20 млн. жителів.

Але 1933 рік у цьому чорному ряду стоїть окремо. Бо це перший і єдиний випадок за всю історію людства, коли голод організували правителі країни. Такого не знала жодна країна у жодні часи.

Масове голодування селян розпочалось у грудні 1931 року і тривало до вересня 1933 року, тобто голод крокував Україною 22 місяці.

Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. 1933 року Йосип Сталін, говорячи про підсумок першої п’ятирічки, заявив: “Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади”. Після такої заяви мало хто міг наважитися висловитись інакше.

Але ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти із кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали в селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий. Представники місцевої влади організовували в селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації, - гени розуму, здоров’я досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, усіх мислимих людських чеснот і талантів.

Обривався вічний живий ланцюг поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він досі не знав.

Голодне лихоліття, яке випало на долю українського народу, найболючіше вразило дітей. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а вітак не одержували рятівних 100-300 грамів хліба на працюючого.

Голодні й до нестями виснажені діти полохливо лущили недостиглі зерна, жадібно їх поїдали. Від надмірного вживання сирої білкової клейковини не витримували їхні виснажені шлунки – вони помирали через кілька годин.

А коли нещасні потрапляли до рук активістів, то відразу ставали жертвами свавілля. Дітей піддавали жахливим тортурам: палили руки сірниками, кололи голками пальці, нестерпно били, тримали без їжі й води. Таких фактів досить багато. Вони зберігаються в центральних архівах.

Складно підрахувати загальну кількість померлих від голоду дітей, особливо віком до трьох років. Їх не пам’ятають і самі очевидці голоду.

Смертність дітей сягала, за деякими неповними підрахунками, понад 50% від загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого фізичного виснаження.

Для забезпечення життєздатності дитячого організму, не нижче навіть голодної норми, необхідно було мати щодня: 300 г хліба, склянку молока, пів’яйця, 5 г цукру, жирів і 25 г м’яса.

Такої норми не мали навіть робітники у містах, а діти тим паче. Очевидці згадують: “Їсти хотілося весь час. Лягали спати, а воно й не спалося. Діти запитували одне в одного: “Хай кишечки воркотять, вони їсти хотять. А чого ж очки не сплять, вони ж їсти не хотять?” Голодними лягали, голодними й уставали”. Селами та містами блукали юрби голодних і виснажених дітей. Серед них були місцеві, а також чужі, безпритульні. Голод викликав нову хвилю безпритульних дітей.

Безпритульність дітей в Україні була тоді явищем масовим, яке свідчило про катастрофічні наслідки голодомору, створені для так званої боротьби з безпритульністю комісії не встигали за ростом кількості знедолених дітей.

Дитячі будинки були переповнені, а до батьків діти боялися ходити, тому, що там частіше помирали. У бараках і дитбудинках перебувало понад 27 тис. дітей, а вони щодня прибували до міста. Опухлих дітей із бараків перевозили товарним потягом у поле і залишали за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Потім копали велику яму і складали туди всіх померлих. Часто можна було побачити, як кинутий у яму оживав і рухався в останньому пориванні до життя. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, Земля перевернутися – від того, що діялося. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Хроніка голоду 1932 - 1933рр. в Україні

Голод - геноцид радянської влади.

Геноцид - це масове і сплановане винищення власного народу.

Грудень 1927р. - взято курс на колективізацію.

Листопад 1929р. - перехід до форсованої колективізації, яка повинна закінчитися 1932р.

Січень 1930р. - постанова про ліквідацію куркульства.

24 лютого 1930р. - лист Косіора про форсовану колективізацію на Україні, до осені 1930р.

7 серпня 1932р. - закон «Про п'ять колосків».

8 листопада 1932р. - таємна постанова про припинення відвантаження будь - яких товарів на Україну.

6 грудня 1932р. - введення «чорної дошки» для сіл, які саботують хлібозаготівлю.

Лютий - березень 1933р. - початок канібалізму.

Померло від 3,5 млн. до 7млн. українців
Запитання до анкетування:

1.Місце запису: назва села (район, область) повністю. Бажано вказати стару і нову назви сіл.

2.Дата запису: число, місяць, рік коли записана інформація.

3.Ким записано: ПІБ., координати.

4. Питання.Чи памятаєте Ви, що був голод у 1932-1933рр.?

5.Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала врожай влада?

6.Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

7.Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

8.Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи для забирання продуктів?

9. Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

10.Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

11.Як люди боронилися?

12.Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

13.Хто шукав заховані продукти? Як їх звали?

14.Скільки їх приходило до хати, хто це був?

15. Де можна було заховати продукти харчування?

16. Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

17.3абирали лише продукти харчування. Чи й інші речі, одяг, худобу тощо?

18.Що таке закон про "пять колосків"? Ви про нього чули?

19.Чи дозволяли забирати в полі колоски, залишки городини?

20.Хто охороняв поля, колосні комори?

21.Чи люди хотіли добровільно йти до колгоспів і як?

22.Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

23.Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

24.В який час ходили забирати зерно, продукти?

25. Скільки разів приходили до хати?

26. Коли почали люди помирати з голоду?

27.Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

28.Хто не голодував у селі і чому?

29. Хто зумів вижити?

30.Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

31.Які засоби вживали до виживання?

32.Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

33.Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

34.3 яких дерев вживали листя, кору в їжу?

35. Яких диких тварин , птахів, плазунів вживали в їжу?

З6.Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

37.Чи був голод у місті?

38. Чи знаєте Ви ,що таке "торгсин"?

39.Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

40.Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

41 Де і хто хоронив померлих від голоду?

42 .Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

43.Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, які померли від голоду?

44. Чи поминають їх на "Проводи", "Гробки", Зелені свята?

45.Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві. Тепер і за часів радянської влади?

46.Чи є у Вашому селі, місті церква? До якого патріархату вона відноситься?

47.Чи встановлені в селі, місті хрести, пам"ятники померлим від голоду?

48.Чи знає сучасна молодь села, міста про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

49.Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

50.Дозвольте зробити з Вас фото.

51.Прізвище, ім'я, по-батькові оповідача, рік народження.

Б

абенко Оксана Кирилівна, 1911 р.н., народилась: с. Іваньки, Маньківського районку Черкаської області. Під час подій була студенткою. Місцева влада примушувала збирати врожай.

Батьки Оксани Кирилівни померли від голоду. Вона в молодому віці працювала в колгоспі. Харчів ледь-ледь вистачало, щоб існувати.

Проживає: м. Сміла, пров. Короткий, 3
1. Які були причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада ?

- Врожай був, але забирали.

2. Якщо відбирали у людей вирощене в полі, то хто це робив?

- Студенти забирали (в тому числі і вона).

3. Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

- Сусід доносив. З лопатами все переривали в домі, на подвір’ї, в дитини забирали їжу.

4. Мали документи ті, хто забирали продукти?

- Ні.

5. Застосовували до людей покарання, висилання, арешти?

Били, примушували підписуватися на облігаціях.
6. Чи мали люди зброю ті, що приходили відбирати хліб у людей?

- Мали: наган, рушниця....

7. Як люди боролися?

- Ніяк, боялись.

8.Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

- Дуже важко, з лопатами приходили.

9. Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

- Уповноважені з Ленінграду, двадцятип'яти-тисячники - про них нічого не знали, але продукти відбирали.

10. Де переховували худобу, щоб не забирали у колгоспи?

- Худобу забирали у колгоспи.

11. Що було з маленькими сиротами? Чи ними опікувалась держава?

- Ні. Після жнив, діти збирали залишки колосків, за це їх судили!

12. Чи люди добровільно йшли в колгоспи?

- Майже ніхто. Примушували - не йшли, організовували комуну.

13. Коли люди почали вмирати від голоду?

- В 1932, але в основному в 1933 році.

14. Чи був голод у містах?

- Не було

15. Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

- Невідомо!

16. Чи відомі вам випадки людоїдства у вашому селі?

- Так, відомі. Від відчаю матері їли своїх дітей.
Панченко Віра Степанівна, 1920 р.н.

У роки голодомору 1932-1933 проживала за адресою: с.Будки ,вулЛеніна 106.

В родині були: мати, батько, дядько, молодші брат і сестра. Інтерв’ю зроблено 14.10.2005р. Березняк Тамарою та Рудіч Іриною
1. Так, голодомор пам’ятаю, таке важко забути.

2. Врожай був, але його забрала влада, що й було причиною голоду.

3. Вирощене в людей забирали

4. Не знаю, чи були винагороди від влади за донесення, ми такого не робили.

5. Ті, що відбирали, документів не мали, просто заходили і забирали.

6. Людей часто били, знущались, як могли.

7. Ті, що приходили, були і зі зброєю, але дуже рідко.

8. Ховали продукти.

9. Можна було приховати частину зерна в лісі, в річці.

10. Імен тих, хто приходив, не пригадую.

11. Це було три-чотири особи, чоловіки.

12. Продукти харчування ховали навіть під підлогу, але і там знаходили.

13. Тим, що йшли до колгоспу, їжу не давали.

14. Забирали все, що могли.

15. Про закон “Про 5 колосків” знаю. За крадіжку зерна садили, висилали.

16. Колоски і залишки городини не дозволяли збирати.

20. Поля охороняли свої ж односельці.

21. Люди не хотіли йти до колгоспів, особливо ті, хто мав своє майно.

22. Змушували йти людей до колгоспів: погрожували, залякували.

23. Худобу намагались ховати, та багато не сховаєш.

24. Приходили забирати зерно ввечері, коли сідало сонце.

25. До хати приходили декілька разів – перевіряли, чи залишилось ще щось.

26. Помирати люди почали ще взимку, але масово навесні 1933 року.

27. Дітям-сиротам допомагали, хто як міг.

28. Голодували всі (в нашому селі).

29. Вижити зуміли ті, хто зумів залишити корову.

30. Люди один одному рідко допомагали – у всіх не було чого їсти.

31. Для виживання шукали все їстівне.

32. Допомоги від родичів не мали.

33. Їли все: навіть насіння з бур'яну.

34. Листя, кору з усіх дерев намагались їсти.

35. З диких тварин: спочатку зайців, потім горобців, а згодом і їх не стало.

36. У місті не можна було нічого купити.

37. У місті голод був, але не такий.

38. Торгсин - здача золота в обмін на продукти або за гроші.

39. Скільки людей померло, точно не пам’ятаю, але було, що вимирали цілими сім’ями.

40. У нашому селі випадків людоїдства не було.

41. Хоронили спочатку померлих родичі, а потім сусіди.

42.Ні, не платили тим, хто займався похованням померлих.

43.У нашому селі не відомі місця захоронення людей від голоду.

44.Старші люди поминають померлих від голоду “на проводи” та гробки.

45.В церкві, на жаль, про це не згадують.

46.В сусідньому селі - православна.

47.Пам’ятник померлим від голоду не встановлено.

48.Так, розповідаю онукам. Діти повинні знати.

49.У загибелі багатьох людей винними вважаю владу.
Свідчення очевидців.
Гудзенко Тамара Леонідівна,

1920 року народження, с. Райгород Кам'янського р-ну, вчителька,

тепер проживає в м. Кам'янці.

—Я пригадую, що в 1932—1933 роках мій батько працював на Смілянському цукрокомбінаті і наша сім'я в цей час жила на голодному пайку. Ми раді були будь-якій їжі. Батько змушений був залишити цукровий комбінат і влаштувався у військовому полку. Із нової роботи він приносив хороший (на той час) пайок, крім того, йому ще й солдати давали свої шматки хліба. Як ми радувались приходу батька з хлібом, рибою. Ці пайки нас врятували від голодної смерті, у мене вже були пухлі ноги.

Полк, у якому служив батько, восени 1933 р. переїхав із Сміли у Вапнярку. Там було важко знайти квартиру, ми жили в одній кімнаті, була спільна кухня на три сім'ї. Наша сім'я складалася тоді із п'яти осіб. Ми вижили тоді, тільки дякуючи пайку, що одержував батько, крім того, я з бабусею ходила в комсоставську їдальню по обіди, а батько харчувався в солдатській їдальні. Пам'ятаю страшну весну 1933 року. Як прибував пасажирський поїзд, то із вагонів виходили пухлі, нещасні голодні люди, які за шматочок хліба віддавали платки, спідниці, кофти — хто що мав – міняли все на хліб, зерно. Люди мерли, як мухи. Я бачила на свої очі таку страшну картину. Одного дня молода жінка з пухлими ногами вела одну дитину за ручку, а другу дитину, грудну, несла на руках. Вона ледве йшла і просила в людей милостині. Через кілька днів я побачила цю жінку мертвою; вона лежала обабіч дороги, а діти лазили по ній і плакали.

Дорошенко Іван Андрійович

народився в 1918 р. в с. Велика Севастьянівка Христинівського району.

Черкаської області, нині проживає в м. Кам'янці.

— Наша сім'я в 1933 р. дуже голодувала. У нас не було ніяких їстівних запасів і не було корови, бо сім'я з 1928 р. була в комуні.

Батько і мати були пухлі. Я був найстарший у сім'ї, крім мене було ще два брати — один 1920 року народження, другий – 1928-го. Я з мамою діставав їжу: шукали в землі мерзлу картоплю, качани з кукурудзи, кабачкове насіння, все це мололи і з цієї так званої «муки» пекли «чуреки». Сім'я вижила випадково. Але батько був такий виснажений, що через декілька років після голодовки помер. У нашому селі було дуже багато пухлих людей, кожного дня вмирало по декілька чоловік, їх десятками ховали в одній ямі.

Дуленко Василина Мефодіівва, 1913 року народження,

жителька с. Будки Смілянського р-ну Черкаської області, пенсіонерка.

— У ту голодну весну тридцять третього року я працювала технічкою в школі. І чого я тільки не надивилась. Страшно пригадувати... У нашій школі тоді було чотири перші, п'ять четвертих класів і один п'ятий. Коли учні в школу почали приходити пухлими, виснаженими, то якось домоглися, щоб в школі були сніданки. Зразу в школу привезли кілограмів 30 пшона і один літр олії. Почали варити для дітей ріденький куліш. Пшоно закривали в комірчині на два замки. Від одного замка ключ був у мене.

Коли я перший раз зварила в казані ріденький куліш і насипала по ополонику в миски, то діти їли з такою жадобою, що по блідих їхніх обличчях текли сльози. Жаль було дивитись на них. Рештки їжі, які не можна було взяти ложкою, вони вилизували. Більше половини дітей були пухлими. Кілька осіб не дожили до нового врожаю.

У Смілі на базарі було багато продуктів, але дорогих. Маленький кусочок хліба — два рублі, півлітра молока — руб, банка сухого жому — руб, кусок малая — руб. І куди не кинь —все руб. А рублів у людей не було. Хотіли поїхати по хліб у Київ, та міліція завернула додому. Казали: «їжте своє». Квасолька, листя, лобода, дубові жолуді, потовчена в ступі кора, цвіт акації, гнила картопля — оце була наша їжа. Всього доводилось попробувати, але вижила, хоч горя такого зазнала, що й зараз здригаюсь, сльози виступають.

Ґуля Антон Панасович, 1919 року народження, колишній житель с. Мошни, нині мешкає б Черкасах.

— Їли ми в 1933-му все, що попадало під руку: полову, листя, качани та ін. Дуже страждали. Відчуття голоду не полишало ні вдень, ні вночі, як хотілося хоч крихту хліба з'їсти, але його не було. Жителі нашого села пухли від голоду, вмирали масово. Люди втрачали людську подобу. Сусіди Гречки (у них було 7 дітей) були настільки виснажені, що перетворились на тіні. 5 дітей їхніх умерло. Ніхто тоді не знав, чи доживе до наступного дня. Смерть могла скосити в будь-яку хвилину. Страшна смерть, голодна. Цього не можна забути. Це незагойна рана в душі нашого народу

Балабан Ніна Павлівна,

народилася 1927 р. в с. Васильків Черкаської обл.

Шполянського р-ну,тут і проживає нині.

— У ту голодну весну 1933 р. я, хоч і була малою дитиною, але голод мені запам'ятався на все життя. Нас у сім'ї було п'ять осіб! Дуже голодували ми весною 1933 р., Їли різне листя, а до того – мерзлу картоплю. Зерна у нас не було: все забрали комнезами.

Першим опух у сім'ї наш батько, а потім — мати, були пухлі ми — всі діти. Першим помер від голоду батько, потім — мати, за нею — старша сестра Марія (їй було всього 10 років), а ми з братом випадково вижили. Дядько викопав яму для батька і стеріг її, щоб у неї не поховали когось іншого. На нашій вулиці вимерла більша частина людей, яких хоронили переважно в дворах в бурячних ямах. Померлих підводами звозили на кладовище і хоронили по декілька в одній ямі без трун.
Ми не повинні оминати жодної сторінки свого минулого. А трагедії 33-го й поготів.

Страшно навіть через півстоліття ступати болючими стежками пам'яті про небачений у світі голодомор, який стався на благословенній землі нашого квітучого краю. Досі не віриться. що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії – раптово зник хліб, і люди залишилися без зернини. Пухли старі й малі, вимирали роди і села. Смерть чигала на шляхах, на полі, по хатах, її кістлява рука, здавалося, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. А в новий 1933 рік уся Україна перетворилася на суцільну могилу. У світі не зафіксовано голодомору, подібного до того, який випав на долю наших дідів і бабусь. І прикро визнавати, що ще досі не всі країни визнали, що голодомор 33-го – це був відвертий акт геноциду проти українського народу.

Ти кажеш, не було голодомору?

1 не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вилили дотла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків.

ТИ кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,

-Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський Молох світ нам затуляв!

Я бачив час у ту зловісну пору:

і пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще мені стоять в очах...

А кажеш – не було голодомору!

(Д. Білоус)

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойко О.Д. “Історія України”. Академія – 1999, с.345-350

Н.А.Карпенко, вчитель історії загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 м. Сміли
Урок-реквієм «Пам’ять про ті роки»

“На коліна стою перед Вами,

Сповідаю жалобу сумну”.

А. Листопад
Мета:

Ознайомити учнів з матеріалами досліджень вчених-істориків, фактами, документами про страшні історичні події на Україні в 1932-1933 роках;
виховувати в учнів патріотизм, любов та повагу до історичного минулого Батьківщини.

1 2 3 4 5 6

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вшанування у загальноосвітніх навчальних... Додаток “Люди Правди. Щоб світ знав!” – гасло цьогорічної просвітницької кампанії	Тема. «І пливуть білі тіні…». Вечір-реквієм присвячений вшануванню... Мета: вшанувати пам'ять жертв голодомору 1932-33років, виховувати співчуття і кращі людські якості
Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932 1933 років в Україні З метою гідного вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні, забезпечення належної організації та проведення у 2013 році заходів...	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо організації Матеріали до серпневих конференцій педагогів області (методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах...
Землякам моїм, старим, молодим і ненародженим Зараз по всіх містах і селах нашої Батьківщини відбувається Всеукраїнська акція «Запали свічку!», присвячена вшануванню пам'яті померлих...	Методичні рекомендації щодо організації виховної роботи в загальноосвітніх...
Методичні рекомендації щодо організації виховної роботи в загальноосвітніх... У кабінетах заступників директорів з виховної роботи мають бути створені паперові, електронні картотеки передового педагогічного...	4. Методичні рекомендації щодо розвитку допрофільної підготовки і... Моніторингове дослідження стану організації профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах Черкаської області
СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ РОЗПОЧАВ У КИЄВІ МІЖНАРОДНУ АКЦІЮ Свічка моління”, яка від червня до листопада цього року відвідає всі області України і країни проживання української діаспори, а...	Тема: День пам'яті жертв Голодомору Мета: навчити сприймати різні життєві ситуації; розвивати цікавість до минулого свого народу; виховувати правильне ставлення до...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання