ББК 67. 9(4УКР)ЗООя73 Ф89

Скачати 6.84 Mb.

Назва	ББК 67. 9(4УКР)ЗООя73 Ф89
Сторінка	8/49
Дата	19.03.2013
Розмір	6.84 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 49

-80-

комплексі з іншими нормами, які закріплені в звичайних законах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено закони, без яких дія її статей була б утруднена.

Конституція містить норми, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Конституція є базою поточного законодавства.

Конституція України має три групи підстав, які підтверджують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Генеральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які "не замкнуті" на конкретних статтях Конституції.

Будучи базою поточного законодавства, Конституція стимулює подальший розвиток і оновлення законодавства, приведення його у відповідність з Конституцією України.

Співвідношення конституції і поточного законодавства визначає відповідь на питання про обсяг конституції і "конституційну мову". Як свідчить практика, це питання має не лише чисто технічне значення. Конституція безпосередньо звернута до народу і тому повинна бути, по-перше, короткою, а, по-друге, має бути написана простою зрозумілою для кожного мовою.

Конституція України, як і інші конституції цивілізованих країн, повинна виступати юридичним виразом обмеження державної влади. Саме Конституція визначає межі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.

Конституції України притаманний нормативний характер. Нормативний, свого роду загальноправовий характер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативними актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно-^МУ законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця

-81-

між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами

права.

Конституція України закріплює в узагальненому вигляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі. Внаслідок свого становища в ієрархії правових актів Конституція характеризується найбільш високим рівнем узагальненості регулюючих відносин. Своїми нормами вона охоплює все суспільство. В Конституції у ряді випадків прямо зазначається, яким чином найбільш загальне рішення конкретизується у| галузевому законодавстві. 1

Конституція України має установчий характер. ЦеД властивість Конституції наділяти певні суб'єкти (органи, оргФІ нізації, посадові особи) конкретними правами та обов'язками;^ Властивістю Конституції України є особливий поря$ док її прийняття, доповнення і зміни. Так, відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змія до Конституції України може бути поданий до Верховної Ра ди України Президентом України або не менш як третиноіі народних депутатів України від конституційного складу Вем ховної Ради України. «

Законопроект про внесення змін до Конституції Украй крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Ре< рендум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції Ук| ни", попередньо схвалений більшістю від конституцій!» складу Верховної Ради України, вважається прийня~ якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради Украй нього проголосувало не менш як дві третини від консі ційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до розділу І "Зап засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу "Внесення змін до Конституції України" подається до ховної Ради України Президентом України або не мені двома третинами від конституційного складу Верховної^;-і України і, за умови його прийняття не менш як двома т] нами від конституційного складу Верховної Ради Укг затверджується всеукраїнським референдумом, який п{ чає Президент України.

Повторне подання законопроекту про внесення ' розділів І, III і XIII цієї Конституції з одного й того саі

-82-

тання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.

5. Види конституції, їх структура та особливості

Види певних явищ є складовими відповідної класифікації. Повною мірою вони властиві і конституції.

Підставою видової диференціації є певні критерії.

Зокрема, залежно від періоду дії розрізняють постійні конституції (у більшості країн світу) і тимчасові (наприклад, Мала конституція Польщі).

За порядком зміни конституцій, розрізняють жорсткі (стабільні; США), гнучкі (Франція, Венесуела) та змішані Основні Закони (Велика Британія, закони якої включають парламентські закони; судові прецеденти, акти тлумачення; статути, конституційні угоди, які містять так звані конвен-4*4 норми)¹.

•Підставою видової класифікації може бути державний ^шм, залежно від якого розрізняють демократичні та

Див.: Конституційне право України. — К: Наукова думка, 2000. — С. 104.

-83-

авторитарні конституції; різновидом останніх можуть бути тоталітарні конституції.

За формою правління виділяються монархічні і респуб- \

ліканські конституції. ]

В юридичній науці часто-густо стверджується, що існують, на жаль, без визначеного певного критерію юридична і фактична різновиди конституції.

Юридична конституція у матеріальному і формальному значенні — це завжди певна система правових норм, які регулюють відповідне коло суспільних відносин.

Щодо так званої фактичної конституції, то аж ніяк не можна погодитися з позицією деяких учених, згідно з якою фактична конституція — це реальний стан суспільних відносин, які становлять предмет конституційного регулювання¹. Вже зазначалося, що предмет правового регулювання, е тому числі і конституційного, включає дві взаємопов'язані складові — суспільні відносини і норми, що їх регулюють Виходячи з цього, фактична конституція — це самі суспільї відносини, тобто те, що реально існує поза межами правові го регулювання. Тому не може бути так званої фактичні конституції, доки вона не буде "одягнена" у відповідну пр

вову форму.

Отже, твердження щодо тлумачення фактичної коне туції, тобто реального порядку фактичних стосунків між о бою і державою, організації і здійснення державної влади, витримує будь-якої критики. З цього випливає, що об'єкті но існують конституційно-правові відносини навіть поза І жами і наслідками відповідного правового регулювання.

Тим самим формулюється і обґрунтовується абстра: що суперечить основним засадам юридичної теорії і прак

правозастосування.

Нарешті, за формою територіального устрою роз няють конституції федеративних (США, колишній СРС1 унітарних держав (Польща, Угорщина та ін.), різнов: яких є унітарні держави, у складі яких є автономні у

рення.

Виходячи з цього підвиду, в Україні існують два конституцій: Конституція України і Конституція Автоної

Див., наприклад: Кравченко В. Конституційне право України. 1998. — Ч. 1 — С. 20.

-84-

республіки Крим. Для з'ясування сутності цих видів необхідно виявити їх загальні й особливі риси.

Загальним для цих видів конституцій є те, що вони побудовані на основі єдиних принципів і властивостей, які характерні для сучасного конституційного будівництва в Україні.

Особливості виявляються:

— у неоднаковій юридичній силі цих конституцій. Конституція України має вищу юридичну силу на всій території України, Конституція Автономної Республіки Крим -?-• лише на території Криму як частини території України. Крім того, всі нормативні акти, які видаються у Криму, повинні відповідати нормам і не суперечити Конституції України;

— Конституція України — Основний Закон унітарної держави. Ця особливість знаходить своє відображення у змісті Конституції;

— Конституція Автономної Республіки Крим — Конституція автономної республіки, яка є складовою невід'ємною частиною території України;

— Конституція України виражає волю всього українського народу, визначає організацію України як єдиної багатонаціональної держави, основи правового статусу Автономної Республіки Крим, побудови на її території органів представницької, виконавчої і судової влади. Конституція Автономної Республіки Крим виражає волю народу, який проживає на її території і який є часткою народу України, організовує побудову влади на своїй території на підставі основ її організації, визначених Конституцією України;

— специфічні структура й особливості, які спостерігаються у згаданих видів конституцій.

6. Конституційна реформа в Україні

Прагнення України на початку 90-х рр. минулого століття стати незалежною суверенною державою об'єктивно спричинилося до початку процесу розробки і прийняття нової Конституції України.

Першим етапом цього конституційного процесу слід бажати період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р.

Початок цього процесу пов'язується з прийняттям Верфною Радою Української РСР 16 липня 1990 року Декла-РЗЩІ про державний суверенітет України. У цьому важливо-

-85-

му політико-правовому документі вперше були закладені основоположні принципи, які пізніше знайшли своє правове закріплення у Конституції України 1996 р.

В Декларації було проголошено, що державний суверенітет України — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У Декларації закріплювалися державно-правові ознаки, які характеризували Україну як незалежну, суверенну державу.

Так, у розділі І "Самовизначення української нації" зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначень ня. Україна здійснює захист і охорону національної держав-І ності українського народу. І

Єдиним джерелом державної влади в Республіці, як бу. зазначено у розділі II "Народовладдя", є народ України.

У розділі III "Державна влада" закріплювалися положе: ня про те, що Україна самостійна у вирішенні будь-яких п тань свого державного життя. Державна влада в Республії здійснюється, як зазначалося у Декларації, за принципом розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

У розділі IV "Громадянство України" вказувалося, — Україна має своє громадянство і регулює інтеграційні проц<

Державно-правовій ознаці верховенства України на своїй території був присвячений розділ V "Територіє

верховенство".

Зокрема зазначалося, що Україна як суверенна наї нальна держава розвивається в існуючих кордонах на ос» здійснення українською нацією свого невід'ємного права

самовизначення.

У розділі VI "Економічна самостійність" було запиі що Україна самостійно визначає свій економічний ста' закріплює його в законах. Народ України має виключне во на володіння, користування і розпорядження нашої ним багатством України. Україна має право на свою ч; в багатстві колишнього СРСР, зокрема в алмазному І лютному фондах і золотому запасі, яка створена завді силлям народу Республіки.

.86-

Г

У розділі вказувалося, що Україна самостійно створює банкову, цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а за необхідності запроваджує свою грошову одиницю.

У розділах VII "Екологічна безпека" і VIII "Культурний розвиток" відзначалося, що Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів. Вона самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, причому гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національного культурного розвитку. Національні, культурні та історичні цінності на території України визнавалися виключно власністю народу Республіки. У Декларації вказувалося, що Україна має право на повернення у власність народу України національних та історичних цінностей, що знаходяться за межами України.

Розділ IX "Зовнішня та внутрішня безпека" закріплював право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді України. Україна урочисто проголосила про свій намір стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

У розділі X "Міжнародні відносини" закріплювалося положення про те, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна визнавала перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Україна, як суб'єкт міжнародного права, самостійно ^вступає у відносини з іноземними державами, укладає з ни-

Договори і обмінюється дипломатичними і консульськими

Редставниками, бере участь у діяльності міжнародних орга-•нза

-87-

24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України утворила Конституційну комісію (Комісія з розробки нової Конституції Української РСР).

Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, яка була ухвалена Верховною Радою УРСР 19 червня І991 р.

Основні загальнометодологічні принципи цієї концепції:

1. Нова Конституція республіки має грунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріплювати, розвивати і конкретизувати її положення. Через всю Конституцію мають бути проведені ідеали правової держави.

2. В центрі уваги нової Конституції має бути людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії. Основним об'єктом конституційного регулювання повинні 1 бути відносини між громадянином, державою і суспільством. ' Регулювання Конституцією цих, а також інших відносин має бути спрямоване на забезпечення умов життя, гідних людини, формування громадянського суспільства.

3. Конституція має визначити пріоритет загальнолюдських цінностей, закріпити принципи соціальної справед- і ливості, утвердити демократичний і гуманістичний вибір народу України, чітко показати прихильність України загаль-1 новизнаним нормам міжнародного права. -

4. Норми нової Конституції — норми прямої дії. Неприпустимою є відмова від їх застосування внаслідок відсутності конкретизуючих законів або інших нормативних актів.

5. Нова Конституція має бути стабільною. Для цього передбачався жорсткий механізм її змін і доповнень.

6. Для забезпечення стабільності та ефективності Коки ституції має бути запроваджений інститут конституційн"* законів, посилання на які міститимуться у тексті КонституІ"

Пропонувалася така структура нової Конституції: пре була, 9 розділів і 26 глав, у яких висвітлювалися б такі тання: засади конституційного ладу; права людини і гро дянина; громадянське суспільство і держава; територіальн устрій; державний лад; Кримська Автономна Соціалістич Республіка; національна безпека; охорона Конституції; пор док змін і доповнень Конституції і конституційних законів,

Перший проект Конституції України був розробле"' Конституційною комісією і постановою Верховної Ради У.г ни, винесений 1 липня 1992 р. на всенародне обговоре

-88-
Проект включав в основному структурні підрозділи концепції Конституції 1991 р. і складався з 10 розділів і 258 статей.

Нарешті, наступний проект Конституції України було представлено Верховній Раді України 26 жовтня 1993 р. Він складався з 12 розділів і 211 статей. Основні положення цього проекту зводилися до такого.

Було визначено структуру Конституції, яка включала багато зовсім нових положень.

1. До Конституції України вперше було включено преамбулу, в якій у стислій формі викладалися завдання, що їх ставить перед собою Основний Закон.

2. Розділ І проекту був присвячений "Загальним засадам конституційного ладу". В ньому визначалася сутність України як демократичної правової соціальної держави, яка за формою правління визнавалася республікою. Були перелічені обов'язки держави перед людиною і суспільством. Зазначалося, що влада в Україні здійснюється народом, а також системою державних органів і органів місцевого самоврядування. При цьому державна влада здійснювалася за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Проголошувався принципи верховенства права. Був визначений статус української мови як державної, закріплено положення про те, що норми Конституції є нормами прямої дії. Крім того, проголошувався принцип єдності, недоторканності і цілісності території України. Було визначено, що громадяни здійснюють свої права згідно з принципом: "дозволено все, що не заборонено законом", а органи держави здійснюють свої повноваження за принципом: "дозволено лише те, що визначено законом". Було закріплено положення, згідно з яким Україна визнавала пріоритет загальнолюдських цінностей, додержання загальновизнаних принципів міжнародного права. Громадянам України надавалося право чинити опір та перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, порушення територіальної цілісності чи чинять дії, спрямовані на захоплення державної влади.

Розділ II проекту Конституції "Права, свободи і обов'язки людини і громадянина" складався з 6 глав, які містили загальні положення, регламентували питання громадянства, визначали громадянські і політичні права; економічні, соці-

-89-

альні, екологічні і культурні права людини; перелік гарантій прав і свобод, а також основних обов'язків громадян.

Головне у цьому розділі було те, що закріплені у проекті права і свободи громадян відповідали Загальній декларації прав людини ООН 1948 р. Посилені були і гарантії цих прав і свобод, проте не до такої міри, щоб вони стали реальними.

Громадянському суспільству і державі був присвячений розділ III проекту. Розділ дуже проблематичний, тому, що в ньому закладалися норми, які належали до інших розділів Конституції. Загальні положення цього розділу не містили ніяких норм прямої дії. Глави були присвячені власності, підприємству, екологічній безпеці, сім'ї, освіті, науці і культурі, громадським об'єднанням, свободі інформації (всього 8 глав). Перелічені глави, на наш погляд, належали до соціальних та економічних прав і свобод громадян.

Дуже важливим для того періоду був розділ IV проекту "Пряме народовладдя". Він розкривав сутність народовладдя, форми його здійснення, а також надавав народові України право законодавчої ініціативи.

Розділ V проекту Конституції України було присвячено органові, який здійснює законодавчу владу в Україні — Верховній Раді України. У п'яти главах закріплювалися норми, що регулювали порядок визначення складу Верховної Ради, процедуру її формування, закріплювалися повноваження і організація роботи цього органу. Порівняно з минулими конституціями, у розділ було вміщено спеціальну главу, присвячену законодавчому процесові. Окрема глава регламентувала питання бюджету і фінансового контролю.

Про виконавчу владу в Україні йшлося у розділах VI і VII проекту Конституції, в яких закріплювався статус Президента України і Кабінету Міністрів України.

Розділ VIII проекту стосувався судової влади. Проте не зрозуміло, чому глава А була присвячена органам правосуддя, а глава Б — прокуратурі, яка, як відомо, у нашій країні завжди була наглядовим органом.

Територіальному устрою і територіальній організації влади в Україні присвячувався розділ IX проекту Конституції. У главах закріплювалися норми, які регулювали принципи та систему територіального устрою; статус Республіки Крим; статус областей (земель). Окрема глава стосувалася місцевого самоврядування, у якій йшлося як про територіальну

-90-

організацію влади безпосередньо на місцях (у селах, селищах, містах і районах), так і про місцеве самоврядування та його органи — місцеві ради. Якщо перше дійсно стосувалося згаданого розділу, то друге слід було б розглядати у блоці, присвяченому місцевому самоврядуванню.

Розділ X проекту Конституції стосувався охорони Конституції. У ньому регламентувався порядок обрання, організації і діяльності Конституційного Суду України. На наш погляд, зважаючи на логіку закріплення конституційних інститутів, цей розділ мав бути вміщений після розділу про Верховну Раду або після розділу про судову владу.

Державним символам України було присвячено розділ XI проекту Конституції України.

Розділ XII проекту визначав порядок внесення змін і доповнень до Конституції і конституційних законів.

Закінчуючи характеристику проекту Конституції України, слід відзначити її, на наш погляд, великий обсяг. 211 статей — забагато для Основного Закону. Наприклад, Конституція США містить 7 статей, які складаються з 21 розділу і 27 чинних поправок. Конституція Франції 1958 р. складається з 92 статей. Конституція Італії — з 168 статей і 18 перехідних положень. 146 статей містить Основний Закон ФРН, 120 — Конституція Греції. 137 статей і 9 заключних і перехідних положень — Конституція Російської Федерації. Лише Конституція Португалії складається з 312 статей.

Після 26 жовтня 1993 р. внаслідок протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади конституційний процес був фактично перерваний.

Другий етап конституційного процесу почався після завершення дострокових парламентських, президентських виборів і охоплював період з 10 листопада 1994 р. по 8 червня 1995 р. Він характеризується відновленням конституційного процесу. Почалася робота Конституційної комісії над третім проектом Конституції України.

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

Цей договір дав змогу прискорити конституційний процес в Україні. У стислій формі він визначав основні поло-

-91-

ження майбутньої Конституції України і складався з 8 розділів і 61 статті.

В розділі І "Загальні положення" визначалися основні загальні засади майбутньої Конституції.

Розділ II був присвячений статусу Верховної Ради України та статусу народного депутата.

Розділ III визначав статус Президента України, особливістю якого було те, що Президент вважався главою держави і главою державної виконавчої влади.

Розділ IV закріплював правове становище уряду України — Кабінету Міністрів України.

Розділ V був присвячений судоустрою України, а VI розділ — прокуратурі.

Розділ VII фактично визначав органи держави, які функціонували на місцях. Специфікою цього розділу було те, що він до цих органів відносив одночасно і місцеві органи державної виконавчої влади, і місцеве самоврядування, У законодавстві країн Європи таке поєднання можливе. Так, у Болгарії є Закон "Про місцеві державні адміністрації і місцеве самоврядування".

Розділ VIII містив "Заключні положення".

Характерно, що Конституційний договір визначав строки прийняття нової Конституції України і не виключав можливості винесення тексту нового Основного Закону на всеукраїнський референдум (п. 4 Договору). Після підписання Конституційного договору почався процес реалізації закладених у ньому положень.

Третій етап конституційного процесу охоплює період з 18 червня 1995 р. до 28 червня 1996 р.

В липні 1995 р. було створено Робочу групу з підготовки проекту Конституції України. На основі підготовлених нею матеріалів для підготовки проекту Основного Закону 24 листопада 1995 р. Конституційна комісія України утворила з числа її членів Робочу групу для підготовки проекту.

Конституційна комісія згодом схвалила проект, підготовлений Робочою групою, і передала його разом з власними зауваженнями на розгляд Верховної Ради України.

5 травня 1996 р. Верховна Рада створила Тимчасову спеціальну комісію для доопрацювання проекту Конституції.

В період з 5 травня по 28 червня 1996 р. Верховна Рада України постатейно обговорювала доопрацьований Тимчасовою комісією проект.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України, яку 12 липня 1996 р. урочисто підписали Президент України і Голова Верховної Ради України.

Четвертий етап почався після прийняття Конституції України з 28 червня 1996 р. і триватиме до часу прийняття Верховною Радою України Закону про імплементацію у текст Основного Закону змін і доповнень. На підставі рішень всеукраїнського референдуму, проведеного за народною ініціативою 16 квітня 2000 р., і схвалення всіх питань, винесених на його обговорення, Верховна Рада України повинна ім-плементувати в текст Конституції України такі питання:

— про скорочення кількості народних депутатів у парламенті до 300 осіб;

— про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо вона протягом місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість;

— це саме право може бути застосовано, якщо протягом трьох місяців Верховна Рада не затвердить Державний бюджет України;

— про створення у Верховній Раді України другої (верхньої) палати.

На жаль, зміни до Конституції України на підставі рішень референдуму до цього часу не внесено до тексту.

Крім того, протягом цього етапу проводилася робота з приведення відповідно до Конституції поточного законодавства та розробки і прийняття нових законів України.

-92-

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 49

Схожі:

ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев	ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений...
2015 УДК ББК	ББК 81. 432. 1-7 К68 Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. Вінниця. «Нова Книга», 2001 -448 с
ББК Ш 141. 14 9 ...	Публікації Єжунінова В. В Державне управління та місцеве самоврядування: Зб наук пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2009. – Вип. 1 (1). – С. 166 – 172. (316 с.) ББК 67....
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р	ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських...
Рада з питань співпраці в галузі культури Комітет з освіти Відділ... Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання	Кучеренко В. Р., Макуха С. М. Національна економіка: Відтворення... Одеського інституту фінансів Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання