Результати дослідження
У ході дослідження всі опитані нами експерти охарактеризували процес деінституалізації як позитивний досвід у сфері охорони дитинства, який зможе подолати основну проблему вихованців інтернатних закладів, а саме: «Проблема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в інтернатних закладах, полягає в тому, що вони неадаптовані до реального життя. В інтернатах їх навчають, годують, одягають, опікують, однак не навчають особливостей реального життя. Діти не завжди вміють самостійно піклуватися про себе, спілкуватися з людьми».
Щодо питання переваг процесу реформування інтернатної системи в Україні, всі експерти визначили, що, по-перше, це дозволить знищити колективні форми виховання та зрівнювання всіх дітей за єдиними шаблоном, по-друге (це, за словами більшості експертів, є основним), дозволить значній кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віднайти сім’ю, по-третє, дасть можливість у питаннях охорони дитинства наблизитися до країн Європи та Америки, де вже давно відбувається подібна реформа, по-четверте, це дозволить розподіляти державні кошти безпосередньо на прийомні, патронатні сім’ї, а не на інтернати, що дозволить зекономити гроші, оскільки не потрібно платити заробітної плати працівникам інтернатів та витрачати кошти на утримання самої будівлі інтернату (гроші на оплату послуг газо-, електро, та водопостачання).
Експерти визначили такі основні труднощі, які виникають у процесі деінституалізації закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
розбіжності в законодавчій базі (часто Закони, які стосуються питань охорони дитинства говорять одне, а Сімейний Кодекс України чи інші законодавчі акти, що стосуються проблем дитинства, – інше);
небажання керівників інтернатних закладів віддавати дитину в сім’ю, хоча згідно з Наказом КМУ від 10.09.2012 № 995/557 «Про затвердження Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», керівники інтернатних закладів мають сприяти влаштуванню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до різних форм сімейного виховання;
необізнаність населення у питаннях усиновлення, взяття дитини у прийомну, патронатну сім’ю та у питаннях створення ДБСТ;
повільне виконання реформи на місцях.
Провівши дослідження, з відповідей експертів вдалося сформувати визначення послуги «патронат сім’ї» як однієї із форм деінституалізації. На думку задіяних спеціалістів, патронат сім’ї – це послуга, яка дозволяє дітям, що опинилися у складних життєвих обставинах, уникнути потрапляння в інтернатний заклад, шляхом тимчасової передачі дитини у сім’ю патронатного вихователя перед тим, як вона буде влаштована у родину громадян під опіку, піклування, усиновлення, прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу. Зі слів експертів стає зрозумілим, що вони розглядають патронатну сім’ю як тимчасовий перехідний етап у соціалізації дитини до влаштування її у одну з альтернативних форм виховання, і абсолютно нічого не було сказано про роботу спеціалістів з біологічною родиною дитини: 10 із 14 залучених фахівців ствердили, що, посилаючись на власний професійний досвід, таким родинам дуже важко допомогти і вони рідко стають на шлях виправлення.
Експерти окреслили головні переваги та недоліки послуги «патронат сім’ї». До переваг вони віднесли те, що на час подолання кризи дитина перебуває у сімейному оточенні, адже саме сім'я - це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності. До недоліків одноголосно віднесли те, що часто діти настільки звикають до патронатних вихователів, що їм важко адаптуватися до життя у постійній родині.
Щодо питання перспектив розвитку цієї послуги в Україні, всі експерти відмітили, що перспективи є тому що, робота інтернатних закладів є негативною: вихователі не займаються дітьми, неналежно навчають, погано харчують, діти після інтернату абсолютно неадаптовані до самостійного життя.
У ході дослідження експертами було визначено особливості української культури, які сприяють впровадженню цієї послуги на території нашої держави. На це питання фахівцям було досить важко відповісти, однак вони робили акцент на релігійності і духовності місцевих громад та моральних цінностях таких, як щирість доброзичливість, порядність, виваженість громадян України.
Що стосується ролі соціального працівника, то всі експерти встановили, що головне його завдання полягає у здійсненні контролю над патронатною сім’єю, перевіркою умов виховання, утримання та проживання дітей. Також фахівці зазначили, що соціальний працівник повинен надавати на місці інформаційну, консультативну та дорадчу допомогу.
У питанні, яке стосується того, хто ж має здійснювати патронат сім’ї, думки експертів поділилися: фахівці Миколаївського районного центру для сім’ї, дітей та молоді (8 із 14) ствердили, що ця послуга має надаватися мультидисциплінароною командою, до якої мають входити: психолог, соціальний працівник або соціальний педагог, медик, юрист, працівник відділу освіти; працівники відділу опіки, піклування та усиновлення та відділу профілактики негативних явищ серед дітей Миколаївської райдержадміністрації (6 із 14) ствердили, що послугу «патронат сім’ї» мають надавати працівники служби у справах дітей та медики, тому що у своїй роботі вони виконують функції мультидисциплінарної команди.
Проведене дослідження дозволяє визначити 4 основні потреби дітей, які задовольнить послуга «патронат сім’ї», а саме: потреба у сімейному вихованні, потреба у любові, ласці, теплі, потреба у приналежності та потреба у самовизначенні шляхом формування власного «Я».
На запитання «Чи можна вважати патронат сім’ї альтернативною формою влаштування дитини на час кризи, яка повною мірою замінить їй біологічну родину, чи процес передачі дитини з однієї родини в іншу стане травмуючим та негативним фактором у процесі соціалізації?» експерти ствердили, що процес передачі дитини з біологічної родини у патронатну є травмуючим для неї фактором, однак в меншій мірі, ніж передача дитини у притулок.
Що стосується того, чи є потреба запроваджувати послугу «патронат сім’ї» в Миколаївському районі 10 із 14 експертів сказали, що потрібно, адже зараз у цьому районі немає жодної прийомної родини і є лише один дитячий будинок сімейного типу, тому немає куди влаштовувати дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, крім притулку в обласному центрі.
Більшість експертів (11 із 14) у питанні, яке стосується подальших змін законодавчої бази, ствердили, що в Україні на законодавчому рівні з питань охорони дитинства зроблено багато. Закони, які вже є прийнятими мають позитивний вплив на сферу охорони дитинства і зорієнтовані на задоволення потреб безпосередньо самих дітей, однак це законодавство ще не є досконалим. Потрібно вносити зміни, але ці зміни мають бути ініційовані з низу до верху, а не навпаки, адже часто в Україні Закони приймаються людьми, які є абсолютно некомпетентними та необізнаними в соціальній сфері.
На основі результатів дослідження, використовуючи всі вищезазначені методи, можна зробити такі висновки:
Найкраще середовище для життя й розвитку дитини – це сім’я. Якщо це можливо, кожна дитина має зростати в сімейному оточенні, в атмосфері любові, бо лише так повною мірою задовольняються її потреби, створюються оптимальні умови для гармонійного розвитку, успішної соціалізації.
Патронат сім’ї - це інноваційна професійна комплексна послуга, яка передбачає надання системи гуманітарних заходів, спрямованих на полегшення пристосування сім’ї та її членів до вимог суспільства, допомогу у вихованні дітей, подолання та профілактику міжособистісних конфліктів у родині, захист прав дітей.
За результатами дослідження можна зробити висновок, що мета та завдання, які ми поставили перед собою, а саме виявити емпіричний досвід здійснення патронату сім’ї як однієї із форм деінституалізації та проаналізувати його значення для допомоги родині і задоволення потреб дітей (на прикладі Миколаївського району), були досягнутими, адже ми з’ясували, що безпосередньо патронат сім’ї у Миколаївському районі Львівської області не здійснюється, оскільки ця послуга на даний час активно поширюється лише в межах Київської області, однак в зазначеному районі є всі передумови для її розвитку та поширення. Однією з передумов є те, що в межах району наявні спеціалісти, котрі розуміють переваги сімейного виховання та недоліки інтернатного, адже безпосередньо працюють з сім’ями та дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, та наполягають на запровадженні подібної послуги на місцевому рівні. Іншою передумовою є релігійність і духовність місцевих громад та моральні цінності такі, як щирість доброзичливість, порядність, виваженість громадян, котрі можуть ставати патронатними вихователями.
Проаналізувавши впровадження послуги «патронат сім’ї» на місцевому рівні зокрема і в Україні загалом та дослідивши її значення для задоволення потреб дітей та надання допомоги родині, вдалося підтвердити висунуту нами на початку гіпотезу про те, що патронат сім’ї – це позитивний досвід соціальної роботи у процесі надання допомоги сім’ї, який знаходить поширення в Україні.
3.2. Науково – методичні рекомендації для фахівців, які працюють у сфері охорони сім’ї
Провівши дослідження та вивчивши всі особливості здійснення патронту сім’ї в Україні та за її межами, ми визначили такі науково-методичні рекомендації для фахівців, які працюють у сфері охорони сім’ї:
Посилити спрямування чинних законів на забезпечення права кожної дитини виховуватися в сім’ї, мінімізувавши явище соціального сирітства;
Створити законодавчі механізми для запровадження патронату сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а тому потребують такої допомоги;
Створити органи соціально-педагогічного управління у представництві фахівців і громадськості; означити і розписати їхні обов’язки та функції відповідно до підпорядкування і сфери діяльності;
Розробити конкретні програми дії відповідно до соціально-педагогічних проблем громади і потреб сучасних сімей, мети і завдань їх соціально-педагогічного патронату; визначити конкретних виконавців програм та узгодити їх дії;
Створити соціально-педагогічний паспорт кожного міста, селища, району, мікрорайону, будинку, окремих сімей;
Посилити роботу в інформаційному полі, зокрема з питань соціальної реклами, яка стосуватиметься патронату сім’ї, шляхом створення центрів сімейного дозвілля, сімейного консультування, центри сім’ї;
Забезпечити контроль кваліфікованого здійснення соціально-педагогічного патронату сімей (навчання фахівців і їх перепідготовка).
ВИСНОВКИ
Упродовж останніх десяти років Україна здійснила низку прогресивних кроків на шляху реформування державної системи опіки над дітьми, розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, що опинилися в складних життєвих обставинах, реформування інтернатних закладів, розвитку соціальних послуг для підтримки дітей і сімей, соціального становлення та адаптації молоді. Можливо, ці кроки не завжди були послідовними та комплексними, проте сприяли покращенню соціально-правового захисту певних категорій сімей, дітей та молоді, а також наближенню України до Європейських стандартів забезпечення прав людини.
В ході дослідження нам вдалося виконати всі поставлені на початку завдання:
1. Проаналізували ступінь розробленості досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, що дозволило нам з’ясувати, що питання патронату сім’ї в контексті теорії і практики застосування як однієї із форм деінституалізації, спрямованої на надання допомоги родині та задоволення потреб дітей, перебувають у центрі уваги авторів численних публікацій.
2. За допомогою теоретико-методологічного аналізу соціально-педагогічної літератури нам вдалося проаналізувати патронат як одну з форм допомоги сім’ї, запроваджену процесом деінституалізації. Ми встановили, що патронат сім’ї – це система гуманітарних послуг і соціально-педагогічної роботи з батьками та дітьми, спрямованих на підтримку різних форм сімейного виховання, захист дитинства, пропаганду здорового способу життя і активізацію громади у створенні оптимальних умов для профілактики соціального сирітства, девіантної поведінки. Ця послуга функціонує з 2009 року в Україні, а точніше у Київській області. Також ми з’ясували, що для впровадження цієї послуги на всій території нашої держави вже є певні передумови – вони передбачені Сімейним кодексом України. Залишилося створити відповідну нормативно-правову базу для практичного запровадження патронату, розробити заходи соціальної підтримки патронатної сім’ї на державному рівні [5, с.223-225].
3. За час дослідження нам вдалося реалізувати ще одне завдання, а саме - дослідити патронат як інноваційну послугу із задоволення потреб дітей. Ми встановили, що послуга патронатного виховання має багато плюсів як для дитини, так і для самого патронатного вихователя. Для батьків - це всебічна допомога і підтримка держави і спеціалізованих органів і установ, працевлаштування з відповідною заробітною платою, досвід в батьківстві. Для дитини ж - це можливість незалежно від статусу, віку або інших причин виховуватися в люблячій сім'ї, мати різні соціальні гарантії, отримувати життєвий досвід і не втрачати кровних родичів.
4. В ході роботи за допомогою методу аналізу документів ми визначили ролі соціального педагога у процесі здійснення патронату сім’ї такі, як радник, консультант, захисник; встановили та охарактеризували моделі роботи соціального працівника з родиною, а саме педагогічну, соціальну, психологічну, діагностичну, медичну. На основі емпіричного дослідження за допомогою методу експертного опитування ми визначили, що патронат сім’ї – це один з підходів соціальної педагогіки, який допомагає родинам долати критичні періоди їхнього життя.
5. За допомогою методу порівняння і логіко-теоретичного аналізу літературних джерел нам вдалося дослідити зарубіжні принципи здійснення патронату сім’ї та з’ясувати, що позитивним є використання міжнародного досвіду в побудові відносин між державою й третім сектором, використання допомоги міжнародних фондів, благодійних організацій. Це є дієвим механізмом, що дозволяє подвоювати зусилля держави та громадськості в реалізації як превентивних методів вирішення соціально-психологічних, економічних проблем сім'ї, так і адаптації дітей, що опинилися в складних життєвих обставина, до нових умов життя [32, с.41 – 42].
6. Вдалося розкрити суть моделі здійснення патронату сім’ї в Україні та визначили, що вона базується на трьох етапах: підготовчому, практичному, узагальнюючому. Реалізація цього завдання дозволяє зробити висновок, що благополуччя дитини напряму визначається через забезпечення благополуччя її сім’ї, запровадження сімейного патронату матиме позитивний ефект на різних рівнях – від державного до інституційного й особистого.
7. Проаналізовано відповідність законодавства та досвіду здійснення патронату сім’ї потребам дітей та встановлено, що патронатне утримання та виховання дітей, що не мають належного батьківського піклування, є гнучкішою формою їхнього влаштування. Її можна застосувати до дитини будь-якого віку, незалежно від юридичного статусу, стану здоров’я й на термін, зумовлений обставинами, в яких вона опинилася. Патронат дає змогу допомогти дитині в будь-якій ситуації. Крім того, його можна використовувати як проміжну форму для влаштування дитини в сім’ю. Для розвитку патронатної форми влаштування дітей певні передумови в Україні вже є. Вона передбачена Сімейним кодексом України. Проте, проведене емпіричне дослідження дозволяє зробити висновок, щопотрібно ще вносити зміни в нормативно-правову базу, але ці зміни мають бути ініційовані з низу до верху, а не навпаки, адже часто в Україні Закони приймаються людьми, які є абсолютно некомпетентними та необізнаними в соціальній сфері.
В ході емпіричного дослідження нам вдалося визначити основні потреби дітей, які зможе задовольнити послуга «патронат сім’ї» та встановити, що окрім якісніших (у порівнянні з інтернатним закладом) базових послуг, ця інноваційна форма допомоги задовольнить потребу у сімейному вихованні, потребу у любові, ласці, теплі, потребу у приналежності та потребу у самовизначенні шляхом формування власного «Я».
8. Розробили науково-методичні рекомендації для фахівців, які працюють у сфері охорони сім’ї.
На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що мета, яку ми поставили перед собою, а саме - виявити особливості підходу «патронат сім’ї в процесі деінституалізації та отримати відповідь на вищезазначене дослідницьке запитання досягнута.
Зроблені нами на початку припущення підтвердилися, оскільки послуга патронату сім’ї дійсно знаходиться на початковому етапі впровадження в умовах України, доказом цього є те, що на сьогоднішній день ця форма допомоги родині діє лише в межах Київської області, також підтвердилося те, що послуга патронату сім’ї відповідає потребам дітей та сприяє у наданні допомоги родинам, адже вважається найгнучкішою формою альтернативного влаштування дітей, що опинилися у складних життєвих обставинах, а для родини і взагалі вважається послугою «швидкої допомоги».
Проведене нами дослідження дозволяє відповісти на поставлене дослідницьке запитання: послуга «патронат сім’ї» здатна задовольнити потреби дітей частково, оскільки завжди залишається ризик того, що дитина настільки звикне до батьків-вихователів, що цей досвід проживання в родині може стати для неї травмуючим, та ще раз підкреслює важливість сім’ї у процесі формування та становлення повноцінної особистості, а аналіз особливостей патронату сім’ї дозволяє зробити висновок, що саме ця послуга є позитивним досвідом соціальної роботи з сім’єю, який знаходить поширення в Україні.
У ході дослідження ми розв’язали дослідницьку проблему, що полягає у пошуку шляхів задоволення потреб дітей та надання допомоги родині шляхом запровадження нових сімейних форм опіки в процесі деінституалізації на прикладі інноваційної послуги «патронат сім’ї».
|