|
|
Скачати 78.7 Kb.
|
|
Тема. «І пливуть білі тіні…». Вечір-реквієм присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору1932-33років Мета: вшанувати пам'ять жертв голодомору 1932-33років, виховувати співчуття і кращі людські якості Хід заходу (На дошці копії фотографій із жертвами голодомору, виставка книжок, вирізок із газет, журналів. На столі – біла скатертина, чорна хустка, житній хліб, від якого відламано шматочок, і багато свічок і лампадок.) Ведучий 1. Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко… Крихітку хлібця!» Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів… Ведучий 2. І знову вони йдуть щодня, щогодини, щоночі мільйони тіней, мільйони очей простують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця… Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі Богородиці в домотканих сорочках, пливуть Марії-Оранти, святі покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою. Ведучий 3. Йдуть з осінніх боліт, із снігових заметів, із весняних дібров і в білих розвернених садах, на всіяних кульбабкою луках падають. Чи ж то я, чи то моя пам'ять, а чи то душа летить у ту весну і квилить, голосить у Всесвіті? Кричу до мовчазного з разками пташиних ключів неба, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічі, закликаю землю, на якій дотлівають свічі людського життя. Мільйони погаслих свічок… (виходить розпатлана жінка у сорочці) Жінка. Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай! Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини! Сотвори диво – нагодуй! Порятуй! Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду свято руського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Де ж ви сили небесні? Ведучий 4. І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралась Мати-Україна на велетенському хресті розіп’ята … І пливуть Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України й сідають до поминальної вечері. (Виходять. На сцену виходить учитель) Учитель. Багатовікова історія українського народу – це, насамперед , літопис життя і смерті народу-великомученика, на долю якого було досить лиха. Та найбільших втрат зазнала наша Україна саме у ХХ столітті. Кривавим і тернистим видався її шлях до незалежності. Надто багато безіменних могил залишив по собі український народ. Жахливим злочином проти власного народу став штучний голод 1932-1933 рр. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства. Він посів би гідну першість серед злочинів, учинених фашистами за роки Другої світової війни Голод 1933р. – не історична минувшина. Він живе у пам’яті очевидців, жагучим болем відгукується в їхніх скронях. Понад 60 років замовчували наслідки голодомору в Україні. Лише тепер аналіз архівних матеріалів дає змогу з’ясувати причини , що призвели до голодомору і смерті мільйонів українців. Жахливі факти звучать із уст очевидців. Ведучий 1. Із розповіді італійського дипломата в Харкові – консула С. Граденіго: «На базарі вранці 21 травня мертвих поскидали, як купи шмаття, у болоті з людського гною, вздовж частоколу, що відмежовує площу в сторону ріки. Було їх біля 30. Вранці 23-го я їх нарахував уже 51. Одна дитина ссала молоко з грудей уже мертвої матері з посірілим обличчям… щойно минулого тижня було організовано бригаду для збирання безпритульних дітей. Справді, крім селян, які напливають у місто, тому що в селах не мають жодної надії вижити, є також і діти, яких сюди приносять і залишають батьки, а самі вертаються до села, щоб там померти… » (на фоні «Місячної сонати» Бетховена звучить вірш ) Вічний монолог Я ще не вмер… Ще промінь в оці грає. В четвер мені пішов десятий рік. Хіба в такому віці помирають?! Ви тільки поверніть мене на бік. До вишеньки. В колиску ясночолу… Я чую запах квітів. Я не вмер… А небо стрімко падає додолу Тримайте хтось. Хоча б за коси верб. Куди ж ви, люди, людоньки, куди? Окраєць ласки. Чи хоч з печі диму? В клітинці кожній – озеро води. Я ще не вмер. …Усі проходять мимо. …А житечко моє таке густе. …А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те, Та я вже цього не побачу. Ведучий 2. Згадує Григорій Якович Коноваленко з села Шевченкове Решетилівського району: « Особливо важка була весна 33-го: виткнулася перша зелень, - виснажені мої земляки накинулися на неї . до висівок додавали висушені головки конюшини, щириці або спориш і випікали «хліб». Їли багато, і від завороту кишок одразу помирали. Коли наступав ранок, у школі діти кволими голосами сповіщали:
Малеча гинула щоденно: хто дома, а хто на вулиці під тином або ж у школі.» О, далебі небесні скрижалі! Та ж на небі, неначе на полі. …Ота жовта здичавіла мальва – То найменшенька Оля. Кожна зіронька ім’ячко має, Відбиваються тіні в галерах. Чи усіх упізнаєш, розмаю?! Що в земні покотились озера. Чи упали у царство Морфея? Таж на небі, як в озері зрання. Та зів’яла в осонні лілея – То най старшенька Маня. Блискавки собі граються в хмарах. Зупинися між ними на хвильку. Отой білий тюльпан у Стожарах – То Улянин Василько. Віз Чумацький… І кучер з кришталю. То Яшко середульший. О, далекі небесні скрижалі… Чи то зорі? Чи спалені душі? Учитель. Голод охопив територію із населенням 60 млн. чоловік, а кількість жертв досягла 7,5 млн. Але і ці цифри не точні. Статистика приховала факти, а жертви мовчать у могилах. А ми не маємо права мовчати во ім’я тих, хто спочив у безіменних братських могилах. У пам’яті народу й донині живе прокляття тим, хто прирік людей на голодну смерть. (Лунає тиха мелодія колискової.) Ведучий 3. « Ті маленькі рученьки, простягнуті до Бога… Маленький братик, умираючи, просив бозю: « Дай хоч одненьку картопельку.». А. Гурська (Виходить хлопчик і читає вірш.) Біла молитва братика Бозю! Що там у тебе в руці?! Дай мені, Бозю, хоч соломинку… Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я ще дитина. Таж підрости хоч би трохи бодай. Світу не бачив ще білого, Бозю. Я – пташенятко, прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їночку дай. Тато і мама – холодні мерці. Бозю, зроби щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю. Сніг дуже білий. Бозю, що там у тебе в руці… Ведучий 4. Замучені, знесилені від голоду люди , доведені до відчаю наважувались на страшні вчинки: їли котів і собак, підбирали мертвечину, збожеволілі матері вбивали дітей, щоб прогодувати інших, або втративши останню надію, заподіювали смерть собі і дітям. Згадує Крикун Олександра: «Звали її Пріською. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, і до ранку всі померли. (На фоні музики виходить жінка з дитиною і колише її, вірш) Спіте, діти, спіте, любі. І не просинайтесь! Вже не буде мучить згуба. Забере вас пташка райська. Спіте міцно, спіте діти. Янгол Божий на порозі. Вже не буде їсти хтітись. І не будуть пухнуть нозі. Натопила маковинням. Затулила лядку й комин. І в тумані темно-синім Заспівала колискову. Спи, синочку, горе –паску. Засинай… навіки, доню. То моя остання ласка З материнської долоні. Ще пограймось навперейми. В піжмурки з бідою. Леленьки! Заховаємось від неї У сиру земельку… Ведучий 1. Вклонімося праху замучених, вклонімося тим, хто береже про них пам'ять. Пом’янімо замучених, пом’янімо забутих, пом’янімо умертвленних нелюдами немовлят , дітей та їх батьків. (Хвилина мовчання) Де пшениця росте густа На полях оддалік Грушового, - Не минаймо того Хреста На могилі села Неживого… Бо ж ніде в нас таких нема, - Мовчки втрати у безвість носимо … То Хрестом стала Пам'ять сама На полтавськім чорноземі, На родючім чорноземі!.. Сумно Ворскла текла й Сула, Світ стогнав понад Пслом і Хоролом… Скрізь, де з голодом смерть пройшла, Біля кожного міста й села, - Стань, народе, без ліку й числа, Хором Траурним, Пам’ятним Колом! Ведучий 2. І щовесни у Великодню ніч, як забуяє зело, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїть у ставках та криницях вода, як вмовкне лихо , приходять з небес три жони святі: Київська Русь, козачка Січ і соборна чорнобильська Україна. Розстеляють домоткані обруси уздовж Дніпра поміж трав та зілля, ставлять полив’яні миски з коливом . засвічують поминальні свічі. Тоді дзвонять дзвони Десятинної церкви, Михайлівського Золотоверхого монастиря, козацького Межигірського, Пирогові і звучить сивий голос посивілої від горя землі. (На столі запалюють свічки, ділять хліб ) Мати –земля. (в національному вбранні і в чорній хустці) Ходи до мене, роде мій вечеряти! Марії, Ганни, Уляни, Мокрини, Соломії, Уласи, Пала гни, Пилипи, Андрії, Василечки, Грицики, Катрусі, покірно прошу до святої вечері. Пригощайтеся, пригощайтеся, роде мій скорботний! Діти – мої квіти викошені! Ключ мій журавлиний, на рідній землі підстрелений! Муко моя довічна! Скорбото моя всевишня! (Звучить «Реквієм» Моцарта, жінка роздає присутнім шматочки хліба) «…І пливуть Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України…» Вечір - реквієм Розробила учитель зарубіжної літератури Бородянської СЗОШ І-ІІІ ст. №1 Копач Тетяна Іванівна Бородянка 2007 рік |
|
Методичні рекомендації щодо організації роботи у навчальних закладах... ... |
«Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками…» Такими словами... До читальної зали центральної районної бібліотеки для дорослих прийшли учні Чуднівської гімназії, військові строкової служби в/ч... |
|
Виховна година реквієм: «Пам'ять серця» Мета Мета: На основі історичних знань про голодомор 1932-1933рр в Україні визначити масштаби трагедії українського народу та уроки історичної... |
Тема: День пам'яті жертв Голодомору Мета: навчити сприймати різні життєві ситуації; розвивати цікавість до минулого свого народу; виховувати правильне ставлення до... |
|
ЧОРНОБИЛЬ Пам’ятай Чорнобиль. Урок пам’яті, присвячений 25-й річниці Чорнобильської трагедії / Автори-упорядники: В. Кудін, М. Онищук, В. Семенець.... |
Тема. Василь Барка. «Жовтий князь» Саме роман «Жовтий князь» повертає нам історичну пам’ять про голодомор 1932-1933рр. Це книга пам’яті мільйонам «безвинно убієнних»... |
|
Землякам моїм, старим, молодим і ненародженим Зараз по всіх містах і селах нашої Батьківщини відбувається Всеукраїнська акція «Запали свічку!», присвячена вшануванню пам'яті померлих... |
Пам ’ ять ПК Найважливішими характеристиками пам'яті є її обсяг та швидкодія. Для роботи сучасних операційних систем та додатків потрібно не менше... |
|
1 Подання (кодування) даних в пам’яті комп’ютера Структура внутрішньої пам’яті комп’ютера. Біт, байт, машинне слово. Кодування символьних даних в пам’яті комп’ютера. Подання числових... |
W 1 РОЗВИТОК ЛОГІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ W 2 ... |