|
|
Скачати 1.16 Mb.
|
|
Тема 2. Основні характеристики соціального управління Складова системи управління. Кожна система управління складається із двох взаємопов’язаних підсистем: управляючої підсистеми, або суб’єкта управління (тобто того, хто управляє), та керованої підсистеми, або об’єкта управління (того, ким управляють). До управляючої підсистеми належать усі елементи, що забезпечують процес управління, тобто цілеспрямованого впливу на колективи людей, зайнятих у керованих системах. Від усебічного вивчення специфіки суб’єктів управління значною мірою залежить ефективність управління, що досягається розмежуванням або об’єднанням функцій, визначенням мети на тому чи іншому етапі розвитку, запобіганням дублювання функцій тощо. Головною кінцевою метою системи управління є не особиста діяльність, а організація та забезпечення належного стану її об’єкта. Останній може розглядатися двояко:
Зміни в об’єктах зумовлюють етапи розвитку системи управління та оцінку ефективності її функціонування. Тому об’єкт управління володіє властивістю певною мірою впливати на управлінську діяльність за кінцевими результатами. Більше того, об’єкт управління визначає стан функціонування суб’єкта, впливаючи на його побудову, організацію діяльності, вибір цілей, використання комплексу засобів їх досягнення. Система управління складається із декількох однорідних груп елементів (технічних, технологічних, організаційних та соціальних). Технічні елементи – збалансований комплекс окремих видів технічного обладнання спеціальних засобів. Технологічні елементи – це елементи, що визначають розподіл політичної або духовної діяльності, матеріального виробництва на етапи, стадії, процеси. Як правило, такі елементи – це набір правил і норм, що визначають послідовність операцій у процесі певного виду діяльності та управління ними. Організаційні елементи – це елементи, які безпосередньо через розробку структури управління, відповідних інструкцій, положень та інших нормативних документів визначають раціональне використання технічних засобів, предметів праці, інформації, трудових та матеріальних ресурсів. Економічні елементи – це сукупність господарських та фінансових процесів, операцій та зв’язків. Соціальні елементи – сукупність відносин, що створюються в результаті спільної діяльності груп людей. Кожен орган управління має свій апарат управління, що являє собою комплекс служб, які входять до його складу. У системі апаратів управління, як правило, виділяють три основних рівні: стратегічний, оперативний, тактичний. Подібна диференціація містить певну умовність, яка, проте, не порушує наведеного принципу розмежування. Основні характеристики соціального управління. Термін «процес управління» характеризується як перебіг якогось явища, послідовної зміни станів, етапів, стадій розвитку й сукупності послідовних дій для досягнення результату. Під процесом соціального управління можна розуміти загальне виявлення його функціонування як дію системи управління, як хід реалізації управлінських функцій. Інакше кажучи, процес управління – це функціонування системи соціального управління. Процес управління посідає в системі особливе місце. Якщо механізм управління характеризує основоположні, фундаментальні категорії системи управління, то процес управління – реальне життя системи. У процесі управління діють і взаємодіють певні елементи системи управління, тому вони призводять до виникнення якісно нових ознак у системі управління. Процес управління, порівняно з іншими категоріями, має більш творчий характер. Тут більше суб’єктивізму, важче знайти суворі правила та принципи, а характер конкретної ситуації набуває дуже великого значення. Отже, процес управління – це діяльність об’єднаних у певну структуру суб’єктів та об’єктів управління, спрямована на досягнення поставлених цілей управління шляхом реалізації певних функцій та застосування відповідних методів та принципів управління. Процес управління має три основні характеристики: змістовну, організаційну та технологічну. Змістовна характеристика (або зміст процесу управління) визначається характером проблем, що розв’язуються і являє собою сукупність стадій (операцій), які характеризують послідовність якісних змін робіт у процесі управління. У зв’язку з цим розрізняють:
Організаційна характеристика процесу управління охоплює ряд моментів:
Технологічна характеристика процесу управління включає компоненти:
До носіїв інформації можна віднести як безпосередньо доступні людині, так і носії, що використовуються технічними засобами (паперові, магнітні носії, що використовуються на базі лазерної та цифрової техніки тощо). До засобів перетворення інформації належать засоби механічного та логічного перетворення інформації, а також універсальні комплекси (локальні, корпоративні інформаційні мережі тощо). Отже, системний аналіз щодо управління дає можливість: - чітко сформулювати цілі соціальної системи і з’ясувати їх ієрархію до початку будь-якої діяльності, пов’язаної з прийняттям рішень, особливо стратегічного характеру; встановити конкретні взаємопов’язані завдання для кожного рівня управління, виходячи з його внеску для досягнення загальної мети, що планується з погодженням строків, потрібних та наявних ресурсів на єдиній інформаційній, методичній, продуктивній основі; підготувати та оцінити альтернативні варіанти управлінських рішень за певним критерієм оптимальності; здійснити виділення та розподіл матеріальних, фінансових і людських ресурсів з урахуванням пріоритетності цілей та напрямів діяльності; оцінити управлінський потенціал системи, з’ясувати необхідність та можливості досягнення відповідальності та повноважень за рівнями ієрархії управління. Тема 3. Основна мета теорії соціального управління Сутність і зміст соціального управління. З точки зору предмета нашого курсу, найбільший інтерес являє собою «соціальне управління», тобто управління суспільством, державою, колективом, зокрема педагогічним. Цей термін, як і термін «управління», має безліч трактувань і визначень. Найчастіше поняття «соціальне управління» використовують для визначення сукупності реально існуючих управлінських відносин, які визначають сутність управління як суспільного феномена. Найсуттєвіше, що відрізняє соціальне управління від інших видів управління (технічного і біологічного), є те, що воно здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю, а отже, на прагнення людини досягти поставленої мети. Об’єктами соціального управління є соціальна організація суспільства з властивими їй соціальною структурою і соціальними процесами. Таким чином, соціальні інститути управління, які в тій чи іншій формі існували в суспільстві, завжди утворювалися для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку та регулювання суспільних відносин. Управління має чітко виражену соціальну сутність, що підтверджується такими висновками:
Питання видової класифікації соціального управління має дуже важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки оптимальна, об’єктивна і наукова класифікація дає змогу більш глибоко та детально вивчати специфіку окремих видів соціального управління. У науці відомо декілька класифікацій соціального управління, проте з урахуванням змін, що відбуваються в суспільстві, найбільш повною є така: - державне управління; - громадське управління; - приватне управління; - сімейне управління. Державне управління – складне і багатогранне явище, з яким пов’язане з’ясування суті, змісту й форми держави, тобто форми державного правління і державного устрою, розкриття функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади як окремої гілки державної влади. Особливість виконавчої влади полягає в тому, що саме в процесі її реалізації відбувається втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління. Державне управління – сутність цілеспрямованих впливів органів державної влади, які оперують ними в рамках відповідної компетенції на певних осіб, соціальні системи, а також увесь соціальний організм у цілому з метою їх упорядкування, збереження або перетворення. Державне управління здійснюється переважно у правових формах: розпорядчо-виконавча діяльність його органів має юридичний, владний характер. Органи державного управління діють за дорученням та від імені держави, що наділяє їх владними повноваженнями, які необхідні для виконання завдань, що стоять перед ними. Другим різновидом соціального управління є громадське управління, що здійснюється недержавними організаціями, переважно засобами неюридичного характеру, доповнює державне управління, оскільки останнє не може охопити всі прояви суспільного життя. В умовах демократизації суспільства все більшого значення набуває самоврядування – управління державними та громадськими справами, що здійснюється через виборних представників народу або самодіяльними об’єднаннями. У даних умовах зростає важливість приватного управління, яке є породженням реформування суспільства до ринкової економіки, а також сімейного управління, актуальність якого буде завжди зберігатись у суспільних відносинах. Виникнення і розвиток поглядів на управління. Якщо розглянути науку управління в широкому аспекті, то окремі відомості про неї зустрічаються у працях учених Давньої Греції: Сократ (470 – 399 рр. до н.е.) проголосив принципи універсальності: знання, законність, справедливість, людські доброчесності, які він відніс до основ управління. Платон (428 – 348 рр. до н.е.) висунув важливу ідею про розподіл єдиного на частини (елементи) та про об’єднання частин в єдине ціле, тобто заклав основи системного підходу. Він створив учення про «ідеальну державу», де керують філософи, тобто «управлінці». Їх завдання – керувати справедливо, на основі знання та закону. В Арістотеля зустрічаються окремі замітки про організацію спільної діяльності людей, а також управління у грецьких полісах (містах, державах). Автор аналізував систему від практики управління до її узагальнення та оцінки. Значна увага приділялася співвідношенню влади та управління. В епоху Відродження (XVII та XVIII ст.) зустрічаються деякі описи, що належать до питань управління, у більшості – до управління виробництвом. Їх можна знайти у працях англійських, німецьких, французьких, італійських учених. Проте це були лише окремі штрихи, що не представляли цілісної системи поглядів і не могли називатися наукою управління. Перші наукові дослідження проблеми управління починаються у другій половині ХІХ ст., коли бурхливий розвиток промисловості зумовив потребу у виникненні такої науки. Засновником її вважається американський інженер Ф.Тейлор (1856 - 1915). Він уперше заявив про те, що управління (підприємством) повинно стати системою, яка базується на наукових принципах, та здійснюватися за допомогою спеціально розроблених та експериментально перевірених методів. Ф.Тейлор розробив і використав в управлінні виробництвом методи визначення працівником конкретних завдань – норм виробітку. Ним було запропоновано визначити тривалість виконання завдань за елементами операцій на підставі хронометражних даних, а також відбирати працівників для виконання конкретних операцій з урахуванням їх можливостей та здібностей, визначити різний розмір оплати праці залежно від ступеня виконання завдання та карати робітника оплатою за низькими розцінками при невиконанні норм. Одним із найбільш вагомих результатів діяльності Ф.Тейлора є створення функціональної структури управління, згідно з якою контролювати хід роботи в цеху та давати вказівки кожному робітнику повинен не один майстер, а декілька – кожен у межах своїх вузьких функцій. На відміну від Ф.Тейлора, що фактично досліджував фізичні можливості робітника і розробляв способи, щоб примусити працювати з максимальною інтенсивністю, американський підприємець Г.Форд (1863 – 1947рр.) створив систему управління на основі досконалої технічної організації виробництва. Створений Г. Фордом ритм виробництва змушував працівника працювати із заданою (як правило максимальною) інтенсивністю. Його система спрямовувалася на усунення найменшого нераціонального витрачання сил. Основними принципами ефективності системи Г.Форда є: уніфікація та стандартизація деталей, вузлів; максимальна механізація виробництва, мінімізація ручної праці, розподіл праці з розділенням технологічного процесу на найпростіші операції; типізація та уніфікація машин та обладнання; ретельна підготовка виробництва, що забезпечує своєчасну подачу на робочі місця сировини і матеріалів, а також точне розміщення робітників і обладнання відповідно до технологічного процесу. Французький інженер А.Файоль (1841 – 1925рр.) сформулював «адміністративну доктрину», відповідно до якої основна причина низької ефективності виробництва полягає у слабкій системі керівництва на підприємстві. Досліджуючи процес виробництва, він розподілив усі операції, що мають місце на виробництві, на шість груп:
Основну увагу він приділив останнім, до яких включив передбачення (прогноз), організацію, розпорядництво, узгодження і контроль. Таким чином, А.Файоль сформулював п’ять загальних функцій управління, які визначаються і сьогодні: планування, організація, активізація, координація та контроль. З’явившись на межі 20-30 років минулого сторіччя, широке розповсюдження отримала теорія «людських відносин» спочатку у США (40-ві роки), а на початку 50-х – у Західній Європі. Основними положеннями теорії управління, заснованої на «доктрині людських відносин», є:
Потреба в розвитку теорії й узагальнення передового досвіду управління зберігалася завжди, а після Другої світової війни стала особливо відчутною. Так, лейбористський уряд Великобританії розглядав управління як силу, що здатна відродити британську економіку. Проблема управління займала центральне місце у планах економічної і соціальної реконструкції економіки Західної Європи. У колишньому СРСР інтерес до науки управління то підвищувався, то спадав під впливом змін у політичних курсах. Якщо у 20-х роках пропагувались ідеї управління і видавалася відповідна література із цих питань, у т.ч. і зарубіжна, то в наступні 30 – 40 роки ці питання були майже забуті. Особливий інтерес до науки управління з’являється в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років, який в умовах ринкових відносин сприяв оволодінню наукою управління, основними положеннями її теорії, методології та практики. Система та процес управління. Незважаючи на досить поширене поняття «система», на сьогодні не існує загально визначеного його значення. Система – це сукупність елементів (частин), що утворюють єдине ціле та взаємодіють один з одним та навколишнім середовищем. Назвемо основні ознаки системи:
Перераховані системоутворюючі ознаки є універсальними та характеризують усі види систем. Найбільш складними та значущими є соціальні системи, загальною ознакою яких виступає їх людська природа та сутність: соціальні системи створюються людьми, служать сферою діяльності та об’єктом їх впливу. Це зумовлює творчий характер соціального управління, з одного боку, та можливість виявлення суб’єктивізму, абсолютизму – з іншого. Соціальні системи володіють певними ознаками:
|
|
ПОСАДОВІ ОБОВ’ЯЗКИ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА : І Загальні положення Діяльність класного керівника професійно-технічного навчального закладу регламентується Положенням про класного керівника навчального... |
Солоп О. В. Мальцева Д. М. ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ ЯКОСТЕЙ ЖІНКИ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ У статті проаналізовано особливості комунікативних якостей жінки-керівника закладу освіти |
|
ІННОВАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ОСВІТИ, ЯК СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОГО... Влінських проблем на основі впровадження сучасних принципів та інноваційних технологій, розглянуто стан і шляхи розвитку навчального... |
Лист №1/9-520 від 14. 08. 2008 Щодо планування роботи класного керівника... Щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти |
|
План роботи керівника навчального закладу План роботи керівника навчального закладу з охорони праці та безпеки життєдіяльності на (серпень-вересень ) 2012—2013н р |
Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Освіта України 2004 №5 Формування компетентного вчителя, учня, керівника навчального закладу – приоритетний напрямок модернізації освіти в Україні |
|
ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ГУРТКА ПОЗАШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ Метою випуску даного Інформаційного Вісника є надання допомоги педагогам-позашкільникам у підготовці та проведенні навчально-виховного... |
ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ КЛАСН ОГО КЕРІВНИК А Дана посадова Інструкція розроблена на основі Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти,... |
|
Року на базі Черкаського обласного інституту післядипломної освіти... Черкаської обласної ради відбувся обласний семінар для директорів загальноосвітніх навчальних закладів, які призначені у 2015 році,... |
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України У процесі читацької діяльності на основі прочитаних творів формуються естетичні та моральні почуття, розвиваються уява, літературні... |