|
|
Скачати 2 Mb.
|
98. Санкції за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. У результаті порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, завдається величезний збиток Україні. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах і формах, передбачених ст.ст. 33 і 37 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Відповідно до ст. 33 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та іншими законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності: - майнова відповідальність. Вона застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Якщо порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб'єктами господарської діяльності Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” або пов'язаних з ним законів України призвели до виникнення збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди у інших таких суб'єктів або держави, що порушили закон, суб'єкти несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі; - кримінальна відповідальність — вона застосовується лише у випадках, передбачених кримінальним законодавством України. Згідно зі ст. 37 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: - накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України; - застосування антидемпінгових процедур у випадках здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності демпінгу; - застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону стосовно зазначених в ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави; - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, здійснення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Санкції, зазначені в ст. 37 Закону, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за рішеннями судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, та Національного банку України. Ці санкції, які застосовуються центральним органом законодавчої влади з питань економічної політики діють до моменту застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону. Застосування зазначених санкцій може бути оскаржено в судовому порядку. Порівняно з раніше діючою редакцією цієї норми, що передбачала обмежений перелік органів, за поданням яких ці санкції могли бути застосовані і максимальний строк їхньої дії був 6 місяців, у чинній редакції Закону розширений перелік органів, за поданням яких можуть бути застосовані санкції, а також дозволено застосовувати ці санкції протягом більше 6 місяців. Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, затверджено наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 р. № 52. Індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економіки України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, зазначеної в ст. 4 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. З метою контролю за зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які вчинили порушення в цій сфері, оформляється разова (індивідуальна) ліцензія, що видається Міністерством економіки України або уповноваженими ним органами. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані санкції. Оформляється разова (індивідуальна) ліцензія в порядку, визначеному Міністерством економіки України. Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності означає позбавлення права займатися усіма видами зовнішньоекономічної діяльності, передбаченими ст. 4 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність, за винятком: - завершення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, за якими з боку українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності були перераховані кошти до застосування цієї санкції; - завершення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями за продукцію, що була відправлена за межі України українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або відправлена в Україну іноземними суб'єктами господарської діяльності до застосування цієї санкції. Санкції у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності можуть застосовуватися Міністерством економіки України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у разі здійснення ними таких дій у сфері зовнішньоекономічних відносин: - які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки; - які призводять до порушень міжнародних зобов'язань України; якщо суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, до якого раніше була застосована санкція — індивідуальний режим ліцензування, протягом року після її застосування не прийняв заходів для приведення своєї діяльності у відповідь з вимогами чинного законодавства у сфері зовнішньоекономічних відносин. 99.Поняття та функції юридичної служби на підприємстві. Питання організації юридичного обслуговування в суб’єктах господарювання (далі – СГ) можна умовно розділити на загальні і особливі. Загальні питання мають значення для організації правової роботи, а особливі — відображають її окремі напрями. До загальних питань,насамперед, належать планування роботи юридичної служби (далі – ЮС), кодифікація та облік нормативних актів, організація довідкової роботи, аналіз правової діяльності СГ і узагальнення матеріалів юридичної практики та правової роботи. До особливих напрямів належать питання організації юридичної роботи із збереження власності, зміцнення виконавчої, трудової, виробничої і договірної дисципліни, захисту майнових інтересів за допомогою правових засобів. Розподіл питань правової роботи підприємства на загальні і особливі не до кінця збігається. Правильна організація роботи ЮС неможлива без її планування. Практика засвідчує, що де робота і діяльність ЮС не плануються, проведені нею заходи нерідко випадкові, несистемні, їх ефективність низька. За таких обставин основу діяльності ЮС становлять і поточні справи, внаслідок чого багато з покладених на неї функцій і завдань не виконується, а всі можливі для поліпшення роботи СГ правові засоби не використовуються, в окремих випадках відсутність плану роботи ЮС виправдовується тим, що в СГ складені загальні плани або заходи, які спрямовані на підвищення результатів виробничо-господарської діяльності. В них помилково відображають завдання ЮС на підставі виданого спеціального наказу або прийнятого рішення щодо СГ для поліпшення правової роботи і передбачені конкретні заходи. Практика підтверджує, що такі доводи безпідставні, бо в наказах та в інших документах не охоплені основні моменти правової роботи, відсутні строки виконання, не вказуються конкретні відповідальні особи. Отже, такі внутрішньогосподарські акти повною мірою не можуть замінити план роботи ЮС. Планування необхідне не лише в тих випадках, коли на підприємстві, в установі чи організації є структурний підрозділ або штатний юрисконсульт. Воно потрібне і тоді, коли юридичне обслуговування СГ здійснюється юридичним відділом, групою, фірмою, кооперативом, приватно практикуючим юристом, юрисконсультом головного (базового) підприємства або адвокатом. Правова робота повинна плануватися в усіх галузях підприємництва та в інших СГ. Як правило, плани складаються поточні і перспективні, можуть бути місячними, квартальними, піврічними і річними. Питання строку планування визначаються ЮС самостійно. У процесі планування завдань, які стоять перед ЮС, вони конкретизуються при складанні та виконанні окремих заходів із зазначенням строків виконання запланованих правових робіт і відповідальних за виконання осіб — працівників ЮС та інших структурних підрозділів СГ. Юридичні служби вищих організацій здійснюють такий контроль при проведенні систематичних виробничих нарад, конференцій і семінарів. На них за наслідками ознайомлення з організацією правової роботи, проведення перевірок та складання інформації про проведену правову роботу вживаються конкретні заходи щодо виявлення та ліквідації недоліків у плануванні і виконанні планів роботи юридичними службами. Юридичні служби вищих організацій здійснюють такий контроль при проведенні систематичних виробничих нарад, конференцій і семінарів. На них за наслідками ознайомлення з організацією правової роботи, проведення перевірок та складання інформації про проведену правову роботу вживаються конкретні заходи щодо виявлення та ліквідації недоліків у плануванні і виконанні планів роботи юридичними службами. Система діловодства визначається залежно від організаційної структури ЮС, обсягу покладеної роботи із правового обслуговування і визначення в конкретному СГ форм і правил ведення, обліку і збереження юридичних та інших документів. 100. Обрання способу захисту порушеного права (інтересу) юридичною службою підприємства. Важливою частиною правової роботи, що стосується прав і інтересів суб'єктів господарювання, виступає претензійно-позовна робота, яка є сукупністю дій юридичної служби ( юриста ) з підготовки, розгляду, обґрунтування і заперечення претензій і позовних заяв, направлених на захист прав і законних інтересів суб'єкта господарювання. Нормативною базою цієї роботи є ГК України, ГПК України, ЦПК України, КАС України, закони України «Про третейський суд» від 11.05.2004 р., «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 р., «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» в редакції від 30.06.99 р., «Про виконавче провадження» від 12.04.99 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 21.01.93 р., інші законодавчі акти, рішення Конституційного Суду України, наприклад, рішення від 09.07.2002 р. у справі про конституційне звернення ТОВ " Торговий Дім Кампус Коттон Клаб » про офіційне тлумачення положення частини 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) та інші акти. Зміст даної роботи включає: використання прийомів процесуальної стратегії і тактики; незловживання процесуальними правами; оперативність і достовірність інформації; вживання своєчасних, професійних, правомірних і дієвих заходів; підготовку текстів відповідних документів та їх повне і чітке обґрунтування; аналіз та узагальнення даної роботи, а також розробка пропозицій щодо удосконалення такої роботи з урахуванням положень чинного законодавства. Для підвищення ефективності виконання даних завдань суб'єктові господарювання доцільно розробити і прийняти локальний наказ «Про організацію претензійно-позовної роботи на підприємстві», де слід включити положення про координовану і сумісну роботу всіх відділів і служб щодо претензійно-позовної роботи, з визначенням прав і обов'язків відповідних посадових осіб і працівників. На сьогоднішній день актуальним є новий напрям правової роботи, а саме захист суб'єкта господарювання від рейдерства. Сьогодні це явище є однією з найбільших проблем корпоративних відносин і практики діяльності суб'єктів господарювання в Україні, оскільки призводить до отримання контролю над суб'єктом, необхідного для відчуження його активів з використанням силових методів, підроблених документів і зловживання правами. Під рейдерством традиційно розуміється захоплення суб'єкта господарювання — юридичної особи шляхом незаконного набуття прав засновника (керівника) такого суб'єкта. Слід ураховувати, що вирішальною стадією будь-якої «рейдерської атаки» є створення юридичного оформлення зміни корпоративного контролю. При охороні і захисті від цього явища юридичній службі (юристові) слід дуже уважно відноситися до всіх фактів скупок акцій (корпоративних прав) підприємства, змісту його установчих та інших документів і подібного роду, своєчасно прогнозувати і припиняти дані протиправні дії (докладно див. наступний підрозділ підручника). Для припинення рейдерства останнім часом прийнято низку законодавчих новел, серед яких можна відзначити зміни до Господарського процесуального кодексу України — обмеження на застосування деяких забезпечувальних засобів у господарському процесі (наприклад, заборона обмежувати проведення загальних зборів акціонерів господарського суспільства), віднесення розгляду корпоративних спорів до виняткової компетенції господарських судів України. Пленумом Верховного Суду України прийнята актуальна постанова № 13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Говорячи про способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання в процесі здійснення правової роботи, слід враховувати всю повноту органів і організацій, покликаних здійснювати такий захист. Взаємодія суб'єкта господарювання з такими органами, деколи із застосуванням різних способів захисту, зумовлює ефективність засобів захисту прав і законних інтересів. Слід враховувати, що органи захисту прав суб'єктів господарювання не зводяться тільки до судових органів. Думати так — це означає спрощувати проблему і не бачити всього комплексу засобів, які може застосувати суб'єкт господарювання для захисту своїх прав і інтересів. При порушенні своїх прав і законних інтересів суб'єкт господарювання має право вибрати адміністративний, правоохоронний, третейський (арбітражний) або судовий порядки захисту. Розмежування адміністративного, правоохоронного, третейського і судового порядку захисту прав суб'єкта господарювання ґрунтується на розмежуванні повноважень адміністративних, правоохоронних, третейських (арбітражних) і судових органів у сфері охорони і захисту прав суб'єктів господарювання: — адміністративні органи, тобто органи, що здійснюють адміністративно-юрисдикційні функції з охорони і захисту прав господарюючих суб'єктів у межах спеціальних повноважень, наданих таким органам законом (прикладами таких органів можуть служити Міністерство юстиції України, Антимонопольний комітет України та ін.); — правоохоронні органи, які сформовані державою з метою захисту прав і законних інтересів суб'єктів від незаконних посягань — припинення, припинення і розслідування правопорушень (прикладами таких органів є прокуратура, міліція), а також органи, що надають юридичну допомогу (адвокатура, нотаріат); - третейські суди (арбітражі) — спеціально створювані учасниками суперечки або органи, що постійно діють, для позасудового вирішення конфліктів у цивільних і господарських правовідносинах. — судові органи, тобто органи, метою діяльності яких є всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи та ухвалення законного рішення у справі, поновлення права і законних інтересів господарюючих суб'єктів1. До адміністративних органів у системі органів охорони і захисту прав суб'єктів господарювання можна віднести: — Міністерство юстиції України; — Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва (Держкомпідприємництво); —• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР); — Антимонопольний комітет України; — органи адміністративно-податкового оскарження; — Державний комітет із захисту прав споживачів; —- Державну інспекцію з контролю за цінами; — Комітет України з питань стандартизації і сертифікації; — Комітет з нагляду за охороною праці та інші органи. 101) ПОНЯТТЯ РЕЙДЕРСТВА «Рейдер» (raider) — в перекладі з англійської означає компанію, що поглинає інші компанії, скуповуючи акції компанії–жертви з метою отримання її контрольного пакету. Проаналізувавши чинне законодавство України, можна дійти висновку, що до сьогодні юридичного визначення термінів “рейдер” і “рейдерство” в Україні немає, воно не врегульоване жодними законодавчими нормами. Закріплення юридичного визначення терміна “рейдерство” як суспільно небезпечного діяння, його ознак та сутності дасть можливість відмежувати його від правових методів встановлення контролю над суб’єктами підприємництва. Рейдерське захоплення підприємств спрямоване на неправомірне заволодіння власністю (майновими правами на власність підприємства: коштами; технікою; продукцією підприємства; зайнятими підприємством територіями; будинками й спорудами; засобами виробництва, бізнесом у цілому тощо. Рейдерство у економічному розумінні можна визначити як форму нелегального поглинання компаній, захоплення певних активів за ціною, що є набагато нижчою від їх ринкової вартості. Основною причиною рейдерства є небажання інвестора сплачувати справедливу ринкову вартість за придбання контролю за юридичною особою. Антирейдерські заходи з боку юридичної служби підприємства можуть бути наступні: 1. Завчасна підготовка у період нормальної роботи товариства. Завчасну підготовку можна умовно поділити на два блоки: Перший, позитивний блок полягає у підготовці певної захисної доктрини та мобілізаційного плану на випадок спроби недружнього поглинання. Ці документи можуть бути формалізовані у рішенні наглядової ради товариства та повинні бути конфіденційними: їх зміст може бути відомий лише членам наглядової ради, голові та провідним членам правління |
|
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права Норми, які стосувалися винятково або переважно торгівлі, існували ще у праві рабовласницького устрою як частина цивільного права |
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року... |
|
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права Методи господарського права |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ Практичні заняття допомагають слухачам глибше оволодіти нормативно-правовими джерелами господарського права. Плани практичних занять... |
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
|
ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
|
Вчені-філософи ділять право на такі види Право абстрактне – гегелівський концепт, що позначає початкову форму розвитку суспільної та індивідуальної правосвідомості. На цьому... |
Питання для підсумкового контролю Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії |