|
|
Скачати 5.76 Mb.
|
1.2. Історія розвитку нотаріату в закордонних країнах Джерела нотаріату дослідники знаходять у древніх цивілізаціях Вавилона і Єгипту. Однак як інститут цивільного права нотаріат виник лише в період Республіки Древнього Рима. Римляни вже тоді мали особливий корпус посадових осіб, що називалися переписувачами. Їхні функції укладалися в оформленні письмових розпоряджень магістратів. Вони також вели судові журнали, книги різноманітних записів, що носили природно публічно-правовий характер. Крім корпуса посадових переписувачів існували й приватні переписувачі. Останні здійснювали свої функції при богатых римлянах. Вони були секретарями, становили ділову кореспонденцію, оформляли різного роду угоди. Такі особи йменувалися «нотаріусами» від слова «notta», що означало особливий стенографічний знак. Такі знаки застосовувалися нотаріусами для підвищення швидкості запису, відбиваних ними в різних документах відомостей. З ростом цивільного обороту в Римі з’явилася потреба в грамотному й швидкому оформленні торговельних угод і судових паперів за плату. Ці функції стали виконувати табелліони, які по праву вважаються зачинателями сучасного нотаріату. Розмір плати за складання ними паперів установлювався державою. У середньовіччя раніше всього нотаріат зложився в Італії ще в середині VIII століття. Його прообразом був давньоримський інститут табелліонів. Наприкінці IX століття зразком устрою нотаріату стала Франція, де Карл Великий установив концепцію нотаріату, нерозривно пов’язану з магістратурою. Спочатку нотаріус являв собою щось начебто секретаря суду, що становив договори й направляє їх на підпис судді. Пізніше нотаріус нарівні із суддями став тримачем Державної печатки й прямим представником державної влади, що має повноваження засвідчувати договори. Функції нотаріату вже в ті часи були досить великі. Нотаріуси завіряли всі акти й договори, становили описи майна, видавали різного роду свідоцтва, робили публічні продажі. Тому до цієї посади допускалися тільки «благонадійні» особи, що внесли заставу, розмір якого залежав від ступеня прибутковості контори. Посади нотаріуса були незмінюваними. Стягнення на «провиненого» накладали радою нотаріусів, що обирався професійними зборами. Статус нотаріуса був настільки високим, що нотаріальні акти мали безумовно доказову чинність і виконувалися без особливого судового рішення. Форми ж нотаріального виробництва, так само як і відповідальність нотаріусів, докладно регламентувалися законами. На цій основі зложилися дві основні системи нотаріату: латинського та англо-саксонського типу, що існують і в цей час. При цьому латинський нотаріат прямо сходить до системи римського права. У систему Міжнародного союзу латинського нотаріату, входить більшість європейських держав, країни Африки, Латинської Америки, Китай, багато країн СНД, у тому числі й Україна. Цікаво, що система латинського нотаріату з’явилася почасти в Канаді, США, і у Великобританії, тобто в державах системи загального права. Зокрема, у штаті Луизиана де історично існує романо-германская правова система, а також у Лондоні й у канадській провінції Квебек нотаріуси працюють по принципах латинського нотаріату. Міжнародний союз латинського нотаріату утворився в 1948 р. у Буенос-Айресі під час зустрічей представників національних організацій, цей орган поєднує нотаріальні організації латинського нотаріату. На сьогоднішній день у МСЛН входять більше 60 країн: (ФРН, Італія, Франція, Швейцарія, Іспанія й т.д.). МСЛН має своєю метою сприяти поширенню у світі законодавства країн-членів союзу, а також знайомству з його інститутами. У країнах, що представляють латинський нотаріат діє законодавство, засноване на романо-германской системі права, де закон є основним джерелом права, на якому заснована вся система латинського нотаріату. Дії нотаріуса країн латинського нотаріату не обмежуються посвідченням особи й дієздатності сторін, що роблять правову дію. Він також бере участь у підготовчій стадії договору, коли сторони ще не прийшли до угоди, роз’ясняючи їм всі можливі правові наслідки договору, а також здійснюючи «правову охорону договору». Завдяки подібній до діяльності нотаріуса країн латинського нотаріату забезпечується правова безпека повсюдно на території країни, що гарантує повну соціальну стабільність, пояснює наочно фактом незначного числа судових суперечок відносно нотаріально засвідчених угод. Прийнято вважати, що судді забезпечують застосування договорів, нотаріуси забезпечують правильний висновок договорів. Саме із цієї причини правова доктрина називає нотаріусів «суддями, що підтримують юридичний мир» Подібне визначення дане ще й через їхню неупередженість, з якої вони беруть участь у відносинах між сторонами, роз’ясняючи сторонам застосовуване право в кожному конкретному випадку, засвідчуючи їхньої особистості й даючи можливість діяти в рамках закону по ув’язненому, що має юридичну чинність договору. У системі латинського нотаріату нотаріус виступає як незалежного представника держави, що наділяє його повноваженнями робити нотаріальні дії, крім того, нотаріус у латинському нотаріаті несе особисту відповідальність за здійснення нотаріальних дій. Незалежність нотаріуса забезпечує додання угодам сторін «публічної форми й публічної довіри», оскільки нотаріус виконує завдання публічної влади. Контроль за діяльністю нотаріуса здійснюється державою в особі органів юстиції й нотаріальних палат. Необхідно виділити наступні основні принципи латинського нотаріату: – нотаріус має бути в достатньої мірі кваліфікованим юристом для того, щоб завіряти догоди (у тому числі документи їм самим укладені) та консультувати з юридичних питань осіб, які до нього звертаються; – виконує державну функцію та в тієї самий година не входити до ієрархії державних службовців, фактично є незалежним; – виконує свою функцію безпристрасно; – забезпечує зберігання актів, які їм укладені та засвідченні, копії, що видані нотаріусом, мають таку ж юридичну чинність, що й оригінали; – при виконані своєї функції несе відповідальність, у тому числі всім своїм майном, за шкоду заподіяну будь-якої третьої особі; – здійснює свою функцію в межах території (округу), який визначений законом; – обов’язково входити до складу колегіального органу, якій утворюється на корпоративних початках – нотаріальну палату; – виконує законі держави та дотримується правил, що встановлені нотаріальною палатою. У ряді країн латинського нотаріату паралельно існує державний і вільний нотаріат, як, наприклад, у Швейцарії, тоді як у Португалії діє винятково державний нотаріат. Слід також зазначити, що в країнах латинського нотаріату організація й системі вільного нотаріату відрізняються значною гнучкістю. Наприклад, у ряді земель ФРН допускається сполучення професій адвоката й нотаріуса, коли одна й та сама особа може одночасно виконувати зазначені функції. Як характерні приклади країн латинського нотаріату ми розглянемо організацію й діяльність нотаріату в Італії й Франції. Організація й діяльність нотаріату в Італійської Республіки регулюється цілим рядом нормативно-правових актів, прийнятих у різний період. Одним з перших таких законів став Закон про нотаріат № 89 від 16 лютого 1913 року, згодом був прийнятий цілий ряд декретів Глави держави й парламентських законів, які детально регламентували діяльність нотаріусів в Італії. В Італії нотаріальні функції виконуються нотаріусами, що є державними службовцями. Нотаріуси, що проживають в одному окрузі, утворять колегію, що збирається на звичайні й надзвичайні сесії. Колегія обирає із числа своїх членів виконавчий орган, називаний радою нотаріусів. Рада нотаріусів обирає на три роки із числа своїх членів президента, секретаря й скарбника, які можуть бути переобрані, якщо вони залишаються в складі ради. Рада нотаріусів має дуже широкі повноваження, вона зокрема здійснює нагляд, як за діяльністю нотаріусів, так і за їхнім поводженням, як у побуті, так і на службі. Поряд з окружними радами нотаріусів утвориться також Національна нотаріальна рада, що складається з 15 членів. Найважливішим завданням Національної нотаріальної ради є вивчення практики застосування чинного законодавства про нотаріат і підготовка рекомендацій з його поліпшення. Нотаріуси призначаються декретом президента. Цим же актом вони звільняються у відставку по досягненню 75 років. На посаду нотаріуса може бути призначений: 1) італійський громадянин у віці 21-50 років, що абсолютно бездоганний у питаннях моралі й поводження; 2) має вище юридичне утворення; 3) має двох літній стаж юридичної практики в нотаріальній конторі (для окремих категорій практикантів строк може бути скорочений до року або навіть до шести місяців); 4) витримав після проходження вище зазначеної практики конкурсний іспит. Призначення на посаду нотаріуса здійснюється при наявності вакантного місця. Кандидат на вакантне місце обирається із числа претендентів, що задовольняють вище зазначеним вимогам. Протягом 90 днів від дня публікації повідомлення щодо реєстрації декрету президента про призначення на посаду нотаріуса або декрету міністра про переклад, нотаріус повинен відкрити нотаріальну контору в місці, зазначеному в декреті. Нотаріус зобов’язаний представити заставу; принести присягу; зареєструвати в секретаря ради нотаріусів декрет про призначення, атестат про подання застави й акт про приношення присяги; одержати печатку; залишити в реєстрі секретаріату ради нотаріусів зразок свого підпису, закріпленої відбитком печатки. Після здійснення вище зазначених дій нотаріус протягом 10 днів повинен звернутися до президента ради нотаріусів із проханням про надання йому аудієнції. Президент ради після аудієнції дає вказівку про занесення нового нотаріуса в список практикуючих нотаріусів колегії. Від дня занесення в список, новий нотаріус може переступити до виконання своїх обов’язків. Годинники роботи нотаріусів установлюються головою апеляційного суду. Нотаріус зобов’язаний зберігати всі документи, які він одержує, особливо ті з них, які відповідно до закону, повинні видаватися в оригіналі. Нотаріус повинен також вести два описи: одну з них для реєстрації заповітів, а іншу для відбиття всіх інших документів. Крім того, він веде окремий реєстр, де реєструє всі суми, які були йому вручені у зв’язку зі складанням у його присутності, якого або акту. На відміну від адвоката нотаріус зобов’язаний обслужити кожного клієнта, що звернувся до його по допомогу. До нотаріусів, які не виконують належним чином свої обов’язки, можуть бути застосовані наступні заходи дисциплінарного впливу: 1) попередження; 2) публічне осудження; 3) штраф; 4) звільнення. Перші дві накладають радою нотаріусів, інші – судом по цивільних справах з ініціативи Національної нотаріальної ради або прокурора. Нотаріуси не одержують винагороди з державної скарбниці, їхня праця оплачується клієнтами. Тариф на оплату послуг, надаваних нотаріусами, установлюється законом. Якщо нотаріус не може тимчасово здійснювати свої функції, то його функції тимчасово може виконувати помічник (коадъютор) нотаріуса. Виший нагляд за діяльністю рад нотаріусів і окремих нотаріусів здійснює міністр юстиції, а також генеральні прокурори при касаційному суді й при апеляційних судах. На місцях діяльність рад нотаріусів і нотаріусів контролюється прокурорами при окружних судах (трибуналах). Зазначені посадові особи проводять періодичні й спеціальні інспекційні перевірки записів, які ведуть нотаріуси. У Франції організація й порядок діяльності нотаріальних органів регулюється більшою кількістю нормативних актів, які систематизується в хронологічному порядку в додатку до Цивільно-процесуального кодексу. У Франції нотаріус – це встановлена державою посада, власник якого наділений правом засвідчувати юридичні акти. Нотаріусові поручається оформлення угод, яким сторони зобов’язані або хочуть додати автентичну юридичну форму. Під автентичністю у Франції розуміється посвідчення нотаріусом дійсності актів і угод, які йому надаються. Нотаріальні дії відбуваються в нотаріальних конторах, які утворяться й ліквідуються постановою міністра юстиції, видаваним за висновком внутрішніх органів нотаріату (Вищої ради нотаріату, регіональної ради нотаріату й палатою нотаріусів департаменту). У Франції існують нотаріальні контори двох видів: 1) нотаріальні контори, у яких функції нотаріуса виконуються офіційною особою, що має статус нотаріуса й 2) нотаріальні контори, у яких функції нотаріусів виконуються групою осіб, лише одне з яких мають статус нотаріуса. Таке об’єднання осіб здійснюючих спільно нотаріальні дії, називається цивільним професійним суспільством. Нотаріуси здійснюють свою діяльність: 1) у містах у які є апеляційний суд, – у межах юрисдикції цього суду; 2) у комунах – у межах того округу, у якому розташована контора. Загальне керівництво нотаріатом здійснює міністр юстиції. Призначення на посаду нотаріуса здійснюється міністром юстиції за рекомендацією спеціальної комісії. Комісія створюється міністром юстиції за рекомендацією Вищої ради нотаріату. У її склад входять: посадова особа, що ставиться до вищих чинів магістратури (голова комісії), судді першої категорії, два нотаріуси й клерк. Міністр юстиції повідомляє конкурс для заняття посади нотаріуса для кожної нотаріальної контори. Кандидат повинен направити прокуророві республіки при трибуналі великої інстанції того округу, у якому створюється (заміщається) посада нотаріуса, заява й необхідні рекомендації. У свою чергу прокурор республіки запитує палату нотаріусів департаменту аморальних і професійних якостях кандидата. Кандидатура вважається схваленої в тому випадку, якщо палата дала позитивний відгук на запит, і якщо протягом 45 днів не була отримана відповідь на запит. Прокурор республіки передає всі матеріали генеральному прокуророві. Генеральний прокурор, у свою чергу, направляє запит регіональній раді нотаріату. Після одержання відповіді регіональної ради (або, якщо рада не надає протягом 45 днів відповідь на запит) генеральний прокурор передає всі документи міністрові юстиції. Наділення цивільного професійного суспільства статусом нотаріуса провадитися в тім же порядку, як і відносно нотаріальних контор, очолюваних одноособовим нотаріусом. На посаду нотаріуса може бути призначений громадянин Франції: 1) не моложе 25 років; 2) имеющий ступінь магістра права або мати інший диплом, визнаним рівнозначним, у частині заняття професією нотаріуса; 3) минулий нотариальною стажування; 4) успішно, що здав іспит. Відсторонення нотаріусів від займаної посади провадиться міністром юстиції після консультації із внутрішніми органами нотаріату. Нотаріус не може сполучати свою посаду з будь-якою роботою в адміністративному або судовому апарату, а також з адвокатською практикою. За допускають нарушения, що, нотаріуси несуть цивільну й дисциплінарну відповідальність. Громадянська відповідальність гарантується заставою, що вносить нотаріус у спеціальні гарантійні каси, створені при регіональних радах нотаріусів, і Центральною гарантійною касою, що діє при Вищій раді нотаріату. Дисциплінарні стягнення накладають палатою нотаріусів департаменту. Всі положення про дисциплінарну відповідальність нотаріусів поширюються на цивільні професійні суспільства. Внутрішніми органами нотаріату, значною мірою регулююча діяльність нотаріусів, є: палата нотаріусів департаменту, регіональна рада нотаріату й вища рада нотаріату. Нотаріат англо-саксонського типу має ряд особливостей і істотно відрізняється від латинського нотаріату. Даний тип нотаріату існує в таких країнах як США, Великобританія, Австралія й т.д. Англосаксонська правова модель (загального права) заснована переважно на судовому прецеденті, у чинність чого основна увага приділяється показанням свідків як коштам доведення, у тому числі й при дослідженні письмових доказів. У даній правовій системі нотаріальні, як і інші письмові документи не грають тієї ролі, яка відведена їм у країнах латинського нотаріату. Тому будь-які письмові документи в цивільному процесі країн загального права можуть бути спростовані за допомогою свідків. Нотаріуси в країнах англо-саксонської моделі нотаріату виконують сугубо удостоверительные функції (наприклад, у відносин копій, підписів, показань свідків під присягою й т.д.). При цьому допускається змішання нотаріальних і адвокатських функцій як у Великобританії. Більш докладно розглянемо дану модель нотаріату на прикладі США. У США організація й порядок діяльності нотаріальних органів регулюється законодавством штатів. Як правило, нотаріальні дії в межах штату здійснюються двома категоріями посадових осіб. До першої категорії ставляться державні нотаріуси, призначувані законодавчим органом штату або вищих посадових осіб штату. Так, у штаті Нью-Йорк державні нотаріуси призначаються державним секретарем штату. Для заняття посади нотаріуса зацікавлена особа направляє на ім’я державного секретаря спеціальне прохання. Кандидати на пост нотаріуса за винятком атторнеев і практикуючих юристів, проходять спеціальну перевірку з погляду утворення, спеціальній підготовці для здійснення нотаріальних дій, а також моральних якостей. У законодавстві штатів утримуватися різні вимоги, пропоновані до нотаріусів. Так, у штаті Нью-Йорк державним нотаріусом може бути громадянин США, що проживає на території штату не менш року. На пост державного нотаріуса не може бути призначене особа, що раніше була засуджена. Дозвіл займатися нотаріальною діяльністю видається у формі сертифіката, підписаного державним секретарем штату. Сертифікат пересилається клеркові того графства, у якому нотаріус повинен здійснювати свою діяльність. Клерк графства або інша посадова особа протягом установленого в законодавстві строку приймає від нотаріуса присягу. Щомісяця клерк графства направляє державному секретареві штату дані відносно осіб, що займаються нотаріальною діяльністю. Офіційний характер діяльності будь-якого нотаріуса в межах штату засвідчує державним секретарем або клерком того графства, у межах якого нотаріус робить нотаріальні дії. Відсторонення державних нотаріусів від займаної посади також відбувається за вказівкою державного секретаря штату. Однак цьому повинне передувати повідомлення нотаріуса державним секретарем, а також спеціальний розгляд його справи. До другої категорії посадових осіб, які здійснюють нотаріальні дії, ставляться «комісіонери з питань установлення факту». Ці особи здійснюють нотаріальні дії тільки в межах міста й призначаються Радою міста (виборний орган місцевого самоврядування). Кількість комісіонерів, що здійснюють нотаріальні дії в межах міста, також визначається Радою міста. Компетенція комісіонерів в області нотаріальних дій трохи вужче, ніж компетенція державних нотаріусів. Комісіонери з питань установлення факту не можуть, зокрема, опротестувати векселя й робити інші нотаріальні дії, пов’язані з комерційною діяльністю. Строки, на які призначаються комісіонери, різні: так, у штаті Нью-Йорк комісіонер вибирається на два роки, у штаті Коннектикут – на п’ять років. Комісіонером може бути призначене будь-яка особа, що має постійне місце проживання на території міста. Призначення особи на пост комісіонера оформляється у формі резолюції Ради, про що негайно ставиться в популярність клерк міста. Останній повідомляє про зроблене призначення клерка графства, на території якого розташоване місто. Для вступу комісіонера в посаду зацікавлена особа приносить присягу клеркові графства. Клерк графства становить реєстр всіх комісіонерів, що роблять нотаріальні дії на території графства. Комісіонер з питань установлення факту розсилає клеркам всіх графств штату зразок свого підпису, завірений клерком того графства, на території якого розташоване місто. У завершенні слід зазначити той факт, що в США, як і в інших країнах, де діє англо-саксонська правова система й відповідно англо-саксонська модель нотаріату основну групу професійних юристів становить у першу чергу адвокати, які не виконують публічних функцій, а є представниками конкретної сторони. Природно, що при даній правовій системі роль і значення нотаріусів по об’єктивних причинах трохи нижче, ніж у країнах, які представляють романо-германскую правову систему. |
|
Виступ в о. начальника відділу нотаріату Кухарика Євгена Івановича... Організація роботи установ нотаріату, перевірка їх діяльності і вжиття заходів до її поліпшення, здійснення контролю за виконанням... |
Функціонування приватного нотаріату в Україні Зокрема, серед інших гостро на сьогодні постало питання функціонування приватного нотаріату в країні, який не просто опинився у скрутному... |
|
Виступ в о. начальника відділу нотаріату Кухарика Євгена Івановича Робота відділу нотаріату Головного управління юстиції у Волинській області у І півріччі 2012 року була спрямована на забезпечення... |
ЗАТВЕРДЖУЮ Директор Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ Директор Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу |
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник Головного управління юстиції у Волинській області Директор Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу |
|
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Затвердити Графік участі працівників відділу нотаріату Головного управління юстиції у Волинській області в гарячій телефонній лінії... |
Тема: Історія розвитку стрічкової вишивки Мета: Надати загальне поняття про історію розвитку стрічкової вишивки. Ознайомити учнів з матеріалами та обладнанням для стрічкової... |
|
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень" Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це... |
План-конспект уроку №21 ТЕМА. Історія виникнення та розвиток глобальної... МЕТА: сформувати в учнів основні поняття мережі Інтернет, основні етапи історії розвитку Інтернет,її можливості |