|
|
Скачати 2 Mb.
|
18. Поняття та види підприємств, теорія "персоніфікації підприємств" ("господарчого органу"). Згідно зі ст.62 Господарського кодексу України підприємство — це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлене інше, діє на підставі статуту. Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 Господарського кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу (ст.72 ГК). Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. Так, за економічними показниками та чисельністю працюючих підприємства можна поділити на малі, середні та великі. За сферою діяльності розрізняються промислові, торговельні підприємства, у сфері послуг тощо. У Господарському кодексі класифікація підприємств проведена за трьома критеріями: 1) формою власності; 2) способом утворення (заснування) та формування статутного фонду; 3) кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік. Згідно зі ст.63 Господарського кодексу залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); - підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); - комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; - державне підприємство, що діє на основі державної власності; - підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). 19. Установчі документи суб'єктів господарювання. Установчими документами суб’єкта господарювання називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими суб’єкт господарювання виникає і діє як суб’єкт права. Статутні господарсько-правові акти — установчі документи (засновницький договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет) — є правовою формою, в якій визначені завдання суб’єктів господарського права. Виходячи із завдань, статутні акти регулюють такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб’єкта господарського права, функції органів управління тощо. Ст. 87 Цивільного кодексу України та ст. 57 Господарського кодексу України містять перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено засновницький договір. По-друге, це статут (положення) підприємства. 20.Правовий статус державних, в тому числі казенних підприємств. Державне (комунальне) унітарне підприємство — це само¬стійний суб'єкт господарювання, який утворюється компетентним органом державної влади (місцевого самоврядування) в розпорядчо¬му порядку на базі відокремленої і неподільної на частки державної (комунальної) власності, і входить до сфери управління такого органу (ст.ст. 73, 78 ГК України). Особливі риси унітарного державного (комунального) підпри¬ємства полягають у наступному: -підприємство має цільову правоздатністю, тобто повинно враховувати при визначенні стратегії здійснення господарської ді¬яльності державні (муніципальні) замовлення, контракти та інші договірні зобов'язання, які є обов'язковими для виконання; -таке підприємство створюється компетентним органом дер¬жавної влади (місцевого самоврядування) в розпорядчому порядку, тобто для створення такого суб'єкта компетентний орган повинен прийняти управлінський акт (наказ, розпорядження, тощо), що закріплює основні положення правового статусу, повноваження, види діяльності, розмір статутного фонду, які стануть підставою для розробки статуту підприємства і його реєстрації в установле¬ному порядку; -зареєстроване підприємство належить до сфери управління органу, який створив його своїм владним розпорядженням (при цьому орган управління виконує всі функції власника в межах,встановлених законодавчими актами); Казенні підприємства є різновидом державних унітарних під¬приємств та створюються за рішенням Кабінету Міністрів України в галузях народного господарства, в яких (ст. 76 ГК України): -законом дозволено здійснення господарської діяльності тільки державним підприємствам; -основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників або споживачів; -переважаючим (понад 50% ) є виробництво суспільно необхід¬ної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і харак¬тером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; -приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. 21.Поняття, види та історія виникнення господарських товариств. Історія спроб правового регулювання підприємництва на основі кооперації (об'єднання) починається із середньовіччя, коли купці стали першими підприємцями. Як відзначав В.Н. Шретер, «това¬риське об'єднання кількох осіб для спільного досягнення певної господарської мети зустрічається вже в найглибшій старовині. Ідея товариської угоди там, де сил одного не вистачить для вирішення якого-небудь господарського завдання, сама по собі настільки про¬ста і природна, що усюди, де ми зустрічаємо співіснування людей, ми зустрічаємо і договір товариства». спочатку розвивалося унітарне підприємництво, тобто діяльність однієї фізичної особи для отримання прибутків з необ¬меженими повноваженнями щодо керівництва своїми справами і своєю працею. Згодом стало виникати родинне підприємництво, яке було викли-кане необхідністю організувати діяльність з отримання прибутків і підтримки власного господарства під керівництвом глави сімейства і при підпорядкуванні йому решти всіх членів сім'ї. Потім зароджується найважливіша форма корпорацій —- аналог сучасного акціонерного товариства. господарські товариства — це підприємства, або інші суб'єкти гос-подарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства, з метою отримання прибутку. Види господарських товариств встановлені ч. 1 ст. 80 ГК України, ч. 2 ст. 113 ЦК України, ч.2 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»: це акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 22.Правовий статус, види та порядок створення акціонерного товариства AT — це господарське товариство, статутний капітал якого поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, яке несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном, причому акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості акцій, що їм належать. Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами). Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. 23. Правовий статус товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. ТОВ має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчим документом, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства несуть ризик збитків, пов'язаний з діяльністю товариства, в межах своїх внесків.ТДВ відрізняється від ТОВ лише тим, що в разі недостатності майна товариства, його учасники не¬суть додаткову солідарну відповідальність в однаково кратному розмірі до внеску кожного з учасників. Розмір кратності додаткової відповідальності учасників ТДВ (одно-, дво-, трикратний розмір) визначається статутом. Можна бачити, що відповідальність учас¬ника ТДВ, хоча і є додатковою, все одно має свої межі, на відміну від відповідальності учасника повного товариства. ТДВ, на відміну від ТОВ не користується популярністю серед підприємців і створюється, як правило, у випадках, коли ТДВ є . однією з організаційно-правових форм, в яких може здійснюватися відповідний вид діяльності (наприклад — страхова діяльність). Товари́ство з додатко́вою відповіда́льністю — об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства. У цьому випадку учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями у межах, визначених статутом пропорційно їхнім часткам.ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають документи, що підтверджують їхню можливість забезпечити відповідальність у новому розмірі. Повне товариство — його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність за загальними боргами. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність зазобов'язаннями усім майном, що їм належить. Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ). Відносно нього застосовуються практично всі норми, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю. Особливість його (і головна відмінність від ТзОВ) полягає в характері відповідальності учасників щодо зобов'язань товариства. Якщо учасники ТзОВ не відповідають за зобов'язаннями товариства, то в ТзДВ учасники несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за боргами товариства своїм особистим майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них. Відповідальність учасників має субсидіарний характер — вона настає тільки у випадку недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Граничний розмір відповідальності (двох-, трьох-, п'ятикратна тощо), а також її характер (часткова або солідарна) передбачається самими учасниками в установчих документах. Товариство з додатковою відповідальністю створюється в тих випадках, коли розміри капіталу, необхідного для початку діяльності товариства і його нормального функціонування, значно менші, ніж для забезпечення інтересів кредиторів цього товариства. 24.Правовий статус командитного та повного товариств. Використання учасниками відносин у сфері господарювання таких видів господарських товариств, як повне і командитне (на¬зивають також довірчими товариствами або товариствами на вірі) трапляється досить рідко. Причиною цього є вищий ступінь відповідальності за зобов'я¬заннями таких товариств для всіх учасників повного товариства і для повних учасників командитного товариства порівняно з від¬повідальністю акціонерів в акціонерному товаристві і учасників у товариствах з обмеженою і додатковою відповідальністю. Повне товариство (як і командитне, про що вже вказувалося раніше) створюється і діє на основі засновницького договору, який підписується всіма учасниками. Засновницький договір повно¬го товариства, окрім загальних вимог законодавства до змісту установчих документів, повинен містити відомості про розмір і порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі товариства, про розмір, склад і порядок (включаючи строк) внесен¬ня ними вкладів, а також про форму їх участі в справах товариства (ст. 120 ЦК України і ст. 67 Закону України «Про господарські товариства»).Ведення справ повного товариства може здійснюватися або за спільною згодою всіх учасників, або одним чи декількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається засновницьким договором і дорученням, яке має бути підписане рештою учасників.Учасники, яким було доручено ведення справ повного товари¬ства, зобов'язані надавати іншим учасникам на їх вимогу повну інформацію про дії, що здійснюються від імені і на користь товари¬ства. Учасники повного товариства не мають права від свого імені і в своїх інтересах укладати угоди, однорідні з цілями товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (окрім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.Командитне товариство є свого роду гібридним і об'єднує в собі ознаки повного товариства, з якого воно історично виникло, і товариства з обмеженою відповідальністю. Тому, для одних учас¬ників такого товариства (повних учасників) головними є елементи повного товариства, оскільки такі повні учасники здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення згідно із законом, а для інших учасників (вкладників) — головними є елементи ТОВ, оскільки вони не беруть участі в управлінні справами і присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами, а їх відповідальність за зобов'язаннями товариства обмежена вартістю внеску. Правовий статус командитного товариства визначається норма¬ми ч. 6 ст. 80 ГК України, ст.ст. 133-139 ЦК України і ст.ст. 67-74 Закону «Про господарські товариства» (які регулюють створення і діяльність повних товариств, у тому числі вимоги щодо наймену¬вання товариства, про порядок створення і ліквідації, відсутність вимог щодо мінімального складеного капіталу товариства і т. д.) з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст. 78-83 того ж Закону (що належать безпосередньо до командитних товариств). 25.Правовий статус господарських об'єднань. Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємства¬ми за рішенням Кабінету Міністрів України, міністерств або інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що ство¬рюють об'єднання, або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Такі об'єднання утворюються переважно у формі корпорацій або концернів, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест і т.ін.). Підприємство, яке входить до складу такого об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання і ухвалювати рішення про припинення своєї діяльності. 26. Холдинги: поняття та правова природа. Згідно з ч. 5 ст.126 ГК України під холдинговою компанією розуміється публічне акціонерне товариство, що володіє, користується і розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власвості). Особ¬ливості правового статусу холдингів визначається Законом «Про холдингові компанії в Україні» від 16.03.2006 р. Для виділення групи суб'єктів в холдинг необхідно, щоб еконо¬мічне об'єднання характеризувалося наступними ознаками: --холдинг — головний суб'єкт має бути власником акцій інших учасників групи; --пакет акцій, що належить холдингу — головному суб'єктові, дає можливість контролювати інших учасників групи; --учасники групи, контрольовані холдингом, мають бути юри¬дично самостійними особами; --представники дочірніх підприємств можуть і не брати участі в управлінні справами холдингової компанії; --право вільного виходу мають тільки засновники холдингу, а не його учасники — дочірні підприємства, хоча може скластися ситуація, коли засновник і учасник є однією особою. В даному ви¬падку вихід здійснюватиметься згідно зі статутом холдингу; --холдинг, за своєю суттю, може виступати як підприємство і як орган господарювання, що здійснює управління діяльністю під¬леглих йому дочірніх підприємств. |
|
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права Норми, які стосувалися винятково або переважно торгівлі, існували ще у праві рабовласницького устрою як частина цивільного права |
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року... |
|
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права Методи господарського права |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ Практичні заняття допомагають слухачам глибше оволодіти нормативно-правовими джерелами господарського права. Плани практичних занять... |
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
|
ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
|
Вчені-філософи ділять право на такі види Право абстрактне – гегелівський концепт, що позначає початкову форму розвитку суспільної та індивідуальної правосвідомості. На цьому... |
Питання для підсумкового контролю Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії |