|
|
Скачати 6.84 Mb.
|
ББК 67.9(4УКР)ЗООя73 Ф89 Рекомендовано Вченою радою Академії адвокатури України Затверджено Міністерством науки і освіти України (лист від 3 червня 2002 р. за № 14/18.2-1154) Рецензенти В. Ф. Погорілко, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України, завідувач відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України; М. І. Козюбра, доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду України; П. Є. Євграфов, кандидат юридичних наук, заступник Голови Конституційного Суду України; В. В. Кравченко, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри конституційного права Інституту економіки та права "Крок", Заслужений юрист України. О. Ф. Фрицький Ф89 Конституційне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с. І5ВК 966-667-048-8 У підручнику розглядаються особливості конституційного права України як галузі національного права, науки та навчальної дисципліни; Конституція України як Основний Закон держави, загальні засади конституційного ладу; конституційно-правовий статус людини і громадянина; форми народного волевиявлення; конституційно-правові основи організації здійснення державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, влади Президента України; територіальний устрій та місцеве самоврядування в Україні. Для студентів, аспірантів, викладачів і науковців юридичних та гуманітарних вищих навчальних закладів. ББК 67.9(4УКР)ЗООя73+67.300я73 І5ВК 966-667-048-8 © Фрицький О.Ф., 2002 © Художнє оформлення Юрінком Інтер, 2002 Від автора З проголошенням незалежності, а згодом і з прийняттям Конституції України у 1996 р. почався науковий процес розв'язання теоретичних проблем конституційного права України. З'явилася потреба дослідити головні інститути цієї галузі права, з'ясувати тенденції їх становлення та розвитку в період розбудови української державності, виявити загальні та особливі риси конституційно-правового регулю-ваня, обумовлені притаманними Україні властивостями: соціальними, економічними, політичними, науковими та національними традиціями. Теоретичні здобутки українських вчених-конституціона-лістів знайшли своє втілення у процесі законотворення, підготовці монографій та підручників, виданих в Україні у 1999—2002 рр. з курсу "Конституційне право України". Водночас досить помітною стала тенденція певного захоплення теоретичною підготовкою фахівців з конституційного права як науки, у відриві від дослідження його як галузі національного права України, тобто вивчення статей Конституції, законодавчих і нормативно-правових актів без знання яких опанування курсу з конституційного права неможливе. Це зокрема, підтверджується тим, що за час, який пройшов після прийняття Конституції України, докорінним чином змінилася нормативно-правова база цієї галузі права: на підставі Основного Закону було прийнято багато нових законів, конституційно-правових актів (1991—1996 рр.). З 1997 до 2000 р. було двічі (у 1997 та 2001 рр.) оновлено законодавство про вибори народних депутатів України, прийняті закони про місцеві державні адміністрації (1999), місцеве самоврядування в Україні (1997) тощо. Докорінним чином зазнали змін закони України "Про громадянство України", "Про біженців", "Про іміграцію", прийняті у 2001 р. Важливу роль у процесі визначення правового статусу судової влади відіграв Закон України "Про судоустрій України", прийнятий у 2002 р. -З- Всі ці нормативно-правові акти ретельно проаналізовані у цьому підручнику. У зв'язку зі значним пожвавленням нормотворчого та законодавчого процесів в цей період зазнали відповідних уточнень і теоретичні положення, сформульовані вченими до прийняття Конституції України. Крім того, саме життя поставило на порядок денний питання більш широкого використання в процесі розробки проблем конституційного права України, порівняльного конституційного права країн СНД, Балтії, інших держав світу. Звідси і випливають, обумовлені авторською концепцією завдання, що розглядаються у запропонованому підручнику. Вивчення студентами курсу "Конституційне право України" допоможе їм засвоїти основні положення теорії конституційного права як науки; їх порівняльні характеристики з міжнародно-правовими стандартами конституційного права країн світу; і, нарешті, допоможе засвоїти певний масив нормативно-правової бази, навчитися працювати з законом, з'ясовувати його зміст, особливості, засоби застосування тощо. Власне, в цих трьох складових і закладено зміст усіх розділів підручника "Конституційне право України": основні категорії, поняття, терміни теорії конституційного права України; порівняльний аналіз цих теоретичних положень і законодавства інших країн світу; аналіз статей Конституції України і основних нормативно-правових актів конституційного права України. Звичайно, як і у будь-якому великому науковому дослідженні не всі з авторських висновків будуть сприйняті, деякі з них, мабуть, будуть вимагати додаткової перевірки самим життям, інші мають бути в подальшому розвинуті, уточнені, змінені або взагалі відкинуті наступними дослідженнями. Доцільно також переосмислити наукову спадщину не лише вітчизняних вчених, а й науковців минулого — дореволюційних, близького та далекого зарубіжжя, — дати об'єктивну оцінку їх науковим концепціям, і все корисне для сучасного рівня науки конституційного права України використати, враховуючи нові реалії розбудови конституційної держави. -4- Глава І Конституційне право як провідна галузь національного права України, наука та навчальна дисципліна 1. Предмет, метод, поняття конституційного права України як галузі права Традиційно конституційне право розглядається у правознавстві як галузь національного права, як наука і як навчальна дисципліна (курс). З прийняттям Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Україна стала самостійною, суверенною державою, розвиток якої потребував перш за все правового закріплення. Це завдання було покликано виконати, перш за все, конституційне право як провідна галузь системи національного права, що конституює державу. Проте воно ускладнювалося тим, що не можна було автоматично переносити положення конституційного права колишнього Радянського Союзу в нову добу розбудови української державності. Потрібно було на засадах принципово нових концептуальних підстав створити конституційне право України і конституційно-правову ідеологію, які грунтувалися б на досвіді конституціоналізму демократичних країн світу, який, на жаль, не брався до уваги в період існування СРСР. Зокрема, не враховувалися найважливіші принципи буржуазної науки конституційного права, які здобули своє втілення у багатьох конституціях світу: — ідея народного суверенітету як джерела конституції, інших галузей права та державної влади; — принцип верховенства закону над іншими нормативними актами; -5- — принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; — принцип народного представництва і верховенства парламенту; — рівність усіх перед законом; — пріоритет природних прав людини над державою та її органами. Як відомо, право регулює різні за змістом суспільні відносини, які мають свою специфіку, з урахуванням того, що виникає об'єктивна необхідність диференціації норм права на окремі частини (галузі) єдиної, в даному разі, системи національного права України, які являють собою сукупність правових норм, що регулюють певну групу суспільних відносин. Приступаючи до вивчення нового суспільного явища звичайно з'ясовується, що саме досліджується і як, яким чином це дослідження здійснюється стосовно правових явищ, зокрема для з'ясування питання щодо критеріїв виділення відповідних норм права у відповідну галузь. Відповідь на перше питання становить предмет правового регулювання, а на друге — метод правового регулювання, іноді виділяють мету правового регулювання, характер санкцій, об'єкт правовідносин тощо, які також мають певне значення для виділення відповідних галузей права. Але цього замало. Необхідним і, мабуть, головним є такий елемент з'ясування сутності відповідної галузі, як юридичний режим. (Режим (франц. гедіте, від лат. гедітеп — правління) — форма правління, метод правління, державний устрій.) Саме за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні напрями дії всієї сукупності норм певної галузі. Стосовно галузі конституційного права за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні об'єкти дії норм конституційного права — права і свободи особи; державний устрій; влада та форми її здійснення; організація та здійснення державної влади на підставі принципу її розподілу; місцеве самоврядування; територіальна організація України. Предмет же галузі конституційного права дає можливість диференційовано виділити окремі елементи, які у сукупності дають цілісне уявлення про його зміст. -6- Згідно з марксистсько-ленінською концепцією конституційне (державне) право вважалося результатом, знаряддям панування певного класу, знаряддям державного керівництва суспільством. Так, В. Ф. Коток вважав, що специфіка предмета державного права полягає в тому, що його норми закріплюють основи суспільного і державного ладу відповідно до інтересів робітничого класу і колгоспного селянства. С. С. Кравчук специфіку предмета держаного права бачив у регулюванні суспільних відносин, які становлять основи повновладдя народу і виникають у процесі здійснення державою належної народові державної влади. При цьому вчені колишнього Союзу РСР підкреслювали, що найважливіша складова предмета державного права — держава, державні органи, що фактично здійснювали всю повноту державної влади, вирішували, які саме права і свободи надати народові. Такий самий підхід щодо цього питання був притаманний і буржуазним ученим-конституціоналістам. Так, відомий дореволюційний учений Г. Єллінек у своїй праці "Загальне вчення про державу" писав, що "державне право обіймає правоположення, які стосуються держави і компетенції її органів, а рівно нормує права та обов'язки підданих стосовно держави". До речі, згаданий підхід безпосередньо пов'язаний з різними підходами щодо термінів "конституційне право" і "державне право". Історично відмінність між цими термінами була обумовлена різними концептуальними підходами у XVIII—XIX ст., згідно з якими у якості вихідних ідей визначалися, з одного боку, ідеї, що абсолютизували роль держави (Німеччина), а з другого — ідеї демократії, законності та конституціоналізму (Велика Британія, СІІІА, Франція). Зокрема, у згаданих країнах на початку XIX ст. утвердився конституційний лад, основними принципами якого були розподіл влади та судовий захист прав людини. У Німеччині законодавче закріплення цих принципів відбулося пізніше, але у процесі викладання відповідного курсу в сучасний період державне право вважається основоположною частиною публічного права, що відображається і в назвах підручників (зокрема, підручник А. Катца "Государственное право. Основной курс в публичном праве"). -7- Слід зазначити, що в період існування як Російської імперії, так і СРСР, спостерігалося прагнення визначитися щодо проблеми співвідношення між згаданими термінами. Так, на початку XX ст. у Московському і Санкт-Петер-бурзькому університетах професорами М. Ковалевським та В. Алексєєвим викладався курс конституційного права. Поряд з цим існував широко відомий підручник О. Градовсько-го "Державне право Росії". Незважаючи на те, що за радянських часів у вузах країни викладався курс державного права, дискусії щодо термінів "державне право" і "конституційне право" були проведені у 1970 та 1972 рр. Більшість учених мотивувала неможливість запровадження терміна "конституційне право" замість "державне право" не лише тим, що введення категорії "конституційне право" обмежувало б межі державного права лише нормами Конституції, а й тим, що це ліквідувало б розподіл між нормами Конституції та іншими нормами. В дискусії щодо цих термінів, яка відбулася у 1992 р. в Інституті законодавства і порівняльного законодавства при Верховній Раді Російської Федерації, висловлювалися різні пропозиції. Одні вчені вважали, що конституційне і державне право не збігаються, оскільки поточне законодавство і підзаконні акти не можна включати до конституційного права, адже зміст останнього становлять лише конституції та конституційні закони (В. А. Кикоть). Інші (Н. А. Михалєва) виходили з того, що конституційне регулювання е органічною складовою державно-правового регулювання. На наш погляд, розв'язання цієї проблеми слід шукати у філософсько-правовому,\відношенні до тих категорій, які пов'язані з двома основними напрямами юридичної думки — природно-правовим та позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, тому в країнах, які визнають це положення, існує конституційне право. У тих країнах, що визнають позитивістський напрям, першоосновою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. Звідси і різниця, яка спостерігається щодо цієї проблеми. Саме тому в одних країнах визнається категорія "конституційне право" (США, Франція, Росія, Угорщина, Україна та ін.), в інших застосовується термін "державне право" (Австрія,' Німеччина, Швейцарія). Взагалі у сучасний період ця різниця має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці. Отже можна говорити про відносну тотожність, синонімічність термінів "державне право" і "конституційне право". Предмет правового регулювання є основним знаряддям поділу системи права на відповідні галузі. З одного боку, він безпосередньо впливає на якісно визначений вид суспільних відносин, які вимагають правового регулювання, з другого — відповідно суспільні відносини є тією об'єктивною основою, яка викликає до життя право і вносить у нього системоутворюючі ознаки. Кожна галузь права, в тому числі конституційне право, регулюють відповідний вид суспільних відносин, які вимагають правового регулювання. Природно, що вони об'єктивно не можуть бути однакові для всіх галузей права. Наприклад, у цивільному праві для них характерне перш за все те, що учасники правовідносин мають рівні права, іншим галузям притаманні інші особливості. Специфічним є й предмет конституційного права. Ідеально він повинен включати такі складові: — людина — громадянське суспільство — влада як основна ознака держави — економічні, соціальні, політичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в демократичній державі — територіальна організація держави. На жаль, така складова як громадянське суспільство, поки що знаходиться лише на стадії закладення правових засад його утворення і розвитку. Досить близькі до згаданої схеми складових предмета конституційного права, але не безспірні, є погляди деяких учених. Зокрема, М. В. Баглай і Б. Н. Габричидзе вважають, що до предмета цієї галузі належать суспільні відносини з приводу охорони прав і свобод людини (відносини між людиною і державою, устроєм держави і державною владою). Уявляється, що до предмета конституційного права України слід віднести політичні відносини і політичну діяльність у суспільстві. Відомо, що будь-які суспільні відносини, які врегульовано правом, набувають у кінцевому підсумку політичного ас- -9- пекту. Конституційне право має більш вузьку, специфічну сферу регулювання — сферу відносин безпосередньо політичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та 'їх суб'єктів, доцільно виходити у першу чергу зі змісту найбільш загального об'єкта політики — людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека якої визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме права і свободи людини та їх гарантії становлять зміст і спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. У процесі визначення змісту предмета конституційного права України слід виходити, на наш погляд, із загальновизнаних конституційною практикою країн світу концептуальних підходів щодо вихідних ідей, які мають бути закладені у конституції. Насамперед слід врахувати ту обставину, що генетичний початок будь-якої конституції виходить з певних суспільних інтересів соціальних груп суспільства. Інтереси ці не збігаються. Тому між державою і сукупністю цих груп — народом у цілому утворюється певний суспільний договір. Пояснюється це тим, що особа має від народження природні права і свободи, які держава не може ігнорувати або відміняти. З другого боку, держава має свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами особи. Тому конституції, у тому числі і Конституція України, є результатом погоджених інтересів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу. Іншими словами, конституційне право України основане на договірних засадах, а не на односторонній волі певної соціальної групи, партії або особи. Отже до предмета конституційного права України слід віднести перш за все суспільні відносини, пов'язані зі взаємовідносинами особи і держави. Не випадково розділ, присвячений регулюванню цих відносин, посідає у Конституції України провідне місце. Слід врахувати і таку обставину: для того щоб записане у ст. З Конституції України положення відносно статусу людини в суспільстві і державі стало реальністю, необхідна сила, яка б забезпечувала права і свободи людини. Такою силою завжди була і є влада. Отже, друга складова конституційного права має включати суспільні відносини, що виникають з приводу та у зв'язку з закріпленням у Конституції влади, а також у процесі її організації і здійснення. -10- Проте предмет конституційного права не охоплює повністю згадані відносини. Зокрема, до обсягу конституційно-правового регулювання включаються так звані соціально-політичні відносини владарювання, які уособлюють соціальні передумови змісту політики, її взаємозв'язок з економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися нормами радянських конституцій і визначали змістовні характеристики, на жаль, не всієї влади, а лише державної. Ці відносини звичайно не регулювалися безпосередньо конституційним правом і перебували у сфері реальної державно-політичної діяльності. В результаті у колишніх радянських конституціях існував фактор фіктивності ряду найважливіших конституційних положень, які визначали засади влади. Нова Конституція України чіткіше окреслює частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана частина істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в першу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення державної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у межах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення. Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видову характеристику влади. Розкриття змісту влади як родового поняття здійснюється за схемою — джерело влади в цілому — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлення); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування). Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в організації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виникають з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основних форм народного волевиявлення державної влади, яка -11- покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону суверенітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільного життя, приватним і державним секторами економіки тощо. Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення державної влади на демократичних засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах, відповідно до законів України, на підставі принципу верховенства права (статті 6 і 8 Конституції). Нарешті, до предмета конституційно-правового регулювання належать суспільні відносини з приводу визнання і гарантування Україною місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України). Слова "безпосередньо" і "через", досить вдало введені в Основний Закон України, дають можливість з'ясувати обсяг суспільних відносин, які регулюються нормами Конституції на даному етапі розвитку Української держави. Внаслідок того, що Україна перебуває ще на етапі розбудови державності, народне волевиявлення здійснюється у досить обмежених формах безпосередньої демократії — виборів та референдумів. Установчу і особливо контрольну функції, на жаль, не регламентовано конституційними нормами. У принципі народне волевиявлення ніколи не може бути за обсягом повним, оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність певних осіб, відбуття покарання за вчинення злочину тощо. Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють органи державної влади, що пояснюється труднощами перехідного періоду розбудови держави на сучасному етапі її розвитку. Норми конституційного права регулюють також комплекс суспільних відносин, які визначають основні засади суспільного, політичного, економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відносини. У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, які безпосередньо впливають на складові предмета конституційно-правового регулювання, безумовний інтерес ста- |
|
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
|
2015 УДК ББК |
ББК 81. 432. 1-7 К68 Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. Вінниця. «Нова Книга», 2001 -448 с |
|
ББК Ш 141. 14 9 ... |
Публікації Єжунінова В. В Державне управління та місцеве самоврядування: Зб наук пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2009. – Вип. 1 (1). – С. 166 – 172. (316 с.) ББК 67.... |
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських... |
|
Рада з питань співпраці в галузі культури Комітет з освіти Відділ... Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання |
Кучеренко В. Р., Макуха С. М. Національна економіка: Відтворення... Одеського інституту фінансів Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі |